Детермінація ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін інформаційно-комунікативного простору

кандидат юридичних наук Мандзюк О.А.

Анотація

Стаття присвячена детермінації ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін інформаційно-комунікативного простору. Надано визначення поняття інформаційно-комунікативного простору як відкритої системи, якій властиві самоорганізація і нерозривний зв'язок із соціальними змінами та деталізація змісту аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності. Виокремлено чинники, що створюють специфічні особливості функціонування інформаційно-комунікативного простору. Представлений авторський підхід до класифікації факторів, що безпосередньо впливають на безпрецедентне ускладнення інформаційно-комунікативного простору. Проаналізовано кожен із факторів окремо.

Ключові слова: інформація, аналітика, аналітична діяльність, інформаційно-комунікативний простір, правове регулювання, фактори ускладнення інформаційно-комунікативного простору.

Аннотация

Статья посвящена детерминации осложнения аналитической деятельности динамикой изменений информационно-коммуникативного пространства. Дано определение понятия информационно-коммуникативного пространства как открытой системы, которой свойственна самоорганизация, неразрывная связь с социальными изменениями и детализация содержания аналитической и информационно-аналитической деятельности. Выделены факторы, создающие специфические особенности функционирования информационно-коммуникативного пространства. Представлен авторский подход к классификации факторов, непосредственно влияющих на беспрецедентное осложнение информационно-коммуникативного пространства. Проанализирован каждый из факторов в отдельности.

Ключевые слова: информация, аналитика, аналитическая деятельность, информационно-коммуникативное пространство, правовое регулирование, факторы осложнения информационно-коммуникативного пространства.

Summary

The article is devoted to the determination of the complication of analytical activity by the dynamics of changes in the information and communicative space. The definition of the concept of information and communicative space as an open system, which is characterized by self-organization and inextricable connection with social changes and the detailed content of analytical and informational-analytical activity, is given. The factors that create specific features of the functioning of information and communication space are highlighted. The author's approach to the classification of factors directly affecting the unprecedented complication of the information and communicative space is presented. Each factor is analyzed separately.

Key words: information, analytics, analytical activity, information and communication space, legal regulation, factors of complication of information and communication space.

Постановка проблеми. Концепт «комунікативний простір» увійшов до наукового обігу наприкінці XX ст. як міждисциплінарне поняття, що розвивалося у парадигмі теорії комунікації філософами, лінгвістами, соціологами, психологами, фахівцями з паблік рілейшенз та діяльності ЗМІ.

Окремо функціонував (до речі, в розумінні деяких науковців продовжує функціонувати) концепт «інформаційний простір». При цьому його умовно розподіляють на світовий та національний. Даючи визначення останньому, В.М. Варенко пропонує розуміти його як «інформаційне середовище, в якому здійснюються інформаційні процеси та інформаційні відносини щодо створення, збирання, відображення, реєстрації, накопичення, збереження, захисту і поширення інформації, інформаційних продуктів та інформаційних ресурсів, на яке поширюється юрисдикція держави» [1, с. 33-34].

Поява науки інформаціології призвела до певного переформатування термінології, адже процеси комунікації нерозривно пов'язані із формуванням і поширенням інформації. Отже, у науковій літературі останнім часом здебільшого прийнято вживати термінологічне сполучення «інформаційно-комунікативний простір».

Окремі аспекти правового регулювання аналітичної діяльності стали об'єктом наукового дослідження таких вчених, як С. Алексеев, Ф. Брецко, В. Копєйчиков, В. Горшенев, О. Зайчук, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми методологічних засад дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права відображені у працях В. Баскакова, В. Варенка, М. Дімчогло, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір'ян, Б. Кормича, П. Матвієнко, О. Кохановської, В. Ліпкана, О. Логінова, О. Мандзюка, А. Марущака, В. Політало, Л. Рудник, О. Стоєцького, І. Сопілко, К. Татарникової, В. Цимбалюка, К. Череповського та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття інформаційно-комунікативного простору базується на розумінні, що такий феномен, яким є інформація, з'являється в результаті її створення, лінгвістичної або візуальної репрезентації через мовні або символьні знаки. У подальшому ця інформація поширюється за допомогою засобів комунікації. Завдання права полягає в тому, щоб утримувати інформаційно-комунікативний простір (принаймні на рівні систем міжнародного або державного) від деструктивних проявів, регулювати правовідносини між суб'єктами в інформаційній сфері, внормовувати режими поширення й доступу до інформації.

Вчені схиляються до думки, що інформаційно-комунікативний простір (ІКП) являє собою відкриту систему, якій властива самоорганізація і нерозривний зв'язок із соціальними змінами [2]. Деякі науковці вважають, що досліджуване поняття цілком збігається з поняттям «медіапростір», а тому вони можуть бути взаємозамінними [3, с. 134]. Ми не погоджуємося з цим повного мірою, оскільки ІКП, нехай і в дещо іншому вигляді, фактично існував ще до появи і широкого поширення інформаційних технологій. Він охоплює усі суспільно значущі сфери життя суспільства.

Так само вважаємо дискусійною тезу про те, що сучасний інформаційно-комунікативний простір існує незалежно від соціальної структури суспільства [3, с. 134]. Таке розуміння суперечить соціальній природі теорії комунікації. Можна казати лише про деяку трансформацію, що спричинило поширення інтернету як транскордонного утворення, проте навіть кількість людей, що мають до нього доступ або хочуть і можуть ним користуватися, зумовлюється соціальною структурою суспільства. За нашими спостереженнями, на показник доступу і користування інформаційними ресурсами може впливати низка факторів, зокрема:

- панування тоталітарного режиму, що штучно створює бар'єри на шляху поширення інформації (наприклад у КНДР);

- низький рівень матеріального статку певної частини соціуму, що не дозволяє мати електронні засоби і користуватися інформаційними технологіями;

- значна кількість у суспільстві людей похилого віку, які віддають перевагу питанням підтримання здоров'я, аніж пошуку новин, мають пріоритети міжособистісного спілкування, навіть якщо іноді воно відбувається на рівні чуток і пліток;

- певний сегмент суспільства, представлений занадто релігійними особами, які свідомо уникають благ цивілізації й обмежують спілкування зі схожими до себе людьми.

Нами перелічені лише окремі чинники, що створюють специфічні особливості функціонування інформаційно-комунікативного простору. Ми навели їх із метою спростувати думку, що ІКП у розумінні медіапростору існує незалежно від соціальної структури суспільства. Наша позиція полягає в тому, що така залежність не просто існує, а вона безпосередньо формує структуру інформаційно-комунікативного простору в кожній конкретній державі, оскільки від політичних, демографічних, економічних аспектів життєдіяльності суспільства ІКП набуває своєрідного забарвлення та специфічної неповторності.

З метою визначення, як саме трансформація інформаційно-комунікативного простору детермінує зміни аналітичної діяльності, представимо класифікацію факторів, що безпосередньо впливають на безпрецедентне ускладнення ІКП. Оскільки таких факторів існує безліч, є сенс згрупувати їх по найбільш узагальнених ознаках. Розглянемо, на нашу думку, найбільш суттєві.

Глобалізація суспільства. Вона стала можливою лише за умов значного прискорення науково-технічного прогресу із втіленням проектів, які до цього існували лише у фантазіях мрійників. Бурхливий розвиток інформаційних технологій, підвищення потужності транспортних засобів, що дало змогу людям легко пересуватися з мінімізацією шляху у часі, призвели до зростання у геометричній прогресії інтерференції культур, наукових і побутових поглядів, появи певних стандартів мислення, поглядів на спосіб життя (поняття благополуччя, кар'єри, успішності), нової узагальненої системи цінностей, що не обмежується державними кордонами чи національними (ментальними, історичними) установками. У такий спосіб незмінно відбувається умовна руйнація кордонів, денаціоналізація, а то й втрата національної ідентичності. Спостерігається перетворення національних ринків інформаційних послуг на всесвітні, що створює підстави для введення до наукового обігу поняття «інформаційна глобалізація». У цьому зв'язку буде доречним навести цитату з наукової статті С.Д. Глухарьова: «Практично національного-інформаційно-комунікативного простору у теперішній час не існує. Є простори з більшою або меншою часткою державної участі, але повністю його контролювати не вдається нікому» [3, с. 134]. Така ситуація свідчить про відставання фактичного правового регулювання на рівні кожної окремої держави чи інституцій міжнародного права від реалій буття. Це означає, що законодавці й урядовці не повного мірою розуміють масштаби перетворень, і завдання аналітиків полягає в тому, щоб відстежити основні тенденції, спрогнозувати їх можливі наслідки і запропонувати моделі оптимізації законотворчої й нормотворчої діяльності.

Інформатизація. Ця група чинників нерозривно пов'язана з процесами глобалізації суспільства. Крім того, метафорично інформатизацію можна вважати матір'ю глобалізації. Наша позиція підтверджується й поглядами Н.А. Кузнецовой яка вважає: «Інформатизація веде до створення єдиного світового інформаційного простору, в рамках якого здійснюється споживання інформації, народження, зміна, збереження і найголовніше обмін між суб'єктами цього простору людьми, організаціями, державами» [4, с. 32].

Стрімка динаміка розвитку інформаційних технологій призводить до швидкої архаїзації обладнання, програмного й апаратного забезпечення. Ці процеси наочно може уявити навіть пересічний громадянин, далекий від питань інформатизації, на прикладі еволюції від готових телефонів до смарт-, а згодом і планшетфонів.

Така динаміка зумовлює розв'язання як у масштабах держави, так і на рівні окремого аналітика проблеми навчання, переучування, самовдосконалення й роботи на випередження в компетентнісному фаховому плані. Це стосується не тільки IT-аналітиків, а й усіх осіб, які професійно займаються аналітичною діяльністю, адже без спирання на новітні технології говорити про якісне дослідження не доводиться. Відносимо цей складник структури аналітичної діяльності до особистісної компоненти. З позицій правового регулювання, держава має відстежувати ці аспекти та стимулювати освітню діяльність як на рівні вишів, так і на рівні самостійного навчання (автодидактики). Тим більше, що виникнення такого новітнього напряму педагогіки, як електронне й дистанційне навчання (e-learning), поява відкритих університетів, електронних бібліотек, доступних навчальних ресурсів відкриває для цього величезні можливості.

Якщо розглядати це питання в аспекті інформаційного поля, то йдеться про навчальний контент, який сам по собі може виступати об'єктом аналітичної діяльності для визначення ступеню впровадження досягнень інформаційної науки і створення рекомендацій з оптимізації змісту освіти й освітньої діяльності загалом. У сучасних умовах ці питання калейдоскопічно висвітлюються у працях науковців-освітян, проте широкомасштабної систематичної аналітичної діяльності в цьому напрямі не проводиться.

Проте поширення інформаційних технологій загострило проблему прав інтелектуальної власності. Нестача матеріальних ресурсів, правовий нігілізм призводять до активного використання «піратського» інформаційного забезпечення. Тож у межах аналітичної діяльності має відбуватися двоаспектний рух: 1) беззаперечний перехід на ліцензійні програмні продукти усіх аналітичних центрів і аналітичних підрозділів державних установ і закладів (управлінський і фінансовий аспект аналітичної діяльності); 2) відстеження масштабів порушення прав інтелектуальної власності в межах держави, вироблення засад для формування єдиної інформаційної політики й удосконалення правових норм і приписів із метою припинення правопорушень у зазначеній сфері (об'єктна та процесуальна компонента аналітичної діяльності). Аналітики також спроможні розробити механізм подолання хибної громадської думки щодо поблажливого ставлення до несанкціонованого використання інформаційних продуктів. Це можна вважати місією виведення України до категорії інформаційно-цивілізованих країн.

Ще одна складова частина аналітичної діяльності набуває нового сенсу завдяки інформатизації. Йдеться про процедури опитування, які є необхідними для створення емпіричної бази дослідження. Якщо раніше опитування здебільшого відбувалося у формі анкетування або ж формалізованого інтерв'ю, то тепер з'явилися можливості масового опитування через електронні ресурси безвідносно місцезнаходження інтерв'юера або часу доби. Урізноманітнилися і його форми: вони, окрім модернізованих опитувальників, що дають змогу у подальшому автоматизувати обробку результатів, можуть проводитися непрямим шляхом через вивчення громадської думки під час оцінювання вербальної або візуальної інформації у соціальних мережах (так звані «лайки»), коментарях до блогів і твітів. Аналіз цих відомостей дає змогу спрацювати на упередження і спрогнозувати небажані прояви асоціальної поведінки окремих осіб або угруповань.

Загалом інформатизація суттєво впливає на суспільний розподіл праці, створюючи пріоритет праці розумової (до речі, це й передбачали теоретики постіндустріального суспільства), принципово змінює характер самої праці, зокрема аналітичної. Завдяки новітнім інформаційним технологіям стало можливим створення творчих колективів аналітиків, які мешкають у різних місцях, іноді навіть у різних державах. Та і саме робоче місце аналітика в таких умовах може бути де завгодно, була б відповідна техніка і доступ до інтернет-ресурсів.

Отже, можна зазначити, що інформатизація виступає ядром трансформації інформаційно-комунікативного суспільства і впливає на здійснення аналітичної діяльності практично у всіх аспектах.

Трансформація квантитативних і квалітативних показників сфери інформаційних відносин. Широке поширення інформаційних технологій призвело до суттєвого збільшення обсягів інформації. Як категорія, що підлягає вимірюванню й обрахуванню, ці обсяги можуть бути віднесені до квантитативних показників сфери інформаційних відносин. Тож процеси пошуку, збору, обробки і зберігання необхідної інформації, які є невід'ємною частиною аналітичної діяльності, суттєво ускладнюються. Вони зумовлюють інтенсифікацію праці, необхідність використання певних технологій, які дають змогу охоплювати значні інформаційні потоки.

До квантитативних показників також належать темпи отримання нової інформації. Якщо раніше інформаційні процеси природно уповільнювалися через можливості пошти, редакційні процеси випуску газет і телепередач, то в результаті дії новітніх технологій будь-які новини за лічені хвилини стають відомими громадськості. Тож і в аналітиці виникає потреба в постійному і швидкому оновленні баз даних, миттєвому реагуванні на події, факти, відомості. інформаційний комунікативний соціальний самоорганізація

Необхідно враховувати й те, що не вся інформація у цих потоках є корисною і достовірною. Значні її обсяги займає реклама, а іноді те, що може вважатися шкідливою інформацією (спам, порнографія тощо). Оцінка таких матеріалів, з точки зору їх наповнення, належить до квалітативних показників. У такий спосіб на аналітиків покладаються функції, які диференціюються залежно від об'єкта дослідження: функція відбору (селекції), перевірки достовірності (верифікація) інформації.

Специфіка квалітативного ракурсу аналітичної діяльності полягає в тому, що вона перебуває у площині семіотики як знакової системи. Варто зазначити, що зазвичай аналітики сфери інформаційних відносин звикли працювати з вербалізованими формами представлення інформації, тобто з текстами. Переорієнтація діяльності, поширення її об'єктних меж має відбуватися з урахуванням появи і швидкого поширення специфічного символьного кластеру ІПК, який утворює своєрідні коди метамови суспільства.

До останнього часу вчені дотримувалися думки, що образи і символи практично не підконтрольні державі [5, с. 223]. Проте нещодавні події в Україні суттєво збільшили питому вагу застосування тих чи інших символів або боротьби з тими, які несуть наповнення, протилежне домінуючій позиції. Так, під час урочистостей із нагоди Дня Державного Прапору 23 серпня 2015 р. Президент України П. Порошенко сказав: «Наш прапор це більше ніж символ, а часом важливіший за життя» [6].

Заборона комуністичної та націонал-соціалістичної (нацистської) символіки, передбачена відповідним Законом України, ухваленим Верховною Радою України від 9 квітня 2015 р. [7], ставить перед експертами-аналітиками завдання щодо систематизації й диференціації таких символів, рекомендацій щодо застосування цього Закону, зокрема із дотриманням прав людини. Одразу треба сказати, що зазначений Закон набув широкого резонансу як в Україні, так і за її межами. Виникло чимало проблем щодо його застосування, особливо в частині символіки комуністичного режиму. Законодавці сюди віднесли не тільки графічні зображення й атрибутику (прапори, серп і молот, плуг (рало), п'ятикутну зірку, пам'ятники), а й музичні твори (гімни СРСР, УРСР), вербалізовані символи (назва комуністичної партії, гасла, написи, цитати осіб, які обіймали керівні посади в КПРС або в КПУ), а також топоніми (назви областей, міст, вулиць, бульварів тощо). П. З ст. 4 цього Закону одразу містить перелік, на які випадки не поширюються норми цього акта.

Симптоматично, що, з позицій семіотики, законодавець поширив традиційне символьне поле, включивши до нього і музичні твори. Вочевидь, на його думку, суспільно небезпечним є не сам звуковий ряд і композиція, а ті асоціативні зв'язки, які виникають через прослуховування твору. Це означає, що аналітик, який спеціалізується на сфері інформаційних відносин, займаючись квалітативними аспектами професійної діяльності, має бути компетентним у багатьох галузях і брати до уваги навіть можливі психологічні аспекти сприйняття тих чи інших символів.

Однак у законодавчій діяльності у такому разі висвітлено тільки вершину айсберга. Семіотичне поле є значно ширшим і воно потребує свого осмислення й унормування, якщо потрапляє до площини правовідносин, зокрема інформаційних. Саме від аналітиків залежить, в якому руслі цей процес рухатиметься далі.

Ще один аспект аналітичної діяльності полягає у вивченні дискурсу, під яким розуміється зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими чинниками; текст, узятий у подвійному аспекті; мовлення, яке розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їх свідомості (когнітивних процесах) [8,с. 136-137].

Значення дискурсу добре визначив М. Фуко, який писав: «Дискурс а цьому не перестає вчити нас історія це не просто те, через що являють себе світу битви й системи підпорядкування, а й те, заради чого б'ються, те, чим б'ються, влада, якою прагнуть заволодіти» [9, с.52].

Ми пропонуємо ввести до наукового обігу авторське поняття дискурсу в аналітичній діяльності, яке інтегрує семіотичні, лінгвістичні, філософські, соціокультурні, психологічні аспекти, на які спирається аналітик під час реконструкції смислів, екстралінгвістичних факторів з урахуванням умов, обставин, взаємовідносин суб'єктів, що дає змогу відтворити підтекст і контекст, комунікативних цілей, найбільш об'єктивної інтерпретації даних і подолання ентропії інформації.