Адміністративно-правова протидія ксенофобії в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ “УКРАЇНА”

12.00.07 - Адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

юридичних наук

Адміністративно-правова протидія ксенофобії в Україні

Проник Орест Юрійович

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ,

Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, доцент

Лошицький Михайло Васильович,

Національна академія внутрішніх справ,

професор кафедри адміністративного права і процесу

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент

Галунько Валентин Васильович,

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»,

директор інституту права та суспільних відносин;

кандидат юридичних наук

Будник Сергій Іванович,

Центр безпеки руху та автоматизованих систем при МВС України,

начальник

Захист відбудеться «23» квітня 2014 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.139.01 у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» за адресою: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” за адресою: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23

Автореферат розісланий «21» березня 2014 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради С.О. Короєд

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасному глобалізованому світі ксенофобія є соціальною і політичною проблемою. На Всесвітній конференції з боротьби проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов'язаної з ними нетерпимості (2009 р.), у доповіді Комісії ООН з прав людини констатувалося, що у світі в цілому за останні роки спостерігається швидке зростання випадків проявів нетерпимості, дискримінації, расизму і ксенофобії у формі відкритого насильства практично в кожному регіоні світу. За даними Європейського моніторингового центру расизму і ксенофобії тільки у 2006 році в деяких країнах - членах Європейського Союзу число проявів расизму збільшилося на 25 %.

Україна, на перший погляд, є благополучною в етнічному сенсі, толерантною європейською державою, але починаючи з 2001 року соціологічні дослідження фіксують негативну динаміку соціального дистанціонування громадян України від представників інших етнічних груп, зокрема, до азербайджанців, арабів, афганців, кримських татар, молдаван, румун, угорців, турків, чорношкірих, ромів. Протягом 2006-2007 років можна спостерігати зростання ксенофобії до представників етнічних груп, які можуть асоціюватися в свідомості громадян України з війнами, конфліктами. У зоні найбільшої толерантності залишилися українці, росіяни, закордонні українці. З певними застереженнями до цього переліку можна додати євреїв, білорусів, поляків.

В Україні наявність проблеми ксенофобії не так давно офіційно було визнано на державному рівні. 11 квітня 2008 року Президент України В. Ющенко закликав керівництво Генеральної прокуратури України та МВС України вжити ефективних заходів, спрямованих на протидію антисемітизму та ксенофобії. При цьому, Президент послався на дані моніторингу Конгресу національних громад України про кількість зафіксованих у 2007 році нападів на ґрунті етнічної (расової) ненависті. За даними цього моніторингу, у 2006 році в Україні було зафіксовано 14 нападів на расовому ґрунті та 2 убивства, у 2007 році - 87 нападів і 6 убивств, у 2008 році - 83 напади й 4 вбивства.

Причини відповідних тенденцій полягають в зростанні соціальних та економічних проблем в суспільстві, неефективній політиці профілактики відповідних явищ, особливо, у молодіжному середовищі.

Захист прав національних меншин в Україні забезпечується Конституцією України (ст.ст. 11, 24, 26, 35, 37) та іншим національним законодавством. Наприклад, подібні положення містяться в Законах України «Про національні меншини в Україні» (ст. 18), «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 3), «Про правовий статус іноземців» (ст.ст. 2, 17).

Попри те, що у національному законодавстві є ряд положень, які мають протидіяти розпалюванню ксенофобії, етнічної та релігійної ворожнечі, як правоохоронці, так й експерти вказують на недосконалість законодавчої бази.

Відсутність достатніх знань про явище ксенофобії, форми, прояви, шляхи поширення ксенофобських практик, їх причин та наслідків також унеможливлює проведення належних заходів профілактичної спрямованості як серед громадськості, особливо «груп ризику», так і серед самих працівників органів внутрішніх справ, які є частиною суспільства, а, отже, віддзеркалюють притаманні йому проблеми, відповідні соціальні настрої та колективні соціальні уявлення (стереотипи, забобони тощо).

Все це підриває принципи демократії, призводить до порушення прав і свобод людини і громадянина і, отже, становить реальну загрозу стабільному розвитку як окремих держав, так і світової стабільності в цілому. Зазначена вище проблема безпосередньо стосується і України.

Відсутність теоретичних напрацювань з цієї проблематики створює широкий простір для наукового осмислення. Окремі проблеми ксенофобії в загальнотеоретичному, соціально-політичному, філософському аспектах висвітлюють у своїх працях вітчизняні та зарубіжні дослідники: Ю.В. Арутюнян, О.І. Ахієзер, Є.І. Головаха, О.О. Кельберг, Д.О. Кобзін, М.В. Кроз, О.В. Луньова, О.А. Мартиненко, М.В. Новікова, Н.В. Паніна, В.І. Паніотто, О.Б. Фельдман, В.Є. Хмелько, Р.В. Шейко, В.А. Явір та інші.

Деякі питання правової протидії, у тому числі адміністративно-правової, вивчали такі фахівці, як В.Б. Авер'янов, С.С. Алексєєв, Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.В. Галунько, В.М. Гаращук, З.С. Гладун, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, О.В. Горбачова, О.Є. Журавель, М.В. Лошицький, В.І. Олефір, О.Ф. Скакун, С.Г. Стеценко та ін.

Незважаючи на гостроту і актуальність явище ксенофобії в Україні поки що вивчається однобічно, без урахування її нових форм, видів та проявів, без «виходу в практику» правового регулювання. Проблема адміністративно-правової протидії ксенофобії не стала предметом системного адміністративно-правового дослідження.

Наведене не лише зумовило вибір теми дослідження, а й свідчить про її актуальність та нагальність проведення поглибленого дослідження адміністративно-правової протидії ксенофобії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною планових наукових досліджень кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ та плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Національній академії внутрішніх справ; вирішує конкретні наукові завдання, сформульовані у пріоритетних напрямах, затверджених наказом МВС України «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльність органів внутрішніх справ на період 2010-2014 років» від 29 липня 2010 року № 347 (п. 21, 32 Додатку 2); виконана відповідно до Плану заходів МВС України щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 року, затвердженого розпорядженням МВС України від 18 лютого 2010 року № 94 (п. 2.3). Тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ 23 лютого 2010 року (протокол № 2).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, матеріалів статистики, опрацювання теоретичних положень визначити адміністративно-правові особливості протидії ксенофобії, а також сформулювати пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення.

Для досягнення цієї мети в дисертації вирішувалися такі задачі:

- сформулювати поняття ксенофобії як об'єкту адміністративно-правової протидії та виявити її особливості;

- визначити форми та види прояву ксенофобії в Україні, охарактеризувати їх;

- здійснити аналіз правових засад адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні та сформулювати науково-практичні рекомендації щодо оптимізації адміністративно-правового законодавства щодо запобігання та протидії ксенофобії;

- охарактеризувати механізм адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні та його елементи;

- визначити систему суб'єктів адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні, здійснити характеристику їх діяльності та надати рекомендації для підвищення ефективності їх функціонування;

- дослідити взаємодію органів внутрішніх справ (міліції) як суб'єкта адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні з іншими державними органами та громадськими об'єднаннями з проблем протидії ксенофобії в Україні; протидія ксенофобія міліція

- розкрити поняття та особливості засобів адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні;

- сформулювати пропозиції з удосконалення засобів адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні.

Об'єктом дослідження виступає ксенофобія як соціальне явище і як об'єкт правового регулювання.

Предметом дослідження є адміністративно-правова протидія ксенофобії в Україні.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використано сукупність різних методів дослідження. Основним методом визначено діалектичний метод пізнання, як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ у їх суперечностях, розвитку та змінах. У роботі застосовано такі наукові методи пізнання: порівняльно-правовий - для проведення аналізу окремих положень нормативно-правових актів (п.п. 1.3, 2.2, 2.3); формально-логічний - для встановлення логіко-методологічних засад побудови понятійного апарату дослідження, а також здійснення обробки та аналізу емпіричного матеріалу (п.п. 1.1, 1.2, 2.1, 3.1); статистичний - для здійснення аналізу даних підрозділів міліції та використання інших звітних даних щодо проявів ксенофобії (п.п. 1.1 та ін.); логіко-семантичний та догматичний - дозволили провести аналіз норм чинного законодавства стосовно прогалин та сформувати пропозиції щодо вдосконалення техніки викладення окремих норм вітчизняного адміністративного законодавства (п. 3.2.); контент-аналіз - для здійснення аналізу змісту текстових масивів та продуктів комунікативної кореспонденції (п. 1.3). Використано також методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції, класифікації, систематизації, порівняння та узагальнення, вивчення й узагальнення досвіду роботи, аналізу документів (п.п. 1.1 та ін.).

Емпірична база. Достовірність та обґрунтованість висновків проведеного дослідження підтверджується результатами анкетування 300 громадян; даними Міністерства внутрішніх справ України; результатами аналізу державних програм; вивченням інформації в засобах масової інформації щодо протидії ксенофобії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації обґрунтовано нові теоретичні положення і висновки, які розширюють наукове уявлення про адміністративно-правову протидії ксенофобії. Зокрема:

уперше:

- під ксенофобією як об'єктом адміністративно-правової протидії запропоновано розуміти комплексний інститут, спрямований на повернення до попереднього стану порушених прав і свобод громадян України та національних меншин, які проживають на території України суб'єктами адміністративно-правової протидії;

- доведено необхідність розробки антиксенофобського законодавства як вагомого чинника підвищення ефективності протидії ксенофобії, яке зможе виконати відведену йому системостворюючу роль і стане правовою основою для налагодження конструктивної взаємодії міліції і державних органів й громадських організацій;

- сформульовано пропозиції щодо внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 173-1, гл. «Адміністративні правопорушення у сфері етнонаціональної політики»);

удосконалено:

- розподіл проявів ксенофобії на види та форми, а саме: під видами ксенофобії розуміється об'єднаний за певними ознаками ірраціональний неконтрольований страх та/або споріднене негативне сприйняття, ставлення по відношенню до «чужого»; під формами проявів ксенофобії - зовнішній вияв, діяння (дія чи бездіяльність) по відношенню до «чужого»;

- характеристику адміністративно-правового механізму протидії ксенофобії в Україні одного із видів державно-правового механізму, основні елементи якого врегульовані нормами адміністративного законодавства і який спрямований на уповільнення темпів зростання рівня ксенофобії, його зменшення, створення умов для розвитку толерантності серед населення, а також поновлення законних прав, свобод та інтересів осіб, у разі їх порушення;

- визначення адміністративно-правовим засобам протидії правопорушенням у цій сфері як урегульовані нормами права взаємопов'язані між собою дії компетентних органів держави та їх посадових осіб, за допомогою яких забезпечується протидія ксенофобії, та які носять владно-розпорядчий характер;

набули подальшого розвитку:

- методи і форми взаємодії міліції з державними органами та громадськими організаціями з проблем протидії ксенофобії, а також пропозиції постійно здійснювати моніторинг проявам ксенофобії для приведення його у відповідність до потреб сьогодення;

- систему суб'єктів адміністративно-правової протидії ксенофобії, яку поділено на: 1) міжнародні: а) загальної компетенції, б) спеціальної компетенції; 2) національні: а) суб'єкти наділені владними повноваженнями: загальнодержавні, регіональні, місцеві, б) інші суб'єкти, які не наділені владними повноваженнями.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації основні положення та висновки, а також викладений і проаналізований нормативний і фактичний матеріал можуть бути використані: у науково-дослідній діяльності - при проведенні подальших досліджень проблем удосконалення адміністративно-правової протидії ксенофобії; у правотворчості - пропозиції, визначені у дисертації, спрямовані на вдосконалення деяких нормативно-правових актів України щодо забезпечення протидії ксенофобії; у практичній діяльності - для удосконалення діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та громадськості щодо адміністративно-правової протидії ксенофобії; у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів, для проведення практичних занять з ад'юнктами, курсантами, слухачами та студентами (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Національної академії внутрішніх справ 08.12.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ, де була виконана дисертація, а також доповідалися на науково-практичних конференціях, у тому числі міжнародних, круглих столах: «Новітні підходи до державотворення в умовах європейської інтеграції» (м. Київ, 4 червня 2009 року); «Формування основ християнської моралі в процесі духовного відродження нації» (м. Кам'янець-Подільський, 2010 р.); «Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування під час проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» (м. Тернопіль, 2010 р.); «Підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність» (м. Київ, 10 червня 2011 року); «Актуальні питання адміністративного права і процесу» (м. Київ, 25 квітня 2013 року).

Публікації. Основні результати дослідження відображено у восьми наукових публікаціях, п'ять з яких наукові статті опубліковано у наукових фахових виданнях України, одна наукова стаття - в іноземному виданні, та дві тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел (266 найменувань) та трьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 230 сторінок, основний зміст - 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження; вказується на її зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначаються об'єкт і предмет, мета і завдання дисертаційної роботи, використані методи; формулюються основні теоретичні положення, які обумовлюють наукову новизну, визначається практичне значення одержаних результатів та їх апробація і публікації.

Розділ 1 “Теоретичні та правові засади адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні” складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються поняття ксенофобії, нормативне забезпечення протидії ксенофобії, з'ясовуються види та форми прояву ксенофобії.

У підрозділі 1.1 “Ксенофобія як об'єкт адміністративно-правової протидії” зазначається, що категорія “ксенофобія” є предметом дослідження політології, соціології, психології, конституційного, адміністративного, міжнародного та інших галузей права. Водночас наука адміністративного права потребує формулювання поняття “ксенофобія як об'єкта адміністративно-правової протидії”.

На підставі аналізу ґенези ідеї про рівні права і свободи людей встановлено, що в Україні спостерігається збільшення проявів ксенофобії. Причини відповідних тенденцій полягають у зростанні соціальних та економічних проблем в суспільстві, неефективній політиці профілактики відповідних явищ у молодіжному середовищі.

Ксенофобія - це неприязнь, ворожість і страх відносно чужих, відмінних, несхожих на більшість, яка домінує в даному суспільстві, особливу увагу заслуговує питання щодо критеріїв, завдяки яким «інший» стає «чужим». Такими критеріями «чужих» стають не тільки расові або етнічні відмінності. «Чужі» визначаються на підставі соціальних, економічних, гендерних та інших відмінностей та орієнтацій. Тому починають виникати нові та загострятися старі форми ксенофобії, які завжди були характерні для людини, бо ксенофобія виконує важливу психологічну функцію - захист від інших, а її метою стає ізоляція та збереження своєї ідентичності та самобутності.

Ксенофобія - ворожість і нетерпимість до осіб іншої віри, культури, національності, до іноземців, представників інших регіонів, а також до чогось незнайомого, чужого, незвичного.

Протидія ксенофобії - це комплекс правових та організаційних заходів, що застосовуються відповідними суб'єктами адміністративно-правової протидії ксенофобії з метою недопущення вчинення протиправних діянь у сфері етнонаціональної політики, а у разі вчинення - запобігання їх розвитку шляхом припинення, також виявлення осіб, які їх вчинили і притягнення винних до відповідальності.

Під «ксенофобією як об'єктом адміністративно-правової протидії» запропоновано розуміти комплексний інститут, спрямований на повернення до попереднього стану порушених прав і свобод громадян України та національних меншин, які проживають на території України суб'єктами адміністративно-правової протидії.

Констатовано наявність невідповідності між окремими нормами національного законодавства, яке регулює питання протидії ксенофобії.

У підрозділі 1.2 “Види та форми прояву ксенофобії в Україні” з'ясовуються види та розмежовуються форми прояву ксенофобії.

На підставі аналізу законодавства, наукових підходів дисертантом подане трактування понять «види ксенофобії», «форми проявів ксенофобії», а саме: під видами ксенофобії розуміється об'єднаний за певними ознаками ірраціональний неконтрольований страх та/або споріднене негативне сприйняття, ставлення по відношенню до «чужого»; під формами проявів ксенофобії - зовнішній вияв, діяння (дія чи бездіяльність) по відношенню до «чужого».

До видів ксенофобії віднесено релігійну, політичну, історичну, соціальну, лінгвістичну (мовна), а також різні фобії, наприклад, гомофобію, але найчастіше до видів ксенофобії слід відносити різні етнофобії (юдофобія (антисемітизм), українофобія, русофобія, ісламофобія, англофобія тощо) та/або споріднене до них негативне сприйняття, ставлення до іммігрантів (мігрантофобія).

Ксенофобія може проявляти себе у багатьох різних формах, зокрема у вигляді расизму, упередженому ставленні до деяких національностей, дискримінації мігрантів, біженців, апартеїд та геноцид, голокост, лінгвоцит, етноцентризм, сегрегація, шовінізм, націоналізм тощо. Ксенофобія виявляється в різних формах: у використанні образливих етнонімів, в стереотипному приписуванні цілому народові окремих негативних меж і навіть в запереченні за українцями права на існування як окремого етносу, немотивоване звільнення з роботи або сексуальні домагання з боку начальника); може бути як насильницька, так і ненасильницька. Також у якості форми ксенофобії в сучасному суспільстві можна виділити таке явище як нетерпимість до осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації та осіб що страждають невиліковними захворюванні (страх перед хворими на СНІД тощо).

Зроблено висновки про те, що, по-перше, в Україні відсутній єдиний підхід до розподілу проявів ксенофобії на види та форми; по-друге, основними видами проявів ксенофобії можна вважати релігійну, політичну, лінгвістичну (мовну), соціальну, історичну, етнічну, також кожен із зазначених видів поділяється на підвиди; по-третє, ксенофобія проявляється у багатьох формах, з врахуванням виду (підвиду): дискримінація (расова, мовна тощо), упереджене ставлення до деяких національностей, немотивоване звільнення з роботи, використання образливих етнонімів тощо.

У підрозділі 1.3 “Характеристика нормативно-правових актів, що регулюють протидію ксенофобії” проаналізовано ряд нормативно-правових актів, наголошено на недосконалості адміністративно-правового законодавства, що регламентує питання протидії ксенофобії.

Зазначено, що правове регулювання протидії ксенофобії - це цілеспрямоване упорядкування поведінки людини і громадянина за допомогою всієї сукупності адміністративно-правових засобів з метою забезпечення та гарантування їх прав і свобод.

Законодавство України у сфері протидії ксенофобії можна розглядати через призму забезпечення прав національних меншин в Україні, що ґрунтується на загальноприйнятих принципах і нормах міжнародного права та включає: Конституцію України (1996 р.); Декларацію про державний суверенітет України (1990 р.); Декларацію прав національностей України (1991 р.); Закон України «Про освіту» (1991 р.); Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991 р.); Закон України «Про національні меншини України» (1992 р.); Закон України «Про інформацію» (1992 р.); Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992 р.); Закон України «Про громадянство України» (2001 р.); Закон України «Про правовий статус іноземців» (2001 р.); Кримінальний Кодекс України (2001 р.); Двосторонні угоди України з іншими державами тощо.

Водночас наголошено на тому, що Україні необхідне цілісне, узгоджене напрацювання законодавчої бази для протидії ксенофобії. Для цього необхідно прийняти окремий закон. Доведено необхідність розробки антиксенофобського законодавства як вагомого чинника підвищення ефективності протидії ксенофобії, яке зможе виконати відведену йому системостворюючу роль і стане правовою основою для налагодження конструктивної взаємодії міліції і державних органів й громадських організацій, в цілому, сприятиме підвищенню результативності та ефективності їхньої діяльності з досягнення спільної мети.

Без детальної законодавчої регламентації будь-які зміни чи доповнення окремих норм чинного законодавства, приречені на викривлення змісту та застосування такого переслідування проти опонентів.

Розділ 2 “Адміністративно-правовий механізм протидії ксенофобії в Україні” складається із трьох підрозділів, у яких досліджується власне адміністративно-правовий механізм протидії ксенофобії, його елементи, система суб'єктів адміністративно-правової протидії ксенофобії, а також взаємодія міліції з державними органами та громадськими організаціями з проблем протидії ксенофобії.

У підрозділі 2.1 “Поняття та елементи адміністративно-правового механізму протидії ксенофобії в Україні” визначено, що адміністративно-правовий механізм протидії ксенофобії - це комплекс правових та організаційних заходів, які застосовуються контролюючими і правоохоронними органами з метою недопущення вчинення противоправних діянь у сфері етнонаціональної політики, а якщо вони вже вчиняються, то запобігання їх розвитку шляхом припинення, а також виявлення осіб, які їх вчинили і притягнення їх до відповідальності.

Одним із засобів протидії протиправним діянням, що вчиняються в сфері етнонаціональної політики в частині протидії ксенофобії є застосування адміністративно-правових заходів попередження, припинення правопорушень в цій сфері, виявлення осіб, які вчиняють правопорушення у вказаній сфері та притягнення їх до відповідальності.

Адміністративно-правовий механізм протидії ксенофобії включає в себе встановлення норм права, які забороняють вчинення ксенофобських діянь, а також запровадження заходів адміністративно-правової відповідальності у випадку їх скоєння, визначення переліку правоохоронних органів, що протидіють ксенофобії та їх повноважень.

Адміністративно-правовий механізм протидії ксенофобії в Україні - один із видів державно-правового механізму, основні елементи якого врегульовані нормами адміністративного законодавства і який спрямований на уповільнення темпів зростання рівня ксенофобії, його зменшення, створення умов для розвитку толерантності серед населення, а також поновлення законних прав, свобод та інтересів осіб, у разі їх порушення.

Елементами адміністративно-правового механізму протидії ксенофобії є: норми права, правові відносини, акти реалізації прав та обов'язків, акти тлумачення норм адміністративного права, адміністративне законодавство, причини та умови (фактори) ксенофобії, мета й завдання протидії ксенофобії, рівні протидії ксенофобії, суб'єкти протидії ксенофобії, заходи і засоби (методи) протидії ксенофобії.

У підрозділі 2.2 “Система суб'єктів адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні” досліджено коло суб'єктів, які протидіють ксенофобії, та визначено особливості їх діяльності у цій сфері.

До суб'єктів, діяльність яких спрямована на протидію ксенофобії в Україні, віднесено:

1) міжнародні: а) загальної компетенції: Організація Об'єднаних Націй, Рада Європи, ЮНЕСКО, Рада міністрів та Постійна рада ОБСЄ, Міжнародна організація з міграції, благодійний фонд «Міжнародний центр толерантності», Комітет з прав дитини, Комітет з прав робітників-мігрантів і членів їх сімей, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців; б) спеціальної компетенції: Європейська комісія проти расизму та нетерпимості, Антидефамаційна ліга США, Асоціація «Європейська Коаліція Міст проти расизму», Європейський Центр моніторингу за расизмом і ксенофобією Комітет з ліквідації расової дискримінації, Комітет з ліквідації всіх форм дискримінації відносно жінок;

2) національні: а) суб'єкти наділені владними повноваженнями: загальнодержавні: Президент України, Верховна Рада України (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини), Кабінет Міністрів України (Міжвідомча робоча група з питань протидії ксенофобії, міжрелігійній та расистській нетерпимості), Міністерство закордонних справ України (відділ національних меншин та віросповідань), Міністерство культури України (відділ культури етносів України та української діаспори Управління міжнародних зв'язків), Міністерство соціальної політики України, Міністерство освіти і науки України (заклади освіти), Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України (Департамент захисту національної державності), Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, Державна міграційна служба України, Департамент інформаційної політики Держкомтелерадіо, Рада національної безпеки та оборони України;

3) регіональні: обласні державні адміністрації, обласні ради, служби у справах дітей, органи судової влади, прокуратура, відділ у справах національностей обласних державних адміністрацій; місцеві: органи виконавчої влади місцевого рівня, органи місцевого самоврядування, служби у справах дітей, органи судової влади; б) інші суб'єкти, які не наділені владними повноваженнями: громадські організації (Конгрес національних громад України, Асоціація національно-культурних об'єднань України), релігійні організації, засоби масової інформації, Державний міжнаціональний табір «Джерела толерантності», профспілки, Всеукраїнський єврейський конгрес, асоціації єврейських громад і організацій України, політичні партії; FARE («Футбол проти расизму»).

У підрозділі 2.3 “Взаємодія міліції з державними органами та громадськими організаціями з проблем протидії ксенофобії в Україні” зазначено, що важливу роль у протидії ксенофобії відіграє міліція, а також якість її взаємодії з державними органами та громадськими організаціями.

Взаємодія міліції з державними органами та громадськими організаціями (надано класифікацію та охарактеризовано коло основних повноважень цих органів, організацій в попередньому підрозділі) з проблем протидії ксенофобії в України здійснюється з використанням різноманітних методів і форм, а саме: бесіди, зустрічі, обмін інформацією, участь та/або організація й проведення лекцій, диспутів, засідань круглих столів, семінарів, тренінгів, дискусій, віртуальних подорожей, участь у засіданнях громадських рад, тематичних зборах і засіданнях наукових товариств осіб, які навчаються, висвітлення питань протидії ксенофобії в засобах масової інформації тощо. Зазначена робота проводиться з фізичними особами (особи, які навчаються, батьки, вчителі, педагогічні й науково-педагогічні працівники, соціальні працівники тощо), юридичними особами (політичні партії).

До пріоритетних напрямів розвитку роботи з персоналом з цих питань належать: 1) поліпшення системи підготовки та виховання кадрів. З цією метою доцільно створити курси підвищення кваліфікації або спеціальної підготовки спеціалістів у сфері етнонаціональної політики за регіональним розподілом; 2) удосконалення нормативно-правової бази роботи з персоналом; 3) створення оптимальної системи науково-методичного та інформаційного забезпечення регулювання кадрових процесів.

Нині порядок взаємодії міліції з органами протидії ксенофобії в правовому полі системно не визначений. Натомість окреслено лише повноваження деяких органів. З метою вдосконалення взаємодії між суб'єктами системи протидії ксенофобії, впровадження нових технологічних досягнень з урахуванням програмних змін необхідно постійно здійснювати моніторинг проявам ксенофобії для приведення його у відповідність до потреб сьогодення.

Розділ 3 “Засоби адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні” складається з двох підрозділів, у яких досліджується власне поняття засобів адміністративно-правової протидії ксенофобії, їх класифікація, визначаються шляхи удосконалення засобів адміністративно-правової протидії ксенофобії.

У підрозділі 3.1 “Поняття засобів адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні” з урахуванням загальнотеоретичного поняття «правові засоби», а також беручи до уваги специфічні особливості адміністративної галузі права і характеристики конкретних правових засобів, якими вона оперує, їхні істотні ознаки, дається визначення адміністративно-правовим засобам протидії правопорушенням у цій сфері як урегульовані нормами права взаємопов'язані між собою дії компетентних органів держави та їх посадових осіб, за допомогою яких забезпечується протидія ксенофобії, та які носять владно-розпорядчий характер.

Під адміністративними засобами протидії ксенофобії пропонується розуміти урегульовані нормами права взаємопов'язані між собою дії компетентних органів держави та їх посадових осіб, за допомогою яких забезпечується протидія ксенофобії, та які носять владно-розпорядчий характер.

Зроблено висновок, що засобами адміністративно-правової протидії ксенофобії є сукупність установлених нормами адміністративного права прийомів і способів, за допомогою яких держава в особі уповноважених органів влади впливає на суспільні відносини у зазначеній сфері шляхом застосування до фізичних і юридичних осіб, незалежно від їх волі і бажання, примусових заходів впливу морального, майнового, організаційного та особистісного характеру у випадках вчинення або загрози вчинення особами правопорушення, об'єктом яких є суспільні відносини, що виникають у сфері етнонаціональної політики в частині протидії ксенофобії з метою попередження та припинення порушень загальнообов'язкових правил, притягнення винних до відповідальності.

Підрозділ 3.2 “Удосконалення засобів адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні” присвячений доповненню адміністративно-правового механізму протидії ксенофобії науковими положеннями, формулюванню на їх основі практичних рекомендацій з ефективної та результативної протидії ксенофобії шляхом застосування засобів адміністративно-правової протидії.

Окреслено напрями розвитку та удосконалення засобів адміністративно-правової протидії ксенофобії та науково обґрунтовані практичні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності, результативності протидії ксенофобії.

Удосконалення засобів адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні повинно здійснюватись за багатьма напрямами одночасно, а саме: органами у справах молоді; органам управління освітою; у сфері патріотичного виховання; у сфері релігійної освіти; регіональним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування; правоохоронним органам; Уповноваженому Верховної ради з прав людини; громадським організаціям та національно-культурним організаціям; міжнародним структурам.

Розбудова в Україні сучасної правової держави, що ґрунтується на гуманістичних традиціях європейської спільноти, спонукає вчених-юристів до подальшого вивчення та впровадження у повсякденну діяльність правових норм та інституцій, притаманних сучасному цивілізованому світу. І хоча на становлення українського законодавства впливають різні правові сім'ї, балансування між тенденціями не завжди стає корисним для подальшої оптимізації нормативно-правового закріплення стосунків, що виникають в українському суспільстві. Інколи законодавчі акти мають суто декларативний характер і не впливають на процеси, які відбуваються в державі. Водночас норми інших нормативних актів, які були прийняті ще у часи Радянського Союзу, морально застаріли. На тлі правового нігілізму широких верств населення, бездіяльності й безвідповідальності бюрократичного апарату норми Конституції України залишаються тим ідеалом, для досягнення якого недостатньо прийняття того чи іншого новітнього нормативного акта; у цьому контексті необхідним є як узгодження галузей чинного законодавства, так і подальше зростання правосвідомості населення. Тільки за таких умов можлива побудова в Україні правової гуманістичної, соціально спрямованої держави.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні сутності та особливостей адміністративно-правової протидії ксенофобії, а також розроблені комплексу пропозицій для його вдосконалення. Узагальнення результатів дисертаційного дослідження дало можливість зробити такі висновки:

1. Ксенофобія як об'єкт адміністративно-правової протидії - це комплекс правових та організаційних засобів, спрямованих на профілактику, запобігання, припинення неприязні, ворожості та страху відносно чужих, притягнення до відповідальності винних у порушенні прав і свобод цих осіб. Основними специфічними ознаками ксенофобії як об'єкта адміністративно-правової протидії є: суспільна небезпечність; застосування насильства; своєрідність зовнішніх форм проявів; комплексний характер, пов'язаний з необхідністю поєднання усіх відомих способів протидії.

2. Основними видами проявів ксенофобії вирішено розглядати релігійну, політичну, лінгвістичну (мовну), соціальну, історичну, етнічну, кожен із зазначених видів поділяється на підвиди. Ксенофобія проявляється у багатьох формах, з врахуванням виду (підвиду): дискримінація (расова, мовна тощо), упереджене ставлення до деяких національностей, немотивоване звільнення з роботи, використання образливих етнонімів тощо.

3. Адміністративно-правовий механізм протидії ксенофобії охарактеризовано як комплекс правових та організаційних заходів, які застосовуються контролюючими і правоохоронними органами з метою недопущення вчинення противоправних діянь у сфері етнонаціональної політики, а якщо вони вже вчиняються, то запобігання їх розвитку шляхом припинення, а також виявлення осіб, які їх вчинили і притягнення їх до відповідальності. Елементами адміністративно-правового механізму протидії ксенофобії є: норми права, правові відносини, акти реалізації прав та обов'язків, акти тлумачення норм адміністративного права, адміністративне законодавство, причини та умови (фактори) ксенофобії, мета й завдання протидії ксенофобії, рівні протидії ксенофобії, суб'єкти протидії ксенофобії, заходи і засоби (методи) протидії ксенофобії.

4. Основні напрями адміністративно-правової протидії ксенофобії повинні бути спрямовані на: вдосконалення системи органів державної влади які є суб'єктами протидії ксенофобії; створення антиксенофобіського законодавства; впровадження механізмів державного контролю, координації та взаємодії між суб'єктами протидії ксенофобії; надання всебічної державної підтримки підрозділам діяльність яких спрямована на попередження та подолання проявів ксенофобії.

5. До суб'єктів, діяльність яких спрямована на протидію ксенофобії в Україні, в тому числі її попередження, віднесені: 1) міжнародні: загальної компетенції: Організація Об'єднаних Націй, Рада Європи, ЮНЕСКО, Рада міністрів та Постійна рада ОБСЄ тощо; б) спеціальної компетенції: Європейська комісія проти расизму та нетерпимості, Антидефамаційна ліга США, Асоціація «Європейська Коаліція Міст проти расизму» тощо; 2) національні: суб'єкти наділені владними повноваженнями: загальнодержавні (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України); 3) регіональні: обласні державні адміністрації, обласні ради, служби у справах дітей, органи судової влади, прокуратура, відділ у справах національностей обласних державних адміністрацій; 4) місцеві: органи виконавчої влади місцевого рівня, органи місцевого самоврядування, служби у справах дітей, органи судової влади; інші суб'єкти, які не наділені владними повноваженнями: громадські організації (Конгрес національних громад України, Асоціація національно-культурних об'єднань України), релігійні організації тощо.

6. Взаємодія міліції з державними органами та громадськими організаціями з проблем протидії ксенофобії в України здійснюється з використанням різноманітних методів і форм, а саме: бесіди, зустрічі, обмін інформацією, участь та/або організація й проведення лекцій, диспутів, засідань круглих столів, семінарів, тренінгів, дискусій, віртуальних подорожей, участь у засіданнях громадських рад, тематичних зборах і засіданнях наукових товариств осіб, які навчаються, висвітлення питань протидії ксенофобії в ЗМІ тощо. Зазначена робота проводиться з фізичними особами (особи, які навчаються, батьки, вчителі, педагогічні й науково-педагогічні працівники, соціальні працівники тощо), юридичними особами (політичні партії).

7. Засобами адміністративно-правової протидії ксенофобії є сукупність установлених нормами адміністративного права прийомів і способів, за допомогою яких держава в особі уповноважених органів влади впливає на суспільні відносини у сфері етнонаціональної політики шляхом застосування до фізичних і юридичних осіб, профілактичних й примусових заходів впливу морального, майнового, організаційного та особистісного характеру.

8. З метою покращання засобів адміністративно-правової протидії необхідні: розробка та удосконалення нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері етнонаціональної політики; забезпечення достатнього матеріально-технічного рівня діяльності органів виконавчої влади в сфері протидії ксенофобії; здійснення професійного відбору та навчання кадрів у сфері етнонаціональної політики в частині протидії ксенофобії для роботи у відповідних правоохоронних органах. Сформульовано пропозиції щодо внесення змін до ст. 173-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення главою «Адміністративні правопорушення у сфері етнонаціональної політики».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Проник О. Ю. Правове регулювання відносин у сфері протидії ксенофобії / О. Ю. Проник // Митна справа. - 2010. - № 4 (70). - С. 171-175.

2. Проник О. Ю. Види та форми проявів ксенофобії в Україні / О. Ю. Проник // Митна справа. - 2012. - № 1. - С. 224-229.

3. Проник О. Ю. Система суб'єктів протидії ксенофобії / О. Ю. Проник // Право і суспільство. - 2012. - № 1. - С. 158-162.

4. Проник О. Ю. Поняття засобів адміністративно-правової протидії ксенофобії в Україні / О. Ю. Проник // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. - 2012. - № 2 (частина 2) . - С. 160-163.

5. Проник О. Ю. Виды и формы ксенофобии / О. Ю. Проник // Право и политика : научно-методический журнал (Кыргызская Республика). - 2012. - № 4. - С. 103-106.

6. Проник О. Ю. Методи і форми взаємодії міліції з державними органами та громадськими організаціями з проблем протидії ксенофобії в Україні / О. Ю. Проник // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. - 2013. - № 10. - С. 129-133.

7. Проник О. Ю. Протидія ксенофобії у межах підготовки до фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу / О. Ю. Проник // Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування під час проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу : міжнар. наук.-практ. конф., 25-26 листоп. 2010 р. : тези доп. -- К. : Нац. акад. внутр. справ, 2010. - С. 36-37.

8. Проник О. Ю. Адміністративно-правові засоби протидії ксенофобії в Україні / О. Ю. Проник // Актуальні питання адміністративного права і процесу : Матеріали VIII науково-практичного семінару (25 квітня 2013 року, Київ). - С. 254-257.

Размещено на Allbest.ru