Напрями вдосконалення електронного судочинства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Напрями вдосконалення електронного судочинства в Україні

П.В. Цимбал

Л.В. Омельчук

Л.Л. Калініченко

Актуальність обраної теми обумовлена тим, що, відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6) [1]. Проте належна діяльність судової влади на сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства та державного управління неможливі без ефективних і дієвих інструментів електронного судочинства.

Важливу роль у трансформації судочинства відіграє розповсюдження інформаційних та комунікаційних технологій у судовій діяльності, які призвели до появи нового терміна - «електронне судочинство» і поставили перед юридичною наукою завдання: визначити його поняття та характерні ознаки для ефективної автоматизації класичних процесуальних дій безпосередньо в судовій системі.

Повноцінне існування демократичної держави неможливе без системи відкритого і швидкого судочинства, але загальний стан впровадження інформаційних технологій, що автоматизують роботу судів та процесуальних дій у судовій системі України, не можна вважати доцільним [8]. Натомість підвищення ефективності судової діяльності в умовах формування інформаційного суспільства передбачає впровадження в неї інформаційних та комунікаційних технологій, які б дозволили забезпечити дотримання відповідних стандартів і принципів електронного судочинства.

На сьогодні правова наука має у своєму розпорядженні достатній масив теоретичних і практичних розробок з питань правового регулювання впровадження як електронного урядування загалом, так і електронного судочинства, яким займалися такі вчені-правознавці: А.В. Аносов, О.В. Бринцев, О.О. Вдовіна, Ю.В. Гришко, О.С. Кисельов, Н.В. Кушакова-Костицька, А.Є. Мошков, Л.Р. Сердюк, Г.В. Татаренко, М.В. Чижов та ін.

Зазначимо, що інструменти електронного урядування мають на меті не лише автоматизувати класичні державні послуги, а й суттєво трансформувати саму систему державного управління, посприяти посиленню його прозорості та зменшити потенційний корупційний складник. Це дійсно так, адже належне урядування на нинішньому етапі розвитку державних та сучасних інформаційних технологій просто неможливе без ефективних важелів управління.

На користь потреби та доцільності ширшого впровадження інформаційних технологій в юридичній діяльності свідчать напрацьовані державами-членами Ради Європи галузеві акти, серед яких варто відмітити Рекомендації (2001) 2 щодо побудови та перебудови судових систем і правової інформації в економічний спосіб, Рекомендації (2001) 3 щодо надання громадянам судових та інших юридичних послуг з використанням новітніх технологій, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи 28 лютого 2001 року. Цими міжнародними актами стимулюються судова влада, інші користувачів юридичних інформаційних систем до використання опцій нових технології з метою модернізації судових процесів, зміцнення суспільної довіри й гарантування дотримання інтересів правосуддя, напрацювання рекомендацій для впровадження інформаційних систем у правосудді.

Зокрема, вказані рекомендації передбачають забезпечення можливості: 1) відкриття провадження за допомогою електронних засобів; 2) здійснення подальших процесуальних дій у рамках провадження в середовищі електронного документообігу; 3) одержання відомостей про хід справи шляхом одержання доступу до судової інформаційної системи; 4) одержання інформації про результати провадження в електронній формі (п. 3). Досягнення визначених завдань відбуватиметься за умови дотримання вимог безпеки й таємниці приватної інформації.

Із урахування позитивного досвіду міжнародної спільноти та відповідно до Концепції галузевої програми інформатизації судів загальної юрисдикції та інших установ судової системи було створено Єдину судову інформаційну систему України. Вона передбачає функціонування підсистем, завдяки яким вирішуються як організаційні й управлінські проблеми всередині судів, так і проблеми комунікації з іншими учасниками судового процесу. Серед таких: система «Електронний суд» з можливістю отримання інформації щодо стадій розгляду судової справи; надсилання процесуальних документів електронною поштою учасникам судового процесу; надсилання судової повістки у вигляді SMS-повідомлень; сплати судового збору он-лайн [7, с. 108].

Н.В. Кушакова-Костицька має рацію, стверджуючи, що ера «електронного правосуддя» в Україні - ще віддалена перспектива, однак перші кроки у створенні електронного судочинства зроблені, і невдовзі електронні новації замінять паперову рутину та суттєво полегшать звернення громадян до суду, з одного боку, та зроблять діяльність вітчизняних судів менш корумпованою і більш ефективною - з іншого [5, с. 107].

Поряд із цим назріла проблема внесення відповідних змін щодо застосування в судочинстві електронних технологій до процесуальних норм чинного законодавства, а також розробка і прийняття нормативних актів, що врегулювали б правові засади комп'ютеризації судочинства. Загалом же можна висловити оптимістичні прогнози щодо застосування у національному судочинстві електронних технологій [3].

Відповідно до законопроекту «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 6232, що було прийнято Верховною Радою України 03.10.2017, передбачається нормативне врегулювання процесуальних механізмів, які мають забезпечити ефективний, справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав і свобод особи в суді, а одним із завдань - поетапне запровадження інструментів «електронного правосуддя», що надасть змогу звертатися до суду, сплачувати судовий збір, брати участь у розгляді справи та отримувати необхідну інформацію і документи електронними засобами; удосконалення системи забезпечення неупередженого розподілу справ між суддями, зокрема визначення судді або складу колегії суддів на всіх стадіях судового провадження [6].

У Пояснювальній записці до цього законопроекту вказано, що норми останнього передбачають широкі можливості здійснення судочинства із застосуванням інформаційних технологій, зокрема вчинення всіх процесуальних дій через засоби електронного зв'язку з відповідними механізмами ідентифікації та безпеки.

Учасникам справи забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, не залишаючи свого житлового або робочого приміщення, а для свідків, експертів - у приміщенні іншого суду. Ця можливість дійсно дозволить заощадити час і кошти судів та учасників процесу, але й дозволить суттєво зменшити терміни розгляду справ. Проте доцільно відмітити, що у разі фактичної відсутності усіх сторін у залі судового засідання при проведенні його у режимі відеоконференції передбачається обов'язкова трансляції засідання в мережі Інтернет. У зв'язку із цим виникатиме питання можливості забезпечення нерозголошення передбачених законом видів інформації, що є таємницею, в тому числі при проведенні закритого судового розгляду. Також проблема видається нині як забезпечення надійності захисту відповідного каналу трансляції в мережі, так і, власне, питання покладання відповідних обов'язків на відповідальних осіб.

Матеріали справ зберігатимуться, як правило, в електронному вигляді, що спростить доступ до них учасників справи, усуне часові, фінансові та організаційні витрати, пов'язані із пересилкою матеріалів справи з одного суду до іншого, спростить аналіз та узагальнення судової практики.

Цей законопроект став щаблем до регулювання порядку поступового переведення судочинства у режим «електронного суду». Зауважимо, що, відповідно до перехідних положень законопроекту, Державній судовій адміністрації України рекомендовано до 31 березня 2018 року забезпечити створення та належне функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Проте як у сфері наукової полеміки, так і стінах самого законодавчого органу підіймається питання недосконалості окремих положень законопроекту N° 6232.

Передбачене провадження судочинства із використанням інструментів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка має забезпечувати обмін документами в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу й участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції (статті 6, 14, 43, 223, 328 нової редакції ГПК України; 14, 44, 248 нової редакції ЦПК України; 18, 229 нової редакції КАСУ) викликає окремі обґрунтовані побоювання щодо правозастосування. Нині, на жаль, частина громадян України, зокрема у віддалених невеликих населених пунктах, не має можливості користуватися новітніми інформаційними технологіями через низький рівень матеріального забезпечення населення. Така ситуація супроводжуватиметься зверненнями до судів у «паперовій формі», що поставить осіб у нерівне становище як у питаннях сплати ставку судового збору, так і можливості належного доступу до правосуддя. Відповідне порушення принципу рівності усіх громадян перед законом фактично врази ускладнить доступ до правосуддя і, як наслідок, призведе до порушення права особи на судовий захист.

Спірним, хоча можливо доцільним для перехідного періоду, є невідокремлення паперового документообігу від електронного, суперечності ж можуть призвести до порушень та втрати паперових оригіналів документів при здійсненні судочинства [2].

Передбачено, що «у разі неможливості розгляду справи судом в електронній формі з технічних причин, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, справа розглядається за матеріалами в паперовій формі, для чого матеріали справи невідкладно переводяться в паперову форму у порядку, встановленому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему». Ця може призвести до дуалізму у системі документообігу при реалізації правосуддя, що створюватиме умови для можливих зловживань з боку зацікавлених осіб.

Також викликає проблеми у правозастосування питання використання електронного цифрового підпису, оскільки питання його валідності напряму пов'язане із можливістю визнання будь-якого засвідченого вказаним чином електронного документа, який подається до суду (у тому числі як доказ), на будь-якій стадії судового процесу недійсним, що виключатиме об'єктивний та вчасний розгляд [2].

Процедура електронного правосуддя не відповідає гласності та відкритості судового процесу як основним засадам судочинства. Зокрема, у статті 11 Закону України «Про судоустрій та статус судів» передбачено, що «судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом».

При цьому інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого, є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України. Крім того, відповідно до частини 3 статті 11 вищезазначеного закону розгляд справ у судах відбувається відкрито, у відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь-які особи. Основні принципи гласності і відкритості судового процесу також закладені також у статі 129 Конституції України.

Слід зазначити, що запровадження «Електронного суду» є досить складним та фінансово затратним процесом. Зокрема, є ряд перешкод для реалізації такого проекту в Україні, а саме: економічна, соціальна, культурна нерівність і, як наслідок, інформаційна нерівність; відсутність стратегії планування судової гілки влади; значна фінансова еквівалентність зазначеного проекту; зростання ризиків поширення інформаційної злочинності. Вищевказані ризики негативно впливають на реалізацію конституційного принципу доступності правосуддя [4, с. 56].

Враховуючи це, на нашу думку, доцільно здійснювати подальший розвиток моделі електронного суду у таких напрямах.

По-перше, необхідно зменшити економічну і соціальну нерівність населення держави, підвищити його культуру, зокрема в інформаційній сфері. У цьому напрямі слід підвищити доступність мережі Інтернет пересічним громадянам, провести інформаційну просвітницьку кампанію про можливості й переваги електронних сервісів у судочинстві.

По-друге, стратегія впровадження інформаційно-телекомунікаційної системи у судову гілку влади має бути пріоритетним напрямом державної політики як у сфері реформування судочинства, так і в цілому політики щодо державного електронного урядування. Практика свідчить, що наразі пріоритетами є люстрація суддів та реорганізація судів, недопущення виплати належної заробітної плати працівникам судової системи, а питання матеріально-технічного забезпечення судів залишається другорядним і його вирішення стимулюється завдяки міжнародним програмам та грантам.

По-третє, розвиток електронного судочинства неможливий без наукового осмислення суті цього явища, його потенційних ризиків та переваг, аналізу законодавства на предмет необхідності змін і доповнень. Однак комплексні наукові розробки останнього наразі відсутні.

Також безпосереднє впровадження електронного судочинства неможливе без відповідного нормативно-правового підґрунтя та фінансового забезпечення. Серед перспективних заходів у цьому напрямі це: включення до бюджетного законодавства статті видатків на впровадження облаштування судів належними техзасобами; напрацювання методичних рекомендацій роботи з програмою; навчання працівників апарату судів і суддів; проведення інформаційної політики серед населення та створення місць загального доступу громадян до мережі Інтернет тощо [4, с. 57].

Реалізація заходів в окреслених напрямах можлива завдяки ефективному моніторингу з боку державних і неурядових органів та організацій.

У підсумку можна зробити висновок, що подальше розширення функціональних можливостей вітчизняної моделі електронного судочинства є закономірним наслідком розвитку суспільства на сучасній стадії. Вона об'єктивно спонукає законодавця та уряд до реалізації відповідних заходів з метою приведення нормативно-правового регулювання цієї сфери правовідносин до рівня технічного прогресу.

Вирішення нагальних проблем судової влади та доступ до правосуддя має здійснюватися паралельно із соціально-економічними змінами в Україні, належним фінансуванням, оскільки відповідна офісна техніка та програмне забезпечення на сьогодні не є дефіцитом, і за виваженого підходу перейти в електронну форму судочинства можна протягом року.

Однак без руху в окреслених напрямах модель повного електронного судочинства наразі є передчасною, а її запровадження, відповідно до запропонованих законодавцем векторів, може призвести до порушення механізмів реалізації принципів (засад) судочинства, що лише підвищить рівень недовіри до судової влади в Україні.

Список використаних джерел

електронний судочинство процесуальний

1. Конституція України: від 28.06.1996 № 254к/96-ВР / ВР України // База даних «Законодавство України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 254%D0%BA/96-%D0%B2%D 1%80.

2. Висновок Головного науково-експертного управління парламенту: від 08.06.2017 до законопроекту: від 23.03.2017 № 6232 / ВР України // База даних «Законодавство України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc34?id=&pf3 511=61415&pf35401=425925.

3. Електронне судочинство: сучасний стан та перспективи розвитку [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://yurincom.com/ua/yuridichniy_visnyk_ukrayiny/overview/?id=5533.

4. Камінська І.В. «Електронний суд» як гарантія доступності правосуддя / І.В. Камінська // Вісник Академії адвокатури України. - 2013. - № 3. - С. 52-60.

5. Кушакова-Костицька Н.В. Електронне правосуддя: українські реалії та зарубіжний досвід / Н.В. Кушакова-Костицька // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. - 2013. - № 1. - С. 103-109.

6. Проект Закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів: від 23.03.2017 № 6232 / ВР України // База даних «Законодавство України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_ 1?pf3511=61415

7. Рубцов С.С. Інноваційні технології в механізмі забезпечення транспарентності судової влади / С.С. Рубцов // Право та інноваційне суспільство. - 2016. - № 1. - С. 107-112.

8. Цимбал П.В. Початковий етап досудового провадження у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) / Цимбал П.В., Мілевський О.П., Власова Г.П., Фрідман-Козаченко М.М. - Ірпінь, 2012. - 238 с.

Размещено на Allbest.ru