Актуальність теми. Розвиток банківської системи, ринків фінансових послуг та економічних відносин загалом, вимагає залучення заощаджень населення. Саме юридично оформлені заощадження, залучені банківськими установами у вигляді депозитних рахунків, а також у державні та інші цінні папери, слугують колосальним ресурсом фінансової системи країни. Досягнення економічної мети - акумулювання вільних коштів в організовані заощадження, можливо за умови соціальної і політичної стабільності у державі, а також досконалого правового регулювання. Довіра населення до уряду, а відтак до банківської системи є необхідним елементом функціонування банківської системи загалом та розвитку економіки. Така довіра є можливою винятково за умови існування ефективного механізму гарантування та відновлення заощаджень населення, розміщених у формі банківських депозитів.

Епоха незалежності України, зокрема на банківському ринку, розпочалася із визнання державного боргу перед вкладниками Ощадного банку УРСР та установ державного страхування СРСР (далі - Укрдержстрах), власниками державних цінних паперів тощо. Політика визнання боргових зобов'язань на умовах правонаступництва є єдино вірним рішенням щодо населення України, проте практика відшкодування цих заощаджень є складною і вимагає від держави не лише значних фінансових ресурсів, але й дієвих правових механізмів реалізації вказаних компенсацій. Відновлення довіри населення до банківської системи, а також довіри до українського Уряду в сучасних умовах, зумовлює необхідність створення системи ефективного захисту майнових інтересів населення України, зокрема вкладників банків. Сучасна система гарантування вкладів повинна удосконалюватися, а також сприяти зміцненню довіри населення до національної фінансової системи.

Відносини, які складають інститут заощаджень, є комплексними. Грошова природа цих правовідносин, а також роль держави у них, спонукають до їх аналізу під кутом зору не лише цивільного, але й фінансового та адміністративного права. Державний борг за існуючими заощадженнями, а також необхідність удосконалення чинного законодавства із новоздійснених заощаджень зумовлює необхідність теоретичного аналізу гарантування заощаджень населення, узагальнення практики та формулювання практичних рекомендацій для нормотворця.

Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі адміністративного права, фінансового права, теорії держави та права, цивільного права, а також економічних наук, зокрема: М.Д. Алексеєнко, С.С. Алексєєва, В.К. Бабаєва, Д.М. Бахраха, М.І. Брагинского, О.Г. Братко, С.М. Братуся, Л.І. Василенка, О.Д. Василика, В.В. Витрянського, Л.К. Воронової, Дж. Гарсія, О.М. Горбунової, О.Ю. Грачової, Є.А. Заводи, О.С. Іоффе, В.Б. Ісакова, М.В. Карасьової, Ю.І. Кашина, М.В. Комісарова, В.В. Копейчикова, М.П. Кучерявенка, Л.А. Луць, Т.В. Мазур, О.В. Малько, А.А. Мамедова, А.А. Нечай, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківського, Н.Ю. Пришви, М.І. Савлука, О.Ф. Скакун, Т.С. Смовженко, А.І. Суббота, І.Б. Тацишина, О.В. Турбанова, Н.І. Хімічевої, О.П. Шебанова, О.М. Шохін та інших. Серед науковців, котрі глибоко аналізували інститут заощаджень з фінансово-правової точки зору, були: С.Д. Ципкін, котрий досліджував проблематику державного кредиту; І.Б. Заверуха, яка торкалася питань відновлення заощаджень в контексті проблем правового регулювання державного боргу; А.Г. Пишний, який вперше висунув тезу про доцільність виокремлення інституту заощаджень як складової фінансової системи, в контексті дослідження правого статусу державних банків.

Віддаючи належне напрацюванням науковців, які здійснили вагомий внесок в дослідженні окремих аспектів правового регулювання гарантування вкладів, потрібно констатувати, що сьогодні, у вітчизняній фінансово-правовій науці відсутнє комплексне дослідження питання правового регулювання гарантування та відновлення заощаджень. Водночас необхідність дослідження зумовлена потребою вироблення єдиного підходу до вирішення питань, пов'язаних і з гарантуванням заощаджень населення залучених у банківські депозити, і відновленням заощаджень населення здійснених в Ощадному банку УРСР та установах Укрдержстраху, державних цінних паперах тощо, тобто боргових зобов'язань держави, прийнятих Україною на умовах правонаступництва, що зумовлює актуальність наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Наукове дослідження виконане у відповідності до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18.03.2004 р., роботу виконано згідно з планом наукової діяльності кафедри адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках теми "Проблеми реалізації правового статусу особи у відносинах із органами публічної адміністрації" (державний реєстраційний номер 0109U004366).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі наукового доробку, а також існуючої практики гарантування заощаджень населення у банківських установах, продемонструвати публічно-правову природу та публічно-правове значення заощаджень населення у банківських установах, а відтак дослідити значення, особливості та механізм публічно-правових гарантій за заощадженнями, здійсненими в сучасний період, а також тих, що визнані за умовами правонаступництва України.

Для досягнення поставленої мети у дисертаційному дослідженні поставлені такі завдання:

– охарактеризувати основні етапи становлення та функціонування ощадних інститутів;

– з'ясувати правову природу заощаджень та вказати їх форми;

– обгрунтувати необхідність державного гарантування окремих форм юридично оформлених заощаджень;

– охарактеризувати існуючі у світі моделі гарантування заощаджень населення залучених у банківських депозитах;

– окреслити види державних гарантій заощаджень за законодавством України, виокремити їх характерні особливості та види;

– проаналізувати існуючу систему гарантування вкладів фізичних осіб в Україні та виявити подальші шляхи її удосконалення;

– виокремити міжнародні принципи гарантування заощаджень;

– визначити поняття, ознаки та структуру правового режиму заощаджень населення здійснених у установах Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР;

– дослідити правове регулювання відновлення заощаджень, здійснених в установах Ощадбанку СРСР та Укрдержстраху;

– охарактеризувати правовий статус учасників відносин у сфері заощаджень;

– обгрунтувати комплексність правового регулювання норм цивільного, фінансового, адмністративного права на інститут заощаджень.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі залучення заощаджень населення у банківські депозити, систему їх гарантування, а також систему відновлення і гарантування заощаджень населення, що виникли на умовах правонаступництва.

сформульовано поняття державних гарантій заощаджень як сукупність правових, фінансових, організаційних та інформаційних заходів передбачених в законодавстві щодо забезпечення збереження вартості грошових заощаджень населення залучених у банківські вклади, а також змоги користуватись ними на вимогу власника (їх поверненість) у порядку, встановленому чинним законодавством;

визначено ознаки державних гарантій заощаджень, що характеризують їх як особливий вид державних гарантій, а саме:

1) державні гарантії заощаджень визначаються законодавством (фінансовими нормативно-правовими актами та цивільним законодавством);

2) гарантом у цих відносинах виступає держава чи юридичні особи публічного права (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб);

3) відносини у сфері державного гарантування заощаджень мають на меті задоволення публічного інтересу, який зокрема, але не виключно проявляється у: відновленні втраченої довіри населення до банківської системи та держави загалом; стимулюванні організованих заощаджень (залучення у банківські вклади) як необхідного елементу збалансованої економічної і грошово-кредитної політики;

здійснено аналіз та класифікацію основних принципів побудови ефективної системи гарантування депозитів, що їх було розроблено Міжнародною асоціацією страховиків депозитів, згідно принципів Базельського комітету з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків;

удосконалено:

визначення поняття правовідносин у сфері заощаджень;

механізм правового регулювання компенсації громадянам України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України;

удосконалено підхід щодо систематизації державних гарантій, зокрема їх поділ на: державні гарантії, які визначені Бюджетним кодексом України та державні гарантії заощаджень, що передбачені чинним законодавством України, а саме: державні гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; державні гарантії прийняті державою на умовах правонаступництва; державні гарантії вкладів фізичних осіб розміщених в Ощадному банку України;

набули подальшого розвитку:

теоретичні та практичні положення щодо принципів права Європейського Суду з прав людини та права Європейського Союзу, які можуть мати, визначальне значення для подальшого розвитку правового режиму заощаджень населення здійснених в установах Ощадбанку СРСР та Укрдержстрах;

положення щодо становлення та розвитку ощадних інститутів в Україні та в зарубіжних країнах.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в результаті дисертаційної роботи теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідній сфері - для подальшої розробки наукових досліджень у сфері публічних фінансів та відносин у сфері заощаджень; для наукового аналізу можливості гарантування не лише заощаджень залучених у банківські депозити, але й інших їх видів;

нормотворчій діяльності - для поглиблення загальнотеоретичних та галузевих досліджень поняття і сутності правовідносин у сфері заощаджень; при вдосконаленні чинного законодавства України у сфері гарантування заощаджень, інших нормативних актів фінансового законодавства; при гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу;

правозастосовній діяльності - при практичному вдосконаленні діючого механізму здійснення компенсаційних виплат заощаджень населення здійснених у установах Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР

(Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження ТВБВ №10013/0289 філії - Львівське обласне управління АТ "Ощадбанк" від 29 травня 2014 р.);

навчальному процесі - для викладання курсів "Фінансове право", "Банківське право", "Цивільне право", "Проектний аналіз", "Проектне фінансування" та підготовки навчальних посібників, підручників, довідкової й методичної літератури (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження Львівського державного університету внутрішніх справ №25 від 11 червня 2014 р.; Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження Львівського інституту банківської справи №01-015/506 від 03 червня 2014 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Всі наукові положення, висновки, рекомендації, винесені на захист, є авторськими. Аргументація окремих положень ґрунтується на працях інших учених, міжнародних та внутрішньодержавних джерел законодавства, на які зроблено відповідні посилання.

Апробація результатів дисертації. Положення, висновки та рекомендації цього дослідження обговорювалися на семи наукових конференціях, а саме: XV Регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 4 - 5 лютого 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Публічні фінанси та фінансове право в умовах фінансової кризи в країнах Центральної та Східної Європи" (м. Львів, 21 - 22 вересня 2009 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених "Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти" (м. Суми, 11 - 12 грудня 2009 р.); ХVІ Регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 2010 р.); ХVІІ Регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 2011 р.); ХVІІІ Регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 2012 р.), "Юридична наука та практика у третьому тисячолітті", Міжнародній науковій конференції (м. Кошице, 27 - 28 лютого 2015 р.).

А також на засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Публікації. Основні положення й висновки дисертації викладено в 13 друкованих працях, з яких 5 статей - у виданнях, що визнані фаховими з юридичних наук, 1 стаття в іноземному виданні та 7 тез виступів на науково-практичних заходах.

Структура дисертації обумовлено логікою, метою і предметом дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які структурно складають 7 підрозділів (окремі з них складаються із пунктів), висновків; списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає - 188 сторінок, основний текст - 170 сторінок, список використаних джерел - 26 сторінок (185 найменувань).

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми проведеного дослідження; визначено зв'язок роботи з науковими програмами; мету, завдання, об'єкт, предмет і методологію дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та публікації.

Розділ 1 "Правова природа відносин у сфері заощаджень: загальна характеристика" складається з двох підрозділів. При цьому підрозділ 1.2 поділяється на два пункти.

У підрозділі 1.1 "Історично-правові засади ощадної діяльності в Україні та в зарубіжних країнах" досліджено правову природу ощадних інститутів з огляду на історичні етапи їх створення та функціонування; сформульовано певні закономірності їх виникнення та функціонування, з огляду на завдання, які перед ними ставилися. Відображено практику та новітні тенденції у створенні, реорганізації і функціонуванні ощадних інститутів в Україні та в зарубіжних країнах на сучасному етапі.

Досліджено особливості правового статусу Ощадного банку України на ринку банківських послуг та доцільність його спеціалізації.

У підрозділі 1.2 "Нормативно-правовий зміст відносин у сфері заощаджень" здійснено фінансово-правовий аналіз змісту відносин у сфері заощаджень як правової категорії, зокрема що стосується їх змісту та правового статусу їх учасників.

Складовою цього підрозділу є пункт 1.2.1 "Характеристика об'єкта правовідносин у сфері заощаджень", в якому з'ясовано економічний зміст цієї категорії та визначено правову природу інституту заощаджень. Зроблено висновок про те, що не кожне заощадження є об'єктом правового регулювання, особливо публічно-правового, а лише те, яке має відповідну правову форму. Тобто йдеться про заощадження, які мобілізуються і розміщуються за допомогою фінансових посередників до фінансової системи у відповідні фінансові інструменти. В межах цього підрозділу запропонована класифікація заощаджень.

У пункті 1.2.2 "Правовий статус учасників відносин у сфері заощаджень" розглянуто суб'єктний склад відповідних правовідносин, визначено та аналізовано особливості реалізації правового статусу кожного суб'єкта. Зауважується, що учасників відносин у сфері заощаджень умовно можна розділити на дві групи: приватні та публічні. До першої групи належать - безпосередні учасники правовідношення у сфері здійснення заощаджень та функціонування ощадного рахунку, цінного паперу тощо: сторони договору вкладу, а саме: фізичні особи-вкладники, банки. Друга група суб'єктів - наділені публічно-правовим статусом, а відтак владними повноваженнями у межах визначеної законодавством компетенції: Національний банк України, Державна фіскальна служба, Державна служба фінансового моніторингу, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Сформульовано основні права вкладників як учасників відносин у сфері заощаджень та кореспондуючі їм обов'язки банків та інших учасників відносин у сфері заощаджень. Визначено групи фінансово-правових відносин, що виникають між учасниками цих відносин.

Розділ 2 "Фінансово-правове регулювання державних гарантій заощаджень в Україні та міжнародні принципи гарантування заощаджень" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Державні гарантії заощаджень в Україні" досліджено основні підходи до визначення терміна "державна гарантія". Сформульовано визначення змісту понять "державна гарантія" та "державна гарантія заощаджень", виокремлено їх ознаки та запропоновано відповідну класифікацію.

Механізм гарантування заощаджень обслуговує публічно-правові - фінансові відносини, оскільки змога або необхідність надання (одержання) гарантій випливає із волі держави і відображена саме у фінансових нормативно-правових актах. Незважаючи на те, що гарантування є одним із цивільно-правових способів забезпечення виконання зобов'язання, державна гарантія є інструментом, з допомогою якого держава стимулює (заохочує) розвиток тих чи інших відносин. Наприклад, здійснення заощаджень населенням України у банківську систему; залучення кредитних ресурсів у ті чи інші галузі народного господарства, під гарантії уряду. Здійснюючи регулятивну функцію, а також функцію мобілізації фінансових ресурсів у народне господарство і банківську систему, держава також гарантує безпеку цих відносин для вкладника або позичальника, чим одночасно підтримує життєздатність кредитних відносин у широкому розумінні.

На основі аналізу чинного законодавства України зроблено висновок, про те що видами державних гарантій заощаджень, згідно чинного законодавства є: державні гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); державні гарантії прийняті державою на умовах правонаступництва (Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", Закон України "Про банки і банківську діяльність"); державні гарантії вкладів фізичних осіб розміщених в Ощадному банку України (Закон України "Про банки і банківську діяльність").

У підрозділі 2.2 "Система гарантування вкладів фізичних осіб" проаналізовано процес становлення та розвитку національної системи гарантування вкладів фізичних осіб. За результатами дослідження зроблено висновок, що система гарантування вкладів фізичних осіб є складовою фінансової системи держави, де вона не лише взаємодіє з усіма її елементами, але й виконує свої, тільки їй притаманні функції.

Сучасний етап розвитку національного законодавства в сфері гарантування вкладів пов'язаний із прийняттям 23 лютого 2012 року Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який набрав чинності 21 вересня 2012 року та вносить певні новації у діяльність системи гарантування вкладів фізичних осіб в Україні. У процесі зміцнення системи гарантування банківських вкладів, в умовах євроінтеграційних процесів України, неодмінним елементом яких є приведення внутрішнього законодавства країни у відповідність до вимог законодавства ЄС виникає питання про розширення охоплення системою гарантування й інших фінансових інститутів, а також кола осіб, яким на законодавчому рівні закріплено гарантування вкладів. З огляду на здійснений аналіз зроблено конкретні пропозиції щодо внесення змін до національного законодавства.

У підрозділі 2.3 "Міжнародні принципи гарантування заощаджень" розкрито зміст основних принципів та здійснено класифікацію принципів побудови ефективної системи гарантування депозитів запропонованих Міжнародною асоціацією страховиків депозитів, які в свою чергу були сформульовані спираючись на принципи, розроблені Базельським комітетом.

В роботі проаналізовано принципи побудови ефективної системи гарантування депозитів запропонованих Міжнародною асоціацією страховиків депозитів, які умовно можна поділити на десять груп: визначення основних завдань системи гарантування депозитів; функції та повноваження системи гарантування депозитів; управління системою; відносини з іншими учасниками системи фінансової безпеки та питання транскордонного співробітництва; членство в системі гарантування депозитів та гарантоване відшкодування; фінансування системи гарантування депозитів; програма інформування населення про систему гарантування депозитів; інші правові питання, які пов'язані із діяльністю системи гарантування депозитів; врегулювання відносин при настанні неплатоспроможності банківської установи; виплати по гарантованих депозитах.

Результатом застосування вищевказаних рекомендацій та принципів при побудові системи страхування (гарантування) заощаджень стане зниження її ризиків та збереження фінансової життєздатності в довгостроковій перспективі.

Розділ 3 "Правове регулювання боргових зобов'язань України з відновлення заощаджень населення здійснених в установах Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР" містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1 "Правовий режим заощаджень населення здійснених в установах Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР" сформульовано визначення поняття правового режиму заощаджень населення, здійснених в установах Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР, визначено його структуру та виокремлено специфічні характеристики (ознаки). В межах підрозділу проведено правовий аналіз керівних засад та ідей (принципів), що зумовлюють розвиток правової думки та практики у цій сфері, зокрема звернуто увагу на принципи права Європейського Суду з прав людини та права Європейського Союзу, які, на думку автора можуть мати, визначальне значення для подальшого розвитку правового режиму заощаджень населення здійснених в установах Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР. Йдеться про: принцип пропорційності (співрозмірності) та принцип юридичної безпеки (визначеності), які тісно переплітаються та взаємодіють із принципом верховенства права, принципом соціальної спрямованості фінансово-правового регулювання, принципом непорушності приватної власності. Для відносин у сфері відновлення заощаджень населення, здійснених в установах Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР характерним є нерівність учасників цих відносин. Обмеження основних економічних та соціальних прав громадян, наприклад, з приводу несвоєчасності чи неповноти виплат втрачених заощаджень - є неприпустимим. Отже, практична реалізація принципів Європейського суду з прав людини, в ході побудови ефективного правового режиму заощаджень населення, здійснених в установах Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР є неможливою без побудови ефективної фінансової стратегії держави (зокрема, боргової стратегії) щодо здійснення запозичень, визнання боргу, управління ним, а також визначення умов його обслуговування та погашення.

У підрозділі 3.2 "Правове регулювання відновлення заощаджень здійснених в установах Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР" викладено результати аналізу нормативно-правової бази виплат компенсацій громадянам України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.

Проведений аналіз темпів, якими здійснюється відновлення заощаджень здійснених в установах Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР, дозволив прийти до висновку про неефективність чинного законодавчого механізму його реалізації. Діюча система обліку знецінених заощаджень громадян України не забезпечує відображення їх реального обсягу, а отже, ставить під сумнів змогу виконання державних гарантій щодо їх повернення. В межах цього підрозділу проаналізований досвід Латвійської Республіки, Російської Федерації, Республіки Білорусь та Республіки Казахстан у сфері компенсації заощаджень, розміщених в установах Ощадбанку СРСР.

Висновки