Структурні особливості нормативного забезпечення та напрями розвитку організаційного контенту трикутника знань в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структурні особливості нормативного забезпечення та напрями розвитку організаційного контенту трикутника знань в Україні

Важливість інновацій для розвитку національної промисловості й економіки в цілому не викликає сумнівів, і саме зараз в Україні активно обговорюються можливі моделі їх практичної активізації. Протягом останніх років затверджено нові або вдосконалено раніше прийняті законодавчо - нормативні акти щодо розвитку знань та інновацій. Їх аналіз наразі відсутній, він особливо актуальний з огляду на усталену суспільну думку, у т.ч. у наукових колах, що не вистачає законодавчого підґрунтя для просування інноваційного розвитку країни. Крім того, важливими є питання системного характеру інноваційного розвитку та відповідно його нормативного забезпечення, оскільки такий складний процес, як інновації, не може бути результатом діяльності якоїсь його однієї частини (освіта, знання чи навіть безпосередньо процес їх упроваджень на практиці, незалежно від того, якою б значимою не вважалася та чи інша частина).

Метою статті є виявлення нового структурованого бачення законодавчого забезпечення інноваційного розвитку в розрізі охоплення ним організаційного наповнення різних складників трикутника знань (ТЗ) в Україні, виявлення можливих прогалин та надання рекомендацій щодо розвитку моделі ТЗ.

Методологія даного дослідження заснована на виокремленні поетапних завдань аналізу рівня забезпечення регуляторною базою функціонування складників трикутника знань - опорних точок (освіта, дослідження та інновації) та ланок їх взаємодії. Постановка завдань є логічним продовженням започаткованої роботи авторів [1; 2] і новою відносно розгляду проблеми у світлі затвердженого законодавства протягом останніх років.

Виконане дослідження обмежується аналізом організаційних форм та рамки основного чинного законодавчого забезпечення інноваційного розвитку економіки без урахування нормативних актів на суб - рівнях держави, що спонукало до використання відповідної інформаційної бази, у першу чергу, чинних законодавчо-нормативних актів стосовно досліджуваної проблематики. Проаналізовано праці відомих у цій царині науковців, переважно вітчизняних, що повністю виправдано й обумовлено поставленою метою і вибраним об'єктом дослідження.

Протягом періоду, який передував останньому десятиліттю, основні дії, спрямовані на підвищення інноваційності економіки країни, були зосереджені на розробці підходів до «визначення засад формування та реалізації збалансованої державної політики з питань забезпечення розвитку національної інноваційної системи, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності національної економіки» (Концепція розвитку національної інноваційної системи) [3]. Розробці вказаного нормативного документа передували теоретичні напрацювання В. Гейця (обґрунтовано вплив інновацій на економічне зростання країни), О. Амоші, В. Антонюк, А. Землянкіна (організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення інноваційного розвитку), Л. Федулової та М. Пашути (окреслено роль національної інноваційної системи (НІС) та її складників в інноваційному процесі, рівень державного регулювання інноваційних процесів, заходи державної інноваційної політики), М. Шарко (визначення, структура й особливості функціонування НІС), Б. Данилишина, В. Куценко (рівень інноваційної діяльності підприємств) [4-8] та ін.

Подальшому теоретичному розвитку Концепції національної інноваційної системи [3] присвячено праці В. Гейця (оцінка стану інноваційної сфери в Україні, визначення найбільш актуальних проблем і бар'єрів, що гальмують інноваційну діяльність, обґрунтування стратегічних напрямів інноваційного розвитку держави), Л. Шин - карук, Т. Артьомової (структурні перешкоди конкурентоспроможності економіки в Україні, роль трикутника знань у НІС), В. Дементьєва, В. Вишневського (інституційні передумови інноваційного процесу), Г. Андрощук, С. Давимуки, Л. Федулової (еволюція НІС, порівняльні міжнародні аспекти) [9-12].

Проблематику в регіональному розрізі розглянуто у працях Л. Федулової, Н. Пак, Н. Ліби [12-15] та ін.

У цей період започаткувалося певне урізноманітнення поглядів і паралельне наукове обговорення моделі трикутника знань (Ю.М. Бажал [16] - необхідність удосконалення існуючої інноваційної політики України шляхом створення і підтримки механізмів кооперативної взаємодії держави, університетів і бізнесових структур; Л. Семів [17]

- розгляд ТЗ на регіональному рівні). Концепція ТЗ тісно пов'язана з поняттями інноваційної системи та схеми потрійної спіралі

- іншими сучасними моделями, що використовуються у світі для сприяння інноваційному розвитку економіки [18]. Наукова дискусія охоплює переважно проблеми бази та трансферу знань у всіх згаданих моделях. Здійснено небагато досліджень, які стосуються комплексного погляду на нормативне забезпечення функціонування трикутника знань. Як правило, багато уваги приділяється власне формуванню інноваційної інфраструктури, між тим засади результативності її окремих компонентів і сукупного впливу на інновації все ще потребують додаткових досліджень. Ключовим залишається ефективність трансферу знань у підприємницьке середовище, яке залежить, з одного боку, від нормативної та технологічної урегульо - ваності процесів дифузії знань по різних каналах, а з іншого - від спроможності учасників інноваційної системи трансформувати їх у додану вартість, підвищення продуктивності та економічне зростання [9].

Окремо слід згадати комплексне дослідження Генеральної дирекції досліджень та інновацій Європейської Комісії [19], у якому здійснено аналіз інноваційного потенціалу на основі аналізу складників інноваційної системи та трикутника знань і зазначено, що реформи законодавства, такі як новий закон про науку та науково - технічну діяльність, та очікуване ухвалення закону про інновації, мають бути реалізовані оптимальним чином, що гарантуватиме застосування урядом повністю скоординованого підходу у секторі НТІ.

Із моменту набуття чинності відповідного нормативного документа [3], незважаючи на серйозні кроки в цьому напрямі, сформувати дієві засади результативного функціонування національної інноваційної системи як цілісного механізму, здатного вплинути на економічний розвиток, так і не вдалося.

З урахуванням того, що концепція ТЗ заснована на рушійній ролі урядової складової (на відміну від інноваційних систем, які формуються під кутом діяльності та рушійної ролі підприємств) та потрійної спіралі (базуються на ініціативності університетів і науки) [18], важливим питанням є аналіз нормативного забезпечення в розрізі функціонування складових ТЗ.

1. Нормативне забезпечення функціонування опорних точок та ланок взаємодії у трикутнику знань

Аналіз нормативного забезпечення функціонування трикутника знань здійснено структуровано за його опорними точками (освіта, дослідження та підприємства) і середовищем взаємодії, яке, у свою чергу, поділяється на взаємодію між опорними точками (освіта - дослідження, освіта - підприємство та дослідження - підприємства) та зв'язки із складовими навколишнього середовища. Передбачалося, що для них можна буде виявити рівень регламентування й ті ділянки ТЗ, які найбільше потребують доопрацювання. У цьому контексті використано системне контентне узагальнення законодавчого цілісного механізму трикутника знань щодо тих складових і ланок, які діють в Україні (наприклад, освітні онлайн - платформи), але які не охоплені ніяким нормативним забезпеченням або поки що відсутні в Україні у функціональному форматі, наприклад, технологічні платформи. Аналізом було охоплено 21 нормативний акт, частини яких відповідним чином співвідносилися з регламентуванням тієї чи іншої складової ТЗ або ланок їх взаємодії.

Опорна точка «освіта» функціонує у форматі ВНЗ, НАН України і галузевих академій наук (у частині аспірантури та докторантури), інститутів післядипломної освіти. Їх діяльність регулюється двома законодавчими актами: Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.), Закон Украї - ни «Про освіту» (2017 р.) [20; 21]. Інші рівні освіти не охоплено аналізом через те, що в рамках даного дослідження вибрані ті інституції, які прямо стосуються генерування інновацій. Професійно-навчальні заклади, школи різних рівнів, як правило, майже не залучені до цього процесу і демонструють практичну відсутність результатів наукової та інноваційної діяльності. Невеликий виняток становлять групи школярів, залучені в Малу академію наук. Віддаючи належне надзвичайно важливій суспільній функції цих організаційних утворень, слід зазначити, що їх частка в інноваційному процесі не є статистично значимою.

В освітньому просторі присутні також інноваційні освітні платформи (у т.ч. масові відкриті онлайн-курси), які вільно створюються та працюють повністю на основі ринкових потреб. Разом з тим вони нормативно не окреслені, їх якість (з огляду на потреби споживачів) ніяк не регулюється, але за останні роки вони набули поширення та збільшили кількість своїх користувачів.

Усі ці інституції в розрізі даної опорної точки покликані здійснювати спільну для всіх функцію - надання освітніх послуг.

Опорна точка «дослідження» характеризується 5 інституціями: ВНЗ, НАН України і галузеві академії наук, дослідницькі інститути та інші заклади, державні ключові лабораторії, центри колективного користування науковим обладнанням. Вони регламентовані такими нормативно - законодавчими актами: Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.); Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (2015 р.); Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2006 р.); Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2007 р.); Постанова КМУ «Про затвердження Порядку проведення державної атестації наукових установ» (2017 р.); Закон України «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» (2004 р., чинний, але термін реалізації завершений); Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди авторам технологій і особам, які здійснюють їх трансфер» (2008 р.); Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок визначення наукових об'єктів, що становлять національне надбання, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов КМУ» (2016 р); Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» (2001 р.); Закон України «Про науково-технічну інформацію» (1993 р.) [20; 22-30].

Функціонально всі інституції в розрізі даної опорної точки трикутника знань спрямовують свою діяльність на отримання конкретних результатів досліджень.

Опорна точка «реципієнти інновацій» характеризується 4 інституціями - підприємства та інші суб'єкти-реципієнти інновацій, промислові парки, технологічні парки, бізнес-інкубатори. Вони регламентовані такими нормативно-законодавчими актами: Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.); Закон України «Про інноваційну діяльність» (2002 р.); Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2011 р.); Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2006 р.); Постанова КМУ «Деякі питання реалізації Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2007 р.); Закон України «Про індустріальні парки» (2012 р.); Закон України «Про державну підтримку розвитку індустрії програмної продукції» (2012 р.); Закон України «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоєм - них технологій» (2004 р., чинний, але термін реалізації завершений); Закон України «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» (2012 р., у частині запровадження новітніх та енергозберігаючих технологій); Постанова Кабінету Міністрів України «Порядок реєстрації організацій, діяльність яких спрямована на задоволення потреб суб'єктів малого та середнього підприємництва» (2009 р., визначення, функціональні характеристики бізнес-центрів) [20; 23; 24; 26; 31-36].

Функціональне призначення інституцій у межах даного зв'язку трикутника знань полягає в реалізації інновацій, тобто забезпеченні корисного ефекту від упровадження винаходів та інших новацій.

Зв'язок «освіта - реципієнти новацій та продуценти інновацій» характеризується 3 інституціями: ВНЗ та академічні структури (в частині підрозділів, які прямо взаємодіють із підприємствами, наприклад, інноваційні лабораторії), бізнес-центри, навчальні лабораторії на підприємствах. Їх діяльність нормативно регламентована Законом України «Про вищу освіту» (2014 р.) [20] і Постановою КМУ «Порядок реєстрації організацій, діяльність яких спрямована на задоволення потреб суб'єктів малого та середнього підприємництва» (2009 р., визначення, функціональні характеристики бізнес - центрів) [36].

Інституції в межах даного зв'язку покликані забезпечувати надання споживачам освітніх послуг та, у зворотному напрямі, набуття практичних навичок викладачами та студентами від економічних суб'єктів чи інших реципієнтів новацій.

Зв'язок «дослідження - реципієнти інновацій» характеризується 10 інституціями / оргзаходами: наукові парки, технологічні парки, бізнес-інкубатори, інноваційні центри, науково-дослідні, дослідно-конструкторські, конструкторсько-технологічні, дослідно-технологічні та проектно-конструкторські підприємства та організації, центри трансферу технологій. Вони забезпечені такими нормативними актами: Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.);

Закон України «Про наукову і науково - технічну діяльність» (2015 р.); Закон України «Про наукові парки» (2009 р.); Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2006 р.); Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2007 р.); Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (1999 р.); Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди авторам технологій і особам, які здійснюють їх трансфер» (2008 р.) [20; 22-24; 27; 37; 38].

Функцією представлених у даному зв'язку інституцій є трансфер набутих знань у практичну сферу, тобто сприяння перенесенню новацій у сферу господарювання, перетворенню їх на інновації. Крім того, існує також і зворотна роль - формування запитів від підприємств щодо розробок, фактично передача маркетингової інформації про потреби в дослідженнях.

Зв'язок «освіта - дослідження» характеризується двома інституціями: ВНЗ, наукові парки. Вони забезпечені такими нормативно-законодавчими актами: Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.); Закон України «Про наукові парки» (2009 р.); Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2011 р.); Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2006 р.) [20; 23; 32; 37].

Даний зв'язок у трикутнику знань призначений забезпечити кадрову підготовку для дослідницьких структур, надання освітніх послуг їх споживачам (наприклад, резидентам парків), перенесення результатів досліджень в освітній процес, а отже, сприяння його вдосконаленню.

Модель у цілому та середовище ТЗ. У даній частині ТЗ слід проаналізувати організаційні складові тільки з позиції загального функціонування трикутника знань. Таким чином, сюди доцільно віднести такі основні інституції, як Міністерство освіти і науки України з відповідними внутрішніми структурами, що пов'язані з об'єктом і предметом дослідження, Комітет з питань освіти та науки Верховної Ради України, Національна рада з питань розвитку науки і технологій, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України з основними відповідними де - партаментами, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України (в основному із залученням Департаменту з питань регіонального розвитку) та НАН України (в частині координаційної діяльності). Ще певна кількість організацій може бути додана при аналізі регіонального рівня. Їх діяльність у площині сприяння функціонування трикутника знань з інноваційною результативністю окреслена такими основними законами: Концепція розвитку національної інноваційної системи (2009 р.); Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.); Закон України «Про наукову і науково - технічну діяльність» (2015 р.); Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2006 р.); Постанова Кабінету України «Деякі питання реалізації Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2007 р.); Закон України «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» (2004 р., чинний, але термін реалізації завершений); Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2011 р.); Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глоба - лізаційних викликів (2010 р., власне в цьому документі вказувалося на недосконалість законодавчої бази в інноваційній царині (40,4% опитаних) [20; 22-24; 26; 32; 39]. Тільки у двох документах [3; 26] згадано про необхідність формування інноваційної культури суспільства.

2. Контентно-структурні співвідношення нормативного забезпечення функціонування трикутнику знань

На рисунку відображено кількісні співвідношення між опорними точками та зв'язками у трикутнику знань у розрізі нормативного охоплення їх інституційно - організаційного забезпечення. Для аналізу використано представлену модель трикутника знань одного з авторів [18], яка додатково насичена показниками інституційно - організаційного наповнення за кількістю забезпечуючих нормативних актів та кількістю задіяних інституцій. Із початкової моделі усунено ті організації, які наразі не відображені у чинних регламентуючих документах.

У результаті здійсненого структурування виявлено, що всі опорні точки трикутника знань щодо відповідних інституцій / оргзаходів кількісно врівноважені (їх кількість складає 4-5). Звичайно, їх функціональне насичення є різним. При цьому нормативне забезпечення в документальному вираженні для точки «освіта» у 4,5-5 разів менше порівняно з точками «дослідження» та «реципієнти інновацій». При цьому потрібно мати на увазі, що контентне охоплення законів є теж різним.

Практично кількісно співставним в організаційно-нормативному плані регламентовані зв'язки «освіта-підприємства» (3/2) та «освіта-дослідження» (2/4). До позитивних моментів нормативного забезпечення опорної точки «освіта» та її зв'язків слід віднести те, що одні з основних законів, які їх регламентують, - закони «Про освіту» та «Про вищу освіту», є новими (2014 р. і 2017 р.) й ухвалені в рамках освітньої реформи, а тому максимально враховують усі нові прояви та зміни, що відбуваються в даному напрямі в національному масштабі.

Найбільш масовим стосовно інституційного забезпечення є ланка «дослідження - підприємства», яка характеризується 10 інституціями / оргзаходами, що у 3-5 разів більше порівняно з усіма іншими зв'язками чи опорними точками. Нормативне забезпечення цього зв'язку охоплює 7 законодавчих актів та є добре законодавчо опрацьованим порівняно з іншими «чемпіонами» - дослідженнями та реципієнтами інновацій.

Разом з тим такі інституції, як урядові структури й органи влади (з точки зору формування нормативного забезпечення), інноваційні кластери, технополіси, громадські організації (куди можна віднести громадські академії наук, наукові товариства, наукові асоціації, спілки), ДПП охоплюють усі точки, зв'язки трикутника знань і формують його навколишнє середовище - наразі на національному рівні виділено 6 інституцій.

Проаналізувавши нормативно-правове забезпечення трикутника знань, інструментів організаційно-інституційного його забезпечення, можна кількісно визначити співвідношення складу та структури загальної сукупності проаналізованих інструментів / оргзаходів (див. таблицю).

Кількісний і структурний аналіз нормативно-правового та інституційно-організаційного регламентування трикутника знань