Суспільні та приватні інтереси в кримінальному праві: до питання пошуку балансу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.01

СУСПІЛЬНІ ТА ПРИВАТНІ ІНТЕРЕСИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ: ДО ПИТАННЯ ПОШУКУ БАЛАНСУ

Н.В. Нетеса

Постановка проблеми. Кримінальне право, як і будь-яка ін-ша галузь права, є важливим регулятором суспільних відносин, у зв'язку з чим одним із його головних призначень є забезпечення інтересів різних учасників цих відносин. На це ще наприкінці ХІХ ст. вказував відомий правознавець Р. Ієринг, за словами якого інтереси - це суть життєвих потреб суспільства, їх охорона саме і становить головне призначення права [1, с. 83], яке, врешті-решт, є нормативним закріпленням різноманітних соціальних інтересів. За таких умов актуальності набуває питання про те, як мають спів-відноситися між собою суспільні та приватні інтереси в правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин, адже сьогодні очевидним є той факт, що ці інтереси далеко не завжди можуть (і не повинні) визнаватися такими, що перебувають у стані рівноваги. Це залежить від низки чинників, серед яких не останнє місце на-лежить особливостям галузі правового регулювання. Очевидно, що має свою специфіку співвідношення суспільних та приватних інте-ресів і в доктрині кримінального права, у зв'язку з чим актуальним стає питання пошуку оптимальної моделі їх взаємодії саме в цій галузі права, виходячи з тих завдань, які стоять перед законом про кримінальну відповідальність.

Аналіз наукових публікацій. Слід зазначити, що проблема ви-значення співвідношення соціальних інтересів у тих чи інших суспільних відносинах та їхнього нормативного закріплення є хоча й не новою, але все ж таки недостатньо розробленою в науковій © Нетеса Н. В., 2017 123 літературі. Найбільша кількість напрацювань у цьому напрямі на теперішній час є в загальній теорії права (С. П. Погребняк, П. М. Ра- бінович, С. В. Савченко), конституційному (В. А. Мальцев), цивіль-ному та цивільному процесуальному праві (А. С. Довгерт, О. А. Підо- пригора, А. Ф. Пьянкова), а також у кримінальному процесуально-му праві (Н. В. Глинська, І. А. Тітко). Що стосується доктрини кримінального права, то питання співвідношення суспільних та приватних інтересів не було предметом самостійного дослідження, хоча деякі напрацювання містяться в наукових працях Ю. В. Баулі- на, присвячених методологічному значенню поділу права на при-ватне і публічне для кримінально-правових досліджень, а також у публікаціях міждисциплінарного характеру, присвячених, зокрема, розгляду інститутів примирення сторін (Я. А. Шараєва), угод про визнання винуватості (М. І. Хавронюк), захисту інтересів потерпі-лого від злочину (В. І. Борисов, А. А. Музика, М. І. Панов).

У зв'язку з цим метою цієї статті є з'ясування найоптимальнішої моделі співвідношення суспільних та приватних інтересів у кримі-нальному праві, характерною ознакою якого є встановлення балан-су між ними, а так само визначення його сутності та прояву на за-конодавчому та правозастосовному рівнях.

Виклад основного матеріалу. У юридичній літературі для по-значення форм поєднання суспільних та приватних інтересів у пра-вовому регулюванні вживаються різні терміни, як-от: «рівновага», «баланс», «компроміс», «узгодження» тощо. Причому нерідко ці терміни застосовуються як синонім, з чим, на наш погляд, не завжди можна погодитися. Отже, спробуємо встановити співвідношення між зазначеними поняттями та в такий спосіб відшукати найбільш оптимальну термінологію в контексті досліджуваного питання.

Насамперед з'ясуємо зміст терміна «рівновага», адже саме за його допомогою нерідко розкривається значення інших із згаданих термінів. Традиційно під рівновагою розуміється стан нерухомос-ті, спокою, у якому перебуває певне тіло під впливом рівних, протилежно спрямованих і таких, що взаємно знищують одна одну, сил; стан стійкого спокою, спокій внаслідок гармонійного поєд-нання явищ [2, с. 568]. Вочевидь, що цей стан не завжди може бути забезпечений, особливо в соціальних системах, і тому слід погодитися з думкою С. В. Савченка про те, що встановлення рівно-ваги інтересів за будь-яких умов не може однозначно бути опти-мальною формою, оскільки за певних обставин об'єктивно необ-хідно встановлювати пріоритет одного інтересу та обмеження іншого [3, с. 53].

Що стосується слова «баланс», то воно походить від французь-кого balance і в більшості довідкових джерел буквально тлумачить-ся як рівновага, врівноваження [4, с. 94; 5, с. 35], що нерідко дає науковцям підстави розглядати їх як рівнозначні. Не заперечуючи в цілому проти можливості в окремих випадках буквального тлума-чення терміна «баланс», вважаємо, що в площині кримінального права така позиція є свідченням спрощеного підходу до розв'язання проблеми впливу кримінального права на суспільні відносини, а отже, й на інтереси як їхне ядро. Ми погоджуємося з думкою В. А. Мальцева про те, що звуження поняття «баланс» інтересів до поняття «стану рівноваги» позбавляє його повноти змісту, ігнорує соціально-політичне призначення, а також ускладнює встановлення критеріїв його досягнення та забезпечення в правовій державі [6, с. 6]. Крім того, підміна поняття «баланс» поняттям «рівновага» не відображає й специфіки предмета кримінально-правового регулю-вання, оскільки кримінальне право насамперед охороняє найбільш важливі суспільні інтереси щодо забезпечення національної, гро-мадської, екологічної безпеки, здоров'я населення, безпеки миру та людства тощо, яким особа, що вчиняє злочин, протиставляє власний приватний інтерес. Більше того, навіть тоді, коли закон охороняє начебто приватний інтерес (наприклад, життя та здоров'я особи, її недоторканність), останній нерідко є настільки цінним, що набуває суспільної значущості, у зв'язку з чим породжений суспільно не-безпечним посяганням конфлікт, умовно кажучи, «приватних інте-ресів», не може бути приведений у стан рівноваги, адже в такому разі шкода заподіюється абсолютним соціальним цінностям. Саме тому, на наш погляд, рівновага інтересів у кримінальному праві як така може бути забезпечена хіба що в окремих випадках посягань на відносні цінності, коли порушений інтерес може бути повністю відновлений, зокрема, у разі вчинення певних майнових посягань чи посягань у сфері господарської діяльності.

Щодо терміна «компроміс» та можливості його вживання як синоніма слова «баланс», що доволі часто зустрічається в галузі кримінального процесу, то в кримінальному праві його застосуван-ня є вкрай обмеженим. Очевидно, що поява компромісу в матері-альному праві пов'язана з проникненням до останнього елементів процесуального права, насамперед інституту угод про визнання винуватості та про примирення. Проте видається, що компроміс як угода між представниками різних інтересів на основі взаємних по-ступок [5, с. 446] може бути досягнутий лише у сфері конфлікту приватних інтересів і за жодних умов не може поширюватися на випадки посягань на суспільні інтереси або на випадки вчинення поліоб'єктних злочинів, коли разом із приватним інтересом ставить-ся під загрозу суспільний інтерес. По суті з тих самих підстав не-доцільним видається й вживання для позначення соціального при-значення кримінального права й категорії «узгодження інтересів» (або консенсус).

Викладене дозволяє дійти висновку, що, враховуючи особливос-ті предмета кримінально-правової охорони, поняття «баланс інте-ресів» є найбільш оптимальним з точки зору його здатності відбити зміст та соціальне призначення кримінального права у сфері регу-лювання суспільних відносин.

Незважаючи на те, що кримінальне право традиційно вважається публічною галуззю права, яка покликана охороняти перш за все суспільні інтереси, слід визнати, що однією з тенденцій розвитку сучасної доктрини кримінального права є розширення в ньому при-ватноправових засад. У зв'язку з цим ще одним аспектом, що заслу-говує на увагу в контексті дослідження питання про забезпечення кримінально-правовими засобами балансу соціальних інтересів, є виявлення межі між сферами суспільного та приватного інтересу. Відразу зазначимо, що, визначаючи взаємозв'язок між суспільним та приватним інтересом, ми виходимо з того, що суспільний інтерес, який є похідним від приватних інтересів, не зводиться до простої їх сукупності, а є певним інтегративним утворенням, яке, у свою чергу, набуває нової якості, порівняно з приватними інтересами, а отже, й робить можливим їх перебування в протиріччі. Так само не слід ототожнювати суспільний інтерес з державним (що іноді зустрічається в юридичній літературі), адже державні інтереси - це окремий різновид публічних інтересів, який не підміняє собою суспільні інтереси, а, за справедливим твердженням В. В. Субочева, об'єднує кілька взаємовиключних начал: в одних випадках він суперечить приватним інтересам, відстоюючи суспільні, у других - суперечить суспільним, гарантуючи приватний інтерес, у третіх - взаємови- ключає як суспільний, так і приватний інтерес заради самого себе [7, с. 6]. Отже, суспільні та приватні інтереси в кримінальному праві перебувають у діалектичному взаємозв'язку, який виявляється в тому, що ці інтереси можуть не лише взаємозумовлювати один одного, а й у ряді випадків конфліктувати між собою, у зв'язку з чим одним із головних призначень кримінального права стає за-безпечення за допомогою кримінально-правових засобів захисту найбільш уразливих соціальних інтересів (чи то приватних, чи то суспільних) шляхом знаходження балансу між ними.

Слід зазначити, що в будь-якому суспільстві залежно від рівня його соціально-економічного та історичного розвитку, традицій, які існують у ньому, національних особливостей, культурних, релігій-них та моральних цінностей установлюються пріоритети в захисті суспільних або приватних інтересів. Сьогодні в умовах загроз для українського суспільства відбувається двосторонній процес: з одно-го боку, віддається пріоритет захисту публічних інтересів (загально-державних та суспільних), з другого - у світлі євроінтеграційних процесів (принаймні на законодавчому рівні) - пріоритет захисту приватних інтересів (зокрема, законодавчо закріплюється постулат примату життя і здоров'я людини, її честі і гідності, недоторкан-ності і безпеки над корпоративними та державними інтересами) [8, с. 14]. За таких обставин цілком логічно постає питання про те, як узгоджуються між собою можливість установлення пріоритетності в кримінально-правовій охороні тих чи інших інтересів та забез-печення балансу між ними і чи не порушується останній у такому разі? Очевидно, що відповідь на це питання потребує розгляду ба-лансу інтересів крізь призму певних взаємозв'язків та взаємозалеж- ностей, а саме: врахування ступеня важливості тих чи інших інте-ресів та встановлення адекватних цьому ступеню важливості засо-бів їх кримінально-правового забезпечення.

Безумовно, що встановлення балансу суспільних та приватних інтересів у кримінальному праві вимагає дотримання низки базових конституційних принципів, зокрема рівноправності, домірності, неприпустимості надмірного й непропорційного обмеження прав і свобод особи, принципу соціальної справедливості, урахування рішень Європейського суду з прав людини [3, c. 55]. При цьому ви-дається, що цілком виправданим є розгляд питання про баланс суспільних та приватних інтересів у кримінальному праві з позиції дворівневого підходу, тобто з точки зору його дотримання на рівні правотворення та правозастосування.

Не викликає сумнівів, що баланс інтересів в ідеалі має встанов-люватися на рівні правотворення і передбачати такий спосіб фор-мулювання законодавцем кримінально-правових норм, за якого останні відбивали б оптимальне поєднання суспільних та приватних інтересів і співрозмірність ступеня важливості інтересів та зусиль, що витрачаються на їх забезпечення. Як уже зазначалося, закон про кримінальну відповідальність охороняє лише найбільш важливі, найбільш значущі для інтересів держави і суспільства відносини. Однак ці відносини не є однорідними з точки зору їх правової при-роди. Одні з них мають суто публічно-правовий характер, і в разі посягання на них приватні інтереси окремих фізичних чи юридич-них осіб, як правило, взагалі не страждають. Тут цілком виправда-ним видається пріоритет суспільних інтересів, забезпечення яких є умовою ефективного захисту прав кожної окремої особи (зокрема, відносини у сфері національної, громадської, екологічної безпеки тощо). Інші охоронювані кримінальним законом суспільні відноси-ни мають, так би мовити, публічно-приватний характер, і в разі посягання на них поряд із суспільними інтересами порушуються ще й приватні інтереси (йдеться насамперед про комплексні сус-пільні відносини, що виникають на стику кількох сфер суспільного життя). Очевидно, що і тут перевага в охороні має залишатися за суспільними інтересами. І нарешті, що стосується визнання існу-вання в кримінальному праві суспільних відносин, які мають при-ватноправову природу, то здається, що до них із певним застере-женням можуть бути віднесені, наприклад, відносини власності, посягання на які за загальним правилом зачіпають інтереси лише 128 окремих фізичних та юридичних осіб, або ж окремі групи суспіль-них відносин у сфері господарської діяльності. Але чи свідчить це про те, що в захисті таких суспільних відносин домінують приват-ні інтереси над суспільними? Відповідь на це питання дати достат-ньо складно. Справа в тому, що будь-який злочин, навіть тоді, коли він спрямований проти приватної особи, є своєрідним викликом не лише цій особі, а й державі та її правоохоронній системі [9, c. 162], а також суспільству в цілому, оскільки створює в суспільстві стан неспокою та породжує потенційну загрозу для всіх інших членів суспільства. Тим більше коли злочин, що вчиняється, має підви-щений рівень суспільної небезпечності. правовий кримінальний охорона безпека

До того ж слід погодитися з тим, що дієвий захист приватного інтересу у кримінальному праві залежить від можливості визнання на законодавчому рівні носія приватного інтересу (потерпілого) пов-ноцінним учасником кримінально-правових відносин. На жаль, сьогодні, як справедливо наголошує А. А. Музика, чинне законо-давство України, забезпечуючи права підозрюваних, підсудних і засуджених, майже не опікується правами потерпілого від злочину, який, відповідно до теоретичних положень кримінального права, фактично перебуває за межами кримінально-правових відносин, що виникають у зв'язку з учиненням злочину [10, c. 106]. За таких умов цілком логічно постає питання про підстави виникнення криміналь-но-правових відносин у разі посягання на приватний інтерес кон-кретної особи. Очевидно, що успішне вирішення цього питання можливе лише за рахунок включення його до складу кримінально- правових відносин на рівні з іншими двома учасниками - злочинцем та державою в особі уповноважених органів. Крім того, баланс інтересів з визначальною роллю приватного інтересу можливий за умови передбачення в законі про кримінальну відповідальність прямої вказівки на відшкодування потерпілому заподіяної шкоди.

Викладене зайвий раз доводить, що в ідеалі баланс інтересів має бути забезпечений на законодавчому рівні, а отже, якщо різні соціальні інтереси збалансовані на законодавчому рівні, то не ви-никає сумнівів у можливості збереження цього балансу й на рівні правозастосування. Проте можлива й інша ситуація, коли з певних причин не вдалося забезпечити баланс інтересів на законодавчому рівні. Чи можливе за таких умов його відновлення на рівні право- застосування?

Дійсно, у законі про кримінальну відповідальність сьогодні на-явні положення, які не забезпечують баланс різних соціальних інте-ресів. Як приклад можна навести положення ч. 5 ст. 72 Криміналь-ного кодексу України в редакції від 26 листопада 2015 р., якою до недавнього часу передбачалося, що зарахування судом строку по-переднього ув'язнення в разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. При цьо-му вказані законодавчі приписи мали імперативний характер і за-стосовувалися до всіх осіб, щодо яких на момент набуття чинності законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю, а у визначених законом випадках - навіть до винесення вироку. Крім того, ці правила застосовувалися без ура-хування ступеня тяжкості вчиненого злочину, а отже, й поширюва-лися на тих осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини. За таких умов виникала суперечлива ситуація, за якої законодавець, прагнучи забезпечити оперативне здійснення необхідних процесу-альних дій, пов'язаних із доведенням вини або невинуватості особи, чомусь поза полем зору залишив інтереси інших учасників суспіль-них відносин, як тих, яким була заподіяна шкода діянням засуджено-го, так й інших, котрі мають бути убезпечені від можливості вчинен-ня такою особою злочинів у подальшому, особливо за теперішніх складних соціально-економічних та політичних умов, коли ризик того, що ці особи знову вчинять злочин, є занадто високим. Очевид-но, що за такої редакції ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України неможливо було відновити баланс суспільних та приватних інтересів на правозастосовному рівні. Саме тому з метою збалансування інте-ресів усіх сторін конфлікту та забезпечення додаткових гарантій за-хисту невизначеного кола осіб виникла нагальна потреба в удоско-наленні положень норми, закріпленої в ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України. На щастя, законодавець певною мірою виправив цю ситуацію, прийнявши Закон України «Про внесення змін до Кримі-нального кодексу України щодо правила складання покарань та за-рахування строку попереднього ув'язнення» N° 2046-УШ від 18 травня 2017 p., який набрав чинності з 21 червня цього року, і повернув-ся до попередньої редакції ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України, яка передбачає, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день. Хоча слід визнати, що і такий крок не дозволяє повністю нейтралізувати негативні наслідки чинності ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу Укра-їни в редакції від 26 листопада 2015 p., оскільки остання ще певний час застосовуватиметься як більш м'який закон, що має зворотну дію у часі. Наведений приклад свідчить про те, що імперативний характер кримінально-правових приписів не дозволяє відновити порушений на законодавчому рівні баланс приватних та суспільних інтересів на рівні правозастосування, а потребує прийняття відповідного рішення на законодавчому рівні.

Водночас Кримінальний кодекс України містить і положення, які не позбавляють можливості забезпечити баланс інтересів саме на правозастосовному рівні. У кримінально-правовій літературі досить часто вживаються поняття типового та індивідуального ступеня тяжкості злочинів [11; 12; 13]. Перший із них установлю-ється законодавцем щодо тієї чи іншої групи злочинів і відбиваєть-ся в положеннях кримінального законодавства, другий - визначає суспільну небезпечність конкретного злочину з урахуванням особ-ливостей його об'єктивних та суб'єктивних ознак. Очевидно, що саме врахування індивідуального ступеня тяжкості злочину за умови, якщо законодавчі приписи дозволяють обирати варіант по-ведінки, є тим чинником, що дозволяє правозастосувачу обмежити приватний інтерес і в такий спосіб забезпечити (чи відновити) ба-ланс між суспільними та приватними інтересами. Так, відповідно до ч. 5 ст. 65 Кримінального кодексу України у випадку затверджен-ня вироком угоди про примирення або про визнання винуватості суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди. При цьому згідно з ч. 4 ст. 469 Кримінального процесуального кодексу України, наприклад, угода про визнання винуватості може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, а за певних умов й особ-ливо тяжких злочинів. Отже, тут ідеться про типовий ступінь тяж-кості злочину. Водночас відповідно до роз'яснень Вищого спеціа-лізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ступінь тяжкості вчиненого як показник індивідуального рівня суспільної небезпечності конкретного злочину, зумовленого його специфічними об'єктивними і суб'єктивними ознаками, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 470 Кримінального процесуального кодексу України має враховуватися прокурором при укладенні угоди про визнання ви-нуватості та судом, який перевіряє таку угоду на відповідність за-кону [14]. А це дає суду можливість відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості в разі, якщо узгоджене прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим покарання не відповідає саме індивідуальному ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, й у такий спосіб забезпечити баланс суспільних та приватних інтересів.

Висновки

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що баланс інте-ресів у кримінальному праві не означає абсолютної рівнозначності суспільних та приватних інтересів, а є оптимальним їх поєднанням, що допускає можливість установлення пріоритету тих чи інших ін-тересів, виходячи зі ступеня їх важливості. При цьому вирішення питання про пріоритет суспільних чи приватних інтересів (а отже, і їх збалансування) багато в чому залежить від волі законодавця, який, формулюючи кримінально-правові норми, має прагнути відбити в них оптимальне поєднання суспільних та приватних інтересів шляхом встановлення співрозмірності ступеня важливості інтересів та зусиль, що витрачаються на їх забезпечення. Що стосується правозастосов- ного рівня, то його призначення полягає в тому, щоб не лише зберег-ти встановлений на законодавчому рівні баланс суспільних та при-ватних інтересів, а й відновити його у випадку, коли з певних причин не вдалося забезпечити баланс інтересів на законодавчому рівні.

Перелік літератури

1. Иеринг Р. Интерес и право. Приложения: 1. Пассивные действия прав. 2. Цель в праве. Ярославль: Тип. Губ. зем. управы, 1880. 300 с.

2. Ушаков Д. Н. Толковый словарь современного русского языка. М.: Аделант, 2013. 800 с.

3. Большой энциклопедический словарь / гл. ред. А. М. Прохоров. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Большая Рос. энцикл.; СПб.: Норинт, 2004. 1456 с.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т Бусел. Київ; Ірпінь: Перун, 2003. 1440 с.

5. Мальцев В. А. Баланс интересов в сфере обеспечения безопасности: понятие и механизм государственно-правового регулирования. Конституц. и муницип. право. М., 2007. № 18. С. 5-9.

6. Субочев В. В. Законные интересы: монография / под ред. А. В. Маль- ко. М.: Норма, 2008. 359 с.

7. Баулін Ю. В. Принцип справедливості кримінального закону у пра-вових позиціях Конституційного Суду України. Соціальна функція кримі-нального права: проблеми наукового забезпечення, законотворення та правозастосування: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (12-13 жовт. 2016 р.) / редкол.: В. Я. Тацій (голов. ред.), В. І. Борисов (заст. голов. ред.) та ін. Харків: Право, 2016. С. 13-17.

8. Тітко І. А. Критерії обмеження сфери приватного інтересу в кримі-нальному процесуальному праві. Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. Серія Право. 2015. Вип. 33, т. 2. С. 161-164.

9. Музика А. А. Компенсаційна функція кримінального права. Со-ціальна функція кримінального права: проблеми наукового забезпечення, законотворення та правозастосування: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (12-13 жовт. 2016 р.) / редкол.: В. Я. Тацій (голов. ред.), В. І. Борисов (заст. голов. ред.) та ін. Харків: Право, 2016. С. 104-109.

10. Ященко А. М. Типовий ступінь тяжкості вчиненого злочину як за-сіб індивідуалізації покарання. Європ. перспективи. 2014. №3. С. 167-172.

11. Кривоченко Л. М. Класифікація злочинів за ступенем тяжкості у Кри-мінальному кодексі України: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2010. 120 с.

12. Трухин А. Тяжесть преступления как категория уголовного права. Уголов. право. 2005. № 2. С. 59-61.

Анотація

Ключові слова: суспільний інтерес, приватний інтерес, рівновага, конфлікт інтересів, баланс інтересів, компроміс.

Статья посвящена исследованию баланса общественных и частных инте-ресов в уголовном праве. Отмечается, что в юридической литературе для обо-значения форм сочетания общественных и частных интересов в правовом регу-лировании используют различные термины («равновесие», «баланс», «компромисс», «согласование»), которые часто применяются как синонимы. При этом доказы-вается, что именно термин «баланс» является наиболее оптимальным для нужд уголовного права, поскольку наполняет содержанием соотношение общественных и частных интересов и отражает специфику объекта уголовно-правовой охраны, в качестве которого выступают наиболее важные общественные отношения по обеспечению национальной, общественной, экологической безопасности, здоровья населения, безопасности мира и человечества и т. д. На основании проведенного анализа делается вывод о том, что баланс интересов в уголовном праве не озна-чает состояния равновесия общественных и частных интересов, а предполагает их оптимальное сочетание, допускающее возможность установления приорите-та в защите наиболее уязвимых социальных интересов (будь то частных или общественных). В статье подчеркивается, что установление баланса обще-ственных и частных интересов в уголовном праве требует соблюдения ряда ба-зовых конституционных принципов, таких как равноправие, соразмерность, не-допустимость чрезмерного и непропорционального ограничения прав и свобод человека, социальная справедливость, учет решений Европейского суда по правам человека. При этом вопрос о балансе общественных и частных интересов рас-сматривается на двух уровнях - правотворчества и правоприменения. Отмеча-ется, что в идеале баланс интересов должен устанавливаться на уровне право-творчества и предусматривать такой способ формулирования законодателем уголовно-правовых норм, при котором они отражали бы оптимальное сочетание общественных и частных интересов и соразмерность степени важности инте-ресов и усилий, затрачиваемых на их обеспечение. Что касается правопримени-тельного уровня, то его назначение состоит в том, чтобы не только сохранить установленный на законодательном уровне баланс общественных и частных интересов, но и восстановить его в случае, когда по определенным причинам не удалось обеспечить баланс интересов на законодательном уровне. На примере анализа конкретных уголовно-правовых предписаний демонстрируются случаи нарушения баланса общественных и частных интересов и анализируются воз-можности его восстановления на уровне правоприменения.

Ключевые слова: общественный интерес, частный интерес, равновесие, конфликт интересов, баланс интересов, компромисс.

Key words: public interest, private interest, equilibrium, conflict of interests, balance of interests, compromise.

Размещено на Allbest.ru