Функції та повноваження прокуратури України: проблеми посттоталітарного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функції та повноваження прокуратури України: проблеми посттоталітарного розвитку

Стаття присвячена дослідженню конституційно-правових особливостей реалізації функцій та повноважень прокуратури України. Проаналізовано функції та повноваження прокуратури у відповідності до європейських правових стандартів. На підставі проведеного аналізу систематизовано форми, методи та практичні аспекти організації та діяльності органів прокуратури у сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції. Наголошується, що побудова європейської моделі прокуратури є важливим напрямком діяльності держави та актуальним аспектом модернізації правоохоронної діяльності у сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції та імплементації до українського законодавства європейських правових стандартів.

Постановка проблеми. Побудова в Україні демократичної, правової, соціальної, людиноцентричної держави з розвинутими інститутами громадянського суспільства, обраний стратегічний курс на вступ до Європейського Союзу (далі - ЄС), пов'язана з цим адаптація законодавства України до законодавства ЄС, правові засаді якої визначені Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, зумовлюють необхідність удосконалення правової бази функціонування органів прокуратури України на сучасному етапі, зважаючи на інтенсифікацію процесів європейської міждержавної інтеграції та реалізацію комплексної конституційної модернізації правоохоронної системи в межах загальної конституційної реформи.

При цьому слід зазначити, що питання про конституційно-правовий статус прокуратури, місце органів прокуратури в механізмі державної влади значною мірою визначається її функціями. Разом з тим, це питання має самостійне значення, і, в свою чергу, від місця знаходження прокуратури в системі державної влади залежить характер її функцій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід відзначити, що зазначена проблематика досить ретельно розглядається у вітчизняній конституційно-правовій та міжнародно-правовій літературі. Зокрема можна відзначити праці М. О. Баймуратова, Ю. О. Волошина, Л. Р. Грицаєнка, Ю. М. Грошевого, Л. М. Давиденка, В. В. Долежана, В. С. Зеленецького, П. М. Каркача, О. Р. Михайленка, Ю. М. Тодики, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка та інших дослідників.

Водночас окремого дослідження потребують особливості розвитку конституційно-правового інституту України та його окремих елементів від здобуття незалежності до Революції гідності, тобто йдеться про аналіз посттоталітарного досвіду організації та діяльності системи органів прокуратури з метою визначення оптимальних шляхів подальшого реформування та удосконалення її компетенції та практичних форм і методів реалізації конкретних функцій та повноважень.

Постановка завдання. Дослідити посттоталітарний досвід визначення функцій та повноважень прокуратури.

України від здобуття незалежності до Революції гідності та її конституційно-правових наслідків.

Виклад основного матеріалу. Слід зазначити, основоположні зaсaди прaвового статусу ортанів держaвної влaди, порядку їх формувaння та компетенції визнaчaються Конституцією Укрaїни [1]. to основі та відповідно до Конституції Укрaїни приймaються зaкони, які більш детально визнaчaють порядок формувaння, форми діяльності та повновaження держaвних органів. Склaдовими елементами конституційного статусу органів держaвної влaди є нaступнi:

а) конституційні принципи формувaння, оргaнiзaції та діяльності органів держaвної влaди (нaродний суверенітет, держaвний суверенітет, поділ держaвної влaди, зaконнiсть тощо);

б) оргaнiзaцiйнa структурa органів держaвної влaди;

в) компетенція держaвних оргaнiв, тобто коло питaнь, що відносяться до предмету відання конкретного держaвного оргaну тa повновaження щодо їх реaлiзaції;

г) форми та методи діяльності органів держaвної влaди.

Системa норм Основного Зaкону Укрaїни, щозакріплюють стaтус держaвних органів, становить конституційний інститут, яким у загальному вигляді виступають конституційні зaсaди організації держaвної влaди Укрaїни.

Нaрод в Укрaїнi є носієм суверенітету і єдиним джерелом влaди. Сaме він прямо aбо опосередковaно нaдiляє своєю влaдою усі держaвнi інституції. Безпосереднє здійснення нaродом своєї установчої влaди по відношенню до державних органів знаходить своє втілення, насамперед, у проведенні періодичних вільних виборі на основі демократичних принципів загального, рівного, прямого виборчого права та таємного голосування [2, с. 15]. Коли аналізуються засади конституційного ладу, то необхідно зазначити принцип республіканізму у державній владі, який полягає в специфічній формі правління. Згідно з ним глава держави (президент) обирається народом шляхом прямих або виборів на певний строк [3, с. 345]. Він закріплюється в ст. 5 Конституції України: «Президент

України обирається громадянами України шляхом прямих виборів на п'ять років» [3, с. 346]. Відповідно до Конституції України, народ безпосередньо обирає лише Верховну Раду України та Президента України, які, в свою чергу, спільно чи окремо формують усі інші державні органи. Відповідно, Верховна Рада України та Президент України є органами первинного представництва, а уся система органів виконавчої та судової влади, як і інші, передбачені Основним Законом України державні інституції (у тому числі, прокуратура) - це органи вторинного представництва [4, с. 25].

Органи державної влади здійснюють свої функції від імені держави, в чітко визначених Конституцією та законами межах, та у виключно закріплених за ними формах діяльності. Окрім того, лише державні органи мають законодавчо визначену організаційну структуру [5, с. 38].

Кожен державний орган має специфічну організаційну структуру. Колегіальний орган державної влади - це організований колектив людей, об'єднаних як спільною метою, так і родом своєї діяльності. Правовий статус цих осіб визначається Законом України «Про державну службу» та іншими нормативно-правовими актами [6, с. 56]. Одноособовий державний орган представлений однією особою (наприклад, Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини). Структура державного органу зумовлюється його функціями, компетенцією та обсягом повноважень, і може бути простою (місцевий суд), або досить складною (Верховна Рада України).

В Україні можуть утворюватися лише такі органи державної влади, і лише у такому порядку як це передбачено Конституцією України та відповідними законами. Порушення порядку утворення державного органу є підставою для визнання його незаконним та нелегітимним [6, с. 62].

Порядок та форми діяльності органу державної влади, так само як і назви та види правових актів, які він має право приймати чи видавати також визначаються виключно Конституцією та законами України. Це зумовлено конституційними положенням, закріпленим ч. 2 ст. 19 Основного Закону України, відповідно до якого органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Усі органи державної влади в своїй сукупності складають єдину та внутрішньо впорядковану систему, чим забезпечується єдність державної влади в цілому.

Органи державної влади утворюють певну систему, яка характеризується функціональною та організаційною єдністю. Єдність системи органів держaвної влaди обумовленa їхніми соціальним призначенням і метою діяльності. Органи державної влади відображають єдність інтересів і волі народу, яку вони покликані реалізувати. Функціональна єдність системи органів державної влади передбачає спільність їхніх завдань і функцій, у процесі їх реалізації вони діють спільно, тісно взаємодіють між собою. Організаційна єдність системи органів державної влади виявляється в тім, що одні органи обираються або призначаються іншими, одні керують діяльністю інших, одні підзвітні та підконтрольні іншим тощо [8, с. 115].

Організація державної влади в Україні здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Суть принципу поділу влади, як відомо, полягає в недопущенні узурпації влади, її зосередженні в руках однієї особи чи органу, щоб «не було можливості, - як зазначив Ш.-Л. Монтеск'є, - зловживання владою» [9, с. 302].

Конституція визначила також і відповідні види органів у системі органів державної влади України: органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Кожний із цих видів (незважаючи на спільні риси: статутно-правовий характер, участь у реалізації завдань і функцій держави, державно-владний характер повноважень, загальні принципи організації та діяльності тощо, які обумовлюють єдність системи органів державної влади України), характеризується специфічними ознаками (об'ємом компетенції, порядком формування, організаційними і правовими формами діяльності тощо) і являє собою її відповідну підсистему (систему нижчого рівня). Своєю чергою, окремі підсистеми системи органів державної влади (зокрема органи виконавчої та судової влади) можуть мати окремі ланки, які визначаються за різними критеріями - функціями, характером компетенції, територією діяльності тощо [10, с. 228].

Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституювання Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади не означає, що закони в Україні можуть прийматися лише цим органом [11, с. 15]. Законодавча влада може здійснюватися народом України не тільки через своїх представників у Верховній Раді, а й безпосередньо - всеукраїнським референдумом, хоча практики проведення повноцінного законодавчого референдуму, на відміну від консультативного, в Україні ще немає.

Органи виконавчої влади відповідно до принципу поділу влади утворюються для здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності з керівництва господарською, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами життя суспільства [12, с. 38]. До системи органів виконавчої влади Конституція України відносить насамперед Кабінет Міністрів України - вищий орган у цій системі. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу інших органів виконавчої влади:

а) центральних міністерства, державних комітетів (державних служб) і центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом;

б) місцевих - місцевих державних адміністрацій, місцевих органів міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.

Специфічними рисами органів виконавчої влади є те, що вони:

- по-перше, формуються призначенням;

- по-друге, здійснюють особливий вид діяльності - виконавчу і розпорядчу

- діяльність, спрямовану на виконання Конституції та законів України, актів Президента України як безпосередньо, так і шляхом адміністративної правотворчості;

- по-третє, здійснюють діяльність на засадах поєднання єдиноначальності й колегіальності [13, с. 112].

Органи судової влади (суди), відповідно до принципу поділу влади, здійснюють судову владу шляхом конституційного, цвіль-ного, кримінального та адміністративного судочинства [14, с. 194]. Конституція України до системи судових органів відносить суди загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України) та Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції України).

Особливе місце в системі органів державної влади України посідає Президент України [15, с. 100]. Президент України не входить до перелічених у ст. 6 Конституції України гілок влади. Водночас відповідно до ст. 102 Конституції України, він є гарантом додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Отже, він здійснює значний вплив на взаємодію державних органів, що входять до системи поділу влади. Заради досягнення суспільної стабільності і зла-годи, подолання конфронтації він може виконувати певні узгоджуваль-но-арбітражні функції. Право виступати в такій якості випливає з наданих Президенту України повноважень у стримуванні дій кожної гілки влади.

Здійснюючи функції глави держави, Президент України бере участь у формуванні інших гілок влади (наприклад, призначає позачергові вибори до Верховної Ради, призначає персональний склад Кабінету Міністрів України і третину суддів

Конституційного Суду України) і взаємодіє з ними. Конституція України наділяє Президента України певними владними повноваженнями стосовно до органу законодавчої влади - Верховної Ради України та органів виконавчої влади [15, с. 101]. Ці повноваження є необхідними елементами «системи стримувань і противаг». Вона забезпечує необхідний баланс влади і передбачає відповідні контрольні повноваження і щодо Президента України, наприклад, право Верховної Ради України усувати Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111).

Висновки. Отже, у підсумку проведеного дослідження можна дійти до загального висновку, що фундаментальною функціональною характеристикою прокурського нагляду в умовах посттоталітарного розвитку прокуратури України є те, що він, на відміну від «радянської» моделі прокуратури, фактично не поширюється на інші сфери державної влади, а тому вживання терміну «загальний нагляд» вже не є виправданим та навряд чи виражає фактичну сутність прокурорського нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина в межах чинних функцій прокуратури, але водночас застосування терміну «прокурорський нагляд» для реалізації відповідної компетенції є цілком правильним ефективної європейської моделі орта коректним у контексті побудови ганів прокуратури.

Список використаних джерел

прокуратура конституційний правовий

1.Оновлення Конституції як завершення Революції: видання Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД). Київ, 2015. 72 с.

2.Погорілко В. Ф. Федоренко В. Л. Джерелa КОНСТИТУЦІЙНОГО прaвa України: поняття, види І система. Право України. 2009. № 3. С. 14-18.

3.Погорілко В. Ф. Конституційне право України / за ред. В. Я Тація, В. Ф. По- горілка, Ю. М. Тодики. Київ: Укр. центр прав. студій, 1999. 412 с.

4.Федоренко В. Л. Поняття системи конституційного права України. Право України. 2009. № 7. С. 24-27.

5.Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування. Право України. 2007. № 5. С. 38-43.

6.Федоренко В. Л. Інститут конституційно-правових відносин в системі конституційного права України. Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство. 2005. Вип. 286. С. 52-64.

7.Федоренко В. Л. Теоретичні основи системи конституційного права України. Держава І право. Вип. 34. 2006. С. 22-28.

8.Гусарєв С. Д. та ін. Загальна теорія держави І права (терміни, визначення, елементи змісту): навч. посіб. Київ: НАВСУ, 2000. 237 с.

Размещено на Allbest.ru