Організація діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу

На сьогодні питання ефективного забезпечення прав і свобод людини та громадянина, належна реалізація права громадян на безоплатну правову допомогу є найважливішими проблемами внутрішньої політики багатьох держав світу, у тому числі й України. Саме стан справ у сфері реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу, забезпечення прав і свобод людини, створення умов для їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку держави. Удосконалення організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу відбувається в межах Концепції формування системи безоплатної правової допомоги в Україні, схваленої Указом Президента України від 9 червня 2006 р., а також міжнародних актів з питань захисту прав людини, які покликані забезпечити втілення нових підходів, використання нових форм та методів щодо реалізації державної політики у сфері права. Незважаючи на міжнародні та конституційні зобов'язання України, практика надання безоплатної правової допомоги залишається незадовільною, що призводить до прийняття численних рішень Європейського суду з прав людини проти України щодо порушення вимог Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в частині права на справедливий суд, призначення захисника та забезпечення осіб безоплатною правовою допомогою.

Таким чином, демократизація України, необхідність використання загальновизнаних світових стандартів захисту прав і свобод людини та громадянина роблять наукові дослідження у сфері безоплатної правової допомоги надзвичайно актуальними і суспільно значущими.

Варто зазначити, що проблеми діяльності органів та установ що надають безоплатну правову допомогу їх організаційні та управлінські аспекти функціонування досліджували О.М. Бандурка, О.А. Банчук, А.М. Бірюкова, Ю.П. Битяк, О.Г. Гамалій, С.В. Гончаренко, С.К. Гречанюк, А.В. Іванцова, В.В. Ковальська, А.М. Колодій, А.Т. Комзюк, В.В. Копєйчиков, Є.М. Попович, А.В. Портнов, В.П. Пєтков, Ю.І. Руснак, О.Ф. Скакун, Н.В. Сухицька, С.Г. Стеценко, Ю.М. Тодика, В.І. Форманюк, Ю.С. Шемшученко, Ю.Т. Шрамко та інші вчені. Однак, незважаючи на інтенсивність та широкий спектр досліджень, присвячених різним аспектам визначеної автором тематики, багато питань у цій сфері залишаються ще дискусійними. Це стосується насамперед розуміння сутності таких категорій як «безоплатна правова допомога», «правова допомога», «юридична допомога», «правові послуги» та їх розмежування; визначення принципів і завдань діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу; з'ясування особливостей адміністративно-правового статусу суб'єктів надання безоплатної правової допомоги.

Таким чином, необхідність удосконалення та системного оновлення існуючого механізму надання безоплатної правової допомоги його функціонально-організаційної структури, форм та методів діяльності, з одного боку, та відсутність комплексних наукових досліджень цієї проблематики - з іншого, обумовлюють актуальність комплексного дослідження адміністративно-правових засад організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Концепції формування системи безоплатної правової допомоги в Україні затверджена Указом Президента України від 09 червня 2006 року, Концепції Державної цільової програми формування системи безоплатної правової допомоги на 2013-2017 роки затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 липня 2012 р., пп. 39, 41, 42 Додатку 13 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр., затверджених наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347, п. 14.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 27 грудня 2010 р. (протокол № 10).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, системи правового регулювання і практики його реалізації визначити сутність та особливості адміністративно-правових засад організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу і на цій основі виробити пропозиції та рекомендації щодо її удосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:

- визначити поняття та сутність безоплатної правової допомоги;

- розкрити значення права громадян на безоплатну правову допомогу;

- з'ясувати принципи і завдання діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу;

- охарактеризувати нормативно-правове забезпечення організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу;

- здійснити огляд формування системи безоплатної правової допомоги;

- виявити особливості адміністративно-правового статусу суб'єктів надання громадянам безоплатної правової допомоги;

- визначити підстави та порядок надання громадянам безоплатної правової допомоги;

- розглянути механізм організації управління та фінансування системи безоплатної правової допомоги;

- сформулювати рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретичних та організаційно-правових засад діяльності щодо надання безоплатної правової допомоги;

- узагальнити можливість використання міжнародного досвіду в Україні щодо організації діяльності з реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у процесі організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу.

Предметом дослідження є організація діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1-3), визначено сутність та особливості надання безоплатної правової допомоги (підрозділ 1.1), сутність та особливості формування системи безоплатної правової допомоги (підрозділ 2.1). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження принципів, завдань, правових засад та особливостей права громадян на безоплатну правову допомогу (підрозділи 1.2, 1.3, 1.4), особливостей адміністративно-правового статусу суб'єктів надання такої допомоги (підрозділ 2.2), характеристики використання міжнародного досвіду в Україні щодо організації діяльності реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу (підрозділ 3.2). Системно-структурний метод використано для характеристики підстав та порядку надання громадянам безоплатної правової допомоги, організації управління та фінансування цієї системи, напрямів реформування організаційно-правової діяльності щодо надання безоплатної правової допомоги (підрозділи 2.3, 2.4, 3.1). Статистичний і документальний аналіз застосовувались для визначення недоліків правового та організаційного супроводження діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу (розділи 2-3).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців в галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі зарубіжних вчених. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання та організації діяльності у зазначеній сфері може бути використано в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів спеціальної компетенції, які функціонують у досліджуваній сфері, статистичні матеріали, політико-правова публіцистика, довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці досліджень, в якому комплексно з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права визначено сутність та особливості організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- визначено сутність безоплатної правової допомоги як системи суспільних відносин, що складаються в результаті звернення визначених законом осіб до уповноважених органів, посадових осіб з метою отримання кваліфікованої правової послуги на безоплатній основі;

- здійснено класифікацію осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу та запропоновано визначити наступні умовні групи: «категорія соціально незабезпечених громадян в Україні», «категорія з правовим статусом ветеран війни», «категорія осіб, які мають потребу у правових послугах із представництва та складання документів процесуального характеру», «категорія осіб, які потребують захисту від обвинувачення»;

удосконалено:

- визначення безоплатної правової допомоги під якою запропоновано розуміти професійну, гарантовану державою діяльність визначених законодавством спеціалістів, щодо надання правових послуг на безоплатній основі, спрямованих на реалізацію та захист прав, свобод, законних інтересів осіб, які звернулися за допомогою;

- класифікація форм надання безоплатної правової допомоги. За місцем надання: безпосереднє консультування; дистанційне консультування; виїзне консультування. За сутністю надання: інформаційно-правова послуга; консультативно-роз'яснювальна правова послуга; послуга щодо складання процесуальних документів; представницька послуга; захисна послуга; допоміжна послуга;

- поняття принципів діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу, як відправних основ, що визначають напрямки реалізації компетенції, завдань і функцій суб'єктів надання безоплатної правової допомоги, їх повноважень у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина;

- перелік основних принципів діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу принципом системності, принципом забезпечення якісної та своєчасної правової допомоги, принципом взаємодії під час діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу, принципом справедливості і морально-етичних стандартів діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу, принципом конфіденційності, принципом добросовісності; принципом незалежності; принципом превентивності; принципом недопустимості конфлікту інтересів;

- механізм організації діяльності з реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу, який повинен охоплювати інститут «Pro bono»; розширення кола суб'єктів, що мають право на отримання безоплатної правової допомоги; використання для розвитку безоплатної правової допомоги не лише коштів державного бюджету, але й додаткових коштів (пожертвувань, грантів тощо); запровадження частково оплатної державної правової допомоги; обов'язкове ведення реєстру правової допомоги, у якому фіксувалися б всі заяви про надання та обсяг правової допомоги, інформація про відхилення заяв, відомості про осіб, яким надана допомога, та осіб, які її надали;

дістали подальшого розвитку:

- модель управління системою безоплатної правової допомоги яка передбачає злагоджене функціонування мережі територіальних відділень Координаційного центру з надання правової допомоги - центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги з метою досягнення високих результатів у правовій обізнаності і захищеності громадян, а відповідно, і належного забезпечення організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу;

- система безоплатної первинної правової допомоги. Запропоновано збільшити обсяг надання такої допомоги за рахунок залучення та підтримки таких надавачів відповідних послуг, як юридичні клініки та громадські організації, що дасть змогу зменшити обсяг витрат бюджетних коштів на надання правової допомоги;

- механізм утворення спеціалізованих установ з надання первинної правової допомоги органами місцевого самоврядування шляхом розроблення критеріїв визначення потреби територіальної громади відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Такі критерії повинні бути закріплені у Типовому положенні про установу з надання безоплатної первинної правової допомоги;

- нормативно-правове забезпечення організації діяльності з реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу, зокрема запропоновано усунути розбіжності між положеннями Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині порядку та умов надання адвокатами безоплатної вторинної правової допомоги, а також передбачити порядок та умови відповідальності адвокатів за неякісне, неповне або несвоєчасне надання правової допомоги;

- механізм координації та взаємодії слідчого, прокурора та слідчого судді з Центром надання безоплатної правової допомоги щодо залучення захисника для здійснення захисту осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу від обвинувачення, здійснення представництва інтересів в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, а також для складення документів процесуального характеру.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідній сфері - положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблемних питань адміністративно-правових засад організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу;

- у сфері правотворчості - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, може бути використано для підготовки і уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів у сфері організації діяльності щодо надання безоплатної правової допомоги;

- у правозастосуванні - використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність практичної діяльності суб'єктів надання безоплатної правової допомоги (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність Харківської міської ради від 20.11.2012);

- у навчальному процесі - матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисципліни «Адміністративне право», «Проблеми системи надання безоплатної правової допомоги в Україні» вони вже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін в Харківському національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених автором та за його участю (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 22.11.2012).

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені на науково-практичних конференціях, зокрема: «Адміністративне право України: сучасний стан та шляхи розвитку» (Харків, 2012); «Актуальні проблеми застосування нового Кримінального процесуального законодавства України та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі» (Харків, 2012); «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (Суми, 2012); «Правове регулювання економічної безпеки України в умовах євроінтеграції» (Харків, 2013).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у п'яти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, та у двох тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які складаються з десяти підрозділів, висновків до кожного розділу і загальних висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 187 сторінок. Список використаних джерел складається із 191 найменування і займає 21 сторінку.

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами, темами‚ мета і задачі‚ об'єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації, публікації, структура та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретична характеристика організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу» складається з чотирьох підрозділів, в яких визначено поняття та сутність безоплатної правової допомоги, з'ясовано сутність права громадян на безоплатну правову допомогу, охарактеризовано принципи, завдання та нормативно-правове забезпечення організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу.

У підрозділі 1.1 «Поняття та сутність безоплатної правової допомоги» характеризуючи безоплатну правову допомогу зазначено, що законодавець визначив її, як правову допомогу, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. На думку автора «безоплатна правова допомога» - це професійна, гарантована державою діяльність визначених законодавством спеціалістів, щодо надання правових послуг на безоплатній основі, спрямованих на реалізацію та захист прав, свобод, законних інтересів осіб, які звернулись за нею.

Детально охарактеризовано соціальну, інформаційну та правоохоронну функції безоплатної правової допомоги. З'ясовано, що безоплатна правова допомога є цілісним соціальним утворенням, яка має різні форми її надання, а саме: за місцем надання безоплатної правової допомоги та за сутністю надання безоплатної правової допомоги.

З'ясовано, що сутність безоплатної правової допомоги утворює систему суспільних відносин, що складаються в результаті звернення визначених законом осіб до уповноважених органів, посадових осіб з метою отримання кваліфікованої правової послуги на безоплатній основі.

Зроблено висновок, що безоплатна правова допомога має забезпечувати кваліфікований захист прав людини. Гарантуючи право на отримання саме кваліфікованої безоплатної правової допомоги, держава повинна, по-перше, забезпечувати умови, що сприяють підготовці кваліфікованих юристів для надання громадянам різних видів безоплатної правової допомоги, і, по-друге, встановити з цією метою певні професійні й кваліфікаційні вимоги та критерії. Введення системи безоплатної правової допомоги в Україні є необхідним кроком у напрямі наближення нашої держави до світових та європейських стандартів щодо забезпечення права людини на захист.

У підрозділі 1.2 «Право громадян на безоплатну правову допомогу» зазначено, що проаналізовані міжнародні акти висвітлюють значення права громадян на безоплатну правову допомогу у вузькому розумінні, що визначається у гарантованому державою захисті у кримінальній справі і становить той мінімальний обсяг безоплатної правової допомоги, який обов'язково має забезпечуватись державою. Підкреслено, що Закон України «Про безоплатну правову допомогу» містить достатньо повне тлумачення права на безоплатну правову допомогу, під яким розуміє гарантовану Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу.

Визначено, що осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу за рахунок державного бюджету можна класифікувати на умовні групи, такі як: «категорія соціально незабезпечених громадян в Україні», «категорія з правовим статусом ветеран війни», «категорія осіб, які мають потребу у правових послугах із представництва та складання документів процесуального характеру», «категорія осіб, які потребують захисту від обвинувачення». Детально розглянуто право на правову допомогу осіб кожної із окреслених груп.

Зроблено висновок, що сутність інституту права громадян на безоплатну правову допомогу можна сформулювати як здійснення захисту прав і свобод людини у вигляді надання кваліфікованої безоплатної правової допомоги у відповідності з нормами діючого законодавства України.

У підрозділі 1.3 «Принципи і завдання діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу» під принципами діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу запропоновано розуміти відправні основи, що визначають напрямки реалізації завдань, функцій суб'єктів надання безоплатної правової допомоги, їх повноважень у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина.

Визначені та детально розглянуті такі основні принципи діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу: верховенство права; законність; доступність безоплатної правової допомоги; забезпечення якості безоплатної правової допомоги; гарантоване державне фінансування. Запропоновано основні принципи доповнити принципами добросовісності, незалежності, превентивності, недопустимості конфлікту інтересів.

З'ясовано, що завдання діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу полягають у наступному: роз'яснення особі її правового становища у межах правовідносин, учасником яких вона виступає (права і обов'язки особи, та юридичні наслідки її дій чи бездіяльності), а також правового становища інших учасників правовідносин; надання юридичної консультації і роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства (тлумачення суті норм права, які необхідно застосовувати в тій чи іншій ситуації); роз'яснення можливих способів і засобів захисту, забезпечення і відновлення прав та законних інтересів особи; надання кваліфікованої поради, щодо вибору найбільш сприятливої поведінки особи, в обставинах, що склалися, для отримання нею бажаного результату; складання скарг, заяв, клопотань, звернень та інших документів юридичного характеру; здійснення представництва інтересів особи у конституційних, цивільних, адміністративних, кримінальних правовідносинах; захист прав та інтересів особи шляхом застосування юридичних знань і здійснення, у встановленому законом порядку, процесуальних повноважень. Окремо визначені завдання які властиві діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну вторинну правову допомогу.

У підрозділі 1.4 «Нормативно-правове забезпечення організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу» зазначено, що діставши закріплення у Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватись благами для задоволення своїх інтересів. З метою забезпечення реалізації закріплених прав, зокрема на безоплатну правову допомогу, Конституція України встановлює відповідні правові гарантії, які конкретизують ряд інших розглянутих в дисертації нормативно-правових актів.

Підкреслено, що Закон України «Про безоплатну правову допомогу» став фундаментальним кроком на шляху реалізації права людини на правову допомогу. Позитивні сторони закону полягають, по-перше, у наданні визначення термінів «безоплатна правова допомога», «законні представники», «правова допомога», «правові послуги»; по-друге, представлення інституту безоплатної правової допомоги у двох видах державної гарантії: первинної і вторинної; по-третє, наділення управлінськими повноваженнями виконавчу владу, яка організовує ефективну роботу системи органів безоплатної правової допомоги; по-четверте, гарантування безоплатної правової допомоги всім фізичним особам, які знаходяться під юрисдикцією України.

• Розділ 2 «Адміністративно-правові засади організації діяльності в Україні щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу» складається з чотирьох підрозділів в яких визначені порядок формування, організація управління та фінансування системи безоплатної правової допомоги, охарактеризовані особливості адміністративно-правового статусу суб'єктів надання безоплатної правової допомоги, з'ясовані підстави та порядок надання громадянам безоплатної правової допомоги.
• У підрозділі 2.1 «Формування системи безоплатної правової допомоги в Україні» зазначено, що попри міжнародні та конституційні зобов'язання України, практика надання безоплатної правової допомоги є незадовільною. Для вирішення питання формування системи безоплатної правової допомоги була прийнята Концепція Державної цільової програми формування системи безоплатної правової допомоги на 2013-2017 роки метою якої є розроблення та здійснення комплексу заходів правового, організаційного та економічного характеру, спрямованих на забезпечення доступу до безоплатної правової допомоги осіб, які мають на неї конституційне право і потребують такої допомоги.
• Доведено, що сьогодні вже створюється розгалужена система безоплатної правової допомоги, що здатна забезпечити надання такої допомоги усім особам, які її потребують і мають на неї право, вжито заходів щодо забезпечення ефективного функціонування такої системи.
• Зроблено висновок, що формування системи безоплатної правової допомоги в Україні повинно відбуватися публічно, із залученням професійних об'єднань і громадськості, супроводжуватися широкою інформаційною підтримкою та постійним моніторингом функціонування системи безоплатної правової допомоги.
• У підрозділі 2.2 «Адміністративно-правовий статус суб'єктів надання громадянам безоплатної правової допомоги» зазначено, що суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги є: а) органи виконавчої влади; б) органи місцевого самоврядування; в) фізичні та юридичні особи приватного права; г) спеціалізовані установи. Детально розглянуті компетенція та повноваження кожного суб'єкта надання безоплатної правової допомоги на прикладах діяльності Сервісного центру ГУ МВС України в Харківській області, Центру надання адміністративних послуг Харківської міської ради, які діють за принципом «єдиного вікна», діяльність громадських приймалень, спеціалізованих установ, неурядових організацій (Міжнародний фонд «Відродження»), юридичних клінік вищих навчальних закладів.
• Суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги є: центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору.
• Підкреслено, що свій адміністративно-правовий статус суб'єкти надання громадянам безоплатної правової допомоги реалізують в процесі надання такої допомоги.
• У підрозділі 2.3 «Підстави та порядок надання громадянам безоплатної правової допомоги» зазначено, що система безоплатної правової допомоги в Україні спрямована на реалізацію права людини на доступ до правосуддя відповідно до Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
• Наголошено, що підставою надання громадянам безоплатної правової допомоги є звернення до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про надання безоплатної первинної правової допомоги (за наявності у особи, яка перебуває під юрисдикцією України права на безоплатну первинну правову допомогу) або наявність договору з адвокатом, включеним до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі тощо.
• З'ясовано, що порядок розгляду звернень про надання безоплатної первинної правової допомоги передбачено у Законі України «Про безоплатну правову допомогу» і деталізовано у низці підзаконних актів. Так, звернення про надання безоплатної первинної правової допомоги надсилаються або подаються особами, які досягли повноліття, безпосередньо до центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції. Звернення, що стосуються дітей, надсилаються або подаються їх законними представниками.
• Визначено й основні засади організації особистого прийому осіб для надання безоплатної первинної правової допомоги. Такий прийом є обов'язком органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і здійснюється з питань, що належать до їх компетенції. Детально охарактеризовано засади надання безоплатної вторинної правової допомоги. Так, для затриманих осіб (тримання під вартою, адміністративне затримання, адміністративний арешт, затримання за підозрою у вчиненні злочину) встановлено спеціальний порядок звернення для надання безоплатної вторинної правової допомоги. Підстави та порядок надання громадянам безоплатної правової допомоги адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом та на підставі договору, мають свої особливості визначені законодавством.
• У підрозділі 2.4 «Організація управління та фінансування системи безоплатної правової допомоги» зазначено, що вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Одним з основних повноважень його у сферах соціальної політики є забезпечення розробки та виконання державних програм соціальної допомоги, а у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина - створення умов для вільного розвитку і функціонування системи юридичних послуг та правової допомоги населенню. В структурі Кабінету Міністрів України безпосередньо питаннями безоплатної правової допомоги займається Міністерство юстиції України. Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України до основних завдань Мін'юсту України відноситься здійснення загального управління у сфері надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги. Мін'юст України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції. Повноваження щодо загального управління у сфері надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги Міністерство юстиції України здійснює за участю Координаційного центру з надання правової допомоги, що належить до сфери його управління.

Питання фінансування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги вирішується за рахунок коштів державного бюджету та інших, не заборонених законодавством джерел. Джерелами формування майна центрів є: майно, передане засновником; майно, придбане за рахунок власних коштів або інших, не заборонених законодавством джерел; майно, передане юридичними та фізичними особами.

Розділ 3 «Шляхи удосконалення організації діяльності в Україні щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу» складається з двох підрозділів, в яких на підставі аналізу нормативно-правової бази та практики діяльності суб'єктів надання безоплатної правової допомоги запропоновані заходи щодо оптимізації організаційно-правової діяльності надання безоплатної правової допомоги та визначені засади використання міжнародного досвіду в Україні щодо організації діяльності реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу.

У підрозділі 3.1 «Напрями реформування організаційно-правової діяльності щодо надання безоплатної правової допомоги» наголошено на необхідності удосконалення механізму утворення спеціалізованих установ з надання первинної правової допомоги органами місцевого самоврядування шляхом розроблення критеріїв визначення потреби територіальної громади відповідної адміністративно-територіальної одиниці щодо необхідності утворення зазначених установ. Такі критерії запропоновано закріпити у Типовому положенні про установу з надання безоплатної первинної правової допомоги.

Доведено необхідність усунення розбіжностей між положеннями Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині порядку та умов надання адвокатами безоплатної вторинної правової допомоги, а також передбачити порядок та умови відповідальності адвокатів за неякісне, неповне або несвоєчасне надання правової допомоги. Запропоновано закріпити нотаріусів суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги.

У підрозділі 3.2 «Використання міжнародного досвіду в Україні щодо організації діяльності реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу» зазначено, що вивчення механізму, основних напрямів та тенденцій надання безоплатної правової допомоги в зарубіжних країнах дозволить виробити інноваційні та організаційно-правові заходи щодо удосконалення існуючого в Україні механізму організації діяльності з реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу.

Вивчено позитивний досвід надання безоплатної правової допомоги в Сполучених Штатах Америки, країнах Європейського Союзу, Співдружності Незалежних Держав, Південній Африці та Балтії.

Зроблено висновок, що до найбільш вдалих пропозицій щодо удосконалення існуючого в Україні механізму організації діяльності з реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу можна віднести наступні: запровадження в Україні інституту «Pro bono»; розширення кола суб'єктів, що мають право на отримання безоплатної правової допомоги; використання для розвитку безоплатної правової допомоги не лише коштів державного бюджету, але й додаткових коштів (пожертвувань, грантів тощо); запровадження частково оплатної державної правової допомоги; обов'язкове ведення реєстру правової допомоги, у якому фіксувалися б всі заяви про надання та обсяг правової допомоги, інформація про відхилення заяв, відомості про осіб, яким надана допомога, та осіб, які її надали.

Висновки

право допомога державний

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного аналізу наукових праць фахівців адміністративного права та теорії управління, наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання - удосконалення організації діяльності в Україні щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу. Автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Визначено поняття та сутність безоплатної правової допомоги. Безоплатна правова допомога - це професійна, гарантована державою діяльність визначених законодавством спеціалістів, щодо надання правових послуг на безоплатній основі, спрямованих на реалізацію та захист прав, свобод, законних інтересів осіб, які звернулися за допомогою. Сутність безоплатної правової допомоги полягає у формуванні суспільних відносин, що складаються в результаті звернення визначених законом осіб до уповноважених органів, посадових осіб з метою отримання кваліфікованої правової послуги на безоплатній основі.

Розкрито значення та особливості права громадян на безоплатну правову допомогу. Під правом на безоплатну правову допомогу розуміється гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу. Здійснено класифікацію осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу та запропоновано визначити наступні умовні групи: «категорія соціально незабезпечених громадян в Україні», «категорія з правовим статусом ветеран війни», «категорія осіб, які мають потребу у правових послугах із представництва та складання документів процесуального характеру», «категорія осіб, які потребують захисту від обвинувачення».

З'ясовано принципи і завдання діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу. Під принципами діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу потрібно розуміти відправні основи, що визначають напрямки реалізації компетенції, завдань і функцій суб'єктів надання безоплатної правової допомоги, їх повноважень у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина.

Уточнено перелік основних принципів діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу принципом системності, принципом забезпечення якісної та своєчасної правової допомоги, принципом взаємодії під час діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу, принципом справедливості і морально-етичних стандартів діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу, принципом конфіденційності, принципом добросовісності; принципом незалежності; принципом превентивності; принципом недопустимості конфлікту інтересів.

Сформульовано завдання діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу. Визначені особливості завдань, які властиві діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну вторинну правову допомогу.

Охарактеризовано нормативно-правове забезпечення організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу. Підкреслено, що правова реформа 2011-2012 років становлення і вдосконалення нормативно-правового забезпечення організації діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу, досить вдало об'єднала прийняття базових норм (регуляторів суспільних відносин): Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.11 р., Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.12 р., Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.12 р. Окреслені закони створили підґрунтя для надання в країні належної безоплатної правової допомоги, рівного доступу до правосуддя в питаннях первинної правової допомоги всім громадянам нашої держави.

Здійснено огляд формування системи безоплатної правової допомоги та запропоновано створити в кожній області 2-3 міжрайонні (міськрайонні) центри, діяльність яких поширюватиметься на декілька районів та міст районного значення однієї області. Моделювання мережі центрів з надання безоплатної правової допомоги слід проводити з урахуванням наступних критеріїв: кількості населення адміністративно-територіальної одиниці, площі відповідної території, територіальної віддаленості населених пунктів від обласного та районного центрів, міст районного значення, кількості затримань, кількості інших осіб, що мають право на отримання вторинної правової допомоги.

Виявлено особливості адміністративно-правового статусу суб'єктів надання громадянам безоплатної правової допомоги. Підкреслено, що забезпечити розвиток системи безоплатної первинної правової допомоги і збільшити обсяг надання такої допомоги можливо за рахунок залучення та підтримки таких надавачів відповідних послуг, як юридичні клініки та громадські організації, що дасть змогу зменшити обсяг витрат бюджетних коштів на надання правової допомоги та, у свою чергу, створити умови для стимулювання органів місцевого самоврядування, які повинні стати активними суб'єктами надання первинної правової допомоги або забезпечити широкий доступ осіб до отримання такої допомоги. Також це дасть змогу залучити додаткові фінансові ресурси від національних та іноземних донорів.

Визначено підстави та порядок надання громадянам безоплатної правової допомоги. Під підставою надання безоплатної правової допомоги слід розуміти підґрунтя, основу для надання такої допомоги суб'єктам права на безоплатну правову допомогу. Такою підставою можна вважати звернення в органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування про надання безоплатної первинної правової допомоги (за наявності у особи, яка перебуває під юрисдикцією України права на безоплатну первинну правову допомогу) або наявність договору з адвокатом, включеним до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі тощо.

Розглянуто механізм організації управління та фінансування системи безоплатної правової допомоги. Визначено, що загальні засади організації управління та фінансування системи безоплатної правової допомоги визначені Концепцією формування системи безоплатної правової допомоги в Україні. Зазначено, що вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. В структурі Кабінету Міністрів України безпосередньо питаннями безплатної правової допомоги займається Міністерство юстиції України. Мін'юст України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції. Повноваження щодо загального управління у сфері надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги Міністерство юстиції України здійснює за участю Координаційного центру з надання правової допомоги, що належить до сфери його управління.

Доведено, що питання фінансування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги вирішується за рахунок коштів державного бюджету та інших, не заборонених законодавством джерел. Джерелами формування майна центрів є: майно, передане засновником; майно, придбане за рахунок власних коштів або інших, не заборонених законодавством джерел; майно, передане юридичними та фізичними особами.

Сформульовано рекомендації, спрямовані на удосконалення теоретичних та організаційно-правових засад діяльності щодо надання безоплатної правової допомоги, зокрема запропоновано класифікацію форм надання правової допомоги: за місцем надання безоплатної правової допомоги: безпосереднє консультування; дистанційне консультування; виїзне консультування; за сутністю надання безоплатної правової допомоги: інформаційно-правова послуга; консультативно-роз'яснювальна правова послуга; послуга щодо складання процесуальних документів; представницька послуга; захисна послуга; допоміжна послуга.

Удосконалено механізм утворення спеціалізованих установ з надання первинної правової допомоги органами місцевого самоврядування шляхом розроблення критеріїв визначення потреби територіальної громади відповідної адміністративно-територіальної одиниці щодо необхідності утворення зазначених установ. Такі критерії повинні бути закріплені у Типовому положенні про установу з надання безоплатної первинної правової допомоги.

Запропоновано усунути розбіжності між положеннями Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині порядку та умов надання адвокатами безоплатної вторинної правової допомоги, а також передбачити порядок та умови відповідальності адвокатів за неякісне, неповне або несвоєчасне надання правової допомоги; запровадити механізм координації та взаємодії слідчого, прокурора та слідчого судді з Центром надання безоплатної правової допомоги щодо залучення захисника для здійснення захисту осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу від обвинувачення, здійснення представництва інтересів в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, а також для складення документів процесуального характеру; закріпити нотаріусів суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги; запровадити систему стандартів якості надання безоплатної (первинної, вторинної) правової допомоги, а також систему зовнішнього моніторингу якості її надання; активізувати інформаційну кампанію з питань надання безоплатної правової допомоги (розміщення соціальної реклами на радіо, телебаченні та в Інтернеті, здійснення публікацій, виступи на радіо і телебаченні, проведення круглих столів, конференцій, інших інформаційних заходів).

Узагальнено можливості використання міжнародного досвіду в Україні щодо організації діяльності з реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу. Доведена необхідність запровадження в Україні інституту «Pro bono»; розширення кола суб'єктів, що мають право на отримання безоплатної правової допомоги; використання для розвитку безоплатної правової допомоги не лише коштів державного бюджету, але й додаткових коштів (пожертвувань, грантів тощо); запровадження частково оплатної державної правової допомоги; обов'язкове ведення реєстру правової допомоги, у якому фіксувалися б всі заяви про надання та обсяг правової допомоги, інформація про відхилення заяв, відомості про осіб, яким надана допомога, та осіб, які її надали.

Список опублікованих праць

1. Стаматіна М. В. Адміністративно-правова характеристика інституту правової допомоги в Україні / М. В. Стаматіна // Форум права. - 2012. - № 3. - С. 718-722.

2. Стаматіна М. В. Поняття та сутність безоплатної правової допомоги в Україні / М. В. Стаматіна // Право і безпека. - № 3(45). - 2012. - С. 135-139.

3. Стаматіна М. В. Формування системи безоплатної правової допомоги в Україні / М. В. Стаматіна // Наше право. - № 4 ч. 1. - 2012. - 66-71.

4. Стаматіна М. В. Підстави та порядок надання громадянам безоплатної правової допомоги / М. В. Стаматіна // Наше право. - № 4. Ч. 2. - 2012. - 42-47.

5. Стаматіна М. В. Принципи і завдання діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу / М. В. Стаматіна // Форум права. - 2012. - № 4 [Електронний ресурс].

6. Стаматіна М. В. Актуальні питання визначення підстав та порядку затримання особи / М. В. Стаматіна // Актуальні проблеми застосування нового Кримінального процесуального законодавства України та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі: м-ли всеукраїн. наук.-практ. конф. - Х. : ХНУВС, 2012. - С. 260-263.

7. Стаматіна М. В. Завдання діяльності щодо реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу / М. В. Стаматіна // Правовове регулювання економічної безпеки України в умовах євроінтеграції. - Х. : ХНУВС, 2013. - С. 45-49.

Размещено на Allbest.ru