Кримінологічний аналіз засуджених осіб, до яких застосовується умовно-дострокове звільнення

Размещено на http://www.allbest.ru/

КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАСУДЖЕНИХ ОСІБ, ДО ЯКИХ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ

І.В. КОЗАКОВА

Вивчення особливості кожного засудженого має важливе зна-чення для досягнення цілей конкретного покарання і реалізації за-вдань кримінально-виконавчої системи.

Відповідно до Кримінального кодексу України покарання є за-ходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в пе-редбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.Пока- рання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами1.

Динамічність, як одна з ознак правової природи покарання, що призначається на певний строк та має певні межі, привела до фор-мування та встановлення інституту звільнення від відбування по-карання, який сьогодні регулюється нормами кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого та адмі-ністративного законодавства України.

Як стверджує Романов М.В. до основних ознак інституту звільнення від покарання в кримінальному праві відносяться: «без-посередньо логічне завершення процесу виконання відбування по-карання, що виходить із загального принципу існування покарання в часі, та законодавча гарантія з боку держави для осіб, засуджених до відбування покарання»2. Таким чином, гарантійні зобов'язання держави пов'язані з тим, щоб позбавивши людину волі після відбуття покарання, повернути її у громадянське суспільство соці- ально-відновлену та правослухняну. Тобто, досягненути повного позитивного ефекту у вигляді виправлення та ресоціалізації засуд-женого в межах строку, який визначив суд у своєму вироку. Основними засобами досягнення такого «позитивного ефекту» Кри-мінально-виконавчий кодекс України визначає встановлений порядок виконання та відбування покарання; суспільно корисну працю; соціально-виховну роботу; загальноосвітнє і професійно- технічне навчання; громадський вплив. Ці засоби застосовуються з урахуванням особистості засудженого, характеру, ступеня сус-пільної небезпеки і мотивів вчинення злочину та поведінки засуд-женого під час відбування покарання3.

Передбачаючи можливість настання позитивних змін в свідо-мості та особистості засудженого раніше, ніж закінчиться строк покарання, законодавець встановив інститут звільнення від пока-рання та його відбування, де своєрідне місце посідає міжгалузевий інститут умовно-дострокового звільнення, застосування якого в науці кримінального права пов'язано з настанням двох обов'язкових юридичних фактів: доведеність поведінкою і ставленням до праці засудженим свого виправлення, та відбуття встановленої законом частини строку покарання.

Особа злочинця - це сукупність соціально значущих характери-стик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособи- стими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну пове-дінку. Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, рис, які визначають її як людину, що вчинила злочин. Будучи різновидом особи взагалі, особа злочинця має не тільки загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише їй специфічні ознаки, що визначають і відображають характер і ступінь суспільної небезпечності. Як відомо, кримінологи поділяють ці ознаки на такі основні групи: 1) соціально-демографічні;

2) кримінально-правові; 3) соціальні ролі й статуси; 4) риси правової та моральної свідомості; 5) соціально-психологічні характеристики4.

Враховуючи теоретичне підґрунття, для вивчення осіб, засуд-жених до позбавлення волі, які мають право на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання відповідно до статті 81 Кри-мінального кодексу України, нами протягом 2012 - 2014 рокубуло проведено анкетування засуджених-чоловіків до позбавлення волі, та працівників установ виконання покарань, в результаті опрацювання якого було встановлено:

1) серед соціально-демографічних факторів, що характеризують особу злочинця, важливе місце займає вік, який значною мірою визначає фізичний стан і можливості особи, коло її потреб та інтересів, життєвих установок, ціннісних орієнтацій, прагнень та бажань. Зі зміною віку виникають зміни самої особистості; змі-нюються її соціальні ролі та функції, досвід, звички, мотивація вчинків, реакція на різноманітні конфліктні ситуації та ін. Все це здійснює суттєвий вплив на поведінку людини5.

Результат нашого дослідження показав, що найвища кримі-нальна активність серед аналізованої групи осіб, притамана зло-чинцям віком 25-45 років, що дорівнює 77 % від загальної кількості опитаних. Друге місце з показником 15 % складають особи віком 18-25 років, і останнє місце посідають особи віком 45-65 років і старше з показником 8 % від загальної кількості засуджених.

Таку кримінальну активність у віці 25 - 45 років можна пояснити тим, що, з точки зору вчених в галузі психології, зазначений віковий етап в житті людини характеризуєперіод дорослості як найпродуктивніший, творчий період життя людини, коли завершу-ється загальносоматичний розвиток, фізичний розвиток досягає свого піку. Цьому віку відповідає високим рівень інтелектуальних можливостей, творчих і професійних досягнень6. Дане твердження підтверджується відповідними статистичними даними: серед чо-ловіків, які відбувають покарання, у 75 % відсутні інфекції, соматичні чи психічні захворювання. 85 % від загальної кількості респондентів займається фізичною культурою і спортом або відвідує самодіяльні організації та гуртки соціально корисної спрямованості. 71 % опитаних займається самоосвітою та підвищенням свого загальноосвітнього рівня.

Однак, в середині періоду ранньої дорослості (приблизно 2833 роки) людина переживає кризовий стан, певний переломний момент розвитку, пов'язаний з тим, що життєві уявлення, сформовані до тридцяти років, вже не можуть її задовольнити7, що підвищує ймовірність виникнення криміногенних ситуацій. Так, результати проведеного анкетування в 2012 - 2014 рр. серед працівників установ виконання покарань показали, що серед злісних порушників установленого порядку відбування покарання на першому місці опинилися ув'язненні віком 25 - 45 років (47 %); друге місце з по-казником 44 % займають особи віком 18 - 25 років. 3 % опитаних працівників установ виконання покарань вважають злісними по-рушниками осіб віком 45 - 65 років; і лише 1 % респондентів - осіб 65 років і старше.

Розглядаючи дану категорію засуджених, які мають право на умовно-дострокове звільнення, слід згадати, що матеріальною під-ставою застосування такого звільнення законодавець відповідно до ч. 2 ст. 81 КК України визначає: «засуджений сумлінною поведінкою і ставлення до праці довів своє виправлення». Згідно з приписами ст. 6 КВК України, виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Однак, чи можна стверджувати до кінця про такий «процес позитивних змін» у засуджених віком 25-45 років, враховуючи на-ведені нами вище психологічні характеристики особистості, в тому числі перебіг кризового стану?

Для початку, відповідаючи на це питання, перш за все хотілось би звернутись до концепцій особистості злочинця.

Поєднуючи антропологічні та соціологічні теорії вчень про особу-злочинця, в 70-ті рр. ХХ століття Ной І.С. писав: «Незалежно від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки»8.

Враховуючи соціологічний напрямок вивчення особи-зло- чинця в науці кримінологіі, Колб О.Г. зазначає, що «кримінологічні дослідження особистості злочинця показали, що в системі ціннісних орієнтацій у них найвищі місця посідають індивідуально-планово егоїстичні. При цьому, найвищими цінностями для особи є власне матеріальне благополуччя, створення для цього найбільш сприятливих умов»9.

Такий дефект особистості, як зіпсовані потреби, інтереси, цін-ності, моральні уявлення, перш за все пов'язаний з правосвідомістю та правовими установками злочинця, що в кримінологіі виявляються при порівнянні їх з відповідними характеристиками осіб із контрольних груп, які ведуть себе правомірно тривалий час10.

Так, ставлення злочинців до закону в цілому, не має чітко ви-раженої позиції, оскільки не у кожного злочинця ціннісні орієнтації, моральна та правова свідомість відрізняються від відповідних характеристик законослухняних громадян, що підтверджується первинними даними проведеного анкетування серед працівників установ виконання покарання: на думку 61 % респондентів, рівень правової обізнаності ув'язнених є помірним; 22 % вважають його незначним; 17 % - високим.

Отже, злочинці значною мірою відображають ті погляди, які так чи інакше поширені у суспільній та груповій психології, про-являються у суспільній свідомості. Відповідні негативні моменти свідомості створюють можливість протиправної поведінки. Але в осіб, які вчиняють злочини, така вірогідність є значно вищою, так як відповідні дефекти поглядів, установок, орієнтацій у їх середовищі є більш поширеними; носять більш глибокий характер, переростають у переконання; являють собою комплекс взаємопов'язаних цінностей і поглядів; суб'єкти, яким властиві такі деформації, частіше потрапляють у проблемні та конфліктні ситуації і створюють їх11.

Таким чином, засуджені віком 25 - 45 р. сформували та зафік-сували свою антиморальну свідомість перш за все під впливом со-ціальних та біологічних причин, а тому їхнє виправлення, як основна ціль покарання, направленого на боротьбу зі злочинністю, є питанням як внутрішньо-особистісним, так і державно-соціальним і потребує вагомих зусиль з боку останнього.

Так, виправлення засудження, досягнення якого, відповідно до ст. 102 Кримінально-виконавчого кодексу України, забезпечується режимом у колоніях та його основними вимогами, Євтушенко І.І. теоретично поділяє на моральне і юридичне12. Зміни, результатом яких є «ставлення з повагою до людини, праці, норм, правил і тра-дицій людського життя, можна назвати моральним виправленням, корекцією особистості засудженого». На думку Ноя І.С., під мо-ральним виправленням слід розуміти таку перебудову особистості засудженого, при якій нового злочину він не вчинить не через страх перед покаранням, а тому, що це буде вступати у протиріччя з його новими поглядами і переконаннями, тому що в нього народився страх перед совістю, відраза до злочину13. Юридичне ви-

правлення повинно бути виражене в активній діяльності суб'єкта, а не в простому утриманні від неправомірних вчинків. Ця діяльність прявляється у «сумлінній поведінці і ставленні до праці», виступає закономірним результатом морального виправлення. Під сумлінною поведінкою засудженого слід розуміти невчинення ним правопорушень під час відбування покарання або протягом значної частини строку покарання і наявність заохочень14. Сумлінне ставлення до праці означає виконання норм, відсутність відмов від роботи.

Зведені дані опрацьованих нами анкет встановили, що особи, які мають заходи заохочення, складають 40 % від загальної кількості засуджених. Даний показник, хоч не є занадто високим, проте - більш позитвним, ніж показник наявності заходів стягнення, який дорівнює 25 %. 88 % засуджених позитивно відноситься до праці, однак, 69 % респодентів установ виконання покарань вважають, що ставлення ув'язнених до роботи є задовільним; негативне ставлення ув'язнених до праці має друге місце з показником 19 %. 12 % респондентів вважають, що особи, які відбувають покарання, мають добре ставлення до праці. При цьому, 19 % опитаних працівників установ виконання покарання вважають, що неефективність інституту умовно-дострокового звільнення засуджених, які де-юре довели своє виправлення, полягає саме в моральних, соціально-трудових якостях засуджених.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, та розділяючи думку Шинальського О.І., який стверджує, що«процес виправлення - це докорінна перебудова з боку держави всього складу особистості засудженого, який в свою чергу активно бере участь в усвідомленні об'єктивного світу та свого власного буття»15, можна дійти висновку, що законодавчо закріплена теорема досягнення державою бажаних результатів покарання - виправлення засудженого шляхом оцінки його «сумлінної поведінки і ставлення до праці»- не є ефективною, особливо для такої «психологічно стійкої» категорії злочинців віком 25-45 р., а тому немає достатніх підстав говорити про усунення суспільної небезпеки особи, прояву в неї схильності до правомірної поведінки. кримінальний злочинний достроковий звільнення

2) освітня характеристика вказує на залежність злочинної по-ведінки від рівня освіти й інтелектуального розвитку особи, що значно впливають на потреби й інтереси людини16, в тому числі і на здатність до «морального виправлення». Розвинений інтелект дорослої людини є передумовою її особистої волі та самодостатності, не допускає маніпулювання собою. Володіючи ним, людина швидко приймає рішення, чітко висловлює свої думки, легкопри- стосовується до нової ситуації, глибоко засвоює домінуючу систему цінностей17. Водночас, занепад розуму спричинює і бездуховність, що проявляється в помилковому знанні, небаченні всезагального сущого, гріховних помислах.

Опрацьовані первинні дані показали, що серед засуджених- чоловіків 70 % мають освіту з яких: у 46 % наявна вища освіта; у 25 % - середня-спеціальна; у 10 % наявна незакінчена вища або середня; у 8 % - повна середня. 71 % опитаних займається самоосвітою та підвищенням свого загальноосвітнього рівня. Крім того, працівники установ виконання покарань вказали, що активність ув'язнених у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості 52 % опитаних вважають незначною; 41 % - помірною; 7 % - високою. Активність ув'язнених у зайнятті самоосвітою та підвищенні свого загальноосвітнього рівня у відповідних навчальних закладах колонії 63 % респондентів вважають помірною; 33 % - незначною; 4 % - високою.

На жаль, такий високий освітній рівень засуджених не вплинув на загальний стан злочинності. В кримінологічній літературі неодноразово зазначалося, що особи, які вчиняють насильницькі злочини, мають низький рівень освіти18. Наше дослідження та до-слідження останніх років фіксують вагомі зміни щодо освіченості злочинців.

Так, серед видів злочинів за родовим об'єктом, за якими від-бувають покарання респонденти, на першому місці є злочини проти життя і здоров'я особи і складають 42 %; друге місце посідають злочини проти власності - 40 %; третє місце з показником 13 % - злочини у сфері службової діяльності; четверте місце - злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення - 8 %; найменші показники мають злочини: проти статевої свободи та статевої недоторканості; проти громадського порядку

та моральності - по 4 %; злочини проти волі, честі та гідності особи; проти безпеки руху та експлуатації транспорту, проти авторитету органів державнохї влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян - по 2 %. Серед опитаних респондентів 50 % відбувають своє покарання за вчинення тяжких злочинів; 29 % - за вчинення злочинів середньої тяжкості; 21 % - за вчинення особливо тяжких. Особи, які відбувають покарання за вчинення злочинів невеликої тяжкості - відсутні.

Викладені зведені дані можна пояснити тим, що оскільки освітній рівень населення в цілому в країні підвищу--ється, то це стосується і осіб, які причетні до злочинних діянь. Практика свідчить, що висока освіченість не є бар'єром, який розділяє правопорушників і законослухняних громадян, і не гарантує соціально схвальної поведінки. Найчіткіше це проявляється в екстримальних умовах криміногенної ситуації, яка впливає не лише на свідомість особистості, її раціональні елементи, а й на глибинні емоційні ком-поненти психіки. Таким чином, не слід переоцінювати освіченість, набагато важли--віше світоглядна і моральна спрямованість знань, а найперспективніший шлях розв'язання цієї проблеми -- забезпечення державою пропаганди в навчальних закладах та засобах масової інформації: з однієї сторони, спрямованої на виховання серед широкої маси населення почуття глибокої поваги до закону, ненависті до злочинів та інших правопорушень, створення в сві-домості людини і громадянина впевненість в тому, що жодне з пра-вопорушень не залишиться без покарання або без будь-якого іншого відповідного державного або громадського реагування. З іншої сторони, політика держави повинна проводитись таким чином, щоб у суспільства створювалось правильне уявлення про мету кримінального покарання, про особу-злочинця, в свідомості якого необхідно створити готовність до самокерованої правослух- няної поведінки, про дійсні можливості покарання в боротьбі зі злочинністю, про вирішальну роль держави та громадськості в за-побіганні злочинності19.

3) відповідно до отриманних нами зведених даних, умови, в яких тримаються засудженні до позбавлення волі, є непоганими (73 %). 25 % респондентів вважають дані умови терпимими і лише 2 % - надто суворими. Щодо ефективності здійсненої Адміністрацією програми з соціально-виховної роботи, то лише 58 % опитаних працівників та 94 % засуджених вважають її позитивною.

Соціально-виховна робота -- це цілеспрямована діяльність персоналу органів та установ виконання покарань та інших соці-альних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалі- зації засуджених (ст. 123 КВК України). Це комплекс заходів, що проводяться із засудженими з метою формування у них поважного ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил та традицій людського співжиття та стимулювання правослухняної поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів. Відповідно до статті 124 Кримінально-виконавчого кодексу України основними формами і методами соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі є моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне та інше виховання засуджених, що сприяє становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.

Як зазначає Колб О.Г. «система установ виконання покарань, зважаючи на постійне переповнення та незадовільні комунальні і санітарно-гігієнічні умови утримання, незадовільне харчування і медичне обслуговування засуджених морально, психічно і фізично руйнує особистість засудженого, створює криміногену небезпеку в суспільстві, формує широкий прошарок у суспільстві людей, які страждають на соціальну патологію, тобто мета покарання, по суті, не досягається»20.

Крім того, як вказує статистика, то тривалий строк ув'язнення впливає на загострення дисциплінарних порушень та зниження моральних якостей засудженого, про що зазначило 58 % респон-дентів від загальної кількості опитаних.

Однак, наявність встановленої градованої законом частина строку покарання, після відбуття якої засуджений може бути умовно-достроково звільнений, необхідна перш за все для вивчення особистості засудженого: отримання висновку про його виправлення потребує певного часу - тим тривалішого, чим більш тяжким був вчинений злочин21.

Таким чином, слід погодитись із наявністю значних труднощів у діяльності кримінально-виконавчих установ, тому розділяємо по-літику держави щодо їхньої оптимізації, що є більш актуальнішим, ніж відмовлятися взагалі від покладання на них завдань щодо виправлення засуджених.

Отже, для встановлення шляхів вдосконалення інституту умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у 2012 - 2014 рр. було проведено анкетування ув'язнених-чоловіків та працівників установ виконання покарання. За результатами якого нами встановлено, що існуючі норми права українського законодавства, які регулюють функціонування інституту умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. впливають на виправлення засудженого, про що зазначили 69 % респондентів від загальної кількості опитаних, проте потребують грамотного вдосконалення. Так, при опрацьованні відповідних відкритих відповідей на запитання: «Які, на Вашу думку, реальні шляхи вдосконалення інституту умовно-дострокового звільнення», в результаті було отримано: 27 % респондентів вважають, що проблема полягає у відстуності правильного застосування норм УДЗ на практиці та належної організації виконання прийнятих рішень (наприклад: неналежне надання допомоги у трудовому, побутовому влаштуванні та здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання; наявність складної процедури оформлення матеріалів для подання до суду). 19 % опитаних вбачають проблему в самих моральних, соціально-трудових якостях засуджених, які довели своє виправлення (наприклад: негативне відношення до праці; неналагодженні родинні зв'язки, пасивна або зовсім відсутня участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості; відсутність бажання у зайнятті самоосвітою та спортом). 11 % працівників установ виконання покарання вважають, що вдосконаленню підлягає саме законодавча регламентація норм про УДЗ (наприклад: зміна формальних або матеріальних підстав застосування УДЗ, передбачених ст. 81 ККУ; виключення повторного подання у разі відмови суду щодо УДЗ). 3 % опитаних обрали свій підхід та вважають, що інститут УДЗ буде досконалим, якщо засудженого, який довів своє виправлення, буде протестовано на «Детекторі брехні». Серед респондентів 19 % прийшли до висновку, що ін-ститут УДЗ не потребує будь-яких змін.

1. Кримінальний кодекс України // ВВР України. 2001. № 25-26. Ст. 131. 2. Романов М.В. Звільнення від відбування покарання: навч. посіб. Харків: Права людини, 2012. С. 13. 3. Кримінально-виконавчий кодекс України // ВВР України. 2004. № 3-4. Ст. 21.4. Кримінологія: навч.посібник / за заг ред. О.М. Джужі. Київ: Атіка, 2009. С. 75. 5. Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняють у сімейно- побутовій сфері. Харків: Нове слово, 2004. С. 12. 6. Мухіна B.C. Вікова психологія. Феноменологія розвитку: підручник для студ. вищ. навч. закладів. Москва: Видавничий центр «Академія», 2006. С. 213. 7. Там само. С. 215. 8. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве. Саратов: СГУ, 1962. С. 111.9. Колб О.Г Кримінологія і соціальна профілактика злочинів у місцях позбавлення волі: посібник. Львів: 2007. С. 53. 10. Ядов В.О. О диспозиционной регуляции социального поведения личности: методологические проблемы социальной психологии. Москва, 1975. С. 147. 11. Кримінологія: навч. посіб. / за заг ред. О.М. Джужі. Київ:Атіка, 2009. С. 57. 12. Евтушенко И.И. Условно-досрочное освобождение осужденных к лишению свободы: монограф. Волгоград: ВолгГТУ, 2005. С. 49. 13. Ной И.С. Цит. работа. С. 38. 14. Евтушенко И.И. Цит. работа. С. 53. 15. Шинальський О.І. Демократизація покарань як важлива складова створення належних умов ефективної боротьби зі злочинністю // Держава і право. Юридичні і політичні науки: збір. наук. пр. 2001. Вип. 14. С. 342. 16. Кримінологія: навч.посібник / за заг ред. О.М. Джужі. Київ: Атіка, 2009. С. 79. 17. Мухіна B.C. Вікова психологія. Феноменологія розвитку: підручник для студ. вищ. навч. закладів. Москва: Видавничий центр «Академія», 2006. С. 391. 18. Кримінологія: навч.посібник / за заг ред. О.М. Джужі. С. 81. 19. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском государстве: политико-юридическое исследование. Саратов: СГУ, 1973. С. 64. 20. Колб О.Г., Журавська З.В. Про зміст мети покарання згідно з чинним кримінальним законодавством України // Кримінальний кодекс України 2001 р. проблеми застосування і перспективи удос-коналення: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 13 - 15 квітня 2007 р.: у 2 ч. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. Ч. 1. С. 188. 21. Евтушенко И.И. Цит. работа. С. 60. 22. Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України : Закон України // ВВРа України. 2000. № 17. Ст. 123.

Анотація

Досліджено особу-злочинця, як сукупності соціально значущих характе-ристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обста-винами, що впливають на її злочинну поведінку, з метою виявлення можливих шляхів вдосконалення національного інституту умовно-дострокового звільнення.

Ключові слова: особа-злочинець, умовно-дострокове звільнення.

Исследовано лицо-преступника, как совокупность социально значимых ха-рактеристик, свойств, связей и отношений, которые характеризуют человека, виновного в нарушении уголовного закона, связанных с другими условиями и об-стоятельствами, влияющими на его преступное поведение, с целью определения возможных путей усовершенствования национального института условно-до-срочного освобождения.

Ключевые слова: лицо-преступник, условно-досрочное освобождение.

The study of the characteristics of each convict is essential to achieve specific objectives ofpunishment and implementation of the penal system.

Offender is a set of socially significant characteristics, features, connections and relationships that characterize a person guilty of violating criminal law, in conjunction with other (non-personal) conditions and circumstances affecting his or her criminal

behavior. Offender S' characteristic system features, traits that define him or her as a person who has committed a crime. Generally, being a kind of person, offender has not only common characteristics (gender, age, profession, education, social status, role in society), but also has a unique specific characteristics that define and reflect the nature and degree of public danger.

The article is devoted to the research of the personality of offender as a set of socially significant characteristics, features, connections and relationships that charac-terize a person, guilty in violating criminal law, in conjunction with other (non-personal) conditions and circumstances affecting his or her criminal behavior, in order to identify possible ways to improve the national institute ofparole.

Key words: personality of offender, parole.

Размещено на Allbest.ru