Адміністративно-правове регулювання літакобудівної промисловості в Україні

Размещено на http://allbest.ru

Державний вищий навчальний заклад

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МіністерствА освіти і науки, молоді та спорту України

УДК 342.9:629.13

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Адміністративно-правове регулювання літакобудівної промисловості в Україні

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Андрєєва Олена Олександрівна

Запоріжжя - 2013

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Кузьменко Оксана Володимирівна, Національна академія внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права і процесу;

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Колпаков Валерій Костянтинович, Юридичний інститут Національного авіаційного університету, завідувач кафедри конституційного і адміністративного права;

кандидат юридичних наук Чорна Вікторія Григорівна,Навчально-науковий інститут права та психології Національної академії внутрішніх справ, доцент кафедри адміністративного права.

Захист відбудеться «01» березня 2013 року о «13⁰⁰» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.07 Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 74, корп. 5, кім. 202-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького національного університету (м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66-а, корп. 2, кім. 101).

Автореферат розісланий «25» січня 2013 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради П.С. Лютіков

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Україна належить до числа провідних країн світу, де розвинуто літакобудування, яке є пріоритетною галуззю економіки та оборонно-промислового комплексу країни. Вона має визнані досягнення в розробці, проектуванні, створенні та серійному виробництві багатьох типів літаків та іншої авіаційної техніки, які здобували заслужене визнання в аналогічних класах машин, були конкурентоздатними на світових ринках та експортувалися в десятки країн.

Однак на даний час склалася ситуація, що може завдати серйозної шкоди високому авторитету вітчизняної літакобудівної промисловості, негативно позначитися на ставленні замовників до української авіаційної техніки, дискредитувати галузь, адже українська літакобудівна промисловість при незначних обсягах випуску повітряних суден не в змозі досягти високого рівня рентабельності. Наразі головними проблемами галузі, які уповільнюють її ефективний розвиток, є значний відтік кваліфікованого персоналу, відсутність належної фінансової підтримки держави та серійного виробництва конкурентоспроможної авіаційної техніки.

Запроваджена ще в 2007 р. така форма державної підтримки підприємств літакобудівної галузі, як компенсація відсотків за кредитами, виявилася неефективною і не враховувала реальний стан підприємств галузі. За відсутності належного контролю з боку Міністерства економічного розвитку і торгівлі України кошти держбюджету в сумі близько 32 млн. грн. були спрямовані підприємствами літакобудування на компенсацію відсотків за кредитами, витрати за якими безпосередньо не були пов'язані зі створенням, впровадженням та виробництвом авіаційної техніки.

Наприклад, чистий прибуток найбільшого державного підприємства літакобудівної промисловості «Антонов» за січень-червень 2012 р. знизився на 39,1 % - до 66,9 млн. грн. проти 108,6 млн. грн., отриманих за аналогічний період 2011 року, а дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за січень-червень 2012 р. збільшився на 19,6 % _ до 1,47 млрд. грн. проти 1,23 млрд. грн., одержаних у січні-червні 2011 року.

Діюча нормативно-правова база, якою врегульовано літакобудівну галузь промисловості, містить норми, зміст яких має суперечності, що зумовлює нестабільність національного законодавства та йде не на користь розвитку досліджуваної галузі. Водночас уповноваженим публічним органам управління галузі літакобудівної промисловості притаманне дублювання функцій, відсутність чіткої системи механізму взаємодії, ігнорування та пасивність запровадження відповідного зарубіжного досвіду.

Існуюча система адміністративно-правових засобів регулювання в галузі літакобудівної промисловості виявилася нездатною запровадити належні бар'єри для розробки, виробництва, технічного обслуговування авіаційної техніки підприємствами та організаціями, на яких відсутні належні умови, виробнича база. Положення, що стосуються адміністративної відповідальності за порушення норм, якими врегульована галузь літакобудівної промисловості в Кодексі України про адміністративні правопорушення, взагалі відсутні. Все це породжує необхідність перегляду адміністративно-правового регулювання галузі літакобудівної промисловості в Україні та істотно актуалізує необхідність наукового дослідження вказаної проблематики.

Важливу роль при проведенні дослідження відіграли наукові праці відомих вітчизняних і зарубіжних дослідників адміністративного права і процесу, зокрема: В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, О.П. Коренєва, А.О. Селіванова, В.Д. Сорокіна, Ю.О. Тихомирова, О.М. Якуби та ін.

Значною мірою на вирішення означеної проблеми вплинули дослідження науковців авіаційної галузі, а саме: А.О. Александрова, П.Д. Дузя, Г.Ф. Петрова, В.С. Савина, В. В.Татарчука, А.О. Харука, В.Б. Шаврова та ін.

Однак нині відсутні комплексні монографічні праці, в яких би повно та всебічно розглядалася проблема адміністративно-правового регулювання літакобудівної промисловості в Україні, а у виконаних наукових дослідженнях зазначена проблема аналізувалася фрагментарно або в рамках ширшої адміністративно-правової проблематики, без відповідного комплексного підходу.

Викладене вище свідчить про актуальність і необхідність узагальнення теоретичного та емпіричного матеріалу, оцінки сучасних тенденцій розвитку адміністративно-правового регулювання літакобудівної промисловості в Україні, відповідно, обґрунтування на цій підставі способів вирішення поставлених перед дослідженням задач.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Стратегії розвитку вітчизняної авіаційної промисловості на період до 2020 року» від 27 грудня 2008 р. № 1656-р; Наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років» від 29 липня 2010 р. № 347; плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2011 р. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ 27 грудня 2011 р. (протокол № 23).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі досягнень науки адміністративного права та норм чинного законодавства України, вітчизняного та зарубіжного досвіду, а також узагальнень практики його застосування здійснити аналіз адміністративно-правового регулювання галузі літакобудівної промисловості в Україні, а також сформулювати відповідні пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та практики його застосування в досліджуваній галузі.

Мета дослідження зумовила вирішення таких завдань:

- охарактеризувати літакобудування як пріоритетну галузь економіки України;

- визначити генезис розвитку літакобудування в Україні;

- розкрити зміст державної політики щодо розвитку літакобудівної промисловості в Україні;

- проаналізувати зарубіжний досвід правового регулювання літакобудівної промисловості, виокремити основні передумови та пріоритети його запозичення для України;

- з'ясувати зміст та особливості діяльності суб'єктів регулювання літакобудівної промисловості в Україні;

- визначити зміст ліцензування на право розробки, виробництва, технічного обслуговування авіаційної техніки;

- розкрити сутність сертифікації на право розробки, виробництва, технічного обслуговування авіаційної техніки;

- виокремити особливості інституту адміністративної відповідальності за порушення норм, якими врегульовано літакобудівну промисловість в Україні;

- розробити конкретні пропозиції до національного законодавства та практичні рекомендації щодо адміністративно-правового регулювання галузі літакобудівної промисловості.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини в галузі літакобудівної промисловості України.

Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання літакобудівної промисловості в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.

За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат галузі літакобудівної промисловості, зокрема, визначено сутність термінів «державна політика в галузі літакобудівної промисловості», «ліцензійна діяльність», «ліцензування в галузі літакобудівної промисловості», «сертифікація в галузі літакобудівної промисловості», «адміністративна відповідальність у галузі літакобудівної промисловості», «нормативно-правовий акт, яким урегульовано галузь літакобудівної промисловості» (підрозділи 1.3, 2.1, розділ 3); системно-структурний, структурно-функціональний методи застосовані для дослідження суб'єктів адміністративно-правового регулювання галузі літакобудівної промисловості, нормативно-правового забезпечення галузі літакобудівної промисловості, адміністративної відповідальності в галузі літакобудівної промисловості (розділ 2, підрозділ 3.3); порівняльно-правовий метод дав можливість проаналізувати зарубіжний досвід правового регулювання літакобудівної промисловості, виокремити основні передумови та пріоритети його запозичення для України (підрозділ 1.4); використання соціологічного, статистичного методів і методу документального аналізу дозволило визначити недоліки адміністративної відповідальності в зазначеній сфері, узагальнити юридичну практику, проаналізувати емпіричну базу Міністерства інфраструктури України, Державної авіаційної служби України, Державної служби статистики України. Здійснено анкетування працівників галузі літакобудівної промисловості щодо якості виробництва авіаційної техніки та перспектив його вдосконалення (250 осіб) (розділ 3), а також інтерв'ювання пересічних громадян (200 осіб) щодо можливого застосування до осіб, що порушили норми, якими врегульовано галузь літакобудівної промисловості України, заходів адміністративної відповідальності.

Компаративний метод використано для вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства з урахуванням зарубіжного досвіду здійснення адміністративно-правового регулювання галузі літакобудівної промисловості, зокрема: Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Франції, Бразилії та Китаю (підрозділи 1.2, 3.3, розділ 2). Комплексне використання вказаних загальнонаукових та юридично-галузевих методів забезпечило всебічне дослідження адміністративно-правового регулювання галузі літакобудівної промисловості та вирішення теоретичних і практичних завдань, що були поставлені автором.

Емпіричну базу дослідження становлять: а) статистичні дані Міністерства інфраструктури України за 2010 та 2012 рр.; б) статистичні дані Державної авіаційної служби України за 2011 р. та перше півріччя 2012 р.; в) результати анкетування 250 посадових та службових осіб, які працюють у галузі літакобудівної промисловості України; г) результати соціологічного опитування (200 осіб) щодо можливого застосування до осіб, що порушили норми, якими врегульовано галузь літакобудівної промисловості, заходів адміністративної відповідальності; д) політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.

Нормативною основою роботи є Конституція України, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативно-правові акти‚ що регулюють відносини в галузі літакобудівної промисловості.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексних досліджень, що присвячене теоретичним та практичним проблемам адміністративно-правового регулювання літакобудівної промисловості в Україні, в результаті якого автором запропоновано теоретично та практично значущі наукові концептуальні положення, а саме:

вперше:

- наведено дефініції таких понять: «державна політика в галузі літакобудівної промисловості», «засоби адміністративно-правового регулювання галузі літакобудівної промисловості», «ліцензування галузі літакобудівної промисловості», «нормативно-правовий акт, яким урегульовано суспільні відносини в галузі літакобудівної промисловості», «сертифікація в галузі літакобудівної промисловості», «адміністративна відповідальність у галузі літакобудівної промисловості»;

- запропоновано періодизацію розвитку українського літакобудування: 1) ранній період (1909-1919 рр.); 2) постреволюційний період (1920-1930 рр.); 3) період становлення радянського літакобудування (1930-1950 рр.); 4) конструкторсько-еволюційний період (1950-1990 рр.); 5) сучасний період (з 1990 р. по теперішній час);

- сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін та доповнень до нормативних актів України, а саме: до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Законів України «Про розвиток літакобудівної промисловості», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»; доведено їх необхідність;

удосконалено:

- теоретичні підходи до розуміння понять: «ліцензійна діяльність», «система суб'єктів літакобудівної промисловості», «адміністративно-правові засоби»;

- компаративні підходи щодо адміністративно-правового регулювання літакобудівної промисловості та перспективи розвитку цього правового явища в нашій державі;

- систему правових санкцій за вчинення адміністративних правопорушень у галузі літакобудівної промисловості;

дістали подальшого розвитку:

- пропозиції щодо вдосконалення системи суб'єктів адміністративно-правового регулювання галузі літакобудівної промисловості, а саме: доповнити Закон України «Про розвиток літакобудівної промисловості» розділом «Повноваження суб'єктів правового регулювання галузі літакобудівної промисловості»;

- система засобів адміністративно-правового регулювання в галузі літакобудівної промисловості;

- особливості адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі літакобудівної промисловості.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:

- у практичній роботі - при розробці Державним підприємством «Антонов» ліцензій та сертифікатів на право розробки, виробництва, технічного обслуговування авіаційної техніки та при розробці нормативно-правових розпоряджень з управління, організації діяльності підприємства з урахуванням норм Повітряного кодексу України, законів України «Про розвиток літакобудівної промисловості» та «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (акт впровадження ДП «Антонов» від 17.12.2012 р.);

- у нормотворчій та правозастосовній діяльності: автором запропоновані пропозиції щодо вдосконалення норм чинного законодавства в частині державної політики та адміністративної відповідальності в галузі літакобудівної промисловості (акт впровадження Державної авіаційної служби України від 06.12.2012 р.);

- у навчальному процесі - під час підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання таких навчально-юридичних дисциплін, як «Адміністративна відповідальність», «Адміністративне право» (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 01.10.2012 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені дисертантом у формі доповідей на 6 науково-практичних конференціях і круглих столах: «Людиноцентризм як домінанта соціокультурних вимірів людського буття» (м. Хмельницький, 2010 р.), «Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання економіки» (м. Київ, 2011 р.), «Державне управління: стратегія і тактика формування сучасного фахівця» (м. Київ, 2012 р.), «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 2012 р.), «Публічне адміністрування в сучасних умовах» (м. Київ, 2012 р.), «Адміністративна відповідальність: проблеми та шляхи вирішення» (м. Київ, 2012 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в п'яти наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, а також у шести тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 217 сторінок. Список використаних джерел налічує 190 найменувань і займає 17 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробки, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та задачі, об'єкт, предмет і методологія дослідження, розкривається наукова новизна одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, наводяться дані про апробацію та публікації автора за темою дослідження, його структуру та обсяг. літакобудування адміністративний ліцензування

Розділ 1 «Теоретико-правові засади літакобудівної промисловості в Україні» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Літакобудування як пріоритетна галузь економіки України» визначено, що літакобудівна промисловість належить до найбільш прогресивного напрямку машинобудування, розвиток якого становить основу науково-технічного прогресу в усіх галузях народного господарства України, забезпечує конкурентоспроможність країни на міжнародній арені та визначає її міжнародний імідж. Україна за своїм потенціалом літакобудівної промисловості входить до семи держав світу, які мають повний цикл розроблення, виробництва та експлуатації авіаційної техніки, і займає важливе місце на світовому авіаційному ринку в секторі транспортної та регіональної пасажирської авіації.

Встановлено, що стабільне функціонування галузі літакобудування означає величезні перспективи для України: значні надходження до державного бюджету, престиж на міжнародній арені, працевлаштування значної кількості людей, інтеграцію зі світовими лідерами виробників. Так, наприклад, станом на кінець 2011 року в географічній структурі експорту продукції літакобудування України основними партнерами є: Азербайджан, Російська Федерація, Естонія, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Об'єднані Арабські Емірати, Литва, Польща, Iндiя, Iран, Китай, Алжир, Єгипет, Сполучені Штати Америки. Серед основних експортерів літакобудівної продукції в Україну станом на кінець 2011 р. можна назвати такі країни, як Греція, Німеччина, Сполучені Штати Америки, Російська Федерація.

Доведено, що літакобудівна промисловість є складовою частиною авіаційної галузі, яка включає в себе ще такі підгалузі, як: вертольотобудування, двигунобудування, авіаприладобудування, авіаагрегатобудування, наука і технології, автоматичні літальні апарати.

У підрозділі 1.2 «Генезис розвитку літакобудування в Україні» зазначено, що процес становлення та розвитку літакобудування можна розділити на відповідні періоди залежно від впливу історичних подій, які мали важливе значення для даної галузі, а саме: 1) ранній період (1909-1919 рр.) - зародження та розвиток українського літакобудування, час закладення технологічних і організаційних підвалин для розвитку літакобудівної промисловості, час діяльності окремих авіаконструкторів-ентузіастів і створення перших, здебільшого напівкустарних, підприємств; 2) постреволюційний період (1920-1930 рр.) - стрімкий розвиток галузі літакобудування в Україні; 3) період становлення радянського літакобудування (1930-1950 рр.) - інтенсивний розвиток літакобудівної промисловості в Україні: створення великої кількості моделей літаків різних типів та призначення; значні зміни в проектуванні й налагодженні серійного виробництва турбогвинтових і турбореактивних літаків; застосування в проектуванні й виробництві апаратів найновіших досягнень науки; 4) конструкторсько-еволюційний період (1970-1990 рр.) - динамічний розвиток нових конструкцій; 5) сучасний період (з 1990 р. по теперішній час) - розробка та виробництво нових конструкцій літаків, створення повного циклу розроблення, виробництва та експлуатації авіаційної техніки, посідання провідного місця на світовому авіаційному ринку в секторі транспортної та регіональної пасажирської авіації.

У підрозділі 1.3 «Державна політика щодо розвитку літакобудівної промисловості в Україні» доводиться, що сутність публічної влади держави обумовлює сутність державної політики як певної соціальної форми реалізації влади. Відзначається, що термін «державна політика» має декілька тлумачень. Здійснення аналізу існуючих позицій щодо змісту феномену «державна політика в галузі літакобудівної промисловості» дало можливість запропонувати авторське визначення зазначеного поняття.

Виокремлено основні елементи державної політики в галузі літакобудівної промисловості: 1) нормативно-правове забезпечення галузі; 2) наявність адміністративно-правового статусу суб'єктів у галузі літакобудування; 3) налагодження циклового процесу в галузі літакобудування, що дає можливість отримання та реалізації готової авіаційної продукції; 4) забезпечення співпраці; 5) діяльність щодо створення правових, економічних, соціальних та інших умов для формування та функціонування суб'єктів галузі літакобудування.

Автором запропоновано внести зміни до Закону України «Про розвиток галузі літакобудування» та доповнити його Розділом *** «Державна політика у сфері літакобудування», в якому чітко регламентувати реалізацію виділених автором елементів «державної політики у сфері літакобудування», та Статтею *** «Принципи державної політики у сфері літакобудування».

У підрозділі 1.4 «Зарубіжний досвід правового регулювання літакобудівної промисловості, основні передумови та пріоритети його запозичення для України» здійснено аналіз правового регулювання літакобудівної промисловості в таких країнах, як: Російська Федерація, Сполучені Штати Америки, Франція, Бразилія та Китай; виділено пріоритетні напрямки запозичення відповідного досвіду для України.

Визначено, що застосування з боку Російської Федерації пільг (наприклад, відмова від ввізних мит на 90-120-тонні літаки) з метою розвитку галузі літакобудування є двозначним: з одного боку, застосування такого роду преференцій сприяє швидкому розвитку галузі літакобудування взагалі (мається на увазі саме не виробництво літаків у межах Російської Федерації, а збільшення кількості літаків не російського виробництва в авіафлоті Російської Федерації), а з іншого боку, розвиток галузі літакобудування за допомогою таких важелів стримує власне та серійне виробництво літаків, адже було б краще витратити гроші на перспективу, тобто розробку, модернізацію, конструювання, випуск серійного виробництва російських літаків (у подальшому їх можна було як використовувати у власних цілях, так й імпортувати), аніж витрачати гроші та купувати іноземні повітряні судна, хоча це значно б сповільнило задоволення потреб споживачів у галузі літакобудування. Водночас позитивним моментом у літакобудівній промисловості Російської Федерації є орієнтація національного виробника на так звану «нішеву» авіацію, тобто підтримку декількох найбільш перспективних проектів, та реалізація планів співпраці з іншими країнами, що дало можливість економічного зростання та технологічного розвитку галузі, що, у свою чергу, передбачає обмін досвідом та новітніми технологіями.

Запропоновано на прикладі розвитку літакобудівної галузі Сполучених Штатів Америки здійснити часткову приватизацію _ виділення частини акцій в державних підприємствах для приватних вітчизняних та навіть, можливо, іноземних компаній, що дасть додаткові кошти на розвиток даної галузі, підвищить економічне становище вітчизняних підприємств галузі, адже на сьогоднішній день кошти, які необхідні для якісного оновлення даної галузі, неможливо повністю виділити з державного бюджету. Саме тому необхідно передбачити в законодавстві України такі основні моменти, що стосуються, по-перше, можливості залучення у виробничий процес не лише державного фінансування, а й позабюджетного; по-друге, можливості здійснення приватизації; по-третє, створення приватних авіаційних організацій, у тому числі й з часткою в статуті іноземного капіталу.

На прикладі Бразилії доведено, що основоположними чинниками розвитку літакобудівної промисловості є: 1) чітко визначена стратегія керівництва - постійне вкладення отриманого прибутку в розвиток галузі; 2) виробництво багато модельного ряду літаків різного призначення; 3) постійне залучення інвестицій; 4) залучення висококваліфікованого кадрового потенціалу.

Розділ 2 «Механізм адміністративно-правового регулювання літакобудівної промисловості в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Нормативно-правове регулювання літакобудівної промисловості в Україні» здійснено детальний аналіз законів України, якими врегульовано відносини в галузі літакобудівної промисловості. Доведено, що фундаментальним у галузі літакобудівної промисловості Законом України «Про розвиток літакобудівної промисловості» не враховано велику кількість теоретичних положень та не врегульовано окремі сторони досліджуваної галузі. Саме тому автором було запропоновано доповнити зазначений акт положеннями такого змісту: ст. *** «Державна підтримка розвитку літакобудівної промисловості здійснюється шляхом: а) проведення бюджетної політики, що забезпечує розвиток літакобудівної промисловості; б) надання в установленому законом порядку податкових та інших пільг суб'єктам літакобудування та суб'єктам, які беруть участь у фінансуванні фундаментальних і прикладних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; в) надання в установленому законом порядку податкових пільг національним авіаційним організаціям, які купують та експлуатують вітчизняну авіаційну техніку, в тому числі на лізинговій основі; г) захисту інтересів громадян і юридичних осіб, які здійснюють діяльність у галузі розвитку літакобудівної промисловості, при проведенні науково-дослідної та дослідно-конструкторської діяльності; д) сприяння якісному та кількісному зростанню кадрового потенціалу літакобудівної промисловості та його соціального забезпечення; е) інформаційного та правового забезпечення розвитку літакобудування»; ст. 3 доповнити ч. 2 такого змісту: «ч. 2 Тимчасово, до 1 січня 2021 року, не оподатковується прибуток підприємств літакобудівної промисловості, отриманий від основної діяльності, а також від проведення такими підприємствами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, які виконуються для потреб літакобудівної промисловості».

Аргументовано необхідність прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості» (проект розроблено автором та наведено в додатках до дисертації).

У підрозділі 2.2 «Суб'єкти регулювання літакобудівної промисловості в Україні» головну увагу приділено органам публічної адміністрації, що здійснюють адміністративно-правове регулювання літакобудівної промисловості, а саме: Верховній Раді України; Президенту України; органам виконавчої влади: а) Кабінету Міністрів України; б) центральним органам виконавчої влади; в) місцевим органам виконавчої влади; органам місцевого самоврядування. Відповідно досліджено компетенцію всіх перерахованих суб'єктів.

Доведено необхідність доповнення Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості» розділом *** «Повноваження суб'єктів правового регулювання галузі літакобудівної промисловості», який буде містити такі статті: ст. *** «Суб'єкти правового регулювання галузі літакобудівної промисловості»; ст. *** «Повноваження Президента України»; ст. *** «Повноваження Кабінету Міністрів України»; ст. *** «Повноваження центральних органів виконавчої влади»; ст. *** «Повноваження місцевих органів виконавчої влади»; ст. *** «Повноваження органів місцевого самоврядування, державних підприємств, організацій».

Розділ 3 «Засоби регулювання літакобудівної промисловості в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Ліцензування на право розробки, виробництва, технічного обслуговування авіаційної техніки» з'ясовано, що положення Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» не містять норм, які б визначали порядок ліцензування будь-якої діяльності в галузі літакобудівної промисловості. Акцентовано увагу на тому, що відповідно до норм закону ліцензуванню підлягає всього п'ятдесят сім видів господарської діяльності, серед яких законодавець не вказав ліцензування, якому підлягають види підприємницької діяльності в галузі літакобудівної промисловості, виділивши при цьому один із напрямків господарської діяльності авіаційної промисловості _ надання послуг з перевезення пасажирів та вантажу. Водночас відповідно до ст. 2 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості» суб'єкти літакобудівної промисловості повинні в обов'язковому порядку мати відповідні ліцензії на право розробки, виробництва та технічного обслуговування авіаційної техніки. Саме тому з метою усунення колізій запропоновано доповнити ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» пунктом такого змісту: «розробка, виробництво, технічне обслуговування авіаційної техніки».

У підрозділі 3.2 «Сертифікація на право розробки, виробництва, технічного обслуговування авіаційної техніки» аргументовано, що сертифікація на право виробництва авіаційної техніки поділяється на два підвиди залежно від кінцевого результату даної процедури. Так, у першому випадку заявник отримує схвальний лист на право виробництва авіаційної техніки, а в другому - сертифікат схвалення виробництва авіаційної техніки.

Доведено, що спільними рисами схвального листа на право виробництва авіаційної техніки та сертифіката схвалення виробництва авіаційної техніки є: 1) орган, до якого подається заявка на отримання сертифіката виробництва авіаційної техніки, - Державна авіаційна служба України; 2) термін дії заявки: для виробництва повітряних суден - до 6 років, а на виробництво авіаційних двигунів, гвинтів та комплектувальних виробів - на строк до 4 років; 3) призначення відповідальної особи, яка узгоджує всі питання з проведення робіт щодо перевірки виробництва заявника на право отримання відповідного сертифіката; 4) перевірка виробництва заявника здійснюється комісією, призначеною наказом Голови Державної авіаційної служби України; 5) оформлення комісією за результатами перевірки комплексного висновку щодо відповідності виробництва заявника; 6) заявка на отримання сертифіката розглядається протягом 60 днів з дня її реєстрації в Державній авіаційній службі України; 7) строк дії сертифіката або свідоцтва встановлюється Державною авіаційною службою України.

Виокремлено стадії сертифікації на право розробки, виробництва, технічного обслуговування авіаційної техніки: І. Підготовка справи до розгляду, яка включає такі етапи: подання заявки; реєстрація заявки в журналі вхідної кореспонденції канцелярії Державної авіаційної служби України; збирання та направлення необхідної документації; сплата державного збору за подання заявки на отримання сертифікату відповідного типу; ІІ. Розгляд справи уповноваженим суб'єктом публічної адміністрації - Головою Державної авіаційної служби України. Дана стадія складається з наступних етапів: визначення конкретної посадової особи Державної авіаційної служби України, яка нестиме відповідальність за координацію всіх питань сертифікації; узгодження плану-графіка проведення сертифікаційних робіт; надання письмової відповіді про можливість розгляду або відхилення розгляду заявки; перевірка правової документації, фінансово-економічних можливостей для забезпечення виконання заявлених видів робіт відповідно до встановлених процедур, наявність необхідних площ і споруд, персоналу, засобів, обладнання, інструментів, документального оформлення системи якості, засобів зв'язку для забезпечення постійного контакту з Державною авіаційною службою України, визначеного кола обов'язків і відповідальності керівного складу, основного виконавчого персоналу; визначення відповідальних кандидатур; складення програми проведення сертифікаційної перевірки; прийняття акта попередньої перевірки заявки та повідомлення заявника; ІІІ. Прийняття рішення про видачу сертифіката; IV. Оскарження (опротестування) прийнятого рішення; V. Видача сертифіката.

У підрозділі 3.3 «Адміністративна відповідальність за порушення норм, якими врегульовано літакобудівну промисловість в Україні» визначено, що адміністративній відповідальності в галузі літакобудівної промисловості притаманні специфічні ознаки, що є визначальними для характеристики даного виду відповідальності й водночас такими, що відрізняють її від інших різновидів юридичної відповідальності. Такими ознаками є: а) адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі літакобудівної промисловості настає при порушенні адміністративно-правових норм, якими врегульована означена галузь, що визначені законодавством як адміністративні правопорушення і за які встановлені адміністративні санкції; б) до адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі літакобудівної промисловості притягаються особи, які порушили правила, що регламентують адміністративну діяльність, пов'язану безпосередньо з літакобудуванням; в) мірою адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі літакобудівної промисловості є адміністративні санкції; г) суб'єктами, які притягуються до адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі літакобудівної промисловості, є суб'єкти літакобудівної промисловості, які прямо визначені в ст. 2 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості».

Автором зазначається, що норми Кодексу України про адміністративні правопорушення не містять статей, які прямо передбачають відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень в галузі літакобудування, при цьому містять положення, котрі визначають види адміністративних правопорушень безпосередньо в галузі авіаперевезень (ст.ст. 113, 133, 137 КУпАП). Водночас положення, які стосуються адміністративних правопорушень у галузі літакобудівної промисловості, зазначені в Повітряному кодексі України.

Доведена необхідність доповнити Повітряний кодекс України (ст. *** «Здійснення виробництва та розробка авіаційної техніки організаціями та підприємствами, які не мають сертифіката на право виробництва та розробки авіаційної техніки, її компонентів та обладнання» та ст. *** «Виготовлення авіаційної техніки, їх компонентів або обладнання підприємствами, організаціями, які не отримали в належному порядку ліцензію на право виробництва авіаційної техніки її компонентів або обладнання»). Адже за результатами проведеного нами анкетування на питання про те, чи достатньо на сьогоднішній день регламентовані заходи адміністративної відповідальності, які передбачені КУпАП і стосуються літакобудівної промисловості, 65,0 % опитаних зазначили, що «ні, не достатньо», 30,0 % відповіли, що «здається, взагалі немає таких санкцій», а 5,0 % стверджують, що «достатньо».

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукових завдань, що полягали в комплексному та правовому аналізі адміністративно-правового регулюванні літакобудівної промисловості України та формулюванні на цій основі відповідних теоретичних новел і практичних рекомендацій щодо вдосконалення низки положень нормативно-правових актів. Найбільш важливими є такі висновки:

1. Обґрунтовано, що літакобудівна промисловість є складовою частиною авіаційної галузі, яка включає в себе ще такі підгалузі, як: вертольотобудування, двигунобудування, авіаприладобудування, авіаагрегатобудування, наука і технології, автоматичні літальні апарати.

2. З'ясовано, що державною політикою в галузі літакобудівної промисловості є стабільна, системна, організована й цілеспрямована діяльність публічної адміністрації щодо розвитку галузі літакобудування, яка містить не окремі абстрактні, а конкретні рішення щодо розв'язання відповідних економічних, виробничих, науково-технологічних, організаційних, фінансових, правових, кадрових проблем.

3. Визначено, що нормативно-правовий акт у галузі літакобудівної промисловості - це офіційний письмовий документ, прийнятий суб'єктом публічної адміністрації у визначеній законодавством формі та за встановленою процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин у галузі літакобудівної промисловості.

4. Запропоновано під системою суб'єктів літакобудівної промисловості розуміти сукупність взаємопов'язаних суб'єктів, які наділені різною компетенцією, регулюють питання різного рівня, об'єднані спільною метою та сприяють всебічному розвитку літакобудівної промисловості.

5. Доведено, що засобами адміністративно-правового регулювання літакобудівної промисловості є сукупність правових інструментів (способів та прийомів), за допомогою яких держава в особі уповноважених органів впливає на суспільні відносини, що виникають у галузі літакобудівної промисловості, з метою підвищення економічних, кваліфікаційних, організаційних, технологічних показників літакобудування та визначення нормативної відповідності підприємств та організацій галузі.

6. Акцентується увага на тому, що ліцензування галузі літакобудівної промисловості - це діяльність уповноваженого суб'єкта публічної адміністрації, яка полягає в наданні юридично закріпленого права суб'єкту літакобудівної промисловості займатися розробкою, виробництвом та технічним обслуговуванням авіаційної техніки у формі відповідного дозволу.

7. Встановлено, що сертифікація авіаційної техніки - це законодавчо регламентована процедура, яка здійснюється уповноваженим суб'єктом публічної адміністрації з метою встановлення відповідності продукції вимогам якості, системи управління, технічного забезпечення документації, а також відповідності кваліфікації персоналу, який має право розробки, виробництва, технічного обслуговування авіаційної техніки.

8. Визначено, що адміністративна відповідальність у галузі літакобудівної промисловості - це застосування до осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, передбачених нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративних санкцій, котрі накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і в порядку, встановлених нормами адміністративного права.

9. Обґрунтовується потреба вдосконалення нормативно-правового регулювання літакобудівної промисловості, запропоновано внести зміни та доповнення до: Повітряного кодексу України (ст. *** «Здійснення виробництва та розробки авіаційної техніки організаціями, які не мають сертифіката на право виробництва та розробки авіаційної техніки, її компонентів та обладнання» та ст. *** «Виготовлення авіаційної техніки, її компонентів або обладнання підприємствами, організаціями, які не отримали в належному порядку ліцензію на право виробництва авіаційної техніки, її компонентів або обладнання»); законів України «Про розвиток літакобудівної промисловості» (доповнити ст. «Принципи державної політики в галузі літакобудування»; ст. «Основи фінансового розвитку галузі літакобудування»; ст. «Приватизація в галузі літакобудівної промисловості»; ст. «Авіаційні організації»; ст. «Державна підтримка розвитку літакобудівної промисловості»; ст. «Ліцензування та сертифікація на право розробки, виробництва, технічного обслуговування авіаційної техніки»; доповнити розділами «Повноваження суб'єктів правового регулювання галузі літакобудівної промисловості» та «Державна політика у сфері літакобудування») та «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (ст. 9).

Список опублікованих АВТОРОМ праць за темою дисертації

1. Андрєєва О.О. Ліцензування як засіб адміністративно-правового регулювання в галузі літакобудування / О.О. Андрєєва // Право і суспільство. - 2011. - № 6. - С. 124-128.

2. Андрєєва О.О. Проблеми розвитку галузі літакобудування в Україні / О.О. Андрєєва // Вісник Запорізького національного університету : збірник наукових праць. Юридичні науки. - № 1. - Ч. 2. - 2012. - С. 91-95.

3. Андрєєва О.О. Нормативно-правове регулювання літакобудівної промисловості в Україні / О.О. Андрєєва // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. Серія юридична. - 2012. - №5. - С. 113-121.

4. Андрєєва О.О. Особливості здійснення сертифікації на право виробництва авіаційної техніки / О.О. Андрєєва // Митна справа. - 2012. - № 5. - Ч. 2. - кн. 1. - С. 307-313.

5. Андрєєва О.О. Особливості адміністративної відповідальності за порушення норм, якими урегульована літакобудівна промисловість України / О.О. Андрєєва // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2012. - спец. вип. №2. - С. 154-160.

6. Андрєєва О.О. Засоби адміністративно-правового регулювання в галузі літакобудування / О.О. Андрєєва // Людиноцентризм як домінанта соціокультурних вимірів людського буття : матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Хмельницький, 2010. - С. 119-121.

7. Андрєєва О.О. Державна підтримка галузі літакобудування / О.О. Андрєєва // Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання економіки : матеріали міжвузівського науково-практичного семінару. - К., 2011. - С. 100-102.

8. Андрєєва О.О. Генезис галузі літакобудування в Україні / О.О. Андрєєва // Державне управління: стратегія і тактика формування сучасного фахівця : програма круглого столу. - К., 2012. - С. 20.

9. Андрєєва О.О. Адміністративно-правове реформування літакобудівної промисловості / О.О. Андрєєва // Правові реформи в Україні : матеріали IV всеукраїнської науково-теоретичної конференції. - К., 2012. - С. 80-83.

10. Андрєєва О.О. Літакобудування як пріоритетна галузь економіки України / О.О. Андрєєва // Публічне адміністрування в сучасних умовах : матеріали VIІ науково-практичного семінару. - К., 2012. - С. 48-50.

11. Андрєєва О.О. Специфіка адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень в галузі літакобудування / О.О. Андрєєва // Адміністративна відповідальність: проблеми та шляхи вирішення : матеріали круглого столу. - К., 2012. - С. 191-193.

АНОТАЦІЯ

Адміністративно-правове регулювання літакобудівної промисловості в Україні. Андрєєва О.О. ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2013.

У дисертації здійснено комплексне та системне дослідження адміністративно-правового регулювання літакобудівної промисловості в Україні. Визначено генезис розвитку літакобудування в Україні. Розкрито зміст державної політики щодо розвитку галузі. Проаналізовано зарубіжний досвід правового регулювання літакобудівної промисловості та виділено основні пріоритети його запозичення для України, а також з'ясовано зміст сучасної нормативно-правової бази, якою врегульовано означену галузь, вивчено систему публічних органів літакобудівної промисловості в Україні.

Особливу увагу приділено засобам регулювання літакобудівної промисловості в Україні, а саме: ліцензуванню та сертифікації на право розробки, виробництва, технічного обслуговування авіаційної техніки та адміністративні відповідальності за порушення норм, якими врегульовано літакобудівну промисловість в Україні.

Ключові слова: адміністративна відповідальність у галузі літакобудівної промисловості, державна політика, засоби правового регулювання літакобудівної промисловості, літакобудування, ліцензування та сертифікація на право розробки, виробництва, технічного обслуговування авіаційної техніки.

АННОТАЦИЯ

Административно-правовое регулирование самолетостроительной промышленности в Украине. Андреева Е.А. ? Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 _ административное право и процесс, финансовое право, информационное право. _ Запорожский национальный университет, Запорожье, 2013.

Работа посвящена исследованию административно-правового регулирования самолетостроительной промышленности в Украине. Определено, что самолетостроительная промышленность является составной частью авиационной отрасли. Выделены исторические этапы развития и становления отрасли самолетостроительной промышленности в зависимости от влияния исторических событий, а именно: 1) ранний период (1909-1919 гг.) _ зарождение и развитие украинского самолетостроения, время зарождения технологических и организационных основ для развития самолетостроительной промышленности, время деятельности отдельных энтузиастов- авиаконструкторов и создание первых, в основном полукустарных, предприятий; 2) постреволюционный период (1920-1930 гг.) _ стремительное развитие отрасли самолетостроительной промышленности в Украине; 3) период становления советского самолетостроения (1930-1950 гг.) _ интенсивное развитие самолетостроительной промышленности в Украине на основе широкого внедрения достижений научно-технической революции: создание большого количества моделей самолетов различных типов и назначения; значительные изменения в проектировании и налаживании серийного производства турбовинтовых и турбореактивных самолетов, применение в проектировании и производстве аппаратов новейших достижений науки; 4) конструкторско-эволюционный период (1970-1990 гг.) _ динамичное развитие новых конструкций; 5) современный период (с 1990 г. по настоящее время) _ разработка и производство новых конструкций самолетов, создание полного цикла разработки, производства и эксплуатации авиационной техники, занятие ведущего места на мировом авиационном рынке в секторе транспортной и региональной пассажирской авиации.

Раскрыты основные элементы государственной политики в области самолетостроительной промышленности, а именно: 1) нормативно-правовая обеспеченность отрасли; 2) наличие административно-правового статуса субъектов в области самолетостроения; 3) налаживание циклового процесса в области самолетостроения, что дает возможность получения и реализации готовой авиационной продукции; 4) обеспечение сотрудничества; 5) деятельность по созданию правовых, экономических, социальных и других условий для формирования и функционирования субъектов отрасли самолетостроения.

Изучена система средств правого администрирования отрасли самолетостроительной промышленности в Украине. Установлено, что средствами административно-правового регулирования самолетостроительной промышленности есть совокупность правовых инструментов (способов и приемов), с помощью которых государство в лице уполномоченных органов воздействует на общественные отношения, возникающие в отрасли самолетостроительной промышленности с целью повышения экономических, квалификационных, организационных, технологических показателей самолетостроения и определения нормативного соответствия предприятий и организаций отрасли. К ним относятся лицензирование и сертификация на право разработки, производства, технического обслуживания авиационной техники, а также административная ответственность в области самолетостроительной промышленности. Определено, что стадиями сертификации на право разработки, производства, технического обслуживания авиационной техники являются: 1) подготовка дела к рассмотрению; 2) рассмотрение поданной заявки уполномоченным субъектом публичной администрации; 3) принятия решения о выдаче сертификата; 4) обжалование и опротестование решения; 5) выдача сертификата.

Автором приведены виды административных правонарушений в отрасли самолётостроения, а также раскрыты их составы.

Ключевые слова: административная ответственность в отрасли самолетостроительной промышленности, государственная политика, средства правового регулирования самолетостроительной промышленности, лицензирование и сертификация на право разработки, производства, технического обслуживания авиационной техники.

ANNOTATION

Administrative regulation Aircraft Industry in Ukraine. _ Andreeva E.A. Manuscript.

Dissertation on the obtaining of scientific degree of Candidate of Laws by specialty 12.00.07 - administrative law and process; financial law; informational law. - Zaporizhzhia National University, Ukraine, Zaporizhzhia, 2013.

The thesis presents a comprehensive and systematic study of administrative regulation Aircraft Industry in Ukraine. Defined genesis of aircraft in Ukraine. Reveals the essence of public policy for the development of the industry. Foreign experience of legal regulation of aircraft industry and highlighted the main priorities of its loan to Ukraine and found the contents of the modern legal framework which regulated this industry, studied the system of public aircraft industry in Ukraine.

Particular attention is given to the regulation of aircraft industry in Ukraine, namely licensing and certification for the right to development, production, maintenance of aircraft and administrative responsibility for violation of norms that regulated aircraft building industry in Ukraine.

Key words: administrative responsibilities in the aircraft industry, public policy, regulation remedies of aircraft industry, licensing and certification for the right to development, production, maintenance of aircraft.

Размещено на Allbest.ru