Об'єктом дослідження є адміністративно-правові відносини, що виникають в процесі організації та діяльності Служби безпеки України.

Предметом дослідження є проблеми адміністративно-правових основ організації та діяльності Служби безпеки України.

Методи дослідження. В роботі застосовувалась сукупність загальних та спеціальних методів наукового дослідження. У роботі використано діалектичний загальнонауковий метод. Цей метод сприяє об'єктивній оцінці рівня та ефективності організаційного забезпечення діяльності СБ України. Крім того, для реалізації поставлених завдань були застосовані такі спеціальні методи наукового дослідження: історико-правовий, логіко-семантичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, аналітичний, формально-логічний та статистичний. Історико-правовий метод застосовувався для вивчення розвитку органів державної безпеки (підрозділ 1.1) та законодавства щодо формування СБ України. Логіко-семантичний метод (підрозділ 1.2) дозволив дослідити основні поняття, що застосовувались в роботі, систематизувати їх та вдосконалити. Системно-структурний метод (підрозділ 1.3) було використано при виділенні різноманітних елементів в організаційній структурі СБ України. Порівняльно-правовий метод (підрозділи 2.1, 2.2 та 2.3) покладено в основу аналізу законодавства у досліджуваній сфері в Україні, а також компаративного аналізу відповідних норм вітчизняного та зарубіжного права. Аналітичний метод (підрозділи 2.4 та 3.4) надав можливість встановити необхідність подальшого розвитку адміністративно-правового статусу СБ України, а також необхідність вдосконалення законодавства у цій сфері. За допомогою формально-логічного методу (підрозділи 3.1 та 3.2) було проведено юридичний аналіз співвідношення змісту і форми адміністративного законодавства, що регулює організацію та діяльність СБ України. Метод статистичного аналізу (підрозділ 3.3) було використано під час роботи з офіційно-статистичними матеріалами, звітами СБ України та інших правоохоронних органів щодо результатів діяльності Служби безпеки.

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, Кодекси України (про адміністративні правопорушення, кримінальний, кримінально-процесуальний), Закони України, підзаконні нормативні акти, що регламентують адміністративно-правову діяльність Служби безпеки України.

Інформаційну та емпіричну основу дослідження складають матеріали конкретної діяльності Служби безпеки України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дане дисертаційне дослідження є першим у вітчизняній юридичній науці адміністративного права комплексним правовим дослідженням всіх аспектів адміністративно-правових основ організації та діяльності Служби безпеки України. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд наукових положень і висновків:

вперше:

- визначено поняття «принципи діяльності Служби безпеки України», під яким слід розуміти сформовані історично та відображені в Конституції та законах України, що визначають організацію та діяльність СБ України, основоположні ідеї та керівні начала здійснення цим органом своїх функцій, реалізації, покладених завдань по забезпеченню державної безпеки, дотримання яких обумовлює рівень ефективності демократичності діяльності СБ України;

- здійснено класифікацію протоколів про адміністративні правопорушення, що складаються співробітниками СБ України: 1) у сфері господарської діяльності; 2) у сфері боротьби з корупцією; 3) у сфері інформації та інформаційних технологій;

удосконалено:

- періодизацію розвитку Служби безпеки України, що передбачає такі етапи: 1-й - зародження охоронних підрозділів у сфері захисту національних інтересів (VII ст. до н.е. - 17 ст. н.е.); 2-й - розвиток Служби безпеки в часи Російської Імперії (з 17 століття - до початку 20 століття); 3-й - створення підрозділів безпеки під час відродження української державності (1917-1920 рр.); 4-й - період СРСР (1920-1991 рр.); 5-й - сучасний період (1991 рік - теперішній час);

- класифікацію функцій державного управління, що здійснюють підрозділи СБ України, на загальні, спеціальні та допоміжні функції;

- характеристика адміністративно-юрисдикційної діяльності Служби безпеки України, що обмежується реалізацією визначених законодавством завдань щодо виявлення адміністративних правопорушень, складання в результаті цього протоколів посадовими особами СБ України та передання їх до відповідних органів для вирішення питання про притягнення винних до адміністративної відповідальності.

дістали подальшого розвитку:

- обґрунтування необхідності вирішення питання структури Антитерористичного центру при Службі безпеки України, його складу, в тому числі склад Міжвідомчої координаційної комісії, відповідним Указом Президента України «Про антитерористичний центр»;

- пропозиції щодо напрямків вдосконалення адміністративно-правових основ організації та діяльності СБ України, зокрема, шляхом: 1) прийняття спеціальних Законів України «Про правоохоронні органи», «Про державну безпеку України»; 2) приведення Указу Президента України від 11.12.1998 року № 1343/98 «Про Антитерористичний центр» у відповідність до Указів Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади», Концепції адміністративної реформи України, Постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади»; 3) визначення статусу Служби безпеки України (правоохоронний чи силовий орган); 4) затвердження Комплексної цільової програми реформування Служби безпеки України; 5) забезпечення належного рівня фінансування її діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки, отримані в ході дисертаційного дослідження адміністративно-правових основ організації та діяльності Служби безпеки України, можуть бути використані у:

- науково-дослідній сфері, з метою подальшого розвитку науково-правової концепції адміністративно-правового статусу Служби безпеки України;

- правотворчій та правозастосовній сферах, з метою розвитку та удосконалення законодавства з регулювання питань організації та діяльності Служби безпеки України і його досконалого застосування;

- навчальному процесі, для використання в розробці правових наукових підручників, посібників, лекцій, методичних матеріалів, навчальних програм тощо.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки були оприлюднені на таких міжнародних науково-практичних конференціях: «Роль права та закону у громадянському суспільстві» (м. Одеса, 2012 р.); «Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті» (м. Одеса, 2012 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у восьми наукових працях: серед них п'ять статей, опублікованих у фахових виданнях України, одна - у виданні іноземної держави, а також тези двох доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 193 сторінок. Список використаних джерел складається з 189 найменувань і займає 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, з'ясовано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслені мета й завдання дослідження, його об'єкт і предмет, охарактеризовано методологічне підґрунтя, аргументуються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводиться інформація про апробацію й публікацію результатів проведеної роботи, визначаються її структура й обсяг.

Розділ 1. «Становлення та організаційна структура Служби безпеки України» складається з трьох підрозділів..

У підрозділі 1.1 «Історико-правовий аспект становлення Служби безпеки України» автор досліджує основні історичні етапи розвитку органів державної безпеки: 1-й - зародження охоронних підрозділів у сфері захисту національних інтересів (VII ст. до н.е. - 17 ст. н.е.); 2-й - розвиток Служби безпеки в часи Російської Імперії (з 17 століття - до початку 20 століття); 3-й - створення підрозділів безпеки під час відродження української державності (1917-1920 рр.); 4-й - період СРСР (1920-1991 рр.); 5-й - сучасний період (1991 рік - теперішній час). На думку дисертанта, в рамках зазначеної періодизації найбільш повно та детально прослідковуються основні етапи становлення Служби безпеки України.

Автор приходить до висновку, що саме в рамках первіснообщинного ладу відбулося зародження ідеї захисту влади та забезпечення її інтересів. Протягом значного проміжку часу спеціальні служби еволюціонували в нерозривній єдності з правоохоронними та каральними органами. Другий етап становлення органів безпеки характеризується наділенням існуючих органів держави притаманними спеціальним службам повноваженнями. Забезпеченням державної безпеки займалися переважно органи державної виконавчої влади. Повноваженнями в сфері забезпечення безпеки та інтересів губернії був наділений губернатор наприкінці 19 - у 20 столітті.

Визначено, що на третьому етапі розвитку державною безпекою опікувалися ідеологічно налаштовані представники революційних зрушень, які не мали спеціальної освіти та навичок. В той же час діяльність щодо забезпечення державної безпеки вперше покладалася на спеціально створювані державні органи більш вузької спеціалізації.

Підкреслюється, що органи СБ України були створені внаслідок складних трансформаційних процесів на території колишнього Радянського Союзу наприкінці 80-х - на початку 90-х років 20 століття та ліквідації радянської системи органів державної безпеки.

Обґрунтовано, що на сучасному етапі історичного розвитку СБ України є окремим спеціально створеним органом державної влади, на який покладено в тому числі обов'язок забезпечення національної безпеки. Протягом всієї історії свого розвитку СБ України удосконалювало не тільки заходи діяльності та методи роботи, але й нормативно-правову основу здійснення такої діяльності.

Підрозділ 1.2 «Місце та призначення Служби безпеки України в системі правоохоронних органів» присвячений визначенню місця та призначення Служби безпеки України серед інших правоохоронних органів.

Автор аналізує існуючі серед науковців погляди на поняття «правоохоронні органи» та «правоохоронна діяльність», відзначаючи при цьому, що у різних нормативно-правових актах поняття правоохоронної діяльності та правоохоронних органів тлумачаться по-різному, а інколи й суперечать одне одному. Обґрунтовано висновок, що до правоохоронних органів належать: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Такі органи складають систему правоохоронних органів.

У дисертації обґрунтовано, що СБ України займає особливе місце в системі правоохоронних органів, що пояснюється специфічними завданнями, перебуванням поза системою виконавчої влади, особливим адміністративно-правовим статусом. Основною особливістю СБ України, порівняно з іншими правоохоронними органами, є спеціальне призначення - забезпечення державної безпеки України.

Доведено, що система правоохоронних органів України потребує реформування, оскільки досить часто відбувається дублювання функцій правоохоронних органів, не завжди закріплені функції сприяють вирішенню поставлених перед цими органами завдань.

Визначено, що взаємодія СБ України, Міністерства внутрішніх справ України та прокуратури регламентується різними нормативно-правовими актами, однак, детально така взаємодія закріплена різного роду підзаконними нормативними актами, такими як спільні накази, інструкції тощо. Доцільно переглянути практику підзаконної регламентації діяльності правоохоронних органів та законодавчо забезпечити їх взаємодію.

У підрозділі 1.3 «Загальна характеристика організаційної побудови Служби безпеки України» дисертант розглядає внутрішню структуру Служби безпеки України, характеризуючи кожний структурний підрозділ, проводить аналіз узгодженості нормативно-правових актів щодо Міжвідомчої координаційної комісії Антитерористичного центру при Службі безпеки України, висвітлює питання необхідності існування Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції.

Проводячи порівняння діючого в Україні законодавства, автор приходить до висновку, що невирішеним є питання щодо членства у Міжвідомчій координаційній комісії Антитерористичного центру при Службі безпеки України наступних осіб: заступників керівника Антитерористичного центру, заступника Державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України - начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, заступника голови Київської міської державної адміністрації; заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади. Наприклад, посади Державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України фактично не існує, а в діючих нормативно-правових актах ця посада й досі згадується.

Обґрунтовується, що питання структури Антитерористичного центру при Службі безпеки України, його складу, в тому числі склад Міжвідомчої координаційної комісії, має вирішуватися не Законом України «Про боротьбу з тероризмом», а відповідним Указом Президента України.

Відзначено, що ліквідація Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції негативно позначилося на вирішенні проблем боротьби з корупцією, оскільки саме Міжвідомча робоча група з питань протидії корупції зосереджувала в своєму складі представників тих органів держави, що ведуть боротьбу з корупцією. Необхідним є поновлення Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції з тих підстав, що цей орган є відносно незалежним від кожної з силових структур і має достатньо правових підстав для протидії корупції в правоохоронних органах.

Розділ 2. «Організаційні основи функціонування та діяльності Служби безпеки України» містить в собі чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Завдання Служби безпеки України як правоохоронного органу» характеризуються завдання Служби безпеки України як елементу її правового статусу.

Відзначено, що на СБ України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. Обґрунтовано, що особливістю її діяльності є те, що така діяльність не може бути настільки ж прозорою, наскільки прозора діяльність інших органів державної влади. Більшість питань не можуть публічно обговорюватися та піддаватися критиці.

Визначено, що до завдань СБ України входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

На підставі аналізу законодавства зроблено висновок, що завдання СБ України сформульовані за декількома критеріями, а саме: 1) за об'єктами захисту (національна безпека); 2) у сфері правоохоронної діяльності (як правоохоронного органу); 3) розвідка та контррозвідка.

На підставі порівняння завдань вітчизняних та іноземних органів державної безпеки відзначено, що міжнародний досвід діяльності спецслужб провідних країн світу свідчить про те, що укріплення національної безпеки таких країн відбувається через наділення спецслужб більшими, в порівнянні із Службою безпеки України, повноваженнями та кращим фінансуванням.

Підрозділ 2.2 «Функції діяльності підрозділів Служби безпеки України» присвячено з'ясуванню поняття «функція», розглянуто класифікації управлінських функцій, проаналізовано взаємозв'язок загальних, спеціальних та допоміжних функцій Служби безпеки України.

Автор приходить до висновку, що підрозділи Служби безпеки України здійснюють загальні, спеціальні та допоміжні функції державного управління.

Визначено, що в залежності від сфери правозастосування, функції Служби безпеки України можна класифікувати на групи: 1) інформаційно-аналітичні; 2) розвідка та контррозвідка; 3) правоохоронні; 4) забезпечення національної безпеки.

Аналіз нормативно-правових актів, проведений автором, доводить, що чинне національне законодавство достатньо повно регламентує діяльність підрозділів Служби безпеки України. Підрозділи Служби безпеки України є безпосередніми суб'єктами забезпечення національної безпеки України.

У підрозділі 2.3 «Принципи діяльності Служби безпеки України» основні вимоги, яким повинна відповідати діяльність Служби безпеки України, розкрито сутність кожного принципу діяльності Служби безпеки України.

У нормах вітчизняного законодавства автор виділяє наступні принципи діяльності, які формулюють вихідні, основні вимоги, яким повинна відповідати діяльність СБ України: законності; поваги до прав і гідності особи; позапартійності; відповідальності перед народом України; поєднання єдиноначальності і колегіальності; гласності і конспірації.

На підставі проведеного в даному підрозділі дослідження, автор доходить висновку, що принципи діяльності СБ України становлять складне утворення, що інтегрує закономірності розвитку різноманітних аспектів відносин СБ України з іншими суб'єктами права.

Звертається увага, що відносини СБ України з іншими суб'єктами розвиваються та функціонують на основі не тільки принципів, які вже знайшли своє відображення в законодавстві, а й тих, які склалися на практиці, але не закріплені в нормах. Принципи діяльності Служби безпеки України можуть виникати, ґрунтуючись на теоретичних концепціях, формуватися усвідомлено в ході загальнодержавних перетворень, а також виходячи з емпіричного досвіду. Гармонізація впливу цих галузей на формування основ діяльності Служби безпеки України дозволить оптимізувати методи правового регулювання й стабілізувати управлінські процеси.

У підрозділі 2.4 «Особливості державного змісту та кадрового забезпечення діяльності Служби безпеки України» розглянуто поняття «забезпечення», визначено умови діяльності Служби безпеки України.

Обґрунтовано, що створення умов діяльності Служби безпеки України передбачає інформаційно-технічне, організаційне, правове, кадрове, матеріальне забезпечення.

Визначено, що інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності Служби безпеки України - це комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання підрозділами Служби безпеки України покладених на них функцій та завдань. Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності СБ України використовується інформація, що надійшла від органів державної влади та місцевого самоврядування, громадян та їх об'єднань, засобів масової інформації тощо.

Організаційне забезпечення діяльності Служби безпеки України передбачає створення необхідних умов для здійснення її співробітниками своїх функціональних обов'язків.

Автор проводить розмежування рівнів правового забезпечення діяльності СБ України: законодавчого та підзаконного. Дано визначення кадровому забезпеченню діяльності СБ України, під яким автор пропонує розуміти специфічну, повторювану діяльність, здійснювану у процесі управління органами СБ України. Змістом кадрового забезпечення є створення умов для укомплектування органів і підрозділів необхідним, що відповідає певним вимогам, контингентом людей, а також інформацією про нього, впровадження науково-обґрунтованих методів добору, розстановки, навчання, виховання, стимулювання кадрів, правового регулювання проходження служби та надання правового захисту особовому складу органів СБ України.

Звертається увага, що одним з надзвичайно актуальних питань є забезпечення співробітників СБ України та членів їх сімей житлом. Існуючий рівень матеріального забезпечення співробітників служби не відповідає реаліям сьогодення. Має місце суттєва диспропорція в оплаті праці співробітників СБ України, особливо тих, які мають незначну вислугу років, у порівнянні з іншими категоріями населення.

Розділ 3. «Особливості організації та напрями удосконалення діяльності Служби безпеки України» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Методи адміністративної діяльності Служби безпеки України» розглянуто сутність та особливості адміністративних методів діяльності Служби безпеки України, їх співвідношення та відмінності.

У діяльності Служби безпеки України важливе значення мають адміністративні методи, які характеризуються відносинами типу «влада - підпорядкування», у них найбільш яскраво виражається управлінсько-розпорядча природа адміністративної діяльності СБ України щодо основного її призначення - забезпечення національної безпеки. Головними методами адміністративної діяльності СБ України є переконання і примус, оскільки в реалізації функцій такої діяльності є варіативність, співвідношення переконання і примусу. При цьому повинно переважати переконання, що пояснюється характеристикою України як правової держави, із відповідності її цілей і завдань інтересам людини і громадянина.

Запропоновано під адміністративним примусом, який здійснюється СБ України, розуміти застосування передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу щодо правозобов'язаних суб'єктів з метою захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, забезпечення охорони державної таємниці.

Підрозділ 3.2 «Особливості використання адміністративно-запобіжних заходів у діяльності підрозділів Служби безпеки України» присвячено уточненню понять «запобігання», «адміністративно-запобіжні заходи», визначено систему адміністративно-запобіжних заходів, які застосовує у своїх діяльності СБ України, згідно чинного законодавства України. На підставі аналізу поглядів науковців щодо застосування адміністративно-запобіжних заходів обґрунтовано, що адміністративно-запобіжні заходи, що застосовуються в діяльності СБ України, становлять комплекс заходів впливу морального, фізичного, організаційного та іншого характеру, що дозволяють: по-перше, не допускати протиправної поведінки з боку осіб, які схильні до неї; по-друге в усунені причин, що сприяють вчиненню правопорушень; по-третє, створення умов, які виключають протиправну поведінку.

Відзначено, що адміністративно-запобіжні заходи, які застосовуються підрозділами СБ України, посідають одне з найважливіших місць в їх діяльності. Зазначені заходи мають чітку профілактичну спрямованість, орієнтовані на забезпечення національної безпеки, на недопущення вчинення правопорушень тощо.

Зазначено, що проблемним залишається процедура відшкодування витрат та збитків за використання транспортних засобів для проїзду до місця події, припинення злочинів, переслідування та затримання осіб, які підозрюються в їх вчиненні, доставки до лікувальних установ осіб, що потребують термінової медичної допомоги. Це призводить до негативного ставлення фізичних та юридичних осіб до надання такої допомоги співробітникам СБ України.

Обґрунтовано необхідність нормативно врегулювати питання відшкодування витрат та збитків при використанні співробітниками СБ України транспортних засобів, а також засобів зв'язку, що належать їм або підприємствам, установам і організаціям, військовим частинам і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав і організацій, транспортних засобів спеціального призначення).

На підставі дослідження законодавства виділено наступні адміністративно-запобіжні заходи, які застосовує в своїй діяльності працівники СБ України: 1) перевірка документів; 2) огляд - особистий огляд і огляд речей, вантажів, багажу, транспортних засобів, зброї і боєприпасів, різних об'єктів; 3) вилучення речей та документів; 4) відвідування підприємств, установ і організацій; 5) входження на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення фізичних та юридичних осіб; 6) внесення подань в державні органи, підприємства, установи, організації, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень; 7) використання транспортних засобів, а також засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам, організаціям.

У підрозділі 3.3 «Особливості здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності Служби безпеки України» зазначається, що адміністративно-юрисдикційна діяльність СБ України передбачає встановлену законом сукупність правомочностей цього державного органу вирішувати правові суперечки та порушувати справи про адміністративні правопорушення, давати оцінку діям особи з точки зору їх правомірності або неправомірності, сприяти застосуванню юридичних санкцій до правопорушників.

Визначено, що співробітники СБ України складають протоколи про адміністративні правопорушення за порушення порядку провадження господарської діяльності; порушення обмежень щодо використання службового становища; пропозицію або надання неправомірної вигоди; порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви); порушення вимог фінансового контролю; порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів; незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень; невжиття заходів щодо протидії корупції; незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації; порушення законодавства про державну таємницю; порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави; здійснення незаконного доступу до інформації в інформаційних (автоматизованих) системах, незаконне виготовлення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (автоматизованих) систем.

Запропоновано класифікацію протоколів про адміністративні правопорушення, що складаються співробітниками СБ України. В залежності від безпосереднього об'єкта охорони, на який здійснюється посягання, всі протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені КУпАП та які складаються уповноваженими особами СБ України, можна класифікувати на наступні: 1) у сфері господарської діяльності; 2) у сфері боротьби з корупцією; 3) у сфері інформації та інформаційних технологій. При цьому відзначається, що співробітники СБ України складають протоколи про правопорушення, розгляд справ стосовно яких віднесено до компетенції інших суб'єктів адміністративної юрисдикції, зокрема судді районних (міських) судів. Тому СБ України здійснює тільки певну частину необхідних юрисдикційних дій, як правило, забезпечувального характеру, без яких компетентні суб'єкти не змогли б розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення.

У дисертації обґрунтовано, що адміністративно-юрисдикційна діяльність СБ України обмежується реалізацією визначених законодавством завдань, щодо виявлення адміністративних правопорушень, складання в результаті цього протоколів посадовими особами СБ України та передання їх до відповідних органів для вирішення питання про притягнення винних до адміністративної відповідальності.

Підрозділ 3.4 «Напрямки удосконалення діяльності Служби безпеки України» присвячено розгляду основних напрямків удосконалення діяльності СБ України з обґрунтуванням їх необхідності та доцільності.

Звертається увага на потребу наближення національного законодавства до стандартів Європейського Союзу і НАТО, враховуючи євроінтеграційні спрямування України.

На підставі аналізу позицій вчених та практиків відзначено, що контроль за діяльністю спецслужб має здійснювати спеціальний комітет парламенту, який у Верховній Раді України на сьогодні відсутній; в новій редакції Закону України «Про Службу безпеки України» доцільно зберегти діяльність інституту Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю СБ України; доцільно віднести до державної таємниці частину відомостей щодо конкретних складових бюджетного фінансування СБ України із залишенням контролю за використанням коштів держбюджету за Рахунковою палатою Верховної Ради України.

Обґрунтована необхідність удосконалення сфери громадського контролю за діяльністю СБ України, для чого пропонується законодавчо закріпити норму про діяльність створеної при Голові СБ України Громадської консультативної ради.

служба безпека україна правоохоронний

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання - удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності Служби безпеки України. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

1. Взаємодія СБ України, МВС та прокуратури регламентується різними нормативно-правовими актами, однак, детально така взаємодія закріплена різного роду підзаконними нормативними актами, такими як спільні накази, інструкції тощо. Враховуючи положення статті 19 Конституції України, доцільно переглянути практику підзаконної регламентації діяльності правоохоронних органів та законодавчо забезпечити їх взаємодію. Для цього необхідно прийняти Закон України «Про систему правоохоронних органів України».

2. Невирішеним є питання щодо членства у Міжвідомчій координаційній комісії Антитерористичного центру при Службі безпеки України наступних осіб: заступників керівника Антитерористичного центру, заступника Державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України - начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, заступника голови Київської міської державної адміністрації; заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади. Необхідно привести Указ Президента України від 11.12.1998 № 1343/98 «Про Антитерористичний центр» у відповідність до Указів Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади», Концепції адміністративної реформи України, Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади».

3. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» та Указ Президента України «Про Антитерористичний центр» суперечать один одному в частині структури Антитерористичного центру при СБ України. Питання структури відповідного Антитерористичного центру, його складу, в тому числі склад Міжвідомчої координаційної комісії, має вирішуватися не Законом України «Про боротьбу з тероризмом», а відповідним Указом Президента України.

4. Ліквідація Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції негативно позначилася на вирішенні проблем боротьби з корупцією, оскільки саме цей орган зосереджував у своєму складі представників тих органів держави, що ведуть боротьбу з корупцією. Необхідним є поновлення Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції з тих підстав, що вона є відносно незалежним від кожної з силових структур і може мати достатньо правових підстав для протидії корупції в правоохоронних органах.

5. Підрозділи СБ України здійснюють загальні, спеціальні та допоміжні функції державного управління. До загальних функцій належать ті, що притаманні всім органам державного управління, та які є основою виконання спеціальних функцій управління. До загальних функцій слід віднести планування, контроль, регулювання тощо. Спеціальні функції управління притаманні лише конкретно визначеним органам державного управління та саме вони відрізняють один орган державного управління від іншого та обумовлюють виконання ними своїх завдань. До спеціальних функцій управління відносять (особливо на вищому рівні): це добір кадрів та їх розстановка, складання бюджету, здійснення довгострокових цілей і подолання кризових ситуацій. Спеціальні функції (як найчисленніші) поділяють на види залежно від сфер управління. Допоміжні функції - це такі функції державного управління, які необхідні для нормального та повноцінного виконання основних функцій управління. Тобто допоміжні функції дозволяють підготовити та запустити процес реалізації загальних та спеціальних функцій державного управління.

6. Принципи діяльності СБ України - це сформовані історично та відображені в Конституції та законах України, що визначають організацію та діяльність СБ України, основоположні ідеї та керівні начала здійснення цим органом своїх функцій, реалізації, покладених завдань по забезпеченню державної безпеки, дотримання яких обумовлює рівень ефективності демократичності діяльності СБ України.

Ознаками принципів діяльності СБ України є: 1) закріплені в Конституції України та законодавчих актах, що регламентують діяльність СБ України; 2) виступають основоположними критеріями визначення ефективності діяльності СБ України; 3) забезпечують поєднання дотримання загальнодержавного інтересу та збереження демократичних засад державного управління; 4) обмежують державну владу та силові методи її здійснення тощо.

7. Примусові заходи, які застосовує СБ України, спрямовані не тільки на реалізацію основного завдання, тобто забезпечення національної безпеки, а й на попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

8. Обґрунтовано необхідність нормативно врегулювати питання відшкодування витрат та збитків при використанні співробітниками СБ України транспортних засобів, а також засобів зв'язку, що належать їм або підприємствам, установам і організаціям, військовим частинам і фізичним особам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав і організацій, транспортних засобів спеціального призначення).

9. В залежності від безпосереднього об'єкта охорони, на який здійснюється посягання, всі протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення та які складаються уповноваженими особами СБ України, можна класифікувати на наступні: 1) у сфері господарської діяльності; 2) у сфері боротьби з корупцією; 3) у сфері інформації та інформаційних технологій.

10. Адміністративно-юрисдикційна діяльність СБ України обмежується реалізацією визначених законодавством завдань щодо виявлення адміністративних правопорушень, складання в результаті цього протоколів посадовими особами СБ України та передання їх до відповідних органів для вирішення питання про притягнення винних до адміністративної відповідальності.

11. Для подальшого реформування СБ України необхідно визначити статус СБ України (правоохоронний чи силовий орган), затвердити Комплексну цільову програму реформування Служби безпеки України, забезпечити належний рівень фінансування її діяльності. Реформування СБ України повинно проходити з урахуванням іноземного досвіду та національних особливостей.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Грек М. В. Історико-правовий аспект становлення Служби безпеки України / М. В. Грек // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - 2011. - № 22. - С. 219-230.

2. Грек М. В. Місце та роль Служби безпеки України в системі правоохоронних органів / М. В. Грек // Наука і правоохорона. - 2011. - № 4 (14), ч. 2. - С. 18-23.

3. Грек М. В. Загальна характеристика організаційної побудови Служби безпеки України / М. В. Грек // Європейські перспективи. - 2012. - № 2, ч. 2. - С. 92-98.

4. Грек М. В. Завдання Служби безпеки України як правоохоронного органу / М. В. Грек // Публічне право. - 2012 р. - № 3 (7). - С. 240-247.

5. Грек М. В. Методи адміністративної діяльності Служби безпеки України / М. В. Грек // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - 2012 р. - № 25. - С. 233-240.

6. Грек М. В. Особенности осуществления административно-юрисдикционной деятельности СБ Украины / М. В. Грек // Право и политика. Научно-методический журнал. - 2013. - № 3. - С. 139-143.

7. Грек М. В. Дослідження питання взаємодії СБ України, органів прокуратури та внутрішніх справ у сфері національної безпеки та оборони з організованою злочинністю / М. В. Грек // Роль права та закону у громадянському суспільстві: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 20-21 квітня 2012 р.). - Одеса: ГО «Причорноморська фундація права», 2012. - С. 17-19.

8. Грек М. В. Загальна характеристика антитерористичного центру при СБУ / М. В. Грек // Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 16-17 листопада, 2012 р.). - Одеса.: ГО «Причорноморська фундація права», 2012. - Ч.2. - С. 76-77.

Підписано до друку 20.03.2014 р. Формат 60х84/16.

Папір офсетний. Друк різографічний. Умов.-друк. арк. 0,9.

Тираж 100 прим.

Виготовлено на поліграфічній базі ПВНЗ

Міжнародний університет бізнесу і права

70039, м. Херсон, вул. 49 Гвардійської дивізії, 37а

Размещено на Allbest.ru