Конституційна скарга (німецька та французька моделі)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конституційна скарга (німецька та французька моделі)

Інститут індивідуальної конституційної скарги, із якою будь-яка особа може звернутися до суду, стверджуючи, що якесь з її прав порушено актом державної влади, існує у багатьох країнах.

В Європі це, приміром, Австрія (де Конституційний суд, утворений у 1920 році, є найстарішими судом світу), Ліхтенштейн, Німеччина та Іспанія. Східноєвропейські держави також передбачили можливість подання конституційної скарги, як, наприклад, Чехія чи Хорватія. Нещодавно навіть Франція надала можливість розглядати подібні скарги своїй Конституційній раді (Art. 61¹ французької Конституції, яка набула чинності 1 березня 2010 року), на чому зупинимося докладніше пізніше.

Україна приєдналася до держав, де діє інститут конституційної скарги. 13 липня 2017 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про Конституційний Суд України», в якому об'єднано положення, що визначають як форму звернення до Суду конституційну скаргу, встановлюють правила її розгляду та процедуру виконання постановленого внаслідок такого розгляду рішення.

Прийняттю згаданого закону передувала жвава дискусія в українських наукових колах; дискутували з цього питання і представники судової влади України. Серед дослідників, які активно обговорювали питання, що постають на шляху запровадження конституційної скарги в Україні, можна відзначити Ю. Барабаша, Ю. Бауліна, П. Євграфова, А. Головіна, В. Кампа, О. Петришина, А. Селіванова, А. Стрижака, В. Тихого, В. Шаповала, С. Шевчука та ін.

Одні з правників розглядали конституційну скаргу як найшвидший шлях до утвердження демократичних стандартів конституційного правосуддя; інші - застерігали від імовірних негативних наслідків, до яких відносили, приміром, нівелювання меж між конституційною та загальною юрисдикціями, перетворення органу конституційного контролю, усупереч Основному закону України, на «четверту» інстанцію для справ, вирішених судами загальної юрисдикції, тощо.

Цікавою у контексті цієї дискусії видається монографія судді Конституційного Суду України М. Гультая «Конституційна скарга у механізмі доступу до конституційного правосуддя» [1], яка сповнена обґрунтованими пропозиціями щодо оптимальної моделі конституційної скарги саме для України. На підтримку таких пропозицій висловився і Голова Конституційного Суду України (2010-2013 рр.) А. Голо - він у роботі «Окремі питання, пов'язані з запровадженням інституту конституційної скарги у вітчизняному законодавстві», в якій проаналізовано перспективи запровадження в Україні інституту розглядуваної скарги та запропоновано основні елементи її національної моделі [2].

Через підготовку дисертаційних робіт з конституційного права їх автори також долучилися до дискусії щодо необхідності запровадження конституційної скарги в Україні. Так, О. Кравченко та А. Ткачук у дослідженнях, присвячених характеристиці механізмів захисту основоположних прав і свобод людини, зосереджуються на перспективах використання в Україні такого інструменту захисту, як конституційна скарга [3; 4].

І, нарешті, вже після доповнення Конституції України положеннями про конституційну скаргу, з'явилися ґрунтовні аналітичні огляди відповідного закону в частині запровадження інституту такої скарги [5].

Отже, конституційна скарга залишається предметом обговорень в українських юридичних колах; досі спостерігається обережне ставлення до цього інституту.

Представлений у статті досвід 2-х європейських країн - Німеччини та Франції, які подолали непростий шлях перш ніж переконалися в ефективності інституту конституційної скарги, сподіваємося, стане у пригоді тим, хто в Україні має намір як удосконалювати норми, що формують цей інститут, так і виробляти злагоджену практику їх застосування.

Для виокремлення й аналізу відмінностей та переваг німецької і французької моделей конституційної скарги у представленій статті використано різні теоретичні методи. Так, історико-право - вий метод застосовано при розгляді еволюції нормативних актів, що об'єднують норми, які формують інститут конституційної скарги у Німеччині та Франції [6]; порівняльно-правовий - при зіставленні приписів німецької та французької конституцій (Основний закон Федеративної Республіки Німеччина; Конституція Франції), положень законів про конституційні суди, що діють у цих державах (Закон про Федеральний конституційний суд); метод системного аналізу допоміг розглянути норми про конституційну скаргу законів Німеччини та Франції у сукупності, тобто як такі, що формують інститути, що дозволило виявити їх (норм) взаємовплив.

Німецька модель конституційної скарги, що подається до Федерального конституційного суду

Конституційна скарга у Німеччині існує не тільки на федеральному рівні, коли розгляд скарги відбувається у Федеральному конституційному суді, а і в деяких федеральних землях, коли провадження за скаргою здійснюється у земельних конституційних судах. Однак провадження за конституційною скаргою у Федеральному конституційному суді вважають значно важливішим.

1. Історичний розвиток

Про конституційну скаргу йшлося в так і не прийнятій Конституції 1849 року. Вперше цей інститут був запроваджений у Баварії республіканською Конституцією 1926 року. На відміну від сучасної конституційної скарги, у такій скарзі можна було порушувати питання невідповідності Конституції адміністративного акта, а не закону. У федеральній землі Гессен відповідний засіб правового захисту було запроваджено Конституцією 1946 року.

Під час обговорення у Парламентській раді Основного закону Німеччини розглядалося питання про прийняття подібної моделі на рівні федерації [7]. Разом із тим спочатку конституційну скаргу було запроваджено через ухвалення Закону про Федеральний конституційний суд 1951 року. І тільки у 1969 році положення про конституційну скаргу було включено до Основного закону, що означало неможливість скасування права на звернення із такою скаргою за допомоги внесення змін у формальний закон.

2. Зміст конституційної скарги

Конституційну скаргу вважають надзвичайним засобом правового захисту. Суб'єктом звернення може бути як громадянин Німеччини, так і будь-яка інша особа, яка дійшла висновку, що законодавчим актом, рішенням адміністрації або судовим рішенням порушено її основне право чи право, що прирівнюється до основного (ст. 20, абз. 4 ст. 33, статті 38, 101, 103 та 104, ст. 93 абз. 1 п. 4^а Основного закону; § 90 Закону про Федеральний конституційний суд).

3. Статистика

Конституційна скарга у Німеччині дуже популярна. Так, тільки у 2016 році до Федерального конституційного суду надійшло 5 754 скарг. Але у зв'язку із тим, що частка задоволених вимог складає всього 2%, конституційна скарга має найменші шанси порівняно з іншими видами правового захисту. значна кількість скарг не приймається внаслідок недотримання заявниками вимог, обов'язкових для допуску до розгляду. Строк розгляду скарги у більшості випадків складає не більше одного року.

4. Загальний реєстр

зазначимо, що очевидно недопустимі скарги (приміром, через порушення строку звернення) спочатку фіксуються у так званому Загальному реєстрі. Таку фіксацію здійснює не суддя, а адміністративна посадова особа, яка і повідомляє заявникові про недопустимість його звернення. Якщо після цього останній забирає скаргу, то справа знаходить своє вирішення у Загальному реєстрі [8]. Якщо ж заявник, незважаючи на надані роз'яснення, не забирає скаргу, то її фіксують у Реєстрі судових справ і спрямовують судді конституційного суду відповідно до плану розподілу справ. Таким чином, близько третини всіх конституційних скарг заходять своє вирішення у Загальному реєстрі.

5. Процедура прийняття скарги до розгляду

Першим рішенням Федерального конституційного суду, що ухвалюється після отримання скарги, є рішення про прийняття її до розгляду. Поряд із звичними передумовами допустимості (скарга має бути подана не пізніше встановленого законом строку), мають бути дотримані ще й такі вимоги: а) мають бути вичерпані усі засоби правового захисту [«формальна субсидіарність»]; б) заявник повинен зробити все, що в його силах, щоб запобігти порушенню свого права ще під час розгляду справи у суді спеціальної юрисдикції [«матеріальна субсидіарність»]; в) конституційна скарга має бути достатньою мірою обґрунтована (заявник повинен довести, що його права порушено безпосередньо та у теперішній час; у скарзі неприпустимо посилатися на порушення прав іншої особи або на порушення, що можуть відбутися у майбутньому); г) у скарзі повинні порушуватися питання про перепони для здійснення основних прав чи прав, що дорівнюють основним.

Рішення про прийняття чи відмову у прийнятті скарги до розгляду ухвалюється, як правило, трьома суддями Федерального конституційного суду (палатою). Якби подібне рішення приймав один із двох сенатів, кожний з яких складається з восьми суддів, то неможливо було б впоратися із великою кількістю скарг [9]. Однак постановлення основоположних рішень про конституційність законів є прерогативою сенату.

6. Обов'язок представництва

Принципово будь-який громадянин може самостійно подати конституційну скаргу и самостійно вести судовий процес. Але скарга може бути подана й адвокатом. Якщо скарга має шанси на задоволення, а скаржник не має достатньо коштів, то йому може бути надана державна матеріальна допомога на відшкодування судових витрат.

Обов'язкове представництво вимагається лише у випадку усного розгляду справи сенатом. Представниками сторін можуть бути адвокати або викладачі права одного з вищих навчальних закладів Німеччини (§ 22 абз. 1 речення 1 Закону про Федеральний конституційний суд).

7. Рішення

Рішення про обґрунтованість конституційної скарги приймається сенатом після усного чи письмового розгляду справи (§ 94 абз. 5 речення 2 Закону про Федеральний конституційний суд). Сенат може відмовитися від усного розгляду, якщо він не сприятиме подальшому розв'язанню справи або якщо конституційні органи, уповноважені висловлювати свою позицію, відмовились від усного розгляду [10]. Рішення ухвалюється більшістю голосів. У разі рівності голосів (чотири на чотири голоси) неконституційність оспорюваного акту не може вважатися встановленою (§ 15 абз. 4 Закону про Федеральний конституційний суд).

Під час розгляду конституційної скарги суд перевіяє, чи не порушені будь-які права заявника (навіть ті, про які останній не згадує). Але це мають бути тільки конституційні права. Якби Федеральний конституційний суд перевіряв порушення прав, встановлених законом, то він би став «суперревізійною» інстанцією, що протирічить встановленому Основним законом розмежуванню конституційної та спеціальної юрисдикцій.

8. Зміст рішення

А. Задоволення скарги. Якщо скаргу задовільнять, то у рішенні має бути відзначено, яке з положень Основного закону було порушено, та яка дія чи бездіяльність призвели до цього. Кожен суддя може висловити свою особливу думку стосовно суті рішення чи його обґрунтованості в окремому документі, що додається до матеріалів справи.

Б. Вказівка у резолютивній частині на правові наслідки:

1) якщо конституційна скарга на судове рішення задовольняється, то Федеральний конституційний суд скасовує таке рішення та повертає справу у компетентний суд для повторного розгляду;

2) якщо Федеральний конституційний суд встановлює неконституційність закону, то рішення сенату отримує силу закону. У такому випадку конституційний суд має різні можливості врегулювання правових наслідків у резолютивній частині свого рішення.

Так, закон може бути проголошений нікчемним, що тягне його недійсність. Крім цього, суд може визнати не недійсність норми, а просто її невідповідність Основному закону [11]. Визнання невідповідності норми Основному законові особливо рекомендується, коли у законодавця є різні можливості для усунення неконституційного положення.

Норма, що визнана невідповідною, може діяти і після ухвалення рішення відносно неї, але до часу, коли не буде прийнято інше правило їй на заміну. У такому випадку конституційний суд приймає розпорядження про тимчасове продовження дії оскаржуваної норми до встановлення нового регулювання. Обґрунтованим вважають подібні розпорядження щодо норм податкового права з огляду на упорядкованість фінансового та бюджетного планування, а також у випадках, коли досі не з'ясована конституційно-правова ситуація й законодавцю потрібен розумний для розробки нового регулювання.

Наслідком прийняття тимчасового розпорядження є те, що скаржник програє первісний процес, отримавши при цьому перемогу у Федеральному конституційному суді;

3) наслідки прийняття рішення Федеральним конституційним судом стосовно судових актів, що не підлягають оскарженню.

Акти у кримінальному провадженні. Щодо вироку, який набрав законної сили, однак ґрунтується на нормі, яка визнана недійсною або такою, що не відповідає Основному законові, допускається поновлення провадження в кримінальній справі згідно з Кримінально - процесуальним кодексом (§ 79 абз. 1 Закону про Федеральний конституційний суд).

Акти в інших судових провадженнях. Поновлення провадження у справі неможливе. Але виконання рішення, яке ґрунтується на нормі, що визнана недійсною або такою, що не відповідає Основному законові, вважають неприйнятним (§ 79 абз. 2 Закону про Федеральний конституційний суд);

4) рішення по конституційній скарзі оскарженню не підлягає.

9. Судові витрати

Провадження у Федеральному конституційному суді безкоштовне (§ 34 абз. 1 Закону про Федеральний конституційний суд). Але, якщо звернення зі скаргою є зловживанням правами або клопотання про прийняття тимчасового розпорядження заявляється із неправомірною метою, Федеральний конституційний суд може застосувати штраф у розмірі 2 600 євро (§ 34 абз. 2 Закону про Федеральний конституційний суд). Таку санкцію застосовують дуже рідко (минулого року всього чотири рази).

Конституційна скарга у Франції після внесення змін у Конституцію 23 липня 2008 року (так зване «першочергове питання про конституцій - ність»)

Із 1 березня 2010 р. і у Франції існує розширена можливість звернення до Конституційної ради. У цей день набула чинності ст. 61¹, яка передбачала право для кожної сторони судового процесу звернутися до Конституційної ради, якщо вона (сторона) вважає, що законодавча норма, вживана у ході судового процесу, порушує її основні права, гарантовані Конституцією. Дослівний текст цієї статті: «Якщо у ході триваючого у будь-якому суді провадження заявляється, що будь-яка норма закону порушує гарантовані Конституцією права і свободи, то з цього питання можна звернутися до Конституційної ради за представництвом Державної ради чи Касаційного суду. Державна рада чи Касаційний суд мають прийняти ухвалу в межах встановленого строку».

Президент Французької Республіки Ніколя Саркозі, виступаючи перед членами Конституційної ради, сказав: «1 березня 2010 року залишиться у нашій пам'яті як день докорінної зміни нашої правової системи». І додав, що ця реформа є логічним наслідком широкого процесу реформ, розпочатих батьками Конституції 1958 року; вона відповідає вимогам сучасних демократичних систем. Цим президент Сарко - зі справедливо підкреслив значущість конституційної скарги для сучасних демократичних держав, недооцінити яку неможливо, хоча Франції потрібний був тривалий проміжок часу, щоб дійти такого висновку.

Протягом останнього десятиріччя Конституційна рада Франції значно змінилася. На момент її утворення у 1958 році єдиним завданням ради була перевірка конституційності законів до їх прийняття [12]. У 1971 році рада розповсюдила масштаби свого контролю і на дотримання основних прав, закріплених у Декларації прав людини та громадянина 1789 року, а також закріплених у преамбулі Конституції 1946 року. Завдяки цій новелі відповідність законів Конституції може тепер перевірятися і після їх прийняття; за необхідності Конституційна рада може заявити про недійсність законів.

Спочатку звернення до Конституційної ради було виключним правом президента Франції, прем'єр-міністра, а також правом представників сенату та національного зібрання. У 1974 році це право було надано 60 членам Парламенту. Через набуття чинності статтею 61¹ французької Конституції кожен учасник судового процесу отримує можливість звернутися із заявою до Конституційної ради у ході провадження, що триває у суді першої або апеляційної інстанцій, якщо він вважає, що норма, яка застосовується у процесі, порушує його права, гарантовані Конституцією. Єдиним «фільтром» між конкретним громадянином та Конституційною радою виступають тепер Державна рада (вищий адміністративний суд) або Касаційний суд, які мають прийняти рішення, чи дійсно є очевидний конфлікт із Основним законом.

1. Зміст статті 61^і французької Конституції.

Предметом «першочергового питання про конституційність» згідно із статтею 61¹ є будь-яка «норма закону». При цьому ідеться про правовий акт, прийнятий законодавчою владою. Нормативно-правові акти виконавчої влади не можуть бути предметом «першочергового питання про конституційність», адже їх перевірка належить до адміністративної юрисдикції [13].

Оскарженню підлягають норми, які, на думку заявника, порушують гарантовані Конституцією права та свободи. Під останніми розуміють усі права та свободи, гарантовані Конституцією 1958 року та всіма іншими джерелами, на які вказує преамбула Основного закону. Це, зокрема, Декларація прав людини та громадянина 1789 року, преамбула Конституції 1946 року та Екологічна хартія 2004 року.

Звернення до Конституційної ради здійснює суддя: «першочергове питання про конституційність» може виникнути у будь-якому судовому процесі - у суді адміністративної чи загальної юрисдикцій. Питання може виникнути у суді першої інстанції, в апеляційному суді чи у суді ревізійному (касаційному суді). Важливо, щоб позивач не міг напряму звернутися до Конституційної ради зі своєю вимогою, а питання було порушено у судовому процесі. Тоді суд, що вирішує справу, без зволікань здійснює першу перевірку [14]. Він перевіряє, чи є прийнятним питання та чи виконані інші передумови, встановлені у Додатковому конституційному законі до статті 61¹. Останнє вимагає від суду з'ясувати: 1) чи застосовна оскаржувана норма до спору або до судового процесу; 2) чи не визнана раніше оскаржувана норма Конституційною радою такою, що відповідає Конституції; 3) чи є питання, що порушується, новим та серйозним.

Після з'ясування наведеного суд спрямовує «першочергове питання про конституційність» до Державної ради чи до Касаційного суду, які після своєї перевірки ухвалюють рішення про звернення до Конституційної ради.

Відмова суду першої інстанції чи апеляційного суду у направленні «першочергового питання про конституцій - ність» може бути оскаржена під час звернення до апеляційного або ревізійного суду одночасно із оскарженням рішення по суті. Відмова Державної ради або Касаційного суду у направленні питання до Конституційної ради оскарженню не підлягає [15].

Перевірка конституційності норми має відбутися протягом 3-х місяців. У разі визнання норми неконституційною, вона оголошується недійсною від дати оприлюднення рішення Конституційної ради.

2. Перший досвід застосування статті 61^і.

Перший досвід застосування статті 61¹ можна оцінити як надзвичайно позитивний. Так, неабияку зацікавленість викликало рішення Конституційної ради за заявою двох алжирських громадян. Заявники скаржилися на те, що розмір пенсії солдат, які проходили службу під час Другої світової війни або під час колоніальних війн в Індокитаї чи в Алжирі, залежить від їх громадянства. Якщо солдати після проходження служби отримали французьке громадянство, то розмір їх пенсій такий самий, як і в «уроджених» французів. Однак ті, хто після війни повернулися на батьківщину, мають задовольнятися лише часткою від розміру пенсій, що виплачують у Франції. з одного боку, це пояснювалося тим, що розмір пенсії залежить від мінімального прожиткового рівня кожної окремої країни. Але несправедливість відчувалася особливо тоді, коли, наприклад, алжирець, який має французьке громадянство, повертався на батьківщину і отримував там пенсію у 15 разів більшу, ніж його товариш за зброєю, який мав алжирське громадянство. Конституційна рада ухвалила рішення, яким зобов'язала уряд протягом чітко визначеного часу розробити новий закон, що передбачав би рівне відношення до всіх осіб, та терміново подати його на розгляд парламенту. Це не означало, що розмір пенсій не може визначатися із урахуванням місцевого прожиткового рівня, але неприйнятно, щоб різниця обумовлювалася громадянством.

Наведений приклад демонструє, наскільки важливо для захисту прав осіб, щоб Конституційний суд гарно функціонував. Дійсно, для отримання ефективної правової допомоги громадянину краще було б самостійно звертатися до Конституційного суду. Очевидно, що не зайвими є фільтри, які попереджатимуть паралізацію діяльності суду внаслідок перевантаження. Але все ж таки запроваджений у Франції інститут «першочергового питання про конституційність» дуже нагадує передбачений німецьким Основним законом контроль норм, який здійснюється за ініціативи судді, який під час вирішення конфлікту зіткнувся із нормою, конституційність якої викликає сумнів. Стаття 100 абз. 1 Основного закону говорить: «Якщо якийсь суд визнає неконституційним закон, про дійсність якого виникло питання під час вирішення конкретної справи, процес призупиняється, та якщо йдеться про порушення конституції землі, має бути отримано рішення суду землі, компетентного у вирішенні конституційних спорів, а якщо йдеться про порушення цього Основного закону - рішення Федерального конституційного суду. Це положення діє і тоді, коли йдеться про порушення цього Основного закону правом землі або несумісності закону землі із федеральним законом».

Німецька конституційна скарга відкриває кожному можливість самостійно, без використання процедур в іншому суді висловити свої сумніви у конституційності норми. Безумовно, тут так само є фільтри, а саме - принцип субсидіарності стосовно правового захисту у судах загальної чи спеціалізованої юрисдикцій. Однак ці фільтри не такі вузькі, як у французькій моделі. Ще однією відмінністю французької моделі від німецької є те, що заявник, який подає скаргу у Німеччині, може оскаржити будь-який акт державної влади. Останнє вважають однією з причин дискусії у професійних колах стосовно того, що французькі новели мають бути не завершенням, а тільки початком розширення компетенцій Конституційної ради.

Видатний німецький науковець - відомий теоретик у галузі державного права - Рихард Тома якось сказав, що закріплена у конституційному праві гарантія звернення до суду є «наріжним каменем, на якому тримається склепіння правової держави». Його вислів стосується і гарантії, що закріплена у статті 19 абз. 4 Основного закону Німеччини: «Якщо права будь-якої особи порушено державною владою, їй надається можливість звернутися до суду». Пам'ятаючи, що конституційна юрисдикція не може належати загальним судам, можна сказати, що у демократичній державі гарантована конституцією можливість громадян звернутися до конституційного суду є однією з несучих колон в ідейній архітектурі юстиції, заснованій на верховенстві права.

Список використаних джерел

конституційний скарга німецький французький

1. Гультай, М. (2013). Конституційна скарга у механізмі доступу до конституційного правосуддя. Харків: Право.

2. Головін, А. (2013). Окремі питання, пов'язані з запровадженням інституту конституційної скарги у вітчизняному законодавстві. Право України, 1-2, 244-253.

3. Кравченко, О.О. (2011). Захист прав і свобод людини і громадянина Конституційним Судом України: доктринальні, прикладні та компаративні аспекти, автореф…. канд. юрид. наук, Київ: Інститут Законодавства Верховної Ради України.

4. Ткачук, А.П. (2012). Конституційний Суд України у механізмі захисту основних прав і свобод людини: модельний підхід, автореф…. канд. юрид. наук, Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

5. Баулін, Ю. (2016). Новий конституційний формат діяльності Конституційного Суду України: конституційна скарга. Право України, 7, 19-23.

6. Pfersmann, O. (2010). Concrete Review as Indirect Constitutional Complaint in French Constitutional Law: A Comparative Perspective. European Constitutional Law Review, 6, 223-248.

7. Amhlaigh, C.M. (2016). Putting political constitutionalism in its place. International Journal of Constitutional Law, 14 (1), 175-197.

8. Polzin, M. (2016). Constitutional identity, unconstitutional amendments and the idea of constituent power: The development of the doctrine of constitutional identity in German constitutional law. International Journal of Constitutional Law, 14 (2), 411-438.

9. Bartole, S. (2017). Comparative Constitutional Law - an Indispensable Tool for the Creation of Transnational Law. European Constitutional Law Review, 13 (4), 601-610.

10. Paris, D. (2015). Constitutional Courts as Guardians of EU Fundamental Rights? Centralised Judicial Review of Legislation and the Charter of Fundamental Rights of the EU: European Court of Justice (Fifth Chamber), Judgment of 11 September 2014, Case C-112/13, A v B and others. European Constitutional Law Review, 11 (2), 389-407.

11. Constitutional complaints. Available at: http://www.nt.hu/dinamic/letoltesek/5/constitutional - complaints-hungary-2012.pdf (Date Accessed: 18.09.2017).

12. Banchik, A. V (2017). Too Dangerous to Disclose? FOIA, Courtroom «Visual Theory,» and the Legal Battle Over Detainee Abuse Photographs. Law and Social Inquiry. 42 (4), 1-24.

13. Duxbury, N. Judicial disapproval as a constitutional technique. International Journal of Constitutional Law, 15 (3), 649-670.

14. Taylor, G. (2017). The constitutionality of election thresholds in Germany. International Journal of Constitutional Law, 15 (3), 734-752.

15. Hunter, R., Anleu, S.R., Mack, K. (2016). Judging in lower courts: Conventional, procedural, therapeutic and feminist approaches. International Journal of Law in Context, 12 (3), 337-360.

Размещено на Allbest.ru