Адміністративно-правові засади забезпечення екологічного правопорядку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

УДК 342.97:35.075.5

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВОПОРЯДКУ

Пиць Василь Михайлович

Львів - 2015

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі адміністративного, фінансового та господарського права Академії праці, соціальних відносин і туризму Федерації професійних спілок України (м. Київ)

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, професор ГІЖЕВСЬКИЙ Володимир Казімірович,

Університет економіки та права «КРОК», проректор - декан юридичного факультету

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор заслужений юрист України, ПЄТКОВ Валерій Петрович,

Університет сучасних знань, проректор з дистанційного навчання кандидат юридичних наук, доцент АРТЕМЕНКО Олена Вікторівна,

Національний університет біоресурсів і природокористування України, доцент кафедри адміністративного та фінансового права

Захист відбудеться «1» липня 2015 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.19 у Національному університеті «Львівська політехніка» (79008, м. Львів, вул. Князя Романа, 1-3, аудиторія 301 ХІХ навчального корпусу)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету «Львівська політехніка» (79013, м. Львів, вул. Професорська, 1)

Автореферат розісланий «27» травня 2015 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н. П. Бортник

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Гармонійні відносини суспільства з природою в сучасних умовах не можуть скластися без впливу загально-правових та адміністративно-правових механізмів, що стимулюють кожного громадянина раціонально ставитися до природи, її ресурсів, екологічних систем.

Збереження природних багатств країни стає вкрай важливою проблемою, від вирішення якої залежить доля теперішнього і майбутніх поколінь. Тому постає питання про необхідність вироблення іншого, принципово нового ставлення держави до питання охорони навколишнього природного середовища, передусім в аспекті забезпечення екологічного правопорядку.

Право є найефективнішим механізмом стимулювання у громадян високого рівня екологічної правосвідомості, примушує всіх природокористувачів підтримувати запропонований законами рівень екологічного правопорядку. Такий порядок раціонального та дбайливого природокористування складається під впливом адміністративно-правових методів і засобів. У системі правових категорій, які ефективно забезпечують раціональне природокористування та охорону навколишнього середовища, особливе місце належить правопорядку. Однак це поняття досліджувалося лише в загальній теорії права, а в контексті адміністративного права не розглядалося. Термін «екологічний правопорядок» поки що вживається лише як правова дефініція, закріплена в деяких нормативних правових актах. Досягнення належного екологічного порядку - надзвичайно важливе завдання для українського суспільства, зважаючи на нинішню складну екологічну ситуацію в Україні. Тому розробка теоретичних проблем нової концепції екологічного правопорядку - це одна з актуальних наукових проблем адміністративного права.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження склали наукові праці таких вітчизняних і зарубіжних учених радянського та сучасного періодів у галузях адміністративного й екологічного права, теорії держави і права, екології, державного управління: В. Авер'янова, А. Агапова, С. Алексєєва, В. Андрейцева, О. Артеменко, О. Баб'яка, М. Бринчука, В. Власова, А. Воронцова, Б. Гаєвського, А. Гетьмана, В. Гіжевського, М. Гладкова, В. Зуєва, Л. Коваленко, Л. Коваля, В. Колпакова, В. Костицького, В. Курила, І. Куяна, О. Лазора, Н. Малишевої, А. Мельника, В. Мунтяна, О. Остапенка, В. Петкова, Г. Полянської, С. Размєтаєва, О. Скакун, Б. Цвєткова, Ю. Шемшученка та інших.

Незважаючи на те, що в юридичній літературі розглядаються окремі складові забезпечення екологічного правопорядку (регулювання природоохоронної та природоресурсної діяльності відповідних органів, гарантування екологічної безпеки), комплексного всебічного дослідження адміністративно-правових засад його реалізації не проводилося. Усе це дозволяє зробити висновок про актуальність теми дослідження, її значущість у теоретичному та практичному аспектах.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертацію виконано відповідно до пріоритетних напрямів наукових досліджень Академії праці, соціальних відносин і туризму Федерації професійних спілок України «Організаційно-правові засади соціальної політики держави в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні» (державний реєстраційний номер 0111U006362). Розроблені у дисертації положення відповідають основним напрямам державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затвердженим однойменною Постановою Верховної Ради України.

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на аналіз чинного законодавства України, на основі комплексного підходу з урахуванням праць вітчизняних і зарубіжних учених у галузі права на основі осмислення практики дослідити й теоретично обґрунтувати адміністративно-правові засади забезпечення екологічного правопорядку.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- розкрити теоретико-правові засади охорони навколишнього природного середовища;

- визначити поняття та зміст екологічного правопорядку;

- здійснити аналіз законодавчого забезпечення та засобів захисту екологічного правопорядку;

- розглянути сутність та компетенцію органів виконавчої влади у сфері забезпечення екологічного правопорядку;

- охарактеризувати та визначити форми та методи забезпечення управління екологічним правопорядком;

- розкрити адміністративну відповідальність як засіб зміцнення екологічного правопорядку;

- проаналізувати міжнародний досвід у сфері забезпечення екологічного правопорядку;

- розробити рекомендації та надати пропозиції, спрямовані на вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічного правопорядку.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері адміністративно-правових засад забезпечення екологічного правопорядку.

Предмет дослідження становлять адміністративно-правові засади забезпечення екологічного правопорядку.

Методи дослідження. При вирішенні завдань для реалізації поставленої мети в дисертаційній роботі використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання з урахуванням особливостей сучасної проблематики у сфері адміністративно-правових засад забезпечення екологічного правопорядку.

За допомогою логіко-семантичного методу розкрито сутність понять «охорона навколишнього природного середовища», «екологічний правопорядок», «функції управління охороною навколишнього середовища»; «контроль як один із методів забезпечення екологічного правопорядку»; «адміністративна відповідальність як засіб зміцнення екологічного правопорядку» (підрозділи 1.1, 1.2); застосування методу системного аналізу дозволило комплексно проаналізувати основні аспекти нормативно-правових актів, які закріплюють положення щодо забезпечення екологічного правопорядку (підрозділи 1.3, 2.3); використання методів аналізу, синтезу, класифікації та групування дозволило визначити понятійний апарат, форми та методи забезпечення управління екологічним правопорядком (підрозділ 2.2); за допомогою методу системного аналізу, порівняльно-правового методу розглянуто міжнародний досвід у сфері забезпечення екологічного правопорядку (підрозділ 3.1); застосування організаційно-правового, системно-функціонального та компаративістського методів дозволило розробити рекомендації та пропозиції, спрямовані на вдосконалення теоретичних і практичних положень у сфері забезпечення екологічного правопорядку (підрозділ 3.2).

Теоретико-правовою основою дослідження є Конституція, закони та інші нормативно-правові акти України, які регулюють екологічну безпеку, конвенції, угоди, державні програми, укази Президента України стосовно правових засад реалізації екологічного правопорядку, постанови Кабінету Міністрів України із зазначених питань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексних досліджень теоретичних і науково-практичних проблем адміністративно-правових засад забезпечення екологічного правопорядку. У результаті дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, які виносяться на захист:

уперше:

- обґрунтовано необхідність запровадження міжнародного досвіду у сфері забезпечення екологічного правопорядку;

- визначено принципи, на які має спиратися стратегічне планування політики екологічного правопорядку;

- сформульовано та обґрунтовано низку пропозицій і рекомендацій, спрямованих на уточнення та доповнення окремих положень нормативно-правових актів у сфері забезпечення екологічного правопорядку;

удосконалено:

- тлумачення поняття «екологічний правопорядок» та подано його авторське визначення;

- напрями вдосконалення діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення екологічного правопорядку;

- класифікацію органів виконавчої влади в екологічній сфері, враховуючи зміст та розподіл повноважень;

- напрями підвищення ефективності адміністративної відповідності у сфері охорони навколишнього природного середовища та природокористування;

набули подальшого розвитку:

- теоретико-правові положення щодо охорони навколишнього природного середовища;

- нормативно-правове забезпечення екологічного правопорядку та засоби захисту;

- система методів, які забезпечують екологічний правопорядок.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть стати основою для подальших наукових досліджень і дискусій у галузі адміністративного права з питань забезпечення екологічного правопорядку (довідка Науково-дослідного інституту Державної прикордонної служби України від 17 грудня 2013 року № 17/249);

- у правотворчості - у результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення нормативних актів, за допомогою яких здійснюється правове забезпечення екологічного правопорядку;

- у правозастосовній діяльності - теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть застосовуватись центральними органами виконавчої влади (посадовими особами) та органами місцевого самоврядування для здійснення державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища для забезпечення екологічного правопорядку (довідка Державної екологічної інспекції України в Івано-Франківській області від 07 травня 2014 року № 01.1-16-668);

- у навчальному процесі - матеріали дослідження можуть бути використані в науково-дослідній роботі, при підготовці монографій, навчальних посібників, підручників, при викладанні курсу «Адміністративне право» (акт про впровадження Академії праці, соціальних відносин і туризму Федерації профспілок України від 03 грудня 2013 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Основні положення, пропозиції і висновки, що характеризують наукову новизну та практичне значення результатів дисертаційного дослідження і виносяться на захист, розроблені автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані праці за темою дослідження, у роботі не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми загалом, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях: «Проблеми сталого розвитку суспільства за умов глобальних трансформацій», (м. Київ, 20-21 лютого 2013 року); «Актуальні проблеми національного законодавства», Кіровоград, 08 жовтня 2013 року; «Актуальні проблеми сталого розвитку суспільства», (м. Київ, 24-25 квітня 2013 року); «Актуальні проблеми національного законодавства», (м. Кіровоград, Кіровоград, 10 грудня 2013 року).

Публікації. Основні теоретичні положення дисертaційного дослідження виклaдені у п'ятьох нaукових статтях: у чотирьох збірникaх, що входять до переліку фaхових видaнь з юридичних наук, та одній науковій статті у зарубіжному науковому журналі, а також чотирьох тезaх виступів нa нaуково-прaктичних конференціях.

Структурa дисертaції визнaченa метою тa зaвдaннями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків, a тaкож списку використaних джерел.

Зaгaльний обсяг дисертaції стaновить 212 сторінок, у тому числі 21 сторінку зaймaє список використaних джерел, що склaдaється із 200 нaйменувaнь.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки, розкривається сутність завдання та його значимість. З'ясовується зв'язок дисертаційного дослідження з науково-дослідними роботами, висвітлюється мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, формулюється наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію одержаних результатів.

Розділ 1 «Поняття, структура та загальна характеристика екологічного правопорядку» складається з трьох підрозділів, присвячених з'ясуванню теоретико-правових засад охорони навколишнього природного середовища, визначенню поняття та змісту екологічного правопорядку, дослідженню законодавчого забезпечення та засобів захисту екологічного правопорядку.

Підрозділ 1.1. «Теоретико-правові засади охорони навколишнього природного середовища» присвячено дослідженню основних засад охорони навколишнього природного середовища.

Зазначено, що охорона навколишнього природного середовища є заходом впливу на ресурси, при яких ці ресурси залишаються стабільними або змінюються в заздалегідь передбаченому напрямі та масштабі, також вона передбачає захист від надлишкових техногенних навантажень та негативних наслідків втручання людини, активне регулювання природних процесів, відтворення і поліпшення природного потенціалу, тобто підтримання в природних комплексах тих умов, які максимально сприяють протіканню природних процесів відновлення (утворення) природних ресурсів.

Аналіз принципів охорони навколишнього природного середовища свідчить про невпорядкованість вітчизняного законодавства та відсутність чіткого поділу принципів, а також пояснення їх змісту в правових актах.

Вказано, що принцип екологічно безпечного середовища потрібно розглядати у взаємодії з іншими, насамперед з гласним та демократичним прийняттям рішень для формування правильного розуміння населенням нинішнього стану довкілля, у змісті яких має враховуватися ступінь антропогенної змінності територій, сукупна дія факторів, які негативно впливають на екологічну ситуацію, а також обов'язковість екологічної експертизи.

З'ясовано, що під функцією управління охороною навколишнього природного середовища доцільно розглядати напрями управлінської діяльності, що є відносно відокремленими та включають однаково належні до якоїсь реальної чи уявної групи управлінські дії, об'єднані за метою здійснення.

Виділено такі функції державного управління у галузі природокористування та охорони довкілля: розподіл і перерозподіл природних ресурсів; екологічний моніторинг; екологічний контроль; екологічна експертиза; екологічне планування; екологічна сертифікація; державний облік у галузі охорони довкілля та природокористування; екологічна стандартизація і нормування; екологічне інформування; екологічне ліцензування і видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, здійснення викидів і скидів забруднюючих речовин та інші види шкідливого впливу на довкілля; просторово-територіальний устрій природних об'єктів; вирішення екологічних спорів. Основними ознаками для визначення саме цих функцій є мета і завдання управлінської діяльності, характер методів її здійснення, єдність та однорідність дій, що опосередковують заходи управлінського впливу.

У підрозділі 1.2 «Поняття та зміст екологічного правопорядку» досліджено зміст багатоаспектного поняття «екологічний правопорядок». Проаналізовано різні погляди на розуміння його сутності.

Визначено, що правопорядок у загальному розумінні є стан урегульованості суспільних відносин правом. Отже, екологічний правопорядок - це стан урегульованості і природоохоронних, і природоресурсних суспільних відносин правом. Він характеризується реальним рівнем дотримання законності, забезпеченням та реалізацією суб'єктивних прав, дотриманням юридичних обов'язків усіма громадянами, органами й організаціями в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Показником екологічного правопорядку є міра впорядкованості суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства і природи за допомогою права, яка забезпечує їх певний якісний стан.

Визначено, що поняття «екологічна сфера» в концентрованому вигляді може бути представлено так: сукупність суб'єктних відносин і суб'єктно-об'єктних зв'язків, що складаються в процесі взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем, прямо або побічно впливають на його здатність виступати в ролі природної (матеріальної) основи існування людського суспільства (соціосфери).

У підрозділі 1.3 «Законодавче забезпечення та засоби захисту екологічного правопорядку» розкрито правову основу забезпечення екологічного правопорядку та засоби його захисту.

Зазначено, що система екологічного законодавства України включає два основні блоки законодавчого регулювання: Конституційне регулювання екологічних правовідносин та еколого-правове регулювання екологічних правовідносин. У свою чергу встановлено, що еколого-правове регулювання екологічних правовідносин може бути представлене у вигляді:

- природо-ресурсного (з використання природних ресурсів);

- природоохоронного (з охорони навколишнього середовища).

Проаналізувавши Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», автором було зроблено висновок, що, хоча цей Закон і посідає основне місце в системі сучасного екологічного законодавства, все ж таки більшу і основну увагу в ньому приділено природоохоронним відносинам, отже, має місце однобічність названого Закону в регулюванні екологічних відносин. Значна кількість положень цього нормативного акту потребує конкретизації. Приблизно 63,8 % його статей (46 статей із 72) не є нормами прямої дії, а мають посилання на інші нормативно-правові акти, а отже існує необхідність його удосконалення.

Підтримано думку сучасних провідних вчених-юристів Ю. Шемшученка, П. Лапечука, С. Кузнєцової щодо актуальності прийняття Екологічного кодексу України, де були б передбачені норми адміністративно-правового забезпечення екологічного правопорядку. Також зазначено, що такий Кодекс міг би в загальній частині містити завдання національного законодавства щодо правового регулювання, об'єкти і принципи правової охорони навколишнього природного середовища, правове регулювання відносин власності та ін., а в спеціальній, особливій, частині - правовий режим охорони й використання конкретних природних ресурсів.

Наголошено на тому, що захист екологічного правопорядку та екологічних прав громадян - це тісно пов'язані, взаємозумовлені за змістом, але не тотожні правові інститути.

Визначено, що засоби захисту екологічного правопорядку використовуються на більш широкому юридичному просторі, мають предметом свого захисту екологічні права та обов'язки всіх суб'єктів екологічного правопорядку, а не тільки громадян, і у цьому зв'язку захист екологічного правопорядку здійснюється ширшим арсеналом засобів і способів.

Розділ 2 «Правозастосовна діяльність суб'єктів екологічного правопорядку» складається з трьох підрозділів, які присвячено аналізу органів виконавчої влади у сфері забезпечення екологічного правопорядку, визначенню форм та методів забезпечення екологічного правопорядку, встановленню адміністративної відповідальності як засобу зміцнення екологічного правопорядку.

У підрозділі 2.1 «Органи виконавчої влади у сфері забезпечення екологічного правопорядку» аналізується правовий статус суб'єктів у сфері забезпечення екологічної безпеки, здійснено їх загальну характеристику та виділено основні напрями вдосконалення органів виконавчої влади у сфері забезпечення екологічного правопорядку.

У результаті аналізу сутності та компетенції природоохоронних органів державної влади запропоновано класифікувати органи у цій сфері на:

1) органи, які охоплюють інституції загального управління;

2) органи, які охоплюють інституції спеціального державного управління;

3) органи місцевого самоврядування;

4) органи громадського управління.

Наголошено на необхідності виділення об'єктів охорони навколишнього природного середовища. Це дозволить виділити відповідні адміністративні делікти та надасть змогу визначити межі застосування суб'єктами охорони навколишнього природного середовища системи адміністративно-правових засобів у зазначеній сфері.

Визначено, що адміністративна діяльність прокуратури в екологічній сфері - це її внутрішня і зовнішня організаційна діяльність, спрямована на запобігання порушенням природоохоронних законів та реагування на вчинені адміністративні правопорушення в галузі охорони природи та раціонального використання надр.

Доведено необхідність реформування чинної системи суб'єктів охорони навколишнього природного середовища, удосконалення правових засад їх діяльності, встановлення нових вимог оцінювання ефективності діяльності органів виконавчої влади в екологічній сфері.

У підрозділі 2.2 «Форми та методи забезпечення екологічного правопорядку» визначено, що у царині екології існують правові та неправові форми. У свою чергу, правові форми поділяються на правотворчу, управлінську, виконавчо-розпорядчу, правоохоронну, правозастосовчу тощо. Щодо методів забезпечення екологічного правопорядку виділено такі основні методи: спостереження, нагляд, контроль та примус.

Визначено, що функціонування Державної системи екологічного моніторингу повинно більш якісно розвивати принципи: систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що впливають на нього; своєчасності отримання і обробки даних спостережень на відомчих та узагальнювальних (локальному, регіональному та державному) рівнях; комплексності використання екологічної інформації, що надходить до системи від відомчих служб моніторингу й інших постачальників; об'єктивності первинної, аналітичної й прогнозної екологічної інформації та узгодженості нормативного, організаційного і методичного забезпечення екологічного моніторингу довкілля, що проводиться відповідними службами міністерств та відомств України, інших центральних органів виконавчої влади; сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових; оперативності доведення екоінформації до органів виконавчої влади, інших зацікавлених органів, підприємств, організацій та установ; доступності екологічної інформації населенню України та світовій спільноті.

На базі сучасної концепції моніторингу (спостереженні, оцінці, прогнозі та управлінні станом довкілля) потрібно розробити основні принципи багатоцільової інформаційно-аналітичної системи моніторингу довкілля кожної сфери. Структура такої системи повинна складатися з таких блоків досліджень: стан природних ресурсів, техногенний та антропогенний впливи на навколишнє природне середовище, оцінка стану природних екологічних ресурсів, охорона довкілля.

На підставі аналізу контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища сформульовано визначення цього поняття: під контролем як одним із методів забезпечення екологічного правопорядку слід розуміти діяльність уповноважених органів, яка полягає в спостереженні за станом і змінами навколишнього природнього середовища, перевірці дотримання вимог екологічного законодавства і нормативів якості навколишнього природнього середовища, виконання заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та оздоровлення навколишнього природнього середовища, а також гарантування екологічної безпеки.

Наголошено на необхідності приведення нормативно-правових актів, які регулюють повноваження органів у частині державного екологічного контролю, у відповідність до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

У підрозділі 2.3 «Адміністративна відповідальність як засіб зміцнення екологічного правопорядку» виокремлено ознаки адміністративної відповідальності у сфері охорони навколишнього природного середовища та природокористування. До них автором віднесено:

- адміністративні стягнення накладаються певним колом уповноважених на те органів (посадових осіб): органами санітарно-епідеміологічної служби, органами рибоохорони, органами гідрометеорології та моніторингу навколишнього природного середовища, органами державного екологічного контролю та ін.;

- відсутні відносини підпорядкованості між органом або уповноваженою особою, що застосовує заходи стягнення, та особою, котра притягується до відповідальності;

- має місце процесуальний порядок застосування відповідальності;

- головним нормативно-правовим актом, що повинен регулювати всі відносини в сфері адміністративної відповідальності, повинен бути Кодекс України про адміністративні правопорушення;

- суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути і фізичні, і юридичні особи;

- накладання адміністративного стягнення не тягне судимості та не є підставою для звільнення порушника із займаної ним посади.

Визначено також ті ознаки адміністративної відповідальності, які характеризують її як самостійний вид юридичної відповідальності. Це насамперед «власний об'єкт правоохорони; власний метод правоохорони (адміністративний та адміністративно-судовий); юридична цілісність галузі, що виявляється у наявності матеріальних, процесуальних норм, системи адміністративних покарань і змоги визначати їхній характер і межі; здатність до саморозвитку, систематизації нормативного фонду галузі».

Зазначено, що адміністративна відповідальність як засіб зміцнення екологічного правопорядку загалом є реалізацією адміністративно-правової санкції, яка виявляється у застосуванні уповноваженим державним органом або посадовою особою передбаченого КУпАП адміністративного покарання до фізичних або юридичних осіб, які вчинили адміністративне правопорушення в екологічній сфері. Також автором запропоновано шляхи вдосконалення адміністративної відповідальності в зазначеній сфері.

Розділ 3 «Міжнародна правозастосовна практика та шляхи вдосконалення екологічного правопорядку» складається із двох підрозділів, присвячених дослідженню міжнародного досвіду у сфері забезпечення екологічного правопорядку та вдосконаленню адміністративно-правового забезпечення екологічного правопорядку.

У підрозділі 3.1 «Міжнародний досвід у сфері забезпечення екологічного правопорядку» наголошено, що міжнародна співпраця має здійснюватися на рівноправній і взаємовигідній основі. Стосовно проблем навколишнього середовища це означає, зокрема, активізацію торгового обміну екологічно безпечною технікою і технологією, продаж патентів і ліцензій, пов'язаних з охороною навколишнього природнього середовища, врахування досвіду промислово розвинених країн, надання допомоги державам, що розвиваються, у виборі таких шляхів і форм економічного розвитку, які не викликають погіршення стану навколишнього природнього середовища. законодавчий екологічний правопорядок влада

Зазначено, що у контексті сталого розвитку важливою є проблема забезпечення міжнародного екологічного правопорядку, який можна визначити як систему правовідносин, що складаються у відповідності до норм міжнародного права, покликану сприяти раціональному використанню природних ресурсів та забезпеченню сприятливого навколишнього природнього середовища для життя теперішнього і майбутніх поколінь.

Розв'язання сучасних екологічних проблем в Україні можливе тільки в умовах широкого й активного міжнародного співробітництва всіх країн у цій сфері. Це зумовлено насамперед такими обставинами: глобальним характером екологічних проблем; транскордонним характером забруднення навколишнього природного середовища; міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони навколишнього природного середовища; необхідністю міжнародного обміну досвідом і технологіями, необхідністю залучення іноземних інвестицій.

Наголошено, що поряд з виконанням зобов'язань України, які випливають із багатосторонніх договорів у галузі охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, в перспективі має важливе значення подальше розширення міжнародного співробітництва.

У підрозділі 3.2 «Шляхи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічного правопорядку» головна увага акцентована на комплексному визначенні практичних і наукових завдань із систематизації екологічного законодавства. З-поміж практичних завдань, виокремлено такі: усунення колізій та прогалин екологічного законодавства, що стосуються правового регулювання, всебічне підвищення якості його змісту (вдосконалення понятійного апарату, формулювань конкретних еколого-правових норм, механізмів реалізації екологічного законодавства, орієнтація на їх кращі зразки в зарубіжному законодавстві за умови змоги їх використання, відповідність принципам міжнародних договорів тощо). При цьому науковими завданнями є такі: формування наукових основ систематизації в межах галузевої науки; вирішення загальнотеоретичних проблем систематизації та усунення загальних логічних протиріч у процесі галузевої систематизації; встановлення критеріїв включення нормативно-правових актів у систему екологічного законодавства, а також критеріїв обґрунтованості та необхідності екологізації нормативно-правових актів інших галузей законодавства; з'ясування значення актів судової практики для здійснення систематизації екологічного законодавства.

Наголошено на тому, що збільшення розміру санкцій у вигляді штрафу будуть сприяти зменшенню кількості порушень в екологічній сфері. При збільшенні розміру штрафів слід обов'язково враховувати те, що санкції за адміністративні правопорушення в екологічній сфері не повинні дорівнювати або значно перевищувати максимальний розмір штрафів за вчинення злочинів, тобто перевищувати кримінальну відповідальність, оскільки це порушує логіку побудови і системи покарань у статтях Особливої частини КК України і стягнень за вчинення адміністративних правопорушень в КУпАП та інших законодавчих актах.

Визначено, що у тексті санкції частини першої статті 85 КУпАП, формулювання «…накладення штрафу на громадян від шести до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або…» є невдалим. Поєднання цих видів стягнень сполучником «і» дає змогу інтерпретувати припис так, ніби закон дозволяє накладати на громадян штраф і попередження одночасно, що суперечить вимогам статті 25 КУпАП. Тому перелік цих стягнень потрібно подати за допомогою сполучника «або». Пропонується така редакція санкції частини першої статті 85 КУпАП: «тягне за собою попередження чи накладання штрафу на громадян від шести до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або попередження чи накладення штрафу на посадових осіб - від тридцяти до дев'яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Також запропоновано: по-перше, розмежувати склади адміністративних проступків у сфері природокористування, передбачених статтями КУпАП, з урахуванням складів, передбачених в інших законодавчих актах, тобто земельного, лісового, водного законодавства, законодавства про надра тощо; по-друге, внести до КУпАП ті склади адміністративних проступків, які передбачені в зазначених вище законодавчих актах України, але відсутні в КУпАП.

Наголошено, що для забезпечення екологічного правопорядку актуальною сьогодні є розробка програми дій правоохоронних органів у сфері екологічної безпеки. Метою програми має стати об'єднання зусиль державних, уповноважених органів (екологічної інспекції, природоохоронної прокуратури та ін.) для попередження правопорушень у cфері екологічної безпеки. Програма має також встановлювати конкретні заходи процесуального характеру, закріплювати чітку взаємодію правоохоронних органів у сфері забезпечення екологічної безпеки. Звісно, що при прийнятті програми має бути врахований регіональний фактор.

ВИСНОВКИ

У науковому дослідженні наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні сутності екологічного правопорядку, його законодавчого забезпечення та міжнародного досвіду. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання.

1. Визначено, що охорона навколишнього природного середовища включає захист від надлишкових техногенних навантажень та негативних наслідків втручання людини, активне регулювання природних процесів, відтворення і поліпшення природного потенціалу, тобто підтримання в природних комплексах тих умов, які максимально сприяють протіканню природних процесів відновлення (утворення) природних ресурсів.

2. У результаті аналізу показників екологічного правопорядку запропоновано тлумачення поняття екологічного правопорядку, під яким слід розуміти стан урегульованості і природоохоронних, і природно-суспільних відносин. Він характеризується реальним рівнем дотримання законності, забезпечення та реалізації суб'єктивних прав, дотриманням юридичних обов'язків усіма громадянами, органами і організаціями в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та організації екологічної безпеки.

З'ясовано, що в екологічній сфері чітко простежуються два типи зв'язків: міжсуб'єктні - суспільні відносини, які утворюються з приводу природокористування, охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки, і суб'єктно-об'єктні - односторонній вплив людини на природні об'єкти і системи в процесі природокористування.

3. Запропоновано класифікацію органів у сфері забезпечення екологічного правопорядку:

- державні органи, які охоплюють інституції загального управління. До них зараховуємо Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, органи внутрішніх справ;

- органи виконавчої влади, які охоплюють інституції спеціального державного управління: Міністерство екології та природних ресурсів України і його територіальні управління, державні екологічні інспекції;

- органи самоврядування та громадські формування.

4. Встановлено, що основними напрямами вдосконалення діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення екологічного правопорядку є:

- створення ефективної системи органів державного управління в галузі екології та охорони природних ресурсів з чітким окресленням компетенції кожного суб'єкта цієї системи шляхом застосування провідних форм і методів управлінської діяльності, а також розмежування функції управління та контролю в екологічній сфері;

- удосконалення та розвиток екологічного контролю як основного адміністративного методу управління у сфері реалізації державної екологічної політики;

- обов'язковою умовою належного захисту навколишнього природного середовища є залучення громадськості, проте активізація цих сил можлива лише при покращенні нормативного забезпечення їх діяльності шляхом визначення механізму реалізації їх прав і обов'язків, а також покращення системи стимулювання;

- доведена недостатня врегульованість меж діяльності органів внутрішніх справ у сфері охорони навколишнього природного середовища. Наголошено на необхідності чіткішої конкретизації їх місця і ролі в екологічній сфері та потребу обов'язкового визначення кола їх повноважень.

5. Доведено важливість аналізу ефективності застосування методів забезпечення екологічного правопорядку: спостереження, нагляду, контролю та примусу.

З'ясовано, що спостереження як спосіб управління в природокористуванні трансформується в державний моніторинг, нагляд і контроль набувають форми «природно-ресурсних кадастрів», «дозвільної та реєстраційної діяльності та природокористування».

6. Обґрунтовано визначення адміністративної відповідальності як засобу зміцнення екологічного правопорядку загалом. Вона є реалізацією адміністративно-правової санкції, яка виявляється у застосуванні уповноваженим державним органом або посадовою особою передбаченого КУпАП адміністративного покарання до осіб, які вчинили адміністративне правопорушення в екологічній сфері.

Аргументовано та доведено, що в адміністративному законодавстві варто закріпити такі засоби підвищеної адміністративної відповідальності юридичних осіб за екологічні правопорушення:

- встановлення розміру штрафу, що відповідає кратному збільшенню максимальної суми штрафу, передбаченої законодавством;

- позбавлення певного права (наприклад, вилучення ліцензії);

- вилучення в повному обсязі прибутку, отриманого організацією в результаті екологічного правопорушення.

7. Аргументовано положення про доцільність урахування зарубіжного досвіду щодо забезпечення екологічного правопорядку. Так, зокрема, наголошено, що подальше розширення міжнародного співробітництва повинно відбуватися за такими напрямами:

- співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони навколишнього природного середовища (ЮНЕП - програма ООН щодо навколишнього природного середовища, ЄЕК ООН - Європейська Економічна комісія ООН, ПРООН - Програма розвитку ООН; МАГАТЕ - Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН; ФАО - Організація з продовольства й сільського господарства; Центр ООН по населених пунктах; Комісія сталого розвитку; Глобальний екологічний фонд та ін.);

- участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії (проблеми відходів, перенесення забруднень повітряними і водними потоками та ін.).

8. Виокремлено та охарактеризовано основні перспективні напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічного правопорядку, а саме запропоновано:

- по-перше, розмежувати склади адміністративних проступків у сфері природокористування, передбачених статтями КУпАП, з урахуванням складів, передбачених в інших законодавчих актах, тобто земельного, лісового, водного законодавства, законодавства про надра тощо;

- по-друге, внести до КУпАП ті склади адміністративних проступків, які передбачені в зазначених вище законодавчих актах України, але відсутні в КУпАП;

– по-третє, розробити державну програму (концепцію) дій правоохоронних органів у сфері екологічної безпеки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРАТЦІЇ

1. Пиць В.М. Категорія «правопорядок» в екологічній сфері / В.М. Пиць // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФПУ : наук. зб. - 2012. - № 4. - С. 65 - 68. - (Серія : Право та державне управління).

2. Пиць В.М. Адміністративно-правові засоби забезпечення екологічного правопорядку / В.М. Пиць // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФПУ : наук. зб. - 2013. - № 1. - С. 122-126. - (Серія : Право та державне управління).

3. Пиць В.М. Правовий механізм охорони навколишнього середовища / В.М. Пиць // Право та державне управління. - Запоріжжя, 2012. - № 4. - С. 176 - 178.

4. Пыць В.М. Обеспечение экологического правопорядка в контексте международного опыта / В.М. Пыць // Научный рецензируемый журнал. Научные ведомости Белгородского государственного университета: философия, социология, право. - Белгород, 2013. - №16 (159), выпуск 25. - С. 193 - 201.

5. Пиць В.М. Міжнародний екологічний правопорядок / В.М. Пиць // Митна справа, 2013. - № 1. - Ч. 2, Кн. 2. - С. 322 - 325.

6. Пиць В.М. Адміністративна відповідальність як один із елементів забезпечення екологічного правопорядку // В.М. Пиць / Проблеми сталого розвитку суспільства за умов глобальних трансформацій: матеріали Міжнародної наукової конференції (м. Київ, 20-21 лютого 2013 р). - Київ, 2013. - С.75 -78.

7. Пиць В.М. Правові засоби забезпечення дотримання екологічного законодавства / В.М. Пиць // Актуальні проблеми національного законодавства: зб. матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції (м. Кіровоград, 08 жовтня 2013 р.). - Кіровоград , 2013. - С.108-111.

8. Пиць В.М. Екологічний контроль, як засіб правопорядку / В.М. Пиць // Актуальні проблеми сталого розвитку суспільства: зб. тез Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених [рос., укр. мовами], (м. Київ, 24-25 квітня 2013 р.). - К.: Акад. праці і соц. відносин Федер. проф. спілок України, 2013. - С. 85 - 86.

9. Пиць В.М. Зв'язок туризму з навколишнім природним середовищем / В.М. Пиць, Р.Т. Алоян //Актуальні проблеми національного законодавства: зб. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Кіровоград, 10 грудня 2013 р.). - Кіровоград , 2013. - С. 24 - 28.

АНОТАЦІЯ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет «Львівська політехніка» Міністерства освіти і науки України, Львів, 2015.

Дисертацію присвячено теоретичним проблемам визначення адміністративно-правових засад забезпечення екологічного правопорядку. У роботі розглядаються актуальні питання змісту екологічного правопорядку, його форм та методів забезпечення. За допомогою аналізу національного законодавства визначено напрями державної політики в досліджуваній сфері, а також вивчається міжнародний досвід з метою з'ясування змоги його використання в Україні.

Основним із напрямів роботи є дослідження компетенції органів виконавчої влади, їх завдання у сфері забезпечення екологічного правопорядку.

У дисертації досліджено адміністративну відповідальність як засіб зміцнення екологічного правопорядку. Визначено та обґрунтовано шляхи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічного правопорядку.

Ключові слова: екологічний правопорядок, екологічна сфера, охорона навколишнього природного середовища, адміністративно-правове забезпечення, екологічні правопорушення.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет «Львовская политехника» Министерства образования и науки Украины, Львов, 2015.

Диссертация посвящена теоретическим проблемам определения административно-правовых основ обеспечения экологического правопорядка. В работе рассматриваются актуальные вопросы содержания экологического правопорядка, его форм и методов обеспечения. С помощью анализа национального законодательства определены направления государственной политики в исследуемой сфере, а также изучается международный опыт с целью выяснения возможности его использования в Украине.

Обосновано понятие екологического правопорядка, под которым следует понимать состояние урегулированности природоохранных и естественно-общественных отношений. Он характеризуется реальным уровнем соблюдения законности, обеспечения и реализации субъективных прав, соблюдением юридических обязанностей всеми гражданами, органами и организациями в области охраны окружающей природной среды, рационального использования природных ресурсов и организации экологической безопасности.

Доказана важность анализа эффективности применения методов обеспечения экологического правопорядка: наблюдение, надзора, контроля и принуждения.

Выяснено, что наблюдение как способ управления в природопользовании трансформируется в государственный мониторинг, надзор и контроль приобретают форму «естественно-ресурсных кадастров», «разрешительной и регистрационной деятельности и природопользования».

Основным из направлений работы является исследование компетенции органов исполнительной власти, их задачи в области обеспечения экологического правопорядка.

Установлено, что основными направлениями совершенствования деятельности органов исполнительной власти в сфере обеспечения экологического правопорядка являются:

- создание эффективной системы органов государственного управления в области экологии и охраны природных ресурсов с четким описанием компетенции каждого субъекта этой системы путем применения ведущих форм и методов управленческой деятельности, а также разграничение функции управления и контроля в экологической сфере;

- совершенствование и развитие экологического контроля как основного административного метода управления в сфере реализации государственной экологической политики;

- обязательным условием надлежащей защиты окружающей среды является привлечение общественности, однако активизация этих сил возможна только при улучшении нормативного обеспечения деятельности путем определения механизма реализации их прав и обязанностей, а также улучшение системы стимулирования;

- доказана недостаточная урегулированность границ деятельности органов внутренних дел в сфере охраны окружающей природной среды. Отмечена необходимость более четкой конкретизации их места и роли в экологической сфере и потребность обязательного определения круга их полномочий.

В диссертации исследована административная ответственность как средство укрепления экологического правопорядка. Отмечено, что в целом административная ответственность является реализацией административно-правовой санкции, которая проявляется в применении уполномоченным государственным органом или должностным лицом предусмотренного КУоАП административного наказания к физическим или юридическим лицам, совершившим административное правонарушение в экологической сфере. Определены и обоснованы пути совершенствования административно-правового обеспечения экологического правопорядка.

Ключевые слова: экологический правопорядок, экологическая сфера, охрана окружающей среды, административно-правовое обеспечение, экологические правонарушения.

Dissertation for obtaining the scientific degree of candidate of sciences in law on speciality 12.00.07 - administrative law and process; financial law; informative law. - Lviv Politechnic Nacional University of Ministry of Education and Science of Ukraine, Lviv, 2015.

The thesis is devoted to theoretical problems of determining the administrative and legal framework of environmental law. The paper discusses issues of environmental law content, its forms and methods of software. Through analysis of the national legislation the directions of the state policy in the study area and study international experience in order to clarify the possibility of its use in Ukraine.

The main areas of work is to study the competence of the executive authorities and their tasks in the field of environmental law.

The thesis deals with administrative responsibility as a means of strengthening environmental law. Identified and the ways of improvement of the administrative and legal framework of environmental law.

Keywords: environmental legal, environmental industry, environmental protection, administrative and legal support, environ.

Размещено на Allbest.ru