Інформаційні правовідносини в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

12.00.07 -- адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

ІНФОРМАЦІЙНІ ПРАВОВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ

Перов Дмитро Олександрович

Київ -- 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному авіаційному університеті

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент

Сопілко Ірина Миколаївна,

Національний авіаційний університет,

доцент кафедри конституційного і адміністративного права

Юридичного інституту

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Новицький Андрій Миколайович,

Національний університет державної податкової служби України,

начальник Науково-дослідного центру з проблем оподаткування

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

Гавловський Владислав Данилович,

Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем

боротьби з організованою злочинністю при Раді національної

безпеки і оборони України,

начальник відділу

Захист відбудеться «27» січня 2015 р. о «___» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.062.16 у Національному авіаційному університеті за адресою: 03058, м. Київ, пр. Космонавта Комарова, 1

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного авіаційного університету за адресою: 03058, м. Київ, пр. Космонавта Комарова, 1

Автореферат розісланий «__» грудня 2014 р.

В.о. ученого секретаря

спеціалізованої вченої ради В.М. Вишновецький

Анотація

Перов Д. О. Інформаційні правовідносини в Україні. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 -- адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. -- Національний авіаційний університет, Київ, 2014.

Дисертацію присвячено вивченню правової природи, змісту та сутності інформаційних правовідносин в Україні, визначенні їх складу, структури та стану правового регулювання та на підставі цього надання науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо можливих напрямів удосконалення та підвищення ефективності правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні.

Визначено рівень наукових розробок за темою дослідження, з'ясовано поняття та сутність інформаційних правовідносин на сучасному етапі, сформовано концептуальні підходи до визначення даного поняття, сформульовано склад інформаційних правовідносин, надано розгорнуту їх класифікацію.

Визначено структуру правового регулювання інформаційних правовідносин, а також охарактеризовано сучасний його стан. Позначено законодавчо закріплені складові інформаційних правовідносин, проаналізовано стан їх правового регулювання. Визначено ключові проблеми, тенденції та перспективні напрями його розвитку. Сформовано алгоритм удосконалення правового регулювання інформаційних правовідносин.

Визначено тенденції розвитку інформаційного суспільства. Намічено перспективи удосконалення правового регулювання інформаційних правовідносин за сферами: захист інформаційних прав, свобод, обов'язків громадянина; інформаційна безпека України; державна інформаційна політика; становлення е-урядування, інформаційної влади та інформаційної еліти; імплементація міжнародного досвіду правового регулювання інформаційних правовідносин.

Ключові слова: інформаційні правовідносини, інформація, інформаційне суспільство, державна інформаційна політика, електронне урядування, інформаційна безпека, інформаційна сфера, інформаційні ресурси, інформаційне законодавство.

Аннотация

Перов Д.А. Информационные отношения в Украине. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 -- административное право и процесс; финансовое право; информационное право. -- Национальный авиационный университет, Киев, 2014.

Диссертация посвящена изучению правовой природы, содержания и сущности информационных правоотношений в Украине. Определена правовая природа информационных правоотношений, сформулирована их структура, состояние правового регулирования. Определены тенденции развития информационного общества, а также предложены направления усовершенствования правового регулирования информационных правоотношений.

Доказано, что в отечественных работах по информационной тематике превалируют политологический и социологический подходы к пониманию информационного общества, а следовательно, информационные отношения рассматриваются сквозь призму лишь объектов и субъектов, при этом игнорируются такие важные составляющие элементы, как: содержание правоотношений юридические факты. При этом констатируется, что несмотря на значительное количество информационно-правовых исследований, проблемы непосредственно формирования, развития и прекращения информационных правоотношений, в том числе их правового регулирования, комплексно и системно не рассматривались. Современное состояние нормотворчества в информационной сфере идентифицировано вне контекста реализации национальных информационных интересов.

Предложена матрица парадигмальных концепций определения понятия информационных правоотношений. Следствием применения интегрального подхода стало формулирование авторского определения понятия информационных правоотношений: урегулированные регулятивными, охранительными и специализированными нормами информационного права волевые общественные отношения, которые возникают между субъектами информационных отношений на основе наделения их необходимыми полномочиями, в пределах которых применяются меры по реализации национальных информационных интересов, законных информационных прав и свобод, обеспечение законности и информационного правопорядка.аютьсяе наделения их необходимыми полномочиями, в пределах которых нормами информационного права волевые общественные отношен

В соответствии с данной дефиницией определены составляющие информационных правоотношений, к которым отнесены: субъект, объект, содержание и юридический факт. При исследовании теоретических проблем субъекта информационных правоотношений акцентировано внимание на неоправданном удалении из Закона Украины «Про информацию» такого субъекта, как государство. С позиций этатического подхода продемонстрирована его несостоятельность, а с позиций интеракционистского подхода акцентировано внимание на необходимости дальнейшего теоретического изучения проблем информационного взаимодействия институтов государства и гражданского общества. Объектом информационных правоотношений выступает определённое материальное благо в виде информации. Анализ содержания данных правоотношений также позволил констатировать, что граждане преимущественно имеют права, а государство в основном лишь обязательство, что создаёт условия для нарушения информационного баланса. В свою очередь, юридическим фактом выступает определённое событие либо действие, с которым связано возникновение, изменение либо прекращение информационных правоотношений.

Многогранность подходов к классификации приводит к разноаспектному пониманию их сущности. Сохраняя логику исследования, основными классификационными критериями были избраны составляющие информационных правоотношений, в соответствии с которыми осуществлена классификация по: субъекту, объекту, видам информационной деятельности, сферам жизнедеятельности и видам информационной инфраструктуры.

Определена структура правового регулирования информационных правоотношений, составляющими элементами которой выступают: 1) защита информационных прав и свобод человека; 2) государственная информационная политика; 3) информатизация, телекоммуникация и связь; 4) информационное общество; 5) развитие медиапространства; 6) информационная безопасность; 7) электронное правительство.

Детально проанализированы две группы правоотношений: информатизация, телекоммуникация и связь, развитие медиапространства, анализ которых позволил выделить видовую картину информационных правоотношений. Подчеркивается необходимость систематизации информационного законодательства с учетом реализации национальных интересов.

На основании изложенного представлены перспективные направления усовершенствования правового регулирования информационных правоотношений в следующих сферах: 1) защита информационных прав и свобод человека (формирования института омбудсмана по защите информационных прав, усовершенствование механизмов защиты интеллектуальной собственности, профилактика маргинализации субъектов информационных правоотношений); 2) государственная информационная политика (профилактика информационно-правовых конфликтов, формирование института информационно-правовой ответственности, формирование механизмов реального участия институтов гражданского общества в реализации собственных интересов в рамках информационных правоотношений); 3) информационная безопасность (правовое регулирование безопасности киберпространства, формирование правовой концепции информационного противоборства, согласование законодательства, регулирующего отношения в сферах безопасности и информации); 4) имплементация международного опыта (главным критерием должно быть соответствие национальным информационным интересам).

Ключевые слова: информационные правоотношения, информация, информационное общество, государственная информационная политика, электронное правительство, информационная безопасность, информационная сфера, информационные ресурсы, информационное законодательство.

Summary

Perov D.O. The Information Legal Relationships of Ukraine. -- Manuscript.

Thesis for a Candidate's degree in Law in specialty 12.00.07 -- Administrative law and procedure; financial law; information law. -- National Aviation University, Kyiv, 2014.

The thesis devoted to legal nature, content and nature of information relations in Ukraine, determining their composition, structure and state regulation and on this basis to provide evidence-based suggestions and recommendations on possible ways to improve and increase the efficiency of the legal regulation of information relationships in Ukraine.

Is defined the level of scientific developments on research, found the concept and nature of legal information relationships at this stage, formed the conceptual approaches to the definition of this concept, define the corpus of information relationships, presents a detailed classification.

The structure of the legal regulation of information relationships is determined and describes its current state. Marked legislated elements of legal information relationships, analyzes the state of their regulations. The key issues, trends and future directions of its development are defined. Formed an algorithm improvement of legal regulation of information relationships.

The trends of the information society is shown. Scheduled prospects for improvement of legal regulation of information relationships on legal areas: protection of information rights, freedoms, duties of a citizen; information security of Ukraine; State information policy; establishment of e-government, information and media power elite; implementation of international experience in the legal regulation of information relationships.

Key words: information relationships, information, information society, state information policy, e-government, information security, information sphere, information resources, information legislation.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми зумовлена необхідністю правового регулювання інформаційних правовідносин. Дослідження основних закономірностей правового регулювання інформаційних відносин зумовлене виникненням якісно нових соціальних явищ, пов'язаних з інформацією і, відповідно, увагою законодавця до упорядкування цієї сфери суспільних відносин. Відповідними діями законодавчої влади було внесення змін до законів «Про інформацію», «Про електронні документи та електронний документообіг», ухвалення Закону «Про доступ до публічної інформації». Термін «інформація» з філософської категорії дедалі більше перетворюється на особливу правову реальність і потребує нового переосмислення в інформатиці, інформаціології, правовій інформатиці, безпосередньо в надрах інформаційного права. Інформація стає основним об'єктом інформаційних правовідносин і специфічним об'єктом інших правових відносин. Зазначені процеси сприяли частковому упорядкуванню суспільних відносин в інформаційній сфері.

Впровадження інформації в усі сфери суспільного життя призвело до формування та розвитку нового виду суспільних відносин, а саме інформаційних, тож вони, своєю чергою, потребують формулювання уніфікованих та належним чином обґрунтованих дефініцій та правового врегулювання.

Комплексне дослідження інформаційних правовідносин набуває особливої актуальності також і через наявність прогалин у чинному законодавстві щодо їх регулювання з урахуванням їх особливостей та потреб розбудови інформаційного суспільства. Наукові розробки зазначених проблем в Україні не в повному обсязі розкривають специфіку об'єкта цих правовідносин, що обумовлено зміною тенденцій у складі інформаційних правовідносин.

Проблематика інформаційних правовідносин в контексті сучасних процесів державотворення в умовах інформаційної глобалізації досліджується такими вченими, як: І.В. Арістова, В.Ю. Баскаков, К.І. Бєляков, В.М. Брижко, В.Д. Гавловський, В.І. Гурковський, В.А. Залізняк, Є.О. Калашнюк, Р.А. Калюжний, І.А. Кисарець, Б.А. Кормич, О.В. Кохановська, Г.М. Красноступ, В.А. Ліпкан, О.В. Логінов, Ю.Є. Максименко, А.І. Марущак, П.Є. Матвієнко, Н.Б. Новицька, А.М. Новицький, І.М. Сопілко, К.Г. Татарникова, Т.П. Хлівнюк, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець, Т.А. Шевцова, О.В. Шепета, Д.Ю. Шпенов, проте конкретні пропозиції щодо розв'язання досліджуваних проблемних питань у комплексі не знайшли свого відображення.

Окремі аспекти проблематики інформаційних правовідносин досліджувались у наукових працях таких вітчизняних учених, як: Ю.Г. Барабаш, Н.Г. Васильєва, М.Д. Гнатюк, С.П. Головатий, Л.В. Голяк, О.О. Григор, Д.В. Дубов, О.М. Ємельяненко, К.О. Закоморна, М.Г. Каращук, А.М. Коломієць, Є.В. Корнійчук, В.М. Крівцова, О.В. Марцеляк, І.К. Полховська, А.Л. Свящук, М.Х. Ялі та ін.

Водночас можна твердити про недосконалість механізму правового регулювання здійснення інформаційних правовідносин, а також відсутність праць, в яких було б викладено та сформульовано основні поняття, зміст та склад, розкрито правову природу інформаційних правовідносин.

Зазначене вище зумовлює актуальність та нагальність для теорії і практики дослідження інформаційних правовідносин як важливого та визначального виду правовідносин на даному етапі історичного розвитку незалежної Української держави.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження виконано відповідно до основних положень законів України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Про інформацію», Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року № 386-р, Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 року № 2250-р, Указу Президента України № 398/2014 «Про інформаційно-аналітичний центр» від 12 квітня 2014 р, Указу Президента України № 449/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України»» від 1 травня 2014 року, Рекомендацій парламентських слухань на тему: «Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні», схвалених Постановою Верховної Ради України від 3 липня 2014 року № 1565-VII.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у з'ясуванні правової природи, змісту та сутності інформаційних правовідносин в Україні, визначенні їх складу, структури та стану правового регулювання, щоб на підставі цього надати науково обґрунтовані пропозиції й рекомендації щодо можливих напрямів удосконалення та підвищення ефективності правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких задач:

— здійснити систематизацію наукових розробок за темою дослідження;

— обгрунтувати поняття та визначити зміст інформаційних правовідносин;

— встановити склад інформаційних правовідносин;

— здійснити класифікацію інформаційних правовідносин;

— визначити структуру правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні;

— охарактеризувати сучасний стан правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні;

— установити тенденції правового регулювання розвитку інформаційного суспільства;

— обґрунтувати шляхи удосконалення правового регулювання інформаційних правовідносин.

Об'єктом дослідження виступають інформаційні відносини.

Предметом дослідження є інформаційні правовідносини в Україні.

Методи дослідження. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об'єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об'єкта, який досліджується, так і окремі, спеціальні методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу й методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат дослідження (підрозділи 1.1, 1.2), а також з'ясовано правову природу інформаційних правовідносин (підрозділи 1.2, 1.3, 1.4). Методи класифікації й групування використовувалися для класифікації інформаційних правовідносин (підрозділ 1.4), визначення структури правового регулювання інформаційних правовідносин (2.1). Формально-правовий і діалектичний методи застосовані при з'ясуванні стану правового регулювання інформаційних правовідносин (підрозділ 2.2). Структурно-функціональний аналіз інформаційного законодавства, методи аналізу термінологічних лексем та словосполучень, порівняння, дедукції та індукції дали змогу внести конкретні пропозиції щодо удосконалення правового регулювання конкретних інформаційних правовідносин (підрозділи 2.1, 2.2). Застосування методу алгебраїчної побудови та аналізу структурно-логічних моделей предметних областей інформаційних правовідносин були використані для аналізу структурно-логічної моделі інформаційних правовідносин, що складається з семи основних предметних сфер (підрозділ 2.1). За допомогою методів аналізу й синтезу встановлено значення правильного розуміння складу інформаційних правовідносин для удосконалення практики правозастосування в інформаційній сфері (підрозділ 1.3). Застосування конфліктологічного підходу дало змогу намітити шляхи для будови ефективної системи інформаційних правовідносин з урахуванням фактора неможливості взаємодії вищих органів влади винятково на засадах консенсусу. Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати зарубіжний досвід правового регулювання інформаційних правовідносин, визначити засади імплементації (підрозділ 3.2). Шляхом використання методу документального аналізу опрацьовано відповідні нормативно-правові акти та розроблено наукові рекомендації щодо вдосконалення норм, які регулюють інформаційні правовідносини.

Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі й інші нормативно-правові акти, які регулюють інформаційні правовідносини. Науково-теоретичне підґрунтя дисертації становлять наукові праці фахівців у галузі інформаційного права та інших галузевих правових наук.

Емпіричну базу дисертації становлять: 4000 нормативно-правових актів, у тому числі 188 законодавчих актів, що регулюють різні напрями інформаційної діяльності, а також індекси та індикатори стосовно розвитку окремих складових суспільних інформаційних відносин та експертні оцінки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших системних досліджень інформаційних правовідносин в Україні, що визначається сучасною постановкою проблеми, застосуванням відповідного теоретико-методологічного апарату інформаційного права й практики реалізації норм чинного інформаційного законодавства щодо формування, розвитку та припинення інформаційних правовідносин в Україні.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, рекомендацій та пропозицій, а саме:

уперше:

– сформульовано концептуальну парадигму підходів до визначення поняття інформаційних правовідносин через формування їх видів, виділення змістовних елементів, опосередковане складом інформаційних правовідносин: 1) об'єктний; 2) суб'єктний; 3) діяльнісний; 4) інформаціологічний; 5) міждисциплінарний; 6) правовий; 7) інтеракціоністський; 8) компетенційний; 9) комплексний; 10) системний; 11) вузький; 12) широкий;

– визначено поняття інформаційно-правовий конфлікт як гостра форма протистояння, що виникає між суб'єктами інформаційних відносин у зв'язку з завданням шкоди або загрози завдання шкоди через реалізацію ними прав, свобод, законних інтересів та обов'язків щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;

– обґрунтовано складові гносеологічні компоненти теорії інформаційної еліти: 1) технократична теорія; 2) теорія кругообігу еліт; 3) концепція неоелітаризму; 4) концепція національної інформаційної держави;

– сформовано алгоритм удосконалення правового регулювання інформаційних правовідносин на сучасному етапі, який має наступний вигляд: 1) законодавче закріплення інформаційних правовідносин як визначальних правовідносин на сучасному етапі, чітке визначення їх складових із обов'язковим включенням такого суб'єкта, як держава; 2) розроблення та ухвалення Кодексу України про інформацію на підставі теоретичної концепції складу інформаційних правовідносин; 3) ухвалення Концепції державної інформаційної політики України, в якій мають бути визначені не лише складові, а й види інформаційних правовідносин, з якими мають корелювати напрями державної інформаційної політики; 4) утворення окремого інституту Уповноваженого Верховної Ради України із захисту інформаційних прав та свобод;

дістали подальшого розвитку:

– систематизація інформаційно-правових розвідок стосовно розгляду інформаційних правовідносин за критерієм предмета дослідження: роботи, що носять методологічний характер; роботи, в яких предметом виступали державно-правові конфлікти; роботи, в яких аналізуються інформаційні відносини у сфері розвитку інформаційного суспільства; роботи, в яких предметом виступала діяльність омбудсмана із захисту окремих прав і свобод людини і громадянина; роботи, в яких предметом виступали гарантії реалізації прав і свобод людини;

– виокремлення чинників, що впливають на стан та динаміку розвитку інформаційно-правових конфліктів;

– визначення умов ефективності реалізації повноважень у сфері інформаційних правовідносин: 1) функціонування інституту інформаційно-правової відповідальності суб'єктів інформаційних правовідносин; 2) формування балансу між інститутами громадянського суспільства та державою з метою унеможливлення формування конкурування між компетенційними сферами;

– аргументація позиції щодо необхідності формування інституту безпекового омбудсмана, надання його поняття;

– пропозиції щодо внесення конкретних змін в окремі закони України, що регулюють інформаційні правовідносини;

– обґрунтування необхідності застосування методу алгебраїчної побудови та аналізу структурно-логічних моделей предметних областей інформаційних відносин, які надають можливість на науковій основі диференціювати предметні сфери даних відносин, а також за умови проектування інформаційних систем з неточною термінологічною базою, ефективніше здійснювати систематизацію інформаційного законодавства;

– положення стосовно необхідності розроблення стратегії позиціонування інформаційної еліти як дороговказу розвитку інформаційних правовідносин;

– дослідження проблем правового регулювання інформаційних правовідносин, зокрема констатується, що в державі досі триває практика правового регулювання даних відносин на рівні підзаконних нормативно-правових актів;

удосконалено:

– формулювання ознак інформаційних правовідносин;

– принципи інформаційно-правового статусу людини;

– аргументацію стосовно того, що принцип інформаційної рівності має виступати визначальним принципом інформаційно-правового статусу особи в сучасному інформаційному суспільстві, на його основі мають реалізовуватися основні інформаційні права та обов'язки;

– визначення базових понять дослідження: «інформація», «інформаційні правовідносини», «структура інформаційних правовідносин», «інформаційна еліта», «інформаційна влада», «інформаційне суспільство», «законний інформаційний інтерес»;

– напрями реалізації концепції е-урядування через пропозицію формування та розвитку державної інформаційної влади;

– аргументацію на користь положення про те, що юридичні факти виступають складовим елементом інформаційних правопорушень;

– підходи до формування класифікації інформаційних правовідносин;

– аргументацію щодо необхідності розроблення та ухвалення Концепції державної інформаційної політики України через кореляцію її структури із складовими інформаційних правовідносин і законодавчо визначеними видами даних відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що рекомендації та пропозиції, сформульовані автором, можуть бути використані у таких сферах:

– у науково-дослідній діяльності -- для проведення подальших досліджень проблем розвитку інформаційних правовідносин, методологічних проблем розвитку інформаційного права;

- у навчально-методичному процесі -- при підготовці підручників, навчальних посібників із таких дисциплін, як: «Інформаційне право», «Інформаційна політика», «Правове регулювання інформаційної діяльності», а також для підвищення рівня інформаційної освіти населення;

– у правозастосовній діяльності -- при реалізації правових норм, що регулюють інформаційні правовідносини;

– у правотворчій діяльності -- під час розроблення та удосконалення проектів нормативних актів, що регулюють інформаційні правовідносин.

Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано самостійно. Сформульовані положення і висновки є результатом особистих досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших вчених, на які обов'язково зроблено посилання.

Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри конституційного та адміністративного права Юридичного інституту Національного авіаційного університету.

Результати дослідження були апробовані на міжнародних і вітчизняних наукових-практичних конференціях, семінарах і круглих столах, зокрема:: «Правові та політичні проблеми сучасності» (м. Луцьк, 2012 р.); «Правові проблеми сучасності» (м. Київ, 26 лютого 2013 р.), «Юридична наука: виклики і сьогодення» (м. Одеса, 8-9 серпня 2014 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки відображено у десяти наукових публікаціях, з яких шість статей - у наукових фахових виданнях, затверджених МОН України, одна стаття - у зарубіжному юридичному виданні, три тези - у збірниках наукових праць міжнародних науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (430 найменувань) на 45 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 236 сторінок, з них загальний обсяг тексту 191 сторінка.

кодекс інформація право законодавчий

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, висвітлено зв'язок роботи з науковими та державними програмами, планами, темами; визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження; його методологічну основу; розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, подано відомості про апробацію результатів дослідження, загальну кількість публікацій за темою роботи та структуру і обсяг дисертації.

Розділ 1 «Правова природа інформаційних правовідносин» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Рівень наукових розробок за темою дослідження» здійснено аналіз стану наукових досліджень проблем розвитку інформаційного суспільства.

Із застосуванням догматико-юридичного та структурно-функціонального підходів, а також компаративного аналізу інформаційно-правові розвідки були нами угруповані відповідно до критерію предмета дослідження таким чином: роботи, що носять методологічний характер для дослідження інформаційних відносин; роботи, в яких предметом виступали державно-правові конфлікти; роботи, в яких предметом виступала діяльність омбудсмана із захисту окремих прав і свобод людини і громадянина. Здійснений нами структурно-функціональний аналіз даних робіт по кожній групі дозволив стверджувати, що в них ще не набула свого поширення аксіоматичність диференціації розвитку цілого явища через розвиток окремих видів інформаційних правовідносин.

Сучасні дослідники інформаційного права в Україні здебільшого зосереджують увагу на розробленні окремих проблем, не обтяжуючи себе їх порівнянням із загальним контекстом розвитку інформаційного суспільства та змінами характеру інформаційних відносин, особливо юридичних фактів, які виступають рушієм інформаційних відносин.

У підрозділі 1.2 «Поняття та сутність інформаційних правовідносин» висновується, що в науковій літературі недостатньо опрацьовано питання визначення змістовних ознак поняття інформаційних відносин, оскільки слід чітко розмежовувати поняття «правовідносини» та «відносини», через що вони й досі не є концептуалізованими в рамках інформаційного права.

Узагальнюючи наукові підходи до розуміння інформації, сформульовано поняття «інформація», як нові відомості та дані, отримані споживачем у результаті їх створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту, сприйняття і перероблення, оцінені користувачем як корисні і можуть бути подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб та збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

При аналізі інформаційних правовідносин констатовано, що інформаційні правовідносини виступають специфічним видом суспільних відносин, які виникають на підставі норм інформаційного права, учасники яких є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Особливість інформаційної діяльності полягає в тому, що інформаційні правовідносини у цій сфері реалізуються на підставі норм права як тих, що прямо передбачають вчинення тих чи інший дій, так і тих, що забороняють вчинення неправомірних дій (інформаційних деліктів).

При формулюванні парадигмальних концепцій визначення поняття інформаційних відносин було сформовано їх види, виділено змістовні елементи, а в цілому відзначено, що фактично більшість дослідників, пропонуючи власну інтерпретацію даного поняття, тією чи іншою мірою акцентують увагу на правомочностях, які становлять сутність права на доступ до інформації і не охоплюють усього змісту інформаційних правовідносин.

Запропоновано визначення поняття «інформаційні правовідносини», як різновид правових та інформаційних відносин, які врегульовані регулятивними, охоронними та спеціалізованими нормами інформаційного права, вольові суспільні відносини, що виникають між фізичними особами, юридичними особами, об'єднаннями громадян, суб'єктами владних повноважень та державою на основі наділення їх необхідними повноваженнями стосовно вільного створення, збирання, одержання, зберігання, оброблення, використання, поширення, охорони, захисту та забезпечення безпеки інформації, в межах яких реалізуються заходи з реалізації національних інформаційних інтересів, законних інформаційних прав і свобод, обов'язків, забезпечення законності та інформаційного правопорядку.

Сформульовано перелік ознак інформаційних правовідносин: виступають різновидом правових відносин; виникають, змінюються та припиняються на основі регулятивних, охоронних та спеціалізованих норм права (норми-декларації, норми-принципи, норми-дефініції); виникають, розвиваються і припиняються в інформаційній сфері у зв'язку з інформацією між суб'єктами, коло яких законодавчо визначене; характеризуються наявністю «власних» суб'єкта, об'єкта, змісту, а також мають низку специфічних властивостей, що пояснюється особливістю їх об'єкта - інформації. Вказані ознаки притаманні всім видам правовідносин, але інформаційні правовідносини також характеризуються специфічними властивостями, що пояснюється особливістю їх об'єкта - інформації, яка може «втрачати» свою значимість чи «переходити» з одного режиму на інший, існувати у документованій чи публічно оголошеній формі, транс національність: виникають між суб'єктами, коло яких чітко визначене законодавчо, з приводу вчинення певних дій щодо інформації (отримання, пошук, зберігання та ін.); складаються між суб'єктами інформаційних відносин: фізичними особами, юридичними особами, об'єднаннями громадян, суб'єктами владних повноважень, державою, причому кожний суб'єкт наділений не лише правами, а й на них, як правило, покладено обов'язки щодо реалізації інформаційної політики, забезпечення інформаційної безпеки, реалізації національних інформаційних інтересів, зокрема реалізації інформаційних прав і свобод людини і громадянина; виступають вольовими відносинами, оскільки вони можуть виникати на основі норм інформаційно-деліктного права, в яких закріплена воля держави; сам факт інформаційного правопорушення як передумова інформаційних правовідносин є вольовим актом; в них чітко простежується воля держави на притягнення до інформаційно-правової відповідальності правопорушника; опосередковують державну інформаційну політику; виступають сферою реалізації інформаційної функції держави; виступають основою розвитку інформаційного суспільства та усіх визначених нормативно сфер в його рамках, впровадження системи е-урядування; виникають, розвиваються і припиняються в процесі реалізації державної політики інформаційної безпеки; опосередковують політику визнання, дотримання й захисту інформаційних прав і свобод людини й громадянина в інформаційній сфері; відбивають особливості застосування імперативних, диспозитивних, рекомендаційних та заохочувальних методів правового регулювання при здійсненні та реалізації інформаційних прав і свобод з урахуванням особливостей і юридичних властивостей суб'єктів інформаційних відносин; інформаційні правовідносини не обмежуються кордонами, як наприклад, цивільні, адміністративні чи кримінальні; потребують формулювання уніфікованих та належним чином обґрунтованих дефініцій та правового врегулювання, а також наукового дослідження стосовно обсягу правомочностей суб'єктів інформаційних правовідносин, методів їх забезпечення.

У підрозділі 1.3 «Склад інформаційних правовідносин» зазначається, що кожен із авторів звертає увагу на одну чи декілька найсуттєвіших складових інформаційних правовідносин, але формулювання уніфікованих підходів бракує. Було продемонстровано, що й донині дискусійними залишаються положення щодо визначення поняття «суб'єктів інформаційних правовідносин», незважаючи на їх легітимне закріплення. Це ж стосується і дефініції «інформаційні правовідносини». Неоднозначними є результати дослідження питання про визначення об'єкта інформаційних правовідносин. Зазначені розбіжності пояснюються спеціалізацією того чи іншого автора, їхньою різною теоретичною чи практичною підготовкою, а головне -- відсутністю застосування методології інформаційного права, в рамках якого і мають досліджувати інформаційні правовідносини.

У роботі висновується, що склад інформаційних відносин становлять такі елементи: суб'єкт; об'єкт; зміст; юридичний факт.

Під суб'єктом загалом розуміється носій суб'єктивних прав та обов'язків, а у сфері інформаційних правовідносин до них належать -- фізичні особи, юридичні особи, об'єднання громадян, суб'єкти владних повноважень. Було обґрунтовано недоцільність вилучення з переліку такого суб'єкта, як держава. Об'єктом інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Зміст інформаційних правовідносин -- конкретна поведінка суб'єктів інформаційних правовідносин та її юридичне закріплення нормами інформаційного права у вигляді суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Структуру змісту складають: юридичний (суб'єктивне право та юридичний обов'язок); фактичний (реальна поведінка суб'єктів). У роботі охарактеризовано кожний елемент. Юридичним фактом є певна дія чи подія, з якою пов'язують виникнення, зміну чи припинення інформаційних правовідносин. Науково аргументовано, що для інформаційного права характерним є використання як диспозитивного, так і імперативного методів правового регулювання.

Удосконалено визначення поняття законний інформаційний інтерес -- це усвідомлена суб'єктом інформаційних відносин необхідність задоволення своїх інформаційних потреб способом, що допускається, але прямо не гарантується чинним інформаційним законодавством.

У підрозділі 1.4 «Класифікація інформаційних правовідносин» констатується, що в науковій доктрині не існує вичерпної класифікації інформаційних правовідносин. Багатогранність підходів до визначення класифікації та видів інформаційних правовідносин призводить до різнобічного розуміння їх сутності. Запропоновано дані питання розглядати контекстуально, разом із проблемами становлення, розвитку та уконституювання складових інформаційних правовідносин.

Відповідно до даного підходу презентована модель наукових підходів до класифікації інформаційних правовідносин, де критерієм було обрано складовий елемент даних відносин: 1) суб'єкт інформаційних правовідносин; 2) об'єкт інформаційних правовідносин; 3) види інформаційної діяльності; 4) сфера життєдіяльності; 5) інформаційна інфраструктура. Надається детальна характеристика кожного виду. Окреслена і пристосована до предмета дослідження і загально прийнята класифікація суспільних відносин: за методом правового регулювання інформаційні правовідносини можна класифікувати на: 1) диспозитивні; 2) імперативні; за ознаками часу дії: 1) довготривалі; 2) та короткотривалі; за функціональним призначенням: 1) регулятивні; 2) охоронні; 3) спеціальні та ін.; за змістом поведінки зобов'язаної сторони: 1) пасивні та 2) активні.

На підставі викладеного, в найбільш узагальненому плані пропонується виділяти наступні види інформаційних правовідносин: інформаційна безпека; державна інформаційна політика; захист інформаційних прав і свобод людини і громадянина; електронне урядування; доступ до публічної інформації; функціонування відповідно до необхідності реалізації українських національних інтересів засобів масової інформації; державна статистика і документообіг; інформаційна діяльність у сферах життєдіяльності, передбачених в Законі України «Про основи національної безпеки України».

Розділ 2 «Сучасний стан та структура інформаційних правовідносин в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Структура правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні» аргументована позиція, що правове регулювання інформаційних правовідносин сьогодні характеризується значною структурованістю. Причому така структурованість поки що доволі далека від системності, оскільки бракує системного змісту та системних зв'язків між елементами правового регулювання суспільних інформаційних правовідносин, а також між складовими зазначених відносин.

Виділено якісно нові тенденції формування та розвитку структури правового регулювання інформаційних правовідносин: стрімке формування глобального інформаційного простору та глобального інформаційного протиборства, що значно ускладнює зміст інформаційних відносин, формує широкий пласт нових юридичних фактів, які зумовлюють формування нових видів інформаційних правовідносин; розроблення і використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, що утворюють значний масив видів інформаційних правовідносин у сфері інформатизації, телекомунікації та зв'язку; виникнення принципово нових суспільних відносин за різноманітними напрямами інформаційної діяльності, зокрема, електронне урядування, доступ до публічної інформації, функціонування засобів масової інформації в Інтернеті, державна статистика і документообіг, інформаційна діяльність у галузях інформаційної освіти і науки, культури і мистецтва, в економічній, фінансовій, банківській, правоохоронній, законотворчій та інших сферах, які потребують всебічного дослідження і належного правового забезпечення; розвиток інформаційної інфраструктури.

Під структурою правового регулювання інформаційних правовідносин пропонується розуміти систему об'єднаних загальною ідеєю реалізації національних інформаційних інтересів, органічно пов'язаних між собою нормативно-правових актів, що регулюють систему суспільних інформаційних правовідносин, зміст якої складають єдність, несуперечливість, системність, цілеспрямованість, емерджентність, узгодженість, а також розподіл залежно від критерію класифікації інформаційних правовідносин.

У підрозділі 2.2 «Стан правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні» здійснено дослідження сучасного стану правового регулювання даного сегмента інформаційного законодавства, яке надало можливість виділити головний та суттєвий недолік: переважна більшість законів у даній сфері розроблені без врахування положень основоположного Закону України «Про інформацію». Незважаючи на те, що в більшості законів є посилання на зазначений Закон, однак змістовно, термінологічно і структурно більшість проаналізованих нами законів не відповідають загальному духу будови інформаційного законодавства як ефективної системи правового регулювання інформаційних правовідносин в сучасному світі глобальної інформатизації.

Додатково обґрунтовано, що українське інформаційне законодавство у сфері функціонування мас-медіа і взагалі розвитку медіапростору потребує постійного моніторингу на предмет його відповідності засадам розвитку інформаційних правовідносин відповідно до національних інформаційних інтересів.

Визначено ключові тенденції розвитку правового регулювання інформаційних правовідносин: ухвалення Концепції державної інформаційної політики; систематизація інформаційного законодавства; приведення інформаційного законодавства у відповідність до необхідності реалізації національних інформаційних інтересів; мінімізація відомчої нормотворчості, активізація законотворчої роботи щодо регулювання інформаційних відносин відповідно до сучасних реалій і тенденцій розвитку інформаційного середовища; уніфікація термінології інформаційного законодавства, особливо в частині визначення складових інформаційних відносин; узгодження чинних і нових законів, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері із законодавством в інших галузях.

Здійснений аналіз стану правового регулювання інформаційних правовідносин надав можливість виділити основні види даних відносин: 1) захист інформаційних прав і свобод; 2) державна інформаційна політика; 3) інформатизація, телекомунікації та зв'язок; 4) розвиток медіапростору та діяльність мас-медіа; 5) інформаційна безпека; 6) інформаційне суспільство; 7) е-урядування. Враховуючи предмет дослідження, а також обрану методологію, в роботі проаналізовано окремі види даних відносин.

Розділ 3 «Удосконалення інформаційних правовідносин в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Тенденції правового регулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні» запропоновано визначення поняття інформаційне суспільство -- сукупність людей, об'єднаних інформаційними відносинами, в рамках яких вони реалізують свої права, свободи та обов'язки в межах єдиного інформаційно-комунікаційного простору та з використанням інформації. Серед позитивних тенденцій правового регулювання розвитку інформаційного суспільства слід зазначити проведення законотворчої діяльності в даному напрямі та розробку рекомендацій щодо майбутньої діяльності органів державної влади як на національному, так і на міжнародному рівнях в цій сфері.

Акцентовано увагу, що окрім загальнодержавного правового регулювання розвитку інформаційного суспільства здійснюється також і регіональне. Наразі лише Тернопільська та Черкаська області не ухвалили регіональні програми сприяння розвитку громадянського суспільства. Суттєві позитивні результати розвитку інформаційного суспільства отримано на регіональному та місцевому рівні, у тому числі в Дніпропетровській та Одеській областях, містах Вінниці, Львові, Славутичі.

Визначено, що для досягнення сучасного рівня розвитку інформаційного суспільства в Україні необхідне формування загальнодержавної комп'ютерної мережі освіти, науки, культури, охорони здоров'я тощо як частини світового інформаційного простору. Розвиток інформаційної сфери має особливе значення для становлення в Україні демократичного інформаційного суспільства.

У підрозділі 3.2 «Перспективи удосконалення правового регулювання інформаційних правовідносин в Україні» на підставі здійсненого в дисертації аналізу інформаційних правовідносин надано алгоритм дослідження, який презентований через формулювання перспективних напрямів правового регулювання інформаційних правовідносин у таких сферах: захист інформаційних прав, свобод, обов'язків громадянина; інформаційна безпека України; державна інформаційна політика; становлення е-урядування, інформаційної влади та інформаційної еліти; імплементація міжнародного досвіду правового регулювання інформаційних правовідносин. Охарактеризовано кожний елемент.

Результатом синтезу отриманих даних стало розроблення алгоритму удосконалення правового регулювання інформаційних правовідносин на сучасному етапі, який має такий вигляд: 1) законодавче закріплення інформаційних правовідносин як визначальних правовідносин на сучасному етапі; 2) розроблення та ухвалення Кодексу України про інформацію на підставі теоретичної концепції складу інформаційних правовідносин; 3) ухвалення Концепції державної інформаційної політики України, в якій мають бути визначені не лише складові, а й види інформаційних правовідносин, з якими мають корелювати напрями державної інформаційної політики; 4) утворення окремого інституту Уповноваженого Верховної Ради України із захисту інформаційних прав та свобод.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо удосконалення правового регулювання інформаційних правовідносин. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

1. Визначення рівня наукових розробок за темою дослідження надало можливість угрупувати відповідно до критерію предмета дослідження дані розвідки таким чином: роботи, що носять методологічний характер для дослідження інформаційних відносин; роботи, в яких предметом виступали державно-правові конфлікти; роботи, в яких аналізуються інформаційні відносини у сфері розвитку інформаційного суспільства; роботи, в яких предметом виступала діяльність омбудсмана із захисту інформаційних прав та свобод людини і громадянина. Констатовано, що, незважаючи на значну кількість інформаційно-правових досліджень, безпосередньо проблеми формування, розвитку і припинення інформаційних правовідносин, у тому числі їх правового регулювання, комплексно та системно досі не розглядалися. Сучасне нормотворення в інформаційній сфері ідентифіковано поза контекстом реалізації національних інформаційних інтересів, що значно впливає на рівень системного правового регулювання інформаційних правовідносин. Сучасні дослідники інформаційного права в Україні здебільшого зосереджують увагу на розробленні окремих проблем, оминаючи питання порівняння їх із загальним контекстом розвитку інформаційного суспільства та змінами характеру інформаційних відносин, особливо юридичних фактів, які виступають рушієм інформаційних відносин.

2. З'ясування поняття та сутності інформаційних правовідносин на сучасному етапі сприяло удосконаленню визначення поняття інформації, інформаційних правовідносин. Запропоновано парадигмальні концепції визначення поняття інформаційних правовідносин. Наслідком застосування інтегрального підходу стало формулювання авторського визначення поняття інформаційних правовідносин: це врегульовані регулятивними, охоронними та спеціалізованими нормами інформаційного права вольові суспільні відносини, що виникають між суб'єктами інформаційних відносин на основі наділення їх необхідними повноваженнями, в межах яких вживаються заходи з реалізації національних інформаційних інтересів, законних інформаційних прав і свобод, забезпечення законності та інформаційного правопорядку. Здійснено аналіз змістовних ознак інформаційних правовідносин, запропоновано їх перелік.

3. Вивчення складу інформаційних правовідносин було ускладнено відсутністю уніфікованого правового визначення інформаційних правовідносин на національному та універсальному рівнях. Дана обставина зумовлює неточність у визначенні складових цієї групи правовідносин, а також призводить до незбалансованого застосування термінології. До складу інформаційних правовідносин включаються такі елементи: суб'єкт; об'єкт; зміст; юридичний факт. Детально охарактеризовано кожний елемент. При визначенні суб'єкта інформаційних правовідносин вказано на відмінність в обсязі прав та обов'язків суб'єктів інформаційних правовідносин залежно від їх правового статусу: громадяни мають переважно права і не несуть обов'язків, а органи державної влади, відповідно, мають кореспондуючі обов'язки й обмежені у своїх правах. Аргументовано позицію щодо необхідності внесення в законодавство змін стосовно відновлення статусу такого суб'єкта, як держава. Об'єктом інформаційних правовідносин виступає певне матеріальне благо у вигляді інформації. Змістом інформаційних правовідносин виступає конкретна поведінка суб'єктів інформаційних правовідносин та її юридичне закріплення нормами інформаційного права у вигляді суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Юридичним фактом є певна дія чи подія, з якою пов'язують виникнення, зміну чи припинення інформаційних правовідносин.

4. В науковій доктрині не існує вичерпної класифікації інформаційних правовідносин. Багатогранність підходів до визначення класифікації та видів інформаційних правовідносин призводить до різнобічного розуміння їх сутності. Зберігаючи логіку дослідження, основним класифікаційними критеріями було обрано складові інформаційних правовідносин, відповідно до яких і потрібно здійснювати класифікацію за критеріями: суб'єкта, об'єкта, видів інформаційної діяльності, сфер життєдіяльності, видів інформаційної інфраструктури.