Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії: окремі питання правового регулювання та правозастосування

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії: окремі питання правового регулювання та правозастосування

Соколов О.В., аспірант

кафедри кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності

У статті здійснено аналіз наукових робіт вітчизняних процесуалістів та практики застосування норм Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують підстави й порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Виокремлено прогалини, які негативно позначаються як на ефективності взаємовідносин слідчого, прокурора зі слідчим суддею, так і на рівні правової захищеності учасників кримінального провадження. Також обґрунтовано доцільність теоретичного розроблення зазначеного питання для подальшого використання у вітчизняній нормотворчій діяльності. негласний слідчий дія процесуальний

Ключові слова: кримінальний процес, негласні слідчі (розшукові) дії, слідчий суддя, реалізація прав людини, отримання доказів.

В статье проведен анализ научных работ отечественных процессуалистов и практики применения норм Уголовного процессуального кодекса Украины, регламентирующих основания и порядок проведения негласных следственных (розыскных) действий. Выделены пробелы, которые негативно сказываются как на эффективности взаимоотношений следователя, прокурора со следователем судьей, так и на уровне правовой защищенности участников уголовного производства. Также обоснована целесообразность теоретической разработки данного вопроса для дальнейшего использования в отечественной нормотворческой деятельности.

Ключевые слова: криминальный процесс, негласные следственные (розыскные) действия, следственный судья, реализация прав человека, получение доказательств.

Sokolov O.V DECISION OF THE INVESTIGATIVE JUDGE FOR PERMISSION TO PERFORM SECRET INVESTIGATIVE (SEARCH) ACTIONS: SOME ISSUES OF LEGAL REGULATION AND ENFORCEMENT

The article analyzes the scientific works of domestic scholars of procedural law and the practice of applying the norms of the Criminal Procedure Code of Ukraine regulating the grounds and procedure for conducting unsolicited investigation (search) actions. Spaces that negatively affect both the effectiveness of the relationship between the investigator, the prosecutor and the investigating judge, and at the level of legal protection of participants in criminal proceedings are highlighted. The expediency of theoretical development of this issue for further use in the domestic norm-setting activities is also justified.

Key words: criminal procedure, secret investigative (search) actions, investigative judge, realization of human rights, obtaining evidence.

З початку 80-х рр. ХХ ст. в європейських країнах спостерігається нова тенденція, що полягає в наданні діяльності, яка за своєю правовою природою є оперативно-розшуковою, процесуальної форми. До таких країн можна віднести Великобританію, Німеччину, Бельгію, Францію, Італію тощо.

Ця тенденція не оминула й країни пострадянського простору, у яких із 2000-х рр. у межах реформування національного кримінального процесуального законодавства з'явились нові процесуальні засоби доказування, що за своїм характером наближаються до передбачених раніше чинним законодавством оперативно-розшукових (Литва, Естонія, Латвія, Молдова тощо). Такі спеціальні (таємні) слідчі дії мають різну назву й види відповідно до національного законодавства, проте їх правова природа залишається єдиною.

Реформування досудового слідства в цьому напрямі мало на меті вирішення таких завдань:

розповсюдження судового контролю на більшість таємних слідчих дій;

унормування підстав і порядку проведення таємних слідчих дій;

обмеження можливості проведення таємних слідчих дій кримінальними провадженнями про тяжкі та особливо тяжкі злочини;

встановлення строків проведення таємних слідчих дій і порядку їх продовження;

упровадження процедури повідомлення особі про проведення щодо неї таких дій;

визнання за протоколами таємних дій аналогічного доказового значення, як і за протоколами слідчих дій [6, с. 4-5].

В Україні вищевказані новації були реалізовані в 2012 р. з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), який містить главу 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії» та передбачає 13 видів таких процесуальних дій.

Відповідно до ст. ст. 31, 32 Конституції України кожному гарантоване право на приватне спілкування, а також право на таємницю його особистого й сімейного життя. З огляду на те, що під час проведення негласних слідчих (розшу- кових) дій спеціально уповноваженими органами вищевказані конституційні гарантії зазнають тимчасових обмежень, законодавцем було передбачено щодо 11 негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НС(Р)Д) обов'язкові заходи судового контролю.

Варто зазначити, що процесуальному статусу слідчого судді в кримінальному провадженні та його повноваженням присвятили наукові праці відомі процесуалісти Ю.М. Грошевий, І.В. Гловюк, В.О. Попелюшко, В.Т. Маляренко, Л.М. Лобойко, А.Р. Туманянц, С.Л. Шаренко, О.Г. Шило та інші. З огляду на багатоаспектність інституту судового контролю під час досудового розслідування його окремі напрями, у тому числі під час проведення НС(Р)Д, досліджено в роботах багатьох вітчизняних авторів, зокрема О.М. Дроздова, Л.І. Аркуші, М.В. Багрія, Р.І. Благути, О.В. Капліної,

А. Колесник, С.О. Гриненка, С.В. Єськова, М.А. Погорецького, О. І. Полюховича, Д.Б. Сергеєвої, Є.Д. Скулиша, Б. Фоміна, Р.М. Шеховцова, М.Є. Шумили, М.О. Яковенко та інших. Водночас аналіз наукових робіт цих авторів та практики застосування норм КПК України, що регламентують підстави й порядок проведення НС(Р)Д, свідчить про те, що недостатньо дослідженими залишились багато питань, які через недосконалість правового регулювання викликають певні труднощі під час правозастосування, що у свою чергу негативно позначається на рівні правової захищеності учасників кримінального провадження та іноді стає причиною допущення помилок під час здійснення досудового розслідування. Цим зумовлюється актуальність звернення до наукового аналізу вказаних питань, формулювання на його підставі обґрунтованих рекомендацій щодо застосування норм КПК України, а також стосовно його подальшого вдосконалення.

Запровадження нового процесуального суб'єкта, уповноваженого на здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні - слідчого судді, викликало в науковій літературі дискусії стосовно сутності й функціональної характеристики його діяльності, а також предмета судового контролю. На думку М.В. Багрія, під судовим контролем варто розуміти діяльність слідчого судді з перевірки, санкціонування або скасування тих чи інших рішень, які приймаються компетентними органами. А вирішення питань, пов'язаних із законністю проведення НС(Р)Д, є однією з форм судового контролю за досудовим розслідуванням кримінального провадження [7]. У свою чергу А.Р. Туманянц під судовим контролем розуміє діяльність слідчого судді, спрямовану на недопущення протиправного й необґрунтованого обмеження конституційних прав і свобод особи на досудових стадіях кримінального провадження шляхом превенції та захисту прав і свобод особи, тобто на їх відновлення в разі порушення [9].

Таке розуміння сутності судово-контрольної діяльності, на наше переконання, відповідає правовій природі цієї діяльності, адже слідчий суддя здійснює контроль не за законністю досудового розслідування, а за дотриманням прав і свобод людини під час його здійснення. Таким чином, діяльність слідчого судді має виражений правозахисний характер.

Згідно із ч. 3 ст. 246 КПК України рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених КПК, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженим із прокурором.

Варто звернути увагу на позицію В.А. Колесника, який слушно зазначає, що вимогу законодавця про прийняття рішення слідчим суддею про проведення НС(Р)Д необхідно розуміти в тому сенсі, що слідчий суддя надає дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а не приймає сам рішення про її проведення, оскільки процесуальний документ, у якому визначено таке рішення слідчого судді, має назву «Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії». Крім того, з огляду на загальні засади кримінального провадження та згідно з положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України варто вважати, що ініціатива в прийнятті рішення про проведення НС(Р)Д має належати слідчому, який здійснює досудове розслідування та повинен підготувати відповідне клопотання й після узгодження його з прокурором подати на розгляд слідчому судді або ж прокурору, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням і має право на прийняття процесуальних рішень у ньому. Без ініціативи слідчого та за відсутності його клопотання чи клопотання прокурора слідчий суддя не має права самостійно виносити ухвалу про проведення НС(Р)Д, оскільки він не здійснює досудове розслідування розпочатого кримінального провадження або ж процесуальне керівництво його здійсненням і не знає про потребу проведення НС(Р)Д в конкретному кримінальному провадженні [10, с. 9-10]. Також аргументованість позиції вказаного науковця підтверджують дослідження Н.В. Глинської, яка слушно зазначає, що різні судово-контрольні провадження на досудовому розслідуванні за всього їх різноманіття виникають виключно за ініціативи інших учасників провадження, об'єктивізованої в скарзі чи клопотанні [11, с. 39].

Відповідно до ст. 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. При цьому судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 369, 371274 КПК України.

На наше переконання, слушною є позиція Н.В. Глинської, яка умовно розподіляє кримінальні процесуальні рішення на акти-дії та акти-документи. На її думку, акти-документи дістають вияв зовні в особливій процесуальній формі із чітко позначеними індивідуальним найменуванням. На відміну від зазначених документів акти-дії вчиняються фактично на підставі рішень, найчастіше не втілених у письмовій формі. Про те, що такі рішення приймаються, можна судити лише з огляду на факт здійснення й отримання результатів провадження конкретної слідчої дії або іншої процесуальної дії. З огляду на роль і функціональне призначення документа в кримінальному процесі автор наголошує на тому, що найважливішим та невід'ємним компонентом кримінальної процесуальної форми є письмовий характер кримінального провадження, а під кримінальним процесуальним документом розуміється специфічний матеріальний об'єкт, у якому в письмовому вигляді зафіксована відповідно до вимог процесуального закону інформація щодо ходу, змісту й результатів діяльності суб'єктів кримінального провадження, а також ухвалені під час такої діяльності рішення [11, с. 27]. Беручи до уваги запропонований критерій поділу кримінальних процесуальних рішень, ухвалу слідчого судді про дозвіл на проведення НС(Р)Д варто віднести саме до актів-документів.

Відповідно до ст. 247 КПК України розгляд клопотань, який згідно з положеннями 21 глави віднесений до повноважень слідчого судді, здійснюється головою або за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває орган досудового розслідування.

Зауважимо, що серед колишніх пострадянських країн, які впровадили у своє кримінальне процесуальне законодавство інститут слідчого судді, лише в Україні судовий контроль за проведенням НС(Р)Д покладено на голову або визначених ним суддів апеляційного суду відповідної юрисдикції, а не на слідчого суддю суду першої інстанції, до обов'язків якого законодавцем віднесено здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час проведення досудового розслідування. У зв'язку із цим доцільно звернутись до позиції О.А. Банчука, який зазначає, що вказана ситуація має виключно історичне пояснення. Так, у 2001 р. під час введення судового порядку санкціонування обмеження таємниці листування й телефонних переговорів вказані повноваження були відданні головам обласних судів (які були одночасно перейменовані в апеляційні). Це робилось також для демонстрації важливості прав людини, що підлягали захисту, підвищення рівня судового захисту та не мало інших правових чи організаційних пояснень. Такий підхід суперечить концептуальній думці, оскільки очевидно, що позиція вищих судів може обмежувати суди нижчих інстанцій під час оцінки законності проведення негласних дій, за якими клопотання щодо їх проведення були задоволені вищими за інстанцією суддями. Крім того, на думку О.А. Банчука, через вказаний підхід значно збільшилось навантаження на суддів апеляційної інстанції, що у свою чергу призводить до порушення строків розгляду клопотань про проведення НС(Р)Д в 6-годинний термін, а їх розгляд має формальний характер [6, с. 8].

На наше переконання, вказана позиція є правильною. З метою більш ефективного й швидкого розгляду клопотань про проведення НС(Р)Д, підвищення рівня правової захищеності людини в кримінальному провадженні та розширення змагальності на досудовому розслідуванні перспективним є подальше наукове опрацювання питання щодо внесення змін до КПК України в частині покладення обов'язку з розгляду відповідних клопотань на слідчих суддів судів першої інстанції, яких значно більше, ніж слідчих суддів апеляційних судів. Це суттєво зменшить навантаження з розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НС(Р)Д та сприятиме об'єктивному вивченню питання наявності підстав до них. Варто зазначити, що для реалізації вказаного нововведення необхідно впровадити (на прикладі реформування слідчих підрозділів органів внутрішніх справ та органів прокуратури) відповідний режим секретного діловодства в судах першої інстанції та надати допуск і доступ до відомостей, що становлять державну таємницю, слідчим суддям цих судів.

Крім того, на нашу думку, подібні зміни до КПК України за рахунок збільшення кількості слідчих суддів, які розглядають відповідні клопотання, сприятимуть вирішенню іншого практичного питання, пов'язаного з проблемами розсекречення в ході досудового розслідування ухвал про дозвіл на проведення НС(Р)Д як правових підстав здійснення таємних слідчих дій.

Зазначене становить сутність інстанційного аспекту проблеми надання слідчим суддею дозволу на проведення НС(Р)Д. Проте цим, безумовно, така проблема не вичерпується, адже існує чимало проблемних питань суто процесуального характеру, дослідження яких є досить актуальним.

Так, відповідно до п. 4 ч. 2 та п. 3 ч. 4 ст. 248 КПК України клопотання про надання дозволу на проведення НС(Р)Д та ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення НС(Р)Д мають містити відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію.

На нашу думку, є нелогічною передбачена законодавцем можливість підготовки одного клопотання та, як наслідок, винесення однієї ухвали про дозвіл на проведення НС(Р)Д щодо декількох осіб, оскільки можливість постановлення ухвали щодо отримання дозволу на проведення НС(Р)Д одночасно в декількох місцях або за декількома речами чинним КПК України не передбачена. Крім того, хибність вказаного рішення підтверджується тим, що для повної, всебічної й об'єктивної перевірки правових підстав для проведення НС(Р)Д слідчим суддею має бути вивчена викладена в клопотанні роль конкретної особи у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також доказова база, якою слідчий, прокурор обґрунтовує необхідність проведення НС(Р)Д. Також необхідність індивідуалізації особи або її ідентифікуючих ознак у відповідному клопотанні та ухвалі підтверджується Роз'ясненнями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання здійснення слідчим суддею суду апеляційної інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні» від 29 січня 2013 р., у яких вказано, що НС(Р)Д провадиться щодо будь- якої особи за наявності, згідно зі ст. 246 КПК України, достатніх підстав вважати, що відповідна процесуальна дія є необхідною для отримання (збирання) доказів або перевірки вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, а інформацію про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб [4, с. 4]. Тому вважаємо за доцільне внести відповідні зміни до КПК України, які виключали б можливість винесення однієї ухвали стосовно декількох осіб.

Згідно з п. 6 ч. 2 та п. 4 ч. 4 ст. 248 КПК України в клопотанні про надання дозволу на проведення НС(Р)Д та ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення НС(Р)Д зазначається вид негласної слідчої (розшукової) дії.

На практиці досить часто це положення закону тлумачиться слідчими суддями переважно буквально, результатом чого є вимога останніх щодо подання слідчим або прокурором на кожний вид НС(Р)Д окремого клопотання, за результатами розгляду якого, відповідно, постановляється окрема ухвала. Така практика призводить до збільшення таємного документообігу й затягування досудового розслідування, що порушує одну із засад кримінального провадження - розумність строків. Хибність подібної позиції окремих суддів підтверджується вищевказаними роз'ясненнями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у яких зазначено, що слідчі судді мають враховувати, що однорідні питання, які необхідно з'ясовувати в межах одного кримінального провадження шляхом проведення НС(Р)Д одного чи різних видів, пов'язаних між собою (при цьому необхідність з'ясування таких питань обґрунтовується однаковими обставинами), можуть ініціюватись слідчим (прокурором) у межах одного клопотання та вирішуватись слідчим суддею однією ухвалою. Наприклад, в одному документі може міститись клопотання про дозвіл на проведення аудіо-, відеоконтролю особи (ст. 260 КПК України) та обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України) з метою встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи; клопотання про дозвіл на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж декількох видів. При цьому слідчий суддя розглядає необхідність проведення таких дій щодо кожного виду НС(Р)Д чи мережі окремо та за відсутності підстав для постанов- лення ухвали про відмову може приймати рішення як про повне, так і про часткове задоволення клопотання (наприклад, щодо частини таких мереж) [4, с. 5].

З огляду на викладене норми чинного КПК України, на нашу думку, потребують подальшого вдосконалення в частині правового закріплення можливості постановлення однієї ухвали слідчого судді щодо декількох негласних слідчих (розшукових) дій.

Також у ч. 4 ст. 248 КПК України зазначається, що ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення НС(Р)Д повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених КПК України. Зокрема, судове рішення має бути обґрунтованим. Згідно із ч. 3 ст. 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені доказами, які досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Із зазначеної норми можна зробити висновок, що ухвала про надання дозволу на проведення НС(Р)Д може бути визнана обґрунтованою лише в тому разі, якщо суд безпосередньо в судовому засіданні дослідив докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження та на які посилається в клопотанні слідчий, прокурор. Водночас відповідно до п. 2.2 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 р. № 114/1042/516/1199/936/1687/5 (далі - Інструкція), клопотання слідчого, прокурора слідчому судді про надання дозволу на проведення НС(Р)Д має відповідати вимогам, зазначеним у ст. 248 КПК України, та матеріалам кримінального провадження, які надаються лише на вимогу слідчого судді для підтвердження необхідності проведення НС(Р)Д. При цьому відповідно до п. 2.4 Інструкції лише на прокурора під час розгляду клопотання слідчого про надання дозволу на проведення НС(Р)Д покладено обов'язок вивчати матеріали кримінального провадження, які є підставою для прийняття рішення про погодження клопотання.

На вказану проблематику звернув увагу О.І. Полюхович, зазначаючи, що ситуація ухвалення слідчим суддею рішення про надання дозволу на проведення НС(Р)Д без ознайомлення з матеріалами кримінального провадження є своєрідним нонсенсом. З огляду на це вказаний автор пропонує закріпити в КПК України положення про обов'язок слідчого надавати слідчому судді для ознайомлення матеріали кримінального провадження, якими підтверджується обґрунтованість клопотання про надання дозволу на проведення НС(Р)Д [12]. Тим самим учений підкреслює важливість захисту конституційних прав і свобод особи, у тому числі й шляхом безпосереднього дослідження матеріалів кримінального провадження під час розгляду питання про надання дозволу на проведення НС(Р)Д.

На нашу думку, розробники Інструкції, передбачивши не обов'язок, а право слідчого судді досліджувати матеріали кримінального провадження, що підтверджують необхідність проведення НС(Р)Д, віднесли вказані повноваження до зони дискреції суду, оскільки намагались зменшити навантаження на суддів і мінімізувати строк розгляду відповідного клопотання через те, що передача кримінального провадження, насамперед його таємної частини, слідчому судді значно б затягувала строк досудового розслідування, а в деяких випадках призводила б до неактуальності проведення певної негласної слідчої (розшукової) дії та, як наслідок, втрати доказів протиправної діяльності. Тобто вказаний підхід зумовлений інтересами сторони обвинувачення та необхідністю дотримання розумних строків.

З огляду на вказані наукові погляди вважаємо за доцільне звернути увагу на думку В.В. Лунєєва, який, виступаючи на конференції, присвяченій обговоренню Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації, звернув увагу на некоректність питання про те, що важливіше: контроль над злочинністю або судовий захист прав особи. Автор говорить: «Існує думка, що пріоритет першого - це поліцейське, а другого - правова держава. Однак між вказаними аспектами має бути не роз'єднувальний сполучник «або», а з'єднувальний сполучник «і». При цьому контроль над злочинністю є ціллю <...> а дотримання прав особи одним із найбільш важливих, проте засобів її досягнення» [13].

Підсумовуючи викладене, вважаємо за доцільне закріпити в КПК України положення, відповідно до якого клопотання слідчого, прокурора слідчому судді про дозвіл на проведення НС(Р)Д має відповідати матеріалам кримінального провадження, які надаються на вимогу слідчого судді для підтвердження необхідності проведення НС(Р)Д.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставини з посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів. При цьому аналіз узагальнень судової практики розгляду клопотань про дозвіл на проведення НС(Р)Д слідчим суддею показує, що здебільшого викладені в клопотаннях висновки слідчих про те, що особа причетна до вчинення злочину, контактує з підозрюваним або з інших підстав володіє інформацією про злочин, є лише припущеннями, які не обґрунтовуються жодними доказами, що підтверджували б ці висновки. Трапляються також випадки, коли слідчі посилаються на докази, які, на їх думку, свідчать про причетність особи до вчинення злочину, однак за своїм змістом зазначені докази такі обставини не підтверджують або ці докази взагалі відсутні в матеріалах кримінального провадження [10]. Наслідком подібних недоліків є винесення слідчим суддею ухвали про відмову в наданні дозволу на проведення НС(Р)Д. Водночас на практиці непоодинокі випадки, коли слідчі судді постановляють ухвали про дозвіл на проведення НС(Р)Д без посилання на відповідні докази або ж, навпаки, відмовляють у задоволенні відповідного клопотання, обґрунтовуючи своє рішення загальними, неконкретизованими формулюваннями, що, на наше переконання, неприпустимо, оскільки з подібного судового рішення не можна достеменно встановити, які додаткові докази мають бути надані слідчому судді для отримання дозволу на проведення НС(Р)Д в майбутньому.

Викладене дає підстави констатувати необхідність подальшого вдосконалення норм глави 21 КПК України, спрямованого на забезпечення об'єктивності розгляду клопотань про надання слідчим суддею дозволу на проведення НС(Р)Д, дотримання прав і свобод людини під час їх проведення, прискорення досудового розслідування та підвищення його ефективності.

Література

Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / [О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.] ; за заг. ред. В.Я. Тація. - Х. : Право, 2012. - 768 с.

Кримінальний процес : [підручник] / за заг. ред. Ю.М. Грошевого, О.В. Капліної. - Х. : Право, 2010. - 608 с.

Бабіков О.П. Збірник зразків процесуальних документів (досудове розслідування) : [наук.-практ. посібник] / О.П. Бабіков, Є.О. Жицький, А.В. Захуцький та інші. - Х. : Оберіг, 2014. - 600 с.

Про затвердження Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні : Наказ Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 р. № 114/1042/516/1199/936/1687/5 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/v0114900-12.

Про окремі питання здійснення слідчим суддею суду апеляційної інстанції судового контролю за дотримання прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні : Роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2013 р. № 223-158/0/4-13 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://court.gov.ua.

Банчук О.А. Правове регулювання спеціальних (таємних) слідчих дій в пострадянських країнах: аналітичний огляд / О.А. Банчук [Електронний ресурс]. -

Багрій М.В. Судовий контроль за проведенням негласних слідчих (розшукових) дій: окремі аспекти / М.В. Багрій [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.visnyk-juris.uzhnu.uz.ua/file/No.35/ part_3/21.pdf.

Чернушенко А.В. Узагальнення судової практики розгляду клопотань про дозвіл на проведення НС(Р)Д слідчим суддею / А.В. Чернушенко, М.В. Прин- дюк [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://kia.court.gov.ua/sud2690/uzah/2/.

Туманянц А.Р. Інститут слідчого судді за новим Кримінальним процесуальним кодексом України /

Р. Туманянц [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dspace.nlu.edu.Ua/bitstream/123456789/11979/1/ Tumaniants_293-299.pdf.

Колесник В.А. Негласні слідчі (розшукові) дії: кримінально-процесуальні та криміналістичні аспекти підготовки і проведення : [наук.-практ. посібник] /

А. Колесник. - К. : Прецедент, 2014. - 135 с.

Глинська Н.В. Концептуальні засади визначення та забезпечення стандартів доброякісності кримінальних процесуальних рішень : дис. ... докт. юрид. наук / Н.В. Глинська [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

Размещено на Allbest.ru