Сучасна державна політика України у сфері гостинності й туризму

Головною складовою та фактором розвитку гостинності для будь якої держави є туризм. Туризм - це важлива складова зовнішньоекономічної діяльності кожної держави світу, в той же час - це одна з найбільших і прибуткових галузей світової економіки. У багатьох країнах міжнародний туризм є провідною галуззю економіки, надійним джерелом поповнення бюджету. При цьому іноземний туризм, як важливе джерело валютних доходів держави і найбільш вигідна форма експорту послуг, дає можливість успішно вирішити багато соціально-економічних питань в тих країнах, де успішно розвивається ця галузь. Доля доходів від загальної світової торгівлі туристичних послуг складає приблизно 7%. При цьому в абсолютному вираженні вони поступаються лише доходам від торгівлі на світовому ринку нафтою і нафтопродуктами, і авто експорту, майже удвічі перевищуючи дохід від торгівлі метизами, втричі - зерном і газом. Нажаль, в Україні створилася вкрай несприятлива ситуація у сфері туризму не тільки у результаті проведення АТО і тимчасової окупації Криму та території Донецької та Луганської областей, але й завдяки непослідовній політиці державної влади та неефективній діяльності виконавчих органів. З огляду на це, питання ефективного державного регулювання туристичної галузі набуває нагальної необхідності.

Оскільки можливості саморегуляції системи туризму практично вичерпані, держава повинна передбачити заходи, спрямовані на стримування стихійного розвитку туризму. При цьому уряд повинен забезпечити базову інфраструктуру для розвитку туризму й вжити спеціальних заходів з підтримки індустрії туризму [7]. Необхідність впливу органів державної влади на розвиток туризму доведена світовою практикою, а саме, в Гаазькій декларації по туризму зазначено, що туризм має плануватися державною владою на комплексній і послідовній основі з урахуванням усіх аспектів цього феномена.

Слід наголосити на зацікавленості вчених до досліджуваної проблематики. Чимало науковців пропонують стратегії (Ю. Алексеева, Ю. Вишневська), концепції (А. Поліщук, В. Полюга) програми, моделі (Ю. Гріку- Андрієт, Н. Остапюк) державного регулювання розвитку туризму в Україні. Так, О. Шаптоло запропонував концепцію державної політики у сфері курортної справи. Особливу увагу заслуговує доробок П. Гамана, який розробив наукову концепцію державного впливу на розвиток рекреаційної сфери регіонів. О. Ахмедова досліджувала вітчизняний досвід державного регулювання розвитку індустрії туризму. Ю. Алексеевою розроблено низку практичних рекомендацій щодо формування стратегії державного регулювання розвитку туристичної галузі України. Л. Побоченко у своїх працях обґрунтовує пріоритетні напрями і механізми державної підтримки розвитку індустрії туризму.

Мета статті полягає в аналізі сучасної державної політики України у сфері гостинності й туризму та розробці теоретичних і практичних положень, стратегії розвитку туристичної сфери в умовах евроінтеграційного розвитку України.

Однією з головних проблем розвитку індустрії гостинності України є також створення сприятливого інвестиційного клімату та пошук джерел фінансування для будівництва нових і реконструкції вже існуючих підприємств. Другою за вагомістю проблемою розвитку туристичної галузі є формування системи якісних послуг, які б відповідали міжнародним стандартам. Для цього вкрай необхідно визначити утвердження гостинності як державної справи і політики.

Законом України «Про туризм» [6], розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про схвалення концепції Державної ділової програми розвитку туризму на період до 2022 року» від 1 серпня 2013 р. №638-р туризм визнано одним з пріоритетних напрямків господарської діяльності, що визначає державну увагу й проведення стимулюючої державної туристичної політики. Однак інституційно-організаційна підсистема індустрії туризму країни знаходиться в стадії перманентного реформування, що значно ускладнює проведення послідовної туристичної політики і не стимулює розвиток інвестиційного процесу. Державну туристичну політику на ринках міжнародного та внутрішнього туризму впроваджує Державна туристична адміністрація України шляхом координації інтересів державних і місцевих органів влади, некомерційних організацій та комерційних суб'єктів ринку [3, с. 4]. Фундаментом даної національної політики виступає Державна програма розвитку туризму на період до 2020 року. Дана політика та нормативні акти покликані стимулювати ефективне використання наявних рекреаційних ресурсів, підвищити рівень міжгалузевого співробітництва, стимулювати розвиток ринкових відносин у туристичній сфері, визначити перспективи подальшого розвитку туризму на основі аналізу його сучасного стану. влада туризм гостинність евроінтеграційний

Механізм реалізації туристичної політики включає:

- складання цільових програм із розвитку туризму на рівні держави та регіонів;

- розробку конкретних заходів щодо досягнення поставленої стратегічної мети;

- державне регулювання туристичної галузі [1, с. 15].

Таким чином, державна політика України в сфері гостинності туризму передбачає модернізацію та реконструкцію матеріально-технічної бази готельного, ресторанного, транспортного, комунікаційного господарства та приведення їх у відповідність до світових стандартів обслуговування [7, с. 2].

Держава, визнаючи туристську діяльність як одну з пріоритетних галузей національної економіки, здійснює її регулювання у відповідності з наступними принципами:

- сприяти туристичній діяльності і створювати сприятливі умови для її розвитку;

- визначати і підтримувати пріоритетні напрямки туристської діяльності;

- формувати представлення про Україну як про країну, сприятливу для туризму;

- здійснювати підтримку і захист українських туристів, туроператорів, турагентів і їх об'єднань [9, с. 37].

Одна з основних цілей державного регулювання туристської діяльності - забезпечення права громадян на відпочинок, свободу пересування і інших прав при здійсненні подорожей. Необхідність координації підприємницької діяльності, представлення і захист загальних майнових інтересів, спонукає туроператорів і турагентів створювати об'єднання, що не суперечать законодавству. Держава сприяє розвитку туристської діяльності за допомогою сприяння в підготовці кадрів, організації наукових досліджень у сфері туристської індустрії, забезпеченню картографічною продукцією й іншими способами. За підтримкою держави українські туристи, туроператори, турагенти і їх об'єднання беруть участь у міжнародних туристських програмах.

Кардинальні зміни у тенденціях розвитку сучасного туризму як соціально-економічного та культурно-комунікативного інституту об'єктивно потребують вжиття адекватних практичних дій з боку суб'єктів туристської діяльності всіх рівнів. Подальший розвиток готельного господарства як важливої складової соціальної інфраструктури туризму має стати ефективним засобом вдосконалення сфери туризму, необхідною передумовою для поступового інтегрування у світове господарство [4, с. 3].

Для забезпечення охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, раціонального використання, забезпечення безпеки туризму, конституційних прав громадян на відпочинок та інших прав громадян, патріотичного виховання органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень затверджуються державні, цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму [5].

На даний момент в Україні затверджені і впроваджуються в життя такі програми розвитку туризму:

1. «Державна цільова програма розвитку туризму та курортів на період до 2026 року» (ПКМУ від 16.03.2017 р. №168-р);

2. «Програма підтримки розвитку внутрішнього туризму в Україні»;

3. «Програма розбудови туристичної інфраструктури за напрямами національної мережі міжнародних транспортних коридорів на основних транспортних магістралях у 2010-2020 роках».

Таким чином, гостинність має стати державною політикою завдяки наступним факторам. По-перше, глобалізація сучасного світу є наслідком зміни змісту і характеру праці, що викликає значне підвищення мобільності людини не тільки у статусі робочої сили, оскільки нині виробниче спілкування стає інтенсивним і не прив'язаним до конкретного робочого місця. Техногенний характер праці змінюється на більш гуманітарний, тому людина починає відчувати власну спроможність і потребу більше знати, більше спостерігати, бути присутньою особисто там, де відбуваються події, які визначають сутність епохи. По-друге, туристська діяльність людини та її наслідки задовольняють потреби людини у відтворенні як біосоціальної істоти, яка не може довго перебувати в умовах монотонності і рутинності, а потребує нових емоційно-чуттєвих вражень, збагачення власного і вивчення накопиченого іншими позитивного досвіду облаштування повсякденного життя і набуття сталих форм соціального розвитку. По-третє, туризм є джерелом економічного зростання будь-якої країни, оскільки у цій сфері циркулюють досить великі фінансові потоки, що виникають на основі зростання значення форм дозвілля людини і є її добровільним власним прагненням до використання людинотворчої спрямованості туризму. По-четверте, туризм водночас є найбільшою і найдинамічнішою індустрією світу, розгалуженою соціальною службою, яка надає робочі місця мільйонам людей.

Гостинність виступає як державна справа не тільки тому, що це досить прибуткова для держави діяльність, а також тому що туризм, як галузь економіки, може існувати та розвиватися при наявності як мінімум двох умов: вільного часу та матеріальних джерел для його організації. На обсяг попиту впливають численні макроекономічні соціальні фактори: грошові надходження та витрати населення, структура витрат, споживчі ціни, приріст заощаджень, частка туристсько-екскурсійних витрат у платних послугах. Тому державне завдання підвищення благополуччя населення - запорука розвитку індустрії гостинності та туризму.

Туристська гостинність - це найважливіша ознака туризму як соціокультурного явища. Вона доповнює соціально-психологічний та культурний ефект подорожування, надаючи останньому привабливості, комфортності, змістовності та раціональності в умовах обмеженого часу [8].

Іншою важливою метою державного регулювання є охорона навколишньої природного середовища. Підприємництво в сфері туризму пов'язано з використанням природних рекреаційних туристських ресурсів у вигляді лікувально-оздоровчих місцевостей, земель, лісів, водних ресурсів, природних заповідників, національних парків, курортів і т.д. Оскільки природні ресурси, як це встановлено законодавством, знаходяться в державній власності, то в умовах змішаної ринкової економіки, їх використання в сфері туризму базується на орендних відносинах. Охорона навколишнього природного середовища повинна здійснюватися таким чином, щоб у ході туристської діяльності створювалися умови для виховання культури, утворення й оздоровлення туристів [9, с. 38].

Держава ставить за мету, розвиток туристської індустрії, щоб забезпечити потреби громадян при здійсненні подорожей. Одночасне формування туристської індустрії повинне бути орієнтоване на створення нових робочих місць, збільшення доходів держави і українських громадян, збереження об'єктів туристського показу, раціональне використання природної, історичної, культурної спадщини, зміцнення міжнародних контактів. При зазначеній постановці питання важливим чинником, що потребує визначення стає формування ринкової вартості гостинності.

В оптимальному варіанті подорожування має бути недорогим, безпечним, швидким та необтяжливим, але комплекс побажань, вимоги щодо комфортності мандрівок у різних клієнтів різні. Визначення відчутної цінності послуги - це попередній аналіз можливостей задовольнити запити споживачів. Оцінка якості кожної конкретної послуги залежить від того, наскільки близькою вона є до запитів клієнтів, а комплексна їх оцінка складає головний зміст якості туристичного обслуговування. У найпростішому вигляді вартість послуги є споживна, в основі якої лежить суб'єктивна оцінка споживачем корисного ефекту послуги.

Вартість послуги, як і будь-якого товару - це суспільне необхідна кількість втіленої праці і капіталу виробників, яку споживачі здатні й готові оплатити грошима завдяки платоспроможності. Споживна вартість послуги - це її здатність задовольняти конкретні потреби споживачів, визначальною ознакою якої є якість послуги. Відчутна цінність послуги для покупця - це різниця між ринковою ціною й цінністю послуги в уяві покупця. Якщо ця різниця із знаком «-» - це є виміром так званої «споживчої вигоди» та запасу конкурентоспроможності послуги.

При цьому ціноутворюючими факторами є:

- вартість (собівартість) виробництва послуг і нормативний доход турфірми;

- рівень і динаміка конкуруючих цін;

- співвідношення попиту та пропозиції на туристичні послуги на ринку [9, с. 145].

Як визначає С. Гаврилюк у монографії про конкурентоспроможність туризму [4], позитивний вплив туризму на економіку держави відбувається лише у тому випадку, якщо він розвивається всебічно, тобто не перетворює економіку країни в економіку послуг. Іншими словами, економічна ефективність туризму передбачає, що він у державі повинен розвиватися паралельно і у взаємозв'язку з іншими галузями соціально-економічного комплексу.

Отож, гостинність - це процес прийняття і обслуговування гостей. Цей процес в широкому соціально-економічному значенні є складовою туризму, що визначається як сукупність відносин, зв'язків і явищ, які виникають під час переміщення і перебування людей в місцях, не пов'язаних з їх постійним проживанням або трудовою діяльністю.

Формування ринкової вартості гостинності ускладнюється наступними чинниками. По-перше, послуга не існує до її надання, тобто продукт створюється в процесі надання послуги. Це робить неможливим порівняння пропозицій двох різних продавців, двох конкуруючих фірм навіть у тому випадку, коли продукти здаються ідентичними. Порівняння можливе лише після здобуття послуги, тоді як товари в матеріальній формі можна порівнювати різними способами ще до покупки. Єдине, що можна зробити на ринку послуг, - порівняти вигоди очікувані і отримані. По-друге, часто надання послуг вимагає спеціальних знань і майстерності, яку покупцеві важко не лише оцінити, але частенько і зрозуміти. Висока міра невизначеності при наданні послуг ставить клієнта в украй невигідне становище, може викликати почуття образи, настороженості, підозрілості. Нерідка клієнт прагне працювати з одним і тим же продавцем - страховим агентом, туристською фірмою і так далі. Ця інерція працює на продавця, оскільки вона в даному випадку є головним чинником повторюваності контактів.

Специфіка послуг туризму відбивається на процесі їхнього ціноутворення. Для них характерна висока еластичність цін у різних сегментах туристського ринку, що залежить від співвідношення попиту та пропозиції. Нематеріальна природа, неможливість зберігання послуг обумовлюють особливості ринкового ризику, пов'язаного з утворенням нереалізованих запасів туристичного призначення, а також імовірність того, що ціна на ці товари і послуги може бути збита конкурентами. Виникає небезпека «цінових війн» у різних секторах індустрії туризму, що загострюється сезонною диференціацією цін, їхньою залежністю від цін і тарифів на товари і послуги сумісних галузей. Державне регулювання повинне враховувати цю специфіку при здійсненні перегляду цін і тарифів на послуги галузей із природною монополією [9, с. 39].

Більшість із зазначених складових державної політики у сфері гостинності туризму базуються на переліку сфер, зазначених у загальній частині Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 р. №385:

- транспорт та інфраструктура;

- економічний розвиток та інвестиції;

- підприємництво і регуляторне середовище;

- конкурентна політика;

- ринок праці; освіта і наук;

- інноваційна діяльність.

Отже, формування та реалізація державної політики у сфері гостинності й туризму здатне забезпечити створення сприятливих умов для подальшого розвитку вітчизняної індустрії туризму.

Список використаних джерел

1. Алексєєва Ю. В. Державне регулювання розвитку туристичної галузі України в контексті досвіду Франції: автореф. дис. ... к.держ. упр.: спец.25.00.02 «Механізми державного управління». - Одеса, 2005.-20 с.

2. Ахмедова О. О., Сікорська І. М. Туристична індустрія як об'єкт державного регулювання // Вісник Волинського інституту економіки та менеджменту. - 2014. -Вип.8. - С.40-47.

3. Бухаріна Л. М. Державна туристична політика України // Держава та регіони. (Серія «Державне управління»). - 2008. - №1. С.46-50.

4. Гаврилюк С. П. Конкурентоспроможність підприємств туристичних послуг: автограф, дис. ... к.е.н: 8.06.02 «Підприємництво, менеджмент, маркетинг» / С. П. Гаврилюк. -К., 2001. - 24 с.

5. Гаман П. І. Особливості функціонування механізму державного регулювання розвитку туризму на регіональному рівні // Держава та регіони. (Серія «Державне управління»). - 2008. - №2. С.39-44.

6. Гостева Н. П. Механізми реалізації державної політики в галузі туризму // Держава та регіони. (Серія «Державне управління»). -2009.- №3. - С.27-32.

7. Камушков О. С. Управління розвитком туристичної сфери України: автореф: дис. к.е.н.: спец. 08.00.03 «Економіка та управління національним господарством». - Запоріжжя, 2010. - 25 с.

8. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг /О.О. Любіцева. К.: Альтерпрес, 2002. - 436 с.

9. Пуцентайло П. Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємництва: [навч. посіб.] / П. Р. Пуцентайло. - К.: НУЛ, 2007. - 300 с.

References

1. Aleksjejeva Ju. V. Derzhavne reguljuvannja rozvytku tury- stychnoi' galuzi Ukrai'ny v konteksti dosvidu Francii': avtoref. dys. ... k.derzh.upr.: spec.25.00.02 «Mehanizmy derzhavnogo upravlinnja». - Odesa, 2005. - 20 s.

2. Ahmedova O. O., Sikors'ka I. M. Turystychna industrija jak ob'jekt derzhavnogo reguljuvannja // Visnyk Volyns'kogo instytutu ekonomiky ta menedzhmentu. - 2014. - Vyp.8. - S.40-47.

3. Buharina L. M. Derzhavna turystychna polityka Ukrai'ny // Derzhava ta regiony. (Serija «Derzhavne upravlinnja»). - 2008. - №1. S.46-50.

4. Gavryljuk S. P. Konkurentospromozhnist' pidpryjemstv tury- stychnyh poslug: avtograf. dys. ... k.e.n: 8.06.02 «Pidpryjemnyctvo, menedzhment, marketyng» / S. P Gavryljuk. - K., 2001. - 24 s.

5. Gaman P I. Osoblyvosti funkcionuvannja mehanizmu derzhavnogo reguljuvannja rozvytku turyzmu na regional'nomu rivni // Derzhava ta regiony. (Serija «Derzhavne upravlinnja»). -2008. - №2. - S.39-44.

6. Gostjeva N. P Mehanizmy realizacii' derzhavnoi' polityky v galuzi turyzmu // Derzhava ta regiony. (Serija «Derzhavne upravlinnja»). -2009.-№3.-S.27-32.

7. Kamushkov О. S. Upravlinnja rozvytkom turystychnoi' sfery Ukrai'ny: avtoref: dys. k.e.n.: spec. 08.00.03 «Ekonomika ta upravlinnja nacional'nym gospodarstvom». - Zaporizhzhja, 2010. - 25 s.

8. Ljubiceva O. O. Rynok turystychnyh poslug / O. O. Ljubiceva. - K.: Al'terpres, 2002. -436 s.

9. Pucentajlo P. R. Ekonomika і organizacija turystychno-gotel'- nogo pidpryjemnyctva: [navch. posib.] / P. R. Pucentajlo. - K.: NUL, 2007. - 300 s.

Размещено на Allbest.ru