Про об’єктивну істину і змагальність кримінального судочинства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про об'єктивну істину і змагальність кримінального судочинства

Ю.М. Мирошниченко

Abstract

Ключові слова: кримінальний процес, змагальність, об'єктивна істина.

Abstract

Having analyzed the legal literature and active legislation the author concludes that publicly-adversarial judicial process existing in Ukraine, Russia and other countries with common or similar history of administering justice, undoubtedly provides for establishing the objective truth in the judicial process through the impartial and fair trial. The key element of efficient judicial procedure is a reasonable balance between private and public interests, facultative and formal basis, adversarial and finding basis in criminal procedure.

Keywords: criminal process, competition, objective truth.

Постановка проблеми. Суттєве поглиблення змагальних засади кримінального судочинства, яке відбулося з уведенням в дію Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК), загострило давню наукову полеміку щодо характеру істини та методів її пізнання в кримінальному процесі. В різні роки тема істини в тій чи іншій мірі висвітлювалася в роботах С.А. Альперта, Р.С. Бєлкіна, Л.Є. Владимирова, Т.В. Варфоломеєвої, Ю.М. Грошевого, Т.М. Добровольської, О.О. Ейсмана, В.Т. Маляренка, Я.О. Мотовіловкера, І.В. Михайловського, М.М. Михеєнка, І.Д. Перлова, Д.Г. Тальберга, В.М. Тертишника, О.О. Хмирова та ін.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В теорії доказування давно сформувалися два основні підходи до розуміння мети судового дослідження і змістовної характеристики істини в кримінальному процесі. Прихильники першого з них наполягають на необхідності відшукування у кожній справі об'єктивної (матеріальної) істини, як єдиної підстави для ухвалення обвинувального вироку [1], тоді як їх опоненти заявляють про несумісність об'єктивної істини і змагальності судочинства або цілком заперечують можливість осягнення об'єктивної істини в умовах кримінального процесу [2], залишаючи за нею статус «... юридично формалізованої судової істини, з більш-менш високим ступенем ймовірності (поза розумних сумнівів) наближеним до дійсності» [3].

Поряд із цим, окремі автори пропонують компромісні підходи до розуміння істини в кримінальному процесі, намагаючись інтегрувати всі відомі концепції істини в єдину комплексну категорію. Так, зокрема, російським процесуалістом Є.О. Карякіним висунута ідея динамічної моделі «судова істина», яка передбачає можливість встановлення об'єктивної, процесуальної або конвенційної істин залежно від тієї чи іншої ситуації судового розгляду [4]. В українській кримінальній процесуальній доктрині схожої точки зору дотримується В. Вапнярчук [5], концепцію конвенційної істини підтримує О.П. Кучинська [6].

Мета дослідження. Долучаючись до загальної дискусії, автор цієї статті з позиції прибічника концепції об'єктивної істини, мав на меті спростування, існуючого в юридичній літературі твердження про несумісність принципів об'єктивної істини, якою в кримінальному судочинстві називають повну відповідність реальній дійсності висновків суду про обставини злочину, і змагальності кримінального процесу, що передбачає «. таку побудову судового розгляду, в якому обвинувачення відокремлене від суду, який вирішує справу, і в якому обвинувачення і захист здійснюються сторонами, наділеними рівними правами для обстоювання своїх тверджень і оспорювання тверджень супротивної сторони, причому обвинувачений є стороною, що користується правом на захист; суду ж належить керівництво процесом, активне дослідження обставин справи і вирішення самої справи» [7, c. 149].

Виклад основного матеріалу. Встановлення істини в кримінальному судочинстві здійснюється шляхом доказування, яке є центральною віссю всього кримінального процесу. Не зважаючи на те, що юридична література рясніє різноманітністю визначень поняття доказування, підхід, згідно з яким його метою є встановлення істини у кримінальному провадженні, залишається домінуючим. На досягнення цієї мети орієнтують суб'єктів доказування норми чинного законодавства. Так, зокрема, забезпечити встановлення істини на досудовому розслідуванні покликані законодавчі приписи, що зобов'язують прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного,обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ч. 1 ст. 9 КПК). Суддя ж зобов'язаний ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження (ч. 1 ст. 94 КПК). При цьому обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 3 ст. 373 КПК) і підлягає скасуванню у разі неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження (ч. 1 ст. 409 КПК).

За словами М.С. Строговича, щоб правильно вирішити справу необхідно встановити істину - об'єктивну, матеріальну істину [7, с. 295]. Концепція формальної (юридичної, процесуальної) істини не відповідає вимогам наукової обґрунтованості. Вона містить у собі споконвічне протиріччя - змішення цілі та засобів і тому неминуче призводить до нерозв'язних парадоксів, очевидної плутанини, елементарних логічних неув'язок. Її претензії на заміну класичного трактування істини (об'єктивної, матеріальної), за справедливим твердженням Ю.К. Орлова, не витримують критики [8, с. 28].

Тому, абсолютно правий М.К. Свиридов, коли заперечує проти підтримуваної Е.О. Карякіним ідеї судової істини, яка, на думку останнього, може проявлятися у вигляді як об'єктивної (матеріальної), так і формальної (процесуальної), конвенційної істин, що співвідносять свій зміст не з реальною дійсністю, а з процедурними правилами або з домовленістю сторін [9]. Безсумнівно, процедурні правила сприяють встановленню істини, але самі по собі автоматично вони до істини не приводять. Тим більше не забезпечують досягнення істини різні домовленості. Таким чином, «неважко побачити, що формальна істина - це зовсім не істина, це уявна істина, квазістіна або псевдоістьіна, оскільки висновок суду, відповідний певним формальним умовам, може не відповідати об'єктивним фактам дійсності, тобто бути не істинним, а помилковим» [1, с. 310-311].

Водночас не можна до кінця погодиться з думкою шановного професора М.К. Свиридова про те, що об'єктивна істина своїм характером і методами встановлення не відповідає змагальності процесу. Свій висновок він обґрунтовує тим, що притаманна змагальному процесу схема встановлення істини - зусиллями сторін, кожна з яких встановлює «свою частину істини», не спроможна забезпечити відновлення повної картини події. Таке завдання може бути вирішена іншими способами - діями владних державних органів, що виконують вимогу всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Але це - вже метод, властивий не змагального, а публічного процесу, констатує автор [9].

Очевидно, що такий підхід є дещо спрощеним і не узгоджується з результатами новітніх типологічних досліджень форм організації сучасного судочинства та вірний тільки стосовно умов «чистої» змагальності. Проте, як відомо, в такому «рафінованому» виді ані змагальна, ані розшукова моделі кримінального судочинства не існують в історичній реальності. «Позитивне право зазвичай коливається між двома названими типами процесу, то будуючи свої інститути за началом процесу змагального то наближаючи їх до порядку розшукового» [10, с. 22-23]. Сформований в Україні, Росії та інших державах із загальними або близькими правовими витоками публічно-змагальний вид судочинства, безсумнівно передбачає встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні за активної участі в цьому процесі незалежного і неупередженого суду. А отже, в цьому відношенні більш продуктивним видається розуміння, змагальності як комплексного явища, однією з іпостасей якого є «... метод відшукання істини, що полягає в змаганні сторін, доповнюваному і контрольованому активною участю суду в розгляді справи» [11, 100]. При цьому принцип змагальності дозволяє встановити факти, що мають значення для справи, а принцип об'єктивної істини сприяє детальному дослідженню цих обставин і являється стимулом для ухвалення рішення, яке є об'єктивним результатом розгляду справи [12, с. 58].

Відтак, не можна прийняти твердження О.П. Кучинської про те, що притаманний кримінальному процесу демократичної правової держави принцип змагальності не сумісний з основними положеннями теорії об'єктивної істини, про концепцію якої, на її думку, треба забути [7]. Більш переконливою у цьому зв'язку виглядає теза, згідно з якою принцип змагальності не тільки співіснує з об'єктивною істиною, а й перебуває в залежності від неї. Змагальність передбачає оперування достовірними доказами, що в сукупності становлять об'єктивну істину. Якби не було достовірних доказів, що відповідають об'єктивній дійсності, наголошує І.О. Грудінін, то й змагання, відповідно, також не було б [13, с. 11].

Проте, підтримуючи, в цілому, висновки проф. Г.О. Пєчнікова та його однодумців стосовно того, що не може бути по-справжньому об'єктивним і справедливим кримінальний процес, в якому конфлікт сторін вирішується за правилом: хто сильніший, той і правий, зауважимо, що бажано уникати крайнощів у судженнях на кшталт того, що «об'єктивно-істинна модель кримінального процесу вище формалізованої змагальної (виграшно-програшної) ...» [14], або радикальних пропозицій про заміну принципу змагальності принципом установлення істини у справі і рівності прав та обов'язків «... особистісних джерел, коли переслідуваний, свідок та потерпілий мають нести однакову кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань і за відмову від надання показань та адміністративну відповідальність за ухилення від явки в правоохоронні органи» [15].

Запорука ефективного судочинства і справедливого правосуддя - розумний баланс приватних і публічних інтересів, диспозитивних і офіційних засад, змагальних і розшукових начал в кримінальному процесі. Доведення будь-яких цивілізаційних цінностей до рівня крайньої гіпертрофованості загрожує в кінцевому підсумку руйнуванням системи, яка їх сповідує. Змагальність не конкурує з об'єктивною істиною, але являє собою «. спосіб дослідження доказів, спосіб відстоювання учасниками процесу своєї позиції у справі, здійснення ними своїх прав і обов'язків, засіб для встановлення істини, метод її відшукання» [16]. Змагальність - невід'ємна частина пізнавального процесу в його діалектичному русі від незнання до знання від версії до істини, від імовірності до достовірності [12, с. 54] і в цьому сенсі змагальність насправді безцінна [17,с. 47], однак варто пам'ятати, що завдяки методу дійсно можна встановити істину, але при цьому «... його не слід містифікувати і вважати, що вирішенням проблеми методу, автоматично вирішується і проблема істини. Часом зайва захопленість методом призводить до забуття істини» [18].

Підсумовуючи, можна упевнено констатувати, що концепція об'єктивної істини цілковито узгоджується з відправними началами змагального судочинства, про що свідчать як результати теоретичних досліджень, так і позитивне законодавство, системний аналіз норм якого показує, що встановлення об'єктивної істини як і раніше залишається метою судового доказування.

істина кримінальний судочинство

Список використаної літератури

1. Див.: Азаров В.А. Функция предварительного расследования в истории, теории и практике уголовного процесса России: моногр. / В.А. Азаров, Н.И. Ревенко, М.М. Кузембаев. - Омск: Изд-во ОмГУ, 2006. -267 с.; Викторский С.И. Русский уголовный процесс: учеб. пособ. / С.И. Викторский. - М., 1997. - С. 3; Головко Л.В. Теоретические основы модернизации учения о материальной истине в уголовном процессе / Л.В. Головко // Библиотека криминалиста. - 2012. - № 4. - С. 6584; Зинатуллин З. З. Категория «истина», «предмет» и «социально-полезный результат» в уголовно-процессуальном доказывании; их содержание и социальноценностное значение / З.З. Зинатуллин // Вестник Удмуртского университета. - 2010. - Вып. 4. - С.104-107; Ларин А.М. Уголовный процесс России / А.М. Ларин, Э.Б. Мельникова, В.М. Савицкий // Лекции-очерки. - М., 1997. - С. 83-85; Нор В.Т. Істина в кримінальному судочинстві: ідея, догма права, реалізація / В.Т. Нор // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія: Право. - 2010. - № 2.; Орлов Ю.К. Проблемы теории доказательств в уголовном процессе / ЮК Орлов. -- М.: Юристъ, 2009. - С. 1132; Рязановский В.А. Единство процесса / В.А. Рязановский. - М., 1996. - С. 65; Томин В.Т. Уголовный процесс: актуальные проблемы теории и практики / В.Т. Томин. - М.: Юрайт, 2009. - С. 208;

2. Див.: Мизулина Е.Б. Уголовный процесс: концепция самоограничения государства: дисс. ... докт. юрид. наук: спец. 12.00.09 / Елена Борисовна. Мизулина; Ярославский государственный педагогический институте им. К.Д. Ушинского. - Ярославль, 1991. - С.97; Лазарева В.А. Объективна ли «объективная истина»? / В.А. Лазарева // Библиотека криминалиста. - 2012. - № 4. - С. 171-176; Михайловский И.Б. Основные принципы организации уголовного суда / И.Б. Михайловский. - Томск, 1905. - С. 93 ; Пашин С.А. Проблемы доказательственного права / С.А. Пашин // Судебная реформа: юридический профессионализм и проблемы юридического образования. - М., 1995. - С. 312; Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство / Н.Н. Розин. - Санкт-Петербург, 1905. - С. 93; Тальберг Т.Г. Русское уголовное судопроизводство / Т.Г. Тальберг. - М., 1891. - Т. 2. - С. 83;

3. Стойко Н.Г. Достижение истины в современном следственном и состязательном уголовном процессе / Н.Г. Стойко // Библиотека криминалиста.. - 2012. № 4. - С. 264-273;

4. Карякин Е.А. Пятнадцать тезисов о формировании судебной истины по уголовному делу в суде первый инстанции / Е.А. Карякин // Вестник Оренбургского государственного университета - 2012. - № 3. - С. 72-78;

5. Вапнярчук В. Сущность истины в уголовном процессе / В. Вапнярчук // Закон и жизнь. - 2013. - № 9/2. - С. 53-56;

6. Кучинська О.П. Чи можливо встановити об'єктивну істину в кримінальному процесі / О.П. Кучинська // Часопис Академії адвокатури України. - 2011. - № 11.;

7. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: Основные положения науки советского уголовного процесса. / М.С. Строгович. - М.: Наука, 1968. - Т. 1. - 470 с.;

8. Орлов Ю.К. Проблемы теории доказательств в уголовном процессе / Ю.К. Орлов. - Москва: Юристъ, 2009. - 175 с.;

9. Свиридов М.. Задача установления истины и средства ее достижения в уголовном процессе / М.К. Свиридов // Вестник Томского государственного университета. Право. - 2013. - №2. - С. 101-106;

10. Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство; пособие к лекциям орд. проф. Императ. С.-Петербург. ун-та Н.Н. Розина / Н.Н. Розин. -- 2-е изд., измен. и доп. -- Санкт-Петербург: Право, 1914. - 547 с.;

11. Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса / Н.Н. Полянский. - Москва, 1956. - С. 100;

12. Егерева О.А. Истина как один из критериев эффективности уголовного судопроизводства: методологический аспект / О.А. Егерева. - Иркутск: Изд-во БГУЭП, 2014. - 174 с.

13. Грудинин И.А. Средства доказывания в уголовном производстве: система, содержание, гносеологические аспекты: автореф. дис. ... канд. юрид. наук; 12.00.09 / Игорь Александрович Грудинин; Уральская. гос. юрид. акад. - Екатеринбург, 2012. - 26 с.;

14. Печников Г.А. Устав уголовного судопроизводства 1864 г. / Г.А. Печников, Н.А. Соловьева, В.М. Шинкарук // Вестник Волгоградского государственного университета. Сер. 5: Юриспруденция. - 2015. - № 1. - С. 42-48

15. Ланцедова Ю.О. Можливості розвитку окремих принципів кримінального провадження України / Ю.О. Ланцедова // Юридична наука і практика: виклики часу: матер. V Міжнар. наук.-практ. конференції. м. Київ, 12 бер. 2015 р. - Київ.: Вид-во НАУ, 2015. - Т. ІІ. - С. 63-65;

16. Макарова З. Состязательность нужна, но какая? / З. Макарова // Законность. - 1999. - № 3. - С. 24-27;

17. Мурадьян Э.М. Истина как проблема судебного права / Э.М. Мурадьян. - М., 2002. - 287 с.;

18. Самородов В.Н. Методологические основания современной юридической науки: постановка проблемы / В.Н. Самородов // Вестник Мурманского государственного технического университета. - 2014. - Т. 17, № 4. - С. 759-768;

Размещено на Allbest.ru