Реєстраційне провадження в діяльності органів виконавчої влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового степеню кандидата юридичних наук

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

РЕЄСТРАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

МОВЧАН ДМИТРО ВАЛЕНТИНОВИЧ

Харків - 2013

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глибинні суспільні перетворення, що відбуваються в Україні, курс на інтеграцію до Європейського співтовариства зумовлюють переоцінку пріоритетів її розвитку, зміну ролі держави в управлінні публічними справами, чому значною мірою має сприяти проведення адміністративної реформи. Особливої уваги потребує вдосконалення надання органами виконавчої влади адміністративних послуг, зокрема, у сфері визначення й підтвердження відповідних майнових або немайнових прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, їх виникнення, зміну і припинення, а також належності майна (речей), законності вчинених певних дій, прийнятих рішень тощо. Запровадження відповідних державних реєстрів вимагає чіткої правової регламентації й адекватних організаційних засад такої діяльності, що має сприяти публічному захисту прав та охоронюваних законом інтересів громадян і суб'єктів господарювання.

Суттєвий внесок у розроблення загальних засад адміністративних процедур та окремих аспектів реєстраційного провадження зробили такі вчені - адміністративісти як В. Б. Авер'янов, А. Б. Агапов, О. М Бандурка, Д. М. Бахрах, Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, А. А. Дьомін, С. В. Ківалов, Ю. М. Козлов, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, Б. М. Лазарєв, С. М. Махіна, Д. М. Овсянко, М. І. Піскотин, П. Г. Перепелюк, В. І. Попова, Н. Г. Салищева, В. Д. Сорокін, Ю. М. Старилов, М. М. Тищенко, Ю. О. Тихомиров та ін.

Водночас низка проблемних питань, що характеризують розвиток реєстраційних проваджень у структурі адміністративного процесу, класифікації їх окремих видів, систему державних органів, що здійснюють такі провадження, а також шляхи вдосконалення законодавства про реєстраційну процедурну діяльність, комплексно не досліджувались. Між тим, недосконалість нормативного врегулювання адміністративних процедур є однією з основних причин виникнення та поширення корупції в Україні, про що прямо наголошується в Національній антикорупційній стратегії на 2011-2015 роки, схваленої Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року №1001/2011. Отже, існує потреба в такому дослідженні вказаних питань, що свідчить про актуальність обраної теми даної дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Основні напрямки дослідження, які є складовою частиною наукових планів Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», відповідають цільовій комплексній програмі «Права людини та проблеми організації і функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства» на 2006 ? 2010 роки (номер державної реєстрації № 0106U002285). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 22 грудня 2006 р., протокол № 5.

Мета й завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у визначенні організаційно-правових засад реєстраційного провадження органів виконавчої влади, його сутності й місця в адміністративному процесі, системи державних органів, які здійснюють таке провадження, а також у розробці шляхів удосконалення законодавства в цій царині.

Для досягнення поставленої мети було поставлено такі завдання:

- визначити сутність реєстраційного провадження, етапи його становлення та історичного розвитку;

- визначити систему державних органів, які здійснюють реєстраційне провадження, та сформулювати його принципи;

- розкрити структуру (класифікацію) окремих видів реєстраційних проваджень, охарактеризувати їх та з'ясувати стадії реєстраційного провадження;

- розглянути юридичні гарантії забезпечення законності при здійсненні реєстраційного провадження;

- окреслити організаційно-правові проблеми реєстраційного провадження й розробити шляхи їх вирішення.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають при здійсненні органами виконавчої влади реєстраційного провадження.

Предметом дослідження є реєстраційне провадження в діяльності органів виконавчої влади України й особливості їх організаційно-правового забезпечення.

Методи дослідження. У процесі проведення дослідження застосовувалися різні методи наукового пізнання. Використання діалектичного методу дозволило з'ясувати сутність, зміст і місце реєстраційного провадження в адміністративному процесі (підрозділ 1.1), а також управлінську сутність виконавчої влади щодо здійснення цієї діяльності (підрозділи 1.1; 1.2); формально-логічний метод послужив універсальним способом аргументування висновків та окремих положень дослідження (підрозділи 1.1 ? 1.3; 2.1 ? 2.4); історико-порівняльний допоміг прослідкувати становлення й розвиток реєстраційного провадження; порівняно-правовий став у нагоді при співставленні вітчизняного законодавства щодо реєстраційних проваджень з відповідними нормами законодавства інших держав (підрозділи 1.1; 2.3); формально-юридичний аналіз норм чинного адміністративного законодавства виявив властиві реєстраційному провадженню переваги й недоліки, а також дозволив сформулювати пропозиції з удосконалення правового регулювання таких адміністративних процедур (підрозділи 1.2; 2.2; 2.3); за допомогою статистичного методу проведено вивчення, аналіз та узагальнення статистичної інформації, а також іншої, що становить предмет дослідження (підрозділ 2.1 ? 2.3). Вимоги формальної логіки щодо послідовності, несуперечності й обґрунтованості викладення матеріалів були враховані при підготовці висновків і пропозицій відповідно до мети дисертаційного дослідження.

Теоретичне підґрунтя дисертації становлять досягнення адміністративно-правової доктрини, теорії управління, загальної теорії держави і права, конституційного права, філософії, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців, а також енциклопедична юридична література.

Емпіричною основою дослідження слугує Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти органів законодавчої й виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, ратифіковані Україною міжнародні-правові документи, що регламентують відносини у сфері адміністративних процедур, а також законодавство Російської Федерації, Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Австрійської Республіки. Емпірична база дисертації охоплює результати вивчення 1530 реєстраційних справ, заведених Дніпропетровською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, відділом реєстрації нормативно-правових актів, друкованих засобів масової інформації та легалізації об'єднань громадян Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, а також такими реєстраторами, як підприємство БТІ у Дніпропетровській області, органи РАЦС, державні нотаріальні контори Дніпропетровського міського нотаріального округу. В процесі дослідження також узагальнені результати опитування 150 працівників органів реєстрації і статистична інформація ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є одним з перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням історичного розвитку, становлення й забезпечення реєстраційних проваджень в Україні, а також адміністративно-правових засад діяльності органів виконавчої влади у цій царині. За результатами проведеного дослідження сформульовано й обґрунтовано нові теоретичні положення, висновки та пропозиції, що виносяться на захист.

Уперше:

- простежено ґенезу становлення й розвитку реєстраційного провадження, на підставі чого виокремлено 4 етапи цього процесу: (а) виникнення у стародавніх державах дій, що мали ознаки публічності; (б) еволюція в XVI ? початок XХ ст. багатофункціональної, організованої системи потенційних суб'єктів адміністративно-правових відносин, що мала на меті побудову механізмів реєстраційних процедур; (в) оформлення з 1917 ст. - до 1991 р. потужної нормативної бази адміністративних процедур, насамперед як самостійної категорії; (г) сучасний (з 1991 р. - до сьогодення) розвиток реєстраційного провадження як публічної діяльності органів виконавчої влади з надання адміністративних послуг.

- досліджено поняття «реєстраційне провадження» як складову адміністративного процесу, сформульовано його дефініцію - публічна процесуальна діяльність уповноважених владних суб'єктів, результатом якої є визнання юридично значимого факту, що підлягає фіксації у відповідних Реєстрах (автоматизованих електронних системах реєстрів чи в реєстраційних документах);

- окреслено систему державних органів, що здійснюють реєстраційне провадження в Україні, та сформульовані основоположні принципи реєстраційного провадження. основоположні принципи реєстраційного провадження поділяються на загальні (верховенство права, законність, ефективність, публічність, відкритість і прозорість), спеціальні (свобода доступу до інформації, захист конфіденційної інформації, необтяжлива платність, гарантованість зареєстрованих прав) та особливі (принцип відповідальності держави за діяльність з реєстрації прав, принцип відкритості інформації та реєстрації прав тощо).

- обґрунтовано внесення змін та доповнень до проекту Адміністративно-процедурного кодексу України з метою удосконалення реєстраційного провадження;

Удосконалено:

- класифікацію й характеристики окремих видів реєстраційного провадження;

- окремі наукові положення стосовно сутності та змісту процедур реєстраційного провадження в Україні.

Набули подальшого розвитку:

- вчення про стадії та етапи реєстраційного провадження. До стадій реєстраційного провадження автор відносить: порушення реєстраційного провадження; розгляд заяви по суті та перевірку поданих документів; прийняття реєстратором рішення про реєстрацію прав або відмову в реєстрації; оскарження дій реєстратора щодо відмови у вчиненні державної реєстрації (факультативна стадія); виконання прийнятого рішення, шляхом внесення даних до державного реєстру та видачі відповідних документів;

- окремі наукові положення стосовно юридичних гарантій забезпечення законності в реєстраційному провадженні. Обґрунтовано, що систему юридичних гарантій та способів забезпечення законності при здійсненні реєстраційного провадження складають: (а) наглядово-контрольні заходи (відомчий, позавідомчий, судовий, громадський контроль та державний нагляд); (б) звернення громадян, суб'єктів господарювання і громадських організацій; (в) встановлення відповідальності за порушення вимог законодавства, що регулює суспільні відносини в даній царині;

- положення щодо удосконалення реєстраційного провадження, обґрунтовується необхідність систематизації законодавства, що впорядковує даний вид суспільних відносин та наголошено на необхідності прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України із запропонованими дисертантом змінами та доповненнями.

Практичне значення одержаних результатів обумовлено їх науковою новизною й можливістю використання окремих висновків дослідження у правотворчій, правозастосовній, практичній і науковій діяльності, а саме:

- у науково-дослідницькій сфері - в процесі подальшого розвитку положень науки адміністративного процесуального права як підґрунтя для здійснення спеціалізованих досліджень окремих реєстраційних проваджень та їх вдосконалення;

- у правотворчому процесі - для вдосконалення чинного законодавства щодо регламентації реєстраційно-процедурних відносин;

- у навчальному процесі ? під час викладання курсів адміністративного права й адміністративного процесу у вищих та інших навчальних закладах, для підвищення кваліфікації державних реєстраторів, при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій;

- у правозастосовній діяльності - з метою удосконалення державної реєстрації прав та певних юридичних фактів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі адміністративного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Окремі її положення, теоретичні і практичні результати дослідження доповідалися дисертантом на наукових, науково-практичних, міжнародних і регіональних конференціях: «Конституція України - основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (26-27 червня 2006 р., м. Харків), «Фестиваль науки» (14-18 травня 2008 р., м. Харків), «Громадянські права людини» (9 грудня 2010 р., м. Харків).

Публікації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження містяться у 5-х наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, і в тезах 3-х доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, що містять 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить - 181 сторінку, з яких основного тексту - 162 сторінки; список використаних джерел складається з 202 найменувань й займає 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертаційної роботи, її зв'язок з науковими програмами і планами, ступінь її наукової розробки, визначається об'єкт і предмет, мета і завдання дослідження, його наукова новизна, формулюються теоретичні та загальнометодологічні основи роботи, окреслене теоретичне і практичне значення основних положень дисертації, що виносяться на захист, надана інформація щодо апробації результатів дослідження та їхня публікація у наукових виданнях.

Розділ 1 „Організаційно-правові засади реєстраційного провадження в органах виконавчої влади” складається із 4-х підрозділів, в яких визначено загальнотеоретичні засади правового регулювання реєстраційного провадження в діяльності органів виконавчої влади, його сутність, принципи, та визначена система державних органів, що здійснюють реєстраційне провадження та їх компетенція.

У підрозділі 1.1. „Становлення й розвиток реєстраційного провадження в структурі адміністративного процесу” на підґрунті історико-правового становлення та розвитку реєстраційного провадження виділено такі його етапи: а) виникнення у стародавніх державах (насамперед у Стародавньому Римі) дій, що мали ознаки публічності, які за своїм змістом становили собою прообрази сучасних реєстраційних процедур, спрямованих на фіксацію певних юридичних фактів, перш за все прав власності на об'єкти нерухомості; б) еволюція в XVI ? XIХ ст. багатофункціональної й організованої системи потенційних суб'єктів адміністративно-правових відносин, що мала на меті реалізацію волі законодавця, спрямованої на побудову механізму реєстраційної процедури, з урахуванням динаміки суспільних відносин того періоду; в) оформлення протягом ХХ ст. - до 1991 р. нормативної бази адміністративних процедур, у т.ч. й реєстраційно-процедурної діяльності; г) започаткування реєстраційного провадження в Україні (з 1991 р. - до початку ХХІ століття) через створення нормативної бази для подальшого розвитку реєстраційного провадження з урахуванням структурної побудови і принципових засад функціонування системи органів виконавчої влади; д) новітній період розвитку реєстраційного провадження (початок ХХІ століття - до сьогодення), як публічної діяльності органів виконавчої влади з надання адміністративних послуг.

У підрозділі 1.2. „Сутність реєстраційного провадження в Україні” обґрунтовується теза, відповідно до якої реєстраційне провадження є одним із видів адміністративних процедур, є складовим елементом публічної діяльності органів виконавчої влади з надання адміністративних послуг. За своєю сутністю воно є публічною процесуальною діяльністю уповноважених суб'єктів, наслідком якої є визнання юридично значимого факту шляхом фіксації у відповідних реєстрах (автоматизованих електронних системах чи реєстраційних документах) з додержанням певної процедури, встановленої нормативно-правовими актами. Зроблено висновки, що сучасному реєстраційному провадженню як адміністративно-процедурній діяльності притаманні риси, характерні для адміністративного процесу в цілому, а саме: а) ця діяльність урегульована нормами адміністративного права; застосування ж приписів матеріального адміністративного права здійснюється в порядку, регламентованому адміністративно-процесуальними нормами; б) вона є різновидом управлінської діяльності органів виконавчої влади і становить собою частину їх компетенції, яка чітко впорядкована законодавцем і ставить перед собою мету вирішення реєстраційних індивідуально-конкретних справ; в) одним з її учасників завжди виступає уповноважений суб'єкт виконавчої влади, який у своїй діяльності керується принципами реєстраційного провадження. Втім, як вид адміністративних проваджень, реєстраційне має певні особливості, обумовлені його метою, завданнями, суб'єктним складом (заявник і державний реєстратор), стадіями тощо.

Підрозділ 1.3. „Принципи реєстраційного провадження” присвячено аналізу основних засади реалізації реєстраційно-процедурної діяльності органів виконавчої влади. Зазначено, що правовий аспект змісту реєстраційного провадження органів виконавчої влади передбачає погляд на нього як врегульовану процесуально-правовими нормами діяльність. Автор поділяє основоположні принципи реєстраційного провадження на загальні (верховенство права, законність, ефективність, публічність, відкритість і прозорість), спеціальні (свобода доступу до інформації, захист конфіденційної інформації, необтяжлива платність, гарантованість зареєстрованих прав) та особливі ( відповідальність держави за діяльність з реєстрації прав, відкритість інформації в цій царині тощо).

У підрозділі 1.4. „Система державних органів, що здійснюють реєстраційне провадження та їх компетенція” акцентується увага на дискусійних питаннях визначення системи органів виконавчої влади, які здійснюють реєстраційне провадження, та сформована авторська позиція. На думку дисертанта, система державних органів, що здійснюють реєстраційне провадження, складається з держателів (розпорядників) державних реєстрів та їх реєстраторів. Держателем будь-якого державного реєстру виступає центральний орган виконавчої влади (або інший державний орган, що діє на підставі Конституції й законів України). Реєстраторами відповідного державного реєстру є: (а) орган виконавчої влади; (б) посадова особа органу місцевого самоврядування; (в) державні установи й організації, підприємства; (г) особи, які приймають владні рішення або видають індивідуально-правові акти в рамках делегованих їм публічно-правових повноважень щодо виконання певної реєстраційної дії чи інших дій, віднесених до компетенції реєстратора державного реєстру.

Системна діяльність зазначених державних органів спрямована на забезпечення: а) закріплених законодавством положень щодо створення умов для реалізації фізичними та юридичними особами суб'єктивних прав шляхом здійснення реєстраційних дій; б) інтересів держави у відповідних сферах управлінської діяльності внаслідок акумулювання правової й технічної інформації в державних реєстрах, а також раціонального використання державних ресурсів та державного контролю за обігом певного виду об'єктів (лікарські, транспортні засоби, об'єкти нерухомості тощо); в) фіскальної політики за допомогою встановлення та стягнення відповідних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету за виконання реєстраційних дій, надання інформації в законодавчому порядку тощо.

Розділ 2 „Види, стадії і зміст реєстраційного провадження органів виконавчої влади” складається із 4-х підрозділів та охоплює дослідження низки проблем, пов'язаних із характеристикою реєстраційного провадження органів виконавчої влади та розробкою шляхів удосконалення законодавства про реєстраційно-процедурну діяльність.

У підрозділі 2.1. „Класифікація й характеристика окремих видів реєстраційного провадження” досліджуються окремі види сфери реєстраційного провадження та з'ясовується, яким чином структуровані реєстраційні провадження. Автором відокремлені загальні та родові риси реєстраційного провадження, які свідчать про спільність його ознак з юридичним процесом. Поряд з цим існують й такі специфічні ознаки, притаманні усім видам реєстраційного провадження: зосередження діяльності уповноважених органів на досягненні кінцевої мети - прийняття рішення про вчинення реєстраційної дії або відмову від такої; впорядкування (розмежування) діяльності уповноважених суб'єктів, що здійснюють публічні функції (надання адміністративних послуг) у сфері реєстраційного провадження; створення можливостей для моніторингу процесу ухвалення рішення й поточного захисту прав учасників адміністративних правовідносини, які не мають владних повноважень; створення можливостей для захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників правовідносин у випадку негативного результату - відмови від вчинення реєстраційних дій; державний контроль за діяльністю державних реєстраторів з метою недопущення порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявників. Внаслідок проведеного автором аналізу понад 800 нормативно-правових актів, запропоновано найбільш повну класифікацію реєстраційних процедур за їх об'єктами, що сприятиме впорядкуванню суспільних відносин у сфері державної реєстраційної діяльності. Зокрема, виділено 12 зведених видів об'єктів державної реєстрації, що містять у собі значну кількість окремих підвидів (елементів) реєстраційних процедур, а саме: 1) Державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна та прирівняних до них; 2) Державна реєстрація об'єктів рухомого майна; 3) Державна реєстрація результатів творчої й наукової діяльності; 4) Державна реєстрація проектів, що мають наукову й фінансову спрямованість; 5) Державна реєстрація окремих видів офіційної документації та її проектів; 6) Державна реєстрація документації, що забезпечує реалізацію певних прав суб'єктів правовідносин; 7) Державна реєстрація відомостей про статус фізичних осіб та суб'єктів господарювання; 8) Державна реєстрація актів цивільного стану фізичної особи; 9) Державна реєстрація об'єктів, безпосередньо пов'язаних зі здійсненням економічної діяльності; 10) Державна реєстрація об'єктів, безпосередньо пов'язаних зі здійсненням інформаційної діяльності; 11) Державна реєстрація географічних об'єктів; 12) Державна реєстрація учасників виборчого процесу.

У підрозділі 2.2. „Стадії реєстраційного провадження” наводиться висновок, що під стадією реєстраційного провадження слід розуміти сукупність однорідних процесуально-правових норм, що забезпечують цілісне, відносно самостійне регулювання однорідних реєстраційних відносин. Реєстраційне провадження характеризується як процесуальна діяльність, що складається зі стадій (частин провадження), які у свою чергу поділяються на етапи (частини стадії). До стадій реєстраційного провадження автор відносить: порушення реєстраційного провадження; розгляд заяви по суті та перевірку поданих документів; прийняття реєстратором рішення про реєстрацію прав або відмову в реєстрації; оскарження дій реєстратора щодо відмови у вчиненні державної реєстрації (факультативна стадія); виконання прийнятого рішення, шляхом внесення даних до державного реєстру та видачі відповідних документів.

Досліджено особливості кожної стадії реєстраційного провадження та доведено, що на сьогодні сформовані усі підстави для розгляду реєстраційного провадження як більш складного утворення, ніж адміністративно-правовий інститут, а саме як підгалузь адміністративного права, яка забезпечується певною сукупністю нормативно-правових актів з питань реєстраційно-процедурної діяльності.

У підрозділі 2.3. „Юридичні гарантії забезпечення законності при здійснені реєстраційного провадження” висвітлено правову природу механізму забезпечення законності в реєстраційній діяльності, охорони прав і законних інтересів учасників реєстраційних правовідносин та надано характеристику засобів забезпечення законності в цій царині (відомчий та позавідомчий контроль, судовий контроль, прокурорський нагляд). Наголошується, що специфіка реєстраційного провадження зумовлена його похідним характером, а також можливістю реєстраційного органу втручатися в практичну діяльність відповідних суб'єктів, що потребує, на думку автора, законодавчого закріплення додаткових гарантій додержання прав та законних інтересів останніх. Уявляється, що такою додатковою гарантією може бути законодавче визначення категорій «адміністративна процедура» та «реєстраційне провадження».

У підрозділі 2.4. „Удосконалення законодавства про реєстраційно-процедурну діяльність: проблеми та шляхи їх вирішення” на підґрунті проведеного дослідження формулюються пропозиції щодо удосконалення законодавства з даної діяльності, яке має відбуватися, перш за все, шляхом систематизації законодавства в цій сфері. Зокрема, з урахуванням розмаїття видів адміністративних проваджень (реєстраційного, дозвільного, ліцензійного тощо), притаманної кожному з них своєї специфіки, запропоновано виділити в проекті Адміністративно-процедурного кодексу України Загальну й Особливу частини. Загальна частина повинна містити основні засади та принципи розгляду й вирішення адміністративних справ, установлювати права й обов'язки юридичних і фізичних осіб, повноваження й обов'язки органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у своїй процедурній діяльності. Зазначене потребує законодавчого закріплення: 1) визначення понять і термінів, що вживаються в Кодексі, сферу його дії; 2) переліку видів адміністративних проваджень; 3) відомостей про законодавчі засади вирішення адміністративних справ процедурного характеру, зокрема вимог до змісту адміністративного рішення, виданого за результатами розгляду звернення; 4) правові підстави й порядок його оскарження; 5) опис фактичних обставин, установлених при розгляді скарги заінтересованої особи й порядок оскарження адміністративного рішення у випадку відмови у здійсненні адміністративної процедури; 6) підпис працівника уповноваженого органу, до компетенції якого віднесено прийняття адміністративного акту.

Особливу частину проекту Адміністративно-процедурного кодексу запропоновано присвятити окремим видам адміністративних проваджень.

На думку автора, упорядкування у вказаний спосіб законодавства, що регламентує здійснення реєстраційно-процедурної діяльності, сприятиме усуненню прогалин і протиріч у змісті існуючих законодавчих актів, вилученню застарілих та створенню нових норм, що регламентують вчинення реєстраційних дій, які відповідають потребам сучасного суспільного розвитку Української держави.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення наукового завдання щодо визначення організаційно-правових засад реєстраційного провадження органів виконавчої влади, його сутності й місця в адміністративному процесі, системи державних органів, які здійснюють таке провадження, а також у формуванні й розробленні шляхів удосконалення законодавства в цій царині. У висновках підсумовуються основні результати дослідження, які ґрунтуються як на положеннях, сформульованих попередніми дослідниками, так і на принципово нових наукових підходах. Основний науково-теоретичний здобуток автора полягає у наступному:

1. Становлення й розвиток реєстраційного провадження характеризується наступними етапами: а) виникнення у стародавніх державах (насамперед у Стародавньому Римі) дій, що мали ознаки публічності, які за своїм змістом становили собою прообрази сучасних реєстраційних процедур, спрямованих на фіксацію певних юридичних фактів, перш за все прав власності на об'єкти нерухомості. Указаному етапу бракувало структурування процесуального права та його галузевої належності, а була притаманна безформальність договірних правовідносин стосовно предмета, щодо якого виконувалися вказані дії; б) еволюція в XVI ? XIХ ст. багатофункціональної й організованої системи потенційних суб'єктів адміністративно-правових відносин, що мала на меті реалізацію волі законодавця, спрямованої на побудову механізму реєстраційної процедури, з урахуванням динаміки суспільних відносин того періоду. Протягом цього періоду за браком належного структурування процесуального права окремими імперативними нормами різноманітних законодавчих актів були визначені суб'єкти таких правовідносин, їх склад та уповноважені органи, на які покладалося здійснення реєстраційних дій; в) оформлення протягом ХХ ст. - до 1991 р. потужної нормативної бази розвитку адміністративних процедур, перш за все як самостійної категорії, що охоплювала й реєстраційно-процедурну діяльність; г) започаткування реєстраційного провадження в Україні (з 1991 р. - до початку ХХІ століття) через створення нормативної бази для подальшого розвитку реєстраційного провадження з урахуванням структурної побудови і принципових засад функціонування системи органів виконавчої влади, визначення організації та правового статусу окремих її елементів; д) новітній період розвитку реєстраційного провадження (початок ХХІ століття - до сьогодення) На цьому етапі відбулося прийняття чисельних нормативно-правових актів, що визначають суб'єктний склад цих правовідносин і стадії реєстраційної процедури, а державну реєстрацію розглядають як один із видів адміністративних послуг.

2. За своєю правою природою реєстраційне провадження є публічною процесуальною діяльністю уповноважених владних суб'єктів чи суб'єктів, яким делеговані відповідні повноваження стосовно здійснення певних реєстраційних дій, яка тягне визнання юридично значимого факту шляхом фіксації у відповідних Реєстрах (автоматизованих електронних системах чи реєстраційних документах) з додержанням встановленої процедури. Реєстраційне провадження, як самостійний вид адміністративних проваджень, має свої особливості щодо суб'єктного складу (заявник і державний реєстратор), його стадій, порядку здійснення державної реєстрації тощо.

3. Основоположні принципи реєстраційного провадження складаються з загальних (верховенство права, законність, ефективність, публічність, відкритість і прозорість), спеціальних (свобода доступу до інформації, захист конфіденційної інформації, необтяжлива платність, гарантованість зареєстрованих прав) та особливих (відповідальність держави за діяльність з реєстрації прав, відкритість інформації та реєстрації прав тощо). Кожен із зазначених принципів знаходиться у взаємозв'язку, обумовленому тим, що дотримання одного принципу сприяє реалізації іншого, а порушення будь-яких з них спричиняє недотримання інших.

4. Система державних органів, здійснюючих реєстраційне провадження, складається з держателів (розпорядників) державних реєстрів і їх реєстраторів. Держателем будь-якого державного реєстру виступає центральний орган виконавчої влади або інший державний орган, що діє на підставі Конституції й законів України. Реєстраторами відповідного державного реєстру є: (а) органи виконавчої влади; (б) посадові особи органу місцевого самоврядування; (в) державні установи, організації й підприємства; (г) особи, які приймають адміністративні рішення або видають індивідуально-правові акти в рамках делегованих їм публічно-правових повноважень щодо здійснення певної реєстраційної дії та виконання інших дій, віднесених до компетенції реєстратора державного реєстру.

5. Системна діяльність зазначених суб'єктів спрямована на забезпечення: (а) закріплених законодавством положень щодо створення умов для реалізації фізичними та юридичними особами суб'єктивних прав шляхом здійснення реєстраційних дій; (б) інтересів держави в певних сферах управлінської діяльності шляхом акумулювання правової й технічної інформації в державних реєстрах; (в) забезпечення раціонального використання державних ресурсів; (г) державного контролю за обігом певного виду об'єктів (лікарські засоби, об'єкти нерухомості, транспортні засобі тощо); (д) фіскальної політики шляхом установлення і стягнення відповідних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету за вчинення реєстраційних дій; (е) надання інформації у встановленому порядку та ін.

6. Завданням державних органів, які здійснюють реєстраційне провадження є: (а) координація й контроль за діяльністю органів державної реєстрації; (б) забезпечення дотримання органами державної реєстрації нормативних приписів щодо здійснення реєстраційних дій; (в) створення й забезпечення функціонування електронної системи ведення відповідних державних реєстрів; (г) розроблення й видання методичних рекомендацій з питань ведення державної реєстрації; (д) гарантування навчання й підвищення кваліфікації працівників органів державної реєстрації; (е) здійснення інших функцій, спрямованих на забезпечення державної реєстрації й захист відповідних прав учасників реєстраційних правовідносин.

8. Окремими видами реєстраційного провадження є державна реєстрація: (а) прав власності на об'єкти нерухомого майна і прирівняні до них; (б) відповідних об'єктів рухомого майна; (в) результатів творчої та наукової діяльності; (г) проектів, що мають наукову й фінансову спрямованість; (д) окремих видів офіційної документації та її проектів; (е) документації, що забезпечує реалізацію певних прав суб'єктів правовідносин; (є) відомостей про фізичних осіб і суб'єктів господарювання; (ж) цивільних станів; (з) об'єктів, безпосередньо пов'язаних зі здійсненням економічної діяльності; (и) об'єктів, безпосередньо пов'язаних зі здійсненням інформаційної діяльності; (і) географічних об'єктів; (к) учасників виборчих процесів.

9. Реєстраційне провадження складається з наступних стадій (частин провадження): (а) порушення реєстраційного провадження; (б) розгляд заяви по суті й перевірка поданих документів; (в) прийняття реєстратором рішення про реєстрацію прав або відмову в цьому; (г) оскарження дій реєстратора щодо відмови у здійсненні державної реєстрації (факультативна стадія); (д) виконання прийнятого рішення шляхом внесення необхідних даних до державного реєстру й видачі відповідних документів. Стадії складаються з певних етапів, зокрема, стадія порушення провадження, що має два етапи: (а) звернення до органу державної реєстрації у встановленому порядку й (б) ухвалення рішення про порушення справи; стадія розгляду заяви по суті й перевірка поданих документів має такі етапи: (а) попередня перевірка повноти поданих до органу державної реєстрації документів (без їх розгляду по суті) й (б) аналіз поданих документів реєстраторові з огляду на наявність підстав для відмови від виконання державної реєстрації.

10. Систему юридичних гарантій та способів забезпечення законності при здійсненні реєстраційного провадження складають: (а) наглядово-контрольні заходи (відомчий, позавідомчий, судовий, громадський контроль та державний нагляд); (б) звернення громадян, суб'єктів господарювання і громадських організацій; (в) встановлення відповідальності за порушення вимог законодавства, що регулює суспільні відносини в даній царині.

11. Внесення змін до законодавства про реєстраційно-процедурну діяльність, розвиток наукової адміністративно-процесуальної думки в новому ракурсі виявляють нові проблеми й питання теоретико-практичного аналізу відносин у сфері реєстраційних правовідносин. Безумовно, дослідження проблем, пов'язаних з такими процесами, потребують у подальшому вдосконалення існуючих правових механізмів регулювання реєстраційних технологій за принципом «єдиного вікна».

12. Удосконалення реєстраційного провадження має відбуватися системно шляхом прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України. В ньому пропонується визначити окремим розділом види адміністративних проваджень (дозвільне, ліцензійне, реєстраційне тощо). Щодо реєстраційного провадження рекомендується доповнити розділ проекту кодексу новою главою під назвою «Загальні засади здійснення реєстраційного провадження» в якій передбачити такі положення:

Стаття 1. Поняття реєстраційного провадження

1. Реєстраційне провадження ? це публічна процесуальна діяльність уповноважених владних суб'єктів чи суб'єктів, яким делеговані означені повноваження щодо здійснення певних реєстраційних дій, яка тягне визнання юридично значимого факту шляхом фіксації у відповідних реєстрах (автоматизованих електронних системах або реєстраційних документах) з додержанням певної процедури, встановленої цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 2. Суб'єкти реєстраційного провадження

1. Суб'єктами реєстраційного провадження є заявник (особа, якій законом надано право на звернення до державного органу із заявою про державну реєстрацію) і державний реєстратор (державний орган, уповноважений на здійснення й забезпечення реалізації реєстраційних дій).

Стаття 3. Спеціальні принципи здійснення реєстраційного провадження

1. Спеціальними принципами реєстраційного провадження є свобода доступу до інформації, захист конфіденційної інформації, гарантованість зареєстрованих прав.

Стаття 4. Свобода доступу до інформації

1. Заявник має право звернутися до уповноваженого державного реєстратора за отриманням інформації з відповідного державного реєстру.

2. Уповноважений орган з питань державної реєстрації зобов'язаний у порядку, встановленому чинним законодавством надати, за встановленою формою інформацію з відповідного державного реєстру, за винятком випадків, передбачених законом.

Стаття 5. Захист конфіденційної інформації

1. Інформація в державних реєстрах, що перебуває під захистом права на інтелектуальну власність, вважається конфіденційною з причин, визначених законодавством.

2. Порядок доступу до конфіденційної інформації, коло суб'єктів, які мають право на її отримання, й порядок її надання встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами, що передбачають порядок ведення відповідного державного реєстру.

Стаття 6. Гарантованість зареєстрованих прав

1. Держава гарантує захист набутих і зареєстрованих особою прав, створення умов для їх реалізації відповідно до законодавчих актів шляхом технічного забезпечення діяльності державних реєстрів та вдосконалення нормативного врегулювання їх діяльності.

2. Технічне забезпечення діяльності державних реєстрів полягає в захисті їх даних від несанкціонованого доступу до відповідних державних реєстрів під час накопичення та аналізу даних, автоматизованого ведення еталонів державних реєстрів тощо.

3. Нормативне врегулювання діяльності відповідного державного реєстру відбувається шляхом закріплення в законодавстві вимог до засобів ведення такого реєстру.

реєстраційний провадження виконавчий влада

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Мовчан Д.В. Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно як адміністративна процедура /Д.В. Мовчан // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій.-Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. - Вип. 93. - С. 126-130.

Мовчан Д.В. Щодо систематизації державних органів, які здійснюють реєстраційне провадження /Д.В. Мовчан // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій.-Х.: Нац. юрид. акад. України, 2009. - Вип. 103. - С. 159-167.

Мовчан Д.В. Стадії реєстраційного провадження органів державної виконавчої влади /Д.В. Мовчан // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ - 2010. - Т.2, № 4 (51) - С. 25-35.

Мовчан Д.В. Удосконалення реєстраційного законодавства: проблеми та шляхи їх вирішення /Д.В. Мовчан // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 3 (183) - С. 52-55.

Мовчан Д.В. Наглядово-контрольні заходи як складовий елемент системи юридичних гарантій забезпечення законності при здійсненні реєстраційного провадження /Д.В. Мовчан // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія ПРАВО - 2012 - Т.3, ч.1, №20 - С.172-176.

6. Мовчан Д. В. Реєстрація речових прав на нерухоме майно: деякі проблеми та шляхи їх вирішення. [Текст] / Д. В. Мовчан // Збірник тез доповідей та наукових повідомлень учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених та здобувачів „Конституція України - основа побудови правової держави і громадянського суспільства”. - Харків. - 2006 - С. 204-204.

7. Мовчан Д. В. Гармонізація вітчизняних адміністративних процедур із правом Європейського Союзу. [Текст] / Д. В. Мовчан // Матеріали наукових семінарів та “круглих столів” проведених Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого спільно з академією правових наук України в рамках Фестиваля Науки1 5-16 травня 2007 р. - Харків. - 2007 - С. 188-189.

8. Мовчан Д. В. Реалізація права на свободу доступу до інформації в реєстраційних провадженнях органів державної виконавчої влади [Текст] / Д. В. Мовчан // Матеріали міжнародного науково-практичного семінару ”Громадянське суспільство і права людини” - Харків. - 2010 - С. 180-181.

Размещено на Allbest.ru