Адміністративно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Адміністративно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Запровадження та утвердження правових, демократичних і соціальних принципів розвитку держави спричиняє необхідність ґрунтовних перетворень у всіх напрямах її діяльності, та, зокрема, у напряму забезпечення належного стану санітарного та епідемічного благополуччя населення України. Актуальність даної проблематики зумовлена тенденціями зростання кількості випадків виникнення інфекційних захворювань населення, що у свою чергу створює певну напруженість у суспільстві. Показово, що за 12 місяців 2011 року органами публічної адміністрації, в тому числі й органами внутрішніх справ, проведено 490,5 тис. обстежень об'єктів підвищеного епідемічного ризику, з них 59 % (289,5 тис.) приходиться на харчові об'єкти. За результатами даної діяльності було виявлено: порушення вимог санітарного законодавства (53,8 тис. випадків обстежень); невідповідність встановленим нормативам якості продуктів харчування, питної води тощо (24,9 тис. випадків). Наведене свідчить, що кількість випадків порушень законодавства у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення залишається значною, проте недосконалість законодавства зумовлює недоліки в діяльності публічної адміністрації, яка здійснює контролюючий та організуючий вплив у вказаній сфері.

Одними із ключових суб'єктів є органи внутрішніх справ. Проте, варто зазначити, що на сьогодні, в Україні чітко простежується відсутність належної наукової розробки та нормативно-правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ у даній сфері.

Актуальність дослідження адміністративно-правових засад діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України обумовлена, також, оновленням законодавства у зв'язку із вступом України до Світової організації торгівлі та запровадженням нових стандартів у даній сфері. Вищезазначене свідчить про необхідність формування сучасної теоретичної моделі адміністративно-правових засад діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України.

Фундаментальною основою для вказаного дослідження стати праці таких вчених-адміністративістів: В.Б. Авер'янова, М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, В.М. Бевзенка, А.І. Берлача, В.Т. Білоуса, Ю.П. Битяка, І.Л. Бородіна, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, В.О. Заросила, В.В. Зуй, Д.П. Калаянова, С.В. Ківалова, В.В. Коваленка, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, Р.А. Калюжного, А.Т. Комзюка, В.В. Конопльова, С.Ф. Константинова, О.В. Кузьменко, В.І. Олефіра, О.І. Остапенка, В.П. Пєткова, Д.М. Приймаченка, О.П. Рябченко, О.Ф. Скакун, С.Г. Стеценка, І.М. Шопіної, Х.П. Ярмакі, О.Н Ярмиша та ін.

Окремі питання щодо проблематики даного дослідження знайшли своє відображення у працях й інших вчених. Так, В.В Корнієць приділила увагу адміністративно-правовим основам відповідальності за правопорушення у санітарно-епідеміологічній сфері в контексті адміністративно-правової реформи в Україні, а В.В. Мартиновський охарактеризував адміністративно-юрисдикційну діяльність органів санітарно-епідеміологічної служби. Аналіз теоретичних поглядів вказаних вчених дав змогу оцінити стан проблем, що досліджуються, визначити коло питань, які взагалі не були предметом наукового пошуку. Відсутність досліджень адміністративно-правових засад діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України певною мірою негативно позначається як на розвитку теоретичних основ вказаної діяльності, так і на якості правозастосування. Отже, комплексне дослідження адміністративно-правових засад діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України набуває особливого змісту та актуальності. Вищевказаним і обумовлено вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження підготовлено відповідно до п. 5 Розділу 2 Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10, та пп. 1, 10 Додатку 10 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр., затверджених наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі досягнень науки адміністративного права та норм чинного законодавства України, вітчизняного і зарубіжного досвіду, а також узагальнень практики його застосування здійснити аналіз адміністративно-правових засад діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України, а також сформулювати відповідні пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та практики його застосування в зазначеній сфері.

Для досягнення поставленої мети у дисертації необхідно було вирішити такі головні завдання:

– здійснити теоретичне узагальнення поняття та системи санітарного та епідемічного благополуччя населення;

– охарактеризувати нормативно-правові засади забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України;

– визначити суб'єктів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України;

– здійснити характеристику системи та компетенції органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України;

– визначити форми діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України;

– охарактеризувати методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України;

– окреслити напрями удосконалення правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України;

– визначити напрями удосконалення організації діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України в умовах ускладнення оперативної обстановки (в умовах надзвичайних ситуацій);

– охарактеризувати взаємодію органів внутрішніх справ з територіальними органами виконавчої влади щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України та навести шляхи її удосконалення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що забезпечують досягнення поставленої мети. Їх застосування спрямоване на системний підхід, що дозволяє досліджувати проблеми в єдності їхнього соціального змісту та юридичної форми. Основним методом, який застосовано в ході дослідження, є загальнонауковий діалектичний метод, який дозволив проаналізувати чинне законодавство щодо діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України. У роботі також застосовуються конкретні методи наукового пізнання. Так, за допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (підрозділи 1.1, 1.2). Системно-структурний, логіко-семантичний, структурно-функціональний методи застосовані для дослідження суб'єктів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України (підрозділ 1.2) та компетенції органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України (підрозділ 2.1). Порівняльно-правовий метод дав можливість дослідити нормативно-правові засади забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України (підрозділ 1.3). Шляхом застосування методів класифікації та групування досліджено форми та методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України (підрозділи 2.2, 2.3). Методи класифікації, групування, компаративний, системний та функціональний застосовано для визначення напрямів удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України (розділ 3). За допомогою соціологічного, статистичного методів і методу документального аналізу визначено недоліки діяльності органів внутрішніх справ в зазначеній сфері, узагальнено юридичну практику, проаналізовано емпіричну базу Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державної санітарно-епідеміологічної служби України, статистичні та аналітичні дані органів судової влади та ін.

Нормативною основою роботи є Конституція України, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативно-правові акти‚ норми яких регулюють відносини у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України.

Емпіричну основу дослідження складають: 1) статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України за 2009-2011 рр. та 8 місяців 2012 р.; 2) статистичні дані Державної санітарно-епідеміологічної служби України за 2009-2012 рр.; 3) результати анкетування 215 працівників органів внутрішніх справ; 4) політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень присвяченим визначенню адміністративно-правових засад діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- висвітлено систему санітарного та епідемічного благополуччя населення, до елементів якої віднесено: зміст санітарного та епідемічного благополуччя населення; систему суб'єктів його забезпечення; їх завдання та принципи діяльності; перелік загроз, що створюють небезпеку для санітарного та епідемічного благополуччя населення; засоби забезпечення;

- виокремлено напрями діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, до яких віднесено: забезпечення реалізації санітарно-карантинних заходів, запровадження яких зумовлено виникненням надзвичайних ситуацій різної ґенези; реалізація ветеринарних заходів; охорона громадського порядку та спокою населення; реалізація заходів із захисту здоров'я населення; охорона зони відчуження та ін.;

удосконалено:

- понятійний апарат досліджуваної проблематики, зокрема, визначено дефініції: «санітарне та епідемічне благополуччя населення України» як стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними та протиепідемічними нормами, і що досягається в результаті ефективної діяльності системи уповноважених органів публічної адміністрації як загальної, так і спеціальної компетенції, державними та недержавними організаціями і громадянами; «державна політика у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення України» - це організована та цілеспрямована діяльність органів публічної адміністрації, спрямована на створення сприятливих умов життєдіяльності людини, при яких відсутній або зведений до мінімуму будь-який шкідливий вплив факторів середовища життєдіяльності (біологічних, хімічних, фізичних, соціальних), які створюють загрозу здоров'ю, життю або працездатності людини чи здоров'ю майбутніх поколінь;

- наукові положення щодо діяльності суб'єктів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, яких запропоновано класифікувати на загальні (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), основні (Міністерство внутрішніх справ України; Державну санітарно-епідеміологічну службу України) та допоміжні (Міністерство оборони України, Міністерство закордонних справ України);

- порядок організації взаємодії органів внутрішніх справ з територіальними органами виконавчої влади щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення через: спільну реалізацію окремих заходів; розробку та прийняття спільних нормативно-правових актів; планування спільної діяльності; обмін інформацією та провідним досвідом у даній сфері та ін.;

- порядок реалізації форм діяльності органів внутрішніх справ, зокрема, організаційних (так, запропоновано проведення спеціалізованого навчання працівників органів внутрішніх справ за напрямом забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення);

дістали подальшого розвитку:

- наукові погляди щодо порядку реалізації органами внутрішніх справ обмежувальних заходів санітарної та епідемічної спрямованості в умовах ускладнення оперативної обстановки, а саме: особливого режиму в'їзду та виїзду транспортних засобів; карантину тощо;

- теоретичні положення із визначення методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, під якими слід розуміти способи, прийоми та засоби безпосереднього та цілеспрямованого впливу на суспільні відносини, що складаються в даній сфері з метою практичного здійснення поставлених перед ними функцій щодо забезпечення реалізації санітарно-карантинних та ветеринарних заходів, охорони громадського порядку та спокою населення, реалізації заходів із захисту здоров'я населення, охорони зони відчуження, запобігання та припинення порушень санітарного законодавства та притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні таких правопорушень;

- положення щодо необхідності прийняття нового уніфікованого нормативно-правового акта, який має визначити основні засади діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України, а також щодо внесення змін та доповнень до Законів України «Про міліцію»; «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»; «Про захист населення від інфекційних хвороб» тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:

– у законодавчій роботі: запропоновано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;

– у практичній діяльності органів внутрішніх справ під час проведення занять зі службової підготовки та під час реалізації заходів щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України (акт впровадження в практичну діяльність ГУМВС України в АР Крим від 20.02.2013 р.);

– у правозастосовній діяльності органів внутрішніх справ з метою підвищення ефективності адміністративної діяльності органів внутрішніх справ в контексті системи державного управління у сфері правоохоронної діяльності;

– у навчальному процесі: використовуються під час підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання таких навчально-юридичних дисциплін, як «Адміністративний право України», «Адміністративна відповідальність», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» (акт впровадження в навчальний процес НАВС від 20.02.2013 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені дисертантом у формі доповідей на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах, серед них: «Актуальні проблеми національного законодавства» (м. Кіровоград, 2010 р.); «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів» (м. Сімферополь, 2010 р.); «Актуальні проблеми національного законодавства» (м. Кіровоград, 2011 р.); «Сучасний стан розвитку юридичної науки» (м. Харків, 2012 р.); «Кримські юридичні читання» (м. Сімферополь, 2012 р.); «Публічне адміністрування в сучасних умовах» (м. Київ, 2012 р.); «Організаційно-правові засади боротьби з правопорушеннями на транспорті» (м. Одеса, 2012 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у 6 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін (з них 1 - у зарубіжному науковому виданні), а також у 7 тезах доповідей за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (205 найменувань на 20 сторінках) та додатків (на 12 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, з яких основний текст - 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також про кількість публікацій, структуру й обсяг роботи.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття та система санітарного та епідемічного благополуччя населення України» розглядаються наукові погляди вчених, практиків та аналізуються норми законодавства України щодо визначення поняття «санітарного та епідемічного благополуччя населення» та елементів, що складають її систему.

З'ясування нагальних проблем у даній сфері дозволило дисертанту зробити висновок про необхідність удосконалення нормативного закріплення категорії санітарного та епідемічного благополуччя населення. На основі проведеного аналізу автор наводить ознаки санітарного та епідемічного благополуччя населення, а також пропонує його авторське визначення.

Встановлено, що система санітарного та епідемічного благополуччя населення України включає такі елементи, як: зміст санітарного та епідемічного благополуччя населення; систему суб'єктів його забезпечення; їх завдання та принципи діяльності; перелік загроз, що створюють небезпеку для санітарного та епідемічного благополуччя населення України; засоби забезпечення. Цю пропозицію підтримало 89,0 % опитаних респондентів.

У підрозділі 1.2 «Нормативно-правові засади забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України» встановлено, що на сьогодні нормативно-правові засади забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України має несистемний характер, що проявляється в недостатній ефективності діяльності органів публічної адміністрації.

Аналіз законодавства, норми якого регулюють діяльність органів публічної адміністрації, в тому числі й органів внутрішніх справ (далі - ОВС) щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України дозволяє зробити висновок, що переважна частина цих норм має адміністративно-правовий характер і регулює значний обсяг відносин (ліцензійно-дозвільні, контрольні, юрисдикційні). Ці норми містяться в Конституції України, законах України «Про міліцію», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ін. Встановлено, що належне місце у правовому регулюванні такої діяльності належать також і міжнародно-правовим актам, що ратифіковані Верховною Радою України.

У підрозділі 1.3 «Суб'єкти забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України» наголошено, що в Україні існує велика кількість суб'єктів, діяльність яких спрямована на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України.

Встановлено, що система суб'єктів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України включає як загальні (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України), так і основні (Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Державне агентство України з управління зоною відчуження; Державну санітарно-епідеміологічної службу України; Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України), а також допоміжні (Міністерство оборони України, Міністерство закордонних справ України). Критерієм запропонованої автором класифікації виступає саме «характер їх компетенції». Окрім цього, встановлено, що під час своєї діяльності суб'єкти реалізують нормотворчі; кадрові; організаційні, контрольно-наглядові, а також юрисдикційні повноваження.

Розділ 2 «Організаційні засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Система та компетенція органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України» досліджується система підрозділів ОВС, які відповідальні за реалізацію заходів щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України.

Встановлено, що реалізацію заходів у зазначеній сфері покладено на підрозділи міліції громадської безпеки (дільничних інспекторів міліції, патрульної служби міліції, ветеринарної міліції, державної автомобільної інспекції та ін.).

Особливості діяльності підрозділів ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України обумовлюють специфіку функцій у даній сфері, до яких автором віднесено: забезпечення реалізації санітарно-карантинних заходів; реалізація ветеринарних заходів; охорона громадського порядку та спокою населення; реалізація заходів із захисту здоров'я населення; охорона зони відчуження; запобігання та припинення порушень санітарного законодавства та притягнення до відповідальності осіб, винних у їх вчиненні.

Підрозділ закінчується думкою автора про те, що з метою виконання покладених на ОВС функцій доцільно об'єднати їх повноваження у такі групи: контрольно-наглядові; організаційні; охоронні, а також юрисдикційні.

У підрозділі 2.2 «Форми діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України» акцентовано увагу на тому, що форми діяльності ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України - це зовнішньо виражена діяльність, яка здійснюється в межах встановленої компетенції і спрямована на виконання покладених на них завдань та функцій в зазначеній сфері.

Розглянуто реалізацію правових та організаційних форм діяльності ОВС у зазначеній сфері, на основі чого встановлено, що сучасний механізм реалізації організаційних форм діяльності ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України потребує удосконалення, особливо щодо організації навчання особового складу. Автором запропоновано проведення спеціалізованих курсів підвищення кваліфікації за вказаним напрямом діяльності ОВС. В роботі наголошено, що наведену пропозицію підтримало 89,0 % опитаних респондентів.

У підрозділі 2.3 «Методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України» зосереджено увагу на важливості та особливостях реалізації методів діяльності ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України. Особливу увагу приділено порядку реалізації працівниками ОВС методів переконання та адміністративного примусу у даній сфері. Наголошено на потребі системного нормативного закріплення порядку реалізації окремих заходів адміністративного примусу у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України. Цю пропозицію підтримало 76,0 % респондентів.

На основі аналізу методів визначено сутність діяльності ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України, оскільки саме методи, аргументує автор, дають змогу визначити зміст впливу конкретного суб'єкта на відповідний об'єкт з метою виконання встановлених законодавством їх прав та обов'язків.

Розділ 3 «Напрями удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Удосконалення правових засад діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України» встановлено, що оптимізація правових засад діяльності ОВС у даній сфері має відбуватися за такими напрямами: удосконалення правового статусу суб'єктів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України; вдосконалення законодавства з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України. Показано, що наведену пропозицію підтримали 71,6 % опитаних респондентів, що підтверджує обґрунтованість висновків автора.

Вдосконалення нормативного закріплення статусу ОВС у даній сфері автором дисертації здійснено шляхом запровадження ним типової структури нормативно-правових актів. Запропонована дисертантом структура передбачає три частини нормативно-правового акта. Перша частина, зокрема, повинна містити такі положення: призначення (основна мету діяльності); завдання; функції. Друга частина - структуру органу, схему організаційного підпорядкування структурних одиниць; схему розподілу завдань, функцій кожного структурного підрозділу; порядок здійснення внутрішньої та зовнішньої взаємодії. Третя частина має містити перелік повноважень, прав та обов'язків працівників ОВС.

У підрозділі 3.2 «Удосконалення організації діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України в умовах ускладнення оперативної обстановки (в умовах надзвичайних ситуацій)» досліджено зарубіжний та вітчизняний досвід забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в умовах ускладнення оперативної обстановки, зокрема в умовах надзвичайних ситуацій різної ґенези.

Доведено, що з метою удосконалення діяльності ОВС щодо реалізації обмежувальних заходів санітарної та епідемічної спрямованості за таких умов необхідно закріпити: по-перше, повний перелік осіб на яких не розповсюджуються обмеження (Президент України, Прем'єр-міністр України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, народні депутати України, судді, представники засобів масової інформації, працівники різних міжнародних організацій); по-друге, чіткий перелік завдань та заходів, які повинні реалізовувати ОВС у разі запровадження карантину.

У підрозділі 3.3 «Взаємодія органів внутрішніх справ з територіальними органами виконавчої влади щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України та шляхи її удосконалення» зазначається, що така взаємодія є необхідною передумовою успішного виконання покладених на них завдань та функцій у даній сфері.

Автором зазначено, що взаємодія ОВС з іншими органами публічної адміністрації щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України - це заснована на законодавстві, погоджена за метою, місцем, строком, часом і обсягами діяльність, спрямована на вирішення спільних завдань у даній сфері шляхом найбільш раціонального застосування наявних сил та засобів.

Встановлено, що метою такої взаємодії є: узгодження діяльності ОВС з іншими органами публічної адміністрації у даній сфері, спрямованої на забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення України; розробка та реалізація спільних заходів в указаній сфері. Виокремленні основні форми даної взаємодії.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у формулюванні науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій з удосконалення національного законодавства та практики діяльності ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України. Здобувачем сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:

1. Встановлено, що під санітарним та епідемічним благополуччям населення України слід розуміти стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними та протиепідемічними нормами, і що досягається в результаті ефективної діяльності системи уповноважених органів публічної адміністрації як загальної, так і спеціальної компетенції, державними та недержавними організаціями та громадянами.

Доведено, що система санітарного та епідемічного благополуччя населення України включає такі елементи, як: зміст санітарного та епідемічного благополуччя населення, систему суб'єктів його забезпечення, їх завдання та принципи діяльності, перелік загроз, що створюють небезпеку для санітарного та епідемічного благополуччя населення України, а також засоби забезпечення. Зазначено, що таку пропозицію підтримало 89,0 % опитаних респондентів.

2. Доведено, що система суб'єктів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України включає як загальні (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), так і основні (Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство внутрішніх справ України, Державне агентство України з управління зоною відчуження), а також допоміжні (Міністерство оборони України, Міністерство закордонних справ України). Критерієм запропонованої автором класифікації виступає саме характер їх компетенції. Окрім цього, встановлено, що під час своєї діяльності суб'єкти реалізують нормотворчі, кадрові, організаційні та контрольно-наглядові, а також юрисдикційні повноваження.

3. Встановлено, що правова основа забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення України складається з конституційного та міжнародного рівнів регулювання окремих напрямів діяльності; відповідних законів України, указів та розпоряджень Президента, актів Кабінету Міністрів України.

Правові акти, норми яких регулюють забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення України, мають багатоаспектну юридичну природу, тобто мають комплексний характер і відносяться до різних галузей права (адміністративного, цивільного, екологічного та ін.). Загалом, дана діяльність регулюється нормами значної кількості нормативних актів, що на думку автора потребує їх систематизації у певні групи, які визначають: порядок реалізації та захисту конституційного права на охорону здоров'я; правовий статус суб'єктів забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення України; порядок реалізації протиепідеміологічних, санітарно-ветеринарних, профілактичних та обмежувальних заходів; порядок реалізації адміністративних процедур.

4. Встановлено, що реалізацію значної частини заходів у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України покладено на підрозділи міліції громадської безпеки, зокрема на дільничних інспекторів міліції, працівників ветеринарної міліції, патрульної служби міліції, державної автомобільної інспекції тощо. У зв'язку з цим доведено, що компетенцію ОВС у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України можна розглядати як встановлену нормативно-правовими актами систему прав і обов'язків (повноважень) у органічному поєднанні з предметом їх відання.

Доведено, що специфічними функціями ОВС у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України є: забезпечення реалізації санітарно-карантинних заходів; реалізація ветеринарних заходів; охорона громадського порядку та спокою населення; реалізація заходів із захисту здоров'я населення; охорона зони відчуження; запобігання та припинення порушень санітарного законодавства та притягнення до відповідальності осіб, винних у їх вчиненні. З метою виконання покладених на ОВС функцій доцільно об'єднати їх повноваження у групи: контрольно-наглядові; організаційні; охоронні, а також юрисдикційні.

5. Автором наголошено, що формами діяльності ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України є способи зовнішнього вираження змісту діяльності ОВС щодо забезпечення реалізації санітарно-карантинних й ветеринарних заходів, охорони громадського порядку та спокою населення, реалізації заходів із захисту здоров'я населення, охорони зони відчуження, запобігання й припинення порушень санітарного законодавства, а також притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні таких правопорушень.

В системі форм діяльності ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України автором виокремлено: правові форми діяльності (мають юридичні наслідки) та організаційні (не мають юридичних наслідків).

6. З'ясовано, що методами діяльності ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України є способи, прийоми та засоби безпосереднього та цілеспрямованого впливу на суспільні відносини, які виникають в даній сфері з метою практичного здійснення поставлених перед ними функцій щодо забезпечення реалізації санітарно-карантинних та ветеринарних заходів, охорони громадського порядку та спокою населення, реалізації заходів із захисту здоров'я населення, охорони зони відчуження, запобігання та припинення порушень санітарного законодавства та притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні таких правопорушень.

7. Дисертантом до шляхів удосконалення правових засад діяльності ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України віднесено удосконалення правового статусу суб'єктів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України; вдосконалення законодавства з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України. Показово, що наведену пропозицію підтримали 71,0 % опитаних респондентів.

8. З метою удосконалення діяльності ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя в умовах ускладнення оперативної обстановки (в умовах надзвичайних ситуацій) запропоновано закріпити: повний перелік осіб, на яких не розповсюджуються санітарно-карантинні обмеження; чіткий перелік завдань та заходів, за реалізацію яких відповідальні ОВС.

9. Встановлено, що взаємодію ОВС з іншими органами публічної адміністрації щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України слід розглядати як засновану на законодавстві, погоджену за метою, місцем, строком, часом і обсягами діяльність, спрямовану на вирішення спільних завдань у даній сфері шляхом найбільш раціонального застосування наявних сил та засобів.

Доведено, що основними формами взаємодії ОВС з іншими органами публічної адміністрації щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України є: спільна реалізація окремих заходів у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення України; розробка та прийняття спільних нормативно-правових актів; планування спільної діяльності; спільне прогнозування тенденцій (сприятливих або не сприятливих) у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення України; сприяння діяльності інших суб'єктів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України; обмін інформацією та провідним досвідом у даній сфері; виконання запитів і прохань, що надходять від відповідних суб'єктів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України; проведення спільних наукових досліджень у даній сфері; спільна реалізація профілактичних заходів; спільне проведення заходів щодо виявлення та усунення причин і умов, що сприяють порушенням законодавства; спільну підготовку і проведення нарад із питань підвищення ефективності організації діяльності у даній сфері тощо.

10. З метою вдосконалення правових основ діяльності ОВС щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України, запропоновано:

- доповнити ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст. 1 Закону України «Про карантин рослин» словами:

«карантин - це нормативні, адміністративні, організаційні, кадрові, медико-санітарні, інженерно-технічні, інформаційні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню масових інфекційних хвороб (небезпечних та особливо небезпечних)»;

- доповнити Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» статтею 3-1 «Принципи забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та викласти у такій редакції:

«забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення здійснюється на принципах: верховенство права; законності; пріоритету прав людини і громадянина; дотримання законних інтересів фізичних та юридичних осіб; єдиноначальності та колегіальності; зовнішньої та внутрішньої взаємодії; забезпечення безпеки населення та осіб, що беруть участь у реалізації спеціальних санітарних або епідемічних заходах; невідкладності дій; раціональності використання сил та засобів та концентрації їх на окремих напрямках діяльності».

- доповнити Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» розділом «Компетенція суб'єктів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» і включити до нього такі статті:

Стаття ***Поняття системи суб'єктів публічного адміністрування в сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття ***Компетенція Президента України у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття ***Компетенція Верховної Ради України у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття ***Компетенція Кабінету Міністрів України у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття ***Спеціально уповноважені органи виконавчої влади із питань санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття ***Компетенція центрального органу виконавчої влади із питань санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття ***Компетенція інших центральних органів виконавчої влади, компетенція яких розповсюджується на сферу санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття ***Компетенція Ради міністрів Автономної Республіки Криму у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття ***Компетенція місцевих державних адміністрацій у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття ***Компетенція органів місцевого самоврядування у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

санітарний епідемічний правовий контроль

1. Ситніченко О.М. Суб'єкти забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення / О.М. Ситніченко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2011. - № 3. - С. 207-210.

2. Ситніченко О.М. Щодо визначення особливостей реалізації карантину підрозділами санітарно-епідеміологічної служби / О.М. Ситніченко // Митна справа. - 2012. - № 4. - С. 141-146.

3. Ситніченко О.М. Окремі аспекти нормативно-правового регулювання забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення / О.М. Ситніченко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». - 2012. - № 20. - С. 47-49.

4. Сытниченко Е.М. Организация деятельности органов внутренних дел по реализации санитарных и карантинных мероприятий / Е.М. Сытниченко // Вопросы российского и международного права. - 2012. - № 11. - С. 112-127.

5. Ситніченко О.М. Досвід діяльності органів публічної адміністрації Російської Федерації щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в умовах надзвичайних ситуацій / О.М. Ситніченко // Наука і правоохорона. - 2012. - № 4. - С. 119-124.

6. Ситніченко О.М. Щодо визначення змісту компетенції органів внутрішніх справ у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: теоретичний аспект / О.М. Ситніченко // Бюлетень з обміну досвідом роботи. - 2013. - № 193/213. - С. 179-185.

7. Ситніченко О.М. Особливості діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення / О.М. Ситніченко // Актуальні проблеми національного законодавства: матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. (1 грудня 2010 р., Кіровоград). - 2010. - С. 102-105.

8. Ситніченко О.М. Окремі аспекти державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення / О.М. Ситніченко // Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (7 грудня 2010 р., Сімферополь). - 2010. - С. 74-75

9. Ситніченко О.М. Щодо визначення компетенції органів внутрішніх справ щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення / О.М. Ситніченко // Актуальні проблеми національного законодавства: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (15 грудня 2011 р., Кіровоград). - 2011. - С. 55-59.

10. Ситніченко О.М. До питання про удосконалення поняття «карантин» в чинному законодавстві / О.М. Ситніченко // Сучасний стан розвитку юридичної науки: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (17-18 липня 2012 р., Харків). - 2012. - С. 47-48.

11. Ситніченко О.М. Щодо визначення класифікації органів публічної адміністрації у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення / О.М. Ситніченко // Кримські юридичні читання: материалы ІV Международной научно-практической конференции. - Симферополь, 2012. - С. 205-208.

12. Ситніченко О.М. Щодо визначення компетенції суб'єктів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення / О.М. Ситніченко // Публічне адміністрування в сучасних умовах: матеріали VІІ науково-практичного семінару. - К. : Національна академія внутрішніх справ, 2012. - С. 150-153.

Размещено на Allbest.ru