Імплементація міжнародно-правових стандартів обмеження конституційних прав під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження в законодавство України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Імплементація міжнародно-правових стандартів обмеження конституційних прав під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження в законодавство України

В. П. Бобик

Стаття присвячена характеристиці та аналізу міжнародно-правових актів щодо обмеження прав і свобод людини і громадянина. Проблема міжнародно-правового регулювання обмежень конституційних прав під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження є однією з найгостріших у досліджуваній проблематиці. Оскільки існують законодавчі прогалини, недостатнє забезпечення гарантій прав та свобод людини, яке не тільки ускладнює роботу правоохоронних органів та судів, а негативно впливає на імідж нашої держави на міжнародній арені.

Ключові слова: конституційні права, обмеження прав, заходи забезпечення кримінального провадження, міжнародні стандарти, міжнародно-правовий акт.

Ключевые слова: конституционные права, ограничения прав, меры обеспечения уголовного производства, международные стандарты, международно-правовой акт.

Keywords: constitutional rights, limitation of rights, measures to ensure criminal proceedings, international standards, international legal act.

Тернистий шлях довелося пройти людству у боротьбі за ідею недоторканності прав та свобод людини. Ще в міфах містилися ідеї про недоторканність та цінність життя людини. Але законодавчо ці ідеї почали втілюватися дещо пізніше. Першим правовим документом, в якому відображені основи концепції прав людини та створено передумови для подальшого утвердження свободи людини, слід вважати Велику хартію вольностей, прийняту у 1215 році в Англії. Наступним важливим документом, що проголошував недопустимість існування таємних судів та позасудових репресій з метою недопустимості незаконного ув'язнення людини, стала Петиція про право (Англія, 1628).

У 1679 був прийнятий так званий Habeas Corpus Act, який конкретизував процедурні гарантії особистої недоторканності людини, вводилися обмеження строків тримання під вартою та вперше прозвучав інститут поруки та застави.

Юридичною основою конституційної' парламентської монархії став прийнятий у 1689 році в Англії Білль про права. У ньому закріплювалися право на звернення до короля з петицією до короля, також він проголошував свободу вибору до парламенту та обмеження судових стягнень і штрафів.

Подальшим кроком на шляху закріплення прав та свобод людини можна назвати прийняття Декларації незалежності США 1776 року, яка містила у собі основи концепції прав людини. Створюючи свою незалежну державу, колоністи Північної Америки у 1776 році проголосували за «Декларацію незалежності», а потім конституційний акт, в якому уряд визначав фундаментальні права та свободи своїх громадян - «Білль про права», який проголошував свободу совісті, слова, зборів, недоторканість особи. Це були перші історичні акти, в яких проголошувалися права і свободи кожної людини.

Вони стали основою для розробки та прийняття Конституції США у 1787 році. Щодо філософської основи системи американської демократії, то її становили ідеї та погляди англійського юриста Джона Локка, враховуючи англійський досвід, вперше створює теорію держави і права, засновану на завжди існуючих природних законах, однаково обов'язкові положення про природні права людини, якими вважав право на життя як для підданих, так і для правителів. Він один з перших обґрунтував свободу і володіння майном.

На тлі Великої французької революції була створена Декларація прав людини та громадянина 1789 року, яка проголосила основи універсальної концепції прав людини, а саме: недоторканність особи та її майна, свобода слова, свобода совісті, презумпція невинуватості, та наголошувалося на обов'язку держави забезпечувати та гарантувати права і свободи людини.

У формуванні стандартів прав людини, яким сьогодні прагнуть слідувати усі країни, важливу роль відіграла Загальна декларація прав людини, прийнята у 1948 році Організацією Об'єднаних Націй. Вона є без перебільшення документом історичної ваги, адже в ній на міжнародному рівні задекларовані основні громадянські, соціально-економічні, політичні права. Принциповим стало розуміння свободи людини завдяки статті 3 Загальної декларації прав людини, яка проголосила, що кожна людина має право на життя, свободу і особисту недоторканність. Стаття 5 закріплює заборону на тортури, жорстоке, нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання; стаття 7 наголошує, що перед законом всі люди рівні та мають право на рівний захист законом. Статтею 12 передбачено захист від втручань або посягань на приватне і сімейне; посягання на репутацію людини, на недоторканість житла та таємницю кореспонденції. У статті 29 Загальної декларації прав людини і громадянина

проголошувалося: «При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом винятково з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві».

Як бачимо, Загальна декларація прав людини стала свого роду взірцем для законодавчого закріплення прав людини з метою захищеності прав та інтересів особи і від свавілля влади.

Характерною рисою основоположних ідей міжнародного права є нормативний характер, адже вони закріплені в міжнародних договорах, деклараціях, конвенціях та інших нормативно- правових актах.

Не менш важливим документом є Європейська Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод, підписана 4 листопада 1950 року. У цьому документі наводиться вичерпний перелік основних прав та свобод людини: право на життя; заборона катувань і нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання; заборона рабства та примусової праці; право на свободу та безпеку; право на незалежний суд і демократичні процесуальні права; право на повагу до сімейного та приватного життя; право на недоторканість житла і таємницю листування; право на поновлення порушених прав та ін. [2, с. 89].

Водночас на розвиток прав і свобод людини суттєво вплинуло прийняття у 1995 р. України у члени Ради Європи. Це приєднання означало, що Україна братиме активну участь у багатосторонніх європейських конвенціях у галузі прав і свобод людини та, відповідно, зобов'язана ввести ці норми у національне законодавство. Членство в Раді Європи прискорило процес прийняття Конституції України.

Саме Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., визначила систему прав і свобод людини в усіх основних сферах життєдіяльності. У статті 3 Конституції України зазначається: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Визначальне місце у вдосконаленні нормативного регулювання в галузі прав та свобод людини посідає актуалізація моральних критеріїв. І це не дивно, оскільки без таких моральних категорій, як справедливість, добро і зло, відповідальність, гуманізм, честь, гідність, не може повною мірою розвиватися право. Категорії «право» та «мораль» тісно пов'язані між собою, і є важливими складовими суспільного життя. Органи та посадові особи при здійсненні провадження у кримінальній справі повинні опиратися на морально-правові критерії.

Ідеї гуманізму впливають на всі галузі життя суспільства. У кримінальному процесі гуманність простежується в меті кримінального процесу: забезпечення правильного застосування закону; охорона прав і свобод людини та громадянина; швидке і повне розкриття злочинів; викриття винних осіб. право свобода конституційний кримінальний

Основоположні ідеї, які закріплені в міжнародних документах, знайшли втілення у Конституції України та Кримінально-процесуальному кодексі України. На них будуються принципи кримінального процесу. Право людини на свободу втілилося в принцип забезпечення права на свободу та особисту недоторканність (стаття 12), право людини на житло - у недоторканності житла чи іншого володіння особи (стаття 13), право на особисте життя наклало відбиток на принцип невтручання у приватне життя (стаття 15) та ін.

Як бачимо, простежується зв'язок між кримінально-процесуальними та міжнародними нормами. Можна стверджувати, що саме міжнародні стандарти у галузі прав та свобод людини стали підґрунтям для формування норм чинного українського законодавства.

Таким чином, Україна, як чимало інших держав, зобов'язалася забезпечити права і свободи людини, які проголошені в міжнародно-правових актах. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Т Гоббс визнавав обмеження особистої свободи допустимим лише у випадках, коли необхідно гарантувати спільне життя, він наголошував на тому, що люди є рівними від природи і такими їх створила сама природа: «Природа зробила людей настільки рівними щодо здібностей тіла і розуму, що хоча вряди-годи можна зустріти когось, вочевидь сильнішого за інших тілом чи швидшого розумом, та все ж, якщо врахувати всі чинники, то різниця між двома особами не настільки значна, щоб на її підставі одна людина могла вимагати для себе будь-якої переваги, на яку інша, на відміну від неї, не могла б претендувати» [1, с. 235].

Як слушно зазначив Джон Локк у своїй праці «Два трактати про державне правління», у природному стані всі люди знаходяться у стані абсолютної свободи і рівності - при скеровуванні своїх дій, розпорядженні своєю власністю та особою так, як вони вважають за потрібне; це стан рівності, за якого вся влада та суди існують на засадах обопільності, кожен має не більше, ніж інший і жоден з людей не повинен спричиняти збиток життю, здоров'ю більше, ніж інший і жоден з людей не повинен спричиняти збиток життю, здоров'ю, свободі чи власності іншого, бо усі люди створені одним всемогутнім і нескінченно мудрим творцем [1, с. 328-329].

Аналізуючи практику зарубіжних країн щодо обмеження конституційних прав і свобод людини, можна стверджувати, що кримінальне провадження у таких країнах, як Англія, США, Німеччина та Франція, базується на загальнолюдських цінностях: свободі (право на свободу й особисту недоторканність; право на повагу до свого приватного й особистого життя, свого житла і своїх комунікацій), людській гідності та честі (заборона тортур, нелюдяного поводження та приниження людської гідності), справедливості та правосуддя (право обвинуваченого на презумпцію невинуватості та право на ефективний судовий захист).

У Франції кримінально-процесуальне законодавство зазнавало частих змін та корективів. Закон від 10 липня 1991 р. «Про перехоплення повідомлень, що передаються за допомогою засобів телекомунікації» регламентував порядок проведення цієї слідчої дії з урахуванням дотримання прав людини. Разом з тим рядом нормативних актів передбачено граничний термін утримання під вартою (закони від 6 серпня 1975 р., від 9 липня 1984 р., від 6 липня 1989 р., від 30 грудня 1996 р. та від 15 червня 2000 р.). Закон від 30 грудня 1996 р. розширив права адвоката щодо ознайомлення з матеріалами справи під час попереднього слідства [5, с. 328-329].

Під час кримінального провадження такі права, як недоторканність особи, майна, житла, документів, піддаються обмеженню. Відповідно до Федеральних правил кримінального процесу, на основі яких базується діяльність окружних судів США, передбачено застосування заходів, що обмежують права людини під час кримінального провадження, які схожі із заходами процесуального примусу в кримінальному процесі України, а саме:

- правило 4 передбачає видачу ордера на арешт особи, стосовно якої є достатні підстави вважати, що вона вчинила злочин; це саме правило передбачає, що на відповідне прохання прокурора замість ордера на арешт може бути видано повістку про виклик до суду; у разі нез'явлення обвинуваченого за повісткою видається ордер на арешт;

- правило 7 визначає, що згідно із судовим рішенням існує можливість конфіскації в кримінальній справі в тому разі, якщо обвинувальний акт або інформація містять вказівки на обсяг прав або власності, що підлягають конфіскації;

- відповідно до правила 12 обвинуваченому може бути такий запобіжний захід, як арешт, на заставу на вказаний час до подачі нового обвинувального акта у разі, якщо суд задовольнить клопотання адвоката про дефект первинного обвинувального акта. Можливість подібної заміни цього заходу знаходить свій прояв і у кримінально-процесуальному законодавстві України;

- правило 17 передбачає регламент видачі повістки про явку до суду. Ігнорування особою без поважної причини повістки вважається неповагою до суду і карається арештом;

- правило 41 регулює порядок проведення обшуків і вилучення, визначає осіб, які можуть видавати ордер на обшук і яку власність може бути вилучено, а також визначає осіб, які можуть бути арештовані під час проведення обшуку [4, с. 207].

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що кримінально- процесуальне законодавство США характерно відрізняється від кримінально-процесуального законодавства України тим, що в ньому не існує регламентування заходів процесуального примусу, крім обшуку та арешту. Отже, під час кримінального провадження у США конституційні права і свободи людини та громадянина зазнають обмежень, особливо право на гарантію недоторканності особи.

У сучасному світі значення ідеї прав людини вийшло за межі внутрішньонаціонального вибору. Іншими словами, права людини зараз не лише стали базовим регулятором правового впорядкування суспільного життя в окремих країнах, які обрали за взірець правову державу, а й набули загальнолюдського, міжнародного значення. Тобто концепт прав людини, по-перше, став основою практики міжнародних відносин та їх юридичного регулювання; по-друге, він набув статусу правової вимоги міжнародного співтовариства (людства) до кожної окремої держави, незалежно від її суспільного ладу, та закріплений у ряді міжнародних правових документів [6, с. 193].

Таким чином, врахування європейських стандартів є необхідним під час кримінального провадження, адже закони України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997; «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004, у ч. 2 ст. 19 якого визначено, що чинні в Україні міжнародні договори мають перевагу над актами законодавства України; «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, ст. 17 якого передбачає, що суди застосовують при розгляді справ ЄКПЛ та практику ЄСПЛ як джерело права; ч. 5 ст. 9 КПК України регламентує, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Разом з тим кримінальне процесуальне законодавство у частині реалізації права на захист від кримінального переслідування не відповідає вимогам європейських стандартів. Відповідно до ст. 42 КПК України в особи з'являється право на захист після набуття нею процесуального статусу підозрюваного у разі повідомлення про підозру або затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. А повідомлення про підозру, відповідно до ст. 276 КПК України, здійснюється у випадках: затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; обрання до особи одного з передбачених КПК України запобіжних заходів; наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення [3, с. 93].

Сьогодні є підстави констатувати, що чинне кримінально-процесуальне законодавство України фактично відстає від рівня міжнародно-правової бази України у цій сфері. Воно залишилось майже незмінним ще з радянських часів. Водночас загальновідомо, що ефективність виконання міжнародних зобов'язань залежить від наявності дієвого механізму реалізації норм міжнародних договорів. Це зумовлює необхідність якісно нового підходу до побудови національного законодавства, що, звичайно ж, передбачає первинне глибоке наукове осмислення процесуальних проблем міжнародного співробітництва у кримінальних справах.

Міжнародні договори дозволяють виявити недоліки та прогалини у сфері реалізації правових механізмів міжнародних зобов'язань.

З іншого боку, міжнародні договори формують систему стандартів у сфері міжнародного співробітництва у кримінальних справах, що визначають спрямованість і засади діяльності компетентних державних органів. Закріплені у них міжнародні стандарти становлять також основу майбутньої національної правотворчості. Виступаючи як певні орієнтири, вони дозволяють виявити прогалини серед національних правових механізмів реалізації міжнародних зобов'язань у цій сфері. Крім того, шляхом їх часткової імплементації у внутрішньодержавне законодавство України формується вітчизняна правова база. Цим і пояснюється першочергова роль міжнародних договорів, вона ж пов'язана і з визнанням міжнародного договору як необхідної юридичної підстави виникнення зобов'язання надати взаємну правову допомогу у кримінальних справах.

Україна наполегливо прямує до міжнародних стандартів, у тому числі і в українському законодавстві. Слід поступово впроваджувати міжнародні стандарти, адже від цього залежить активна протидія злочинності, запобігання випадків обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, дотримання правоохоронними органами законності, які гарантовані Конституцією України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антологія лібералізму: політико-правничі вчення та верховенство права / упор.: С. Головатий, М. Козюбра, О. Сироїд; відп. ред. С. Головатий; наук. ред. С. Головатий, О. Сироїд, О. Волкова, А. Черевко; вст. сл. С. Головатий. - К.: Книги для бізнесу, 2008. - С. 235.

2. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод // Права человека: сборник международных документов. - М., 1990.

3. Лоскутов Т Аналіз окремих положень Кримінального процесуального кодексу України крізь призму європейських стандартів забезпечення прав людини / Т Лоскутов // Науково- практичний господарсько-правовий журнал «Підприємництво, господарство і право». - 2013. - № 11.

4. Махнов В. Н. Уголовный процесс США (досудебные стадии) : учеб. пособие [Электронный ресурс] / В. Н. Махов, М. А. Пешков. - М.: ЗАО Бизнес-шк. «Интел-синтез», 1998. - 207 с. - Режим доступа: htt://www.pravo.vuzlib.net/book_z652_page_8.html

5. Стойко Н. Г. Уголовные процессы Англии и Уэльса, Германии, Франции и России: общая постановка вопросов для сравнения / Н. Г. Стойко // Изв. вузов. Правоведение. - 2004. - № 6. - С. 105-106.

Філософія права / О. О. Бандурка, С. А. Бублик, М. Л. Заінчковський та ін.; за ред. М. В. Костицького, Б. Ф. Чміля. - К., 2000. - 336 с. Размещено на Allbest.ru