Размещено на http: //www. allbest. ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Адміністративно-правове забезпечення державної сімейної політики в Україні

Чеховська Ірина Василівна

Ірпінь 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті державної податкової служби України, Міністерство доходів і зборів України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор Рябченко Олена Петрівна, Національний університет державної податкової служби України, начальник кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Тищенко Микола Маркович, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», декан факультету підготовки кадрів для Пенсійного фонду України; доктор юридичних наук, професор Левченко Катерина Борисівна, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна», президент; доктор юридичних наук, доцент Мінка Тетяна Павлівна, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС.

Захист відбудеться «28» лютого 2014 р. о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.855.02 Національного університету державної податкової служби України за адресою: вул. Карла Маркса, 31, м. Ірпінь, Київська область, 08201.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету державної податкової служби України за адресою: вул. Садова, 55, м. Ірпінь, Київська область, 08201.

Автореферат розіслано «21» січня 2014 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.О. Мацелик

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

адміністративний правовий сімейний політика

Актуальність теми дослідження. Сім'я є важливим фактором зміцнення держави і суспільства. Проте інтереси і можливості сім'ї реалізуються сьогодні недостатньо. Починаючи з 1990-х років відбулися суттєві зміни у вітчизняній сімейній політиці (далі - СП), які були зумовлені відмовою від практики державного патерналізму на користь ліберальній ідеології індивідуалізму. Ці зміни призвели до мінімізації соціальних функцій держави стосовно інституту сім'ї в Україні та втрати або неналежного виконання сім'єю її традиційних функцій. Крім того, відбувається трансформація інституту сім'ї, що супроводжується значною зміною демографічних показників, зростаючою різноманітністю типів сім'ї та підвищенням ризику бідності окремих категорій сімей.

Незважаючи на те, що протягом усіх років незалежності держава визначала СП як невід'ємну складову програми діяльності всіх урядів, відповідні заходи не дали бажаного результату. Становлення ефективної СП у країні ускладнює нерозвиненість її законодавчої бази, практичних механізмів її реалізації, недооцінка CП як самостійного напряму державної діяльності, відсутність середньострокової програми стабілізації, зміцнення і розвитку соціального інституту сім'ї, сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, які зберігають залишковий принцип фінансового, матеріально-технічного, кадрового забезпечення державної сімейної політики (далі - ДСП).

Разом з тим науково-теоретичні дослідження змісту та результатів ДСП на сьогодні не відповідають практиці її реалізації державою в особі уповноважених органів. У зв'язку з цим сучасна ДСП України характеризується рядом суперечностей як на теоретико-правовому, так і на політологічному, соціальному, економічному, демографічному рівнях, зокрема: між програмними документами у цій сфері та практикою реалізації їх положень; між потребою в комплексному та системному підході до вирішення проблем сім'ї та відсутністю достатньої міжвідомчої взаємодії у здійсненні ДСП; між можливістю підвищення власного статусу й потенціалу сім'ї у вирішенні соціальних проблем і недостатнім рівнем законодавчої бази; між необхідністю включити в сферу ДСП усі категорії сімей і політичним рішенням щодо роботи органів виконавчої влади (далі - ОВВ) тільки з окремими категоріями сімей, насамперед із соціально неблагополучними; між необхідністю змінити пріоритети ДСП на роботу із благополучними сім'ями щодо покращання стану розширеного відтворення населення; між зростаючими темпами депопуляції в державі і відсутністю вираженого просімейного підходу в проведенні економічних реформ.

Унаслідок цього здійснювана ДСП являє собою лише набір виокремлених державних заходів, які не мають системного характеру. Роль ДСП як системоутворюючого чинника розвитку суспільства і держави визначає потребу в поглибленому доктринальному аналізі проблеми адміністративно-правового забезпечення ДСП, а також доктринальних напрацювань інших галузевих наук, практики реалізації в Україні та світі. Методологічним підґрунтям наукового аналізу стали положення теорії систем, що визначило опрацювання наукових робіт у цій сфері.

Серед дослідників СП необхідно виокремити праці радянських учених: М. Ю. Арутюняна, А. Б. Аничкіна, Т. Н. Бруссель, О. В. Дорохіної, А. Б. Вишневського, Г. С. Вітковської, Т. А. Єлізарової, Г. В. Рахманової, В. І. Жукова та інших, російських учених: А. В. Артюхова, Н. Н. Грищенко, Т. А. Васильевої, С. В. Дармодехіна, С. В. Захарової, Л. Ф. Неботової, О. В. Кайлової, Т. С. Карабчук, М. А. Карцевої, А. Д. Плотнікова, А. І. П'янова, Н. М. Степанової, В. Н. Смірнової, О. Р. Клюєва, Ж. В. Чернової, західних учених: Д. Дж. Ван де Реа, М. Джексон, Х. Джоши, Ш. Камерман, Д. Колеман, Дж. Єспинг-Андерсена, Дж. Халко, Б. Кессер, С. Д. Альбршт, та українських учених: Ю. Г. Антипкіна, Д. Є. Андрєєвої, А. Й. Буковинського, Г. В. Герасименко, В. І. Довженко, Л. С. Волинець, А. М. Грищук, Л. М. Мельничук, С. В. Ничипоренко, І. О. Курило, С. В. Толстоухової, А. М. Мішина, М. М. П'яницького, І. А. Семенець-Орлової, О. І. Харитонової, А. І. Шевченко, О. О. Яременко та інших. Доцільно вказати на те, що, досліджуючи ДСП, вітчизняні учені звертали увагу на окремі її аспекти залежно від фахової спрямованості авторів.

Державні заходи з соціальної підтримки окремих категорій сімей були предметом досліджень радянських учених: В. С. Андрєєва, О. Г. Азарова, Л. М. Грачова, Ж. А. Горбачової, О. Е. Мачульської, Р. І. Іванова, Л. В. Павлової, В. А. Тарасова, Е. П. Фролова, Г. І. Потшеба, Е. Г. Студенова, О. І. Холостової та ін.; вітчизняних учених: А. В. Базилюк, В. Я. Бідак, Т. Н. Болотіної, Т. А. Васильєвої, В. Н. Ковалева, О. П. Крентовської, В. І. Куценко, І. М. Лавриненко, А. І. Ляшенко, В. Д. Москаленко, І. В. Шмідт та інших. Актуальні проблеми регулювання шлюбно-сімейних відносин, соціального забезпечення сімей з дітьми, їх соціально-правового захисту були розглянуті в дослідженнях і публікаціях В. І. Борисової, М. Д. Бойко, В. Я. Буряка, І. В. Зуб, Л. М. Мартинчук, П. І. Мінюкова, А. П. Мінюкова, Б. А. Кримера, Н. О. Рязанова, С. М. Синчук, В. С. Стичинського та ін. Соціальному захисту прав дітей-інвалідів присвячено роботи С. Богданова, К. Бондарчук, З. Зайцевої, Л. Качан, О. Мостіпан, М. Талан, В. Тарасенко, М. Чумаченко та ін. Проблеми державної політики в демографічній сфері вивчали зарубіжні вчені: В. Н. Архангельський, А. І. Антонов, Т. Н. Бруссель, В. Г. Вишневський, Ю. М. Галустян, С. І. Голод, Г. В. Осипов, С. Камерман, А. Карлсон та інші; вітчизняні вчені: О. Вознесенська, В. Захарченко, Е. Лібанова, Л. Калашник, В. Стешенко, І. Трубавіна, Л. Повалій, Л. Чуйко, Г. Яременко, Т. Яблонська та інші. Дослідженням організаційно-правових засад охорони здоров'я, впливу здорового способу життя на функціонування сім'ї та стан репродуктивного здоров'я населення присвячені праці З. С. Гладуна, В. М. Бондаровської, В. П. Корж, Р. С. Сафіфуліна, О. М. Балакірєвої, М. М. Шимановського та інших. Проблеми подолання дитячої безпритульності, бездоглядності, соціального сирітства розглядали З. Я. Баранова, Я. М. Квітка, Н. В. Лесько, С. С. Смирнов, А. С. Смирнова (досліджували міжнародний досвід зарубіжних і вітчизняних систем профілактики соціального сирітства); Р. З. Габделова, М. М. Гуренко, М. А. Лигін (вивчали проблеми дитячої бездоглядності). Питанням профілактики правопорушень неповнолітніх присвятили свої праці такі учені, як Г. М. Грифанов, М. Ю. Калинкіна, В. А. Минор, М. Н. Місаргатова, О. С. Казачінер, Е. В. Снимщикова (досліджували причини підліткової девіації, правове регулювання у сфері адміністративної відповідальності неповнолітніх і причини, що їх детермінують); В. М. Глущенко, Н. Ф. Романова, В. І. Цибух, М. Ясеновська, І. Ф. Рековська (захист прав дітей); Ю. А. Гаврилечко, Н. В. Лавриненко, Я. М. Якубова (вивчали проблеми дітей трудових мігрантів); І. О. Бандурка, Т. І. Бугаєць, О. А. Калашник, К. Б. Левченко, Н. Б. Шамрук, І. А. Шваб (насильство у сім'ї). Психолого-педагогічні аспекти сімейних взаємовідносин досліджували Л. К. Рашитова, Ф. А. Мустаєва, С. А. Овчаренко, Є. Р. Ярська-Смирнова. Проте системний підхід до дослідження ДСП вони не застосовували, розглядали лише окремі її аспекти.

Розробкою теорії систем і методології системного дослідження займалися такі радянські, зарубіжні і вітчизняні учені, як В. А. Агудов, І. К. Анохін, Ч. Барнард, І. В. Блауберг, Л. фон Берталанфі, В. Р. Веснін, Н. Вінер, Л. Гольдман, В.М. Глушков, Ф. Емері, Ж. Пиаже, Е. Ласло, А. А. Малиновський, М. Месарович, А. Рапопорт, М. С. Каган, Т. Котарбинський, Д. Кліланд, Н. Ф. Овчінніков, К. Леві-Стросс, В. Н. Садовський, Є. Г. Юдін, А. Д. Урсул, М. Хасанов та інші. Властивості систем розкрили Є. Б. Агошнікова, Б. В. Ахлібінський, А. А. Богданов, М. Месаревич, І. Такахара, В. С. Тюхтін, Ю. А. Урманцев, А. І. Уемов та інші.

Підґрунтям для дослідження стали також праці провідних учених із загальної теорії права, конституційного, адміністративного, фінансового, сімейного та інших галузей права, зокрема: А. Н. Аверіна, Т. І. Бабак, О. Д. Брайченко, О. П. Васильченко, А. І. Єлістратова, В. П. Єлагіна, І. Б. Заверухи, О. В. Зайчук, В. С. Журавського, Н. М. Марченко, Г. В. Мухаметзянової, К. В. Манжул, Н. Р. Нижник, В.І. Олефіра, А. М. Колодій, В. В. Копєйчікова, В.В. Костицького, С. Л. Лисенкова, П. Рабіновича, А. О. Сіленко, В. Д. Ткаченко, Л. Штейна, Ф. Тейлора, Г. Емерсона, А. Файоль, Л. Гулика та інших.

На формування наукової позиції автора вплинули праці таких вітчизняних учених-адміністративістів: В. Б. Авер'янова, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурки, Ю. П. Битяка, В. Н. Гаращука, Ж. В. Завальної, Р. А. Калюжного, С. В. Ківалова, Л. В. Коваля, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О. В. Кузьменко, К. Б. Левченко, Т. П. Мінки, Г. М. Писаренко, О. П. Рябченко, В. Б. Рушайло, А. О. Селіванова, М. М. Тищенка та інших.

Беручи до уваги важливість і наукову цінність наявних досліджень та віддаючи належне досягненням учених у теоретичних і практичних питаннях ДСП, необхідно констатувати, що у вітчизняній адміністративно-правовій науці відсутнє комплексне дослідження цієї проблеми. Зазначене зумовило позицію щодо необхідності у проведенні системного монографічного дослідження теоретичних і практичних проблем адміністративно-правового забезпечення ДСП, що відповідає тенденціям державотворення в Україні, а також обґрунтування потреби у розробці та прийнятті Закону України „Про основні засади державної сімейної політики”, пропозицій щодо структури і змісту проекту цього закону.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Загальнодержавної програми „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року” від 05.03.2009 р. № 1065-VI; Указу Президента України „Про невідкладні заходи з подолання бідності на 2010-2015 роки” від 26.02.2010 р. № 274/2010; постанов Кабінету Міністрів України, якими затверджено Державну цільову соціальну програму підтримки сім'ї до 2016 року, від 15.05.2013 р. № 341, Державну цільову соціальну програму подолання та запобігання бідності на період до 2015 року від 31.08.2011 р. № 1057, Державну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року від 26.09.2013 р. № 717; розпоряджень Кабінету Міністрів України, якими затверджено Стратегію реформування системи соціальних послуг від 08.08.2012 р. № 556-р тощо; вона є складовою планових науково-дослідних робіт Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету ДПС України, що виконувалися на замовлення Державної податкової адміністрації України, Міністерства доходів і зборів України. Окремі положення й висновки дисертації були відображені у проміжних і заключних наукових звітах з НДР: „Наукові засади моніторингу та аналіз практики застосування норм Податкового кодексу України. Наукове обґрунтування пропозицій щодо подальшого удосконалення податкового законодавства. Забезпечення ефективності та соціальної справедливості податкової системи” (№ ДР 0211U005834), яка виконувалася впродовж 2010?2011 років (автором проаналізовано зарубіжне законодавство у галузі сімейного оподаткування, доведено доцільність формування законодавства з питань сімейного оподаткування в Україні, розроблено конкретні пропозиції щодо його запровадження); „Податкові важелі вирішення соціально-економічних проблем розвитку України” (№ ДР 0212U002398), яка виконувалася впродовж 2011?2012 років (автором розроблено пропозиції щодо внесення змін у Податковий кодекс України стосовно надання податкових преференцій вітчизняним виробникам дитячої продукції, надавачам освітніх та культурно-оздоровчих послуг; працедавцям, які надають робочі місця батькам, що утримують дітей); „Проблеми впровадження загальнообов'язкового декларування доходів і майнового стану громадян України” (№ ДР 0113U000280) (автором підготовлено проект закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України (щодо запровадження сімейного оподаткування)”, пояснювальна записка до проекту закону та порівняльна таблиця).

Тема дослідження затверджена Вченою радою Національного університету ДПС України 25 листопада 2010 року (протокол № 3), уточнена 1 березня 2013 року (протокол № 8), розглянута координаційним бюро відповідного відділення Академії правових наук України і щодо неї не було висловлено зауважень.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні тенденцій становлення, розвитку та реалізації ДСП в Україні та її адміністративно-правового забезпечення; обґрунтуванні концептуальних засад такого забезпечення та на їх основі - розробці рекомендацій щодо вдосконалення законодавства, яке регламентує сферу ДСП, правового регулювання діяльності державних органів та інших суб'єктів забезпечення ДСП в Україні.

Відповідно до зазначеної мети в роботі було визначено такі завдання:

? проаналізувати генезис наукових поглядів на сутність державної соціальної політики та ДСП та систематизувати ці погляди;

? визначити чинники впливу на формування та зміст ДСП, здійснити їх класифікацію;

? обґрунтувати періодизацію становлення та розвитку ДСП в Україні, визначити критерії періодизації на підставі аналізу генезису формування і розвитку сімейної політики та розкрити особливості кожного періоду;

- сформулювати принципи, визначити функції ДСП як адміністративно-правового явища та встановити зміст адміністративно-правового забезпечення ДСП;

? здійснити характеристику конституційних засад ДСП в Україні, визначити напрями забезпечення ДСП в Україні;

? встановити напрями забезпечення сімейної політики у світі та шляхи адаптації вітчизняного законодавства, що регламентує сферу ДСП, до міжнародного законодавства;

? систематизувати умови здійснення сімейної політики у світі та охарактеризувати типи моделей сімейної політики у світі;

? встановити особливості ДСП в Україні з позицій правотворчості та правозастосування;

? обґрунтувати потребу у формуванні системи суб'єктів забезпечення ДСП в Україні, виокремити її ознаки;

? здійснити функціональну характеристику державних органів, органів місцевого самоврядування як суб'єктів забезпечення ДСП;

? систематизувати громадські об'єднання, які беруть участь у формуванні та реалізації ДСП в Україні, виділити форми їх співпраці з державними органами та органами місцевого самоврядування;

? сформулювати поняття „правові форми управлінських рішень суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП”, виділити форми рішень суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП та їх види;

? встановити адміністративно-правові способи, засоби та заходи забезпечення ДПС в Україні;

? розробити концептуальні основи адміністративно-правового забезпечення ДСП, спираючись на методологію системного підходу;

? визначити адміністративно-правові способи реалізації системного підходу до адміністративно-правового забезпечення ДСП в Україні, розробити практичні рекомендації для вдосконалення чинного законодавства, що регламентує сферу ДСП і діяльності державних органів ? суб'єктів ДСП щодо їх забезпечення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері державної сімейної політики, її формування та забезпечення реалізації.

Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення державної сімейної політики в Україні.

Методи дослідження. У роботі використано сукупність методів наукового пізнання, що дозволило забезпечити концептуальну єдність дисертаційної роботи. Методологічною основою дослідження стали загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Застосування діалектичного методу дозволило розглянути проблеми, які постають у процесі формування та здійснення ДСП, у їх розвитку та динаміці, що сприяло більш ґрунтовному та вичерпному формулюванню висновків дисертаційної роботи. Методи наукової абстракції та системний були використані для розкриття сутності, принципів, закономірностей взаємозв'язків елементів системи адміністративно-правового забезпечення ДСП (підрозділи 1.1, 1.4, 5.1, 5.2). За допомогою логіко-семантичного аналізу побудовано, поглиблено й конкретизовано категоріальний апарат (підрозділи 1.1, 1.4, 1.5, 3.1, 4.1, 4.2, 5.1, 5.2). Порівняльно-правовий метод використано при компаративному аналізі вітчизняного і зарубіжного законодавства, що регламентує взаємовідносини держави та інституту сім'ї (підрозділи 2.2, 2.3, 2.4). Методи аналізу і синтезу дозволили виявити основні тенденції та проблеми адміністративно-правового забезпечення ДСП, розробити пропозиції з удосконалення законодавства, що регламентує сферу ДСП (розділи 1?4). Структурно-функціональний ? сприяв аналізу повноважень суб'єктів забезпечення ДСП в Україні, виявленню недоліків їх діяльності (підрозділ 1.5; розділ 3). Індуктивний, дедуктивний, статистичний методи були застосовані для узагальнення та аналізу емпіричної інформації за тематикою дослідження (розділи 1?4). Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності і обґрунтованості суджень були використані при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження. У роботі також застосовані нормативний, сходження від абстрактного до конкретного, історичний, соціологічний, моделювання, спеціальні наукові методи: формально-юридичний, правових аналогій, а також методи прогнозування: експертних оцінок, екстраполяції, аналогії.

Нормативною основою дослідження є Конституція України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, які визначають засади адміністративно-правового забезпечення ДСП в Україні, а також ратифіковані міжнародні нормативні акти (Конвенція ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок, Конвенція Ради Європи про попередження насильства щодо жінок і домашнього насильства та боротьбу із цими явищами та ін.).

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали, які характеризують діяльність суб'єктів забезпечення ДСП в Україні, узагальнення результатів їх практичної діяльності, зважаючи на тенденції формування суб'єктів, починаючи з часу набуття Україною незалежності і дотепер, політико-правова публіцистика, довідкові видання, результати соціологічних досліджень провідних наукових установ у цій сфері (зокрема: Інституту соціології НАН України, Інституту економічного прогнозування НАН України, Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України та ін.), результати опрацювання світового досвіду діяльності суб'єктів забезпечення ДСП.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим монографічним дослідженням, у якому проведено системне дослідження сучасної проблеми адміністративно-правового забезпечення ДСП на основі методології системного підходу й оцінки накопичених теоретичних і практичних джерел стосовно формування та організації здійснення ДСП в Україні. Робота вирізняється науковою новизною з позиції теорії адміністративного права, висвітлюючи тенденції адміністративно-правового забезпечення ДСП в Україні, обґрунтування концептуальних основ такого забезпечення та встановлення шляхів їх впровадження у чинне законодавство. Новизну дисертаційного дослідження відображають постановка і вирішення таких питань:

вперше:

? визначено критеріями систематизації наукових підходів до розуміння сутності ДСП зміст і характер державного впливу на трансформацію сімейних відносин. Виділено такі групи наукових підходів: 1) сприйняття ДСП як частини соціальної або демографічної політики; 2) визначення ДСП окремим напрямом соціальної політики;

? виявлено та систематизовано чинники впливу на трансформацію сімейних відносин у таких напрямах: юридизації інституту сім'ї, віку вступу у сімейні відносини, складу сім'ї, урахування стану дотримання гендерної рівності, поєднання професійних і сімейних обов'язків, динаміка правопорушень у сфері сімейних відносин. Визначено 14 груп чинників впливу;

? обґрунтовано необхідність у розмежуванні понять „державна сімейна політика”, „політика держави щодо сім'ї”, „політика держави стосовно жінок і дітей”, „політика держави стосовно сім'ї та жінок”;

? доведено, що ДСП є політико-правовою категорією і повинна розглядатися у двох взаємодоповнюючих аспектах. У політичному аспекті ? як самостійний напрям державної соціальної політики, система комплексної діяльності держави, спрямована на формування, збереження, укріплення, розвиток і охорону, забезпечення суверенітету та добробуту інституту сім'ї. У правовому - це цілеспрямована діяльність державних органів та інших суб'єктів ДСП, спрямована на створення оптимальних умов для функціонування інституту сім'ї;

? визначено детермінанти формування та розвитку ДСП у історико-правовому аспекті, якими є: інституційні фактори, соціально-економічні умови, соціокультурні та ідеологічні фактори, тип соціальної політики держави, характер взаємовідносин між державою і сім'єю;

? виокремлено загальні та специфічні чинники впливу на зміст ДСП. До загальних віднесені ті, що характерні для всіх держав, до специфічних - ті, що властиві окремим державам;

? обґрунтовано ряд основних категорій ДСП: „адміністративно-правове забезпечення ДСП”, „принципи ДСП”, „функції ДСП”, „суб'єкти адміністративно-правового забезпечення”, „система суб'єктів забезпечення ДСП”, „правові форми рішень суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП”, „адміністративно-правові засоби забезпечення ДСП”, „адміністративно-правові способи забезпечення ДСП”;

? обґрунтовано періодизацію становлення і розвитку сімейної політики в Україні та визначено шість періодів за такими критеріями: мета і методи сімейної політики держави; законодавство, що регламентує сферу сімейної політики; суб'єкти сімейної політики; динаміка шлюбно-сімейних процесів;

? визначено принципи ДСП, які поділено на: загально-правові та особливі;

? виділено загальні, спеціальні та допоміжні функції ДСП. До загальних віднесено такі: прогнозування, планування, організацію, регулювання, координацію, облік, контроль. До допоміжних ? охоронні, регулятивні, сервісні. Спеціальні функції ДСП України поділено на чотири групи: політико-правові, економічні, соціальні та культурно-освітні;

? виділено напрями забезпечення ДСП в Україні: політико-організаційний, демографічний, економічний, соціальний, інформаційний, культурно-просвітницький. Розроблено заходи щодо їх реалізації;

? виявлено характерні особливості української моделі сімейної політики: за правозастосуванням її віднесено до консервативної моделі СП, за правотворчістю - до соціал-демократичної. Визначено режим вітчизняної сімейної політики: з 1991 по 2009 рік - ліберальний з елементами консервативного, з 2010 по 2013 рік - ліберальний з елементами соціально-демократичного режиму, з 2013 року - ліберально-консервативний;

? обґрунтовано доцільність формування системи суб'єктів забезпечення ДСП в Україні. Розроблено модель системи суб'єктів забезпечення ДСП в Україні та запропоновано структуру цієї системи;

? систематизовано громадські об'єднання, які беруть участь у формуванні та здійсненні ДСП в Україні за: типом (видом); територіальною ознакою; напрямами взаємодії з органами виконавчої влади; напрямами здійснення ДСП;

? виокремлено ознаки системи адміністративно-правового забезпечення ДСП: наявність категоріального апарату; цілісність; побудова за ієрархічним принципом, згідно з яким окремі елементи, частини і підсистеми мають певну автономність, але загальний характер їх дій підпорядкований загальній меті системи, нею спрямовується і детермінується; структуру системи становлять такі елементи: а) інституційна підсистема; б) регулятивна підсистема; в) функціонально-структурна підсистема; г) ідеологічна підсистема; д) прогностична підсистема; є динамічною і здатною до розвитку, відповідно до конституційних засад функціонування та впливу громадськості;

удосконалено:

? визначення адміністративно-правових способів реалізації системного підходу до адміністративно-правового забезпечення ДСП в Україні: а) правотворча діяльність суб'єктів забезпечення ДСП; б) позитивна управлінська діяльність суб'єктів забезпечення ДСП; в) правоохоронна діяльність суб'єктів забезпечення ДСП;

? систематизацію режимів сімейної політики у світі у їх економіко-правовому аспекті завдяки доповненню ліберально-консервативним режимом одночасно із ліберальним, консервативним, соціально-демократичним і південно-європейським;

? визначення адміністративно-правових засобів, способів і заходів шляхом урахування предмета їх застосування - сфера формування та здійснення ДСП, що дозволило виокремити адміністративно-правові заходи з профілактики правопорушень, соціального сирітства, насильства в сім'ї;

набули подальшого розвитку:

? положення щодо змісту адміністративно-правового забезпечення, ураховуючи його предметну спрямованість щодо ДСП;

? систематизація напрямів сімейної політики у зарубіжних країнах, серед яких визначено такі, що спрямовані на подолання демографічних проблем, і ті, які спрямовані на вирішення проблем підвищення якості життя;

? характеристика видів моделей сімейної політики у світі. Визначено критерії їх класифікації: ідеологічна спрямованість, основний тип підтримки сім'ї, заходи сімейної політики;

? визначення форм рішень суб'єктів адміністративно-правового забезпечення ДСП шляхом включення адміністративних договорів, що діють у сфері реалізації ДСП в Україні як однієї з форм, і систематизація таких форм;

? класифікація адміністративних договорів, що діють у сфері реалізації ДСП в Україні. До них віднесено: договори про компетенцію (розмежування або делегування повноважень і предметів відання); договори у сфері управління державною власністю; договори, що забезпечують державні потреби; договори про надання деяких послуг приватним особам;

? виокремлення особливостей державної соціальної політики в Україні: перебуває на стадії реформування; диференціюється законами України відповідно до статево-вікових категорій громадян; залежить від соціально-економічного розвитку; фінансується з державного бюджету недостатньо і за залишковим принципом; орієнтована переважно на населення в цілому і фактично не враховує інтереси сім'ї як соціального інституту;

? класифікація сімей, що отримують державну соціальну допомогу за критеріями: суб'єктним складом, майновими ознаками, віковими ознаками, обмеженими можливостями, видами матеріальної підтримки, видами пільг.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідній сфері - як основа для проведення подальших наукових досліджень ДСП, розробки і вивчення її пріоритетних напрямів (акт упровадження № 54 від 15.05.2013 р.);

- у сфері правотворчості ? висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для вдосконалення чинного законодавства та розробки нових нормативно-правових актів, що регламентуватимуть суспільні відносини у сфері формування та реалізації ДСП в Україні;

- у правозастосовній сфері ? використання одержаних результатів дозволить покращити правозастосовну практику органів державної влади ? суб'єктів забезпечення ДСП. Їх уже було використано для підвищення ефективності діяльності органів місцевої виконавчої влади (довідка про впровадження від 24.06.2013 р.);

- у навчальному процесі ? матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників, інших навчально-методичних матеріалів і викладанні навчальних дисциплін „Адміністративне право”, „Інформаційне право”, „Сімейне право”.

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано дисертантом самостійно, з використанням новітніх здобутків вітчизняної та зарубіжної науки адміністративного права, усі викладені в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора. У співавторстві опубліковано монографію „Бюджетна підтримка та податкове стимулювання національної економіки України” (2012) (здобувач розробила підрозділ 5.3 Державна матеріальна підтримка сімей в Україні: проблеми та напрями реформування”). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на міжкафедральному семінарі (протокол № 2 від 27 вересня 2013 року) Національного університету ДПС України. Ключові положення та результати дослідження виголошені у формі доповідей на 20 міжнародних науково-практичних конференціях, науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях круглого столу, основними з яких є: „Актуальные вопросы совершенствования законодательства в рамках реализации стратегии „Казахстан-2050” (м. Алмати, 2013 р.); „Международные и национальные правовые средства противодействия экономическому кризису” (м. Москва, 2012 р.); „Роль права та закону у сучасному світі” (м. Київ, 2011 р.); „Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні” (м. Запоріжжя, 2010 р.); „Сучасні виклики для України в сфері політики, економіки та права в глобалізованому світі” (м. Ірпінь, 2010 р.); „Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення” (м. Запоріжжя, 2011 р.); „Теорія та практика державно-правового будівництва України: сучасний період” (м. Львів, 2011 р.); „Теорія і практика сучасної правотворчої та правозастосовної діяльності” (м. Харків, 2012 р.); „Людина, суспільство, держава: публічно-правовий аспект” (м. Миколаїв, 2012 р.); „Правові проблеми зміцнення української державності” (м. Одеса, 2010 р.); „Соціальні науки та суспільне здоров'я: теоретичні підходи, емпіричні дослідження, практичні рішення” (м. Полтава, 2013 р.) (усі тези опубліковані).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 53 наукові праці, у т. ч.: 1 індивідуальна монографія (обсягом 42,78 друк. арк.), розділ у колективній монографії (1, 2 друк. арк.), 31 стаття у наукових фахових виданнях, з них: у зарубіжних виданнях ? 7, інших вітчизняних виданнях - 18 публікацій, в інших зарубіжних виданнях - 2 публікації.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація містить вступ, п'ять розділів, двадцять два підрозділи, висновки, додатки та список використаних джерел. Повний обсяг роботи - 533 сторінки, з яких: 415 - основний текст, 54 сторінки - додатки, 64 - список використаних джерел (562 найменування).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь розробки та методологію дослідження, визначено його мету і завдання, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо публікацій, зазначаються форми апробації та впровадження здобутих результатів.

Розділ 1 „Теоретичні засади державної сімейної політики та її забезпечення” складається з п'яти підрозділів.

Підрозділ 1.1 „Наукові погляди щодо сутності державної сімейної політики та її забезпечення” присвячений вивченню наукових думок про сутність державної сімейної політики. Група наукових підходів до сутності ДСП як частини соціальної політики охоплює розуміння сімейної політики з позицій соціального захисту (А. Н. Аверин, А. В. Базилюк, С. В. Ничипоренко, О. О. Коломоєць, Б. О. Крімер, О. П. Крентовська, Л. В. Кулачок, Л. П. Короткова, А. Д. Плотніков, А. О. Сіленко, А. Ф. Храмцов, Т. В. Шевцова, М. Ю. Хмельова та інші), позицій відсутності однозначного визначення як соціальної або економічної політики (М. Ю. Арутюнян, А. Г. Вишневський, Г. С. Вітковська, Т. А. Єлізарова, Г. В. Рахманова, В. І. Жуковта інші), складової демографічної політики (С. Ю. Аксьонова, О. М. Балакірєва, В. С. Васильченко, А. М. Гриненко, О. А. Грішнова, Л. П. Керб, М. М. Шимановський та інші). До групи наукових підходів до сутності ДСП як окремого напряму соціальної політики віднесено такі наукові погляди, які стосуються її визначення як: а) правової діяльності держави: цілеспрямований комплекс юридичних норм, дій і способів, здійснюваних державою (Д. Дж. Ван де Реа, М. Джексон, Х. Джоши, Ш. Камерман, Д. Колеман, Дж. Єспинг-Андерсен); цілеспрямована діяльність органів державного управління та інших суб'єктів політики (О. А. Хасбулатова, А. В. Смірнова, Н. М. Степанова, В. Н. Смірнова, О. Р. Клюєва, Ж. В. Чернова, Д. Є. Андрєєва, А. Й. Буковинський, Р. С. Сафіфулін та інші); б) системи: цілісної системи заходів економічного, правового, соціального, інформаційного, ідеологічного та адміністративного характеру (С. М. Вакуленко, О. І. Благодарний, С. В. Рак, А. О. Фоменко, І. О. Курило та інші); ціннісно-орієнтованої системи діяльності держави (А. М. Мішин, А. І. П'янов, О. І. Харитонова, А. І. Шевченко, О. О. Яременко); в) напряму державної політики: один з пріоритетних або специфічних напрямів державної політики та відповідної діяльності держави (С. В. Толстоухова, В. І. Довженко, Г. В. Герасименко, Л. С. Волинець, М. М. П'яницький та інші); комплексна політика (В. І. Куценко, І. М. Лавриненко, І. В. Шмідт та інші); г) комплексу заходів, спрямованих на зміцнення основних функцій сім'ї (Л. М. Мельничук, А. В. Артюхов, С. В. Дармодехін, Л. Ф. Неботова, А. І. Ляшенко, В. Д. Москаленко та інші).

На підставі аналізу та узагальнення наукових поглядів визначено, що ДСП прямо пов'язана з укріпленням соціального інституту сім'ї, вона захищає його інтереси та права у процесі суспільного розвитку, а також дозволяє виявити та вирішувати специфічні проблеми сім'ї. Зроблено висновок, що вона повинна розглядатися як самостійний напрям державної соціальної політики; як система комплексної діяльності держави, спрямована на формування, збереження, укріплення, розвиток і охорону, забезпечення суверенітету та добробуту інституту сім'ї; як політико-правова категорія.

Здійснено теоретичний аналіз співвідношення понять „соціальна політика”, „демографічна політика” та „сімейна політика”, завдяки якому виокремлено особливості державної соціальної політики та ДСП. Досліджено поняття „державна сімейна політика” у контексті співвідношення таких понять, як „політика”, „демографічна політика”, „політика держави щодо сім'ї”, „політика держави стосовно жінок і дітей”, „політика держави стосовно сім'ї та жінок”.

Визначено детермінанти формування та розвитку ДСП в історико-правовому аспекті. Сформульовано поняття „державна сімейна політика”.

Досліджено стан наукової розробки таких понять: „забезпечення”, „правове забезпечення”, „адміністративно-правовове забезпечення”. Виявлено, що, незважаючи на досить поширене використання даних понять у наукових працях, присвячених адміністративно-правовій проблематиці, юридична наука ще не виробила загальноприйнятих підходів до розуміння їх змісту. На підставі аналізу та узагальнення наукових поглядів обґрунтовано поняття „адміністративно-правове забезпечення ДСП”.

У підрозділі 1.2 „Чинники формування державної сімейної політики” встановлено напрями трансформації інституту сім'ї: зміну ролей матері і батька у сім'ї; збільшення розлучень; збільшення віку одруження і народжуваності; збільшення кількості неповних сімей; збільшення часу, який витрачається на ринку праці для отримання матеріальної винагороди; зміну моделі сім'ї; появу великої кількості неблагополучних сімей; декларативність більшості державних заходів щодо підтримки сім'ї; недовіру до держави і сподівання на власні сили; зниження виховного потенціалу сім'ї. На підставі цього виявлено та систематизовано чинники впливу на трансформацію сімейних відносин. Визначено 14 груп чинників впливу: політичні, організаційно-правові, економічні, соціальні, демографічні, медичні, освітні, психологічні, педагогічні, криміногенні, інформаційні, екологічні, ціннісно-орієнтаційні, гендерні.

Визначено характер державного впливу на інститут сім'ї: 1) максимальна участь держави у вирішенні проблем сім'ї, максимальна підтримка і захист сім'ї; 2) мінімальне державне втручання; 3) вибіркова відповідальність дозволяє державі втручатися тільки у справи тих сімей, які мають певні соціальні і економічні проблеми. Виокремлено три типи СП: експліцитний, імпліцитний і негативний.

Досліджено чинники формування СП у таких країнах, як: Бельгія, Франція, Німеччина, Люксембург, США, Іспанія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Італія та інших. Визначені загальні та специфічні чинники впливу на зміст ДСП. До загальних віднесені ті, що характерні для всіх країн, до специфічних - ті, що властиві окремим державам.

Визначено чинники, що впливають на процес формування і здійснення ДСП в Україні: політичні; правові; економічні; соціально-психологічні; етичні; демографічні; галузеві; інституційні; культурологічні.

Встановлено, що в Україні не сформовано системний підхід до реформування ДСП; існують прогалини і колізії у законодавстві, норми якого регулюють відносини у сфері ДСП; допомога сім'ям розглядається за залишковим принципом, виходячи з обсягів споживання соціальних трансфертів, а не в єдності з політикою щодо зайнятості, пенсійного забезпечення, що не сприяє зростанню рівня життя сімей з дітьми; не визначено ключові категорії ДСП; має місце часта реорганізація органів виконавчої влади - суб'єктів забезпечення ДСП; спостерігається низький рівень підтримки соціально-трудової активності сімей з дітьми та відсутність сервісної інфраструктури, яка дозволяла б поєднувати сімейні та трудові обов'язки; надмірна централізація управління бюджетними коштами, унаслідок чого заниженим є рівень гарантованого державою мінімального стандарту, відповідно до якого розраховується державна матеріальна допомога сім'ям. Він є суто грошовим і не охоплює такі першочергові послуги, як охорона здоров'я, транспорт, зв'язок, освіта тощо. На підставі цього зроблено висновок, що в Україні сьогодні переважає позиція вибіркової відповідальності держави стосовно інституту сім'ї, а отже, здійснювану політику віднесено до експліцитного типу.

Підрозділ 1.3 „Генезис державної сімейної політики в Україні” присвячений дослідженню етапів виникнення і становлення СП в Україні. Хронологічні межі дослідження охоплюють IX століття - початок XXI століття. У зазначений період Українська держава мала різні форми суспільно-політичного та соціально-економічного ладу, що позначалося на життєдіяльності інституту сім'ї. Етапи формування і розвитку сімейної політики в Україні виділені, виходячи із взаємозв'язку таких критеріїв: 1) мета і методи політики держави; 2) законодавство, що регламентує сферу сімейної політики; 3) суб'єкти політики; 4) динаміка шлюбно-сімейних процесів. Визначено шість періодів формування та розвитку сімейної політики в Україні. Встановлено, що регулювання суспільних відносин у сфері СП до 1919 року здійснювалось за допомогою переважно диспозитивного методу, імперативний застосовувався з метою забезпечення благополуччя інституту сім'ї. Починаючи з 1919 року регулювання суспільних відносин у сфері СП здійснювалося за допомогою лише імперативного методу, інститут сім'ї сприймався як підвладний об'єкт, над яким домінували інтереси держави. У період незалежності України (1991-2014 рр.) відбувається перехід від імперативного методу регулювання суспільних відносин у сфері СП до змішаного, у якому поєднуються елементи як імперативного, так і диспозитивного методу. Поступово в основу правовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями та інститутом сім'ї закладаються диспозитивні норми, а „управлінські” застосовуються лише у випадках, коли йдеться про охорону інституту сім'ї.

У підрозділі 1.4 „Принципи державної сімейної політики” доведено необхідність у розробці адекватного політичним, соціально-економічним, правовим, культурологічним умовам підходу до формування системи принципів ДСП України. Проаналізовано принципи, закладені в Концепцію державної сімейної політики України, на підставі чого зроблено висновок про доцільність: а) розширення переліку принципів; б) розчленування окремих принципів, звуження і конкретизацію їх змісту. Сформульовано поняття „принципи державної сімейної політики”. Розроблено систему принципів ДСП, які є базисом формування ДСП в Україні незалежно від пріоритетів державної діяльності щодо визначення та здійснення вказаної політики, в основу якої покладено: верховенство закону, законність і справедливість, недопущення протиставляння законності і доцільності, гармонійне поєднання прав людини і сімейних обов'язків.

Принципи ДСП поділено на загальноправові та особливі. До загально-правових віднесено принципи: суверенітету і автономії сім'ї; ефективної діяльності державних органів - суб'єктів забезпечення ДСП; диференційованої ДСП; наступності і пріоритетності довгострокових заходів; профілактичної спрямованості; диференційованого та адресного підходу; всебічної обґрунтованості та інші. Особливі принципи державної сімейної політики України за критерієм значущості і правового обов'язку поділено на три групи: 1) пріоритетні; 2) взаємні; 3) ціннісні. Наводиться докладна характеристика принципів ДСП.

У підрозділі 1.5 „Функції державної сімейної політики” розкривається зміст ДСП через функції, що реалізуються у процесі її формування та реалізації. Наведено ознаки функцій ДСП: 1) мають цілеспрямований характер, 2) є об'єктивно необхідними для здійснення ДСП України, 3) реалізуються певними методами, 4) характеризують зміст ДСП України, 5) здійснюються відповідними органами та посадовими особами - суб'єктами забезпечення ДСП України, 6) мають державно-владний, організуючий характер, 7) мають правову форму. Сформульовано поняття „функції ДСП”. Пропонується групувати функції ДСП за такими класифікаційними ознаками: а) об'єкт адміністративно-правового регулювання; б) завдання, які виконують органи державної влади і місцевого самоврядування - суб'єкти ДСП; в) значущість окремої функції для досягнення мети ДСП. Виділено загальні, спеціальні та допоміжні функції ДСП. До загальних віднесено такі: прогнозування, планування, організацію, регулювання, координацію, облік, контроль. До допоміжних ? охоронні, регулятивні, сервісні. Спеціальні функції ДСП України поділено на чотири групи залежно від завдань, які виконують органи державної влади та місцевого самоврядування - суб'єкти ДСП: політико-правові, економічні, соціальні та культурно-освітні. Здійснено їх характеристику.

Розділ 2 „Моделі, умови та напрями забезпечення державної сімейної політики” містить чотири підрозділи.

Підрозділ 2.1 „Конституційні засади державної сімейної політики в Україні” присвячений дослідженню норм Конституції України, що розкривають зміст основних засад ДСП в Україні та визначають напрями їх забезпечення. Здійснено характеристику законодавчих та нормативно-правових актів згідно з нормами Конституції України, на підставі чого виокремлено та проаналізовано напрями забезпечення ДСП в Україні: охорону сім'ї, забезпечення достатнього життєвого рівня, соціальний захист, забезпечення прав на житло, працю, освіту, безпечне життя і здоров'я, довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, збереження генофонду українського народу і поліпшення демографічної ситуації. Зроблено висновок, що за роки незалежності в Україні було сформовано національну правову базу, але її не можна вважати досконалою, оскільки не визначено основні засади ДСП на рівні закону (поняття, мета, завдання, напрями, механізм реалізації тощо), окремі норми є суперечними і недосконалими, що суттєво ускладнює їх реалізацію на практиці, крім того, більшість їх орієнтована на державну матеріальну підтримку окремих категорій сімей (малозабезпечених, багатодітних, неблагополучних тощо), фінансування заходів ДСП орієнтоване переважно на держбюджет, що в умовах політичної та фінансово-економічної нестабільності не є ефективним, оскільки відбувається за остаточним принципом і не повною мірою. У зв'язку з цим зроблено висновок, що більшість конституційних норм, що регламентують здійснення ДСП в Україні, є декларативними. Визначено шляхи вдосконалення їх правового регулювання.

Підрозділ 2.2 „Умови забезпечення сімейної політики у світі” присвячений дослідженню умов забезпечення СП. З'ясовано, що під умовами забезпечення СП розуміють систему заходів, правил, що спрямовані на досягнення мети СП. Аналіз умов забезпечення СП у зарубіжних країнах дозволив визначити, що основою їх СП є акцентування уваги переважно на створенні соціально-економічних умов для розвитку сімейних відносин, відповідно до визначеної мети СП кожної країни. У зв'язку з цим виділяють різні режими забезпечення СП: а) ліберальний, консервативний, соціально-демократичний, південноєвропейський; б) скандинавський, південноєвропейський, англійський; в) універсальний, що спрямований на чоловіка-годувальника, „гендерного пріоритету сімейних обов'язків”, класичний, „годувальник - домогосподарка”. Режими сімейної політики у світі систематизовано за такими критеріями: ідеологічні засади, методи впливу, суб'єкти - отримувачі соціальних допомог, розміри соціальних допомог, залежність від ринкового вкладу (коммодифікація), регулятор соціальних прав, соціальні сервіси. Удосконалено систематизацію режимів сімейної політики у світі у їх економіко-правовому аспекті шляхом доповнення ліберально-консервативним режимом одночасно з ліберальним, консервативним, соціально-демократичним і південноєвропейським. Встановлено, що в Україні характерним з 1991 по 2009 рік був ліберальний режим з елементами консервативного, з 2010 р. по 2013 рік - ліберальний з елементами соціально-демократичного режиму, з 2013 року - ліберально-консервативний.

У підрозділі 2.3 „Моделі сімейної політики у світі” проаналізовано типи моделей сімейної політики у різних країнах світу. Визначено критерії класифікації моделей СП у зарубіжних країнах: а) податкові пільги, що надаються працюючим батькам, які мають певну кількість дітей; б) тривалість декретної відпустки; в) розмір допомоги, яка виплачується під час вагітності і відпустки по догляду за дитиною; г) система сервісних послуг по догляду за дитиною, її розвиненість і доступність для різних типів сімей; д) стан опікування, яке здійснює держава щодо сімей. У зв'язку з цим виокремлено такі типи моделей СП: 1) соціал-демократична, консервативна, ліберальна; 2) просімейна/пронаталістська, протрадиційна, проегалітарна, просімейна модель невтручання держави у життя сім'ї; 3) традиційна, постсучасна, „холодного піклування”, „теплого піклування”; 4) ліберальна, скандинавська, консервативна; 5) середньої державної підтримки, обмеженої державної підтримки, з наголосом на відповідальність сім'ї; 5) радянська. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що вибір конкретної моделі СП залежить від ідеологічної спрямованості (політика невтручання держави, підтримка традиційної моделі сім'ї як стратегія зменшення соціального напруження; просімейна орієнтація, підтримка традиційної моделі сім'ї; гендерна рівність, ефективне поєднання професійних і сімейних ролей для чоловіків і жінок), основного типу підтримки сім'ї (відсутні чіткі переваги; матеріальна підтримка; сервісна підтримка); заходів СП (сімейні допомоги; податкові пільги; декретна відпустка; відпустка по догляду за дитиною; сервісна підтримка). З'ясовано, що особливість радянської моделі СП полягає у застосуванні заходів переважно прямого впливу на інститут сім'ї. Аналіз основних заходів, що здійснювалися в межах проведення ДСП в Україні, та її нормативно-правового поля, що було сформоване протягом 1991?2013 рр., дозволили зробити висновок про певний дуалізм моделей ДСП України. Визначено етапи формування та становлення моделей ДСП незалежної України: а) 1991?2004 рр. - ліберальна (за правозастосуванням), соціал-демократична (за правотворчістю); б) 2005?2009 - консервативна (за правозастосуванням), соціал-демократична (за правотворчістю); в) 2010?2014 рр. - ліберальна (за правозастосуванням), соціал-демократична (за правотворчістю).

Підрозділ 2.4 „Напрями забезпечення сімейної політики у зарубіжних країнах та адаптація їх в Україні” присвячений дослідженню напрямів СП постсоціалістичних держав, зокрема: Росії, Узбекистану, Вірменії, Казахстану, Білорусі; континентальної правової системи Франції, Німеччини, Бельгії, Люксембургу, Іспанії, Португалії, Нідерландів, Австрії тощо; держав англосаксонської правової системи Великобританії, США. На підставі порівняльно-правового аналізу законодавства більшості країн встановлено напрями сімейної політики у цих державах, які є різними і залежать від соціальних цінностей, мети і завдань СП.