Розвиток правотворчості міжнародних організацій в умовах правової глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗВИТОК ПРАВОТВОРЧОСТІ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УМОВАХ ПРАВОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Т.С. Данильченко

Постановка проблеми. Актуальність вивчення міжнародних інститутів, розуміння їх ролі очевидні і не вимагають додаткової аргументації. Людська цивілізація переживає якісні зміни, змінюються суть і роль організацій міждержавного співробітництва. Все більш широке коло осіб утягується в орбіту їх активності. Усе це стимулює широкий інтерес до міжнародних організацій і зобов'язує фахівців, що займаються даною темою, відповідати суспільним запитам.

Одна із характерних рис нашого часу полягає у тому, що уперше безпосередньо вирішується питання про майбутнє всього світового співтовариства. Міжнародне право при цьому є одним із засобів, що покликані забезпечити співробітництво держав та попередити зловживання фактичною могутністю окремих суб'єктів міжнародних відносин, гарантувати його використання в інтересах людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання, що стосуються правових аспектів діяльності міжнародних організацій, розглядаються у науково-навчальній літературі з міжнародного публічного права. Серед науковців, які займалися розробкою цієї проблеми, слід зазначити М. О. Баймуратова, В. Г. Буткевича, М. В. Буроменського, Ю. О. Волошина, А. І. Дмитрієва, П. А. Клімкіна, Ю. М. Колосова, І. І. Лукашука, Т. М. Нешатаєву, О. О. Покрещука, А. Н. Талалаєва, Л. Д. Тимченка, Г. І. Тункіна, Ж. Тускоза, Л. Н. Шестакова та інших.

Виклад основного матеріалу. Особливості сучасного міжнародного права встановлюються, як правило, у порівнянні з класичним міжнародним правом. Гнучке поєднання універсального, загального, регіонального, локального і партикулярного регулювання міжнародних відносин, наявність ефективних механізмів створення, забезпечення i застосування міжнародного права, перерозподіл ряду класичних функцій i повноважень завдяки відповідним міждержавним організаціям. Гуманізація міжнародного права. Зростання poлі процесуальних, процедурних компонентів міжнародного права. Динамізм i взаємодія з іншими системами управління в процесі регулювання міжнародних відносин. Розширення сфери міжнародно-правового peгyлювання [1, c. 29-30].

Мета дослідження полягає в визначенні інституційної структури міжнародної організації, відстеження механізму прийняття та реалізації рішень керівних органів, визначення основних пріоритетів та межі правотворчої діяльності. Характерною рисою сучасного міжнародного права є неухильно зростаюча роль міжнародних органів і організацій як суб'єктів тлумачення. Граючи важливу роль у здійсненні норм міжнародного права, вони, зрозуміло, беруть участь і в їх тлумаченні. Найчастіше важко провести розділ між такого роду тлумаченням і правотворчістю. Досить указати на прийняту Генеральною Асамблеєю ООН у 1970 р. Декларацію про принципи міжнародного права, які стосуються відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН. Як видно із самої назви, мова йде про принципи Статуту, про виклад їх змісту, тобто значною мірою про їх тлумачення. Насправді ж, Декларація з'явилася актом прогресивного розвитку змісту основних принципів. Сама по собі Декларація мала силу рекомендації. Однак наступне визнання державами за її змістом юридичної чинності додало їй статус норм універсального звичайного права [2, c. 643].

Угоди є необхідними інститутами людського спілкування. Без них воно було б неможливо. При їх допомозі погодяться спільні дії, вирішуються протиріччя. Не випадково, що договори між державами складали задовго до виникнення ідеї про те, що міждержавні відносини також повинні регулюватися правом. Чім найбільш важливі питання зважуються договором, тим складніше його досягнення і тем важливіше його значення. У результаті чого роль міжнародних договорів залучала увагу юристів завжди. Перелік присвячених їм робіт складає томи. Значна увага договорам приділила вітчизняна наука міжнародного права. Підкреслюючи значення пророблених у минулому досліджень, приходиться разом з тим враховувати, що у світової політиці, у праві міжнародних договорів і відповідному законодавстві держав відбулися істотні зміни. В сучасних умовах ми маємо справу власне кажучи з новим правом міжнародних договорів [3].

Держави і міжурядові організації визнаються суб'єктами міжнародного публічного права як у доктринальному, так і в конвенційному порядку. Взаємодія держав і міжнародних організацій неминуче приводить до зміни їх правового статусу й вносить нові елементи в правосуб'єктність [4, c. 74]. У міжнародно-правової літературі найбільш складна проблема взаємовпливу держав і міжурядових організацій звичайно позначається як співвідношення державного суверенітету й елементів наднаціональності в компетенції міжурядових організацій. Стосовно до системи ООН елементи наднаціональності відзначаються як у механізмі деяких спеціалізованих установ, так і у діяльності окремих органів самої ООН.

Проблема суверенітету держави у даному контексті, як зазначається в науковій літературі, виступає у виді співвідношення компетенції держави і міжнародної організації з приводу передачі частини компетенції державою міжнародної організації чи спільного здійснення визначених функцій [5, с. 64].

Слід зазначити, що з юридичної точки зору суверенітет може знаходити своє вираження в обсязі компетенції. Сьогодні суверенітет держави у всіх його проявах існує лише як відносним, обмеженим правом. Суверенітет держави обмежений внутрішнім правом, наприклад, у правової державі і у міжнародному праві [6].

Як правило, побудовані на принципі суверенної рівності держав-членів, про що свідчать, зокрема, рекомендаційний характер їх постанов, принцип "одна держава - один голос", а також право виходу з міжнародної організації, повноваження, якими держави-члени наділяють організацію, не виключають, як правило, що вони відповідають повноваженням держав у тих же сферах діяльності, тобто не відбувається заміщення суверенних прав держав повноваженнями організації. Висновок про те, що міжнародна організація не обмежує суверенітету держав у більшій мері, чим це робить міжнародне право, засноване на угоді держав, не викликає сумнівів.

Однак з вищевикладеного загального правила є важливі виключення, якщо і не підривають правило, те, але крайній мері свідчать про наявність дуже істотної тенденції, яка може в майбутньому стати визначальної в розвитку міжнародних організацій.

Навіть "класичні" міжурядові організації на основі згоди держав користаються засобами, які обмежують державний суверенітет, наприклад з деяких питань приймаються рішення, обов'язкові для держав, незалежно від їх думки; застосовуються примусові міри, санкції до держав-членів; потрібно надання інформації з питань внутрішнього життя та інше. Для міжурядової організації такі методи стають нормою, хоча раніше це було скоріше виключення.

У цілому мова йде про те, що окремим міжнародним організаціям держави передали повноваження приймати обов'язкові рішення чи діяти у визначених сферах, тим самим, позбавивши себе в зазначених сферах вольових дій. У даному випадку це, звичайно ж, свідчить не про те, що держави уступають частину суверенітету організації, а про те, що держави на добровільної основі обмежують свій суверенітет, передаючи визначені повноваження міжнародної організації. Однак добровільність обмеження не впливає на результати - чи наднаціональні елементи наднаціональності організації, що спричиняє відсутність права держав починати дії, які входять у компетенцію міжнародної організації, обов'язок підкорятися її рішенням відповідно до повноважень організації [7].

З формально-юридичних позицій, які широко представлені в науковій літературі, серед ознак наднаціональної організації можна назвати:

1) право міжнародної організації на втручання в питання, що відноситься до внутрішньої компетенції держави відповідно до його конституції;

2) повноваження організації на створення з метою регулювання цих питань: а) правил, обов'язкових для держав-членів; б) механізмів контролю і примуса до дотримання цих правил;

3) покладання широких повноважень по створенню правил і контролю за їх дотриманням на непредставницькі органи, тобто міжнародних службовців;

4) право організації своїми рішеннями зобов'язувати й управомочивати фізичних і юридичних осіб держав-членів [232, с. 225].

Крім того, у юридичної літературі називаються й інші ознаки наднаціональної організації, виділяють право організації "зобов'язувати своїх членів без їх згоди і проти їх згоди, шляхом прийняття обов'язкових рішень більшістю голосів" і представляється, що названі ознаки не тільки характерні для наднаціональних організацій, але властиві і міжурядовим установам [8, c. 78].

Держави, вступаючи в кожну з міжнародних організацій, скоріше реалізують, чим утрачають свої суверенні права. Суверенітет, як відомо, складна політико-юридична властивість державної влади, реалізована в багатьох правових інститутах (механізмах влади, політичному режимі, компетенції та іншому). В установчих же документах міжнародних організацій наднаціонального типу обмежується лише одна компетенція

і, як правило, по вузькому колу питань, які вимагають міжнародного регулювання. Міжнародно-правове обмеження компетенції держави - нормальне і динамічно розвиваємося практика, яка не порушує його цілісності і незалежності. Слід зазначити, що тенденції розвитку наднаціональних елементів сьогодні властиві більшості міжурядовим організаціям системи ООН. У міжнародно-правовій літературі відзначалося, що дане явище містить у собі позитивні і негативні моменти [9].

Сьогодні ООН являє собою систему міжнародних організацій строго міждержавного характеру, у якої суверенітет держави не входить у суперечність з повноваженнями міжнародних організацій. Але в системі цих організацій об'єктивно закладені елементи наднаціонального розвитку. Але такий розвиток не стільки питання права, скільки проблема, яка виростає з еволюції світового співтовариства в цілому.

Резолюції ГА ООН являють собою авторитетні свідчення того, що вважається правом і як воно розуміється більшістю держав. По своєму авторитеті, вони уступають лише міжнародним договорам. Однак у порівнянні з договорами вони володіють і деякими перевагами. Вони найчастіше охоплюють питання, що не обіймаються договірним регулюванням. Резолюції організацій більш оперативні, чим договори, що має істотне значення для своєчасності, а отже, і ефективності тлумачення. Інтерпретаційна діяльність організацій різноманітна і не обмежується резолюціями. Вона має місце в ході обговорення, при рішенні конкретних питань, при застосуванні права. В усіх цих випадках значення одних норм підкреслюється, інші конкретизуються, треті зазнають критики. Такого роду інтерпретаційна діяльність є засобом рішення задачі, що має першорядне значення для ефективності міжнародного права, а саме для забезпечення актуалізації норм міжнародного права і всього механізму його дії в процесі їх реалізації.

Тлумачення статуту повинне здійснюватися органами організації в тій частині, що відноситься до їх компетенції, регулює їх діяльність. У ході розробки Статуту ООН було визначено, що кожен орган буде тлумачити частини Статуту, які відносяться до його конкретних функцій. Подібне тлумачення у випадку визнання його державами стає обов'язковим. Таким шляхом відбувається розвиток змісту установчих актів міжнародних організацій.

Посадові особи міжнародних організацій підкреслюють значення динамічного тлумачення установчих актів. У доповіді Генерального Секретаря ООН Генеральній Асамблеї у 1999 р. говориться, що Статут - це живий документ. Не недоліки Статуту, а наші утруднення в застосуванні його принципів до нової ери породили для нас складні ситуації.

Тенденція до удосконалювання змісту Статуту ООН шляхом тлумачення його положень одержала подальший розвиток. Органи ООН усе більш широко тлумачать свої повноваження за Статутом, і таке тлумачення знаходить юридичну чинність у результаті мовчазного визнання його державами. Розширено тлумачить свої повноваження і Рада Безпеки. Так, відповідно до глави VH Статуту ООН, Рада вправі починати дії у випадку актів агресії, погрози міжнародному світу. Іншими словами, мова йде про акти агресії одних держав проти інших. Проте Рада рахувала можливим прийняти рішення про дії для ліквідації внутрішніх конфліктів у ряді країн, витлумачивши їх як погрозу світу [10].

Істотно зріс авторитет рішень і консультативних висновків Міжнародного Суду як засобів тлумачення не тільки Статуту ООН, але і загальних норм міжнародного права, включаючи його основні принципи. У рішенні 1986 р. у справі «Нікарагуа проти США» Суд істотно уточнив положення Статуту про індивідуальну і колективну самооборону і тим самим зміст принципу незастосування сили.

Отже, на сучасному етапі універсальної правової глобалізації слід відзначити інтерпретаційну діяльність міжнародних організацій як окремий різновид міжнародної правотворчості, що полягає в офіційному тлумаченні міжнародно- правових норм, що містяться у відповідних актах. При здійснення інтерпретаційної функції міжнародні органи й організації впливають і на зміст інших міжнародних норм, практичним прикладом чого є діяльність ООН. Тлумачення цілей і принципів Статуту ООН безпосередньо впливає на міжнародне право в цілому, цілями і принципами якого вони також є. При цьому будь-яке тлумачення здійснюється у світлі цілей і принципів Статуту ООН як універсальної міжнародної міжурядової організації загальної компетенції.

У свою чергу, загальноприйняті міжнародні норми і стандарти - це норми звичайного права, які базуються на положеннях відповідних угод, а також розпорядження, які базуються на необов'язкових рішеннях компетентної міжнародної організації.

Такі стандарти можуть бути обов'язковими чи в силу того, що вони складають частину режиму, встановленого угодою, чи оскільки вони самі є нормами звичайного права, чи тому, що їх практична природа така, що не потрібна інкорпорація в яку- небудь угоду для того, щоб зробити їх обов'язковими.

регіональний міжнародний правовий

Список використаної літератури

1. Улахович В. Е. Международные организации: Справ. пособие / В. Е. Улахович. - М., 2005. - 400 с. ; Ulakhovich V. Ye. Mezhdunarodnye organizatsii: Sprav. posobie / V. Ye. Ulakhovich. - M., 2005. - 400 s.

2. Усенко Е. Т. Соотношение и взаимодействие международного и национального права и Российская Конституция / Е. Т. Усенко // Моск. журнал междунар. права. - 1995. - № 2. - С. 13-28 ; Usenko Ye. T. Sootnoshenie i vzaimodeystvie mezhdunarodnogo i natsionalnogo prava i Rossiyskaya Konstitutsiya / Ye. T. Usenko // Mosk. zhurnal mezhdunar. prava. - 1995. - № 2. - S. 13-28.

3. Фельдман Д. И. Основные тенденции развития международной правосубъектности / Д. И. Фельдман, Г. И. Курдюков. - Казань: Издательство Казанского университета, 1974. - 90 с. ; Фельдман Д. И. Основные тенденции развития международной правосубъектности / Д. И. Фельдман, Г. И. Курдюков. - Казань: Издательство Казанского университета, 1974. - 90 с.

4. Тихонов А. Вторая ООН // Финансовые известия / А. Тихонов. - 2003. - 5 авг. - http://www.finiz.ru/cfin/tmpl-art/id_art-611678/ ; Tikhonov A. Vtoraya OON // Finansovye izvestiya / A. Tikhonov. - 2003. - 5 avg.

5. Тункин Г. И. Теория международного права / Г. И. Тункин. - М.: Международные отношения, 1970. - 511 с.; Tunkin G. I. Teoriya mezhdunarodnogo prava / G. I. Tunkin. - M.: Mezhdunarodnye otnosheniya, 1970. - 511 s.

6. Тарасов О. В. Международные неправительственные организации и международное право / О. В. Тарасов. - Х., 1999. - 300 с. ; Tarasov O. V. Mezhdunarodnye nepravitelstvennye organizatsii i mezhdunarodnoe pravo / O. V. Tarasov. - Kh., 1999. - 300 s.

7. Руденко Л. В. Транснаціональні корпорації: Навч.метод. посібник / Л. В. Руденко. - К.: КНЕУ, 2004. - 227 с. ; Rudenko L. V. Transnatsionalni korporatsii: Navch.metod. posibnyk / L. V. Rudenko. - K.: KNEU, 2004. - 227 s.

8. Миронов Н. В. Международное право: нормы и их юридическая сила / Н. В. Миронов. - М.: Юридическая литература, 1980. - 159 с. ; Mironov N. V. Mezhdunarodnoe pravo: normy i ikh yuridicheskaya sila / N. V. Mironov. - M.: Yuridicheskaya literatura, 1980. - 159 s.

9. Тускоз Ж. Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц / Ж. Тускоз. - К.: «АртЕк», 1998. - 148 с. ; Tuskoz Zh. Mizhnarodne pravo: Pidruchnyk. Per. z frants / Zh. Tuskoz. - K.: «ArtEk», 1998. - 148 s.

10. Мережко А. А. Транснациональное торговое право (lex mercatoria) / А. А. Мережко. - К.: Таксон, 2002. - 464 с. ; Merezhko A. A. Transnatsionalnoe torgovoe pravo (lex mercatoria) / A. A. Merezhko. - K.: Takson, 2002. - 464 s.

Размещено на Allbest.ru