Адміністративно-правове забезпечення захисту прав споживачів у сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративно-правове забезпечення захисту прав споживачів у сучасних умовах

Всебічне задоволення потреб людини у продукції різноманітного призначення (товарах, роботах, послугах) завжди було і залишається одним з основних напрямів діяльності держави. Проте в останні роки внаслідок кризи в світовій економіці відбулися зміни, які негативно впливають на якість продукції, на задоволення прав людини як споживача. У сучасних умовах розвитку країни світу за допомогою адміністративного регулювання намагаються створити умови для ефективного та якісного виробництва та реалізації продукції, намагаються зробити споживання безвідходним, а виробництво продукції здійснювати виключно з відновлювальних джерел енергії та інших ресурсів. При цьому швидке досягнення поставлених цілей державного управління залежить від належного нормативно-правового регулювання у цій сфері. В цьому аспекті у сучасних умовах важливого значення набуває належне адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту прав споживачів, оскільки в підсумку саме на останніх спрямована діяльність держави та виробників. Якщо інші види правового забезпечення прав споживачів переважно регулюють відносини між споживачами та виробниками, то адміністративно-правове забезпечення включає участь держави, що виступає гарантом прав споживачів, а створення ефективної системи контролю та нагляду за дотриманням прав споживачів при виготовленні та реалізації продукції сприяє задоволенню потреб населення, розвитку здорової конкуренції у виробників та сприяє зростанню економіки держави.

Проведення адміністративної реформи обумовило суттєву реорганізацію органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів. На сьогодні ліквідовано Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики - орган, на який до 2011 року покладалися повноваження у сфері захисту прав споживачів, замість нього створено Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів. Разом з тим, суспільні відносини у цій сфері не перебувають в стані спокою, навпаки, перебуваючи у постійному розвитку, вони потребують своєчасного регулювання з боку держави. Врегулювання зазначених суспільних відносин нормами адміністративного права починається з визначення адміністративно-правового статусу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, прийняття необхідної правової бази його діяльності. Саме адміністративно-правові засоби у більшості випадків порушень забезпечують державний захист прав споживачів. Удосконалення системи таких засобів сприяє підвищенню рівня реалізації прав людини, зменшенню проявів порушень прав споживачів, зміцненню законності та правопорядку в суспільстві.

Актуальність теми дослідження обумовлюється також недостатнім ступенем її наукової розробки в доктрині національного адміністративного права. Окремим аспектам адміністративно-правового забезпечення захисту прав та інтересів людини та громадянина, присвячені наукові праці вчених: В.Б. Авер'янова, О.О. Бандурки, Д.М. Бахраха, І.Л. Бородіна, Ю.П. Битяка, Ю.Т. Добромислова, В.І. Димченка, О.В. Дьяченко, В.В. Зуй, Л.М. Іваненко, В.М. Гаращука, Т.О. Кагала, Т.П. Каліти, А.Т. Комзюка, В.К. Колпакова, О. Л. Копиленка, С.О. Косінова, А.Г. Кравченка, Л.В. Кузенко, В.І. Курила, М.Н. Курка, О.М. Обушенка, С.В. Пєткова, О.П. Письменної, Т.А. Плугатар, Г.А. Осетинської, А.М. Подоляки, С.М. Потапової, Б.І. Пугінського, А.В. Рабінович, Л.А. Савченко, А.О. Селіванова, С.Г. Стеценка, М.М. Тищенка та інших. Однак питання захисту прав споживачів в них розкриті недостатньо та потребують більш детального вивчення під кутом зору адміністративно-правового забезпечення, що досі не було предметом наукових досліджень.

Таким чином, необхідність удосконалення адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів, відсутність комплексних наукових досліджень цієї проблематики, недосконалість правового регулювання у цій сфері обумовлюють актуальність теми даної дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження належить до числа пріоритетних у галузі адміністративного права та процесу, а також розбудови системи органів державної влади в Україні. Роботу виконано відповідно до наукової теми «Актуальні проблеми державотворення, правотворення та правозастосування» (державний реєстраційний номер 0112U003550), дослідження якої здійснюється в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ та додатків 13, 14 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр., затверджених наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації визначити сутність та особливості адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів і на цій основі виробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства у зазначеній сфері.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:

- визначити поняття та особливості адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів;

- уточнити сутність та систему адміністративно-правових засобів забезпечення захисту прав споживачів;

- дослідити проблеми імплементації міжнародно-правових норм щодо захисту прав споживачів в правову систему України;

- визначити адміністративно-правові принципи захисту прав споживачів;

- уточнити сутність та структуру адміністративно-правового статусу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів;

- охарактеризувати компетенцію спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів та громадських організацій споживачів, особливості їх співпраці;

- визначити адміністративно-примусові заходи запобігання та припинення порушень прав споживачів, а також підстави та процедури адміністративної відповідальності у сфері захисту прав споживачів;

- виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у процесі здійснення захисту прав споживачів в Україні.

Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення захисту прав споживачів у сучасних умовах.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів в Україні в сучасних умовах. У роботі застосовуються також окремі наукові методи пізнання: логіко-семантичний - для аналізу та поглиблення понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 3.2); історико-правовий - для дослідження генезису імплементації міжнародно-правових актів у правову систему України (підрозділ 1.3); порівняльно-правовий (компаративний) - для виявлення позитивних елементів забезпечення захисту прав споживачів у різних державах (підрозділ 1.1); системно-функціональний - для визначення системи органів державної влади та їх функціональних особливостей у забезпеченні захисту прав споживачів, адміністративно-правового статусу Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та її компетенції (підрозділи 2.2, 2.3); класифікації та групування - для аналізу засобів, за допомогою яких держава здійснює захист прав споживачів, для висвітлення принципів захисту прав споживачів, а також для дослідження повноважень та компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, для визначення підстав та процедур адміністративної відповідальності у цій сфері (підрозділи 1.2, 2.1-2.3, 3.2); соціологічний, статистичний - для аналізу показників діяльності спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів (підрозділ 1.1).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних дослідників. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, міжнародно-правових актів, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади забезпечення захисту прав споживачів.

Інформаційну та емпіричну основу дослідження склали узагальнення практичної діяльності спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів (раніше - Держспоживстандарт України) та його територіальних органів, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали. Для виявлення та вирішення проблемних питань проводилося вивчення діяльності громадських організацій споживачів, у тому числі Української асоціації якості, Української асоціації споживачів, Харківського обласного товариства захисту прав споживачів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права дослідити проблемні питання адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів у контексті адміністративної реформи, яка здійснюється в Україні, та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. У результаті проведеного дослідження визначена сутність та особливості адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів в Україні, сформульовано цілий ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- запропоновано розглядати особливості адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів через призму матеріальної та інтелектуальної рис нерівності споживачів та суб'єктів господарювання;

- на основі розкриття місця і значення Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів у системі органів виконавчої влади визначені особливості структури її адміністративно-правового статусу;

удосконалено:

- поняття «адміністративно-правове забезпечення захисту прав споживачів», яке визначено як вплив держави на суспільні відносини з метою захисту прав споживачів та впорядкування, захисту й охорони відносин між органами влади, споживачами та суб'єктами господарювання, що здійснюється за допомогою норм права та через спеціальний механізм;

- критерії відмежування адміністративно-правових засобів від інших засобів забезпечення захисту прав споживачів;

- організаційну структуру апарату спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів шляхом приведення у відповідність найменування структурних підрозділів його центрального апарату;

- класифікацію принципів захисту прав споживачів за національним законодавством, серед яких виділені наступні: забезпеченість прав споживачів державою, захист майнових інтересів споживачів, стимулювання дотримання прав споживачів, обов'язковість гарантійних зобов'язань на продукцію суб'єктів господарювання, презумпція, що споживач завжди правий;

дістали подальшого розвитку:

- характеристика компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів на підставі чого сформульовано поняття механізму адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів, який визначено як комплекс засобів, гарантій та відповідальності, спрямованих на реалізацію, охорону, захист та відновлення порушених прав споживача, а також формування загальної та правової культури населення;

- розкриття проблем імплементації міжнародно-правових норм з питань захисту прав споживачів в правову систему України, зокрема, щодо гарантійних зобов'язань суб'єктів господарювання перед споживачами, безпеки продукції, електронної комерції, інформування споживачів про продукцію та реклами, безпеки ліків, туризму.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

- у науково-дослідній роботі - положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем забезпечення захисту прав споживачів;

- у правотворчій діяльності - наведені висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для удосконалення чинних і розробки проектів законодавчих та підзаконних актів, що буде сприяти поліпшенню правового регулювання діяльності Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, забезпеченню доступності засобів захисту для споживачів;

- у правозастосовній діяльності - використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність діяльності органів виконавчої влади та громадських організацій у сфері захисту прав споживачів (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність Харківського обласного товариства захисту прав споживачів від 11.03.2014 р.);

- у навчальному процесі - у юридичних та інших навчальних закладах під час вивчення дисципліни «Адміністративне право України», при написанні підручників, монографій, науково-практичних посібників, розробці методичних рекомендацій, а також під час викладення лекційного матеріалу та при проведенні семінарських занять (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 12.03.2013 р.).

Апробація результатів дослідження. Роботу виконано й обговорено на кафедрі адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Ключові теоретичні положення й практичні рекомендації оприлюднені в наукових доповідях і повідомленнях на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: «Проблеми трудового права та проходження служби в органах внутрішніх справ» (м. Дніпропетровськ, 28 лютого 2013 р.), «Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Луганськ, 10-11 квітня 2013 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у восьми наукових працях: серед них п'ять статей, опублікованих у фахових виданнях України, одна - у виданні іноземної держави, а також тези двох доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що об'єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 200 сторінок, з яких список використаних джерел займає 22 сторінки та охоплює 200 найменувань.

У Вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, з'ясовано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслені мета й задачі дослідження, його об'єкт і предмет, характеризується методологічне підґрунтя, аргументуються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводиться інформація про апробацію й публікацію результатів проведеної роботи, визначаються її структура й обсяг.

Розділ 1 «Загальна характеристика системи адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття та особливості адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів» на підставі аналізу наукових поглядів на поняття «забезпечення» автором визначено, що під правовим забезпеченням слід розуміти діяльність, яка спрямована на створення надійних умов для здійснення прав та свобод громадян за допомогою різноманітних засобів, зокрема за допомогою правових норм, з метою упорядкування, захисту та охорони певних суспільних відносин, зокрема у сфері забезпечення захисту прав споживачів.

Сформульовано особливості адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів, що обумовлюються наступною специфікою правовідносин у зазначеній сфері: перебуванням споживача завжди у нерівних відносинах із суб'єктом господарської діяльності; відсутністю належного фінансування державних органів, діяльність яких спрямована на захист прав споживачів, що впливає на характер взаємовідносин; характером взаємозв'язків у відносинах між споживачем, суб'єктом господарської діяльності, органами державної влади та місцевого самоврядування. Запропоновано розглядати особливості адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів через призму матеріальної та інтелектуальної рис нерівності споживачів та суб'єктів господарювання.

На підставі аналізу практики реалізації своїх прав споживачами обґрунтовано, що саме адміністративно-правове забезпечення захисту прав споживачів у порівнянні з іншими видами правового забезпечення відіграє центральну роль, оскільки саме за допомогою державного впливу на суспільні відносини у цій сфері найбільш повноцінно забезпечується захист прав споживачів.

У підрозділ 1.2 «Сутність та система адміністративно-правових засобів забезпечення захисту прав споживачів» автор аналізує існуючі серед науковців погляди на поняття «засіб», відзначаючи при цьому, що правові засоби є інструментами механізму правового регулювання, а також складовою частиною методу правового регулювання. Адміністративно-правове забезпечення прав споживачів зумовлює регулювання суспільних відносин, насамперед, за участю норм адміністративного права.

Доведено, що для успішного забезпечення захисту прав споживачів держава створює систему засобів, яку можна характеризувати за двома рівнями. На першому рівні засоби забезпечення захисту прав споживачів поділяються на цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові та інші. Така класифікація здійснена за критерієм галузі права, норми якої лежать в основі конкретного засобу забезпечення захисту прав споживачів. На другому рівні засоби забезпечення захисту прав споживачів першого рівня поділяються на конкретні засоби як інструменти регулювання, охорони, захисту та відновлення суспільних відносин у цій сфері.

У дисертації обґрунтовано та послідовно висвітлено сутність примусових, організаційних, роз'яснювальних та стимулюючих адміністративно-правових засобів забезпечення захисту прав споживачів. Визначено, що адміністративно-правовим засобам забезпечення захисту прав споживачів притаманні характерні особливості, що вирізняють їх з-поміж інших засобів, а саме: передбачені законодавством про захист прав споживачів; метою таких засобів є не тільки відновлення порушених прав споживачів, а й попередження; являють собою комплекс дій юридичного характеру, що тягнуть відповідну зміну прав і обов'язків для суб'єктів господарювання та споживачів; вибір конкретних засобів впливу належить органам державної влади та органам місцевого самоврядування; при порушенні прав споживачів може застосовуватися декілька засобів захисту; зазначені засоби, як правило, одночасно є компетенцією уповноважених органів.

У підрозділі 1.3 «Проблеми імплементації міжнародно-правових норм щодо захисту прав споживачів в правову систему України» дисертантом здійснюється загальний аналіз стану імплементації міжнародно-правових актів щодо захисту прав споживачів у вітчизняну правову систему та охарактеризовані окремі міжнародно-правові акти з позиції їх впливу на національне законодавство України. На підставі порівняння українського законодавства з основоположними міжнародно-правовими актами щодо захисту прав споживачів, обґрунтовано, що національне законодавство в значній мірі їм відповідає. Неврахованими є норми міжнародно-правових актів, зокрема, щодо гарантійних зобов'язань суб'єктів господарювання перед споживачами, безпеки продукції, електронної комерції, інформування споживачів про продукцію та реклами, безпеки ліків, туризму та інші.

Окрему увагу у підрозділі приділено аналізу відповідності українського законодавства європейським стандартам у сфері захисту прав споживачів, на підставі чого дозволив констатувати, що в цілому вітчизняна нормативно-правова база не суперечить нормам Європейського Союзу та значною мірою їм відповідає.

Розділ 2 «Адміністративно-правовий статус спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів» містить в собі три підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Поняття та принципи захисту прав споживачів в Україні» відзначено, що принципи захисту прав споживачів знайшли своє закріплення як в міжнародно-правових актах, так і вітчизняному законодавстві. На підставі аналізу та порівняння міжнародно-правових актів автор виділяє загальні та керівні принципи щодо захисту прав споживачів.

До загальних принципів віднесені: розробка, укріплення та продовження активної політики захисту інтересів споживачів; виокремлення пріоритетних для держави напрямків забезпечення захисту прав споживачів; недискримінація населення при здійсненні державної політики щодо захисту прав споживачів, приділення особливої уваги сільському населенню; розповсюдження дії нормативно-правових актів держави на всіх суб'єктів господарювання, незалежно від місця реєстрації та знаходження, якщо вони здійснюють діяльність на території цієї держави. Керівні принципи включають: принцип фізичної безпеки продукції; сприяння економічним інтересам споживачів та захист цих інтересів; норми безпеки та якості споживчих товарів та послуг; систему розподілу основних споживчих товарів та послуг; заходи, що дозволяють споживачу отримати компенсацію; програми просвіти та інформування; заходи, що стосуються конкретних галузей.

Доведено, що у сфері національного захисту прав споживачів діє узгоджена система принципів, які: а) пов'язані спільністю мети і завдань; б) не мають внутрішніх і зовнішніх протиріч; в) закріплені в нормах чинного законодавства; г) означають незаконність діяльності суб'єктів господарювання і обов'язково спричиняють юридичну відповідальність осіб, які порушили будь-який з цих принципів. При цьому до принципів, які закріплені у національному законодавстві автор відносить наступні: 1) забезпеченості прав споживачів державою; 2) захисту майнових інтересів споживачів; 3) стимулювання дотримання прав споживачів; 4) обов'язковості гарантійних зобов'язань на продукцію суб'єктів господарювання; 5) презумпції правоти споживача.

У підрозділі 2.2 «Адміністративно-правовий статус спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів» здійснений розгляд адміністративно-правового статусу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів з позицій визначення місця органу в загальній системі виконавчої влади (галузеве чи міжгалузеве регулювання), його рівня (загальнодержавний, на рівні регіону тощо); «меж відання» органу управління, тобто окреслюється сфера суспільних відносин, що регулюється зазначеним органом, а також характеризуються об'єкти, підлеглі безпосередньо йому; кола завдань, покладених державою на вказаний орган виконавчої влади (загальний напрямок діяльності органу і мету створення цього органу); управлінських функцій, покладених державою на орган управління щодо предмета відання органу (визначається, що конкретно повинен робити орган на виконання поставлених перед ним завдань). Увагу приділено характеристиці сукупності обов'язків і прав (правомочностей) органу та його посадових осіб у ході виконання покладених на орган функцій, тобто визначається міра можливої поведінки органу і його посадових осіб під час виконання своїх функцій (права), а також міра їх належної поведінки (обов'язки).

Доведено, що, враховуючи досвід побудови системи органів захисту прав споживачів, більш тривалий досвід багатьох розвинених країн світу, доцільним в майбутньому є функціонування спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань захисту прав споживачів як самостійного органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, який би підпорядковувався безпосередньо Кабінету Міністрів України. Тим самим було б забезпечено оперативність в управлінні Держспоживінспекції України, а відтак і ефективність її діяльності.

Підкреслюється, що перелік функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів не є вичерпним, що, з одного боку, може призводити до перевищення службовими особами Держспоживінспекції своїх обов'язків, а з іншого - дозволяє Держспоживінспекції виконувати передбачені законодавством завдання. Необхідним є прийняття Закону України «Про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів», в якому чітко визначити всі функції та повноваження Держспоживінспекції.

Держспоживінспекція України здійснює загальні, спеціальні та допоміжні функції. Практичне здійснення завдань та функцій Держспоживінспекції покладається на її структурні підрозділи, в тому числі територіальні органи, державні підприємства, державні центри стандартизації, метрології та сертифікації, призначення, сутність та види яких потребують спеціального наукового дослідження.

Узагальнено обов'язки і права Держспоживінспекції України за напрямками діяльності на наступні: 1) забезпечення захисту прав споживачів; 2) стандартизація, метрологія, підтвердження відповідності; 3) інформативно-роз'яснювальні; 4) нормотворчі; 5) організаційні; 6) контрольно-наглядові за обслуговуванням споживачів та за якістю продукції; 7) робота за зверненнями громадян; 8) вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захисту інтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішньому ринку; 9) фінансові.

У підрозділі 2.3 «Компетенція спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів та громадських організацій споживачів, особливості їх співпраці» звертається увага, що окреслення чіткої і цілісної картини компетенції та повноважень у сфері забезпечення захисту прав споживачів спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів має певне теоретичне і практичне значення, є передумовою правильного розуміння та визначення його ролі та місця серед державних та недержавних структур, вибору форм та методів роботи, а з боку суб'єкта пізнання - можливість дати пропозиції та рекомендації щодо їх вдосконалення. Відповідно до основних напрямків діяльності, Держспоживінспекція України має внутрішню структуру, що складається із структурних підрозділів, кожен з яких має визначений обсяг компетенції. Держспоживінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Вивчення структури центрального апарату Держспоживінспекції дозволяє автору констатувати, що він представлений структурними підрозділами першого та другого рівня. Дисертант стверджує, що така структура центрального апарату цілком виправдана. Однак необхідно привести у відповідність найменування структурних підрозділів центрального апарату Держспоживінспекції. Насамперед, мова йде про структурні підрозділи першого рівня, до яких належать Управління, Департаменти та Сектори. У зв'язку з цим доцільно впорядкувати найменування структурних підрозділів центрального апарату Держспоживінспекції. Структурні підрозділи центрального апарату Держспоживінспекції першого рівня - Департаменти, другого рівня - відділи.

Держспоживінспекції України наділена досить широким обсягом державної діяльності в наступних сферах: організаційній, регулювання, контролю, експертній, нормотворчості, координаційній, інформаційній, правозастосовній.

На підставі аналізу діяльності громадських організацій споживачів, обґрунтовується, що в залежності від ефективності та результативності діяльності громадських організацій щодо відстоювання прав кінцевого споживача всі громадські організації споживачів доцільно поділити на дві групи: 1) які здійснюють діяльність щодо необмеженого кола споживачів; 2) які захищають права окремої особи-споживача чи групи споживачів. На жаль, громадських організацій споживачів, спроможних забезпечувати захист прав необмеженого кола споживачів та конкретних споживачів, в Україні на теперішній час не існує. Це, насамперед, пов'язано із відсутністю підтримки діяльності таких організацій з боку органів державної влади та місцевого самоврядування.

Розділ 3 «Адміністративний примус у системі забезпечення захисту прав споживачів» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Адміністративно-примусові заходи запобігання та припинення порушень прав споживачів» автор проводить розмежування адміністративно-примусових заходів запобігання та припинення порушень прав споживачів, що притаманні Державній інспекції України з питань захисту прав споживачів. До адміністративно-примусових заходів запобігання порушень прав споживачів дисертант відносить проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо додержання вимог законодавства про захист прав споживачів тощо, а до адміністративно-примусових заходів припинення порушень прав споживачів - надання суб'єктам господарювання обов'язкових для виконання приписів про припинення порушень прав споживачів, припинення відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення суб'єктами господарювання виявлених недоліків тощо. Разом з тим, деякі адміністративно-примусові заходи, що здійснюються Держспоживінспекцією України, одночасно відносяться як до заходів запобігання, так і до заходів припинення порушень прав споживачів. Дисертант стверджує, що такими заходами, зокрема, є експертиза продукції, проведення контрольних перевірок правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію, заборона суб'єктам господарювання реалізовувати споживачам певну продукцію та інші.

У підрозділі 3.2 «Підстави та процедури адміністративної відповідальності у сфері захисту прав споживачів» обґрунтовано, що необхідна наявність всіх трьох підстав саме в такій послідовності: норма, що встановлює обов'язок і санкцію за її невиконання; протиправне діяння; за наявності норми і діяння, що її порушує, уповноважений суб'єкт у встановленому законом порядку має право призначити стягнення за адміністративний проступок.

Зазначено, що фактичною підставою адміністративної відповідальності у сфері забезпечення прав споживачів є специфічний вид адміністративного правопорушення - недотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів, що є протиправним, винним (умисним чи з необережності) діянням, за яке КУпАП передбачена відповідальність.

Дисертант відстоює позицію, що суб'єктами адміністративного правопорушення є не тільки фізичні, але й юридичні особи, а у сфері забезпечення захисту прав споживачів - будь-які суб'єкти господарювання, діяльність яких спрямована на реалізацію продукції кінцевому споживачу.

Аналізуючи чинне законодавство України, дисертант виділяє наступні етапи провадження у справах про адміністративні порушення у сфері захисту прав споживачів, що здійснюється посадовими особами Держспоживінспекції України: 1) виявлення та припинення правопорушень у сфері забезпечення захисту прав споживачів та дотримання законодавства у цій сфері, перевірка первинних повідомлень, матеріалів правопорушень; 2) розгляд матеріалів перевірки та прийняття рішення про порушення адміністративного провадження або відмову в порушенні такого провадження; 3) розгляд справи за виявленим фактом правопорушення, з'ясування обставин правопорушення та особи правопорушника, збирання та перевірка доказів; 4) прийняття рішення по справі; 5) виконання постанов у справах про порушення прав споживачів та недотримання законодавства у цій сфері; 6) направлення матеріалів про інші правопорушення у відповідні правоохоронні органи; 7) внесення пропозицій про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушення. Основним документом, який складається на стадії порушення справи, є протокол про адміністративне правопорушення.

виконавчий влада споживач

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання - удосконалення адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів в Україні. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

1. Адміністративно-правове забезпечення захисту прав споживачів - це вплив держави на суспільні відносини з метою захисту прав споживачів та впорядкування, захисту та охорони відносин між органами влади, споживачами та суб'єктами господарювання, що здійснюється за допомогою норм права та через спеціальний механізм.

Особливості адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів обумовлюються наступними особливостями правовідносин у зазначеній сфері: перебуванням споживача завжди у нерівних відносинах із суб'єктом господарської діяльності; відсутністю належного фінансування державних органів, діяльність яких присвячена захисту прав споживачів, що впливає на характер взаємовідносин; характером взаємозв'язків у відносинах між споживачем, суб'єктом господарської діяльності, органами державної влади та місцевого самоврядування.

2. Механізм адміністративно-правового забезпечення прав споживачів - це комплекс засобів, гарантій та відповідальності, спрямованих на реалізацію, охорону, захист та відновлення порушених прав споживача, а також формування загальної та правової культури населення. Комплекс таких заходів включає в себе механізм реалізації, механізм охорони, механізм захисту та відновлення прав споживачів.

Ознаками адміністративно-правових засобів захисту прав споживачів визначені: 1) вони передбачені законодавством про захист прав споживачів; 2) метою таких засобів є не тільки захист вже порушених прав споживачів, а й попередження; 3) являють собою комплекс дій юридичного характеру, що тягнуть відповідну зміну прав і обов'язків для суб'єктів господарювання та споживачів; 4) вибір конкретних мір впливу належить органам державної влади та органам місцевого самоврядування; 5) при порушенні прав споживачів може застосовуватися декілька засобів захисту; 6) зазначені засоби, як правило, одночасно є компетенцією уповноважених органів.

В залежності від спрямованості можна виділити наступні адміністративно-правові засоби захисту прав споживачів: примусові; організаційні; роз'яснювальні; стимулюючі.

3. Значна частина міжнародно-правових актів щодо захисту прав споживачів вже імплементована у правову систему України. В той же час, існує низка міжнародно-правових норм, які й досі не імплементовані до національного законодавства, незважаючи на те, що в країнах Європейського Союзу такі норми діють протягом не одного десятиліття. В першу чергу необхідно впровадити у правову систему України норми щодо повідомлення споживачем продавця про брак відповідності в двомісячний термін з моменту, коли споживач виявив брак відповідності; припущення, що брак відповідності, який виявляється впродовж шести місяців з моменту передачі товару, вже існував, окрім випадку, коли це припущення було несумісне з природою товарів чи характером браку відповідності; підтвердження безпеки продукції; інформації про небезпечну продукцію; обов'язку спеціально уповноважених органів виконавчої влади здійснювати контроль і нагляд за розміщенням безпечної продукції на ринку суб'єктами господарювання тощо.

4. Виділені загальні та керівні принципи захисту прав споживачів. До загальних відносяться: розробка, укріплення та продовження активної політики захисту інтересів споживачів; виокремлення пріоритетних для держави напрямків забезпечення захисту прав споживачів; недискримінація населення при здійсненні державної політики щодо захисту прав споживачів, приділення особливої уваги сільському населенню; розповсюдження дії нормативно-правових актів держави на всіх суб'єктів господарювання, незалежно від місця реєстрації та знаходження, якщо вони здійснюють діяльність на території цієї держави. Керівні принципи включають: принцип фізичної безпеки продукції; сприяння економічним інтересам споживачів та захист цих інтересів; норми безпеки та якості споживчих товарів та послуг; систему розподілу основних споживчих товарів та послуг; заходи, що дозволяють споживачу отримати компенсацію; програми просвіти та інформування; заходи, що стосуються конкретних галузей.

5. Адміністративно-правовий статус Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів складається з наступних елементів: місце в загальній системі виконавчої влади, компетенція, завдання, мета створення, функції, обов'язки і права.

6. Обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку правової системи України вже сформовано законодавчу основну для здійснення Держспоживінспекцією України своєї компетенції у сфері адміністративно-правового захисту прав споживачів. В той же час, частина нормативно-правових актів у цій сфері потребують внесення відповідних змін у зв'язку з проведенням адміністративної реформи, зокрема, щодо правового статусу територіальних управлінь у справах захисту прав споживачів, порядку проведення перевірок щодо додержання суб'єктами господарювання законодавства про захист прав споживачів та накладення штрафів та ін. при цьому Держспоживінспекція України наділена, в основному, правоутворюючими повноваженнями щодо інших суб'єктів відносин у сфері реалізації прав самими споживачами та повноваженнями праводомаганнями.

7. Відсутність належного фінансування державних органів, діяльність яких спрямована на захист прав споживачів, призводить до неповноцінного забезпечення захисту прав споживачів. Особливого значення набуває питання неналежного фінансування у випадках звернення споживачів при придбанні продовольчих товарів неналежної якості. Від своєчасності реагування Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та її територіальних органів на випадки реалізації неякісних продуктів харчування залежить життя не одного споживача. Враховуючи це, необхідно прийняти Концепцію захисту прав споживачів на 2014-2020 роки, в якій передбачити фінансування Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів окремим рядком Державного бюджету України.

Питання проведення експертиз товарів залишається проблемним. У деяких областях України установи для проведення експертиз товарів практично відсутні. Шляхом вирішення цієї проблеми повинно стати належне та своєчасне фінансування діяльності Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та її територіальних органів, що можливо досягти за допомогою встановлення обов'язку для Кабінету Міністрів України до початку наступного бюджетного року затверджувати Порядок використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України для проведення незалежної експертизи (випробувань) якості товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектувальних виробів на наступний рік.

Нерівності споживача та суб'єкта господарювання у відносинах щодо реалізації або пропонування до реалізації останнім продукції споживачеві притаманні дві основні риси: матеріальна та інтелектуальна. Матеріальна риса нерівності характеризується, насамперед, майновою нерівністю, інтелектуальна ж риса нерівності - тим, що суб'єкт господарювання, на відміну від споживача, знає специфіку продукції, що реалізує, та переважно більше розуміється на тонкощах законодавства про захист прав споживачів. На законодавчому рівні зроблена спроба подолати інтелектуальну рису нерівності споживача та суб'єкта господарювання шляхом закріплення в статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» обов'язку суб'єкта господарювання надавати необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору споживачами.

Список праць

1. Фролков М.В. Поняття та принципи захисту прав споживачів в Україні / М.В. Фролков // Наука і правоохорона. - 2012. - № 4 (18), ч. 2. -С. 290-294.

2. Фролков М.В. Адміністративно-правові засоби забезпечення захисту прав споживачів / М.В. Фролков // Митна справа. - 2013. - № 2 (86), ч. 2. - С. 429-434.

3. Фролков М.В. Механізм адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів / М.В. Фролков // Публічне право. Науково-практичний юридичний журнал. - 2013. - № 2 (10). - С. 314-319.

4. Фролков М.В. Поняття та особливості адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів / М.В. Фролков // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. - 2013. - № 26. - С. 547-555.

5. Фролков М.В. Адміністративно-правовий статус Держспоживінспекції України / М.В. Фролков // Митна справа. - 2013. - Спеціальний випуск, ч. 1. - С. 7-13.

6. Фролков М.В. Административное принуждение в сфере нарушений прав потребителей / М.В. Фролков // Право и политика. Научно-методический журнал. - 2013. - № 3. - С. 267-271.

7. Фролков М.В. Щодо визначення особливостей адміністративно-правового забезпечення захисту прав споживачів / М.В. Фролков // Проблеми трудового права та проходження служби в органах внутрішніх справ: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Дніпропетровськ, 28 лютого 2013 року). - Дніпропетровськ, 2013. - С. 166-169.

Размещено на Allbest.ru