Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення права громадян України на охорону здоров’я

17

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ІНФОРМАТИКИ І ПРАВА

Буряк Іван Олександрович

УДК 342.951:342.7

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2013

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі адміністративного, фінансового та інформаційного права Навчально-наукового інституту права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України ТИЩЕНКО Микола Маркович, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», декан факультету підготовки кадрів для Пенсійного фонду України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор КАЛЮЖНИЙ Ростислав Андрійович, Юридичний інститут Національного авіаційного університету, заступник директора з наукової роботи;

кандидат юридичних наук ЛОГВИНЕНКО Борис Олексійович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, доцент кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС.

Захист відбудеться «30» травня 2013 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.501.01 Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України за адресою: 01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 3.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України за адресою: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110-в.

Автореферат розісланий «24» квітня 2013 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Золотар



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України як демократичної, соціальної, правової держави прямо пов'язане з ефективністю реформ, що сьогодні здійснюються практично в усіх сферах соціального життя. Сфера охорони здоров'я завжди була й залишається особливо важливою, адже від стану здоров'я громадян залежить їх соціальна активність та рівень життя, що, безсумнівно, є одним із вагомих чинників розвитку держави і суспільства в цілому.

Тому зараз регулювання суспільних відносин у сфері охорони здоров'я має набувати нової якості, адже людина, її життя та здоров'я є найвищою соціальною цінністю, по відношенню до якої визначаються інші цінності та блага. Особливе значення такого блага, як життя та здоров'я, зумовлює необхідність його всебічної охорони, зокрема і правової, та підвищує актуальність дослідження суспільних відносин у сфері забезпечення права на охорону здоров'я. Відповідно, державна політика у сфері охорони здоров'я має бути спрямована на підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і збереження генофонду українського народу.

Для забезпечення права громадян на охорону здоров'я велике значення має належне проведення лікувального процесу, вдосконалення діяльності закладів охорони здоров'я, вирішення проблем фінансування галузі, налагодження належних взаємовідносин громадян, що звернулися за медичною допомогою та працівників лікувально-профілактичних установ, забезпечення належного рівня інформованості як про діяльність таких установ, так і про відповідні аспекти процесу лікування. Очевидно, що розв'язання цих питань багато в чому пов'язане з проблемами адміністративно-правового регулювання відносин у сфері охорони здоров'я.

Актуальність даної проблематики в наш час посилюється й тим, що загальний рівень охорони здоров'я населення України недостатній, спостерігається стійка негативна тенденція до погіршення демографічної ситуації, скорочується середня тривалість життя, поширюються соціально небезпечні захворювання. Разом з цим, держава на конституційному рівні зобов'язується сприяти у різних формах забезпеченню високого рівня охорони здоров'я в Україні. Все це обумовлює необхідність поглибленого наукового аналізу забезпечення права громадян на охорону здоров'я, якому кореспондує обов'язок держави створювати належні умови для реалізації цього права.

Окремі організаційні та правові аспекти охорони здоров'я в Україні та адміністративно-правового регулювання сфери забезпечення права громадян України на охорону здоров'я знайшли своє відображення у дослідженнях таких вітчизняних та зарубіжних учених-правознавців та фахівців з державного управління, як І. В. Арістова, А. А. Байда, К. І. Бєляков, Ю. П. Битяк, І. В. Венедіктова, В. Д. Волков, В. О. Галай, З. С. Гладун, Л. М. Дешко, В. П. Заброцький, Р. А. Калюжний, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, Б. О. Логвиненко, М. М. Малеїна, В. Я. Настюк, В. М. Пашков, В. Г. Пилипчук, Я. Ф. Радиш, В. М. Рудий, О. Є. Рузаєва, О. П. Рябченко, А. О. Селіванов, І. Я. Сенюта, Ю. М. Старилов, В. Ю. Стеценко, С. Г. Стеценко, Ю. О. Тихомиров, М. М. Тищенко, І. В. Шатковська, Т. О. Шилюк та інших.

Незважаючи на це, чимало теоретичних і практичних питань, які стосуються проблем адміністративно-правовим регулюванням у сфері забезпечення права громадян України на охорону здоров'я, зокрема, розглядаються авторами фрагментарно і потребують узагальнення, вироблення концептуального підходу на рівні наукового дослідження.

Зазначене вище свідчить про актуальність обраної теми дисертації та необхідність подальшого опрацювання з метою удосконалення правового регулювання у цій сфері.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до пп. 1 додатку 9 Пріоритетних напрямків наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр., затверджених Наказом МВС України від 28 липня 2010 р. № 347, п. 17.6 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., затверджених вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 27 грудня 2010 р. (протокол № 10), а також «Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр.», затвердженої Національною академією правових наук України.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування встановити сутність та особливості адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення права громадян України на охорону здоров'я, розробити й науково обґрунтувати пропозиції, спрямовані на вдосконалення організаційних складових механізму такого правового регулювання відповідних відносин.

Відповідно до окресленої мети було поставлено такі задачі:

- з'ясувати значення охорони здоров'я громадян України для формування і реалізації державної політики у соціальній сфері;

- охарактеризувати право людини на охорону здоров'я, його місце і значення в системі основних прав і свобод людини і громадянина;

- вивчити міжнародно-правові засади та закордонний досвід адміністративно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я;

- охарактеризувати сучасний стан адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення права громадян на охорону здоров'я;

- розкрити питання забезпечення права громадян на інформацію у сфері охорони здоров'я;

- проаналізувати адміністративно-правове забезпечення якості послуг у сфері охорони здоров'я;

- виявити адміністративно-правові аспекти фармацевтичного забезпечення реалізації права на охорону здоров'я;

- проаналізувати адміністративно-правові гарантії реалізації права на охорону здоров'я.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з забезпеченням права громадян України на охорону здоров'я.

Предмет дослідження становить адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення права громадян України на охорону здоров'я.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає поєднання загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів. У роботі використано діалектичний, формально-логічний, системний, історичний, порівняльно-правовий та інші методи дослідження. На основі діалектичного методу пізнання розглянуто особливості формування національної системи охорони здоров'я та її місце серед відповідних сучасних систем, сутність та зміст права громадян на охорону здоров'я (п.п. 1.2, 1.4). Застосування діалектичного методу також дало змогу визначити динаміку розвитку законодавства України у сфері забезпечення права громадян на охорону здоров'я на сучасному етапі становлення України (п. 1.4). За допомогою формально-логічного методу було проаналізовано понятійний апарат, ознаки, сутність та особливості адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення права громадян на охорону здоров'я, зокрема було здійснено класифікацію нормативно-правових актів у сфері охорони здоров'я, визначено поняття індивідуального та громадського здоров'я, сфери забезпечення права громадян України на охорону здоров'я, обмежень прав громадян у сфері охорони здоров'я, послуг у сфері охорони здоров'я (п.п. 1.1, 1.2, 1.4, 2.2). За допомогою системного методу було розглянуто сучасний стан адміністративно-правового регулювання у вказаній сфері, розглянуто гарантії прав громадян у сфері забезпечення права на охорону здоров'я (п.п. 1.4, 2.4). Порівняльно-правовий метод було застосовано при розгляді існуючих у світі систем охорони здоров'я, вивченні закордонного досвіду адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері суспільних відносин (п.п. 1.3, 1.4).

Науково-теоретичне підґрунтя роботи становлять сучасні теоретико-методологічні розробки вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління, адміністративного права і процесу, інформаційного права, соціології.

Емпіричну основу дослідження становлять також: Конституція України та закони України, інші нормативно-правові акти органів законодавчої та виконавчої влади, а також міжнародні-правові документи з питань забезпечення права на охорону здоров'я.

Інформаційною базою дисертації є узагальнення практики діяльності різних органів законодавчої та виконавчої влади, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали, що стосуються предмету дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Зроблені висновки й надані пропозиції у прикладному аспекті спрямовані на формування науково обґрунтованих стратегій і тактики державного регулювання в галузі охорони здоров'я. Дисертаційна робота є одним із перших в українській адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням теоретичних і практичних питань адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення права громадян України на охорону здоров'я, в результаті якого сформульовано низку нових наукових положень і висновків, а саме:

уперше:

- визначено сутність категорії «сфера забезпечення права громадян України на охорону здоров'я»;

- виокремлено принципи забезпечення права громадян на охорону здоров'я, з'ясовано їх сутність та значення;

- адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення права громадян на охорону здоров'я розглянуто в контексті вдосконалення процедурної регламентації відносин, що виникають у цій сфері;

- обґрунтовано доцільність застосування категорії «послуги у сфері охорони здоров'я», визначено їх сутність та види;

- сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення права громадян на охорону здоров'я, у тому числі ті, що стосуються профілактики захворювань, їх лікування та організації надання медичної допомоги;

удосконалено:

- уявлення про державну політику у сфері охорони здоров'я та принципи її формування та реалізації;

- поняття здоров'я людини, яке розглядається як сукупність фізичної, психічної та психологічної складових;

- підходи до визначення співвідношення категорій «медична допомога» та «медичні послуги»;

- підходи до визначення критеріїв якості послуг у сфері охорони здоров'я;

- уявлення про обмеження прав і свобод громадян у сфері охорони здоров'я;

дістали подальшого розвитку:

- питання забезпечення права на інформацію у сфері охорони здоров'я з урахуванням конкретних її видів;

- адміністративно-правові аспекти фармацевтичного забезпечення реалізації права громадян на охорону здоров'я;

- підходи до підвищення якості медичних послуг, в тому числі і з позицій організації їх надання;

- питання адміністративно-правового регулювання надання екстреної медичної допомоги;

- положення про підвищення ефективності контрольної та наглядової діяльності у сфері забезпечення права громадян на охорону здоров'я;

- деякі аспекти адміністративної та дисциплінарної відповідальності у сфері забезпечення права громадян України на охорону здоров'я, у зв'язку з чим обґрунтовано необхідність внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення України та визначено концептуальні підходи щодо змісту окремого кодифікованого акта про дисциплінарну відповідальність медичних працівників;

- проблеми щодо забезпечення права громадян на звернення у сфері охорони здоров'я.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у сфері науково-дослідної діяльності - основні положення дослідження можуть бути використані для подальшої розробки проблем адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення права громадян на охорону здоров'я;

- у правотворчості - використання наданих пропозицій сприятиме вдосконаленню чинного законодавства, яке регламентує реалізацію та захист права громадян на охорону здоров'я;

- у правозастосовчій сфері - впровадження результатів дослідження дозволить поліпшити практичну діяльність органів держави та їх посадових осіб у сфері забезпечення права на охорону здоров'я, удосконалити застосування адміністративного законодавства щодо реалізації та захисту зазначеного права;

- у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватись при читанні лекцій та під час проведення практичних занять з дисципліни «Адміністративне право України» та підготовки спецкурсів.

Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, які становлять новизну праці, розроблено автором особисто. При використанні наукових розробок інших вчених для обґрунтування власних міркувань автора на них обов'язково зроблені посилання.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення й висновки, сформульовані в дисертаційній роботі, обговорювалися на науково-практичних конференціях, зокрема: «Права людини: проблеми забезпечення, реалізації та захисту» (Запоріжжя, 24 лютого 2012 р.), «Національне та міжнародно-правове забезпечення стабільного розвитку» (Львів, 2-3 березня 2012 р.), «Публічне та приватне право: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (Харків, 9-10 березня 2012 року), «Актуальні проблеми духовності: сучасні реалії та перспективи» (Харків, 18 квітня 2012 р.), «Законність і правопорядок: механізми забезпечення» (Харків, 11-12 травня 2012 р.), «Наука України. Перспективи та потенціал» (Одеса, 30-31 травня 2012 р.), «Теоретико-правові засади формування сучасного медичного права в Україні» (Полтава, 26-27 жовтня 2012 р.), «Правове забезпечення соціальної сфери» (Одеса, 23 березня 2013 р.).

Результати дослідження було обговорено на спільному засіданні кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права Навчально-наукового інституту права та масових комунікацій та кафедри адміністративної діяльності ОВС факультету підготовки фахівців міліції і громадської безпеки Харківського національного університету внутрішніх справ (7 лютого 2013 р.), а також на науковому семінарі в Науково-дослідному інституті інформатики та права НАПрН України (13 лютого 2013 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у п'ятьох статтях, опублікованих у фахових виданнях України, та восьми тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що вміщують вісім підрозділів, висновків і переліку використаної літератури. Повний обсяг роботи - 227 сторінок, з них основний текст - 195 сторінок. Кількість використаних джерел складає 317 (на 32 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт та предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Загальна характеристика забезпечення права на охорону здоров'я: теоретичні аспекти та стан правового регулювання» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Охорона здоров'я громадян України як пріоритетний напрямок державної політики у соціальній сфері» охорона здоров'я розглядається крізь призму понять соціальної безпеки та безпеки особи, що дає змогу розглядати її як ключову категорію у розумінні життєдіяльності людини, оскільки якісний аспект життєдіяльності головним чином визначається рівнем здоров'я людини, а охорона здоров'я як комплексна категорія найбільш повно відображає діяльність держави щодо забезпечення життєдіяльності людини у вигляді системи заходів - політичних, економічних, соціальних та інших.

Підкреслюється, що однією з найбільш важливих сфер суспільного життя, яка потребує відповідної державної стратегії, є сфера охорони здоров'я, яку доцільно розуміти як сукупність суспільних відносин, які прямо чи опосередковано пов'язані з підтримкою належного стану здоров'я як окремої людини, так і суспільства в цілому, формуванням здорового способу життя, забезпеченням комфортних і безпечних умов життєдіяльності людини.

Звертається увага на те, що специфіка сфери охорони здоров'я об'єктивно потребує наявності комплексного підходу до проблем формування та реалізації відповідної державної політики, що обумовлено існуючими взаємозв'язками і взаємозалежностями факторів та явищ, котрі впливають на стан здоров'я людини. В цілому державна політика в сфері охорони здоров'я являє собою комплекс науково обґрунтованих та таких, що ґрунтуються на відповідній практичній діяльності дій, планування і реалізація яких обумовлена необхідністю досягнення заздалегідь визначених цілей в сфері охорони здоров'я та забезпечується наявністю необхідних правових, політичних, економічних, соціальних механізмів й засобів, за допомогою яких здійснюється реалізація довгострокових та поточних завдань у цій сфері. Формулюється авторська позиція щодо принципів формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я. До таких принципів слід віднести: принцип врахування пріоритетності сфери соціального життя; принцип належної правової забезпеченості; наукової обґрунтованості; практичної апробованості; цілеспрямованості; послідовності реалізації; ефективного реагування на потенційні та реальні загрози, що можуть вплинути на належний хід її реалізації; відповідності існуючим реаліям політичного, економічного та іншого характеру; принцип необхідності дотримання міжнародних стандартів та поєднання вітчизняних традицій зі світовим досвідом у цій сфері.

У підрозділі 1.2 «Право людини на охорону здоров'я в системі основних прав і свобод людини і громадянина» досліджується значення права на охорону здоров'я як одного з найбільш важливих прав людини і громадянина. Аналізуються питання співвідношення цього права з іншими основними правами і свободами людини і громадянина, з урахуванням існуючих взаємозв'язків і взаємозалежностей. Це дозволяє більш чітко усвідомити місце і значення права на охорону здоров'я в системі інших прав, звернути увагу на певні тенденції правового регулювання у цій сфері, окреслити шляхи вдосконалення відповідних правових положень, що стосуються проблем забезпечення здоров'я окремої особи і суспільства.

Досліджуються принципи забезпечення права громадян на охорону здоров'я, серед яких виділяються ті, які носять універсальний характер, тобто поширюються на всі аспекти реалізації права людини на охорону здоров'я, а також ті, які стосуються окремих напрямків реалізації права людини на охорону здоров'я, зокрема права на медичну допомогу.

Зазначається, що сфера забезпечення права громадян на охорону здоров'я являє собою сукупність суспільних відносин, які опосередковують весь спектр взаємовідносин індивіда і суспільства, пов'язаних із профілактикою та лікуванням хвороб, формуванням здорового способу життя та нівелюванням впливу будь-яких факторів, які негативно впливають або становлять потенційну небезпеку такого впливу на стан здоров'я конкретної особи і суспільства в цілому та безпосередньо пов'язані із реалізацією, охороною та захистом відповідних прав громадян.

Приділяється увага питанням реалізації певних обмежень прав і свобод громадян у сфері охорони здоров'я. До критеріїв встановлення і застосування відповідних обмежень віднесено: необхідність дотримання балансу суспільних і приватних інтересів у сфері охорони здоров'я, стан здоров'я окремих осіб та пов'язані з ним потенційні загрози здоров'ю оточуючих, ступінь поширеності тих чи інших захворювань у суспільстві та їх негативного впливу на здоров'я людей. Підкреслюється, що реалізація будь-яких обмежень прав і свобод громадян у сфері охорони здоров'я повинна ґрунтуватися на чіткому усвідомленні цілей і критеріїв їх застосування, мати належне правове оформлення і забезпечуватися відповідними юридичними гарантіями, серед яких важливе місце посідає належна процедурна регламентація.

Підрозділ 1.3 «Міжнародно-правові засади та закордонний досвід адміністративно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я» присвячений аналізу міжнародно-правових актів, що стосуються питань охорони здоров'я та дослідженню особливостей правового регулювання охорони здоров'я в інших країнах. Звертається увага на особливості закріплення цього права в конституціях окремих держав.

При розгляді адміністративно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я в інших країнах акцентується увага на питаннях організації систем охорони здоров'я, налагодженості інформаційних відносин у цій сфері, фармацевтичного забезпечення, якості медичних послуг та гарантування права на охорону здоров'я. Важливими тенденціями функціонування системи охорони здоров'я у розвинутих країнах світу є пріоритетність профілактики захворювань над їх лікуванням, домінування здорового способу життя. Досвід інших країн свідчить, що одним із найбільш вагомих факторів належного стану відносин у сфері охорони здоров'я виступає необхідність досягнення максимального рівня узгодженості приватних та суспільних інтересів, пріоритетність прав особи та високий рівень гарантування цих прав у сфері охорони здоров'я.

У підрозділі 1.4 «Сучасний стан адміністративно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я» дисертант доводить, що в сучасних умовах модель побудови системи охорони здоров'я України повинна поєднувати позитивний досвід функціонування так званої системи Семашко, яка функціонувала за радянських часів, та необхідність врахування новітніх тенденцій, пов'язаних з розвитком ринкових відносин у цій сфері та запровадженням страхової медицини. Побудову та функціонування сучасної моделі охорони здоров'я в Україні слід пов'язувати з подальшим удосконаленням правового регулювання у цій сфері. Підкреслюється, що складність і багатогранність відносин, що виникають у сфері охорони здоров'я, обумовлює наявність значної кількості правових актів різного рівня, що значною мірою ускладнює правозастосування. Досліджуються підходи щодо класифікації нормативно-правових актів у сфері охорони здоров'я, формулюється авторська позиція з цього приводу. Щодо систематизації адміністративно-правових норм, які регламентують відносини у сфері охорони здоров'я, дисертантом доведено, що на сьогодні одним із найбільш важливих завдань є вдосконалення вже діючих правових актів у цій сфері, їх практична апробація, що дозволить у майбутньому відпрацювати найбільш виважені підходи до оптимізації правового регулювання відповідних суспільних відносин, у тому числі і з позицій їх можливої кодифікації.

Розділ 2 «Особливості адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення права громадян України на охорону здоров'я» містить чотири підрозділи.

Підрозділ 2.1 «Забезпечення права громадян на інформацію у сфері охорони здоров'я» присвячено аналізу важливих аспектів реалізації цього права. Насамперед звернуто увагу на інформацію про фізичну особу. Така інформація у сфері охорони здоров'я може бути у вигляді персональних даних про особу, яка звертається до закладу охорони здоров'я, та персональних даних про медичного працівника. Конкретизація права на персональні дані пацієнта в сфері охорони здоров'я пов'язана з наступними важливими моментами: по-перше, це стосується отримання особою інформації про стан свого здоров'я та визначення обсягу такої інформації; по-друге, це пов'язане із отриманням інформації про конкретні заходи і методи профілактики, діагностики і лікування, які можуть бути застосовані щодо громадянина, та питання фіксації цих відомостей в інформованій згоді на медичне втручання; по-третє - це необхідність збереження конфіденційності інформації про пацієнтів (лікарської таємниці), визначення умов надання конфіденційної інформації про пацієнта стороннім особам.

Доведено необхідність вдосконалення правової регламентації питань отримання інформації про стан здоров'я та визначення її обсягу, вироблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства з цього приводу. Розглядається питання про інформовану згоду на медичне втручання. Пропонується закріпити обов'язковість письмової форми такої згоди: у випадках, коли пацієнт виявив бажання укласти інформовану згоду у письмовій формі; якщо лікар рекомендує нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування; при переливанні хворому крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням швидких тестів, проходження тесту на ВІЛ; у разі проведення хірургічних втручань; у разі поміщення пацієнта на лікування у стаціонарне відділення; у разі надання медичної допомоги особам, які не досягли 18 років, зокрема, у разі проведення щеплень; у разі надання психіатричної допомоги.

Вивчено проблему щодо накопичення та зберігання інформації, яка стосується стану здоров'я особи на електронних носіях. Запропоновано закріпити можливість отримання електронної копії медичної картки, яка може створюватися лише на письмове прохання громадянина у лікувальному закладі і видаватися йому в єдиному примірнику на електронному носії, про що обов'язково повинна робитися відмітка у відповідному обліковому журналі.

Розглядаються питання, пов'язані з інформаційним забезпеченням діяльності лікувальних закладів, обігом інформації, пов'язаної з рекламою ліків та виробів медичного призначення.

У підрозділі 2.2 «Адміністративно-правове регулювання надання послуг у сфері охорони здоров'я та забезпечення їх якості» розглядається сутність категорії «послуги у сфері охорони здоров'я», її співвідношення з суміжною категорією «медичні послуги». Доводиться, що категорія послуги у сфері охорони здоров'я має узагальнюючий характер і включає у себе: послуги медико-експертного, санітарно-епідемічного, психологічного, організаційно-правового, оздоровчого характеру та власне медичні послуги. Визначальним показником при їх характеристиці виступає категорія якості. При цьому, до критеріїв якості послуг у сфері охорони здоров'я, в тому числі й по відношенню до медичних послуг, слід віднести: 1) відповідність надання цих послуг існуючим нормативним вимогам; 2) доступність; 3) оперативність; 4) належна інформаційна забезпеченість; 5) об'єктивна необхідність отримання послуги; 6) науково-технічне забезпечення; 7) належне матеріально-технічне забезпечення; 8) результативність послуги; 9) безпечність послуги; 10) рівень задоволеності громадян отриманою послугою. Зазначені критерії складають досить органічну систему, яка характеризується наявністю відповідних взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Акцентується увага на питаннях адміністративно-правової регламентації надання медичних послуг екстреного характеру, формулюються пропозиції щодо вдосконалення окремих положень Закону України «Про екстрену медичну допомогу».

На думку дисертанта, доцільно регламентувати питання забезпечення якості медичних послуг на рівні постанови Кабінету Міністрів України. У такому документі доцільно відобразити питання, пов'язані з визначенням медичних послуг, критеріями якості їх надання, певними організаційними заходами щодо врахування цих критеріїв в практиці діяльності медичних установ. Особливої уваги потребують питання, пов'язані з контролем за якістю медичних послуг і перш за все з діяльністю таких суб'єктів внутрішнього контролю, як керівники лікувальних закладів та керівники їх структурних підрозділів. При цьому варто акцентувати увагу на питаннях процедурного характеру, що стосуються забезпечення якості медичних послуг, з позицій максимального задоволення потреб громадян та забезпечення їх прав та інтересів. Обґрунтовано доцільність введення в практику надання медичних послуг відповідних сертифікатів якості.

У підрозділі 2.3 «Адміністративно-правові аспекти фармацевтичного забезпечення реалізації права на охорону здоров'я» розглядаються проблеми забезпечення населення лікарськими засобами та медичною технікою, оскільки підтримання належного стану здоров'я та ефективність лікування багато в чому залежить від наявності та ефективності ліків. Доведено необхідність подальшого удосконалення організації діяльності аптечних закладів, заснованих на комунальній формі власності. Вирішення проблеми забезпечення громадян ефективними і доступними лікарськими засобами пов'язується з необхідністю вдосконалення правового регулювання обігу генеричних лікарських засобів, які є аналогом референтних препаратів, однак мають значно нижчу вартість, і в сучасних умовах їх використання слід визнати не тільки бажаним, а й необхідним. У зв'язку з цим пропонується на законодавчому рівні визначити статус генеричних лікарських засобів, деталізувати особливості їх застосування та допуску на ринок України. Удосконалення потребує пільговий режим ввезення сировини та обладнання, необхідного для виробництва лікарських засобів в Україні. Не менш важливим є й надання певних пільг при придбанні громадянами лікарських засобів та виробів медичного призначення вітчизняного виробництва.

Проаналізовано питання забезпечення ліками громадян, і перш за все дітей, які хворіють на рідкісні захворювання, що потребують високовартісного постійного лікування, у зв'язку з чим пропонується внести доповнення до ст. 63 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Доведено необхідність чіткого адміністративно-правового регулювання питань, пов'язаних з обліком осіб, які хворі на рідкісні захворювання, відповідної процедурної регламентації підтвердження такого роду статусу та отримання необхідних лікарських засобів. Досліджено аспекти правового регулювання застосування біологічно активних речовин, наголошено на необхідності вдосконалення правових механізмів, пов'язаних із допуском на ринок зазначених препаратів, їх реалізацією та контролем за їх якістю.

У підрозділі 2.4 «Адміністративно-правові гарантії реалізації права на охорону здоров'я» досліджується питання підвищення ефективності і дієвості відповідних гарантій забезпечення права на охорону здоров'я. Наголошується, що однією із дієвих гарантій є нагляд органів прокуратури. Розглядаються певні аспекти, що можуть сприяти удосконаленню наглядової діяльності у сфері охорони здоров'я. Насамперед це необхідність посилення аналітичної роботи з питань, що порушуються у зверненнях громадян до органів прокуратури і пов'язані з охороною їх здоров'я; відпрацювання новітніх методик прокурорських перевірок, активізації реагування прокурорів на факти порушення прав громадян у сфері охорони здоров'я. Зокрема, це стосується необхідності посилення уваги до випадків вчинення адміністративних правопорушень, пов'язаних з порушеннями бюджетного законодавства у сфері охорони здоров'я, більш активного використання повноважень прокурора з порушення дисциплінарного провадження щодо працівників органів і установ охорони здоров'я.

Зроблено висновок про необхідність вдосконалення нормативно-правової регламентації реалізації такої гарантії, як право на звернення, яке набуває особливого значення, коли реалізація або захист тих чи інших прав і свобод ускладнюється у зв'язку зі станом здоров'я людини, особливо у випадках, коли вона знаходиться на стаціонарному лікуванні, з об'єктивних причин не може викласти свою позицію письмово, або у зв'язку з певними вадами або хворобливим станом не може вчинити дії, пов'язані з оформленням свого звернення та відправленням його до адресату. Питання розгляду звернень громадян пропонується деталізувати в Інструкції про порядок розгляду звернень громадян органами та установами охорони здоров'я та організації ними особистого прийому громадян. В ній повинні знайти своє закріплення проблеми, пов'язані з особливостями реалізації особами, які знаходяться на лікуванні, права на звернення. Зокрема, це стосується процедурних аспектів подання звернення особами, які в силу стану здоров'я не можуть особисто викласти свою думку у письмовій формі і не мають законних представників або осіб, через яких вони можуть подати звернення. У цій Інструкції також повинні знайти своє відображення порядок, підстави утворення комісій з розгляду звернень громадян, а також процедурні аспекти їх діяльності.

Акцентується увага на питаннях контролю якості медичних послуг. Здійснення контролю пов'язуються з подальшим удосконаленням стандартизації у сфері охорони здоров'я. Обґрунтовано доцільність прийняття окремого закону «Про стандарти у сфері охорони здоров'я». У такому законодавчому акті доцільно вирішити процедурні питання затвердження та коригування стандартів у сфері охорони здоров'я, обов'язковості їх застосування, цілей і принципів їх формування та застосування, гарантування належної реалізації цих стандартів і, перш за все, здійснення відповідного контролю, оцінки ступеня ефективності, питання процедурної регламентації відхилення від вимог стандартів у випадках, коли це об'єктивно необхідно та обумовлено конкретними обставинами процесу лікування, відповідальності за недотримання вимог цих стандартів.

У контексті гарантування прав і свобод громадян проаналізовано проблеми адміністративної та дисциплінарної відповідальності у сфері охорони здоров'я. Запропоновано встановлення адміністративної відповідальності за порушення умов та порядку надання медичних послуг окремою статтею Кодексу України про адміністративні правопорушення, що дасть змогу більш чітко підходити до питань порушення прав громадян у цій сфері, суттєво активізувати діяльність відповідних державних інституцій щодо підвищення якості медичних послуг.

Водночас слід чітко вирішити питання щодо суб'єктів складання протоколів про такі правопорушення та суб'єктів розгляду і вирішення відповідних справ. Обґрунтовується необхідність розробки та прийняття відповідних санітарно-протиепідемічних та санітарно-гігієнічних правил та норм у сфері виробництва та реалізації харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання та дієтичних добавок, що дозволить чітко кваліфікувати ті чи інші відхилення у виробництві та реалізації такої продукції як правопорушення.

Значна увага приділена питанням дисциплінарної відповідальності медичних працівників.

Відтак концептуальними питаннями при розробці та прийнятті окремого нормативного акта про дисципліну медичних працівників, яким, на думку автора, повинно стати Положення про дисципліну медичних працівників, визнано необхідність чіткого визначення підстав дисциплінарної відповідальності, визначення суб'єктів накладення дисциплінарних стягнень та їх компетенції, конкретизація дисциплінарних стягнень та належна процедурна регламентація здійснення провадження у дисциплінарній справі.

Щодо суб'єктів накладення дисциплінарних стягнень, то поряд з одноособовими суб'єктами - керівниками закладів охорони здоров'я - обґрунтовано доцільність створення колегіальних органів з розгляду дисциплінарних справ медичних працівників, якими можуть стати дисциплінарні комісії медичних працівників, які варто утворити при Міністерстві охорони здоров'я, управліннях охорони здоров'я обласних державних адміністрацій.



ВИСНОВКИ

громадянин політика охорона здоров'я

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання - формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення права громадян України на охорону здоров'я, що мають істотне теоретичне та прикладне значення.

1. Державна політика в сфері охорони здоров'я являє собою комплекс науково обґрунтованих, заснованих на відповідній практиці діяльності дій, планування і реалізація яких обумовлена необхідністю досягнення заздалегідь визначених цілей у сфері охорони здоров'я та забезпечується наявністю необхідних правових, політичних, економічних, соціальних механізмів та засобів, за допомогою яких здійснюється реалізація довгострокових та поточних завдань у цій сфері.

2. Сферу забезпечення права громадян на охорону здоров'я можна визначити як сукупність суспільних відносин, які опосередковують весь спектр взаємовідносин індивіда і суспільства, пов'язаних із профілактикою та лікуванням хвороб, формуванням здорового способу життя та нівелюванням впливу будь-яких факторів, що негативно впливають або становлять потенційну небезпеку такого впливу на стан здоров'я конкретної особи і суспільства в цілому та безпосередньо пов'язані із реалізацією, охороною та захистом відповідних прав громадян.

3. Важливими тенденціями функціонування системи охорони здоров'я у розвинутих країнах світу є пріоритетність профілактики захворювань над їх лікуванням, домінування здорового способу життя, і як результат - впровадження в державно-правову практику заходів, що спрямовані на досягнення саме цієї мети. Досвід інших країн свідчить про те, що одним із найбільш вагомих факторів належного стану відносин у сфері охорони здоров'я виступає необхідність досягнення максимального рівня узгодженості приватних та суспільних інтересів, пріоритетність прав особи та належний рівень гарантування цих прав у сфері охорони здоров'я. При цьому спостерігається тенденція щодо сприяння приватним ініціативам у сфері охорони здоров'я, однак рівень цивілізованості ринкових відносин у сфері охорони здоров'я у розвинутих країнах забезпечується перш за все волею та можливостями держави контролювати процеси у цій сфері.

4. Удосконалення правового регулювання відносин, що виникають у досліджуваній сфері, є пріоритетним напрямком становлення та розвитку системи охорони здоров'я в сучасній Україні. Особливу увагу слід приділяти питанням узгодженості положень відповідних нормативних актів, визначенню сфер, вдосконалення відносин в яких має пріоритетний характер як для забезпечення здоров'я окремих громадян, так і для підтримання належного рівня громадського здоров'я. Одним із найбільш важливих напрямків такого вдосконалення є належне забезпечення прав і свобод громадян, у тому числі й з позицій оптимізації відповідних процедур, пов'язаних із профілактикою захворювань та їх лікуванням.

5. Право на інформацію є одним із найбільш важливих прав людини і громадянина, яке багато в чому забезпечує налагодженість суспільних відносин, у тому числі, у сфері охорони здоров'я. Питання реалізації цього права у зазначеній сфері слід розглядати в контексті окремих видів інформації. Удосконалення правового регулювання забезпечення права на інформацію у сфері охорони здоров'я слід пов'язувати з більш чітким нормативним визначенням питань надання медичної інформації громадянину, укладення інформованої згоди на медичне втручання, використанням сучасних інформаційних технологій, що дозволяють оптимізувати процес доступу громадян до інформації, що стосується діяльності органів та закладів охорони здоров'я та реалізувати відповідні можливості з отримання медичних послуг профілактичного та лікувального характеру. Подальшого впорядкування потребують питання реклами лікарських засобів та виробів медичного призначення, оскільки така інформація може суттєво впливати на формування суб'єктивної позиції громадян щодо ефективності того чи іншого лікарського засобу та підвищує потенційні загрози здоров'ю громадян у випадках їх неконтрольованого застосування.

6. Під послугами у сфері охорони здоров'я доцільно розуміти сукупність медичних, а також інших, пов'язаних із ними послуг, що стосуються надання медичної допомоги, здійснення певних дій адміністративного характеру, технічних дій і технологічних операцій, пов'язаних із забезпеченням здоров'я окремих осіб та суспільства в цілому. Забезпечення якості медичних послуг потребує відповідного правового підґрунтя. Це питання може бути вирішено шляхом прийняття відповідної Постанови Кабінету Міністрів України «Про медичні послуги». У цьому нормативному документі доцільно дати визначення медичних послуг, встановити критерії якості їх надання, передбачити певні організаційні заходи щодо врахування цих критеріїв у практиці діяльності медичних установ. Особливої уваги потребують питання, пов'язані з контролем за якістю медичних послуг і перш за все, з діяльністю таких суб'єктів внутрішнього контролю, як керівники лікувальних закладів та керівники їх структурних підрозділів. Варто акцентувати увагу на питаннях процедурного характеру, що стосуються забезпечення якості медичних послуг, з позицій максимального задоволення потреб громадян та забезпечення їх прав та інтересів. Виправданим було б введення в практику надання медичних послуг відповідних сертифікатів якості.

7. Покращання фармацевтичного забезпечення громадян України слід пов'язувати зі збільшенням складової аптечних закладів з комунальною формою власності. Такий підхід дасть змогу суттєво підвищити ефективність впливу держави на процеси, що відбуваються у цій сфері, в тому числі й засобами державного регулювання ціноутворення та контрольної діяльності.

8. З метою підвищення якості надання допомоги особам, хворим на рідкісні захворювання, в Україні доцільно прийняти окремий нормативно-правовий акт, яким би вирішувалися питання їх правового та соціального захисту, пільгового забезпечення необхідними ліками. При цьому слід передбачити можливість як безоплатного забезпечення таких хворих необхідними ліками, так і встановлення для цієї категорії осіб обов'язкової знижки на їх придбання. Необхідно чітко врегулювати питання, пов'язані з обліком осіб, хворих на рідкісні захворювання, та процедурною регламентацією отримання відповідного статусу.

9. Застосування генеричних лікарських засобів в Україні в умовах існуючої економічної кризи слід визнати не тільки перспективним, а й необхідним. Тому доцільно внести зміни до Закону України «Про лікарські засоби» з метою фіксації у ньому статусу, особливостей застосування та допуску на ринок генеричних лікарських засобів.

10. Однією із найбільш дієвих гарантій забезпечення прав громадян є нагляд органів прокуратури. Особливу увагу працівників прокуратури повинні привертати питання щодо дотримання вимог законодавства відносно розгляду і вирішення звернень громадян, пов'язаних із забезпеченням права громадян на охорону здоров'я. Не менш значущим є реагування прокурорів на факти вчинення правопорушень у сфері охорони здоров'я та здійснення нагляду за законністю притягнення до адміністративної відповідальності у цій сфері.

11. Питання розгляду звернень громадян закладами і установами Міністерства охорони здоров'я повинні бути деталізовані в Інструкції «Про порядок розгляду звернень громадян органами та установами охорони здоров'я та організації ними особистого прийому громадян». У ній повинні знайти закріплення особливості реалізації права на звернення особами, які знаходяться на лікуванні, зокрема процедурні аспекти подання звернення особами, які через стан здоров'я не можуть особисто викласти свою думку у письмовій формі і не мають законних представників або осіб, через яких вони можуть подати звернення; організація особистого прийому громадян, що знаходяться на стаціонарному лікуванні або проходять амбулаторне лікування у закладах охорони здоров'я. У Інструкції також мають бути окреслені порядок, підстави утворення комісій з розгляду звернень громадян, а також процедурні аспекти їх діяльності.

12. Підвищенню якості контролю у фармацевтичній сфері та ефективності відповідної адміністративно-юрисдикційної діяльності може сприяти більш широке залучення представників громадськості. Зокрема, доцільно залучати до перевірок з питань фармацевтичного забезпечення громадських інспекторів за умови чіткого нормативного визначення їх статусу та надати їм право складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 44-2 КУпАП «Порушення обмежень, встановлених для медичних і фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності».

13. З огляду на значущість питань забезпечення громадян якісними і ефективними лікарськими засобами та виробами медичного призначення, доцільно виділити у КУпАП окремі склади правопорушень та адміністративної відповідальності у сфері забезпечення лікарськими засобами і виробами медичного призначення. Зокрема, слід передбачити відповідальність за порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, а також порушення порядку формування та застосування цін і тарифів у сфері обігу лікарських засобів та виробів медичного призначення.

14. У Положенні про дисципліну медичних працівників слід чітко закріпити підстави дисциплінарної відповідальності, статус суб'єктів накладення дисциплінарних стягнень, конкретизацію стягнень та належну процедурну регламентацію здійснення провадження у дисциплінарній справі. До суб'єктів накладення дисциплінарних стягнень поряд з керівниками медичних закладів та установ варто віднести і колегіальний орган з розгляду дисциплінарних справ - Дисциплінарні комісії медичних працівників, які можна утворити при Міністерстві охорони здоров'я, управліннях і відділах охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Правовою основою їх діяльності може стати Положення про Дисциплінарну комісію при МОЗ та Типове положення про дисциплінарну комісію при управліннях та відділах охорони здоров'я.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Буряк І. О. Окремі аспекти правового забезпечення фінансування охорони здоров'я на сучасному етапі / І. О. Буряк // Актуальні проблеми права: теорія і практика: збірник наукових праць. - Луганськ : Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, 2012. - № 23. - С. 164-170.

2. Буряк І. О. До питання про формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я / І. О. Буряк // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія «Право». - 2012. - № 1000. - С. 317-321.

3. Буряк І. О. Актуальні питання реалізації права громадян на забезпечення лікарськими засобами / І. О. Буряк // Актуальні проблеми права: теорія і практика: збірник наукових праць. - Луганськ : Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля, 2012. - № 25. - С. 165-172.

4. Буряк І. О. Право на звернення як гарантія забезпечення прав громадян у сфері охорони здоров'я // І. О. Буряк // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - 2012. - Випуск 20. Частина 1. Том 3. - С. 91-93.

5. Буряк І. О. Щодо діяльності органів прокуратури у сфері забезпечення права громадян на охорону здоров'я / І. О. Буряк // Форум права. - 2013. - № 1 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2013-1/13bionoz.pdf

6. Буряк І. О. Окремі питання правового забезпечення реалізації лікарських засобів в Україні / І. О. Буряк // матеріали Міжн. наук.-практ. конф. [«Законність і правопорядок: механізми забезпечення»], (Харків, 11-12 травня 2012 р.). - У 2-х т. - Х. : ГО «Асоціація аспірантів-юристів», 2012. - Т. 2. - С. 14-15.

7. Буряк І. О. До питання про кодифікацію законодавства у сфері охорони здоров'я / І. О. Буряк // матеріали Міжн. наук-практ конф. [«Права людини: проблеми забезпечення, реалізації та захисту»], (Запоріжжя, 24 лютого 2012 р.). - У 4-х ч. - Запоріжжя : Запорізька міська громадська організація «Істина», 2012. - Ч. 4. - С. 33-35.

8. Буряк І. О. Місце та значення права людини на охорону здоров'я в системі основних прав і свобод людини і громадянина / І. О. Буряк // матеріали Міжн. наук.-практ. конф. [«Національне та міжнародно-правове забезпечення стабільного розвитку»], (Львів, 2-3 березня 2012 р.). - У 3-х ч. - Львів : Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2012. - Ч. І. - С. 48-50.

9. Буряк І. О. Про інформацію у сфері охорони здоров'я / І. О. Буряк // матеріали ІІ Міжн. наук.-практ. конф. [«Публічне та приватне право: шляхи вдосконалення законодавства і практики»], (Харків, 9-10 березня 2012 р.). - У 3-х т. - Х. : ГО «Асоціація аспірантів-юристів», 2012. - Т. 1. - С. 75-77.