Правова природа ризику в договорах з виконання робіт

Для детального аналізу правових ризиків у договорах з виконання робіт авторами використовувались різноманітні теоретичні методи, проаналізовано літературні джерела та нормативні акти. У роботі використано метод моделювання. Даний метод дозволив описати структуру об'єкта, процеси його функціонування і розвитку. Для моделі відтворено властивості, зв'язки, особливості досліджуваних систем і процесів, що дозволило оцінити їх стан.

Проаналізувавши літературні джерела, було встановлено, що теоретичні положення щодо ризиків у договірному праві отримали власне емпіричне втілення в законодавстві багатьох країн світу. Виявлено, що на початку XXI ст. у нашому суспільстві відбулася світоглядна переоцінка цінностей суспільного життя. Потреба у переосмисленні радянської концепції правового регулювання підрядних відносин, що сформувалась за часів командно-адміністративної системи управління, для України стала викликом часу. Підписання Угоди про асоціацію між

Україною та Європейським Союзом (далі - ЄС) і, як наслідок, зміна економічних векторів розвитку нашої держави мають глибокий вплив на формування нових підходів до регулювання сучасних підрядних відносин. Усі інтеграційні процеси, що відбуваються в нашій державі, вимагають урахування позитивного іноземного досвіду під час розробки як загальнотеоретичних підходів, так і практичних аспектів правового забезпечення функціонування підрядних відносин. Успіх вирішення цих завдань на сучасному етапі залежить від рівня розвитку цивільного законодавства України з урахуванням сучасних тенденцій розвитку приватного права Європи та інших країн світу.

Дослідження проблем правового та договірного регулювання стало однією з потреб сьогодення для України, адже втілення правових ідей громадянського суспільства, складовою частиною якого є ринкова економіка, розширення ядра правового масиву зобов'язального права, яке у системі приватного права завжди виконує роль своєрідної "робочої" сили, зумовлюють підвищену увагу не лише до договірних конструкцій, що пройшли шлях розвитку від римського приватного права до сучасного європейського права, а й безумовно ризиків у підрядних правовідносинах у теоретичній площині.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ДИСКУСІЯ

Основи формування категорії "ризик"

Питання розподілу ризиків викликає увагу на доктринальному рівні, оскільки використовується в різних його значеннях. Категорія ризику належить до найменш досліджених питань у системі цивільного права. І це не дивно, зважаючи на те, що наша держава досить довго перебувала під впливом соціалістичної системи управління економікою, для якої характерною була боротьба з усім приватним. Сьогодні ж ми маємо змогу спостерігати відхід від командно-адміністративної до ринкової системи управління економікою, що не може не викликати інтерес до дослідження категорії ризику як в суспільній площині, так і в площині здійснення цивільних прав окремими суб'єктами. Так, ліберальне суспільство, основною умовою існування якого є ринкова економіка (у тій чи іншій формі), характеризується, як підмічає В.М. Танаєв, персоноцентристським правовим статусом особистості, що включає в себе, поряд з іншими правами і свободами, право приватної власності і свободу підприємницької діяльності. Таким чином, категорія економічного ризику, що є ядром вільного економічного розвитку, активно проникає в право, і аналіз її набуває особливо актуального значення.

Посилення диспозитивних засад у регулюванні відносин, пов'язаних з комерційним ризиком, поява нових і ускладнення існуючих видів діяльності, пов'язаних із професійним ризиком або з підвищеною небезпекою для оточуючих, обумовлює додаткову актуальність і підвищений інтерес як науковців, так і практиків щодо правової природи ризику. Так, сучасна наука цивільного права недостатньо приділяє увагу системним дослідженням питань цивільно-правової природи правового поняття ризику, що не сприяє адекватному нормативному регулюванню та формуванню практики, пов'язаної з настанням цивільно-правової відповідальності та виконанням договірних зобов'язань [3]. Так, серед юридичних категорій поняття "ризик" є надзвичайно багатогранним, оскільки використовується як у побуті, так і в понятійному апараті ряду наук [4].

Виходячи із цього, зрозуміло, що особа здійснює свої суб'єктивні цивільні права в межах чинного законодавства на власний розсуд, іншими словами, на власний "страх" та ризик. Здійснюючи свої суб'єктивні цивільні права, учасники підрядних правовідносин без будь-якого стороннього впливу і можливого тиску обирають варіанти дозволеної поведінки, які полягають у реалізації належних їм повноважень, що становлять відповідне суб'єктивне право.

У Стародавньому Римі категорія "ризик" (periculum) використовувалася в приватному праві [5]. Так, римські юристи пов'язували зв'язок договору підряду з ризиком. З огляду на оплату замовником лише результату роботи, а не процесу її здійснення, випливало, що ризик випадкового пошкодження або втрати предмета договору підряду лежить на підряднику [6]. У ті часи неоднозначно висловлювалися думки про межі несення ризику підрядником. Так, одні дослідники схилялись до абсолютної відповідальності підрядника за результат робіт, інші - обмежували відповідальність підрядника за загибель результату робіт. Наприклад, Флорентин говорив, що "предмет підряду знаходиться на ризику підрядника, поки виконана ним робота не схвалена". Під "схваленням робіт" видається можливим розуміти прийняття роботи замовником і подальшу її оплату. Якщо результат робіт гинув внаслідок непереборної сили раніше його схвалення замовником, ризик втрати і пов'язані з ним наслідки переходили до замовника, якщо інше не передбачено договором [7].

У сучасному зарубіжному законодавстві "ризик" відіграє важливе значення. Так, наприклад, § 1286 Цивільного уложення ФРН передбачає обов'язок розірвання договору в разі ризику стягнення, а у французькому Цивільному кодексі міститься положення про "ризикові договори", яким присвячений повністю титул XII Кодексу [8].

Своєрідність розподілу ризиків

Необхідно зазначити, що питання розподілу ризиків є доволі цікавим та таким, що широко використовується в різних його значеннях. Ризик у цивільному праві - це несприятливі наслідки, які можуть наступити і за які не відповідають ані сторони, ані треті особи. Слід зазначити, що основні підходи до питання правової природи ризику у науці цивільного права поділяються на три однорідні групи концепцій: 1) суб'єктивного; 2) об'єктивного; 3) суб'єктивно-об'єктивного ризику.

В об'єктивному (пасивному) значенні ризик - це загроза виникнення негативних наслідків майнового або немайнового характеру, причому зміст ризику пов'язується з можливістю нанесення шкоди певним благам та інтересам, тому ризик існує незалежно від того, усвідомлюють люди його наявність чи ні, враховують чи ігнорують його [9]. У суб'єктивному (активному) значенні - це усвідомлення особою можливого виникнення шкоди внаслідок здійснення нею правомірних дій, спрямованих на досягнення корисного результату. Суб'єктивно-об'єктивна сторона ризику (як складної категорії) визначається тим, що ризик породжується процесами як суб'єктивного характеру, так і тими, що не залежать від волі чи свідомості людини.

Питання, що стосуються ризику, досліджувалися у працях вчених як радянського періоду, так і сучасності. Слід зазначити, що ще з радянських часів не припиняються дискусії щодо значення ризику для цивільного права. Одні вчені приписували ризику загальне значення для всієї галузі, інші - застосовували лише до відповідальності. Так, В.А. Ойгензіхт висловлювався за приналежність ризику до інституту деліктної відповідальності. Він розглядав ризик як суб'єктивну категорію, яка існує паралельно з виною, однак може проявлятись і спільно з нею як психічне відношення суб'єктів до результату власних дій чи дій інших осіб, а також до результату об'єктивно-випадкових чи випадково-неможливих дій суб'єктів (подій), що виражається у свідомому допущенні негативних, у тому числі невідшкодованих, наслідків. Відповідно до цього особа завжди має можливість передбачити несприятливі наслідки подій або дій інших осіб та запобігти їх настання. Концепція суб'єктивного ризику, що знайшла обґрунтування в працях В.А. Ойгензіхта і С.М. Братуся, була підтримана й іншими дослідниками [10].

Однак зазначена концепція залишає без відповіді такі запитання: чим поняття ризику, запропоноване В.А. Ойгензіхтом, відрізняється від поняття вини, особливо щодо психічного ставлення особи до власних дій, та чи має місце ризик, якщо існує велика ймовірність настання несприятливих наслідків внаслідок непереборної сили, запобігти яким дуже важко або практично неможливо? Не давши відповіді на ці питання, навряд чи можна беззастережно погодитись із прихильниками так званої суб'єктивної концепції ризику [9].

Не погоджуючись із наведеним визначенням, М. І. Брагінський та В.В. Вітрянський зазначають, що ризик - це все ж таки об'єктивна категорія, суть якої полягає в можливості настання невигідних наслідків, тобто ризик, як правило, не залежить від поведінки осіб. А поведінка осіб з урахуванням можливості настання відповідних обставин все ж являє собою відношення до ризику, але не сам ризик [11].

Сутність концепції об'єктивного ризику полягає в тому, що ризиком визнається об'єктивна і невідворотна небезпека у вигляді нормативно закріпленої ймовірності настання певних негативних наслідків і нанесення шкоди благам та інтересам (наприклад, настання підстав для виконання обов'язку з відшкодування шкоди) [12]. При цьому критика концепції суб'єктивного ризику заснована на тезі про те, що ризик є ймовірною шкодою, об'єктивною можливістю нанесення шкоди певним благам та інтересам, а суб'єктивною категорією є його передбачення.

Варто зазначити, що саме таке розуміння ризику є доволі поширеним у теорії цивільного права, оскільки, по-перше, таке розуміння ризику можна застосувати не лише до договорів підряду, а й до багатьох інших договірних конструкцій. Подруге, віднесення ризику до об'єктивної категорії виправдане обмеженою здатністю людини в запобіганні наслідкам дії непереборної сили. І нарешті, вживання поняття "ставлення до ризику" надає змогу провести межу між об'єктивним і суб'єктивним в теорії ризику.

Концепції суб'єктивного і об'єктивного ризику, безумовно, мають право на існування. Однак кожна з них певною мірою односторонньо висвітлює ризик, який дійсно одночасно поєднує в собі елементи суб'єктивної і об'єктивної категорії. Саме з цих позицій в юридичній літературі обґрунтовано компромісну за своїм характером концепцію двоаспектного (двосекторного) ризику, яка поєднує в собі дві наведені вище концепції (суб'єктивного і об'єктивного ризику), оскільки ризик пов'язаний із суб'єктивним вибором певних альтернатив, а даний вибір призводить до об'єктивно ризикованого результату, що дає можливість найбільш системно і всебічно розкрити правову сутність цієї категорії [13].

Прихильники двоаспектного розуміння ризику виходять з тези про неприпустимість одностороннього підходу в розумінні ризику, що одночасно стосується прихильників обох концепцій (суб'єктивного та об'єктивного ризику). Є. О. Харитонов справедливо вважає, що введення В.А. Ойгензіхтом диференціації ризику на "активний" і "пасивний" є фактичним визнанням неприпустимості розуміння ризику лише в одному аспекті [14]. При цьому вчений не виключає можливості використання і такої термінології, але вважає, що "пасивний" ризик - це вже ризик об'єктивний, який знаходиться в одній площині з відповідальністю. Саме двоаспектність сприйняття ризику прослідковується у розумінні Н.С. Кузнєцової, яка вважає, що ризик полягає у технічному регулюванні, однак не зводиться до одного із елементів волі, оскільки центральним у цьому процесі регулювання виступає вибір. Особливість, як зазначає вчена, полягає у тому, що виключається абсолютна визначеність, тобто впевненість у позитивному результаті, зусилля спрямовуються на досягнення позитивного результату. Але специфічним для вольового процесу при ризику є вибір і прийняття рішення з урахуванням наявності ризикових альтернатив: можливої невдачі, негативних, небажаних наслідків; лише ймовірність досягнення результату, причому невизначеність не зупиняє регулятивний процес [15].

Отже, неприпустимість одноаспектної оцінки суті ризику зумовлена загальновизнаним у доктрині поділом ризику на активний (суб'єктивний) і пасивний (об'єктивний) за характером (відношенням особи до результатів своїх дій). Активний (суб'єктивний) ризик пов'язаний із можливістю припущення настання небажаних результатів у невизначених умовах. Пасивний ризик полягає в нор- мативно-визначеній моделі зв'язку негативних (чи інших небажаних) результатів, що не залежать від будь-яких суб'єктивних підстав. Зміст пасивного ризику становить можливість виникнення обов'язку боржника повернути борг з підстав, які виникли незалежно від волі сторін. Наприклад, об'єктивною є можливість виникнення обов'язку підрядника повернути отриманий аванс за договором у випадку неможливості виконання робіт або коли відпала потреба у їх виконанні.

У зв'язку з цим ризик слід розглядати в діалектичній єдності об'єктивного і суб'єктивного як специфічний елемент діяльності в умовах невизначеності і неминучого вибору. Ризик має суб'єктивно-об'єктивну природу, оскільки містить у собі як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти, у зв'язку з цим має розглядатися як можливість свідомого вибору особою певного варіанта поведінки з урахуванням об'єктивної та невідворотної небезпеки, яка загрожує цивільним правам та інтересам, та можливих наслідків ймовірнісного характеру.

Саме такий підхід щодо поняття ризику, на нашу думку, надає змогу використовувати його у підрядних відносинах. Однак необхідно зазначити, що стосовно договору підряду поняття ризику дещо звужується. І це, насамперед, стосується підрядника, за межами ризику якого знаходиться вина замовника.

Поняття груп ризиків

Як убачається із низки статей ЦК України, ризик як правова категорія отримує нормативну конкретизацію як поняття та інститут на нормативному рівні (ризик підприємництва, страховий ризик, ризик у підрядних відносинах тощо). Тобто цілком сміливо можна припустити існування окремих груп "ризиків" при здійсненні особами суб'єктивних цивільних прав. Так, ризик в юридичній літературі почав розглядатися переважно у вигляді переліку його основних різновидів і властивих кожному з них спеціальних значень, кількість і зміст яких нерідко істотно відрізняються в працях різних авторів. Аналізуючи використання цього поняття в чинному законодавстві, констатуємо різні варіанти тлумачення цього поняття, пов'язані з: а) ризиком у підприємницькій діяльності; б) ризиком у страховій діяльності; в) зобов'язальним ризиком тощо [1].

Наведені ризики у науці цивільного права класифікуються залежно від сфери дії (джерела) небезпеки, що кваліфікується як ризик. Поділ ризиків на види може проводитися й за іншими критеріями. Так, за місцем у правовідношенні можна виділити ризик невиконання зобов'язання від "зовнішніх" обставин та алеаторний ризик настання випадку як "внутрішньої" умови зобов'язання; за характером - ризик імперативний (абсолютний) і диспозитивний (відносний); за вольовою ознакою - ризик підприємництва, ризик випадку (ризик підрядника тощо); а також ризик ігровий (штучний ризик) [16].

До групи ризику підприємництва, виходячи зі змісту ЦК України та Господарського кодексу України (далі - ГК України), належить: а) ризик підприємництва (ст. 42 ГК України); б) ризик збитків учасників товариства з обмеженою відповідальністю, пов'язаних з діяльністю ТОВ (абз. 1 ч. 1 ст. 140 ЦК України, ч. 3 ст. 80 ГК України); в) ризик збитків акціонерів, пов'язаних з діяльністю акціонерного товариства (абз. 1 ч. 2 ст. 152 ЦК України, ч. 2 ст. 80 ГК України); г) ризик збитків вкладників командитного товариства, пов'язаних із діяльністю товариства (ч. 1 ст. 133 ЦК України) [1].

Як бачимо, настання вищезазначених ризиків носить випадковий характер, однак реалізація цих властивостей пов'язана із суб'єктивним чинником, тобто з власною активністю учасників цивільних правовідносин.

Група страхових (у загальному розумінні цього поняття) ризиків включає в себе: 1) ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦК України); 2) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару (ст. 668 ЦК України); 3) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави (ст. 580 ЦК України); 4) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату безстрокової ренти (ст. 742 ЦК України); 5) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк (ст. 743 ЦК України); 6) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження речі, переданої у найм (ст. 772 ЦК України); 7) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу (ст. 809 ЦК України); 8) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження матеріалу, переданого для виготовлення, переробки, обробки, ремонту речі або для виконання іншої роботи з переданням її результату (статті 837, 842 ЦК України); 9) ризик підрядника щодо неможливості використання наданого ним матеріалу (деталей, конструкцій) або устаткування (ч. 2 ст. 879 ЦК України); 10) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єкта будівництва (ст. 880 ЦК України) [1].

Група безпосередньо зобов'язальних ризиків поділяється на ризики забезпечувального характеру і ризики, що забезпечують безперервність правового впливу на учасників зобов'язальних правовідносин. Ризики, що забезпечують безперервність правового впливу на учасників зобов'язання, стосуються як предметної складової зобов'язання, так і договірної (зобов'язальної) складової (наприклад, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єкта будівництва (ст. 880 ЦК України), де контрагенти у договірному порядку можуть визначити, на кого покладатиметься цей ризик). Причому ці ризики, будучи також страховими за своєю сутністю, компенсуються за механізмом страхування відповідальності (ст. 979 ЦК України) [1].

Отже, спільним у наведених класифікаціях юридичного ризику є те, що вони охоплюють переважно так звані алеаторні ризики, які штучно привносяться у правовідносини. При цьому залишаються без достатньої правової уваги ризики випадкового невиконання зобов'язання, характерна ознака яких полягає в тому, що вони не входять до юридичного змісту (умов) зобов'язання. Зважаючи на це, І.В. Волосенко пропонує проводити класифікацію юридичних ризиків за двома критеріями: а) за місцем ризику в цивільному правовідношенні; б) за характером ризиків, властивих відповідній класифікаційній підгрупі. Залежно від місця ризику в зобов'язальному правовідношенні дослідниця виділяє: а) внутрішні (алеаторні) ризики або ризики зобов'язання (як юридичні умови, елемент виконання ризикових зобов'язань); б) ризики зовнішні або виконання зобов'язання (є передумовою, перешкодою виконання зобов'язання) [17].

Виходячи із запропонованої І.В. Волосенко класифікації юридичних ризиків, зобов'язальні ризики можна поділити на: а) ризики, пов'язані із невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ризики строку виконання, місця виконання, способу виконання, предмета виконання тощо); б) ризики, пов'язані із предметом надання (ризик невиконання грошового і майнового зобов'язання); в) ризики, пов'язані із правовими наслідками (ризик припинення зобов'язання, ризик відповідальності і звільнення від неї); г) ризики, пов'язані із видом зобов'язання (ризики з одностороннього правочину і договірного зобов'язання); ґ) ризики, пов'язані із суб'єктним складом зобов'язального правовідношення (ризик невиконання зобов'язання з боку боржника або кредитора). До основних видів зобов'язального ризику пропонується відносити ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження речі і ризик зміни обставин договору [18].

У доктрині під ризиком випадкового знищення (пошкодження) майна, зазвичай, розуміють "невигідні майнові наслідки, що виникли без вини осіб, які брали участь у правовідносинах" [19], або "економіко-правові наслідки втрати матеріального блага, належного власнику, за відсутності вини власника чи іншої особи" (Дзера, 2005). Інший підхід у розумінні цього ризику передбачає його визначення як імовірності припинення існування речі (знищення речі) або її погіршення (пошкодження речі), викликаних обставинами, в існуванні або появі яких відсутня вина будь-яких фізичних та/або юридичних осіб [20].

Своєрідність правового режиму ризику

Зазвичай, настання ризику передбачає виникнення випадкових обставин, якими можуть позначатися два різних явища, заснованих на відмежуванні необхідності і випадковості: випадковий причинний зв'язок і певні наслідки дії чи події у вигляді випадку. Випадковість у причинності відрізняється від випадку як підстави невинуватості. Випадок належить до суб'єктивної сторони складу правопорушення та є антонімом винуватості і оцінюється за усвідомленням певної особи в конкретних обставинах з урахуванням загальних вимог. В сучасному цивільному праві зазначена категорія має важливе значення при вирішенні питання про притягнення неналежного боржника до відповідальності. Закон не дає прямих визначень поняття "випадок", визначення якого доктрина формулює через принцип "від протилежного": якщо вина - це умисел або необережність, то випадок - це все те, що не є і не охоплюється поняттям "вини".

Однак відповідальність особи, що не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання при здійсненні підприємницької діяльності, за чинним законодавством не ставиться у залежність від її вини. Так, щодо випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання чинним законодавством передбачено загальне правило, згідно з яким враховується лише невинуватість боржника, яка обумовлена непереборною силою.

В цілому сучасна цивілістична доктрина під випадком розуміє такі обставини (події, наслідки), які надають можливість говорити про невинність боржника, якщо невиконання обумовлено ними. Так, В.О. Тархов під випадком як підставою невинуватості розуміє "наслідки, які не охоплюються і не повинні охоплюватися передбаченням зобов'язаної особи, не можуть бути поставлені їй у вину" [21]. Тобто саме випадок слугує підставою визнання особи невинуватою в силу неможливості уникнути таких обставин, оскільки якщо б особа знала наперед про можливість настання таких випадкових обставин, то вона зобов'язана вчинити всі залежні від неї дії щодо можливості уникнення настання випадку.

В юридичній літературі всі види випадку традиційно поділяють на простий і кваліфікований у вигляді непереборної сили - форс-мажору. Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. ЦК України виділяє непереборну силу як самостійну підставу звільнення від відповідальності, що вимагає виявлення її відмінностей від випадку [1].

На відміну від випадку, непереборна сила - зовнішня у відношенні до діяльності особи, яка порушила договірне зобов'язання чи спричинила позадоговірну шкоду, природна чи суспільна подія, що впливає на діяльність невинного правопорушника і викликає шкідливі наслідки, які не можуть бути усунені не лише зобов'язаною в цьому правопорушенні особою, а й однотипними з ним по роду та умовах діяльності особами. Таким чином, саме невідворотний характер відрізняє непереборну силу від випадку (простого) як родової підстави звільнення боржника від відповідальності.

У теорії права випадок інколи визначають через ризик як передумову виникнення такої ймовірної обставини. Особливість правового режиму ризику в ризикових зобов'язаннях, на думку І. С. Тімуш, полягає в тому, що обставини непереборної сили, інші види випадків включаються до переліку умов диспозитивно-ризикових договорів як правомірної, штучно передбаченої умови (звичайної чи випадкової), настання якої є підставою припинення зобов'язання (шляхом звільнення боржника від вчинення зворотного майнового надання), а не загальною підставою звільнення від відповідальності [22]. Так, передбачене умовами договору підряду звільнення замовника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання у випадку припинення фінансування об'єкта за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів визнається іншою, ніж форс-мажор, обставиною, що звільняє від відповідальності, однак не перетворює зазначений договір у алеаторний, оскільки вказані обставини не можуть визнаватися підставами припинення зобов'язання, бо у випадку відновлення фінансування об'єкта за рахунок бюджетних коштів відновлюється обов'язок сторони із зустрічного виконання зобов'язання.

Заслуговує на увагу висловлена у юридичній літературі теза про те, що знищення (пошкодження) майна вважатиметься випадковим, якщо виключатиметься можливість притягнення тієї чи іншої сторони до цивільної відповідальності. За таких умов ризик виконує основну покладену на нього функцію - функцію локалізації випадкових збитків. За наявності можливості притягнення до відповідальності питання про ризик випадкової загибелі (пошкодження) майна не виникає, а якщо відповідальність настає незалежно від вини, категорія ризику використовується вже не у зв'язку з вирішенням питання локалізації випадкових збитків, а для цілей суб'єктивного обґрунтування такої відповідальності і виступає як альтернатива вині.

Так, до господарського суду Донецької області звернулося ТОВ "Ф" з позовом про визнання договору підряду від 07.07.2006 р., укладеного з ЗАТ "ІТУ", розірваним у зв'язку з невиконанням ЗАТ "ІТУ" своїх зобов'язань. Позовні вимоги були задоволені.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.10.2007 р. рішення змінено. Первісні позовні вимоги задоволено частково - розірвано укладений між сторонами договір підряду. У задоволенні первісних позовних вимог про стягнення збитків - відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

ЗАТ "ІТУ" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в первісному позові та задоволення зустрічного позову. Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ЗАТ "ІТУ" підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з таких підстав.

Як правомірно встановлено судом, відповідач свої зобов'язання за договором в повному обсязі не здійснив, доказів здавання готових робіт суду не надав, зокрема, не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції актів приймання-передачі кожного окремого виду робіт згідно з календарним планом, який є невід'ємною частиною договору.

Апеляційна інстанція не взяла до уваги твердження апелянта про те, що спірний договір є договором будівельного підряду, оскільки це не підтверджується матеріалами справи. У додатку N° 2 до договору вказано, що роботи за договором стосуються проектування, електрозабезпечення та ревізії, доукомплектування та ремонту обладнання, тобто роботи відповідача не були пов'язані з будівництвом або реконструкцією.

Оскільки строк на виконання робіт за договором закінчився, а роботи відповідачем у повному обсязі та у встановлені строки не були виконані, тому позивач правомірно звернувся до суду з позовом про розірвання такого договору.

Виходячи з вищевикладеного, колегія погоджується з висновком судів про недоведеність укладення оспорюваного договору підряду відповідачем під впливом обману та правомірність відмови в зустрічному позові, чим спростовуються доводи скаржника про протилежне [23].

Наведений підхід цілком відповідає правилу щодо презумпції вини в цивільному праві. У зв'язку з цим питання про відповідальність за збитки виключатиме питання про ризик випадкового знищення (пошкодження) майна. Так, підрядник несе відповідальність за втрату або пошкодження майна замовника (ст. 841 ЦК України), яка, зазвичай, підпорядкована принципу вини [1]. Для виключення відповідальності підряднику необхідно довести свою невинуватість, лише після цього можна говорити про ризик замовника як сторони договору підряду, що надала це майно. Однак в літературі звертається увага на випадки відповідальності без вини. У зв'язку з цим В.В. Ровний зазначає, що за договором побутового підряду підрядник несе відповідальність не лише за винувате, а й за випадкове знищення (пошкодження) майна замовника (відповідальність, що ґрунтується на принципі ризику), відповідно, ризик замовника тут обмежується обставинами непереборної сили, які лише й здатні виключити відповідальність підрядника [24].

Вищезазначене опосередковано підтверджує зв'язок ризику випадкової загибелі (пошкодження) майна лише з тими обставинами, які не можна поставити у вину учасникам договору. При цьому не має вирішального значення той факт, що загибель (пошкодження) майна з вини третіх осіб у буквальному розумінні не є результатом випадкових обставин, оскільки для сторін договору підряду вона все ж має визнаватися випадковою.

Отже, якщо в знищенні або пошкодженні речі є вина певної особи, то згадана особа і несе за це негативні майнові наслідки (збитки) від загибелі або ж пошкодження майна. У тому випадку, коли знищення або пошкодження речі були випадковими, ризик знищення (пошкодження) несе власник речі або інша сторона, на яку в силу закону або договору покладається ризик.

Характеристика процесів настання правових наслідків

Разом з тим окремо варто звернути увагу на питання настання правових наслідків випадкового знищення (пошкодження) майна і, зокрема, вплив цього ризику на чинність зобов'язання. Як зазначалось вище, загальний правовий наслідок випадкового знищення або випадкового пошкодження майна полягає в тому, що сторона, на яку покладено цей ризик, відшкодовує іншій стороні заподіяні цим збитки. Однак не слід виключати й ситуації, коли випадкове знищення або випадкове пошкодження майна може бути підставою припинення зобов'язання, наприклад, якщо відсутність предмета зобов'язання викликає неможливість виконання останнього або такий наслідок прямо встановлений договором чи передбачений законом.

У зазначеному випадку необхідно виходити із загального правила, встановленого щодо замінних речей - "рід не гине". Тому випадкове знищення (пошкодження) речі, визначеної як genus (наприклад, матеріали замовника, передані підряднику), не припиняє відповідне зобов'язання неможливістю його виконання, оскільки підрядник завжди може виконати договір шляхом використання будь-якого іншого матеріалу, належного до того самого роду. За таких умов ризик замовника виключається, оскільки за ним залишається можливість вимагати передання обумовленого договором результату робіт, незважаючи на знищення (пошкодження) наданого ним матеріалу.

Таким чином, зобов'язальний ризик виконання договору підряду, що полягає в необхідності виконання договору з власного матеріалу, несе підрядник. У разі випадкового знищення матеріалу ризик замовника полягає лише в обов'язку відшкодувати заподіяні цим збитки, що, однак, не звільняє підрядника від виконання підрядного зобов'язання в натурі (надання результату робіт).

Неможливість виконання зобов'язання може виникати у разі, коли ризик випадкового знищення (пошкодження) індивідуально-визначеної речі несе підрядник. Неможливість придбання аналогічної юридично незамінної речі, що виключає можливість належного виконання зобов'язання, може розглядатися як підстава для звільнення підрядника від виконання зобов'язання. Випадкове знищення (пошкодження) такої юридично незамінної речі, яку неможливо замінити іншою подібною річчю, що унеможливлює виконання зобов'язання, може викликати припинення останнього. У наведених двох випадках відсутності юридично незамінних речей йдеться про припинення зобов'язання неможливістю його виконання, оскільки така неможливість виникає у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ч. 1 ст. 607 ЦК України) [1].

Випадкове знищення (пошкодження) майна може тягнути за собою припинення зобов'язання й в інших випадках. Закон допускає припинення зобов'язання на підставах, встановлених як законом, так і договором (ч. 1 ст. 598 ЦК України) [1].

Одним із видів зобов'язального ризику вважається ризик зміни обставин договору або договірний ризик. Юридико-технічний зміст цього ризику полягає в ймовірності виникнення істотних змін обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору, настання яких є підставою для його зміни або розірвання, якщо інше не передбачено договором або не випливає із його сутності (п. 1 ч. 2 ст. 652 ЦК України). До таких змін обставин можуть бути віднесені дії або події, що перебувають поза впливом суб'єктів підрядних відносин, які тягнуть за собою неможливість виконання договору, втрату інтересу до нього однієї зі сторін тощо (політичні, законодавчі зміни тощо) [1].

Виходячи з цього, можна дійти висновку, що зміна обставин не завжди визнається істотною, а лише у визначених випадках, а саме: якщо вони змінилися настільки, що, якби учасники підрядних відносин могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. В інших же випадках (наприклад, зміни кон'юнктури ринку щодо ціни чи інших умов договору) тягар цього ризику (зміни цін) нестиме потерпіла сторона. Разом з тим ризик розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин необхідно відмежовувати від страхового ризику, оскільки, на відміну від страхового ризику, він не пов'язаний з чітко визначеною компенсацією у вигляді страхової виплати і можливих втрат від дії цього ризику.

Ризик зміни обставин договору, як зазначалось А.Г. Зейц, означає обтяження сторони господарсько-невигідними наслідками при зміні обставин, причому, якщо ризик припадає на одну із сторін, вона повинна виконати договір, навіть коли для неї це збитково [25]. За своєю природою цей вид ризику можна віднести до зобов'язальних ризиків, оскільки наслідки його дії покладаються на сторони зобов'язання і безпосередньо проявляються на самому зобов'язанні у вигляді його припинення (при розірванні договору підряду) або зберігання в зміненому вигляді (при зміні умов договору підряду).

Своєрідно питання ризику випадкової загибелі предмета підряду або неможливості закінчення роботи вирішується у законодавстві інших держав. Відповідно до Французького цивільного кодексу вирішення питання про розподіл ризику загибелі предмета підряду напряму залежить від того, яка зі сторін надає необхідний для роботи матеріал. Таким чином, незалежно від причин знищення предмета договору підряду негативні наслідки наступають для тієї сторони, яка надала матеріал для виконання робіт [26]. Відповідно до Німецького цивільного уложення ризик знищення предмета договору лежить на підряднику до моменту прийняття речі замовником. Однак ризик такого знищення лежить на підряднику лише до моменту порушення замовником строку для прийняття результатів робіт.

Відповідно до цивільного законодавства України роботи виконуються за рахунок підрядника, тобто з його матеріалів, його силами і засобами з єдиним застереженням: якщо інше не передбачено договором підряду. Керуючись принципом свободи договору (ст. 627 ЦК України), сторони мають право укласти договір підряду, згідно з яким матеріали буде надавати не підрядник, а замовник. Детальніше зупинимось на цих питаннях: коли зазначені матеріали надаються підрядником (ч. 1 ст. 839 ЦК) і коли ці самі матеріали надаються замовником.

У першому випадку, коли надаються підрядником матеріали, обладнання та інше необхідне для виконання договору майно, ризик його випадкового пошкодження або випадкової загибелі лежить на підряднику як власнику цього майна.

Ризик переходить від підрядника до замовника в момент передачі результату виконаної роботи [1].

У другому випадку, коли матеріали, обладнання та інше майно, що використовується для виконання договору, надає замовник, спостерігаються законодавчі протиріччя в правилах розподілу ризиків. Так, відповідно до ст. 842 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе замовник як сторона, яка надала матеріал. Однак у ст. 841 ЦК України однозначно стверджується, що підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна. Тобто ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження матеріалу несе підрядник, іншими словами, законодавець не зафіксував момент переходу ризику від замовника до підрядника при виконанні робіт у разі, коли майно для виконання договору надає замовник, хоча й дозволив сторонам у договірному порядку визначати інший порядок розподілу ризиків між собою, що видається досить логічним, зважаючи на існування ст. 6 ЦК України, абз. 1 ч. 3 якої передбачає можливість відступлення від диспозитивних положень актів цивільного законодавства і врегулювання своїх відносин на власний розсуд [1].

Висновки