Перспективи запровадження інституту приватних виконавців в Україні

У 2014 році Україна вирішила змінювати політику для того, щоб увійти до Європейського Союзу, особливу увагу отримало питання реформування судової системи. Як один з аспектів цієї реформи було поставлено питання про доцільність існування в нашій країні інституту приватних виконавців судових рішень та рішень інших органів влади.

Після дискусій, які тривали не один рік, 14 серпня 2015 року Президентом було ініційовано і визначені як невідкладні Проект Закону України «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» [2] і Проект Закону України «Про виконавче провадження» [3].

Аж після року доопрацювання були прийняті Проект «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» і Проект Закону України «Про виконавче провадження», 2 червня 2016 року Верховною Радою України. 2 липня їх підписав Президент України, внаслідок чого в цій дискусії було поставлено крапку. Після чого в Україні з'являється змішана система виконання судових рішень та рішень інших органів, що актуалізує проведення наукових досліджень у даному напрямку.

Метою статті є дослідження проблематики запровадження та функціонування інституту приватних виконавців в Україні, визначення вимог до приватних виконавців, які встановлені законодавством України, а також можливих наслідків запровадження змішаної системи примусового виконання рішень на території України.

Виконавче провадження розглядалось досить уважно в різні часи. Питання інституту приватного виконавця розглядалося частково чи опосередковано в працях А. Авакяна, А. Авторгова, В. Афанасьєва, О. Бандурки, Р. Ігоніна, М. Гурвича, М. Юкова, В. Кузнецова, М. Треушникова, В. Шерстюка, Д. Притики, В. Сухонос, С. Фурса, В. Чернадчук, С. Щербак, В. Щербини та інших науковців.

У національній юридичній теорії і практиці сформувалися дві точки зору на інститут приватних виконавців. Одні доводять, перш за все, тимчасовість його впровадження, інші наполягають на необхідності його існування в нашій країні [1, с. 10-12].

5 жовтня 2016 року вступив в силу новий Закон України «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», який передбачає зовсім нову процедуру проведення виконавчих проваджень в Україні та запровадження інституту приватних виконавців. В основу реформування системи виконання судових рішень покладено два основних нормативно-правових акти, а саме Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV та Закон України «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII.

Щодо першого Закону, то він є еволюційним, а от революційним можна назвати другий, оскільки вводиться новий інститут приватних виконавців.

Інститут приватних виконавців повинен запрацювати в першій половині 2017 року. Поява приватних виконавців зумовлена наявним катастрофічним станом у сфері примусового виконання судових рішень в Україні. Неефективна побудова роботи державної виконавчої служби, панування агресивного бюрократизму, надвелике навантаження на окремо взятого державного виконавця в сукупності з мізерною зарплатою призводять до того, що за різними даними, як мінімум, 60% виконавчих документів, які надходять зараз до органів виконавчої служби, відправляються у довгу чергу з чіткою перспективою не бути виконаними ніколи. Зрозуміло, що такий стан речей породжує масштабну корупцію в цій сфері.

Якщо звернутись до практики виконання рішень в зарубіжних країнах, можна дійти висновку, що приватні виконавці не є українським «ноу- хау». Майже вся Європа працює або за змішаною системою, або за системою приватного виконання, або державною системою.

Наприклад, у Прибалтійських країнах (Латвія, Литва, Естонія) після переходу на приватне виконання (див. мал. 1) показники виконаних рішень збільшилися вдвічі, при цьому показник корупції знаходяться на середньому рівні.

Мал. 1. Система судових виконавців у країнах світу у 2015 р. [2, 3]

суд арбітражний корупція україна

Також є ряд країн, в яких в системі виконання рішень працюють тільки державні службовці (Норвегія, Швеція, Фінляндія), вони спроможні забезпечити суспільство належним і ефективним виконанням судових рішень без зростання корупції.

Розглянемо ж вимоги до приватних виконавців, недоліки та переваги Закону України «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» ,та чи взагалі прийме Закон України «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» українське суспільство на шляху до Євроінтеграції.

Департамент державної виконавчої служби і далі буде виконувати всі рішення. Але він стане працювати краще, тому що в прийнятих законах вирішене питання з адекватною винагородою державних виконавців, прибрано дискреційні повноваження на законодавчому рівні [4].

За словами першого заступника директора Департаменту державної виконавчої служби К.Ю. Сілкіна, вони передбачали, що можливе соціальне неприйняття, оскільки приватні виконавці отримали ті ж функції і важелі, що і державні, але для них все ж встановлені певні обмеження [5].

Так, згідно зі ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець не може здійснювати виконання 10 категорій рішень (щодо дітей, про конфіскацію, вселення та виселення, тих, в яких відповідачем є держава, рішень адмінсудів, Європейського суду з прав людини і т.д.).

Щодо доступу до професії, то приватним виконавцем, відповідно до ст. 18 Закону, може бути громадянин України, який досяг 25 років, має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права після отримання відповідного диплома не менше двох років та склав кваліфікаційний іспит [2].

Тобто в даному випадку стати приватним виконавцем не так і важко, але є певні і обмеження, які чітко встановлені, а саме: під час здійснення своєї діяльності, за аналогією з багатьма видами юридичної практики (адвокати, нотаріуси, арбітражні керуючі), не може займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), інструкторської та суддівської практики із спорту та роботи в органах Асоціації приватних виконавців України) або підприємницькою діяльністю [2].

Ще однією вимогою для цієї професії є «страхування відповідальності». Страхування відповідальності визначається ст. 24 Закону України «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» та означає, що приватний виконавець зобов'язаний укласти договір страхування.

Мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності має становити 10 відсотків загальної суми стягнення за виконавчими документами, що перебувають на виконанні в приватного виконавця протягом року, але не менше 1 тисячі мінімальних розмірів заробітної плати станом на початок відповідного календарного року.

Тобто без укладання договору страхування цивільно-правової відповідальності (а сума цієї страховки не мала) приватний виконавець не зможе виконувати свою роботу.

Необхідною умовою здійснення такої діяльності є подача до Міністерства юстиції України даного договору страхування, оскільки ці дані безпосередньо вносяться в Єдиний реєстр приватних виконавців України. Також якщо розмір стягування перевищує розмір, визначений договором страхування цивільно-правової відповідальності, то приватний виконавець не має права проводити таке стягнення до тих пір, поки сума страхування не буде вища.

Наступна вимога - офіс. У даному випадку цю вимогу законодавці запозичили в Законі України «Про нотаріат», оскільки приватний виконавець зобов'язаний організувати офіс у межах виконавчого округу, також повинен забезпечувати належні умови для здійснення своєї діяльності, а саме: прийому відвідувачів, зберігання, в тому числі в сейфі, документів, печаток, штампів, товарно-матеріальних цінностей та архіву приватного виконавця, збереження професійної таємниці, а також повинен бути захищеним від несанкціонованого проникнення. Якщо ж в офісі працює більше одного виконавця, то діяльність вони повинні здійснювати одночасно, окремо та незалежно від інших приватних виконавців.

Також, як і нотаріуси, юристи, адвокати, судді, приватний виконавець може мати помічника, який працює на основі трудового договору і має вищу юридичну освіту на нижчу першого рівня, тобто студенти-магістри можуть вже отримувати стаж роботи, що є великим плюсом, оскільки в багатьох інших видах юридичної діяльності помічником можна стати лише після отримання другого рівня юридичної освіти.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової, яка сплачується або у фіксованій сумі, або у відсотковій, та встановлюється Кабінетом Міністрів України. Фіксована сума сплачується вже після виконання рішення, а от відсоткова стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Додаткова винагорода передбачає собою суму коштів за одну окрему дію, яку треба вчинити виконавцю, або ж така винагорода може платитися за весь період стягнення за окремі дії виконавця, але такі дії повинні бути пов'язані з виконанням рішення.

Отже, виходячи з вищесказаного, ми можемо зробити висновок, що інститут приватних виконавців повинен зменшити навантаження на служби державних виконавців, оскільки основною метою даного нововведення є саме необхідність розвантажити державних виконавців, та прискорити і збільшити кількість виконаних рішень.

Змінюється тільки «ціна питання», тобто якщо особа має кошти для сплати винагороди для швидшого виконання рішення, то вона звернеться до приватного виконавця. У даному випадку зацікавлені будуть банки, юристи, підприємства, установи, організації середнього та великого бізнесу, але якщо грошей в особи немає, то вона змушена буде чекати деякий час, поки державний виконавець візьметься до справи.

Також до кінця незрозуміло, хто буде слідкувати за приватним виконавцями та за ходом виконання рішення, мається на увазі, якими обмеженнями приватний виконавець наділений у здійсненні стягнення з боржника та чи не буде цей Закон України «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» правовим актом для рейдерства, оскільки всі існуючі колектори негайно стануть приватними виконавцями та почнуть виконувати законодавчі норми Закону, при цьому повністю порушуючи права та свободи громадян України.

Загалом, на нашу думку, попри окремі недоліки нової редакції Закону України «Про виконавче провадження», в цілому дані зміни внесуть позитивні зрушення в процедуру примусового виконання рішень, хоча сам процес, на жаль, не відбувся. Закон України «Про виконавче провадження» в новій редакції містить більше можливостей для забезпечення повного й належного виконання судових рішень, особливо зміни дали можливість співробітникам Державної виконавчої служби суттєвіше впливати на боржника (звісно, в рамках законності).