Громадський контроль за діяльністю органів судової влади: теоретико-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru

ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ОРГАНІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Олійник В.М.

аспірант

(Класичний приватний університет)

Досліджено проблему громадського контролю за діяльністю органів судової влади з позицій науки теорії держави і права. Наголошено, що у демократичному суспільстві підвищення рівня довіри до влади, в тому числі судової з боку громадськості можливе завдяки реалізації громадського контролю. Здійснено теоретико-правовий аналіз вітчизняного законодавства та виокремлено групи нормативно-правових актів в сфері регулювання громадського контролю за діяльністю органів судової влади. Розкрито роль ЗМІ у процесі контролю за діяльністю суду.

Ключові слова: взаємодія, органи судової влади, громадянське суспільство, громадський контроль, громадський контроль за діяльністю органів судової влади.

громадський контроль суд влада

The article investigates the problem of public control over the activity of the judiciary from the standpoint of the science of state and law theory. It is emphasized that in a democratic society raising level of public trust in the government, including the judiciary, is possible through the implementation of public control. The theoretical and legal analysis of the domestic legislation ensuring the implementation of public control over the activity of the judicial authorities is carried out with the aim of its generalization, systematization and further improvement and bringing it to European standards. The following groups of normative legal acts are singled out in the field of regulating public control over the activity of the judiciary, namely the Constitution of Ukraine, laws of Ukraine, subordinate legal acts and international legal acts. It is proposed to pass the Law of Ukraine “On Public Control” and define its structure. It is determined that the activity of mass media is, firstly, one of the forms of indirect control, on which its effectiveness depends to a large extent, and secondly, an important means of communication between the judiciary and the public. The development of the information society has been put by the state authorities, in particular the judiciary, in order to increase the role and importance of the media in shaping the outlook of citizens. By informing the public, the media form the ability of people to analyze the activities of the authorities and increase the responsibility of the latter.

Keywords: interaction, judicial authorities, civil society, public control, public control over the activity of the judicial authorities.

Постановка проблеми

Однією із ознак правової держави традиційно визнається незалежність суду і здійснюваного ним правосуддя. Для досягнення цієї мети необхідна модернізація всієї національної системи судової влади, програма кардинальних та результативних змін у судовій гілці влади. Особлива увага при цьому приділяється питанню взаємодії органів судової влади та інститутів громадянського суспільства.

В ефективній комунікації зацікавлені як органи судової влади, так й інститути громадянського суспільства. В Україні існують усі передумови для створення нової моделі взаємодії органів судової влади та інститутів громадянського суспільства, серед яких слід виділити наявність суспільного запиту на реформи державного апарату та підвищення рівня правової свідомості українських громадян. У контексті цього, з метою подальшого розвитку процесу комунікації суду та громадськості, необхідним є забезпечення здійснення громадського контролю за діяльністю органів судової влади.

Нині актуальність проблеми громадського контролю за діяльністю органів судової влади обумовлена як теоретичним, так і практичним характером.

Аналіз публікацій, в яких започатковано роз'яснення даної проблеми. На сучасному етапі значний вклад у питання функціонування органів державної влади, зокрема судової, та інститутів громадянського суспільства зробили такі вітчизняні та зарубіжні дослідники, як В. Авер'янов, Р. Алексі, С. Алєксєєв, Е. Аннерс, Ю. Барабаш, Д. Баронін, Ж.-Л. Бержель, У. Блекстон, С. Бобровник, М. Вільгушинський, Л. Вінокурова, Ю. Грошевий, К. Девіс, П. Каблак, С. Ківалов, М. Козюбра, A. Колодій, В. Костицький, Л. Москвич, Л. Наливайко, О. Петришин, В. Погорілко, С. Прилуцький, A. Селіванов, Т. Струс-Духнич, В. Тацій, В. Тихий, Ю. Тодика, П. Уокер, В. Федоренко, Л. Фрідмен, Ю. Шемшученко та ін. Справедливо відзначити, що роботи вказаних авторів також заклали фундамент у дослідження обраної проблематики. Разом із цим, аналіз науково-дослідних робіт з питання громадського контролю за діяльністю органів судової влади надав можливість констатувати, що комплексні опрацювання цієї проблематики з позицій науки теорії держави і права майже не здійснювалися, лише переважно в поодиноких наукових публікаціях.

Метою статті є проведення комплексного аналізу проблеми громадського контролю за діяльністю органів судової влади з позицій науки теорії держави і права.

Виклад основного матеріалу

Підконтрольність органів державної влади громадянському суспільству характерна ознака як демократії, так і демократичної держави. З цього приводу В. Ткаченко відзначає, що соціальне призначення демократії знаходить прояв і в такій її функції як функція контролю, котра спрямована на забезпечення діяльності органів держави у межах їх компетенції [1, с. 33-34], його думку підтримує О. Скакун [2, с. 164] та ін. Слушною є думка А. Ялбулганова, який відзначає, що як держава, так і громадянське суспільство повинні мати однакові повноваження, в результаті чого громадянське суспільство зможе ефективно боротися зі зловживаннями в сфері державного управління, оскільки контролює діяльність чиновницького апарату, допомагає виявити правопорушення, які здійснюються в процесі функціонування державної влади [3, c. 16].

Х. Ортега-і-Гассет вважав, що міцною буде лише та влада, котра спирається на підтримку громадської думки [4]. Як слушно вказує Л. Москвич, довіра громадян - це особливе джерело сили судової влади й одночасно показник її ефективності. Влада, що не має підтримки населення, є не життєздатною. Збереження такого стану справ може призвести до підвищення соціальної напруги в суспільстві. Зміцнення ж авторитету суду сприятиме досягненню суспільного визначення цього інституту, що виявлятиметься в довірі до нього [5, с. 25]. Так, одним з показників ефективності заходів реформування судової системи, що провадяться в Україні має стати підвищення рівня довіри до суду, адже сьогодні відбувається поступова трансформація характеру правосуддя - від репресивного до відновлювального. В демократичному суспільстві підвищення рівня довіри до влади, в тому числі судової з боку громадськості можливе завдяки реалізації громадського контролю, що може стати одним із першочергових заходів реформування судової системи в Україні й дати поштовх до створення ефективної судової системи.

В сучасних умовах державотворення та реформування правових інститутів, необхідним є теоретико-правовий аналіз вітчизняного законодавства, що забезпечує здійснення громадського контролю за діяльністю органів судової влади, з метою його узагальнення, систематизації і подальшого удосконалення та приведення до європейських стандартів.

Враховуючи те, що правове регулювання у сфері сутності і значення громадського контролю за діяльністю органів судової влади не охоплює всі напрями його функціонування є необхідним комплексне вивчення його правових засад. Аналіз законодавства, в залежності від юридичної чинності дозволяє виокремити наступні групи нормативно-правових актів в сфері громадського контролю за діяльністю органів судової влади, а саме: Конституція України, закони України, підзаконні нормативно-правові акти та міжнародні нормативно-правові акти.

Основним нормативним базисом здійснення громадського контролю в Україні є Конституція України, зокрема ч. 1 ст. 5 передбачає, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, яку він здійснює безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Згідно ч. 1 ст. 38, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами.

За період незалежності України з метою вирішення проблеми комплексного законодавчого врегулювання функціонування громадського контролю були здійсненні спроби розробити проект Закону України про громадський контроль, серед них щонайменше п'ять відповідних законопроектів зареєстрованих у Верховній Раді України різних скликань. Незважаючи на те, що у вітчизняній законотворчій діяльності відсутня однозначна концепція та спільне бачення громадського контролю за діяльністю органів судової влади зазначені проекти законів показують прагнення утвердити демократичні інститути в Україні. Розробка подібного суспільно важливого закону є нагальною потребою в умовах сьогодення, адже наявність практичних проблем пов'язаних зі становленням громадського контролю унеможливлю поспішне створення такого закону.

Після проведення аналізу поданих законопроектів Закон України «Про громадський контроль» може бути структурований таким чином: Розділ І. Загальні положення; Розділ ІІ. Правовий статус суб'єктів громадського контролю; Розділ ІІІ. Форми та порядок реалізації громадського контролю; Розділ ІУ. Рішення за результатами реалізації громадського контролю; Розділ У. Фінансування витрат з реалізації громадського контролю; Розділ VI. Відповідальність за порушення законодавства у сфері громадського контролю; Розділ VII. Міжнародна діяльність; Розділ УІІІ. Прикінцеві положення.

Правові засади громадського контролю розвивають, конкретизують і деталізують норми законів з метою їх всебічного розуміння та повноцінної реалізації підзаконні нормативно-правові акти. Підзаконні правові акти, як і закони, не діють системно, проте з метою виявлення перспектив удосконалення правового регулювання громадського контролю за діяльністю органів судової влади, необхідним є дослідження положень підзаконних правових актів.

До підзаконних нормативно-правових актів, які забезпечують реалізацію громадського контролю відносяться: Укази Президента України від 01 серпня 2002 р. «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади»; від 07 лютого 2008 р. «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування»; Постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. «Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади»; «Взаємодія держави та інститутів громадянського суспільства» від 03 лютого 2011 р.; Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затверджена Указом Президента України від 24 березня 2012 р. та ін.

Говорячи про нормативно-правову базу інституту громадського контролю, яка повинна спиратись на ґрунтовні комплексні теоретичні та практичні дослідження, необхідно зазначити, що сьогодні Україна має міжнародні (європейські) зобов'язання, які вона взяла на себе під час набуття членства та в рамках співробітництва у таких інституціях, як ООН, ОБСЄ, Рада Європи, НАТО, ЄС тощо. Названими організаціями розроблено правила, рекомендації та стандарти, які стосуються організації та здійснення громадського контролю в окремих сферах суспільного життя та мають бути імплементованими у національне законодавство.

Серед основоположних документів не можна залишити поза увагою міжнародні нормативно-правові акти, серед яких: Загальна декларація прав

людини; Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; Європейська хартія місцевого самоврядування та Додатковий протокол; Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції тощо. Проаналізувавши зазначені міжнародні документи, слід зазначити, що у них не містяться положення, які передбачали б безпосереднє право здійснення громадського контролю за діяльністю органів судової влади, проте вони містять положення в яких передбачається можливість, а подекуди й необхідність здійснення громадського контролю.

Не можна не згадати про євроінтеграційні плани, які знайшли своє закріплення, наприклад, у Законі України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу». На практиці дієвість їх виконання та застосування є низькою. Ігнорування законодавцями значення інституту громадського контролю призвело до фактичного накопичення нормативно-правових актів, що не діють системно і узгоджено. У таких умовах нагальною потребою є прийняття єдиного закону, яким необхідно регламентувати інститут громадського контролю.

С. Прилуцький зауважив, що в умовах сьогодення громадський контроль за судовою владою може мати дві форми: пряму - забезпечується через безпосередню участь представників громадянського суспільства у здійсненні правосуддя (народних засідателів, присяжних) та опосередковану - забезпечується через відкритість та гласність судочинства, можливість доступу громадян і ЗМІ до судової інформації та її об'єктивне висвітлення [6, с. 348-349]. Враховуючи специфіку організації та функціонування судової системи, діяльність ЗМІ, є: по-перше, однією з форм опосередкованого контролю, від якої значною мірою залежить її ефективність; по-друге, важливим засобом комунікації між судовою владою і громадськістю. Так, розвиток інформаційного суспільства поставив органи державної влади, зокрема судової перед необхідністю підвищити роль та значення ЗМІ у формуванні світогляду громадян. Інформуючи населення, ЗМІ формують у людей здатність аналізувати діяльність влади та підвищують відповідальність останньої.

Враховуючи те, що обмежень допуску журналістів на судові засідання існувати не повинно, крім тих, що встановлені законом, саме створення ефективної системи взаємодії судів та ЗМІ є актуальним завданням сьогодення. Обставини, за наявності яких публіка і преса можуть бути не допущені судом, є однаковими як у національних нормативно-правових актах, так і у міжнародних нормативно-правових актах. Цінностями, загроза яким зумовлює необхідність обмеження доступу представників ЗМІ на весь судовий розгляд або його частину є: інтереси моралі, громадський порядок чи національна безпека в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

ЗМІ є тим медіумом-посередником, який саме і забезпечує зв'язок між державою та суспільством. Незалежні медіа втілюють і репрезентують громадську думку як соціальний інститут та як «четверта влада» здійснюють функції спостерігача та контролера за діяльністю законодавчої, виконавчої та судової влади. Важливість ЗМІ для громадянського суспільства полягає також у створенні символічної публічної сфери - уявної загально-громадської трибуни, яка може бути використана для висловлення та лобіювання суспільних і місцевих інтересів [7, с. 169-183]. Однак, слід зауважити, що взаємодія судів із ЗМІ - проблема складна, оскільки українські ЗМІ ще не пройшли етап засвоєння загальновизнаних правил доброчесності та поваги до представників судової гілки влади, що на практиці утворило інформаційний вакуум, який проявляється у відсутності ефективного налагодженого механізму взаємодії ЗМІ і судів, чітких принципів висвітлення їх роботи.

Слід зазначити, що стандарти взаємодії судів та ЗМІ зафіксовано в міжнародних актах. Відповідно до Резолюції № 1296 Економічної та соціальної ради ООН від 11 листопада 1994 р. поширено Мадридські принципи взаємодії ЗМІ та суддівської незалежності. Головним положенням документа є твердження про те, що функцією та правом ЗМІ є збір та поширення серед громадськості інформації, висловлювань та критичних тверджень про судочинство, а також висвітлення судових справ до, після та під час судового розгляду без порушення при цьому презумпції невинуватості [8].

У відносинах судової влади зі ЗМІ головною метою має бути захищеність суддів від тиску громадської думки, навіяної висновками ЗМІ у справі, що розглядається чи буде розглядатися. Водночас, суспільство повинно мати вільний доступ до зали судового засідання через ЗМІ. І як справедливо зазначив, М. Саф'ян, суди не повинні боятися громадської думки і не повинні бути звільнені від критики ЗМІ. Юридична сила та остаточність вироків не виключають можливості такої критики, оскільки правосуддя є одним із найважливіших учасників суспільної гри в демократичній правовій державі. Також не можна будувати авторитету судів на заборонах і відсутності доступу до інформації. Як правило, це має зворотний ефект [9, с. 119].

Однак, на практиці можуть бути випадки, коли публікації в ЗМІ не тільки не підвищують авторитет органів судової влади, а й зменшують рівень довіри до них у суспільства. Критика дій судді у публікації в ЗМІ є неоднозначним питанням. Для налагодження взаємодії між ЗМІ та суддями необхідним є впровадження практики європейських країн.

Висновки

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що в Україні європейська інтеграція набуває якісно нового змісту - з декларативного зовнішньополітичного курсу вона поступово перетворюється на комплексну внутрішню політику реформ. На цьому етапі актуальності набуває контроль як необхідна складова державного та суспільного життя, чинник розвитку громадянського суспільства. Аналіз законодавства, в залежності від юридичної чинності дозволив виокремити наступні групи нормативно-правових актів в сфері регулювання громадського контролю за діяльністю органів судової влади, а саме: Конституція України, закони України, підзаконні нормативно-правові акти та міжнародні нормативно-правові акти. Ігнорування законодавцями значення інституту громадського контролю призвело до фактичного накопичення нормативно-правових актів. Так, на сьогодні, в Україні у зв'язку з відсутністю послідовності, взаємозв'язку й взаємодії нормативно-правових актів, неузгодженості між законами різних галузей законодавства, нормативно-процесуальними та міжнародними актами досі не прийнято спеціального закону, який би передбачав правове підґрунтя для названого інституту. З огляду на це, увага вітчизняних авторів має бути зосереджена, навколо дослідження правового регулювання громадського контролю, зокрема у спеціальному законі - Законі України «Про громадський контроль», що зумовлено необхідністю уніфікації правового матеріалу з метою ефективного регулювання громадського контролю.

Бібліографічні посилання

1. Основы государства и права / под ред. В.В. Комарова. Харьков: Одиссей, 1994. 200 с.

2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. Харків: Консум, 2005. 656 с.

3. Ялбулганов А.А. О правовом регулировании государственного финансового контроля. Юрист. 1999. № 2. С. 16-18.

4. Ортега-і-Гасет. Вибрані твори / пер. з ісп. В. Бурхарда, В. Сахна, О. Товстенко. Київ: Основи, 1994. 420 с.

5. Москвич Л. Суспільна довіра до суду як показник ефективності судової влади. Вісник Верховного суду України. 2011. № 2 (126). С. 25-30.

6. Прилуцький С.В. Судова влада і громадянське суспільство: взаємозв'язок, місце та роль у правовій державі. Правова держава. 2010. Вип. 21. С. 342-351.

7. Смородинський В. Проблема систематизації функцій судової влади. Вісник Академії правових наук України. 2004. № 3 (38). С. 34-42.

8. Романюк О. Відкритість судових процесів: українська практика і міжнародні стандарти. URL: http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/world_joumalists/vidkritist_sudov ikh_protsesiv_ukrainska_praktika_i_mizhnarodni_standarti/.

9. Саф'ян М. Роль суддів при побудові громадянського суспільства. Судоустрій і судочинство в Україні. 2007. № 7. С. 114-121.

Размещено на Allbest.ru