Проблемні питання правового статусу органів управління акціонерними товариствами

Уявляється доцільним і доопрацювання визначення поняття контрольного пакета акцій. Згідно із Законом України “Про акціонерні товариства” ним є пакет з 50 і більше відсотків простих акцій акціонерного товариства. Так, через невдале формулювання може виникнути ситуація, за якої контрольним пакетом акцій володітимуть одразу два акціонери, які матимуть по 50 % акцій кожен. Ці, на перший погляд, незначні недоліки потребують виправлення.

Крім вищого органу - загальних зборів акціонерів, в акціонерному товаристві є постійний орган, який виконує рішення загальних зборів, управляє поточною діяльністю товариства і представляє його у відносинах з третіми особами. Тобто йдеться про виконавчий орган. Згідно зі статтею 58 Закону України “Про акціонерні товариства” таким органом є правління або дирекція (колегіальний орган), або директор (одноосібний виконавчий орган) [2].

Склад правління акціонери вибирають на загальних зборах. Правління є колегіальним органом, однак законодавець не встановлює вимог щодо його кількісного складу, як це має місце в зарубіжному акціонерному праві. Так, за законодавством Німеччини, Франції, Угорщини та деяких інших країн визначаються вимоги до кількісного складу правління акціонерного товариства, який може залежати від чисельності акціонерів, від розмірів основного капіталу, допущення акцій товариства до котирування на біржі.

Що ж до кількісного складу правління, то закон може окреслювати його межі (скажімо від 3 до 21 особи для правління), зокрема передбачати обов'язкове представництво в цьому органі найманих працівників, якщо в акціонерному товаристві відсутня наглядова рада (норма такого представництва має бути не більше 1/3 складу правління). Конкретну кількість членів цього органу визначає саме акціонерне товариство залежно від кількості акціонерів, розміру статутного фонду, масштабів діяльності та структури акціонерного товариства.

Вимоги до якісного складу правління думається повинні бути дещо іншими. Так, членами правління, крім чинної нині норми, за посадою доцільно визнати головного бухгалтера акціонерного товариства та інших головних спеціалістів; одночасне членство в правліннях різних акціонерних товариств варто обмежити, наприклад, трьома товариствами, за винятком підприємств однієї холдингової компанії (в останньому випадку це число може сягати 5-7 товариств). Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління, крім тих питань, що законом і статутом акціонерного товариства зараховані до винятковоої компетенції загальних зборів акціонерів і наглядової ради товариства.

За законодавством деяких країн на перше обране правління покладаються додаткові функції - перевірка дій засновників і правильність оцінки вкладів, здійснених у негрошовій формі. Подібну норму доцільно передбачити і в українському законодавстві з таких міркувань:

Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених чинним законодавством і статутом акціонерного товариства, підзвітне загальним зборам акціонерів (у товариствах, де існує наглядова рада, і цій раді) та організує виконання їхніх рішень. Відносини між членами правління та акціонерним товариством встановлюються на певний термін, хоча вітчизняний закон не визначає мінімального та максимального його розмірів, що не можна визнати доцільним. Слушною є думка, що безтерміновість і незмінність складу правління небезпечна як для самого акціонерного товариства, так і для його акціонерів. Законодавство країн ринкової економіки встановлює максимальний термін повноважень членів правління, а також можливість обрання (призначення) тих самих осіб на повторний термін. Це не означає, що і загальні збори акціонерів позбавлені права будь-коли відкликати обраних ними членів правління, якщо останні неналежним чином виконують свої обов'язки або завдають своїми діями шкоду товариству, діючи у власних інтересах або в інтересах третіх осіб.

Колегіальність правління як органу акціонерного товариства обумовлює питання про порядок прийняття рішень цим органом, а також правочинність таких рішень. Чинне законодавство не встановлює вимог щодо цього, залишаючи вирішення зазначеного питання самим акціонерним товариствам в особі загальних зборів їхніх учасників. Водночас зазначені питання також доцільно врегулювати в законі, встановивши умови прийняття рішень цим органом: а) за наявності більшості членів правління, з окремих питань - 2/3 складу правління; б) за умови, що за таке рішення проголосує більшість присутніх на засіданні правління членів.

Також є потреба встановити орієнтовну (максимальну) періодичність засідань правління (принаймні двічі на місяць). Невиконання встановлених законом або статутом акціонерного товариства вимог щодо правочинності прийнятих правлінням рішень повинно мати значення лише для внутрішніх відносин - тобто членів правління з товариством, і не заторкувати третіх осіб. За прийняття і виконання прийнятих з порушеннями зазначених актів рішень голова і члени правління, які брали в цьому участь, повинні відповідати перед товариством у повному обсязі як солідарні боржники, якщо в результаті виконання таких рішень акціонерному товариству і його акціонерам завдано майнової шкоди. Укладені ж із третіми особами на виконання зазначених рішень угоди мають визнаватися чинними, коли такі особи не знали і не повинні були знати, що угоди з ними укладено на підставі рішень, прийнятих з порушенням порядку, що його встановлює статут товариства. Фіксація подібних норм в українському законодавстві відповідала б аналогічній практиці у країнах ринкової економіки, зокрема в країнах - членах Європейського економічного співтовариства, та виданій останнім першій директиві [1, с. 407].

Важливим і обов'язковим органом акціонерного товариства є його наглядова рада, зокрема в акціонерному товаристві, яке налічує понад 10 акціонерів - власників простих акцій. Закон України “Про акціонерні товариства” передає загальним зборам акціонерів вирішення питання про доцільність створення в акціонерному товаристві цього органу в решті випадків. Стаття 53 зазначеного Закону передбачає лише одну вимогу до членів цього органу - заборону одночасно бути ще й членом правління або ревізійної комісії цього ж акціонерного товариства, а також неодноразово обиратись до складу наглядової ради [2].

Наглядова рада, як і виконавчий орган (правління), є колегіальним органом, а отже, постають питання щодо керівництва цим органом і порядку прийняття ним рішень.

Члени наглядової ради акціонерного товариства обираються з числа фізичних осіб, які мають повну дієздатність, проте, необов'язково з числа акціонерів відповідного акціонерного товариства. Обрання членів наглядової ради публічного товариства здійснюється виключно через кумулятивне голосування, механізм якого потребує широкої роз'яснювальної роботи.

Зазначимо, що кумулятивне голосування - це голосування під час обрання органів товариства, за якого загальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу акціонерного товариства, що обираються, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами [2]. Цей механізм є досить складним, про що засвідчує наведений приклад: три спроби здійснити кумулятивне голосування дали абсолютно різні результати.

Конкретний спосіб обрання членів наглядової ради приватного товариства визначається його статутом.

Члени наглядової ради здійснюють свої повноваження на підставі договору з товариством і мають право на оплату своїх послуг.

Позитивом у національному законодавстві є те, що у засіданні наглядової ради на її запрошення з правом дорадчого голосу можуть брати участь представники профспілкового або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу.

Обов'язковим контрольним органом акціонерного товариства, що перевіряє фінансово- господарську діяльність товариства, є ревізійна комісія. Необхідність ревізійної комісії зумовлена тим, що брати участь в органах управління можуть не лише акціонери, а й особи, які виконують функції членів правління, керівників структурних підрозділів і головних спеціалістів на підставі трудового договору, що уможливлює зловживання посадовими обов'язками. Стаття 73 Закону України “Про акціонерні товариства” відводить ревізійній комісії скромнішу роль - лише контролювання фінансово-господарської діяльності правління акціонерного товариства, що навряд чи можна визнати доцільним [2]. До того ж за наявності в акціонерному товаристві наглядової ради, остання та ревізійна комісії виявляються двома органами, що контролюють діяльність правління. Ці органи мають багато спільних ознак (їх обирають й відкликають загальні збори акціонерів, підзвітні цим зборам, формуються з числа акціонерів, порядок їхньої діяльності та кількісний склад затверджуються загальними зборами акціонерів згідно зі статутом товариства, обидва ці органи можуть вимагати скликання позачергових загальних зборів акціонерів), однак між ними наявна істотна відмінність [4]. Це проявляється в обмеженні контролю діяльності, у термінах діяльності та у підзвітності.

Організація роботи ревізійної комісії акціонерного товариства має здійснюватися на підставі закону, а також внутрішніх нормативних актів товариства, що деталізують процедуру формування та діяльність цього органу, його функції, права та обов'язки членів комісії, з урахуванням специфіки діяльності конкретного акціонерного товариства. А от питання відповідальності членів ревізійної комісії за невиконання, неналежне виконання своїх обов'язків або зловживання своїми правами має встановлювати закон. Не останнє місце в системі заходів відповідальності щодо таких осіб належить майновій відповідальності перед акціонерним товариством, якщо діями (бездіяльністю) членів ревізійної комісії товариству завдано шкоди, зокрема і збитків. Така відповідальність має наставати згідно з положеннями Цивільного кодексу (стаття 203) [5], оскільки зазначені особи обов'язково мають бути акціонерами (а не найманими працівниками); завдання ними шкоди товариству в результаті невиконання (неналежного виконання) обов'язків як членів ревізійної комісії ставить їх у становище боржників у цивільних (а не трудових) правовідносинах. Взагалі відповідальність членів органів акціонерного товариства (зокрема й ревізійної комісії) є доцільним передбачити, як це і робить, наприклад, російський законодавець щодо посадових осіб акціонерного товариства (ст. 71 Закону Російської Федерації “Про акціонерні товариства”. Обсяг і характер майнової відповідальності членів ревізійної комісії мають бути такими самими, як у членів інших колегіальних органів акціонерного товариства - правління та наглядової ради.

Висновки