Генезис становлення та розвитку правоохоронних органів, що здійснюють досудове розслідування злочинів у сфері оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Генезис становлення та розвитку правоохоронних органів, що здійснюють досудове розслідування злочинів у сфері оподаткування

З часу проголошення незалежності Україна перебуває в процесі реформування системи органів державної влади та місцевого самоврядування, форм і методів їхньої роботи, територіальної організації влади, пошуку способів й інструментів забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Невідкладним завданням, що потребує своєчасного вирішення Українською державою в сучасних умовах, залишається успішне завершення реформи правоохоронної системи. Це неможливо здійснити без належного теоретичного осмислення природи і сутнісних характеристик правоохоронної діяльності, механізму її забезпечення і реалізації, врахування закономірностей реформування цього напряму державної діяльності в зарубіжних країнах, вітчизняного історичного досвіду і потреб населення [12].

Питання реформування системи правоохоронних органів є предметом досліджень як українських, так і зарубіжних вчених, таких як: О.М. Бандурка, В.К. Бабаєв, Ю.А. Ведєрніков, С.І. Гессен, Ю.М. Голонд, К.Ф. Гуценко, В.М. Дубінчак, М.В. Коваль, В.В. Копєйчиков, К. Г Кравчук, О.І. Леженіна, В. Г Лукашевич, М.І. Мельник, В.В. Молдован, О.В. Негодченко, В.Л. Ортинський, В.І. Осадчий, А.О. Осауленко, І.В. Солов'євич, О.О. Теличкін, О.Д. Тихомиров, Ю.О. Тихомиров, О.В. Тюріна, М.І. Хавронюк, В.Г. Фатхутдінов, В.Л. Франк, П.І. Хамула, Р.Я. Шай, В.К. Шкарупа, О.В. Шмоткін, Н.С. Юзикова та ін.

Аналізуючи культуру первісних общинних утворень і племен, можна стверджувати, що в

додержавний період у зародкових формах існували елементи інституту правоохоронних органів, оскільки додержання первісних традиційних норм, різного роду табу (заборон) було аксіомою для всіх членів роду та племені. Невиконання усталених правил поведінки призводило до засудження та покарання порушників віри і звичаїв. Так, у первісну епоху розвитку людства учинялися діяння, які нині кваліфікуються як злочини. Будь-які провини у первісному суспільстві були наслідками порушення встановлених норм поведінки - звичаїв, традицій, а захисною реакцією на порушення був розшук винуватця та помста. Отже, діяння, розшук особи, яка його вчинила, та її покарання у прямому й переносному розумінні повсякчас супроводжували життєдіяльність будь-якого суспільства. Тому цілком логічним є твердження про існування прототипів сучасних правоохоронних органів у додержавному суспільстві.

Як засвідчують історичні джерела, норми звичаєвого права зароджувалися на українських землях з І століття н.е. та врегульовували порядок здійснення кровної помсти, а також деяких процесуальних дій (присяга, ордалії, оцінка показань свідків). Поступове витіснення влади жінки і становлення епохи патріархату не означало зникнення традицій, що формувалися впродовж тисячоліть. Традиції знайшли свій природно-правовий відблиск у звичаях, що врегульовували поведінку на початковому етапі одержавленого суспільства. Згадку про такі звичаї до утворення давньоруської держави можна знайти у літописах і повідомленнях зарубіжних авторів. Так, розповідаючи про східнослов'янські племена, літописець у «Повісті врем'яних літ» зазначав, що ці племена «имяхуобычаисвои, и закон отецсвоих, и преданья, каждосвойнрав» [5, с. 34].

З розвитком феодалізму окремі звичаї родового ладу, які можливо було використовувати в інтересах панівного класу, поступово трансформувалися у норми звичаєвого права. Наявність правил поведінки породила потребу в їхній реалізації, викритті, встановленні винних осіб у вчиненні протиправних діянь, а отже, наявності правоохоронних органів.

Соціально-економічні та політичні відносини між племенами, які проживали на території українських земель у IX столітті, зумовили виникнення могутнього державного утворення - Київської Русі, яке залишило епохальний слід в історії формування державності та правотворчих і правозастосовних процесів. Вони мають нерозривний зв'язок з питанням становлення правоохоронних органів та вироблення правоохоронної функції. Доказом правотворчих, а також правозастосовних процесів є факти втілення звичаєвого права у письмових джерелах. Хоча вивчення староруського права ускладнюється відсутністю єдиного кодифікованого акта, який зберігав би норми і традиції розвитку держави Русі, однак норми тогочасного права можна відшукати у звичаях, традиціях, літературних джерелах. Такими літературними джерелами є Перший Києво-Печерський звід (1074 р.), Повість врем'яних літ (1113-1114 рр.), Київський літопис (1113-1200 рр.), Галицько-Волинський літопис (1209-1292 рр.), договори Русі з греками Х ст. та законодавчий збірник «Руська Правда» ХІ-ХІІ стст., що зберігся у складі літописів. Проаналізувавши ці джерел, можна зробити висновок, що ранньофеодальна держава Київська Русь, для якої були притаманні майнове розшарування населення, привілейоване становище феодального класу, мала витоки зародження правоохоронної функції.

Спеціалізованих правоохоронних органів, звісно, не було, однак їхні функції первісно здійснювали князь та його повірені (вірники, мечники, тіуни). Цих осіб можна кваліфікувати як первісних працівників правоохоронних органів, оскільки за свої повноваження та розслідування провин вони одержували утримання від місцевого населення [2, с. 54].

Водночас правоохоронна діяльність у період Київської Русі частково бере витоки зі сфери княжої волі як свідомої поведінки і діяльності князя під час розслідування протиправних діянь. І це тому, що княжа воля реалізувалася початково, передусім у нормативно-правовому форматі. Руська Правда містить язичницькі норми, княжі грамоти, церковну судову практику, русько-візантійські договори та інші виявлення княжої волі. У нормах законодавчого збірника тісно переплітаються матеріальні та процесуальні положення, в яких також можна виявити окремі ознаки правоохоронних органів. У науковому сенсі прийнято поділяти збірник на три редакції: коротку, широку і скорочену.

Значну роль у формуванні Руської Правди відіграла й судова діяльність князів, яка підтвердила велике значення судового прецеденту як джерела права Київської Русі. Наприклад, посилання на конкретні судові рішення можливо знайти у ст. 23 короткої редакції, ст. 2 широкої редакції, де зазначено, зокрема, що так судив Ярослав, так вирішували і його сини [8, с. 47].

Враховуючи вищевикладене, можна стверджувати, що Руська Правда у короткій (а згодом і у широкій) редакції є основним кодифікованим джерелом права первісних правоохоронних органів раннього феодалізму. Цей законодавчий збірник має двоякий характер, адже містить два види норм: матеріальні, які регулюють суспільні відносини щодо права власності зобов'язального, сімейного, спадкового, кримінального прав, та процесуальні, які передбачають порядок судочинства загалом та розслідування злочинів, тобто правоохоронну функцію.

Отже, започаткування та становлення правоохоронних органів на українських землях сягає першої пам'ятки права - Руської Правди періоду Київської Русі. Хоча цей збірник неодноразово був об'єктом дослідження, однак проблематика визначення прототипуправоохоронних органів потребує аргументованого дослідження норм саме широкої редакції пам'ятки в контексті з'ясування особливостей формування правоохоронних функцій.

Розпад Київської Русі як держави (30-ті роки XII століття) - закономірний результат її економічного й політичного розвитку. Правонаступником Київської Русі стало Галицько - Волинське князівство (1199 р. - 60-ті роки XIV століття), у якому збереглися елементи розслідування, притаманні Київській Русі.

Руська Правда як кодекс Київської Русі й Галицько-Волинського князівства втратила своє пряме значення лише наприкінці XV століття внаслідок поневолення українських земель владою князів литовських. У Великому Князівстві Литовському державно-правові форми давньої Русі органічно продовжилися й еволюціонували. Більше того, право Великого Князівства Литовського розвивалося на засадах староруського права та його правоохоронної практики.

Тематика становлення правоохоронних органів знаходить свої витоки й у законодавчій пам'ятці литовської держави XVI століття - Литовському статуті, який мав три редакції (1529 р., 1566 р., 1588 р.). Питання визначення органів, які здійснюватимуть правоохоронну діяльність, відповідало загальній тенденції внутрішньої політики Великого Князівства Литовського як держави. Зокрема, сутність такої внутрішньої політики полягала в тому, щоб «з ласки господарської зберегти старовину, закріпити соціальний, політичний і юридичний лад землі» [3, с. 107].

Переломним моментом для розвитку правоохоронних органів на українських землях стала політична унія між Литвою і Польщею, що супроводжувалася вдосконаленням норм староруського права шляхом застосування юридичних надбань Польської держави, запозиченням їхньої практики регулювання суспільних відносин. Так, основним досягненням литовсько-польської доби з питань розвитку правоохоронної діяльності є виділення процесуального права в окрему галузь та доповнення судового процесу різними процесуальними діями [10, с. 91]. Литовський статут діяв ще впродовж століття після занепаду Великого Князівства Литовського. Він слугував джерелом національного права Лівобережної України й був чинним на значній частині української території майже до середини ХІХ століття.

Вагому роль у формуванні національних ідеалів та правосвідомості українського суспільства відіграв період українсько-козацької доби. На Запорізькій Січі було запроваджено полковий устрій, відповідно до якого правоохоронна діяльність здійснювалася отаманами і гетьманами [1, с. 17-19]. Н.П. Сиза у своїй праці зауважила, що за часів українсько-козацької доби правоохоронна функція реалізовувалася у кримінально-процесуальному провадженні, де джерелами доказів були: пояснення сторін, показання свідків, призначення «оскарженого», присяга, допити на муках, документи, речові докази [9, с. 84]. Вважаємо, що позиція Н.П. Сизої щодо реалізації правоохоронної функції у кримінально-процесуальному провадженні за часів українсько-козацької доби повністю обґрунтована. Фактично такі різновиди правоохоронної діяльності, як розшукова діяльність, досудове розслідування, охорона громадського порядку, здійснювалися уповноваженими органами державної влади.

Що ж до Московського царства, під владу якого потрапила частина українських земель, то в його законодавстві також можна знайти витоки правоохоронної діяльності саме у розвитку характерних елементів обвинувально-розшукового процесу. Аналіз нормативно-правових актів тогочасного періоду надає можливість стверджувати, що правовими витоками існування правоохоронних органів у ті часи є: 1) Соборне уложення 1649 р., за яким правоохоронні функції покладалися на осіб, які здійснювали розшук губних старост, та земську поліцію [11, с. 163]; 2) Указ Петра І «Об учреждении Петром І правительствующего Сената» (22.02.1711), відповідно до якого створено фіскальну службу з повноваженнями щодо контролю та нагляду за органами державної влади; 3) Указ Петра І «Об учреждении полицейской канцелярии» (20.05.1715), за яким правоохоронні функції покладалися на поліцейську службу; 4) маніфест «Об учреждении министерств» (8 (20).09.1802), де серед восьми створених міністерств було й Міністерство внутрішніх справ.

Протягом XVII-XX століть правоохоронні органи формувалися з чітким розподілом функцій та визначенням завдань. Основною метою цих правоохоронних органів було забезпечення безпеки державного механізму та конституційного ладу. До системи правоохоронних органів належали поліція, прокуратура, жандармерія, органи служби державної безпеки.

Упродовж 1917-1921 рр. на теренах сучасної України було створено такі вітчизняні правоохоронні органи, як жандармерія, варта Гетьманату, народна міліція Директорії, розвідка, контррозвідка, прокураторія, органи безпеки Директорії, інші спеціальні служби, основні завдання яких були боротьба зі злочинністю, забезпечення правопорядку та правомірної поведінки в державі.

Основними завданнями правоохоронних органів радянської доби були: дотримання соціалістичної законності, забезпечення централізму влади, охорона громадської безпеки та громадського порядку, дотримання прав і свобод людини та громадянина, зокрема права на життя і здоров'я, запобігання розвитку безпритульності тощо. До основних правоохоронних органів цього періоду слід віднести міліцію [7] та прокуратуру [6].

З моменту ухвалення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року й Акта незалежності України від 24 серпня 1991 року правоохоронні органи зазнали кардинального реформування. Витоками нормативно-правового закріплення статусу правоохоронних органів за часів незалежності України є Конституція України, закони України «Про міністерства і державні комітети Української РСР», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Службу безпеки України» та інші. Маємо наголосити на істотних змінах у завданнях правоохоронних органів, до яких належить забезпечення законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, рівності, гласності та позапартійності.

Що стосується злочинів у сфері оподаткування, то відповідно до статті 216 Кримінально - процесуального кодексу України досудове розслідування цих злочинів здійснюють слідчі органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства. На сьогодні таким органом є структурний підрозділ Державної фіскальної служби України - податкова міліція. Крім того, залежно від суб'єктного складу злочини у сфері оподаткування можуть розслідуватися Національним антикорупційним бюро України.

Згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 1996 року «Питання державних податкових адміністрацій» у складі Державної податкової адміністрації України було утворено податкову поліцію, що з лютого 1998 року називається податковою міліцією [4]. Податкову міліцію створили на базі підрозділів з боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування Міністерства внутрішніх справ України та працівників підрозділів податкових розслідувань.

У лютому 1998 року Верховна Рада України схвалила зміни до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та до Кримінально-процесуального кодексу Україниу зв'язку з утворенням податкової міліції. Після прийняття зазначених законів податкова міліція в Україні стала повністю легітимною.

Пізніше положення щодо функцій та правових основ діяльності податкової міліції були внесені до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи законом від 5 липня 2012 року. Нині діяльність податкової міліції регулюється Податковим кодексом України.

Після проголошення незалежності створення податкової міліції як нової державної структури було обумовлене гостротою проблем, пов'язаних із ускладненням криміногенної обстановки, зростанням економічної злочинності, зокрема й податкової, поширенням правового нігілізму і низьким рівнем загальної правової та податкової культури населення. Функціональна структура органів податкової міліції складалася відповідно до потреб держави в правоохоронній сфері в той період і постійно змінювалася відповідно до пріоритетів як загальної стратегії державного управління, так і конкретних цілей правоохоронної системи.

Податкова міліція виникла в період формування і розвитку ринкових відносин, є продуктом реформ з одним із найважливіших механізмів їхнього проведення. В умовах переходу до ринкової економіки податкова система, одним із основних елементів якої є податкова міліція, стає вирішальним фактором забезпечення економічної, а отже, й національної безпеки країни. Від того, наскільки ефективною буде її діяльність, багато в чому залежить успіх соціально - економічного розвитку України в умовах її модернізації.

Виконуючи завдання боротьби з податковою злочинністю, якій властива висока міра латентності, органи податкової міліції беруть участь у структурному регулюванні прихованих процесів у суспільстві, при цьому діяльність податкової міліції є погодженою єдністю її конкретних функцій.

Сьогодні податкова міліція вже перейшла в стадію стійкого організаційного розвитку, однак процес переорієнтації її функцій, як і раніше, триває і обумовлений змінами в українському суспільстві та впливом цих змін на зміст її правоохоронних завдань. Водночас, починаючи з 2016 року, йдуть дискусії про ліквідацію податкової міліції як органу, який дискредитував себе в очах суспільства, та створення нового незалежного органу - Службу фінансових розслідувань.

Правоохоронні органи як ефективний інструментарій забезпечення законності у державі за своєю сутністю відомі давно. Докорінні політичні, соціальні й економічні зміни в Україні охопили всі сфери суспільного життя та істотно вплинули на організацію правоохоронної діяльності, дотримання принципів діяльності правоохоронних органів, а також їхню структуру і характер. Водночас, як свідчить статистика, стан злочинності в державі становить вагому загрозу національній безпеці України. Злочинність - один із негативних чинників, що впливає на ефективність діяльності органів державної влади, підриває стабільність і систему правопорядку, захищеність прав, свобод і законних інтересів громадян.

Потенційні можливості правоохоронних органів на сьогодні важко переоцінити. Проведений аналіз історичних пам'яток права щодо виникнення та розвитку правоохоронних органів підтверджує, що у вітчизняному праві відповідні органи (а саме їхні повноваження, функції, ознаки) отримували самостійне правове визнання на кожному етапі суспільного розвитку. Правоохоронні органи беруть свої витоки з моменту започаткування правоохоронної діяльності й залежать від рівня розвитку правових норм та механізмів їхньої реалізації.

Список використаних джерел

правоохоронний досудовий оподаткування злочинність

1. Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність. Частина 1 / О.М. Бандурка. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 244 с.

2. Боняк В.О. Становлення та розвиток правоохоронних органів України: історико-правовий аспект: матеріали міжкафедрального круглого столу «Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико-правові підходи дослідження» (Харків, 23 жовтня 2012 р.) / В.О. Боняк. - Харків: ХНУВСУ 2012. - С. 53-56.

3. Дорошенко Д. І. Нарис історії України: в 2-х т. / Д. І. Дорошенко. - Т 1. - К.: Глобус, 1991. - 238 с.

4. Питання державних податкових адміністрацій: Указ Президента України: від 30 жовтня 1996 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1013/96

5. Повість врем'яних літ. Літопис (За Іпатським списком) / пер. з давньоруської, післяслова, коментар В.В. Яременка. - К.: Рад. письменник, 1990. - 558 с.

6. Про затвердження «Положення про прокурорський нагляд»: постанова ВУЦВК: від 28 червня 1922 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://textbooks.net.ua/content/view/ 1042/17/

7. Про організацію міліції: Декрет РНК України: від 19 лютого 1919 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/dlib/item/0000180

8. Руська правда. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій / упоряд. С. Юшков. - К.: Вид-во НАН України, 1935. - 193 с.

9. Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство України в добу Гетьманщини / Н. Сиза. - К.: Українська видавнича спілка, 2000. - 120 с.

10. Статути Великого князівства Литовського: в 3-х т. / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Т ІІІ: Статут Великого князівства Литовського 1588 року: у 2-х кн. - Кн. 1. - Одеса: Юрид. літ., 2002. - 672 с.

11. Тихомиров М.Н. Соборное уложение 1649 года / М.Н. Тихомиров, П.П. Епифанов. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1961. - 346 с.

12. Цимбал П.В. Проблеми досудового розслідування податкових злочинів та вдосконалення слідчої діяльності / П.В. Цимбал, В.О. Шамрай // Науковий вісник: збірник наукових праць УДФУ - Ірпінь, 1997. - №> 1. - С. 83-85.

Размещено на Allbest.ru