Право, культура і правова реальність: критичне раціональне мислення (критичний раціоналізм) як умова виживання суспільств у сучасному світі

УДК 340.12

Литвинов О. М.,

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, м. Сєвєродонецьк, Україна

ПРАВО, КУЛЬТУРА І ПРАВОВА РЕАЛЬНІСТЬ:
КРИТИЧНЕ РАЦІОНАЛЬНЕ МИСЛЕННЯ (КРИТИЧНИЙ
РАЦІОНАЛІЗМ) ЯК УМОВА ВИЖИВАННЯ СУСПІЛЬСТВ
У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Стаття є конспективним викладенням і розвитком деяких методологіч-них положень загальної культурологічної концепції права, де критичне мислен-ня як найбільш важливий для правознавства практичний аспект критичного раціоналізму тлумачиться в його рятівній ролі для суспільств. Головними пе-решкодами в становленні правових держав як суспільств, організованих на засадах рівних прав кожної людини, є архетипи минулого (культ сили, дихото-мія «свій-чужий» та ірраціональна функціональна невідповідність сфер діяль-ності), що в ХХІ столітті стає вираженням злочинного, характерного для представників некреативних вторинних культур. Доведено, що критичне мис-лення є епістемологічним інструментом, що дозволяє долати обмеженість мислення і дій, спричинених архетипами минулого, що стає умовою виживання суспільств у сучасному світі.

Ключові слова: право, культура, правова реальність, філософія права, критичне мислення, критичний раціоналізм, суспільство, держава.

Постановка проблеми. Стаття є продовженням обґрунту-вання позиції автора, узагальнююче викладення [1] і подальший розвиток якої [2; 3] спирається насамперед на ідею критичного підходу до тлумачення права як феномена культури, де і поняття критики, і поняття культури корелюють з раціональністю як го-ловною якістю людини, що принципово відрізняє її від інших істот. Такий підхід запропоновано визначати як культурологіч-ний, оскільки він включає також елементи підходів діалектично-го, герменевтичного, феноменологічного, методологічно об'єд-нуючи їх у дослідницькому плані навколо раціонального як стрижня культурного, перш за все, у правознавстві.

Актуальність теми обумовлюється необхідністю осмислення сучасних проблем країни, включаючи й правові, поглиблення яких у негативному напрямку показало недостатність апеляції лише до переважно економічного чи то політичного їх аспектів, що і змусило використати термін «виживання». Але включення аспекту аксіологічного потребує онтологічного обґрунтування, що без звернення до культурно-цивілізаційних питань виявля-ється неможливим. Йдеться про сталі цінності, вироблені в умо-вах різних «способів буття людини», останнє ж визначається як «культура» [4, с. 6], звідси й визначальним тлумаченням зазна-чених проблем у правознавстві, насамперед у філософії права, стає культурологічне. Тому культура і право стають категоріями, що дозволяють на сьогодні як мінімум наблизитися до розуміння меж нормативності, що їх поєднує, та, з іншого боку, до пору-шення цих меж, оскільки правову реальність нашої країни харак-теризує як перше (поєднання), так і друге (порушення). Виходя-чи з цього, метою статті визначено критичний розгляд стану правової реальності з зазначеного кута зору як методологічної точки відліку дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Якщо спиратися на ключові поняття, що обумовили також формулювання й самої проблеми, то за всього відомого розмаїття підходів до їх інтерпре-тації будемо спиратися на гранично зрозумілі їх інтерпретації, що межують з очевидністю, оскільки стрижнем позиції, запропонова-ної в цьому тексті, буде апеляція до раціональних структур свідо-мості, втілених насамперед у понятті розуму. Тоді право корелю- ється з нормативністю, порушення якої тягне за собою певні санкції, культура - з розумними діями людини за межами афектів, а правова реальність - з фактичним станом відповідної норматив-ності в культурі, включаючи й ідеальний його зріз. Перше, право спирається на праворозуміння, розроблене насамперед класичною думкою Нового часу від Ґроція Г. до Канта І. та Геґеля Г. [1, с. 349-418], культура - на аристотелівську [5] (хоча точніше б бу-ло - аристотелівсько-цицеронівську) традицію з урахуванням дум-ки Платона про якості душі [6, с. 232-239], де раціональне виокре-млюється в суто людське на противагу природному («натуральному»). Правова реальність, як поняття правознавства вже наших часів, повністю спирається на найбільш розвинуту на сьогодні філософсько-правову концепцію Максимова С. [7] з ура-хуванням критики, висловленої автором цих рядків [8; 9, с. 389-393]. Що стосується критичного раціоналізму, то тут, звичайно, орієнтиром і методологічною опорою є праці Поппера К., насампе-ред його «Відкрите суспільство та його вороги» [10], а також віт-чизняного логіка і методолога Тягла О., який зі своїми послідовни-ками розробляє концепцію критичного мислення [11], ігнорування якого у суспільствах «вторинних культур» і стає питанням їх ви-живання в сучасному світі [1, с. 108-133]. У загальному плані цих питань у своїх працях торкалися теоретики й філософи права та соціальні філософи Бандура О., Баумейстер А., Бистрицький Є., Вовк В., Грищук О., Данильян О., Дзьобань О., Калиновський Ю., Козюбра М., Костицький М., Пролеєв С., Рабінович П., Рабіно- вич С., Сливка С., Тихомиров О., Шамрай В. та інші науковці, які також розкривали різні аспекти взаємообумовленості категорій, винесених як ключові в цій статті, включаючи й аспект методоло-гічний. Але виокремлення критичного раціоналізму як необхідного методологічного фундаменту вирішення нагальних питань розвит-ку суспільства з акцентуацією його правової сфери обумовлює як новизну постановки проблеми, так і її мету: обґрунтування життє-вої необхідності такого підходу в сучасних умовах обмеженості ресурсів планети та рецидивів примітизованого мислення минулих часів через використання права як регулятивного інструментарію з виокремленням культурної складової життя суспільства. Поперед-ні розвідки автора цих рядків для досягнення таким чином сфор-мульованої мети є недостатніми, зважаючи на масштаб проблеми [12; 13], а тому їх можна розглядати як пропедевтичні.

Викладення основного змісту. Звичайні міркування стосов-но раціональності як людської свідомості та відповідних дій во-дночас мають загальний зміст з поняттям здорового глузду - common sense - одного з засадничих понять філософії права Но-вого часу. Апеляція саме до цього періоду пояснюється насампе-ред тим, що основні поняття, що визначають сучасний конститу- алізм і що відбито в конституціях переважної кількості країн світу сьогодні, є досягненням філософсько-правової думки XVI - початку XX століть. Цьому ж часові належать і головні досяг-нення гносеологічної спрямованості, які, за всієї своєї супереч-ливості та навіть проголошених у другій половині ХХ століття кінця чи то кризи «проекту Модерну», залишаються головною опорою людського розуму в осягненні цього світу, що відбива-ється, перш за все, в змісті освіти. Тому слід підкреслити й зна-чення раціонального як такого, що є найкращим у підходах до вирішення нагальних питань буття людини в світі. Іншими сло-вами, непересічні досягнення ХХ століття в розробці методоло-гічного інструментарію наукових досліджень не перекреслюють досягнень минулого на кшталт того, що неймовірні успіхи мате-матики не скасовують того, що зробили Евклід і Піфагор, а су-часні логічні системи - формальної логіки Аристотеля. Головний принцип критичного раціоналізму, термінологічно втілений його засновником як «фальсифікованість», означає можливість спрос-тування якогось наукового положення чи то позиції (а не перек-ручення) і стосується теоретико-пізнавальної діяльності (Поппер використовує грецьку етимологічно-термінологічну основу для її визначення як епістемологію, а не більш звичну для нас латинсь-ку - як гносеологію). Наша інтерпретація такої критичної пере-вірки може здатися дещо спрощеною, але вона є достатньою для робіт з правовими і правознавчими текстами, зважаючи на зага-льний стан вітчизняної культури, включаючи її правовий аспект, де суто раціональна складова є досить серйозно пригніченою онтологічним та аксіологічним тиском культурно-історичної спадщини, обтяженої примітизованими уявленнями, що спира-ються на архетипи східного ареалу культур, посилені тоталітар-ним минулим.

Виокремимо найвпливовіші: це культ сили, дихотомія «свій- чужий» та ірраціональна по суті функціональна невідповідність сфер діяльності. Для ХХІ століття кожен з цих архетипів є зло-чинно забарвленим, якщо в їхній оцінці спиратися на домінуючу (як мінімум офіційно) ідею прав людини та концепт правової держави. Зауважимо, що вказане обтяження є причиною зубо-жіння цілих народів, найяскравішим прикладом у ХХ століття якого була Аргентина, а в ХХІ столітті, здається, на таке претен-дує вже наша країна, якщо спиратися на соціально-економічні показники останніх десятиліть. Аргентина на початку ХХ і в пе-ршій половині ХХ століття - одна з найбагатших країн світу з дуже високим рівнем життя населення та неймовірними ресурс-ними показниками. Але, як зазначає найвідоміший на сьогодні історик Фергюсон Н., «економічна історія Аргентини в ХХ сто-літті - сумна притча про те, що вся сировина світу є безсилою перед лицем бездарності свого власника» [14, с. 124], а інфля-ційні процеси, які є феноменом «не тільки економічним, а й по-літичним» [14, с. 125], та стрімке зубожіння народу на тлі над-звичайного розшарування й зростання нерівності в суспільстві перетворили життя в цій «країні срібла» на «кошмар» [14, с. 130]. Таке становище та негативний в цілому напрям суспіль-но-політичних та економічних процесів значною мірою обумов-лювався втратою раціональної складової в смисловому полі як владних структур, насамперед самої держави, так і повсякденно-го буття. Проте все це є досить далеким від нас і територіально, і в інших планах, а наводиться як приклад лише з причин надзви-чайно значних збігів у смисловому наповненні життєвого світу, а також соціально-політичних процесів і у наших співвітчизників, що, на жаль, це далеке до нас наближує. Відверта жадібність і цинізм владних кіл, що є досить серйозно криміналізованими (відомий рівень корупції в Україні - лише один з показників цьо-го, хоча й найважливіший), та безпорадність пропорційно без-правного населення довела країну до межі економічного краху та територіальних й іміджевих утрат. Останні долаються надто по-вільно, причому головними інституціями, що протидіють грома-дянському суспільству, яке починає формуватися (надто болісно і з надзвичайними напругою та подіями), є самі ці владні струк-тури, включаючи правоохоронні органи (зовнішнього чинника ми не торкаємося як очевидного, і такого, що знаходиться в пре-дметному полі політології). Саме це й дозволило висловитися вище в контексті історичного шляху Аргентини в минулому сто-літті, де, як відомо, представники силових структур надто часто відігравали вирішальну роль у формуванні специфічної правової реальності, специфічність якої була, зокрема, в тому, що право тлумачилось і здійснювалось переважно як втілення сили без раціонального його обґрунтування.

Однією з головних причин наведеного прикладу занепаду країни, що колись мала гідні показники, була неможливість діє-вої критики діяльності правлячих кіл з раціональних позицій. За таких умов втрачається та якість існування людини в світі, яка є творчою, оскільки критичне мислення відбувається як суто раціо-налізований (у безпосередньому сенсі поняття ratio - розум) варі-ант творчого мислення взагалі. Наведені архетипи (культ сили, «свій-чужий», функціональна невідповідність дій) є принципово протилежними правовій організації життя суспільства, оскільки породжують, точніше відроджують, головний екзистенціал існу-вання в ньому - страх. Право сили (а не сила права як рівних прав кожної людини) втілюється не тільки в можливості суто фізичного впливу та примушення, а має втілювати різноманітні, найважливішими з яких є сила влади. Йдеться про її використан-ня в неправомірний спосіб для отримання особистих, групових чи то корпоративних переваг, включаючи й негласний продаж загальних (державних) повноважень, тобто корупцію. Історично це є притаманним стародавнім суспільствам, що в західному аре-алі культур долалося протягом приблизно останніх п'ятисот ро-ків, коли на основі перегляду підмурків християнства його ре-форматорами було обґрунтовано світоглядні позиції, що стали фундаментом ідеї прав людини. Це те, що можна назвати прин-ципами Реформації, які мали вирішальне значення на формуван-ня правосвідомості та самого права, і сформулювати їх, як: 1) принцип рівнодостоїнства; 2) принцип індивідуальної відпові-дальності; 3) принцип (культ) чесної праці [15, с. 733]. Епістемо- логічно ці принципи ґрунтуються на критичному ставленні до соціальних та моральних сфер буття та спиранні на раціональне їх тлумачення, а звідси й відомі трансформації церковного жит-тя, оскільки йдеться про Середньовіччя та перетворення в соці-альній, політичній та економічній сферах життя суспільного. Критика як несприйняття нераціональності та критика як соці-альна творчість змусила до перегляду погляду і на право, що від-билося, зокрема, в тому, що воно почало визначатися через по-няття свободи, а не справедливості (що розумілася надто по-різ-ному), як-то було до цих часів. Іншим результатом, значною мірою пов'язаним з Перикловою егалітарною правовою традиці-єю, якщо за Поппером К. [10, с. 150], але й як проголошення рів-ності перед Богом у ап. Павла (Кол., 3:11), тобто під впливом християнства, було обґрунтування рівності всіх перед законом або рівності юридичної.

Наступний архетип соціальної взаємодії, що спирався на пе-рвісне сприйняття іншого за світоглядною формулою «свій- чужий», залишається характеристикою значної кількості країн, де ідея прав людини як рівних прав кожної людини не сприйма-ється з якихось причин (наприклад, релігійних або ідеологічних, переважно тоталітаристського ґатунку). Розкриті Бергсоном А. культурно-історичні підмурки світоглядного аспекту такої взає-модії пояснюються і з точки зору їх постійного існування та від-новлення [16]. Відсутність критичної та обмеженість раціональ-ної складової в процесах взаємодії в таких, у термінології видатного філософа, традиційних суспільствах пояснюється в логічному плані тяжінням до спрощення та примітивізації, в езі- стенціальному - тиском постійного страху перед тими, хто в со-ціальній ієрархії займає більш високі щаблі. Ми ж звернемо ува-гу, що навіть перші егалітарні в правовому сенсі спроби соціальної перебудови, як-то, наприклад, у левеллерів у Англії XVII століття [17], і наступні народні виступи аж до Майдану однією з вимог мали таку, що її можна інтерпретувати як крити-чне ставлення до тих, хто володарює. У політичному ж сенсі йдеться про свободу думки і слова - перші філософсько обґрун-товані ще Спінозою Б. невідчужувані права людини. Тут слід нагадати й підкреслити, що видатний філософ апелював саме до раціональних структур свідомості, тобто до розуму, наполягаючи на необхідності його вдосконалення саме для користі людей: «Оскільки нашою найкращою частиною є розум, то є безсумнів-ним, якщо ми дійсно маємо бажання шукати користі для себе, ми повинні більше за все намагатися його вдосконалювати, наскіль-ки це є можливим, бо саме в його вдосконаленні має бути наше найвище благо» [18, с. 64], - говорить Спіноза, причому неодно-разово [19, с. 581]. Розум людини дозволяє також долати й про-тистояння людині іншій, що в правовому сенсі відбувається че-рез наполягання на рівних правах кожної людини, що також у нього набуває стрижневого світоглядного значення для форму-вання нового ставлення до права, а значить і для створення нової правової реальності через втілення такого ставлення до законів. Він доходить принципового висновку, що має значення для фор-мування уявлень про права людини і про верховенство права і в наступні часи: «Говорять також про «рівність» і «нерівність», тому що ті, кого поставлено для вирішення позовів, є зо-бов'язаними зовсім не зважати на особи, але вважати всіх рівни-ми й захищати право кожного однаково: багатію не заздрити, до бідняка не ставитися з презирством» [18, с. 211]. Тут йдеться про майновий стан, але мається на увазі й інші соціальні характерис-тики людини, про що він говорить на багатьох сторінках своїх творів. Культурний розвиток людства в бік подолання примітив-ного протиставлення однієї людині іншій, маючи вже тривалу історію, продовжується й сьогодні і впливає на створення право-вої реальності вже нової якості, подолання ж постійного спроти- ву цьому процесові й потребує плекання того типу мислення, що спирається на головну відмінність людини від інших істот - ро-зум, і отримало назву критичного мислення.

Тут є потрібним зауважити про те, що раціональне має серед своїх конотацій, тобто смислових значень, ще й таку, що її ви-значають як найкраще. Таким чином, критичне є прагненням кращого, відповідно протидія критичному є поверненням до не- кращого, неякісного, нарешті поганого тощо. Іншими словами, створення правової реальності не за принципами права як рівних прав кожної людини стає поверненням до того, що й ілюструють на сьогодні різним чином побудовані держави (включаючи й чи-сленні псевдоутворення, в тому числі нав'язані у вигляді реалі-зації імперських амбіцій та прикладів мислення категоріями ми-нулого, зокрема, на теренах Грузії та України) як втілення суспільних прагнень і можливостей. До останнього, можливос-тей, додамо, що йдеться про всі, включаючи й інтелектуальні, або про те, що нераціональна організація суспільного життя, а значить зубожіння населення в тій чи іншій державі, значною мірою є й переважанням ірраціонального, інстинктивного, суто споживацького над раціональним, розумним як кращим і твор-чим. Таким чином, робимо логічний висновок, що право і ство-рена тим чи іншим суспільством правова реальність стає й харак-теристикою рівня інтелектуального розвитку людей у цьому суспільстві: відсутність критичної маси, тобто раціонально мис-лячих людей, є причиною величезної кількості негараздів. Щодо першого, прагнень, то йдеться про елементарну редукцію сприй-няття світу через намагання актуалізації минулого з причин його ідеалізації, як правило, перекрученої та міфологізованої. Інший, узагальнений, висновок, уже в межах суто філософії права як правознавства: для подолання таких станів у суспільствах дер-жавно організованих, право стає одним з найдієвіших інструмен-тів подолання негативних процесів, а комплексність цієї пробле-ми (наприклад, значення освіти тощо) не перекреслює цей висновок (про значення права). Таким чином може бути подола-ною й культурна «вторинність» некреативних суспільств, що по-требує кропіткої усвідомленої роботи, але це є темою окремого дослідження, що вже здійснюється, і саме в правознавчому на-прямку [1, с. 578-676; 20; 21; 22].

Остання зазначена вище якість культурно-історичної спад-щини як певна функціональна невідповідність сфер діяльності, що породжує ірраціональність самих дій, має - з відомою част-кою умовності, оскільки вони є нерозривно пов'язаними - соціо-логічно-феноменологічний та формально-логічний аспекти. Пе-рший виявляється в політико-правовій площині, якщо брати те, що нам є найближчим і найболючим, а саме нашу реальність со-ціальну: надто часто ми стаємо свідками чи то свідомої, чи то несвідомої якоїсь підміни смислів. Йдеться про вирішення, на-приклад, політичних проблем в адміністративний спосіб, адміні-стративних проблем - у спосіб інший, скажімо, фінансово- економічний, економічних проблем - також у спосіб не економі-чний, як і правових - у спосіб не правовий, частіше за все полі-тичний. Така еквілібристика смислами має за мету або як резуль-тат (а частіше за все і перше, і друге) редуковані до елементарних матеріальних потреб інтереси, причому знову осо-бисте, групове або корпоративне видається за загальне, тобто державне, і все це має часто-густо злочинне, переважно кримі-нальне забарвлення. Цій парадигмі існування підкорюються всі його сфери, включаючи й право, звичайно у вигляді законів, які таким чином сутнісно виходять за його межі (неправові закони, якщо за Кантом І.). Притаманна некреативним - вторинним - культурам ірраціональність виявляється і в логічних «зсувах смислів»: складні за визначенням соціальні проблеми намага-ються вирішити в простий спосіб, що само по собі є логічною помилкою. Редукування, як наслідок ірраціонального ставлення до світу, породжує нескінченну низку проблем, що постійно не вирішуються, створюючи ситуації, що їх історія культури вже вивела за свої межі в сферу злочинного. Щоб було більш зрозу-мілим, про що йдеться, наведемо приклад образного характеру: колись вбити та з'їсти свого ворога було проявом доблесті й зао-хочувалося спільнотою, але сьогодні - це кримінальний злочин. Таким же чином і багато інших діянь культура вивела за свої межі, означені дією права, однак не всі індивіди і суспільства організують свій правовий простір і час як правову реальність відповідно до них, цих меж, а продовжують практикувати таке поїдання собі подібних, але вже в іншій, символічний спосіб. Мається на увазі, перш за все, неправомірне використання ре-зультатів праці інших (у нас - пограбування основної маси насе-лення його часткою, звичайно, владною чи то наближеною до влади) або те ганебне явище, що набуло масового характеру, - продаж владних повноважень, що має назву корупції, а для низ-ки суспільств, включаючи й наше, є культурно-національною традицією [1, с. 199-230; 23]. Не випадково Монтеск'є Ш. нази-вав це розкладанням принципів і гниттям [24, с. 259], для теми цієї розвідки є більш важливим за межами цієї емоційно забарв-леної оцінки відзначити нераціональність, тобто ірраціональність таких дій, що і призводять до зазначеного видатним мислителем гниття. Додати можна те, що сприйняття таких діянь як нор-мальних на суспільному рівні дозволяє зробити логічний висно-вок про стан або якість таких суспільств як гнилих, якщо у тер-мінології французького філософа і правознавця. Припинити ж таке гниття - моральне і правове - можливо лише за допомогою надання людському розуму можливості проявляти себе в най-кращий, тобто критичний і творчий, тобто в раціональний спо-сіб. Останнє ж, як відомо ще з часів Сократа, є виразом єдності морального з інтелектуальним [25], а ця теза, звісно, значно по-силює загальну позицію, висловлену в міркуваннях, що склада-ють зміст цієї статті.

Висновки. Головним з вищевикладеного є таке.

1. Право як феномен культури є втіленням раціональності і створює правову реальність як суто людське організаційне вті-лення єдності розуму та моралі, що в сучасному світі ґрунтується на ідеї рівних прав кожної людини. Можливість такого втілення забезпечується та підтримується відповідною можливістю забез-печення дієвості критичного раціонального мислення як вияву творчих інтенцій людини, що є формалізованим у праві на сво-боду думки.

2. Соціально-організаційне формування правової реальності як правової держави в некреативних суспільствах вторинних ку-льтур мають постійний спротив культурних архетипів минулого, головними з яких є культ сили, сприйняття соціальної взаємодії через дихотомію «свій-чужий» та ірраціональна функціональна невідповідність сфер діяльності, що в сучасних умовах є причи-ною криміналізації свідомості та має наслідком зубожіння осно-вної маси населення таких суспільств.

3. Одним з дієвих шляхів подолання стану вторинності та рятування суспільств від соціально-економічних негараздів є ку-льтивування критичного мислення як стрижня критичного раці-оналізму та втілення в праві ідей культурної традиції античного та християнського егалітаризму, що протистоїть примітивній редукції архетипів минулого, що спираються на ірраціоналізм і силу. Світоглядним вираженням такого втілення має бути пере-хід від екзистенціоналу страху до свободи як реальне забезпе-чення невідчужуваних прав людини, сформульованих у філосо-фії права Нового часу.

Список використаних джерел

1. Литвинов О. М. Право як феномен культури: спроба філософ-ського осмислення. Луганськ: Янтар, 2014. 800 с.

2. Литвинов О. М. Право як феномен культури: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.12: Філософія права. Харків: НЮУ ім. Ярослава Мудрого, 2016. 41 с.

3. Литвинов О. М. Про правовий оксюморон (логіко-герменевтичні роздумування щодо виразу «конфлікт культур»). Вісник Луганськ. держ. ун-ту внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. 2017. Вип. 1 (77). С. 11-18.

4. Феномен української культури: методологічні засади осмислення / [відп. ред. Шинкарук В., Бистрицький Є.]. Київ: Фенікс, 1996. 478 с.

5. Аристотель. О душе. Сочинения: в 4 т. Т. 1: [пер. с древнегреч.; общ. ред. Асмус В. Ф.]. Москва: Мысль, 1976. С. 369-450.

6. Платон. Государство. Сочинения: в 3-х т. Т. 3. Ч. 1.: [пер. с древ- негреч.; под общ. ред. Лосева А. Ф. и Асмуса В. Ф.]. Москва: Мысль, 1971. С. 89-454.

7. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. Харьков: Право, 2002. 328 с.

8. Литвинов О. М. Щоб наблизити реальність правового суспільст-ва (нотатки на сторінках дослідження про право як правову реальність). Вісник Луганськ. академії внутр. справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. 2002. Вип. 3. С. 254-263.

9. Литвинов О. М. Право як феномен культури: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.12: Філософія права. Луганськ: ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2017. 555 с. [Рукопис].

10. Поппер К. Р. Открытое общество и его враги: [пер. с англ. Са-довского В. Н.]. Киев: Ника-Центр, 2005. 800 с.

11. Тягло А. В., Воропай Т. С. Критическое мышление: проблема мирового образования ХХІ века. Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. 285 с.

12. Литвинов О. М. Щодо подолання примітивізму соціуму раціо-нальністю мислення: методологічні зауваження проти позитивістів та вульгарних матеріалістів. Вісник Луганськ. держ. ун-ту внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. 2013. Вип. 3. С. 24-32.

13. Литвинов А. Н. О категориях культуры и категориях права: опыт критически-методологического размышления. Философия права. 2011. № 6 (49). С. 18-22.

14. Фергюсон Ниал. Восхождение денег: Финансовая история мира / [пер. с англ. Коляндра А., Файбисовича И.]. Москва: Изд-во АСТ: TORPUS, 2017. 451 с.

15. Литвинов О. М. Реформація. Велика українська юридична ен-циклопедія. Т. 2. Філософія права / редкол.: Максимов С. І. (голова) та ін. Харків: Право, 2017. С. 731-735.

16. Бергсон А. Два источника морали и религии / [пер. с фр., после-словие и примечания Гофмана А. Б.]. Москва: Канон, 1994. 384 с.

17. Ефимов И. М. Свергнуть всякое иго. Повесть о Джоне Лилбер- не. Москва: Политиздат, 1977. 399 с.

18. Спиноза Б. Богословско-политический трактат. Избранные произведения: в 2-х т. Т. ІІ: [пер. с лат. Лопаткина М.]. Москва: Гос. изд-во полит. лит., 1957. С. 5-284.

19. Спиноза Б. Этика. Избранные произведения: в 2-х т. Т. І: [пер. с лат. Иванцова Н. А.]. Москва: Гос. изд-во полит. лит., 1957. С. 359-618.

20. Литвинов О. М. Народження негатив-патерналізму: щодо біди, що насувається на нашу країну, або про принципи навчання по- українськи. Вісник Дніпропетровськ. нац. ун-ту: Філософія. Соціологія. Політологія. 2007. Вип. 15. С. 285-292.

21. Литвинов О. М. «Негатив-патерналізм» як характеристика дер-жавного ладу України: спроба культурологічно-правової діагностики. Проблеми філософії права. 2010-2011. Т. VIII-IX. С. 306-314.

22. Литвинов О. М. Освіта в Україні як соціокультурна фікція, або про системну деформацію культурних смислів. Українська освіта у світовому часопросторі: матеріали Другого міжнар. Конгресу. Київ: Украгентство інформації та друку «Рада», 2007. Кн. 1. С. 318-319.

23. Литвинов О. М. Корупція як культурна традиція: спроба філо-софсько-правового аналізу процесу криміналізації свідомості. Вісник Луганськ. держ. ун-ту внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. Спец. випуск № 8: Проблеми вдосконалення законодавства про протидію відмиван-ню злочинних доходів і корупції (Донбаські правові читання). Луган-ськ, 2010. С. 181-191.

24. Монтескье Ш. О духе законов. Избранные произведения. Моск-ва: Гос. изд-во полит. лит., 1955. С. 159-734.

25. Платон. Апология Сократа. Собр. соч.: в 4-х т. Т. 1; [пер. с дре- внегреч. Соловьева М. С.; общ. ред. Лосева А. Ф. и др.; авт. вступит. статьи Лосев А. Ф.; примеч. Тахо-Годи А. А.]. Москва: Мысль, 1990. С. 70-96.

Литвинов А. Н.

ПРАВО, КУЛЬТУРА И ПРАВОВАЯ РЕАЛЬНОСТЬ:
КРИТИЧЕСКОЕ МЫШЛЕНИЕ (КРИТИЧЕСКИЙ
РАЦИОНАЛИЗМ) КАК УСЛОВИЕ ВЫЖИВАНИЯ
ОБЩЕСТВ В СОВРЕМЕННОМ МИРЕ

Статья является конспективным изложением и развитием некоторых ме-тодологических положений общей культурологической концепции права, где критическое мышление, как наиболее важный для правоведения практический аспект критического рационализма, истолковывается в его спасительной роли для обществ. Главными препятствиями в становлении правовых государств как обществ, организованных на основаниях равных прав каждого человека, явля-ются архетипы прошлого (культ силы, дихотомия «свой-чужой» и иррациона-льное функциональное несоответствие сфер деятельности), что в ХХІ столе-тии становится выражением преступного, характерного для представителей некреативных вторичных культур. Доказывается, что критическое мышление является эпистемологическим инструментом, который позволяет преодолевать ограниченность мышления и действий, обусловленных архетипами прошлого, что становится условием выживания обществ в современном мире.

Ключевые слова: право, культура, правовая реальность, философия права, критическое мышление, критический рационализм, общество, государство.

Lytvynov O. M.

LAW, CULTURE AND LEGAL REALITY: CRITICAL
THINKING (CRITICAL RATIONALISM) AS A CONDITION
FOR THE SURVIVAL OF SOCIETIES IN THE MODERN

WORLD

The article is a summary and development of some methodological provisions of the general cultural concept of law, where critical thinking, as the most important practical aspect of critical rationalism for jurisprudence, is interpreted in its salutary role for societies. The main obstacles in the formation of legal states as societies organized on the basis of the equal rights of each person are the archetypes of the past (the cult offorce, the dichotomy of "friend or foe" and the irrational functional inconsistency of spheres of activity), which in the 21st century becomes an expression of the criminal act typical for representatives of non-creative secondary cultures. An example of the political, legal and economic degradation of Argentina in the twentieth century is given as a possible parallel for modern Ukraine.

The author notes the special role of the principles of the Reformation (1. equality, 2. individual responsibility, 3. the cult of honest labor) for modern legal understanding and the formation of a legal reality based on the observance of human rights, which was the result of critical rational thinking and actions. He proves that critical thinking is an epistemological tool that allows one to overcome the limitation of thinking and actions caused by the archetypes of the past, which becomes a condition for the survival of societies in the modern world, since the law realizes the unity of morality and intellect (mind).

Key words: law, culture, legal reality, philosophy of law, critical thinking, critical rationalism, society.