Висунення прокурором додаткового обвинувачення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Висунення прокурором додаткового обвинувачення

Петрушко Марина Ігорівна

Статтю присвячено дослідженню проблем висунення про-курором додаткового обвинувачення в суді першої інстанції. Характеризуються підстави висунення прокурором додат-кового обвинувачення і його правові наслідки. Аналізуються проблеми процедури висунення прокурором додаткового об-винувачення.

Ключові слова: прокурор, публічне звинувачення, вису-вання додаткового обвинувачення, кримінальне проваджен-ня, повноваження прокурора. прокурор додатковий обвинувачення

Постановка проблеми. Актуальність обраної теми зумовлюється тим, що в умовах реформування функції прокуратури з підтримання публічного обвинувачення особлива увага приділяється випадкам корегування правової позиції прокурора у суді першої інстанції. Од-ним із варіантів такого корегування є висунення прокурором додаткового обвинувачення, особливістю якого є збільшення обсягу обвинувальної діяльності прокурора в суді, що ство-рює загрозу порушення прав і законних інтересів сторони захисту. У зв'язку з цим, питання висунення прокурором додаткового обвинувачення потребують належного теоретичного до-слідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика підтримання прокурором публічного обвинувачення загалом, і висунення додаткового обвинувачення зокрема, дослі-джувалася такими науковцями, як В. О. Гринюк, В. С. Зеленецький, П. М. Каркач, М. В. Косюта, А. В. Лапкін, В. Т. Маляренко, В. М. Юрчишин та ін. Поряд із цим, питання висунення прокурором додаткового обвинувачення досі не стали предметом самостійного теоретичного дослідження. Зокрема, потребує з'ясування значення висунення прокурором додаткового обвинувачення та його співвідношення з іншими варіантами зміни прокурором правової позиції у суді першої інстанції.

З огляду на це, метою даної наукової статті є визначення правової природи висунен-ня прокурором додаткового обвинувачення, а також процесуального порядку і наслідків прийняття прокурором відповідного рішення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Згідно зі статистичними даними Генера-льної прокуратури України, у 2015-2017 рр. було зафіксовано по 8 випадків висунення про-курором додаткового обвинувачення щороку [1-3]. Це означає, що подібні ситуації є пооди-нокими і мають виключний характер, зважаючи навіть на виключний характер будь-якої трансформації обвинувачення в суді, на якому наголошується у науковій юридичній літера-турі [4, с. 239]. Адже порівнюючи статистику їхнього застосування з іншими випадками ко-регування процесуальної позиції прокурора у суді першої інстанції, можна зробити висно-вок, що зміна прокурором публічного обвинувачення застосовується значно частіше (понад 1000 випадків на рік), проте відмова прокурора від публічного обвинувачення є менш поши-реною (статистика її навіть не фіксує).

Незважаючи на обмежену сферу застосування, висунення прокурором додаткового обвинувачення, як і інші випадки корегування його процесуальної позиції в суді першої ін-станції, становить складний юридичний факт [5, с. 84]. На думку дослідників, він включає фактичні та юридичні підстави, умови та наслідки трансформації обвинувачення у судовому розгляді [6, с. 191]. Необхідно також враховувати, що, як будь-яка процесуальна діяльність, висунення прокурором додаткового обвинувачення проходить певні етапи, тобто характери-зується особливим порядком реалізації.

Встановлення можливості висунення прокурором додаткового обвинувачення, як й інших різновидів зміни його правової позиції в суді першої інстанції, зумовлене, на думку П. М. Каркача, тим, що підтримання обвинувачення в суді має бути об'єктивним, таким, що дає змогу виявити обставини, що викривають та виправдовують обвинуваченого, а також об-ставини, які пом'якшують чи обтяжують його відповідальність. Отже, прокурор зо-бов'язаний ужити усіх передбачених законом заходів для того, щоб суд постановив закон-ний, обґрунтований та справедливий вирок [7, с. 18]. Аналогічну позицію займають й інші дослідники. Так, на думку Г. І. Алейнікова, прокурор у судовому засіданні повинен займати активну позицію і слідкувати за тим, щоб суд виконав свій обов'язок щодо забезпечення ви-конання у судовому засіданні кожної передбаченої законом процесуальної дії у сприянні то-му, щоб сторони найповніше дослідили обставини справи [8, с. 121]. Це, зокрема, зумовлює той факт, що під час судового провадження, яке має якісно іншу форму дослідження обста-вин, ніж досудове розслідування, можуть бути встановлені нові факти, які призведуть до не-обхідності корегування процесуальної позиції прокурора, яку він займав під час затверджен-ня обвинувального акта [9, с. 180]. Таким чином, можливість висунення прокурором додат-кового обвинувачення обумовлена необхідністю забезпечення повноти і всебічності судового провадження, а також дією засади публічності, які передбачають, що всім фактам учинення об-винуваченим кримінальних правопорушень повинна бути надана належна правова оцінка.

Виходячи із положень ст. 339 КПК України, висунення прокурором додаткового об-винувачення можливе за одночасної наявності таких умов:

1) отримання відомостей про можливе вчинення обвинуваченим іншого кримінально-го правопорушення. Мова йде про достатні дані, які вказують на те, що обвинувачений, щодо якого розглядається кримінальне провадження в суді, є суб'єктом вчинення іншого, ніж те, що є предметом судового розгляду, кримінального правопорушення. Отримання таких відо-мостей може відбуватися з будь-яких джерел (наприклад, з показань свідків, потерпілого чи обвинуваченого). Встановлення цих обставин має місце під час судового розгляду, при цьо-му раніше, на стадії досудового розслідування, ці відомості не були відомі стороні обвинува-чення або не були належним чином враховані нею. Суб'єктом їх отримання є сторона обви-нувачення в особі прокурора (якщо вони отримані стороною захисту, вона не зобов'язана їх розголошувати; отримання цих даних судом в силу засади змагальності не тягне процесуаль-них наслідків, однак суд має звернути на них увагу прокурора);

2) за таким кримінальним правопорушенням обвинувачення не висувалось. На думку С. М. Меркулова, обвинувачення формулюється в процесуальному акті -- обвинувальному акті -- і уточняється на подальших етапах кримінального провадження [10, с. 456]. Отже, висуненням обвинувачення можна вважати затвердження прокурором обвинувального акту. Таким чином, умовою висунення додаткового обвинувачення в суді є відсутність раніше за-твердженого прокурором відносно цієї особи обвинувального акту, хоча при цьому допуска-ється ситуація, коли кримінальне провадження за фактом учинення відповідного криміналь-ного правопорушення могло бути розпочате, і навіть випадки, коли особа у ньому могла бути повідомлена про підозру;

3) тісний зв'язок іншого кримінального правопорушення з первісним. Поняття «тіс-ний зв'язок» є оціночним і допускає різні тлумачення. Зазвичай, про такий зв'язок може йти мова у випадках сукупності кримінальних правопорушень. Згідно із ст. 33 Кримінального кодексу України, сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочи-нів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. У судовій практиці та доктрині кримі-нального права сукупність злочинів поділяють на два види: реальну та ідеальну. Реальна су-купність злочинів має місце там, де винна особа різними та відокремленими одна від одної діями вчиняє два чи більше злочинів, наприклад, зґвалтування і крадіжку, причому діяння, як правило, вчиняються у різний час. Ідеальна сукупність злочинів наявна у випадках, коли од-нією й тією самою дією винна особа вчиняє два чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК (наприклад, суб'єкт підпалює будинок, унаслідок чого позбавляє потерпілого життя) [11, с. 120]. Уявляється, що висунення додаткового обвинувачення може мати місце саме у випадках ідеальної сукупності, хоча не виключається і можливість прийняття відпові-дного рішення в ситуаціях реальної сукупності, наприклад, коли кримінальні правопорушен-ня охоплювалися єдиним умислом;

4) неможливість окремого розгляду відповідних кримінальних проваджень. Вказана ознака тісно пов'язана із попередньою, і їх можна вважати матеріальним та процесуальним аспектами однієї і тієї самої умови висунення прокурором додаткового обвинувачення в суді. Тісний зв'язок скоєних особою кримінальних правопорушень обумовлює доцільність їхнього розгляду в одному кримінальному провадженні. Законодавець надає цій умові виключного характеру, підкреслюючи саме «неможливість» їх окремого розгляду, хоча критерії такої ознаки не наводяться. Отже, рішення щодо можливості чи неможливості окремого розгляду відповідних кримінальних правопорушень прокурор у кожному випадку приймає на свій ро-зсуд, виходячи із вимог доцільності, тому в тексті ч. 1 ст. 339 КПК України термін «немож-ливість», на наш погляд, має бути замінений на «недоцільність».

КПК України в одному контексті з висуненням прокурором додаткового обвинува-чення розглядає ситуації встановлення наявності підстав для застосування кримінально- правових заходів до юридичної особи. Як бачиться, із процесуальної точки зору ці явища є тотожними. Тому сформульовані вище умови можуть бути застосовані і щодо встановлення наявності підстав для застосування кримінально-правових заходів до юридичної особи.

Процесуальний порядок висунення прокурором додаткового обвинувачення дещо ві-дрізняється від інших варіантів зміни правової позиції прокурора в суді першої інстанції. Прийняття цього рішення оформлюється прокурором у вигляді клопотання про розгляд до-даткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням. Закон встано-влює вимогу вмотивованості такого клопотання, що означає викладення у ньому всіх тих умов, які призвели до необхідності висунення додаткового обвинувачення.

Відповідне клопотання має бути попередньо обов'язково погоджене з прокурором вищого рівня, задля чого прокурор, який підтримує публічне обвинувачення, може клопота-ти перед судом про відкладення судового засідання та надання прокурору необхідного часу для складення та погодження відповідних процесуальних документів. Необхідність такого погодження є проявом відомчого контролю, що сприяє перевірці законності й обґрунтовано-сті відповідних рішень, мінімізує корупційні ризики, а також конкретизує межі процесуаль-ної самостійності прокурора -- публічного обвинувача [12, с. 192-193]. У разі якщо проку-рор вищого рівня відмовляє у погодженні клопотання про висунення додаткового обвинува-чення, він усуває від участі в судовому розгляді прокурора, який ініціював таке питання, та самостійно бере участь у ньому як прокурор або доручає участь іншому прокуророві.

Лише після погодження відповідного клопотання прокурор має право звернутися з ним до суду. Далі клопотання про висунення прокурором додаткового обвинувачення стає предметом судового розгляду, за наслідками якого суд може або відмовити у задоволенні цього клопотання (у такому випадку судовий розгляд продовжується у загальному порядку), або задовольнити його. Згідно із ч. 2 ст. 339 КПК України, у разі задоволення такого клопо-тання прокурора, суд зобов'язаний відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для під-готовки до захисту від додаткового обвинувачення або підготовки представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, до судового розгляду та виконання прокурором вимог, передбачених статтями 276-278, 290-293 КПК України, але не більше, ніж на чотир-надцять днів.

Таким чином, висунення додаткового обвинувачення вимагає від прокурора не лише складення відповідного клопотання, а й письмового повідомлення про підозру та обвинува-льного акта. Виконання прокурором вимог статей 276-278 КПК України передбачає: встано-влення наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопору-шення; складання письмового повідомлення про підозру, яке повинно містити всі необхідні реквізити, передбачені ст. 277 КПК України; вручення письмового повідомлення про підозру обвинуваченому в день його складення та внесення даних про це до Єдиного реєстру досу- дових розслідувань тощо.

Виконання прокурором вимог статей 290-293 КПК України передбачає, що прокурор зобов'язаний: повідомити обвинуваченому, його захиснику про надання доступу до матеріа-лів, які вказують на вчинення ним іншого кримінального правопорушення, та надати доступ до таких матеріалів, які є в його розпорядженні; скласти або затвердити обвинувальний акт, у якому формулюється додаткове обвинувачення, та необхідні додатки до нього; направити обвинувальний акт до суду; під розписку надати його копію та копію реєстру матеріалів об-винуваченому, його захиснику.

Хоча складання письмового повідомлення про підозру та обвинувального акта за за-гального порядку кримінального провадження відбуваються послідовно і між ними існує пе-вний розрив у часі, у ситуації висунення додаткового обвинувачення ці дії відбуваються од-ночасно або у максимально стислі строки. Фактично, у встановлений ст. 339 КПК України 14-денний строк прокурор повинен виконати всі ці дії, включно з підготовкою відповідних документів, їх врученням обвинуваченому, ознайомленням останнього з цими документами тощо. Однак, зважаючи на те, що досудове розслідування по факту вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення в повному обсязі не проводилося, то і обсяг матеріа-лів, які підлягають оформленню, відкриттю і ознайомленню, не є великим, тому встановле-ного часу на практиці достатньо для виконання прокурором необхідних дій та підготовки сторони захисту для захисту від додаткового обвинувачення. Додатковим засобом забезпе-чення прав та інтересів сторони захисту є передбачена ч. 2 ст. 339 КПК України можливість продовження цього строку судом за клопотанням сторони захисту або представника юриди-чної особи, щодо якої здійснюється провадження, у випадку, якщо обсяг або складність но-вого обвинувачення або провадження щодо юридичної особи вимагають більше часу для пі-дготовки до захисту.

Таким чином, законом закріплено достатні процесуальні гарантії захисту прав і за-конних інтересів сторони захисту від висунення прокурором додаткового обвинувачення, якими є: 1) необхідність обґрунтування прокурором потреби прийняття відповідного рішен-ня у вмотивованому клопотанні; 2) погодження цього клопотання прокурором вищого рівня; 3) розгляд відповідного клопотання судом; 4) відкладення судового розгляду на строк, необ-хідний стороні захисту для підготовки до захисту; 5) необхідність виконання прокурором вимог, передбачених статтями 276-278, 290-293 КПК України; 6) необхідність початку су-дового провадження задля розгляду додаткового обвинувачення з підготовчого судового за-сідання.

Висновки. На підставі викладеного можна констатувати, що висунення прокурором додаткового обвинувачення має як загальні риси, притаманні іншим варіантам зміни проку-рором правової позиції в суді першої інстанції, так і суттєві відмінності від зміни публічного обвинувачення або відмови від обвинувачення. Для висунення прокурором додаткового об-винувачення необхідним є встановлення прокурором ряду умов матеріального та процесуа-льного характеру. Порядок прийняття цього рішення є складним і передбачає такі послідовні дії прокурора, як складання клопотання про висунення додаткового обвинувачення, пого-дження його з прокурором вищого рівня, направлення його на розгляд суду, складання та вручення письмового повідомлення про підозру та обвинувального акта. При цьому закон встановлює достатні гарантії захисту прав та законних інтересів сторони захисту від неза-конного чи необґрунтованого рішення прокурора щодо висунення додаткового обвинувачен-ня. Унаслідок комплексу матеріальних, організаційних та процесуальних обмежень висунен-ня прокурором додаткового обвинувачення має виключний характер і на практиці трапляєть-ся досить рідко.

Список використаних джерел

1. Звіт про роботу прокурора за 12 місяців 2015 р. URL: http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html (дата звернення: 20.05.2018).

2. Звіт про роботу прокурора за 12 місяців 2016 р. URL: http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html (дата звернення: 20.05.2018).

3. Звіт про роботу прокурора за 12 місяців 2017 р. URL: http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html (дата звернення: 20.05.2018).

4. Гринюк В. О. Окремі аспекти підтримання публічного обвинувачення під час судового ро-згляду. Науковий вісник публічного та приватного права. 2016. Вип. 2. Ч. 1. С. 237-242.

5. Каркач П., Лапкін А. Проблемні аспекти участі потерпілого у кримінальному процесі при відмові прокурора від державного обвинувачення. Вісник Академії прокуратури України. 2007. № 3. С. 83-88.

6. Гринюк В. О. Трансформація обвинувачення в судовому розгляді. Юридичний науковий електронний журнал. 2016. № 4. С. 189-191.

7. Каркач П. М. Державне обвинувачення в суді за новим кримінальним процесуальним зако-нодавством України : навч. посіб. Харків: Право, 2013. 184 с.

8. Алейніков Г. І. Деякі проблеми зміни обвинувачення у стадії судового розгляду. Право і суспільство. 2012. № 5. С. 120-126.

9. Лапкін А. В. Закон України «Про прокуратуру». Науково-практичний коментар. Харків: Право, 2015. 680 с.

10. Меркулов С. М. Реалізація обвинувачення: поняття, сутність, етапи за новим кримінальним процесуальним законодавством. Форум права. 2012. №. 2. С. 456-459.

11. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / за заг. ред. В. Я. Та- ція, В. П. Пшонки, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. 5-те вид., допов. Т. 1: Загальна частина / Ю. В. Бау- лін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. Харків: Право, 2013. 376 с.

12. Петрушко М. І. Порядок погодження зміни правової позиції прокурора в суді першої ін-станції з прокурором вищого рівня. Роль та місце правоохоронних органів у розбудові демократичної правової держави: матеріали Х міжнар. наук.-практ. інтернет-конф., м. Одеса, 30 березня 2018 р. Одесса: ОДУВС, 2018. С. 192-193.

Размещено на Allbest.ru