Правове регулювання діяльності засобів масової інформації як інституту громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Правове регулювання діяльності засобів масової інформації як інституту громадянського суспільства

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Для забезпечення реальної демократії та свободи особистості, будь-якій державній владі необхідна противага, в якості якої виступає громадянське суспільство.

Глобалізація економічного простору, розвиток інформаційних технологій, боротьба за елементарне виживання висувають на перший план необхідність всебічної, всеосяжної інформованості як одного з найважливіших чинників прогресу будь-якого сучасного суспільства. З усіх ресурсів, якими володіє сучасна цивілізація, інформація стає найбільш важливим, особливо значущим товаром, бо без необхідного обсягу і якості інформації неможливі розвиток високотехнологічних виробництв, підйом національного добробуту. Тільки за наявності повної та якісної інформації можна побудувати громадянське суспільство і правову державу.

Особливе місце в даному процесі належить недержавним засобам масової інформації (далі - ЗМІ). Виступаючи одним з особливих інститутів громадянського суспільства, вони акумулюють у собі величезну як творчу, так і руйнівну силу.

Проблематика громадянського суспільства досить активно обговорюється в сучасній науковій літературі. Умовно дослідників можна об'єднати за такими основними напрямами:

політолого-правові дослідження сутності громадянського суспільства, його структури, місця і ролі в політичній системі демократичного суспільства, шляхи формування громадянського суспільства і правової держави (Г. Борисов, М. Байтін, І. Варзарь, М. Вітрук, Ю. Габермас, К. Гаджисв, Ф. Гайєк, Б. Гершунський, В. Журавський, І. Кальний, В. Карпович, В. Керімов, С. Кириченко, О. Клюєв, Н. Конін, О. Кульчицький, О. Малько, В. Манохін, Н. Матузов, В. Нерсесянц, В. Речицький, І. Сенякін, В. Тацій, О. Цибулевська, К. Шундіков, О. Погорілко, А. Силенко, Г.Філіпчук, Ю. Шемшученко та ін.);

вивчення інститутів громадянського суспільства в найбільш значущих сферах суспільного життя (політичної, правової, економічної, соціальної, культурної), на різних рівнях управління державою (С. Алексєєв, О. Арінін, П. Баранов, В. Варивдін, К. Гаджиєв, Є. Гендзехадзе, 3. Голенков, В. Жеребін, Б. Замбровский, І. Зозуля, В. Зорькін, М. Ільїн, В. Ільїн, Б. Коваль, Ю. Козлов, О. Кочетов, І. Кравченко, А. Куліш, В. Леонтович, С. Рожков, Ю. Рєзнік, Л. Романенко, та ін.).

Перспективи підвищення рівня відповідальності ЗМІ, у тому числі й соціальної, досліджуються в працях А. Костирєва, Д. Дубова, Д. Дуцик, О. Синьова. Шляхи вдосконалення державної інформаційної політики в Україні аналізуються в працях І. Арістової; К.Бєлякова, В. Бебика, О. Варичевої, С. Гнатюка, М. Демкової, О. Демченка, В. Дрешпака, В. Іваненко, Ю. Іванченко, Н. Ільченко, О. Кірєєвої, С. Чукут та ін.

Однак системних, ґрунтовних досліджень щодо взаємодії інститутів громадянського суспільства і держави з позиції адміністративно-правової науки в України не проводилося.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідних робіт Міжнародного університету бізнесу і права на 2008-2012 рр: «Обґрунтування теоретико-методологічних засад права громадян на звернення в умовах демократизації державного устою» (номер державної реєстрації 01104004228) та «Теоретико-практичні основи адміністративно-правової діяльності в умовах трансформації суспільства» (номер державної реєстрації 01114006312)

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз законотворчої та правозастосовної практики діяльності недержавних ЗМІ в структурі громадянського суспільства України, а також у виробленні пропозицій щодо вдосконалення взаємодії недержавних ЗМІ, як інститут громадянського суспільства з іншими інститутами громадянського суспільства та державою.

Виходячи з поставленої мети, в дисертаційному дослідженні необхідно вирішити такі основні задачі:

- визначити правове становище недержавних ЗМІ у механізмі правового регулювання як інституту громадянського суспільства;

систематизувати інституційно-правові форми співробітництва недержавних ЗМІ як інституту громадянського суспільства з органами державної влади та місцевого самоврядування;

узагальнити існуючий досвід взаємодії органів влади та мас-медіа в контексті зміцнення інституцій громадянського суспільства;

проаналізувати зміст і практику реалізації конституційного права громадян на свободу слова та інформацію;

визначити основні напрями взаємодії держави та недержавних ЗМІ у сфері формування української інформаційної правової політики;

проаналізувати чинне законодавство, що регулює питання взаємодії органів виконавчої влади та ЗМІ як інституту громадянського суспільства та практики його застосування;

- визначити напрямки вдосконалення правового регулювання відносин у сфері взаємодії органів виконавчої влади та ЗМІ як інституту громадянського суспільства.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії засобів масової інформації з особистістю, громадянським суспільством і державою.

Предметом дисертаційного дослідження є діяльність засобів масової інформації як інституту громадянського суспільства.

Методи дослідження. Різноманітність матеріалу, що використовувався, зумовила поєднання різних методів дослідження: філософсько-правового, загальнонаукового (діалектичного та системно-структурного аналізу, логічного та історичного, індукції та дедукції, моделювання, аналізу і синтезу, абстрагування та ін.) і спеціальних (порівняльно-правового, історико-правового, формально-юридичного, експертних оцінок та ін.)

В ході дослідження були використані інституційно-правовий підхід, проаналізовані праці класичних і сучасних мислителів, зарубіжних і вітчизняних юристів, політологів, філософів, державних діячів, а також політико-правові матеріали, що стосуються концептуальних і практичних аспектів політико-правових стратегій формування інститутів українського громадянського суспільства.

Також в дослідженні використовувались висновки загальної теорії права, основоположні положення науки адміністративного права про систему, суб'єктний склад, зміст правового регулювання адміністративно-правових відносин. У процесі роботи використовувалися також наукові дані теоретико-правової і конституційно-правової науки, теорії державного управління, що торкаються різних аспектів досліджуваної проблеми.

Емпіричною основою дисертаційного дослідження виступили офіційні статистичні дані, чинні нормативно-правові акти України: закони України, укази та розпорядження Президента України, Постанови Уряду України, результати соціологічних досліджень державних і недержавних служб та аналітичних центрів. При написанні дисертації була проаналізована і узагальнена практика діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері взаємодії з інститутами громадянського суспільства, зокрема недержавними ЗМІ, а також окремих суб'єктів, що представляють громадянське суспільство.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням особливостей судів як суб'єктів адміністративно-правових відносин. У результаті проведеного наукового дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Зокрема:

вперше:

- на основі сучасного чинного законодавства, прийнятого в розвиток адміністративної реформи в Україні, яка істотно змінила відношення держави і громадянського суспільства у сфері виконавчої влади, проаналізовані наукові дані про правове регулювання взаємодії органів виконавчої влади та недержавних ЗМІ як інституту громадянського суспільства, визначено специфіку його адміністративно-правого регулювання;

- розкрито сутність, зміст і значення взаємодії органів виконавчої влади та недержавних ЗМІ, як специфічної галузі відносин у сфері адміністративно-правового регулювання, визначені організаційно-правові способи взаємодії органів виконавчої влади та недержавних ЗМІ;

удосконалено:

механізми розвитку інститутів громадянського суспільства в умовах нової української державності, показаний багатоплановий характер функцій громадянського суспільства і державного апарату в правовій державі, що обумовлює взаємодію їх структур;

підходи до політико-правого аналізу процесу трансформації інститутів держави і громадянського суспільства в Україні на сучасному етапі, виявлено його ціннісно-світоглядні та ідеологічні підстави, реальна участь українських недержавних ЗМІ в становленні громадянського суспільства в сучасній Україні;

підходи до аналізу особливостей структурування недержавних ЗМІ як інституту громадянського суспільства в різних політичних режимах, критично оцінено національна концепція модернізації взаємодії держави та недержавних ЗМІ з урахуванням законодавчих форм її забезпечення, стратегічних цілей і завдань подальшого інституційно-правового розвитку;

інституційно-правові форми правозахисного моніторингу недержавних ЗМІ за діяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також державного забезпечення діяльності громадських організацій в контексті сучасної правової політики української держави;

механізми взаємодії органів влади та недержавних ЗМІ в справі поширення суспільно-корисної та соціально значущої інформації, як основи легітимізації та підтримки державної політики з боку громадян України;

- підходи до визначення місця та основних функцій органів державної влади, органів місцевого самоврядування в процесі роздержавлення ЗМІ.

дістали подальшого розвитку:

термінологічна складова інформаційного права в частині визначення таких понять як «громадське мовлення в Україні», «забезпечення реалізації права людини на інформацію» «інформаційна послуга органів влади»;

шляхи впровадження механізмів підвищення соціальної відповідальності недержавних ЗМІ, як чинника формування соціальної активності громадян України;

обґрунтування необхідності залучення громадських організацій до співпраці з недержавними ЗМІ та органами влади в справі ефективної розбудови громадянського суспільства в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

у науково-дослідній сфері отримані результати можуть бути основою для подальшої розробки проблем взаємодії органів влади та недержавних ЗМІ як важливої складової політики держави, спрямованої на побудову громадянського суспільства;

у сфері правотворчості висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, може бути використано для підготовки змін і доповнень до нормативних актів, які регулюють адміністративно-правові відносини ліцензування недержавних ЗМІ, їх соціальної відповідальності, громадського мовлення та ін.;

у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність управління сферою регулювання діяльності засобів масової комунікації, зокрема формування та реалізації державної інформаційної політики України;

у навчальному процесі матеріали дисертації можуть бути використані під час проведення занять із дисципліни «Адміністративне право України».

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, серед яких: «Актуальні проблеми діяльності органів внутрішніх справ» (м. Кіровоград, 2008 р.), «Україна сьогодні. Європейський вектор, правові проблеми» (м. Херсон, 2011 р.) та «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Київ, 2012 р).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у п'яти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, а також у тезах доповідей і наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації - 205 сторінок. Список використаної літератури складається з 210 джерел.

Основний зміст роботи

самоврядування право свобода громадянин

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету завдання. Викладено результати, які характеризують наукову новизну роботи та практичне значення отриманих результатів.

Розділ 1 «Роль ЗМІ в становлення громадянського суспільства в Україні на сучасному етапі» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 «ЗМІ в структурі громадянського суспільства: правовий вимір» аналізується реальне наповнення конституційного права громадян на інформацію за допомогою сучасних політико-правових регуляторів.

Аналіз ЗМІ в структурі громадянського суспільства базувався на визначенні громадянського суспільства як суспільства з розвиненими економічними, культурними, правовими, політичними відносинами між індивідами, які не опосередковані державою. У ньому вільно розвивається суспільне громадське життя, діють установи та ЗМІ, формуються й функціонують найрізноманітніші громадські об'єднання. Воно розвивається в умовах правової держави й саме є базою для неї. Рівновага між громадянським суспільством і державою - важливий чинник стабільного демократичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості та політичного безсилля народу.

Першим і головним структурним елементом громадянського суспільства є людина-громадянин як особистість у всій повноті її громадянських прав і обов'язків - основний суб'єкт громадянського суспільства. Політичні партії та громадянські об'єднання складають другий структурний блок громадянського суспільства. Третій структурний блок громадянського суспільства складають професійні спілки і об'єднання представників недержавного сектору економіки, а також недержавні засоби масової інформації.

Недержавні ЗМІ мають особливе значення в структурі громадянського суспільства та виступають тим медіа-посередником, який здійснює зв'язок між державою й суспільством. Недержавні ЗМІ як соціальний інститут втілюють та репрезентують громадську думку і як «четверта влада» здійснюють функції спостерігача та контролера законодавчої, виконавчої та судової влади.

Підкреслюється, що в Україні, як і в сучасних демократичних суспільствах, юридичний спосіб регуляції відносин між владою і засобами інформації втілюється, насамперед, у законодавчому встановленні і реальному забезпеченні права громадянина на інформацію. Вдосконалення механізму практичної реалізації конституційного права на свободу одержання інформації - головний шлях ефективного функціонування недержавних ЗМІ як інституту громадянського суспільства. Правовою основою такого механізму повинні стати законодавчо закріплені чіткі правила, умови та порядок доступу до державних і недержавних інформаційних ресурсів.

У підрозділі 1.2. «Роль ЗМІ в розвитку правової держави, демократії та громадянського суспільства в сучасній Україні» підкреслюється, що одним з основних принципів демократичної організації суспільного життя є існування незалежної громадської думки. Саме ЗМІ втілюють і репрезентують громадянську думку, здійснюють функції спостерігача та контролера законодавчої, виконавчої й судової влади. Недержавні ЗМІ відіграють важливу роль у громадянському суспільстві, створюючи символічну публічну сферу, яка може слугувати для висловлення та лобіювання як інтересів окремої особистості, так і суспільних (регіональних, місцевих) інтересів. Таким чином, ЗМІ, і в першу чергу недержавні, є фактично сполучною ланкою, передавачем інформації від держави до суспільства і, навпаки, від суспільства до держави.

Недержавні ЗМІ, як один з інститутів громадянського суспільства, були унормовані як система суб'єктів, наділені правами і обов'язками щодо відстоювання своїх легітимних інтересів у процесі подальшої розбудови громадянського суспільства в Україні та участі в управлінні державними справами.

У підрозділі 1.3. «Морально-правова криза в Україні та ЗМІ» зазначається, що в Україні на сучасному етапі гальмується одна з базових основ відкритого громадянського суспільства - це практично реалізована свобода інформації.

Підкреслюється, що ЗМІ в Україні на законодавчому рівні одержали свободу слова, свободу від цензури, політичну і професійну незалежність від державної влади, проте не знайшли стійкої матеріальної бази для вільної самостійної діяльності, тобто в поточний момент відсутній правовий механізм забезпечення та реалізації прав і свобод ЗМІ.

В умовах недостатньої розвиненості громадсько-політичних структур та відсутності певної державної політики в галузі масової інформації незалежні ЗМІ фактично змушені виражати не думку суспільства, а приватні або корпоративні інтереси у просторі мас-медіа своїх явних і неявних власників. При цьому не без їх участі впроваджується міф про те, що саме ЗМІ є «четвертою владою», якою у справжній демократичній державі повинна бути громадська думка, що сформована самим суспільством та його громадсько-політичними структурами, яка виражається через засоби масового інформування, які включають як традиційні ЗМІ (державні, муніципальні, недержавні) та і засоби масової комунікації (наприклад технологія Іпіегпеї).

На жаль, але і на даному етапі можна констатувати, що в Україні діє авторитарна модель взаємодії політичної та медіа-систем, ознаки якої вбачаються в тому, що: 1) залишається потужним державний контроль над системою ЗМІ, в тому числі над її недержавною складовою; 2) функції ЗМІ підпорядковані інтересам забезпечення впливу держави та залежних від неї власників ЗМІ на суспільство; 3) мінімізовано дієвість ЗМІ як інструменту критики та контролю за владними інститутами, як каналу комунікаційного діалогу між населенням та владою; 4) наявна нерівність можливостей доступу до інформації між різними групами населення.

Розділі 2 «Правова політика держави в сфері діяльності ЗМІ» складається з двох підрозділів в яких вивчаються становлення в Україні громадянського суспільства та його вплив на державу.

У підрозділі 2.1 «Держава та ЗМІ: проблеми взаємодії в сфері формування інформаційної політики» зазначається, що основним правом, яке має забезпечити держава, є право на отримання правдивої інформації про діяльність її органів щодо задоволення потреб людини й вирішення її проблем. Саме маючи відповідну інформацію, людина може робити висновки стосовно діяльності органів державного управління і вносити пропозиції стосовно їх діяльності.

Отже, в умовах сьогодення в Україні вирішального значення набувають роль ЗМІ як гаранта політичної й соціальної стабільності в суспільстві, як каналу вираження суспільних настроїв і найголовніше - як активного чинника формування громадської думки з усіх найбільш злободенних питань, оскільки розбудова демократичної правової держави та громадянського суспільства неможлива без вільного виявлення поглядів і переконань, права на свободу думки й слова, а також без діяльності розгалуженої сфери недержавних ЗМІ - складової національного інформаційного простору.

Трансформаційні процеси переходу до ринкової економіки, що супроводжуються загостренням соціальної ситуації, неадекватно сприймаються масовою свідомістю: реакцією на ускладнення ситуації стають масові неврози, нігілізм, песимістичні настрої. Почасти фіксуються суперечності між ціннісними орієнтаціями, соціальними установками та реальною діяльністю. Саме тому важливо розуміти та впливати на формування певних уявлень суспільства, ставлення громадян до соціальних проблем. Необхідно усвідомлювати, що без налагодження та здійснення ефективних і послідовних контактів з громадськістю та ЗМІ навіть найкращі соціально-економічні програми й реформи в державі не матимуть підтримки населення.

Всі ці проблеми розгортаються на тлі швидкого збільшення чисельності користувачів Інтернет в Україні. В останні 3-5 років в Україні швидко зростає вплив на соціум України такого нетрадиційного мас-медіа як Інтернет-ЗМІ, або як його ще називають в науковій літературі - засобом масової комунікації (ЗМК). До сучасних найактуальніших проблем, які потребують державного регулювання в зв'язку з поширенням впливу в державі цього виду недержавних ЗМІ є: визначення правового статусу, принципів діяльності Інтернет-ЗМІ як нового, нетрадиційого мас-медіа; визначення прав, обов'язків, відповідальності журналістів, власників, провайдерів, адміністраторів, програмістів, інших учасників інформаційних відносин в Інтернет-ЗМІ; недопустимість попередньої та постфактумної цензури Інтернет-ЗМІ; захист авторських, суміжних та інших виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності, що розміщені в Інтернет-ЗМІ; забезпечення інформаційної безпеки в Інтернет-ЗМІ; запобігання розповсюдженню інформації, що створює загрозу для прав, законних інтересів, фізичних і юридичних осіб; відвернення загрози для державної безпеки, економічного й соціального розвитку країни; психічного здоров'я фізичних осіб; запобігання розповсюдженню інформації, що має кримінальний, аморальний зміст.

Основним завданням державної політики щодо громадянського суспільства є сприяння зростанню громадянської активності, підвищення ефективності взаємодії влади і громадських організацій.

Виконати це завдання без залучення обома сторонами новітніх інформаційно-комунікативних технологій практично неможливо.

Одним з найдоступніших та найпоширеніших інструментів реалізації права на висловлювання своєї позиції з тих чи інших питань суспільного життя є, безумовно, Всесвітня мережа. Адже Інтернет сприяє розширенню й поліпшенню соціальних взаємозв'язків у сучасному світі, відкриваючи значно ширші, ніж раніше, горизонти для об'єднання людей у групи на основі спільних інтересів. Можливості Інтернету дають змогу впливати на зміни структури і форми суспільної самоорганізації, замінювати застарілі громади новими, віртуальними, що долають традиційні обмеження в часі та просторі.

Інтернет мав би стати корисним ресурсом для НДО, яких в Україні кілька тисяч. Інтернет-видання «Юриспруденція оп-ііпе» разом з кількома НДО є співучасником проекту «Громадський моніторинг та консультування з питань державної реєстрації та відносин громадських організацій, релігійних організацій, профспілок, благодійних організацій з контролюючими органами влади як передумова реалізації та захисту права громадян на об'єднання».

Таким чином, спільними зусиллями держави, НДО та громадськості сьогодні необхідно дати імпульс до розвитку Інтернет-проектів та ініціатив, а також навчити громадські організації ефективніше використовувати можливості, що їх надають новітні медіа. Новітні інформаційно-комунікативні технології вже довели ефективність свого застосування у громадській діяльності в багатьох країнах, де вони використовуються для інформування, мобілізації та залучення учасників, координації, спільної роботи, привернення уваги громадськості до проблем, що стоять перед країною, залучення коштів, впливу на прийняття рішень.

У підрозділі 2.2 «Зловживання правом та відповідальність ЗМІ» обґрунтовується теза про те, демократія співучасті передбачає не тільки реалізацію кампаній з інформування, розробку та впровадження рішень відповідно до потреб населення, а й широке залучення громадськості у процеси прийняття рішень, у безперервний діалог щодо основних стратегій розвитку, наявних проблем та шляхів їх розв'язання. Мається на увазі налагодження постійного діалогу з громадськістю на паритетних засадах, провокування критичного мислення та обопільну відповідальність.

Проблема відповідальності набуває особливої гостроти, зважаючи на місце та роль, яку відводять громадяни України вітчизняним ЗМІ як контрольному ресурсу громадянського суспільства. Ще одним важливим показником є рівень довіри громадян нашої держави то ЗМІ. Відзначимо, що він протягом багатьох років є відносно високим. Особливо це помітно при порівнянні з показниками довіри українців до органів державної влади, правоохоронної системи.

В цьому розумінні особливо важливою є проблема переваги в інформаційному просторі України інформації негативного змісту. На думку експертів, подібні тенденції можуть призвести до таких проявів, як зростання злочинності та невмотивованої жорстокості; соціальної апатії; погіршення стану фізичного здоров'я громадян; відсутності консолідації суспільства; міжетнічних, міжконфесійних та соціальних конфліктів. У цьому контексті необхідно звернути увагу й на таку складову соціальної відповідальності ЗМІ, як унеможливлення формування в суспільстві звички до насильства, яка, у свою чергу, призводить до його легалізації.

Розділі 3 «Удосконалення національного законодавства про ЗМІ в контексті розвитку громадянського суспільства в недержавній Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Право громадян на інформацію та проблеми його реалізації ЗМІ» доводиться, що недержавні ЗМІ, як інститут громадянського суспільства, не може повноцінно виконувати свої функції, тому що відбувся поділ інформаційного простору України між кількома фінансово-політичними групами. Це актуалізує такі проблеми, як тенденційність подання інформації, особливо її політичної складової; дискредитує журналістську спільноту в очах громадськості, відбувається падіння авторитету ЗМІ як засобу соціального контролю; зростає нерівність умов присутності суспільно-політичних сил в інформаційному просторі; відсутнє суспільне (громадське) мовлення, яке могла стати противагою тим ЗМІ, які підконтрольні своїм власникам.

Автор вважає, що прискорення процесу роздержавлення державних та комунальних ЗМІ, які становлять велику частку на ринку мас-медіа, сприятиме зменшенню їх залежності від управлінських структур і представлених у них певних політичних сил. Розробка та впровадження ефективних протекціоністських механізмів, спрямованих на стимулювання виробництва вітчизняного медіа-продукту, сприятимуть підвищенню його конкурентоспроможності, збільшенню присутності України в європейському та світовому інформаційному просторі.

На окрему увагу в межах обраної теми заслуговує проблема реалізація практиці права громадян України на доступ до інформації. Законодавством встановлено ряд юридичних гарантій реалізації цього права: обов'язок органів виконавчої влади, місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність і прийняті рішення; створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які б забезпечували у встановленому порядку доступ до інформації; необхідність створення механізму доступу до інформації; встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію; здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про інформацію тощо.

Важливим у цьому контексті є також положення частини 2 ст. 57 Конституції України, відповідно до якої «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними».

Віддаючи належне законодавчій активності вищих органів влади, дослідники, тим не менше, відзначають, що в діяльності ЗМІ існує чимало проблем, які недостатньо врегульовані чинним законодавством, а подекуди залишилися й поза його межами.

Цензура в Україні заборонена на конституційному рівні. Проте в Основному Законі мова йде про цензуру у вузькому її розумінні. Питання відповідальності, що її несе особа, яка вільно користується правом на свободу вираження, були порушені ще у ст. 19 Пакту про громадянські і політичні права. Таким чином, свобода слова в засобах масової інформації не означає вседозволеність та безвідповідальність. Надто вільна поведінка зі словом може мати негативні соціальні наслідки, деформувати політичну, соціальну, економічну, культурну орієнтацію як суспільства, так і окремого громадянина. Свобода преси має свої обмеження, які серед іншого стосуються і приватного життя. Відповідно до ст. 32 Конституції України «ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя». Ця сама стаття гарантує громадянинові судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації. Отже, Україна продовжує робити перші помітні кроки на шляху реформування суспільства. Цей шлях, що веде від тоталітаризму до демократії, від повної закритості органів влади до їх підконтрольності громадянському суспільству, є складним і довгим. Наскільки вдало і швидко буди йти ним наша держава, не в останню чергу залежить і від вирішення проблеми незалежного громадянського контролю за діяльністю всіх гілок влади.

У підрозділі 3.2 «Шляхи удосконалення національного законодавства про ЗМІ» підкреслюється, що діяльність медіа в демократичній країні необхідно розглядати в контексті реалізації одного з наріжних каменів функціонування правової держави - свободи слова, свободи переконань, права на пошук і поширення інформації. Так, ще 19-та стаття Загальної декларації прав людини, що побачила світ 10 грудня 1948 р., проголошувала право кожної людини на свободу переконань і на їх вільне виявлення. У цій самій статті закріплювалася свобода шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів.

Ці фундаментальні положення були підтверджені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (грудень 1966 р.), який був ратифікований Україною в жовтні 1973 р. У цьому документі наголошувалося, що пошук та поширення інформації може здійснюватися «усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими засобами на свій вибір». У згаданому Пакті містяться й перші обмеження. Зокрема, частина 3 декларує: «користування передбаченими в пункті 2 цієї статті правами накладає особливі обов'язки й особливу відповідальність. Воно може бути, отже, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними: для поважання прав і репутації інших осіб; для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення».

Природно, що подібні норми містяться і в Конституції України. Зокрема, ст. 34 Основного Закону декларує право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Проте в цій самій статті згадано і про можливість обмеження вищенаведеного права в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку. Принциповим у контексті обраної нами теми є положення ст. 15 про заборону цензури і ст. 17, в якій наголошується, що забезпечення інформаційної безпеки є однією з найважливіших функцій держави, справою всього українського народу.

Значна частина правової бази функціонування ЗМІ містить широкий спектр норм, які дозволяють ефективно функціонувати недержавним ЗМІ в Україні.

Однак розвиток громадянського суспільства в Україні буде і надалі гальмуватися, якщо не буде вирішено одне з важливих питань впливу ЗМІ на розвиток правової держави, демократії та громадянського суспільства в сучасній Україні - створення громадського мовлення. Саме удосконалення законодавства України щодо цього питання і буде головною ознакою ефективності розвитку ЗМІ як інституту громадянського суспільства.

Висновки

У дисертації подано теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми вдосконалення правового регулювання діяльності засобів масової інформації як інституту громадянського суспільства в Україні.

Проблема функціонування недержавних ЗМІ, як показав досвід проведеного дослідження, носить багатоплановий характер.

Інституційно-правовий взаємозв'язок між державою та інститутами громадянського суспільства полягає в тому, що громадянське суспільство в своїй діяльності залежить від встановлених державою нормативно-правових обмежень, зафіксованих між громадянським суспільством і державою про їх взаємні права, свободи і обов'язки рамками правової автономії громадянського суспільства.

Автономія інститутів громадянського суспільства вимагає надання державою норм, що регулюють межі активності її інституціональних суб'єктів і груп інтересів. При цьому обмеження інститутів держави правом в даній ситуації можливе лише в тому випадку, якщо право по відношенню до держави є альтернативною, а не похідною формою нормативного регулювання.

Представляється, що взаємодія в рамках позитивного управління громадянського суспільства і держави стає особливою галуззю державного управління, що вимагає окремого державно-правового режиму, тобто який відрізняється від інших режимів певним набором регуляторів адміністративного права, які поєднуються між собою. Є всі підстави виділяти самостійний адміністративно-правовий режим взаємодії органів виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства. Даний режим повинен активно розвиватися у вигляді окремих правових актів, які обґрунтовують цю галузь адміністративно-правового регулювання та одночасно підкріплюватися теоретичними розробками, пропозиціями і концепціями, в тому числі на рівні офіційної юридичної доктрини.

Вивчення і практичне вирішення проблем взаємодії виконавчої влади і громадянського суспільства передбачає формування відповідних політико-правових документів, що становлять істота офіційної доктрини щодо зазначених питань. Особливе завдання в контексті проведених наукових досліджень полягає в складанні на базі наукової доктрини концепції закону, який має визначати основу державної політики в регулюванні відносин громадян, інститутів громадянського суспільства та органів виконавчої влади стосовно до галузі взаємодії даної групи суб'єктів у сфері досягнення обопільно-значущих інтересів.

Розвиток адміністративно-правової доктрини в аспекті взаємовідносин з громадянським суспільством ґрунтується на скороченні пріоритетного державно-керуючого впливу в сферах громадського саморегулювання, деталізації (конкретизації^-) і вдосконалення правової основи діяльності суб'єктів - учасників відносин держави і суспільства, встановленні правових засобів, що забезпечують адміністративно-правові режими нових або неврегульованих сфер публічних інтересів, як громадянського суспільства, так і суб'єктів виконавчої влади.

З урахуванням інформаційної складової пропонується визначити громадянське суспільство як сукупність недержавних відносин, що виникають у соціальній, політичній, релігійній, сімейної та інших сферах, основна мета яких - задоволення потреб людини при наявності інформаційної відкритості та рівності прав і обов'язків трьох складових - громадянина, суспільства і держави.

Недержавні ЗМІ, як інститут громадянського суспільства, відіграє роль важливої ланки між державою і суспільством. У цьому діалозі ЗМІ покликані забезпечити інформаційні комунікації, зміцнити канали зворотного зв'язку держави з інститутами громадянського суспільства, контролювати політичні процеси. Механізм правового регулювання таких партнерських відносин вимагає вмілого поєднання правових стимулів та обмежень.

Як показав проведений нами аналіз діяльності ЗМІ, правове регулювання з боку держави в даній сфері не може охопити різноманіття відносин, які виникають. Прогалини, що існують в законодавстві, можна ліквідувати за допомогою системи професійної регуляції та громадського контролю, якщо йде мова про державні та муніципальні ЗМІ. Робота механізму громадського контролю сприяє забезпеченню прав і свобод особистості, дотримання моральних і правових норм. В якості елементів системи громадського контролю виступають громадяни та їх колективні утворення. Громадський контроль за діяльністю державних ЗМІ - це одна з форм здійснення народовладдя, інструмент захисту і забезпечення прав і свобод особистості, що виявляє себе в діяльності окремих індивідів та їх об'єднань. Використання різних форм контролю (діяльність громадських рад, громадських об'єднань, звернення громадян до ЗМІ та ін.) дозволить громадянам вказати на існуючі недоліки в діяльності державних ЗМІ, а також звернути увагу самих засобів масової інформації на проблеми, які вимагають їх негайного втручання.

Правове регулювання діяльності недержавних ЗМІ, які класифікуються державою як інститут громадянського суспільства (ІГС), а його представники, за Постановою Кабінету Міністрів України №996 від 03 листопада 2010 року «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», входять до складу громадських рад, які формуються виключно з інститутів громадянського суспільства. Таким чином представники недержавних ЗМІ здійснюють безпосередньо функцію контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування, які в свою чергу повинні регулювати та контролювати їх діяльність. Виникає питання, як врегулювати складне питання - межі контролю держави над недержавними ЗМІ і ефективність діяльності представників недержавних ЗМІ в громадських радах.

Найважливіше значення таким чином набуває принцип відкритості діяльності всіх суспільних інститутів. Удосконалення законодавства повинно рухатися шляхом створення Концепції інформаційної відкритості суспільства.

Щоб ЗМІ, як інститут громадянського суспільства, виконували свою соціальну роль в повному обсязі, необхідно прийняти закон «Про взаємодію громадян та їх об'єднань з державними органами та адміністрацією державних і муніципальних організацій». Структурно розділи, присвячені конкретним видам взаємодії, можуть включати 1) права і обов'язки державних і муніципальних органів, адміністрації державних і муніципальних комерційних і некомерційних організацій по взаємодії з громадянами, колективними суб'єктами, що представляють інтереси громадян; 2) доступ в державні та муніципальні органи, адміністрацію державних і муніципальних організацій та до відповідних посадових осіб; 3) отримання інформації про діяльність державних і муніципальних органів, організацій і посадових осіб; 4) принципи адміністративних процедур по здійсненню публічно-владних повноважень неюрисдикційний характеру (односторонніх адміністративних процедур); 5) принципи адміністративних процедур надання державних (публічних) послуг; 6) адміністративні процедури, форми партиципації (співпраці) в процесі державного управління: 7) громадянські ініціативи, пропозиції, заходи на підтримку ініціатив у сфері державного управління; 8) лобістська діяльність громадських об'єднань і груп впливу; 9) громадський контроль за діями і рішеннями державних і муніципальних органів, адміністрацією державних і муніципальних організацій та відповідних посадових осіб; правозахисна діяльність; участь громадянського суспільства у протидії корупції; 10) адміністративні процедури з розгляду скарг в рамках управлінського процесу; 11) державні гарантії діяльності суб'єктів громадянського суспільства.

Потребують подальшого вдосконалення закони «Про забезпечення доступу громадян і організацій до інформації про діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування», «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», «Про захист суспільної моралі» та інші. Прийняття змін та доповнень до цих законів дозволить Україні просунутися по шляху створення розвиненого громадянського суспільства.

Стосовно діяльності ЗМІ досить актуальною є проблема зловживання правом, що вимагає подальшої загальнотеоретичної розробки. Зростання впливу ЗМІ гостріше ставить питання про їх відповідальність як «четвертої влади» перед суспільством. Удосконалення законодавства про ЗМІ шляхом більш чіткого формулювання санкцій за зловживання правом на інформацію і правопорушення у сфері діяльності ЗМІ.

Сьогодні, коли особливу значимість набувають проблеми ефективності державної влади, вдосконалення державно-правових інститутів, гармонійного співвідношення громадянського суспільства і держави, права і моральності, законності та справедливості, засоби масової інформації повинні виступити потужним каталізатором процесів демократичного гуманістичного розвитку Україні.

Недержавні ЗМІ, як інститут громадянського суспільства повинні сприяти, в першу чергу, формуванню громадянського суспільства як «самоорганізованого суспільства», тобто суспільства поза глобальним, державним або регіональним тоталітаризмом. У такому суспільстві інформаційні потоки стають принципово незамінними способами пізнання і розвитку, будь то управління виробництвом, виховання, навчання, побутове спілкування або політичний вплив. Управлінська взаємодія - взаємодія держави і громадянського суспільства у сфері виконавчої влади, а також взаємодія органів виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства (зокрема недержавних ЗМІ) використовуються як ідентичні поняття (громадянського суспільства у власному розумінні), його способами є: управлінське консультування (дорадчі органи за участю громадськості: громадські консультативні ради, слухання, робочі групи); переговори і посередництво; спільні акції та публічні заходи; спільне обговорення, участь у прийнятті нормативно-правових актів та управлінських рішень, а також рекомендаційних актів: заяв, хартій, декларацій, тощо.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кипич І.В. Роль ЗМІ в розвитку правової держави, демократії та громадянського суспільства в сучасній Україні / І.В. Кипич // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук, пр. - О.: Юрид. л-ра, 2012. - Вип. 67. - С. 210-213.

2. Кипич І.В. Суспільне мовлення в Україні в контексті розвитку громадянського суспільства й забезпечення реалізації права людини на інформацію /І.В. Кипич // Південноукраїнський правничий часопис. - 2012. - №3. - С. 152-156.

3. Кипич І.В. ЗМІ в структурі громадянського суспільства: правовий вимір / І.В. Кипич // Правова держава. - 2012. - №15. - С. 35-40.

4. Кипич І.В. Громадянське суспільство як об'єкт адміністративно-правового регулювання / І. В. Кипич // Форум права. - 2012. - №4. - С. 25-30 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-4/12agbnpd.pdf/.

5. Кипич І.В. Недержавні ЗМІ і державна інформаційна політика: нормативно-правова організація інформаційних відносин / І.В. Кипич // Південноукраїнський правничий часопис. - 2012. - №4. - С. 173-178.

6. Кипич І.В. Організаційно-правові способи взаємодії органів виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства на прикладі недержавних ЗМІ / І.В. Кипич // Актуальні проблеми діяльності ОВС: матеріали науково-практичного семінару (м. Кіровоград, 29 квітня 2008 p.). - К.: Вид-во Кіровоград, юрид. ін-ту ХНУВС, 2008. - С. 161-164.

Размещено на Allbest.ru