Спеціалізовані омбудсмани в зарубіжних країнах: досвід для України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Спеціалізовані омбудсмани в зарубіжних країнах: досвід для України

Палєєва Ю.С.,

старший викладач кафедри права

Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля

Анотація

Стаття присвячена розгляду спеціалізованих омбудсманів у зарубіжних країнах з метою виявлення найбільш актуальних видів для запровадження їх в Україні. Проаналізовано передумови виникнення, етапи становлення, специфіка функціонування омбудсманів у справах дітей, національних меншин, військовослужбовців.

Ключові слова: спеціалізовані омбудсмани, законодавство, механізм захисту, впровадження.

омбудсман діти спеціалізований

Постановка проблеми. Механізм забезпечення та захисту особистої безпеки, а також прав і свобод людини в сучасних умовах являє собою складний правовий комплекс, який включає в себе як внутрішньодержавні, так і міжнародні засоби. Сьогодні в державних системах захисту прав і свобод громадян від свавілля державних органів управління і від зловживання владою з боку чиновників активно використовується інститут омбудсмана.

Створення інституту спеціалізованих омбудсманів у сферах найбільш масового і грубого порушення прав людини, наприклад, прав дітей, військовослужбовців, біженців та вимушених переселенців, з контролю за діяльності правоохоронних органів, закладів пенітенціарної системи, має позитивний досвід у багатьох зарубіжних країнах. В окремих випадках найменування омбудсмана отримують деякі адміністративні, і навіть громадські посади, які підконтрольні парламентському омбудсману, наприклад, у Швеції уряд призначає омбудсмана з конкуренції, омбудсмана з рівних можливостей, омбудсмана проти етнічної дискримінації і т.д. [5, с.89].

Стан дослідження. Незважаючи на те, що інститут омбудсмана не є новим, однак деякі проблеми щодо становлення та існування викликають певні дебати. Окремі аспекти розглядали, як вітчизняні, так і зарубіжні науковці - Банах С.В., Воскресенська Л.О., Голяк Л.В., Заворотнюк Н.Ю., Закоморна О.В., Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана не є сталим. Прогалини у регулюванні деяких сфер життєдіяльності викликають необхідність їх правового регулювання. Досвід існування спеціалізованих омбудсманів в одних сферах, за умови, якщо досвід був позитивний призводить до заснування їх в інших сферах.

Мета. Проаналізувати поняття та види спеціалізованих омбудсманів. Звернути увагу на передумови появи та формування нових видів спеціалізованих омбудсманів у зарубіжних країнах. Виявити актуальні інститути захисту прав людини для впровадження їх в Україні.

Виклад основного матеріалу. Історичний розвиток різних країн світу змушував суспільство ставити умови для захисту особистості і майже одночасно створювати такі інституції, які можна було б назвати прототипами інституту омбудсмана. Омбудсмани ефективно функціонують у державах, які належать до різних правових сімей, у яких різні форми правління та державний устрій. Багато держав, переконавшись у ефективності інституту омбудсмана, почали вводити спеціалізованих омбудсманів - у справах дітей, національних меншин, військовослужбовців та з інших питань.

Положення про те, що інститут спеціалізованого омбудсмана запроваджується тоді, коли суспільство і держава визнають необхідність гарантування не тільки прав та свобод більшості населення, а й прав і законних інтересів меншин та окремих категорій громадян, зокрема тих, які з різних причин не можуть здійснювати їх самостійно у повному обсязі, він є чинником формування громадянського суспільства, збагачення та універсалізації каталогу прав та свобод людини і громадянина на міжнародному та національному рівнях, а також розвитку правозахисної функції держави.

Поняття «спеціалізований омбудсман» можна визначити наступним чином: це незалежна авторитетна особа, головна мета якої полягає в тому, щоб діяти у якості посередника між певною групою населення та державними органами чи органами місцевого самоврядування, а також в цій якості проводити моніторинг законодавства та діяльності органів управління на основі повноважень, які дозволяють звертатися із запитами та мати доступ до необхідної інформації, подавати рекомендації щодо протидії фактам поганого управління та усунення порушень прав людини.

У науковій літературі дослідники інституту омбудсмана наводять різні його моделі. Одні автори виділяють тільки шведську та англійську моделі, інші - шведську, англійську і французьку. Інші дослідники говорять про моделі інституту омбудсмана в країнах з англосаксонською і континентальною системами права, або виділяють скандинавську, континентально-європейську та англо-американську моделі. Зазначені моделі не повною мірою розкривають все розмаїття світових схем цього правозахисного інституту. Пропонуємо наступну класифікацію моделей інституту омбудсмана:

1. Залежно від рівня діяльності:наднаціональні омбудсмани (Комісар з прав людини ООН, Комісар з прав людини Ради Європи), національні омбудсмани (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - в Україні, Національний Правозахисник - у Македонії), регіональні омбудсмани (Уповноважені з прав людини Астраханської, Амурської, Калінінградської областей - у Російській Федерації), місцеві омбудсмани (Омбудсман міста Цюріха - у Швейцарії).

2. Залежно від місця в державно-правовій системі: виконавчі омбудсмани - призначаються урядом або президентом, якому вони підконтрольні та підзвітні (Медіатор - у Франції), незалежні омбудсмани, які представляють собою особу та самостійну гілку влади, рівень якої відповідає рівню законодавчої, виконавчої та судової влади. При цьому він може бути призначений президентом або парламентом, але після призначення не підпорядковується органу, який його призначив (Проведор юстиції - у Португалії, омбудсмани в Намібії та Нідерландах), парламентські (представницькі) омбудсмани - знаходяться в системі законодавчої гілки влади, призначаються (обираються) парламентом та підзвітні (підконтрольні) йому.

3. Залежно від компетенції й обсягу наглядових функцій: «реактивні» омбудсмани - реагують на подані скарги (Уповноважений з прав людини в Республіці Дагестан), «агресивні» омбудсмани - проводять розслідування за особистою ініціативою (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини).

4.Залежно від кількісного складу: колегіальні омбудсмани (Постійна комісія з розслідувань - у Танзанії), одноособові омбудсмани (Уповноважений з прав людини в Російській Федерації).

5. Залежно від сфери компетенції: омбудсмани загальної компетенції (Народний Захисник - у Грузії, Уповноважений з громадянських прав - у Польщі), спеціалізовані омбудсмани (Уповноважений з питань захисту прав підприємців - в Україні) [10, с. 52].

Окремо зупинимось на діяльності спеціалізованих галузевих омбудсманів Австралії та Нової Зеландії, які здійснюють захист прав споживачів і послуг у деяких галузях господарства. Так, для підвищення якості надання телекомунікаційних послуг в Австралії запроваджений інститут Омбудсмана Телекомунікаційної Індустрії (ТІО - Telecommunications Industry Ombudsman). ТІО є вільною і незалежною альтернативною схемою врегулювання суперечок між підприємцями малого бізнесу в галузі телекомунікацій, телефонного зв'язку та споживачами. Метою ТІО є справедливе, об'єктивне та швидке врегулювання виникаючих конфліктів. При цьому враховуються не лише норми права та правила належної промислової практики, а й моральні норми справедливості і розумності. TIO розглядає скарги про телефонні та Інтернет - послуги в Австралії. Скарги можуть бути стосовно до стандартного телефонного зв'язку, послуг мобільного зв'язку, доступу до Інтернету, роботи таксофонів, затримки в телефонних з'єднаннях, ремонту апаратури, дотримання конфіденційності тощо. TIO також розглядає скарги про можливі порушення гарантії обслуговування клієнтів або Галузевого кодексу практики. Окрім розгляду індивідуальних скарг, ТІО проводить моніторинг чинного законодавства, яке регулює дану галузь, та матеріалів практики. За ініціативою Ради міністрів Австралії з метою підвищення захисту прав споживачів енергоресурсів, для забезпечення справедливого, доступного та ефективного вирішення спорів, підвищення довіри споживачів і заохочення розвитку національної економіки була створена мережа енергетичних та водних ресурсів Омбудсманів (Australianand New Zealand Energyand Water Ombudsman Network - ANZEWON). Створення такої співдружності (мережі) дозволяє спеціалізованим омбудсманам співпрацювати, ділитися досвідом для забезпечення послідовного підходу до розгляду скарг споживачів, обмінюватися інформацією і спільно відслідковувати та реагувати на виникаючі питання споживачів [ 2, с.30-31].

Омбудсмани з прав дитини (у справах неповнолітніх) з'явилися порівняно недавно. Цьому сприяли Декларація прав дитини, а також інші зусилля ООН у цій сфері. Вперше ця посада була запроваджена у 1981 р. в Норвегії. І цього ж року було створене Південно-австралійське Бюро захисту інтересів дітей та омбудсман з прав дитини у Фінляндії. У 1987 р. голова Бундестагу і парламентські фракції ФРН запровадили Комісію з прав дітей, яка функціонує при комітетах Бундестагу з прав жінок і молоді та з проблем сім'ї і престарілих. В 1989 р. створено відомство комісара з прав дитини в Новій Зеландії та в Австрії. Наступного 1990 р. неурядовою організацією - Національною радою з охорони дитинства створено службу омбудсмана по справах дітей і молоді в Ізраїлі. А в Гватемалі цього ж року в структурі урядового відомства з розслідування випадків порушення прав людини виділено спеціальний підрозділ, який займається питаннями охорони дитинства і сім'ї. У 1991 р. запроваджено інститут дитячого омбудсмана в Колумбії. У 1993 р. утворено відомство омбудсмана з прав дитини у Швеції, у 1994 - в Данії, а у 1995 р. - в Ісландії [7].

Необхідність появи такого омбудсмана пояснюється наступними причинами: діти в силу особливостей психічного і фізичного розвитку вимагають особливого підходу, самостійно не можуть захистити свої права і законні інтереси. А отже, омбудсман з прав дитини повинен слідкувати за додержанням прав дітей, добиватися справедливого ставлення до дітей, а також сприяти визнанню за дітьми тих прав, які ще не отримали юридичної регламентації. Слід зазначити, що в України вже існує цей інститут, який в певній мірі виконує покладені на нього обов'язки.

Надзвичайно актуальною є робота омбудсмана, відповідального за сферу реалізації прав жінок. Із розвитком суспільства стало зрозумілим, що обмеження прав і свобод за статевою ознакою суперечить загальнолюдським цінностям, а також сутності правової держави та громадянського суспільства. Дискримінація жінок є досить поширеним явищем сьогодення, тому навіть при юридичній рівності вони залишаються представниками «слабкої» незахищеної статі. На практиці це особливо виявляється в трудових відносинах, а також у сучасній формі рабства - торгівлі жінками [6, с.12].

Найбільш позитивний досвід реалізації комплексного гендерного підходу мають Скандинавські країни, зокрема такі, як Швеція, Фінляндія та Норвегія. Їх структури, які забезпечують прийняття відповідних законодавчих актів, проведення спеціальних програм, виділення коштів та адміністративних ресурсів для вирішення цієї проблеми, а також розбудову національного механізму забезпечення та захисту гендерної рівності [4, с.180].

Серед країн колишнього Радянського Союзу першою країною, що запровадила посаду спеціалізованого омбудсмана з питань рівноправності, стала Литва, де на підставі Закону про рівні можливості жінок і чоловіків 1999 р. було створено службу контролера з різних можливостей жінок і чоловіків. Служба здійснює свою діяльність на загальноприйнятих для всіх омбудсманів принципах законності, неупередженості та справедливості з використанням методів впливу, що властиві інституту спеціалізованих омбудсманів взагалі [3, с.131].

Україна, на виконання своїх міжнародних зобов'язань та наслідуючи приклад Європейського Союзу, прийняла гендерний мейнстрімінг як основний механізм для досягнення і забезпечення гендерної рівності. Створення подібної інституції в нашій країні сприяло б підвищенню ефективності проведення урядової політики гендерного мейнстрімінгу та досягненню рівності чоловіків і жінок у всіх сферах суспільного життя країни, забезпеченню їх рівних можливостей, прав і обов'язків [ 4].

Запровадження військового омбудсмана пояснюється тим, що військовослужбовці належать до соціальної групи, яка має особливий правовий статус, пов'язаний зі специфікою їх діяльності, а також обумовлений тим, що вони зазнають найбільш активного юридичного впливу, оскільки, окрім загальних законів, на них поширюється спеціальне законодавство, яке регламентує порядок проходження військової служби. Уперше посаду військового омбудсмана засновано парламентом Швеції 19 травня 1915 року [ 8 ]. Марцеляк О.В. вважає за необхідне заснування інституту військового омбудсмана і в Україні. Він має стати важливим чинником демократизації суспільства загалом і національної військової адміністрації зокрема. Має забезпечити виконання конституційних норм, що гарантують права і свободи військовослужбовців, сприяти створенню у суспільстві атмосфери довіри до армії [9, с.29 ].

Серед шведських законодавчих новацій в галузі прав людини є антидискримінаційний закон - Закон про боротьбу з дискримінацією, спрямований на заохочення рівноправності в суспільстві і скорочення всіх випадків дискримінації. Одночасно з Законом про боротьбу з дискримінацією був прийнятий Закон про омбудсмана з питань рівності. Відповідно до Закону про омбудсмана з питань рівності з 1 січня 2009 р. посади чотирьох колишніх омбудсменів по боротьбі з дискримінацією (омбудсмена з рівних можливостей, омбудсмена по боротьбі з етнічною дискримінацією, омбудсмена з захисту прав інвалідів та омбудсмена по боротьбі з дискримінацією за ознакою сексуальної орієнтації) були зведені в єдиний новий інститут - омбудсмана з питань рівності. Омбудсман з питань рівності «уповноважений контролювати дотримання Закону про боротьбу з дискримінацією, протидіяти дискримінації і заохочувати рівні права і можливості для всіх». Основною формою роботи омбудсмана з питань рівності (так само як і омбудсмана юстиції) є розгляд індивідуальних скарг на дискримінацію з наступних причин: статевої приналежності, самоідентифікації або самовираження, нетипових для певної статі, національності, релігії чи інших видів вірувань, інвалідності, сексуальної орієнтації, віку [12 ].

Система пенітенціарних омбудсманів - це частина загального механізму захисту прав засуджених, яка існує в багатьох державах і визнається достатньо ефективним способом забезпечення законності функціонування системи виконання покарань. Через це дослідження міжнародного досвіду у цій сфері і можливість його запровадження у діяльність вітчизняної інституціональної системи захисту прав громадян є актуальним. У 1972 р. у жіночій виправній колонії в Міннесоті започаткували експеримент щодо функціонування спеціалізованого омбудсмана (Corrections Commissioner), в обов'язки якого входив розгляд скарг ув'язнених на внутрішній режим в'язниці, поведінку персоналу, порушення прав ув'язнених і т. ін. Уповноваженого з нагляду за виправною установою було призначено губернатором штату. Основним інструментом його діяльності був прямий контакт із засудженими та персоналом в'язниці (він повною мірою користувався правом вільного пересування в межах в'язниці). Ефективність роботи омбудсмана з нагляду за правами ув'язнених далася взнаки уже через півроку, коли ним було розглянуто 380 скарг засуджених. Ув'язнені не боялися звертатися за допомогою до омбудсмана, оскільки його постійна присутність захищала їх від репресій з боку керівництва. Також приклад виправної колонії в Міннесоті наслідували інші штати. Діють такі омбудсмани і в штатах Орегон, Аляска, Гаваї, Айова, Небраска, Коннектикут, Меріленд, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Огайо, Південна Короліна, Вісконсін, Мічиган. Подібні спеціалізовані омбудсмани набули поширення не тільки в США, але і в Канаді, і Великобританії. Спеціалізовані омбудсмани з нагляду за виправними установами успішно застосовують при розгляді скарг засуджених принцип «третьої сторони», гарантують швидкий і недорогий нагляд за здійсненням адміністративних дискреційних повноважень, виступають надійним інструментом втручання в кризові ситуації, що виникають у в'язницях, забезпечують зворотній зв'язок ув'язнених з органами влади, символізуючи переваги аргументації і переконання перед силою в процесі врегулювання різноманітних конфліктів [11].

Таким чином, запровадження уповноважених з прав засуджених дозволить повною мірою забезпечувати реалізацію прав засуджених та координувати діяльність із залучення неурядових організацій до співпраці з установами та органами держави.

Отже, в суспільстві існує гостра потреба, в тому щоб держава виступала в якості захисника прав людини в усіх без винятку сферах суспільного життя. Багато ідей, щодо спеціалізованих омбудсманів запропонованих та апробованих у зарубіжних країнах є актуальними і для України. Перш за все, слід зупинитися на омбудсмані з прав дитини, який в Україні ефективно виконує свої функціональні обов'язки, по-друге, у 2014 році була введена посада бізнес-омбудсмана. Вважаємо за необхідне використати досвід іноземних держав і запровадити пенітенціарних омбудсманів і військових омбудсманів. Звісно, введення спеціалізованих галузевих омбудсманів вирішить існуючі проблеми в різних галузях, але їх запровадження тривалий процес, який вимагає значних коштів, але, вважаємо є доволі ефективним.

Література

Голяк Л.В. Інститут спеціалізованого омбудсмана: світовий досвід організації та діяльності. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня к. ю. н.: 12.00.02 - К., - Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. - 2010.

Голяк Л. Інститут спеціалізованого омбудсмана щодо захисту прав споживачів: досвід Австралії та Нової Зеландії /Л. Голяк//Вісник Запорізького національного університету. - 2010. - № 4. - С.29-34.

Голяк Л.В. Спеціалізовані омбудсмани у механізмі утвердження гендерної рівності: конституційно-правові аспекти організації та функціонування/Л. Голяк //Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2010. -№ 3 (101). - С. 126-

Голяк Л.В. Спеціалізовані омбудсмани у гендерному мейнстрімінгу: досвід Скандинавських країн/Л. Голяк //Держава і право. Серія Юридичні і політичні науки. - 2011. - Вип. 52. - С.179-184.

Доспаєв М.А. Міжнародний досвід розвитку інституту омбудсмана. Вісник КРСУ. Права і свободи людини і громадянина. - 2008. - Том 8. - № 2. - С.89-91. Електронний ресурс. - [Режим доступу] http://www.lib.krsu.edu.kg/uploads/files/public/2021.pdf

Лосиця І.О. Деякі загальнотеоретичні аспекти функціонування інституту омбудсмена/І.Лосиця//Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. - Х.: Національна юридична Академія Наук України імені Ярослава Мудрого. -2001. - Вип. 48. - С.11-17.

Марцеляк О. Омбудсман з прав дитини: проблеми формування і розвитку у світі і в Україні / О.Марцеляк// Право України. - 2003. - №10. - С. 44-48. Електронний ресурс: [Режим доступу] http://lawdiss.org.ua/books/324.doc.html

Марцеляк О.В. Міжнародний досвід функціонування деяких спеціалізованих омбудсманів/ О.Марцеляк // Право України. - 2003. - № 4. - С. 123-127. Електронний ресурс: [Режим доступу] http://pravoznavec.com.ua/period/article/903/%CC

Марцеляк О.В. Інститут військового омбудсмана та перспективи його створення в Україні/ О.Марцеляк // Часопис Київського університету права. - 2003. - № 3. - С. 29-33.

Нєдов І.М. Місце інституту місцевого омбудсмана серед інших інститутів омбудсмана/ І.Нєдов//Вісник Запорізького національного університету . - № 2. -2010. - С.49-54

Размещено на Allbest.ru