Виборча система України в контексті трансформаційного розвитку сучасного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виборча система України в контексті трансформаційного розвитку сучасного суспільства

Г.П. Щедрова

Анотація

На основі дослідження сутності та різновидів виборчих систем, використовуваних в державах світу, особливостей формування виборчої моделі в Україні надано рекомендації щодо її вдосконалення.

Ключові слова: політична система, виборча система, мажоритарна виборча система, пропорційна виборча система, змішана виборча система, модель виборчої системи, преференції.

Однією з найважливіших безпосередніх форм здійснення народовладдя є вибори. Тільки чітко налагоджене функціонування елементів виборчої системи призводить до збігу результатів виборів з соціальними очікуваннями. Необхідність створення та впровадження прозорого виборчого механізму є актуальним завданням для України, особливо в контексті демократичних трансформацій. Від дієвості виборчого механізму залежить не лише якість функціонування державної влади, а і подальша перспектива стабільного розвитку політичної системи та суспільства. В умовах демократії виборча система виконує особливі системні функції, такі як: стабілізація політичної системи, забезпечення пріоритетів суспільної думки по відношенню спрямування державної політики, рекрутування політичної еліти, збереження і підтримка демократичних цінностей та інститутів у суспільстві.

Події останніх років довели, що результати виборів в Україні не повною мірою відображають політичну позицію громадськості, не сприяють просуванню до владних структур компетентних та професійних політиків, які відповідально ставляться до проголошеного політичного курсу. Такі негативні умови збільшують рівень відчуження суспільства по відношенню до влади. Отже, політологічний аналіз та глибоке вивчення проблем виборчої системи надасть можливість визначити перспективи і надати рекомендації щодо оптимізації виборчого процесу в Україні. Для багатьох країн залишається актуальною проблема наповнення моделі загальнонаціонального представництва функціональністю, процедурами відповідальності і механізмами реалізації політичних прав громадян. Зарубіжна практика свідчить, що з метою адаптації виборчої системи до суспільно-політичних викликів деякі держави впроваджують істотні зміни, навіть, напередодні нових виборів. Тому пошук шляхів підвищення ефективності інституту виборів та виборчої системи для Україні сприятиме зміцненню демократичних здобутків та надасть динамізму процесу демократизації.

Проблематика сутності, змісту, функцій, типології виборчих систем знайшла своє висвітлення у багатьох публікаціях вітчизняних та зарубіжних учених. Для наукового обґрунтування дослідження використані праці таких зарубіжних науковців, як М. Дюверже, Е. Лейкмана, А. Лейпхарта, Г. Майера, Д. Олсона, Р. Роуз, Р. Таагепери, М. Шугарта та інші. Вітчизняний теоретичний дискурс представлено роботами Г. Артемова, О. Батанова, В. Бебика, В. Божанова, С. Вавілова, Д. Позняка, Л. Кочубей, І. Поліщука, В. Фесенка, Ю. Шведи.

Метою дослідження є політологічний аналіз проблем та пошук шляхів підвищення ефективності виборчої системи в Україні. Її досягнення можливе через теоретичне осмислення і узагальнення сутності виборчої системи, особливостей кожного її типу, здійснення політико-правового аналізу виборчої системи України та розробку рекомендацій щодо її вдосконалення.

Оскільки виборча система використовується як механізм формування органів державної влади різних рівнів, то і змістовне наповнення зазначеної категорії буде різним. На рівні загального розуміння виборча система постає способом розподілу голосів на загальних виборах між політичними партіями та окремими кандидатами. На теоретичному рівні виборчу систему розглядають як сукупність визначених виборчим законодавством механізмів та процедур, пов'язаних з формуванням органів влади.

Виборчу систему можна розглядати у широкому і вузькому значенні. У широкому значенні виборча система - це загальні принципи надання виборчих прав та організації виборів. У вузькому значенні - це система правових норм, що регламентує спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування. Один із провідних українських дослідників П. Шляхтун пропонує у широкому значенні розуміти виборчу систему як «сукупність норм, що забезпечують участь громадян у формуванні виборних органів державної влади та органів місцевого самоврядування» [1, с. 51]. Американський дослідник К. Боун вважає, що виборча система визначається порядком підрахунку голосів і правилом переведення частки отриманих голосів при розподілі мандатів [2]. Але, на нашу думку, більш перспективним є розуміння виборчої системи як єдиного процесу, пов'язаного зі здійсненням виборчого права громадянами (обирати та бути обраними), організацією та проведенням виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підбиттям підсумків виборів та розподіленням мандатів, згідно із встановленим законом порядком. виборчий держава світ

Джерелом та сутністю будь-якої виборчої системи виступає реалізація сукупності базових положень теорії народного суверенітету. Ефективність виборчої системи характеризує ступінь розвитку будь-якої конституційної держави і має неабиякий вплив на формування політико-правової системи у перехідних демократіях, адже кількісний вимір мандатів, отриманих політичною партією, особливо через пропорційну систему виборів, впливає не тільки на зовнішню і внутрішню політику, але й на формування системи національного законодавства. Невдале застосування виборчої системи, на думку А. Гофмана, здатне призвести до погіршення рівня демократії в країні [3, с. 40].

Політологи наголошують, що якість виборів повинна бути високою і реалізовуватися на засадах свободи та справедливості. Так, датські політологи Й. Елкліт і П. Свенсcон, коли говорять про вільні вибори, то мають на увазі «протилежні тим, які відбуваються в умовах примусу. Свобода означає право і можливість обирати вподобану річ, а не іншу. Примус означає формальну чи реальну відсутність такого вибору: або всі альтернативи, крім однієї, заборонено, або певний вибір матиме негативні наслідки для безпеки, добробуту, соціального становища людини, котра його здійснила. Справедливість передбачає неупередженість. Протилежністю справедливості є нерівне ставлення до рівних, за якого деякі люди чи групи отримують завеликі переваги. Отже, справедливість передбачає регулярність застосування правил та їх раціональність, рівномірніший розподіл релевантних ресурсів серед сторін змагання. Дослідники доводять, що критеріям свободи та справедливості мають відповідати всі стадії виборчого процесу» [Цит. за: 4, c. 5].

Варто прислухатися до авторки монографії «Виборча інженерія в Україні» М. Афанасьєвої, яка слушно зазначає, що варіантів виборчої системи існує багато, тому її конституційно-правове оформлення необхідно починати з визначення критеріїв, яким має відповідати демократична виборча система і які резюмують те, чого законодавець бажає досягнути, а чого уникнути, та яким воліє бачити виборний орган [5].

Для України пошук оптимальної моделі виборчої системи є гостро актуальним питанням. Еволюція української виборчої системи являє собою суцільний та перманентний експеримент застосування всіх видів виборчих систем. Занадто велика політизація питання вибору типу виборчої системи призвела до частої її зміни, що, у свою чергу, негативно позначилося на проведенні та встановленні результатів виборів до представницьких органів державної влади. Тому гостро постало питання щодо розгляду виборчої системи у контексті світового досвіду та з урахуванням потреб вітчизняної політичної системи та суспільства [6, с. 58].

За порядком визначення результатів виборів розрізняють мажоритарний, пропорційний та змішаний типи виборчих систем. Мажоритарна виборча система - це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. До її переваг слід віднести невідчутність партійних амбіцій та наближеність обраних депутатів до своїх виборців: депутатам добре знайомі свої виборчі округи, інтереси їхніх мешканців, а особа депутата та його політичні якості знайомі виборцям. Але у сформованого на такій основі представницького органу відсутній єдиний проект розвитку; потрапляючи до парламенту, такий депутат дуже часто втрачає зв'язок із своїм електоратом.

Серед поліномінальних виборчих систем виділяють два види: пропорційні та напівпропорційні. Система пропорційного представництва передбачає розподіл місць у парламенті згідно з кількістю (процентної пропорцією) голосів, отриманих на виборах за партійними списками в єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі, як наприклад, у Нідерландах, або в декількох великих регіональних округах. Інший варіант виборчого процесу за такою системою реалізують у скандинавських країнах (за винятком Норвегії) і в Греції. Тут вибори проводяться не тільки за регіональним виборчим округом, але і за «національним округом». Особливість пропорційної системи полягає в тому, що вона передбачає застосування виборчого порогу (відсоткового бар'єру).

Пропорційна виборча система має низку протилежних якостей: вона послаблює особисті зв'язки і персональну відповідальність депутатів перед виборцями; водночас представницький орган є виразником спільного інтересу, володіє цілісним проектом розвитку. Проблема застосування пропорційної системи полягає у динаміці створення та відмирання партійних структур та політичних об'єднань. Також вищезгадана виборча система перетворює партії на «лідерські корпорації» з жорсткою партійною дисципліною. Такі партії мають мало спільного з західним розумінням суті і ролі партії в політичному процесі.

До напівпропорційних систем відносяться: система єдиного голосу, що передається; система єдиного голосу, що не передається; кумулятивне голосування.

Для того, щоб нівелювати недоліки двох основних систем голосування, поширення набуває використання змішаної системи виборів. Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Їх застосовують у понад 20 країнах світу. Змішані моделі застосовуються, як правило, в країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Погоджуючись із М. Лендьел, відзначимо, що на початку становлення інституціональної підсистеми в Україні довгий та дискусійний шлях прийняття виборчих законів пов'язаний, перш за все, із намаганням еліт не стільки створити середовище, в якому гарантувалося б проведення чесних і вільних виборів, скільки сформувати дизайн бажаних для правлячих політичних сил умов та правил [7, с. 245].

У свою чергу, це призвело до формального копіювання моделі виборчої системи. Досліджуючи муніципальні виборчі системи, О. Батанов зазначає, що «Україна за досить короткий проміжок часу пройшла найбільш відомі види виборчої системи - мажоритарну, змішану та пропорційну: 1) мажоритарна муніципальна виборча система абсолютної більшості (1990-1994 рр.); 2) мажоритарна муніципальна виборча система відносної більшості (уніномінальна) (1994-1998 рр.); 3) мажоритарна муніципальна виборча система відносної більшості (уніномінальна та частково поліномінальна) (1998-2004 рр.); 4) змішана (пропорційно-мажоритарна) муніципальна виборча система (2004-2010 рр.); 5) змішана (мажоритарно-пропорційна) муніципальна виборча система (2010 р. і донині) [8, с. 63]. Отже, історична трансформація виборчої системи на місцевому рівні не змогла подолати недоліки, пов'язані з організацією виборчого процесу. Теж саме відбулося і з загальнодержавною виборчою системою - мажоритарна виборча система, за якою проходили вибори у 1994 р., змішана у 1998-2002 рр., після чого відбувся перехід до пропорційної системи у 2006-2007 рр. І з 2012 р. - повернення до змішаної виборчої системи. Такі зміни у виборчому процесі лише заважали доведенню до довершеного стану інституту виборів.

Сьогодні забезпечення національного виборчого інтересу вимагає від української держави підтримки функціонування демократичних виборів як ключового механізму формування органів державної влади та місцевого самоврядування. Виходячи з цього, держава повинна забезпечити право на вільне волевиявлення усім громадянам України, рівність учасників виборчого процесу, актуальним є й запровадження такого варіанта виборчої системи, який гарантує представництво якнайширшого кола суспільних груп; ротацію політичної еліти країни і впровадження відповідальності за прийняті політичні рішення.

Протягом 90-х років минулого століття склалася практика проведення кожних наступних парламентських виборів за новим виборчим законом, який фіксував щоразу нову модель виборчої системи. При цьому жоден із прийнятих законів не містить норм регламентації політичної конкуренції та правил міжпартійної конкуренції, в результаті чого розповсюдженим явищем в українській політиці є використання «брудних» політичних технологій та поширення політичної корупції. Варто підкреслити, що на відміну від країн усталеної демократії, у нових демократичних країнах (у т.ч. і в Україні), значну роль у ході парламентських виборів відіграють додаткові чинники (крім електоральних) впливу на результати виборів, зокрема, такі, як: можливість використання адміністративного ресурсу, прямого та прихованого підкупу виборців, фальсифікації на виборах, непрозорий характер партійного фінансування, підконтрольні ЗМІ тощо. Всі ці фактори можуть значно впливати як на результати виборів, так і на характер міжпартійної конкуренції. На практиці, як свідчить вітчизняний досвід, законодавство про вибори, яке власне є результатом політичних компромісів, часто існує відособлено від реального виборчого процесу, створюючи лише видимість його законності [9, с. 263].

Сьогодні парламент України обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною системою, яка закріплена у Законі України «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 р. Затверджена система виборів є рівномірним поєднанням двох систем: мажоритарної простої більшості та пропорційної з закритими списками, кожна з яких застосовується для обрання половини депутатського складу Верховної Ради. Усього обирається 450 депутатів. Із них 225 - в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

Характеризуючи особливості та інновації, які було запроваджені даним актом, необхідно відзначити таке:

· було збільшено прохідний відсоток, якій мають подолати партії, щоб отримати депутатські мандати, до 5 %. Аргументація на рахунок такого збільшення була такою: даний бар'єр дозволить «відсіяти» невпливові політичні партії, сприятиме структурації парламенту, а також даний відсоток є загальноприйнятим у європейському праві;

· закон забороняє участь у виборах блокам політичних партій. На думку експертів Центру Разумкова, дана норма була спрямована на усунення від участі у виборах блоку опозиційних партій, а також блоків, які вже були відомі виборцям за попередніми виборами - БЮТ, БЛ тощо. При цьому експерти констатують, що в європейській практиці навіть за умови обмеження участі блоків у виборах, не існує повної їхньої заборони [10, с. 22]. Наявність даної норми призвела до об?єднання опозиційних сил та участі їх у виборах 2012 р. єдиним списком від ВО «Батьківщина». До подібних дій вдавалися у 2012 р. також Партія регіонів та «Сильна Україна», коли напередодні виборів членів «Сильної України» закликали увійти до лав Партії регіонів, а саму партію було ліквідовано шляхом саморозпуску. У 2014 р. політична партія «УДАР» йшла на парламентські вибори в рамках оновленої політичної партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність»;

· у законі відсутній ефективний механізм підвищення прозорості фінансування виборчого процесу. Зокрема, експерти Венеціанської комісії зауважують, що у законі про вибори доцільно «надавати до і після виборів повну інформацію про джерела фінансування кампанії та суми фінансових внесків, а також про статті і суми видатків в рамках кампанії», здійснювати «незалежний моніторинг фінансування політичних партій та виборчих кампаній» та встановити «ефективні пропорціональні та стримуючі санкції за порушення положень щодо фінансування виборчих кампаній» [11, с. 28]. Подібних норм закон не містить, таким чином, проблема фінансування політичних партій залишається невирішеною та гострою, сприяє використанню неправових форм політичної конкуренції;

· законом передбачено відсутність пункту «Проти всіх» у виборчому бюлетені. На думку політолога В. Фесенка, скасування цієї графи може призвести до того, що частина виборців просто не прийде на вибори і буде низькою явка виборців, з іншого боку, частина людей, які мають протестні настрої, може спрямуватися на підтримку найбільш радикальних політичних сил - наприклад, на Заході - ВО «Свободи», на Сході можуть підтримати якісь ліворадикальні чи популістські політичні проекти [12]. Дані соціологічних опитувань підтверджують цю думку. Так, за вимірами соціологічної компанії Research & Branding Group на питання: «Якби у виборчих бюлетенях був пункт «проти всіх», то чи скористалися б ви ним 28 жовтня 2012 року під час голосування за партійними списками?», 17 % респондентів відповіли: «У цілому, так». Водночас, 76 % опитаних обрали відповідь «В цілому, ні», а 7 % було важко відповісти [13].

Також зауважимо, що за даними ЦВК понад один млн. виборців зіпсували виборчі бюлетені, що склало приблизно 3,5 % від загальної кількості тих, хто прийшли на вибори [14]. При цьому необхідно відмітити, що громадяни дописували в бюлетенях пункт «Проти всіх», а також пропонували альтернативних кандидатів.

26 жовтня 2014 р. відповідно до ст. 90 Конституції України відбулися позачергові вибори народних депутатів Верховної Ради України. Підставою для цих виборів стала «Революція гідності». Громадяни реалізовували своє активне виборче право і за політичну партію, і за кандидата по округу. За результатами виборов до Верховної Ради України пройшло шість партій, які подолали 5 % бар'єр, установлений законодавством: Народний фронт, Блок Петра Порошенка, Об'єднання «Самопоміч», Опозиційний блок, Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина».

У зв'язку з проведенням АТО не відбулися вибори 26 жовтня 2014 р. на тимчасово окупованій території України. Громадяни не використали своє виборче право в Автономній Республіці Крим і Севастополі. Не відбулися вибори в дев'яти округах Донеччини і шести округах Луганщини. Це призвело до того, що парламент скоротився на декілька десятків депутатів.

Накопичені і закріплені у досвіді недоліки функціонування виборчої системи виявляють три основні проблеми. По-перше - диспропорційний характер мажоритарної системи простої більшості, яка призводить до втрати невиправдано великої частки голосів виборців, викривлюючи таким чином представлення інтересів громадян у парламенті. По-друге - вразливість виборчого процесу в мажоритарних одномандатних округах до різного роду порушень, передусім зловживань адміністративним ресурсом і підкупу виборців, які серйозно порушують чесний і вільний характер виборів. По-третє - погану якість і низький рівень підзвітності депутатів, обраних за пропорційною системою із закритими списками, внаслідок того, що виборці не мають можливості обирати кандидатів усередині партійних списків.

Ці проблеми є наслідком того, що змішана виборча система, яка на сьогоднішній день діє в Україні для обрання народних депутатів не долає недоліки мажоритарної та пропорційної виборчих систем, викликаючи нові проблеми щодо порозуміння в парламенті між депутатами, обраними різним способом.

Для уникнення узурпації влади в державі представниками парламентської більшості, необхідно відійти від жорстких партійних списків, голосування за одномандатним загальнонаціональним виборчим округом і без преференційного голосування. Україна потребує сталого виборчого законодавства, яке б відповідало потребі суспільства в реалізації прав та закріпило найбільш ефективні, дієві норми виборчого процесу. У свою чергу це зменшило би можливість фальсифікацій та сприяло б підвищенню виборчої культури громадян.

Запорукою якісного оновлення влади є необхідність впровадження нової для української політичної практики пропорційної виборчої системи з відкритими регіональними списками. Це надасть прозорості виразу політичної думки електорату і до парламенту пройдуть обранці, які максимально чітко відображатимуть настрої громадян. Преференційне голосування становить фундаментальні засади для подолання значних проблем сьогодення, серед яких відповідальність партій перед виборцями та виконання передвиборчих обіцянок. Практично всі країни Західної та Центральної Європи застосовують пропорційні виборчі системи.

Впровадження моделі голосування за відкритими списками потребує нормативно-правового фіксування регіонального розподілу країни на виборчі округи, що дозволить зберегти принцип пропорційного представництва і вдосконалить принцип регіонального представництва в Україні; диференціації прохідного виборчого бар'єру для партій і блоків, використовуючи досвід об'єднання партій напередодні виборів у блоки задля потрапляння до Верховної Ради; фіксованої суми коштів самостійного фінансування партій і наданих державою для участі у виборчому процесі; необхідності електронних комплексів на виборчих дільницях для обробки бюлетенів з метою уникнення фальсифікацій; комплексного навчання для членів виборчих комісій і для пересічних громадян; обов'язкових для партій вимог по висуванню жінок до виборчих списків.

Також пріоритетними напрямами вдосконалення законодавства про вибори, на нашу думку, мають стати вирішення проблем формально-правової організації, тобто структуризації, систематизації, прийняття єдиного Виборчого Кодексу, який дозволить уніфікувати виборчі процедури в рамках усіх типів виборів в Україні, вдосконалити політико-правове регулювання механізму судового захисту виборчих прав громадян України та оскарження порушень виборчого законодавства України. Вирішення потребує і проблема визнання виборів недійсними. На нашу думку, сьогодні слід на законодавчому рівні чітко визначити перелік порушень по кожній стадії виборчого процесу, які є підставами для визнання виборів недійсними.

Для стабілізації політичної системи Україна потребує не стільки зміни виборчої системи, скільки узгодження загальних правил ведення виборчого процесу. Розвиток і зміцнення основних принципів демократії, таких як свобода вибору, ідеологічний плюралізм, правова держава, громадянське суспільство сприяють налагодженню ефективної роботи основних підсистем суспільства. І якщо демократія зараз не успішна, то необхідно шукати нові механізми її реалізації. Наукове середовище висуває багато варіантів удосконалення демократичних інститутів, політичному класу потрібна для їхньої реалізації тільки політична воля, яка є показником усталення демократичної культури та відкритості. Отже, оптимізація виборчих процедур, норм і правил може стати платформою партнерської взаємодії організацій громадськості і державних структур стосовно пошуку найбільш прийнятної моделі демократичного розвитку.

Література

1. Шляхтун П. П. Конституційне право : [словник термінів]. / П. П, Шляхтун. Ї К. : Либідь, 2005. Ї 568 с.

2. Bawn К. The Logic of Institutional Preferences / Bawn К. // American Journal of Political Science. Ї 1993. Ї Vol. 37. Ї № 4. Ї P. 21-35.

3. Hоffmаn А. L. Pоliticаl Pаrties, Electоrаl Systems аnd Demоcrаcy: А Crоssnаtiоnаl Аnаlysis / Hоffmаn А. L. // Eurоpeаn Jоurnаl оf Pоliticаl Reseаrch. -- 2005. -- № 44. -- P. 36-41.

4. Конончук С. Г. Демократичний потенціал пропорційних виборчих систем / С. Г. Конончук, О. А. Ярош, С. А. Горобчишина ; Укр. незалежний центр політ. дослідж. -- К. : Агентство «Україна», 2009. -- 80 с.

5. Афанасьєва М. Ф. Виборча інженерія в Україні : монографія [Електронний ресурс] / Мар'яна Володимирівна Афанасьєва. Ї Одеса : Юридична література, 2014. Ї 384 с. Ї Режим доступу : http://www.academia.edu/15568187/

6. Батанов О. Порівняльний аналіз функціонування муніципальних виборчих систем у зарубіжних країнах [Електронний ресурс] / О. Батанов // Вісник Центральної виборчої комісії. Ї 2013. Ї № 1 (25). Ї С. 58-63. Ї Режим доступу до статті : http://www.cvk.gov.ua/visnyk/pdf/2013_1/visnik1_2013_st_15.pdf

7. Лендьел М. Місцева демократія у країнах Центральної і Східної Європи : [монографія] / М. Лендьел. Ї Ужгород : Мистецька лінія, 2011. Ї 688 с.

8. Батанов О. Зазначена робота.

9. Політико-правові інститути сучасності: структура, функції, ефективність / [За заг. ред. М. І. Панова, Л. М. Герасіної]. -- К. : Ін Юре, 2005. -- С. 262-277.

10. Парламент і парламентські вибори в Україні 2012 р.: політична ситуація, суспільні настрої та очікування / Аналітична доповідь Центру Разумкова // Національна безпека і оборона. -- 2012. -- № 7-8. Ї С. 2-79.

11. Європейський демократичний доробок в галузі виборчого права : Матеріали Венеціанської Комісії, Парламентської Асамблеї, Комітету міністрів, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи / [за ред. Ю. Ключковського]. -- [Вид. 2-е, випр. і доповн.]. -- К. : Радник, 2009. -- 340 с.

12. Заборона голосувати проти всіх може зашкодити самій владі, - політолог [Електронний ресурс] // Інтернет-видання Zaxid.net. -- 2011. -- 13 квітня. -- Режим доступу : http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?zaborona_golosuvati_proti_vsih_mozhe_zashkoditi_samiy_vladi__politolog&objectId=1126999

13. Сімнадцять відсотків українців хотіли б проголосувати «Проти всіх» [Електронний ресурс] // Інформаційне агентство УНІАН. -- 2012. -- 21 листопада. -- Режим доступу : http://www.unian.ua/news/536935-17-ukrajintsiv-hotili-b-progolosuvati-proti-vsih-opituvannya.html

14. Офіційний веб-сервер Центральної виборчої комісії [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.cvk.gov.ua

Размещено на Allbest.ru