Погляди на правову природу цивільного процесу в працях дореволюційних вчених-процесуалістів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОГЛЯДИ НА ПРАВОВУ ПРИРОДУ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В ПРАЦЯХ ДОРЕВОЛЮЦІЙНИХ ВЧЕНИХ-ПРОЦЕСУАЛІСТІВ

С.О. КОРОЄД

Відсутність нових наукових доктрин в цивільному процесі і наукової критики існуючих, незрозумілість предмета науки, її методології, прикладного значення, необхідність переосмислення стану цивільної процесуальної науки, - все це впливає на визначення об'єкту дослідження, в центрі якого перебуває цивільна процесуальна діяльність, її мета і завдання та роль суду при здійсненні правосуддя в цивільних справах. Незважаючи на те, що цивільна процесуальна діяльність здійснюється відповідно до норм цивільного процесуального права, які є чинними на момент здійснення тих чи інших процесуальних дій і мають свій вплив на визначення природи цих процесуальних дій, все одно так чи інакше для розуміння характеру цивільної процесуальної діяльності, ролі суду в ній в процесуальних дослідженнях важко обійтися без застосування історико-правового методу.

Особливий історико-правовий інтерес становлять праці дореволюційних процесуалістів (зокрема, Є.В. Васьковського, Ю.С. Гамбарова, А.Х. Гольмстема, І.Є. Енгельмана, К.Д. Кавеліна, К.І. Малишева, Є.О. Нєфєдьєва, К.П. Побєдоносцева, Т.М. Яблочкова), в яких було висвітлено основні постулати цивільного процесу, що використовуються в цивільному судочинстві й до нині. Серед таких постулатів є розуміння правової природи діяльності судді в цивільному судочинстві, яка розкривається через розуміння цивільного процесу; відбувається закладення розуміння мети цивільного процесу і ролі суду в цивільному судочинстві. Тому висвітлення основних точок зору вказаних вчених-процесуалістів з приводу зазначених постулатів та формулювання їх узагальненого розуміння є необхідною методологічною передумовою всіх сучасних процесуальних досліджень, що й ставить за мету наша стаття.

Спочатку з'ясуємо розуміння цивільного процесу, щоб в подальшому встановити роль судді в ньому.

Аналіз юридичної літератури свідчить, що дореволюційні вчені- процесуалісти багато уваги приділяли розумінню процесу і його ефективності. Так, І.Є. Енгельман писав, що при недостатньо розвиненому цивільному праві або мінливості окремих його правил приватна особа ще може відвернути шкідливі для себе наслідки внесенням в договори і умови докладних правил на всякі випадковості, але дію неправильних і нелогічних постанов процесу вже неможливо відвернути. Вони завдають, причому неминучу, шкоду всьому громадянському ладу, послаблюючи в народі почуття правди і справедливості, підкопуючи правовий лад в самому його корені. Шкідливий вплив неякісного цивільного права в багатьох випадках може бути усунено правим і скорим судом, але найкращий цивільний кодекс залишається мертвою буквою при неправильному і повільному процесі¹. Є.В. Васьковський також вважав, що чим коротше і легше шлях від пред'явлення позову до судового рішення, тим процес досконаліше².

Ю.С. Гамбаров зауважував, що цивільний процес займається правом саме в цьому стані його практичного здійснення і являє собою ніщо інше, як форму судового здійснення норм матеріального цивільного права з метою захисту таких же інтересів, які передбачаються матеріальним правом, але недостатньо їм забезпечуються. Кінцева мета процесу полягає в тому, щоб право не тільки існувало, але і діяло, так як шляхом процесу держава сама призводить право до здійснення, застосовуючи примус проти всіх, хто діє всупереч її розпорядженням. Отже, цивільний процес є порядком примусового здійснення цивільного права і зводиться до сукупності норм, що визначають образ дії, як існуючих органів захисту права, так і осіб, що користуються цим захистом, або так чи інакше залучених до нього. Звідси видно, що норми цивільного процесу мають значення санкцій для норм цивільного права, які були б значно ослаблені, а часто позбавлені і будь-якої сили, якби поруч з ними не стояли процесуальні норми. Сутність цивільного процесу полягає в тому, що він формалізує і робить цим незаперечними різні конкретні права³.

Інша ознака, якою характеризується цивільний процес, на думку Є.В. Васьковського, полягає у його зручності для сторін і суддів. Він вважав, що порядок судочинства повинен бути таким, щоб громадянин, який потребує захисту свого права, міг швидко і легко отримати його, і в той же час, щоб суд, до якого громадянин звернувся, був спроможний без зайвої витрати праці задовольнити його вимоги. Чим коротше і легше шлях від пред'явлення позову до судового рішення, - писав Є.В. Васьковський, - тим процес досконаліше. Вчений зауважував, що зручність провадження в порівнянні з правильністю рішень має другорядне значення. Процес, в якому справи вирішувалися б швидко і легко, але неправильно, не представляв би для громадян ніякої цінності. Вони всіляко уникали б звернення до суду і вдавалися б до інших способів вирішення спорів: третейських судів, мирових угод, самоправства. Вимога зручності процесу являє собою застосування до сфери процесу загальної засади політичної економії: з найменшими зусиллями досягати найбільших результатів. Тому його цілком доречно назвати постулатом процесуальної економії, яка, на думку Є.В. Васьковського, може виражатися, по-перше, в заощадженні часу, або швидкості, по-друге, в полегшенні праці, або простоті, і, по-третє, в зменшенні витрат, або дешевизні провадження⁴.

При огляді гарантій правильного відправлення правосуддя Є.В. Васьковським було зазначено, що до їх числа належить також раціональна організація порядку судочинства. І дійсно, недостатньо створити хороший суддівський персонал; потрібно ще обставити діяльність суддів такими умовами, які, з одного боку, давали б їм можливість правильно вирішувати справи, а з іншого боку, забезпечували б сторони від їхнього свавілля. Деякі принципи раціонального судочинства зумовлюються самою сутністю позовного процесу - в тому сенсі, що їх не можна замінити будь-якими іншими, не перекручуючи сутності та завдань цього процесу. Встановити інші принципи можна, вважав Є.В. Васьковський, виходячи з постулатів процесу, тобто з тих основних вимог, яким має задовольняти раціональне судочинство⁵.

Вважалося, що всі правила судочинства повинні передбачати чотири наступні умови: 1) справедливість рішення; 2) ясність; 3) економію і 4) відсутність зайвих докорів сумління⁶.

При цьому, як зазначав К.І. Малишев, сам процес всюди має одну й ту саме мету: дослідити юридичні відносини між сторонами і застосувати до них норми об'єктивного права. Звідти і логічні моменти суду всюди однакові: позови, захист, змагальність, докази, рішення. В самому порядку цих моментів, в самих гарантіях правого суду немає нічого свавільного, тому що людський розум для пізнання істини і для міркування дійсності із законами потребує одних й тих самих засобів і слідує однаковими шляхами⁷.

Кінцеву мету процесуальних обрядів і форм К.І. Малишев вбачав в тому, щоб забезпечити належне розкриття перед судом спірних відносин і правильне вирішення їх на підставі системи цивільного права. Але саме тому, що вони необхідні для цієї мети, їх порушення тягне за собою різні невигідні наслідки, які відображаються і на самих правах. Судове рішення може відмовити заявнику в охороні навіть дійсного права, якщо його захист в процесі був недостатнім, якщо пропущені строки, встановлені для судових дій сторони, або не дотримані істотні формальності цих дій. Набравши остаточної законної сили, рішення стає новою підставою, що визначає відносини сторін безповоротно, хоча б попередні їх стосунки були їм змінені чи припинені⁸.

При цьому, умови виникнення процесу мають бути належні до волі суду і його діяльності, як її прояву; остання при цьому нормована законом і спрямована на досягнення визначеної законом мети, а тому характеризується єдністю, цілісністю; всі інші процесуальні явища дійсні, як такі, остільки, оскільки дійсна діяльність суду, і значення їх виявляється лише в тому, що вони справляють той чи інший вплив на останню, зливаючись, таким чином, з нею. Все це переконує Є.О. Нєфєдьєва в тому, що процес, як юридичне явище, є не правовідношення, а діяльність (юридична) суду, як органу судової влади держави⁹.

У зв'язку з цим, визнавши процес діяльністю, Є.О. Нєфєдьєв фактично запровадив використання в процесуальних дослідженнях діяльнісного підходу. Він зазначав, що "процес є провадження, тобто це є діяльність"¹⁰. Той рух, який помічається в процесі, - вважав Є.О. Нєфєдьєв, - є рух тільки діяльності"¹¹.

Динамічний характер цивільного процесу підкреслювали й інші вчені. Є.В. Васьковський, наприклад, теж писав, що цивільний процес "не залишається нерухомим, а розвивається, розгортається і переходить зі стадії в стадію"¹².

Враховуючи те, що процес розглядали як діяльність, головну увагу було приділено його меті (цілям).

Існування судів, вважав Є.В. Васьковський, викликано необхідністю конкретизувати абстрактні норми права для застосування до окремих випадків. Суди є таким чином посередниками між законом і життям, посередниками, необхідними тому, що закони не можуть застосовувати себе самі. Вустами суддів говорить закон. Цим обумовлюється незмірно велике значення гарного суду для нормального розвитку держави. Він є опорою правового порядку; він приводить закони в життя; він відновлює порушені права і карає порушників; завдяки йому люди можуть спокійно користуватися своїм майном і плодами своєї праці¹³.

К.Д. Кавелін вважав, що вся діяльність судді та сторін спрямована в одній цілі: спірний цивільний позов перетворити в безспір- ний. У цьому сенс для судді - вирішити справу, для сторін - виграти процес, суть вираження однозначна. Але таке перетворення позову із спірного в безспірний також не може відбуватися інакше, як за відомими, постійними і визначеними правилами. Вони необхідні для того, щоб позов перетворювався із спірного в безспірний вільно, згідно з істиною і незалежно від свавілля осіб, які є діячами. Сукупність правил, що визначають взаємні відносини суддів, сторін і спірного цивільного позову та поступовий, правильний хід перетворення цивільного позову із спірного в безспірний, на думку К.Д. Кавеліна, і утворює вчення про цивільне судочинство¹⁴.

Т.М. Яблочков теж вважав, що діяльність суду переслідує подвійну мету: відновлювати права, утверджувати права. Система судових дій, що мають на меті: 1) або охорону цивільних прав з приводу порушення або спору про право, або 2) встановлення та огородження цивільних прав на випадок їх порушень, називається цивільним судочинством¹⁵.

Отже, дореволюційні вчені процесуалісти майже однаково розкривали правову природу цивільного судочинства, розуміли його вплив на стан захисту цивільних прав та залежність ефективності цивільного процесу від його правильності, легкості та швидкості, зручності для сторін і суддів, мінімальної витрати праці останніх, дешевизні провадження. Допускалося, що позивачу може бути відмовлено в захисті навіть дійсного права, якщо його захист в процесі був недостатнім, якщо пропущені строки, встановлені для судових дій сторони, або не дотримані істотні формальності цих дій. Цивільний процес при цьому розглядався саме як діяльність суду та інших учасників, тобто яка динамічна категорія. При цьому майже одностайно визначали мету цивільного процесу - спірний цивільний позов перетворити в безспірний, а діяльності суду - відновлення права.

Нині майже всі ці постулати залишаються неодмінними характеристиками цивільної процесуальної форми.

Хоча окремі погляди на цивільний процес й зазнали змін. Так, зокрема, визнаючи цивільний процес формою судового здійснення норм матеріального цивільного права, вчені-процесуалісти визначали його порядком примусового здійснення цивільного права. Таким чином, фактично визнавали обслуговуючий характер цивільного процесу для норм матеріального права, а цивільне процесуальне право - обслуговуючою галуззю. Сьогоднішні тенденції розвитку науки цивільного процесуального права дають підстави для протилежного висновку - цивільне процесуальне право не є похідним від цивільного права.

Змінились є деякі інші теоретичні засади цивільного процесу. Так, наприклад, Статутом цивільного судочинства 1864 р. було передбачено, що приватні особи або товариства, права яких, засновані на законі, будуть порушені розпорядженням урядових місць або осіб, можуть пред'явити суду позов про поновлення порушених прав¹⁶. Тобто позов розглядався як вимога саме до суду). На сьогодні ж, як відомо, є й інші концепції розуміння позову¹⁷.

Таким чином, історичний досвід розвитку теоретичних засад цивільного процесу має велику методологічну цінність в дослідженні проблем цивільного процесу. Дореволюційні вчені-процесуалісти вже намітили соціальну спрямованість цивільного процесу. Тому на сьогодні, з урахуванням тенденцій сучасності, цивільний процес має досліджуватися як соціальна цінність, ефективність якого має забезпечуватися за допомогою його уніфікації, диференціації і гармонізації.

правовий цивільний судочинство соціальний

Посилання

1. Энгельман И. Е. Учебник русского гражданского судопроизводства. Юрьев, 1904. С. 30.

2. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса. Москва, 1914. С. 287.

3. Гражданский процесс. Курс лекций, читанных проф. Ю. С. Гамбаровым.1894-95 ак. г. // Хрестоматия по гражданскому процессу: учебное пособие / Под общ. ред М. К. Треушникова. Москва: Юридическое бюро "ГОРОДЕЦ", 1996. С. 10.

4. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса / под редакцией и с предисловием В. А. Томсинова. Москва: Издательство "Зерцало", 2003. С. 95.

5. Там же. С. 94.

6. О судебныхъ доказа- тельствахъ: трактатъ Іереміи Бентама по изданію Дюмона. Переведень съ французскаго И. Гороновичемъ. Кіевь: Типографія М. П. Фрица, 1876. С. 2.

7. Курс гражданскаго судопроизводства: сочиненіе Кронида Малышева. Томь первый. Изд. второе, испр. и доп. Санкт-Петербургъ: Типографія М. М. Стасюлевича, 1876. С. 6.

8. Там же. С. 19-20.

9. Нефедьев Е. А. Единство гражданскаго процесса. Казань: Типографія Императорского Университета, 1892. С. 20.

10. Нефедьев Е. А. Основные начала гражданского судопроизводства. Казань, 1895 // Избранные труды по гражданскому процессу; редкол.: Абова Т. Е., Боннер А. Т. и др. Краснодар Сов. Кубань, 2005. С. 228.

11. Нефедьев Е. А. Избранные труды по гражданскому процессу. Краснодар, 2005. С. 245.

12. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса. Краснодар, 2003. С. 222.

13. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса. Москва, 1914. С. 22.

14. Кавелин К. Основные начала русского судоустройства и гражданского судопроизводства, в период времени от Уложения до Учреждения о губерниях. Москва: Типография Августа Семена при Императорской Медико-хирургической Академии, 1844. С. 47.

15. Яблочков Т. М. Учебник русского гражданского судопроизводства. Ярославль: Книгоиздательство 1. К. Гассанова, 1912. С. 8.

16. Сводъ законовъ Россійской Имперіи. Томъ Шестнадцатый. Часть 1. Уставъ гражданскаго судопроизводства. Петроградъ: Государственная типографія, 1914. 399 с.

17. Короєд С. О. Новий погляд на теорію позову в цивільному процесі // Судова апеляція. 2014. № 4 (37). С. 65-69.

Размещено на Allbest.ru