Державне регулювання інституціональних перетворень в аграрному секторі економіки України

Запропоновано систематизацію інституціональних перетворень в аграрному секторі економіки шляхом виокремлення етапів розвитку інституціонального середовища: формування ринкового інституціонального середовища в аграрному секторі економіки; становлення нових форм інституціонального середовища в аграрному секторі економіки; створення умов довгострокового розвитку інституціонального середовища в аграрному секторі економіки; інтеграція інституціонального середовища в аграрному секторі економіки в міжнародний простір. Виокремлено характерні особливості етапів розвитку інституціонального середовища в аграрному секторі економіки України.

Ключові слова: державне регулювання, механізм державного регулювання, інституціональне середовище, аграрний сектор економіки, державне регулювання інституціонального середовища в аграрному секторі економіки, інституціональні перетворення.

ринковий економіка інституціональний аграрний

Institutional transformations in the agricultural sector have been systematized by singling out institutional environment phases: formation of market institutional environment in the agricultural sector of economy; establishment of new forms of institutional environment in the agricultural sector of economy; creating the conditions for long-term development of institutional environment in the agricultural sector of economy; integration of the agricultural sector's institutional environment into the international agricultural area. The characteristics of the institutional environment stages in the agricultural sector of the economy of Ukraine have been highlighted.

Key words: state regulation, mechanism of state regulation, institutional environment, agricultural sector of economy, state regulation of institutional environment in agricultural sector of economy, institutional transformations.

Процеси інституціональних перетворень в аграрному секторі економіки України нині виступають одним із найважливіших елементів сталого розвитку держави та її регіонів, підвищення її конкурентоспроможності, зміцнення національної безпеки. Нагальність питання зростає через низьку економічну ефективність виробництва, необхідність його адаптації до умов глобального ринкового середовища, що пов'язані в першу чергу з відсутністю комплексного підходу до трансформаційних процесів у даній сфері. Основною причиною цього є неврахування принципів системності, а також об'єктивних закономірностей розвитку державного регулювання через недостатність наукового обґрунтування формування господарських структур та взаємовідносин між учасниками в аграрному секторі економіки України.

Проблеми державного регулювання інституціонального середовища в аграрному секторі економіки висвітлено у працях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як О. Бородіна [1], З. Герасимчук [15], О. Валевський [4], І. Кириленко [6], М. Латинін [7], М. Малік [9], А. Ревуцька [12] та ін. Проте недостатньо приділено уваги питанням періодизації інституціональних перетворень в аграрному секторі економіки України, а також виокремленню характерних особливостей кожного з етапів розвитку.

Метою статті є виокремлення етапів та особливостей державного регулювання інституціональних перетворень в аграрному секторі економіки України.

Інституціональне середовище аграрного сектора економіки не відповідає повною мірою новим викликам економічних перетворень через наявність значного потенціалу системних суперечностей у рівнях регіонального розвитку, що виникають через низьку адаптованість до сучасних ринкових реалій інститутів, які залишились у спадок від командно-адміністративної системи централізованого управління, та через слабку здатність активно вливатись у відтворювальний процес інститутів, породжених трансформаційними змінами. Зокрема, причиною є відсутність ефективного інституту підприємництва, а головне -- відчутті тимчасовості бізнесу, який переважно заснований і функціонує на запозичених активах землі та майна. На думку вчених, це той головний інституціональний парадокс, який стримує утвердження ефективного, конкурентоспроможного аграрного підприємництва -- економічно відповідального перед суспільством і державою [8, с. 135].

Під інституціональними перетвореннями в аграрному секторі економіки розуміємо спосіб зняття протиріч між вимогами ринку та логікою поведінки суб'єктів господарювання, що полягає у здійсненні організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємств, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню економіки, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва [8, с. 10]. Тобто це процес зміни формальних і неформальних “правил гри” у часі.

Встановлено, що сучасні трансформації в аграрній сфері України є результатом багаторічної інституціональної трансформації, у якій можна виокремити такі етапи:

Формування ринкового інституціонального середовища в аграрному секторі економіки (1990-1999 рр.);

Становлення нових форм інституціонального середовища в аграрному секторі економіки (2000-2007 рр.).

Створення умов довгострокового розвитку інституціонального середовища в аграрному секторі економіки (2008-2015 рр.).

Інтеграція інституціонального середовища в аграрному секторі економіки у міжнародний простір, зокрема європейський (починаючи з 2016 р.).

Період формування ринкового інституціонального середовища в аграрному секторі економіки України (1990-1999 рр.) збігся з революційними перетвореннями та реформуванням економічної системи, формуванням власної державності та одночасним переходом від командно-адміністративної економіки до ринкової. Спостерігається відсутність сприятливих умов господарювання, зниження ефективності виробництва, падіння підприємницької активності [10].

В інституціональному середовищі протягом 90-х рр. Україна та інші країни СНД вступили в перехідний етап, де складалося “строкате інституціональне поле”. Воно включало залишки старих, попередніх інституціональних форм, які ліквідовувалися або трансформувались на основі поспішно розроблених і прийнятих законів, указів, постанов, запозичення “імпорту” певних інститутів та інституцій за моделями розвинених ринкових інституцій інших країн, з одного боку, і створення принципово нових для України інститутів, незвичайних для стереотипів попередньо сформованого в інших умовах економічної поведінки суб'єктів агрогосподарської діяльності - з іншого [2].

Період формування ринкового інституціонального середовища в аграрному секторі економіки характеризувався трансформацією відносин власності на землю і засоби виробництва, форм господарювання, політичним протистоянням у формуванні передумов для приватизації землі та майна, реорганізації колгоспів і радгоспів.

У цей час формуються інститути “дикого”, цивілізованого ринку основних видів аграрної продукції, в умовах становлення грошово-фінансової системи поширюються інститути бартеру, формується сектор “тіньової” аграрної економіки. Ці процеси проходять в атмосфері ідеологічного й економіко-політичного протистояння прибічників нових, ліберально-ринкових інститутів і представників керівних ланок попередніх інституційних аграрних формувань [12].

Завершення цього етапу аграрної реформи було пов'язано з прийняттям 1999 р. Указу Президента України у “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, спрямованого на невідкладну ліквідацію колективної системи господарювання та активізацію процесів утвердження приватної власності в сільському господарстві [6].

У результаті на першому етапі інституціональних перетворень в аграрному секторі економіки України було частково лібералізовано ціни на агропродовольчу продукцію, значно скорочено обсяги державного замовлення, припинено планування обсягів виробництва, скасовано продовольчі субсидії та привілеї аграрного сектора. Політика тих років відзначалася застосуванням переважно адміністративних методів, успадкованих від радянських часів [12].

На наш погляд, важливою характеристикою тогочасного інституціонального середовища стало формування основних складових національної економіки - фінансової, податкової, митної, банківської тощо, що в своєму поєднанні визначають основну економічну інфраструктуру державності. Протягом даного періоду було прийнято чимало нормативно-правових актів щодо формування державної аграрної політики, проведення земельної та аграрної реформи, моніторингу тощо. Але через відсутність необхідного методичного забезпечення реорганізація так і не досягла бажаного ефекту інституціональних перетворень.

Наступним періодом є становлення нових форм інституціонального середовища в аграрному секторі економіки (2000-2007 рр.), що відзначається комплексними змінами.

Наприкінці 1999 р. розпочалася реальна приватизація землі шляхом перетворення формальних земельних паїв у приватні земельні ділянки, що мали конкретно визначені фізичні межі. Цей процес супроводжувався майже суцільною реорганізацією колгоспів і створенням на базі їхнього майна та приватних земельних ділянок селян нових організаційно-правових форм господарювання. У результаті в Україні сформувалася нова організаційно-правова структура сільськогосподарського виробництва [Там само]. Проте розвиток аграрних відносин в Україні так і не було зорієнтовано на реальну персоніфікацію власника землі та майна.

Реформування колективних сільськогосподарських підприємств було проведено без формулювання чіткої стратегії подальшого розвитку аграрних відносин та формування відповідної нормативної бази забезпечення прав громадян на землю та майно. Зокрема, залишилися неврегульованими законодавчо питання щодо порядку володіння, користування та розпорядження майном, що перебуває в спільній частковій власності колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, меліоративних систем, процедури переходу прав власності, зокрема на майнові об'єкти реформованих господарств тощо.

Однак ситуація, що склалася, суттєво стримувала розвиток процесів конкуренції та техніко-технологічного оновлення сільського господарства, що не забезпечувало достатніх умов для виходу галузі на інноваційний шлях розвитку [6, с. 25]. Зношеність промислового обладнання в 2000 р. оцінювалося в 60 %, а у сільському господарстві - у 90 % [10].

Вважаємо, що однією з найбільш істотних подій для цього етапу функціонування та розвитку аграрного сектора економіки України з точки зору інституціональних перетворень стало прийняття в 2001 р. Земельного кодексу України, який надав можливість кардинальної зміни всієї системи аграрно-підприємницьких відносин на селі.

Документом визначено основні інституційно-економічні рамки у відносинах власності й аграрного підприємництва, формуються інститути землекористування на засадах оренди і суборенди.

Створюютьсяпередумовидляформуванняринкуземлітаринкуземлекористування (хоч на певний період купівлю-продаж землі і не заборонено, але обмежено). Змінюються інститути рентних відносин. Встановлення різних форм і субформ власності є основою формування різних типів аграрного підприємництва, створення конкурентного середовища в аграрному секторі України. Значно розширено ресурсно-земельні можливості для індивідуального сімейного ведення господарства фермерського типу. Значно розширюються можливості для подальшого розвитку особистого товарного підсобного господарства. Наслідками інституційних перетворень в аграрному секторі економіки України стало збільшення нагромадженого капітального багатства домогосподарств села, розширення бази самозабезпечення їх власною продукцією.

Водночас той же початковий етап даного періоду виявив низку правових, економіко-юридичних, соціально-економічних колізій, суперечностей, інституційних неузгодженостей у процесі практичної реалізації положень Земельного кодексу України в реальному економічному бутті щодо необхідності вдосконалення певних інституційних норм, правил, обмежень, об'єднуючи при цьому в раціональних межах принципи “стабільності-змінності” [2].

Пізніше нормативно-правовими актами було визначено напрями державної підтримки аграрного сектора економіки та організаційні засади забезпечення продовольчої безпеки держави.

Даний період характеризувався також і становленням у цій сфері продовольчих бірж, основними товарами на яких на той момент були зернові та цукор. Інші спроби формування організованих ринків сільськогосподарської продукції пов'язано з оптовими ринками. Проте цей вид організованої торгівлі сільськогосподарською продукцією не набув розвитку [4, с. 156].

У цей час у сільськогосподарській торгівлі з'явився зовсім новий елемент -- приватний посередник. На зерновому ринку, ринку соняшника сформувалися досить потужні великі посередницькі структури, більшість найбільших фінансових груп у країні мали підрозділи, що займаються закупівлею цих продуктів [5, с. 9].

На наш погляд, основною характеристикою інституціонального середовища в аграрному секторі економіки даного періоду стало його формування шляхом всебічного використання сучасних інноваційно-інформаційних технологій підвищення конкурентоспроможності галузі.

Наступним періодом стало створення умов довгострокового розвитку інституціонального середовища в аграрному секторі економіки (2008--2015 рр.). З огляду на набуття досвіду й розуміння необхідності подальших ринкових трансформації, вітчизняна аграрна політика дедалі більше орієнтується на імплементацію кращих світових практик.

Нові економічні умови спричинили появу вертикальної інтеграції в агропромисловому комплексі. Переробні підприємства укладають більш міцні й довгострокові контракти з агровиробниками. При цьому від продуктової контрактації переходять до виробничої: вкладаються кошти в розвиток господарств-постачальників, їм надаються кредити (у т. ч. й товарні), на паях будуються приміщення для утримання худоби тощо [1].

Серед важливих кроків, що визначають подальші особливості національного інституціонального середовища в аграрному секторі економіки є вступ України до Світової організації торгівлі, а також прийняття Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 р., Стратегії розвитку аграрного сектора економіки на період до 2020 р., Концепції розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013-2018 рр. тощо.

Для України членство в СОТ забороняє кількісні обмеження експорту, тому оптимальним шляхом наповнення вітчизняного продовольчого ринку стало підвищення цін. Така ситуація спровокувала продовольчу інфляцію, падіння купівельної спроможності населення, що погіршило структуру та якість його споживання і може надалі посилювати частоту виникнення “шоків пропозиції”, з якими Україна сьогодні стикається дедалі частіше [Там само].

Починаючи з 2011 р. запроваджено спеціальний режим оподаткування щодо сплати податку на додану вартість. Вважаємо, що посилення податкового навантаження дещо погіршило фінансове становище сільськогосподарських виробників, зменшило їх можливості щодо здійснення інвестиційної діяльності.

У 2015 р. було запроваджено обмеження прав здавати землю в оренду на термін менше семи років. У відповідь на інституціональну невизначеність щодо захищеності майнових прав землевласники та виробники покладаються на кілька стратегій щодо використання сільськогосподарських земель. Ці стратегії включають в себе неформальні орендні відносини, залишення землі без обробки або укладання короткострокових договорів оренди, що значно знижує очікуваний дохід від інвестицій [15].

Протягом досліджуваного періоду відбувається посилення негативної тенденції щодо спрямування товаропотоків до комерційних каналів збуту з непрозорими умовами купівлі- продажу, визначення якості продукції та цін, що призводить до значних трансакційних витрат виробників. Даному етапу інституціонального середовища в аграрному секторі економіки щодо взаємодії його учасників була притаманна низка вад, а саме:

- недосконалість функціонування організованого біржового ринку сільськогосподарської продукції (який останніми роками виконував переважно функції реєстратора зовнішньоекономічних контрактів);

- відсутність налагодженого постійного каналу реалізації продукції для більшості сільгосппідприємств, що призводить до ускладнення процесу планування й управління збутовою політикою підприємств;

- недостатній рівень технічного супроводу лабораторіями з контролю над якістю продукції під час її реалізації на ярмарках сільськогосподарської продукції, унаслідок чого споживачі можуть придбати неперевірені, небезпечні для здоров'я продукти харчування;

- недосконала та неефективна робота агроторговельних домів, які в переважній більшості є дрібноторговельними посередниками, що не сприяє раціоналізації каналів просування продукції від товаровиробників до споживачів [14].

Надзвичайно важливим для розвитку інституціонального середовища в аграрному секторі економіки України є якісно новий період - інтеграція інституціонального середовища в аграрному секторі економіки в міжнародний простір, що розпочався з 1 січня 2016 р. зі створенням Зони вільної торгівлі внаслідок підписання Угоди про асоціацію між Україною та країнами ЄС. Це є важливими чинниками розвитку аграрної галузі, оскільки для України відкриваються перспективи поступового освоєння ринку країн ЄС вітчизняними компаніями, підвищення рівня якості, безпечності, екологічних характеристик української продукції аграрного сектора, покращання стану продовольчої безпеки держави.

Попри перспективи розвитку галузі, перехід на технічні регламенти ЄС також вимагатиме від агропідприємств значних фінансових витрат на модернізацію та переоснащення виробництва, освоєння нових технологій. Крім того, гармонізація та адаптація вітчизняного законодавства до європейських норм стосовно технічного регулювання потребує від держави розбудови ефективної системи контролю, що будуватиметься на міжнародному та європейському досвіді та що має убезпечити внутрішній ринок від неякісної та фальсифікованої продукції, у т. ч. зарубіжної. Зокрема, фінансова підтримка адаптації селянських товарних господарств до сучасних санітарних, ветеринарних і фітосанітарних вимог при виробництві сільськогосподарської продукції оцінюється в 500 млн грн [11].

Узагальнюючи тенденції зміни інституціонального середовища в аграрному секторі економіки України з позиції впливу органів державної влади на розвиток галузі за період, що досліджувався, необхідно відзначити таке:

по-перше, уся історія перетворень свідчить, що механізм ринкового регулювання часто замінювався механізмом державного управління аграрним сектором, і навпаки;

по-друге, в основі кожної господарської реформи було вирішення проблеми поєднання механізмів державного і ринкового регулювання аграрного сектора;

по-третє, залежно від глибини вирішення цієї проблеми, визначався напрям реформи та очікувані результати її реалізації;

по-четверте, результативність перетворень інституціонального середовища в аграрному секторі залежала від стабільності соціально-політичної ситуації в країні [7, с. 55].

Дослідження свідчать, що властиве сучасній системі агробізнесу інституціональне середовище не виконує своєї основної функції, тобто не забезпечує справедливих правил гри між основними суб'єктами економічних відносин, не послаблює численних антагонізмів регіонального розвитку, що викликані майновим розшаруванням населення та структурною розбалансованістю аграрного сектора економіки. Окрім цього, наявний інституціональний каркас не сприяє формуванню нової моделі суспільних відносин, що мали базуватися на принципах інноваційності та демократизму [12, с. 11]. Усе це значно гальмує інтеграцію України в міжнародний економічний простір.

На наш погляд, основним прорахунком під час проведення трансформаційних перетворень була неналежна увага до інституційних перетворень та неврахування інституціональних особливостей країни. Було не враховано трансформаційні можливості економіки, що впливають на терміни ринкових перетворень в економіці й визначають поведінку суб'єктів господарювання в умовах трансформації економічної системи (історичні традиції, ділова культура, психологічна готовність населення, тип мислення в суспільстві, довіра до уряду, норми поведінки тощо).

Тож, на сучасному етапі розвитку країни вирішення потребують проблемні питання щодо створення сприятливих інституціональних умов для ефективного аграрного господарювання, що перешкоджають подальшому розвитку інституціонального середовища в аграрному секторі економіки України. Серед них вважаємо за доцільне виокремити: недостатнє приділення уваги розвитку інституту відносин власності щодо ефективного поєднання її різноманітних форм в сільському господарстві; необхідність зміни інститутів рентних та орендних відносин; недосконалість функціонування інститутів ринку ресурсів для села (землі, капіталу, праці); важливість розвитку інституту підприємництва тощо.

Зрештою, високий ступінь невизначеності є перешкодою для укладання довгострокових договорів між учасниками інституціонального середовища та позбавляє їх інвестиційної зацікавленості. Саме поглиблене дослідження нормативно-правового забезпечення інституціонального середовища в аграрному секторі економіки України, на нашу думку, може стати передумовою його подальшого вдосконалення, оскільки законодавство описує основні положення взаємодії всіх суб'єктів аграрно-економічних відносин і надає (чи позбавляє) стимулів для сталого розвитку галузі та сільської місцевості в цілому.

Список використаних джерел

1. Бородіна О. М. Інституційний розвиток сільського господарства та села України і Росії та його гармонізація з європейською політичною практикою / О. М. Бородіна // Економіка України. - 2012. - № 11. - С. 48-61.

2. Голуб Т І. Історичний досвід та аналіз тенденцій державної підтримки розвитку аграрного сектора України / Т. І. Голуб // Молодий вчений. - 2015 - № 4 (19). - С. 54-57.

3. Держава і реформи в Україні: аналіз державної політики в умовах трансформації суспільства : [монографія] / О. Л. Валевський. - К. : НАДУ при Президентові України, 2007. - 316 с.

4. Кириленко І. Г Аграрна реформа в Україні: надбання, проблеми / І. Г. Кириленко // Економіка АПК. - 2005. - № 5. - С. 8-14.

5. Латинін М. А. Аграрний сектор економіки України: механізми державного регулювання : [монографія] / М. А. Латинін. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006. - 320 с.

6. Малік М. Й. Інституціоналізація аграрного підприємництва: трансформація та ефективність / М. Й. Малік, О. Г. Шпикуляк // Економіка АПК. - 2010. - № 7. - С. 132-139.

7. Малік М. Й. Реформування власності і реструктуризація підприємств АПК / М. Й. Малік // Економіка АПК. - 2007. - № 11. - С. 9-13.

8. Оцінка впливу Угоди про асоціацію / ЗВТ між Україною та ЄС на економіку України : [наук. доп.] / В. М. Геєць, Т. О. Осташко, Л. В. Шинкарук ; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. - К., 2014. - 102 с.

9. Роздайбіда О. В. Економіко-правові аспекти державної аграрної політики України / О. В. Роздайбіда, О. В. Білинська // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія “Економічна теорія та право” : зб. наук. пр.- Х. : Право, 2010. - № 3. - С. 152-161.

10. Стратегічні напрями інституційного забезпечення розвитку аграрного сектора в Україні. - К. : НІСД, 2014. - 45 с.

11. Трансформація інституціонального механізму природокористування в умовах глобалізації: екологічні імперативи та системні суперечності : монографія З. В. Герасимчук, І. М. Вахович,

12. А. Голян, А. О. Олексюк. - Луцьк : Надстир'я, 2006. - 228 с.

Размещено на Allbest.ur