Проблеми української правової реальності як визначального чинника євроінтеграційних зрушень: крізь призму досвіду соціологічної школи права

Яцук Наталія Євгенівна, кандидат філософських наук, доцент,

Анотація

У статті досліджуються проблеми української правової реальності у контексті теоретико-методологічного досвіду соціологічної школи права, головна засада якої - ідея «живого права», суть якої в тому, що соціальні відносини - дуже динамічна система, через що право, як надіндивідуальний (державний) регулятор цих відносин, мусить максимально пристосовуватися до змін, що відбуваються у них, розпізнаючи паростки нового права серед вже віджилих або відживаючих норм. Право повинно існувати не як маніфестація абстрактної волі, а як найбільша цінність соціальної еволюції людства, як визначальний атрибут правової держави, а також як сучасний цивілізаційний механізм захисту інтересів громадян.

Ключові слова: соціологічна школа права, правотворчість, правова держава, євроінтеграція України, процеси трансформації сучасного суспільства.

Аннотация

Яцук Н. Э. Проблемы украинской правовой реальности как определяющий фактор евроинтеграционных сдвигов: сквозь призму опыта социологической школы права

В статье исследуются проблемы украинской правовой реальности сквозь призму теоретико-методологического опыта социологической школы права, главная основа которой - идея «живого права», суть которой в том, что социальные отношения - очень динамичная система, из-за чего право, как надиндивидуальный (государственный) регулятор этих отношений, должен максимально приспосабливаться к изменениям, происходящим в них, распознавая ростки нового права среди уже отживших или отживающих норм. Право должно существовать не как манифестация чьей бы то ни было абстрактной свободы, а как величайшая ценность социальной эволюции человечества, как определяющий атрибут правового государства, а также как современный цивилизационный механизм защиты интересов граждан.

Ключевые слова: социологическая школа права, правотворчество, правовое государство, евроинтеграция Украины, процессы трансформации современного общества.

Annotation

Key words: sociological school of law, law-making, rule of law, the European integration of Ukraine, the process of transformation of modern society.

Постановка проблеми

Україна все більше відступає від того курсу, який обрала під час проголошення незалежності у новітній період. У престижних світових рейтингах наша держава, на жаль, стабільно займає найнижчі позиції. При цьому ситуація ніяк не змінилась, не зважаючи на «постмайданівські зміни» (реальне громадянське суспільство, проєвропейську владу, широкий волонтерський рух тощо). Майже кожний міжнародний захід, де розглядаються проблеми України, проходить як одне з останніх нагадувань нам про те, що існують виклики на рівні «to be or not to be», що означає тільки одне: зволікати немає часу, потрібно здійснювати серйозні системні та комплексні перетворення.

Державотворчі проблеми в Україні накопичені настільки, що розв'язання окремих з них у якійсь одній сфері, фактично, мало що додасть до загальносуспільного поступу. Час, коли перед нашою країною стояли малі задачі і для просування вперед достатнього було їх локального належного вирішення, - втрачений. Тепер задачі - надскладні, екзистенціальні, і їх розв'язання стало неможливим без розробки серйозних теоретичних, методологічних, технологічних тощо програм, важливою складовою яких є філософія як важливий інструмент вироблення загальних стратегій та ідеологій, без існування яких розробка спеціальних теорій є неможливою, а отже - і безрезультатним процес будь-яких системних зрушень на краще. Як зауважує О. Хома, вся Західна цивілізація, починаючи від університету, весь її Дух (культура, ідеологія, соціальне цілепокладання тощо), - усе просякнуте філософією [6].

Сьогодні з усіх філософсько-правових доктрин особливої ваги набирає соціологічна школа права, що зародилася в Європі як реакція на соціальні процеси, аналогічні до тих, що тепер мають місце у нашій державі, - коли після різних соціальних катаклізмів формування дієвої й ефективної системи правосуддя стало нагальною екзистенційною проблемною цілого суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У пострадянській науці соціологічна школа права як важлива філософсько-правова доктрина знайшла належне місце. Вона стала невіддільною складовою фактично всіх підручників і посібників з філософії права. Інтерес до її концептуально-методологічних настанов зростає. Так сьогодні плідні дослідження у царині соціологічної школи права провадять такі українські вчені як В. С. Бігун, О. М. Джужа, С. С. Дністрянський, В. П. Марчук, С. В. Савчук та ін.

В західноєвропейській науці вихідні аксіоми соціологічної школи права (особливо ті, що стосуються ідеї права як цивілізаційного інструменту захисту інтересів громадян) відображені в різних філософсько-правових дослідженнях інтерсуб'єктивістського спрямування. Зокрема, вихідні засади соціологізму можна знайти в Г. Коїнга, М. Мюллера, Дж. Роулса, Ю. Хабермаса, Х. Харта та ін.

євроінтеграційний правовий реальність соціологічний

Постановка завдання

Метою даної статті є розробка рекомендацій щодо системних зрушень у правовій системі України з урахуванням досвіду соціологічної школи права, а особливо тих, від яких залежить успіх інтеграції нашої держави в ЄС. З мети випливають наступні завдання: дослідити теоретико-правові засади вчення соціологічної школи права; встановити ступінь втілення досвіду цієї школи в українській науці; виявити і систематизувати причини гальмування євроінтеграційного курсу України і вказати шляхи щодо досягнення головного результату цього процесу - визнання України членом ЄС.

Виклад основного матеріалу дослідження

Соціологічна школа права зародилася в Європі наприкінці XIX - у першій третині XX ст. в момент кризи юридичного позитивізму та як реакція на недоліки школи природного права та історичної школи права, що вже вичерпували свій теоретичний та методологічний потенціал, а надалі доволі швидко з Європи поширилась в США, де отримала подальший розвиток. Теоретики цієї школи відмовились від вивчення сутності права, бо вона невпізнана, а також від встановлення походження права, бо це не додає нічого до розв'язання практичних правових проблем, натомість поставили собі за мету розкрити цінність і призначення права. Саме тому центр своїх досліджень вони перемістили в площину вивчення його дії в сучасному суспільстві. Особливо важливим для них було встановити два моменти: визначити рівень наближеності інтерпретації права до суспільних інтересів та можливість його імплементації в суспільство таким чином, щоб воно могло змінюватися разом із динамікою суспільного життя.

Найвідомішими фундаторами соціологічної школи права стали Р. Ієрінг (Німеччина), Є. Ерліх (Австрія), Ж. Карбоньє, К. Левеллін, Л. Дюгі, Ф. Жені (Франція), Р. Паунд, Ф. Франк (США) та ін. Серед українських учених слід відзначити М. М. Ковалевського та Б. О. Кістяківського. Взагалі цей філософсько-правовий напрям знайшов велику кількість прихильників, згуртувавши навколо себе різні школи: школу вільного права (Є. Ерліх, Г. Кантрович, Ф. Жені та ін.), гарвардську (Р. Панд та його послідовники) та реалістичну (К. Левеллін, Ф. Франк). Усі вони, попри свою специфіку, об'єднані поняттям права як базисним, ключовим концептом, що пронизує всі розроблені теорії і виступає ключем до розуміння сутності існування сучасного суспільства та складної конструкції його буття.

Основне джерело права прихильники соціологічного праворозуміння вбачали в суспільних відносинах, тим самим зводячи природу права до умов суспільного життя: громадянської правосвідомості, правових емоцій, правової поведінки, відчуття справедливості, психологічних станів, що панують у суспільстві тощо. Важливого значення вони надавали судовим рішенням, адміністративним актам, правосвідомості суддів, реальним суспільним запитам, а не нормам права та закону, що, будучи недієвими, відходили на другий план. Особливо послідовним у цих питаннях був Е. Ерліх, теоретик «живого права» як такого, що реально має місце у суспільстві, будучи відповіддю на запити останнього і витісняючи собою віджилі правові форми, включаючи закони. Погляди та аргументи Ерліха знаходять підтримку і розуміння в сучасних українських філософсько-правових дослідженнях. Так, В. С. Бігун зазначає, що «соціальний устрій суспільства є якщо не вирішальним, то одним із визначальних чинників як ефективності права, так і конструювання будь-якої реалістичної концепції права» [2, с. 116].

У брошурі «Боротьба за право» Р. Ієрінг, як один із зачинателів правового соціологізму, проголосив, що право існує для того, щоб гарантувати життєві інтереси людини, допомогти їй задовольнити свої потреби. На його думку, людська дія без інтересу так само позбавлена сенсу, як і дія без мети. Право - це юридично захищений інтерес. Міняються інтереси, міняється право як юридична форма їх захисту [3, с. 25].

З точки зору соціологізму, право і закон - далеко не тотожні. Другі виводяться з перших, так чи інакше містять ряд прогалин, що й робить їх недієвими. Закони, як писане право, самі по собі пусті, ніщо, вакуум, «букви на папері». Вони оживають, набирають сенсу тільки в процесі правозастосування, активізуються тільки при прийнятті відповідного індивідуального чи судового акту.

Право - породження суспільства, його величне творіння, покликане належним чином розподіляти соціальні блага між громадянами. Соціальним ідеалом права є задоволення інтересів суспільства через задоволення інтересів всіх його індивідів. Відтак, цінність права визначається його спроможністю існувати в статусі інструменту (механізму) досягнення соціального ідеалу сучасності - цивілізаційного соціального суспільства, суспільства, головною одиницею якого є громадянин. Право як соціальне явище несе в своїй природі мирне покликання до узгодження інтересів усіх громадян, до пошуку різного роду компромісів, без яких врегулювання (примирення) конфліктуючих інтересів різних соціальних груп, класів - неможливе.

Жодним чином право не презентує себе як засіб примусу, підкорення. Бо воно не є продуктом виключно держави, з якою пов'язуються ці функції. Право (як і сама держава) є загально-соціальним надбанням. Тому закон та норма, що не відповідають соціальним потребам, - неправові, а отже не можуть формувати право - теза, яку соціологізм підкріплював авторитетом Цицерона: «Несправедливий закон - не створює право» [4]. На думку американського соціолога Паунда, максимум, який допускається щодо держави у функціонуванні права - право у статусі помічника держави у забезпеченні правопорядку [3], що є однією стороною прояву права, тоді як інша - встановлення цивілізованих відносин між людьми.

Французький правовий соціологізм (Л. Буржуа, Б. Дюгі, М. Оріу) збагатив соціологічне розуміння права категоріями соціальної справедливості, солідарності, громадянського обов'язку, через які соціальна цінність права пояснювалася таким чином, що кожний індивід бажані для себе блага отримує через участь у соціальних групах, які формують суспільство, а отже - повинен усвідомлювати свій обов'язок перед суспільством, інтереси та потреби якого повинні стояти вище особистісних. Оскільки суспільство формується з різних соціальних груп та класів, які певною мірою є нерівними між собою, кожний із представників повинен усвідомлювати свою приналежність до конкретної групи та, незважаючи на її рівень, додержуватися принципу солідарності. Це, у свою чергу, забезпечить гармонію та правопорядок в суспільстві, досягнення соціальної солідарності та справедливості, убезпечить вчинення порушень. На цій основі цінність права зводиться до того, що воно є, по-перше, втіленням соціальної справедливості, відображенням її форм, а по-друге - єдиним засобом досягнення гармонії та благополуччя в суспільстві, що в сукупності забезпечує буття права у статусі інтегративної функції - здатності забезпечити цілісність суспільства.

Право - єдиний і потужний регулятор і консолідуюча сила різних (навіть протилежних) інтересів як індивідів, так і груп, прошарків, класів, до яких вони належать. Однак соціальне врівноваження, гармонізація стає можливою тільки завдяки такому праву, що охоплює всі необхідні стани та відбувається шляхом усвідомлення людиною пріоритету колективних потреб над власними, домінуванням суспільного над індивідуальним. При цьому, на думку Оріу, «якщо право справді дієве та «наповнене», людина не відчуватиме себе жертвою, а навпаки, наповниться почуттям справедливості» [5, с. 19].

Важливий штрих до останнього додає американський юрист Роско Паунд, який наголошує на здатності права забезпечити та підтримувати правопорядок як у соціальних відносинах, так й в індивідуальних, що досягається здатністю права до імплементації комплексу загальносуспільних цінностей, серед яких, крім правопорядку, консенсусу, ще й добробут, статки громадян [1, с. 30-31].

Таким чином, соціологізм спромігся витворити багатогранну картину світу права, де право поставало похідним від суспільства і мало такі атрибути:

1. динамічність, мінливість - здатність змінюватися з потоком життя;

2. активність - здатність досягати ефективності у статусі регулятора соціальних відносин;

3. живучість - здатність творитися суспільством та діяти в ньому;

4. пластичність, гнучкість - здатність вміщувати все, охоплювати всі сторони суспільного життя;

5. мобільність - здатність пристосовуватися до суспільних змін.

Правовий соціологізм послідовно (з часу виникнення і до тепер) відстоює ряд позицій - серцевину своєї теорії - що, власне, і забезпечує успіх його імплементації в умовах Західної реальності, а саме:

1. наразі історії невідомий більш ефективний механізм урегулювання суспільних відносин, ніж право;

2. впорядкованість, чітка визначеність суспільних відносин - головна заслуга права, його соціальне призначення, право - єдиний соціальний регулятор суспільних відносин. Воно має націлюватися на компромісне вирішення соціальних конфліктів: не роз'єднувати людей, а поєднувати, не руйнувати, а будувати правопорядок, щоб, тим самим, забезпечувати панування цивілізованих відносин між людьми;

3. право окреслює межі дозволеного між двома світами - цивілізаційним і нецивілізаційним, вільним і підневільним;

4. справжня соціологічна цінність права можлива лише тоді, коли воно забезпечуватиме захист загальносуспільних, а не індивідуальних інтересів, бо тоді воно існує не як засіб примусу, а добровільно виконуватиметься.

Україна як частина європейського світу, при усій своїй специфічності, розвивається за його логікою. У спалахах своєї державності ми повторюємо еволюцію європейської державності (як феногенез повторює онтогенез), у прискореному темпі «доганяючи» Західний світ і почергово проходячи ланки його соціального поступу. Так було у 20-ті рр. ХХ ст.: 1) Центральна Рада - парламентаризм; 2) Держава Скоропадського - монархізм; 3) Директорія - урядова держава; 4) СРСР - імперія. Аналогічні явища спостерігалися і на даному етапі, зокрема: 1) соціальна держава, орієнтована на президентську модель правління - часи Л. Кравчука (за СД, проведеними у ті часи, саме за таку модель виступали пересічні українці); 2) авторитаризм Л. Кучми; 3) парламентсько-президентська модель за В. Ющенка; 4) олігархія на чолі з В. Януковичем.

Правова свідомість нерозривно зв'язана з державотворчою свідомістю і в аналогічному, прискореному темпі повторює сходинки еволюції Західної правової свідомості, що виразно демонструється послідовною зміною провідних західних філософсько-правових шкіл - школи природного права, історичної школи права, соціологічної школи права. Кожна з них виступила як реакція на серйозні виклики Західної цивілізації у процесі її трансформації до сучасного громадянського суспільства та правової держави.

Здобутки школи природного права були актуальними для України до революції гідності, в ході якої стало зрозуміло, що інструментів імплементації природних прав людини у наших державних інституціях не закладено. Постала проблема демонтажу того жахливого Левіафана, що, як ми вважали, нам нав'язав непроєвропейський Східний сусід. Актуалізувалися ідеї історичної школи права - відродити «етнічну чистоту» українських державних інституцій у дусі наших найкращих традицій. Втім той демонтаж, що має місце у сучасній реальності, поки що не дає позитиву, породжуючи небачені раніше масштаби правового нігілізму, соціального хаосу тощо. Ми на межі, за крок від остаточного стрибка, від концепту «сила права»« до концепту «право сили». Правова школа, що ще спроможна освітити наш шлях у розбудові правової держави - соціологічна школа права.

Сучасне українське державотворення може вийти з правового тупика, переосмисливши ключові ідеї саме соціологічної школи права та змінивши своє відношення до значення філософії у розв'язанні аналогічних проблем. Поки ми орієнтуємося на Європу та її цінності, не можна розраховувати на успіх в наближені до них, ігноруючи ті інструменти, що апробувала вона. Кожне положення соціологізму - наче вже готова рекомендація до імплементації в українські реалії. Ми ж можемо хіба що повторити їх, розташувавши за певною логікою.

Найважливіше, з чого почав соціологізм і з чого повинні почати ми - це прийняти дійсність такою, як вона є. Сучасна Україна - олігархічна держава класичного типу - держава, в якій реально не існує запобіжників щодо її неминучого краху, немає того, що ще древні назвали розподілом влади, того, що дозволяє поєднувати у одній державі різні типи її форми, в класичній термінології іменовані як влада одного, влада меншості і влада більшості, що конче необхідно, щоб держава не йшла по колу, по цьому циклу, помираючи в одній формі і відроджуючись в іншій. Є спосіб, на думку древніх римлян, перед усім уже згадуваного Цицерона, продовжити (аж до вічності!) життя держави, якщо усі три форми влади поєднати в бутті однієї держави - укласти суспільну угоду про те, які владні компетенції належать «одному», «меншості», «більшості».

Далі важливо визнати, що політика - це сфера, у межах якої вирішуються виключно загальні, а не приватні інтереси. Ще Арістотель показав, що людина має подвійну природу: з одного боку, вона істота приватна (хоче власного буття - своєї сім'ї, свого дому...), а з іншого - суспільна, політична, державна (хоче бути залученого до творення надіндивідуального буття: загального блага - доріг, площ., загальних правил - законів, питань безпеки і т.д.). Поєднання цих двох чинників - індивідуальне, хтось більш приватна людина, хтось - суспільна, політична, хтось більше турбується про приватне благо, хтось має потребу жити для вищих цілей і турбуватися про загальне благо. Олігархія - це коли концепт загального блага нівелюється, а отже і викривляється природна сутність людини. Розв'язуючи питання приватного інтересу замість питань загального блага (під ширмою популізму і демагогії), олігархи накопичують царину останніх, яка раніше чи пізніше сягає критичної лінії, межі, за якою цивілізаційне буття (з концептом «сила права» переходить у нецивілізаційне (з концептом «право сили»). І навіть гірше, вони насправді балансують на цій межі, лінії, бо відкрито застосовують одні механізми, а в тіні - інші, оскільки право - інструмент розв'язання тільки загальносуспільних проблем (команда для всіх).

Крім інтересів олігархів є інтереси інших соціальних груп. Успіх їх розв'язання, як наголошує соціологізм, визначається активністю індивідів, що належать до цих соціальних груп. Іншого цивілізаційного механізму немає. Артикуляція цих інтересів приведе до того, що олігархічні інтереси консолідуються, концентруються в одній площині, платформі. Тоді розпочнеться (власне вже розпочинається) діалог між олігархами і неолігархами. Щоб утриматися у рамках, межах, лініях цивілізаційного буття, неолігархи мусять залишити простір для відступу олігархам - те, що нам радила Європа, коли ми ще мали протистояння з Януковичем (але ми не почули, не могли почути!).

Соціальний компроміс, діалог розпочнеться тоді, коли ми в правовому дискурсі розпочнемо розмову про те, що робити з тими статками, що вкрали олігархи. Древні римляни мали дуже слушний правовий концепт: «людина має дбати не тільки про те, щоб мати що передати у спадок своїм дітям, але й про право, за яким відбувається ця передача». Як казав Кант, людина апріорі істота моральна, правова, усі моральні (і правові) концепти закладені у її природу як своєрідне нагадування, попередження через категоричний імператив «чини так, щоб приклад твоєї поведінки був зразком для інших». Олігархія як одна з недосконалих форм держави не вічна, за нею прийде або тиранія (коли накрадене відбере тиран), або демократія (коли красти більше не вдасться). Найбільше, чого хочуть сучасні українські олігархи - це зберегти накрадене. Найбільше чого хочуть усі інші сучасні українські зубожілі соціальні групи - щоб вони повернули вкрадене до загального блага. Компроміс - це коли ні одні, ні інші не отримають свого, а починають рухатись на зустріч одне одному.

Діалог важливий тим, що він відкриє нове, серединне буття, освітить новими концептами і категоріями наші соціальні проблеми, до прикладу покаже, що красти можна не тільки матеріальні речі, ресурси, але й привілеї, права тощо, що нічого не постає з нічого, за все треба боротися, до усього прикладатися, що наше приватне життя взаємопов'язане з нашою участю у розв'язанні питань загального блага і т. д. Уникнути цієї давно назрілої розмови в умовах сьогодення - це справді поставити під загрозу буття держави Україна. Між соціологізмом і соціалізмом лежить одна надсуттєва різниця - соціалізм пропонує відібрати в одних (багатих) і віддати іншим (бідним), соціологізм пропонує укласти соціальну угоду про те, як це зробити з найменшою шкодою для одних і для інших - за яким законами, правилами, соціалізм відходить за цивілізаційну лінію і обіцяє повернутися потім, пізніше, колись, соціологізм обіцяє не виходити за цивілізаційну лінію взагалі - ні тепер, ні потім, ніколи.

Висновки

Таким чином, 25 років нашої незалежності - це втрачені роки, роки нашої нещирості і віддаленості від Європи, роки уникнення незручного питання щодо соціального компромісу між найбільш протилежними прошарками українського суспільства - олігархами і неолігархами. Суть цього питання проста: що робити з усім тим (статками, правами, привілеями), що олігархи вкрали в українського народу. Але процес розв'язання дуже складний, бо перші хочуть зберегти награбоване, а другі - щоб воно повернулося. Методологічний і теоретичний потенціал правового соціологізму несе в собі дієві й апробовані європейською практикою механізми вирішення цієї складної української соціальної проблеми, головні з яких - досягнення взаємоприйнятного компромісу через узгодження інтересів у правовому полі, без переходу демаркаційних ліній між цивілізаційними і нецивілізаційними формами соціального буття. Цей діалог, компроміс досяг усіх ознак екзистенціального характеру - бути чи не бути українській державі. Бо жодна олігархічна держава не існувала вічно, на зміну їй приходили або тиранії, або демократії. Українська історія не дає нам прикладів успішних українських тиранів. У час, коли тиран причаївся по сусідству, вибір диктується виключно позицією «усвідомлена необхідність» і вольовим зусиллям як українських олігархів, так і неолігархів нарешті розпочати цей незручний діалог - відкинути ширму, езопову мову, демагогію, популізм і винести на порядок денний питання справді номер один, питання, яке дозволить перезапустити програму українського соціального буття, укласти новий суспільний договір, тим самим згуртувавши різні соціальні групи нашого суспільства у єдине ціле - зшити державу Україна.

Список використаних джерел

1. Адыгезалова Г. Э. Правовая концепція американской социологической юриспруденции XX века (Роско Паунд, Толкотт Парсонс и Гарри Бредемейер): дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Г. Э. Адыгезалова. Краснодар, 2004. 197 с.

2. Бігун В. С. Євген Ерліх: життя і правознавча спадщина (актуальний науковий нарис) / В. С. Бігун // Проблеми філософії права. 2005. Т. ІІІ. С.105-126

3. Иеринг Р. фон. Борьба за право / Р. фон Иеринг; пер. с нем. Н. М. Губского. СПб.: АО тип. дела в СПб., 1909. 67 с.

4. Машков А. Проблеми теорії держави і права / А. Машков. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://westudents.com.ua/glavy/68728-tlumachennya-sutnost-prava- yogo-sotsalnogo-priznachennya-ta-tsnnst-v-yuridichnih-naukah.html.

5. Ориу М. Основы публичного права / М. Ориу; пер. с фран. под ред. Челяпова Н. с предисл. Е.Пашуканиса. М.: Издво Ком. Акад., 1929. 783 c.

6. Хома О. Філософія на межі /О. Хома // Філософська думка. 2015. №6. С. 6-22.

Размещено на Allbest.ru