Інформаційна грамотність та цифрова нерівність: убезпечення дитини в сучасному інформаційному просторі

Стаття присвячена дослідженню і вирішенню проблем інформаційної безпеки і способів убезпечення дитини від негативних інформаційних впливів. Надано пропозиції щодо удосконалення інформаційної грамотності та подолання цифрової нерівності в Україні.

Статья посвящена исследованию и решению проблем информационной безопасности и способов защиты ребенка от негативных информационных воздействий. Даны предложения по совершенствованию информационной грамотности и преодоления цифрового неравенства в Украине.

This article is devoted to researching and solving information security problems and ways to safeguard the child from the negative impacts of information. The proposals are given for the improvement of information literacy and bridging the digital divide in Ukraine.

Проводячи аналіз та співставлення даних дослідження, можемо зробити висновок, що в Україні склалася ситуація, коли її мешканці, громадяни з рівними конституційними правами мають різні можливості для доступу до інформації та знань в залежності від місця проживання.

Іншим фактором нерівності у доступі до інформації і знань є соціальна нерівність громадян України. Розрив між доходами найбагатших та найбідніших українців залишається великим, а кількість родин з мінімальним рівнем достатку є все ще значною. Таким чином, виникає нерівномірність у доступі до інформації і знань дітей різних соціальних груп та різних регіонів України. Така ситуація значно поглиблює “інформаційну нерівність” між окремими регіонами та верствами населення. За такої цифрової нерівності діти окремих категорій зазнають дискримінації в інформаційній сфері, що суперечить нормам міжнародного та національного права. Саме соціальна нерівність, на думку О. Баранова, породжує цифрову нерівність. Серед основних чинників, що впливають на доступ до інформації та знань, є, насамперед, економічне становище, освітній рівень, вік, місце проживання [15].

Ще одним аспектом цифрової дискримінації дітей з різних регіонів та соціальних груп є їх рівень навичок та вмінь для роботи з інформацією. Це пов'язано з низьким фаховим рівнем викладачів у звичайних школах в порівнянні з рівнем викладання в спеціалізованих навчальних закладах. У невеликих школах є практика заміщення викладачів окремих предметів непрофільними викладачами за суміщенням. Наприклад, викладача інформатики, як правило, у таких школах взагалі немає, а предмет викладається іншим педагогом, що не має достатніх знань та навичок. Такий підхід докорінно нівелює прагнення держави у русі до інформаційного суспільства. У результаті діти не отримують достатніх знань, умінь знаходити, виокремлювати і використовувати необхідну інформацію для власних потреб, не мають навичок у сфері роботи з сучасними інформаційними ресурсами і технологіями, не вміють убезпечувати власний інформаційний простір. А відтак, такі діти не зможуть досягти такого ж інтелектуального рівня як їх однолітки-гімназисти (чи ліцеїсти), тобто зазнають соціальної дискримінації та залишаються беззахисними перед загрозами інформаційного простору.

Така нерівність не лише створює дискримінацію окремих категорій громадян за можливістю доступу до інформації і знань, а й становить загрозу нерівності щодо рівня інтелектуального розвитку між дітьми великих міст та сіл, учнів звичайних та спеціалізованих освітніх закладів. Не маючи повноцінного доступу до інформації, знань, технологій та вмінь працювати з ними сільські діти, чи учні звичайних шкіл не зможуть досягти такого ж високого інтелектуального рівня, як їх однолітки з великих міст, чи ліцеїв (гімназій), не вмітимуть повноцінно використовувати сучасні ІКТ, адаптуватися до вимог нового суспільства, що засноване на широкому впровадженні інформаційних та інноваційних технологій, та стати повноцінними його членами. Такі категорії дітей слід було б віднести до групи ризику з підвищеним рівнем інформаційної віктимності.

Інформаційна нерівність, накладаючись на соціальну нерівність, призводитиме до віктимізації суспільства та підвищення індивідуальної та групової віктимності у дітей окремих груп, і не лише в інформаційній сфері.

Зважаючи на те, що за даними статистики кількість сільських мешканців складає третину від загальної кількості мешканців Україні, а приріст населення у сільській місцевості більший за приріст у містах (12,6 осіб на 1000 осіб проти 10,9 у міських поселеннях) [16] та враховуючи трудову міграцію молоді з України у країни Європи та США - можемо стикнутися з проблемою зниженням загального інтелектуального рівня в державі та її конкурентоспроможності, що у подальшому призведе до сповільнення розвитку інформаційного суспільства в Україні загалом. Такі виклики можуть становити загрозу національній безпеці України у майбутньому.

Рівність прав дітей в Україні незалежно від їх походження гарантовано ст. 52 Конституції України [1]. Також, за Конституцією України держава гарантує дітям право на безкоштовну освіту (ст. 53) та можливість “вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово, або в інший спосіб - на свій вибір” (ч. 2 ст. 34).

На міжнародному правовому рівні проблема рівності можливостей дітей зачіпалася ще у 1959 р. У ст. 7 Декларації прав дитини зазначено, що дитина має право на безкоштовну освіту, яка сприяла б її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона могла б, на основі рівності можливостей, розвивати свої здібності та особисті судження, відчуття моральної та соціальної відповідальності [17]. Ці принципи були розширені та доповнені у Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) [18], яка була ратифікована Україною у 1991 році. Зокрема, у ст. 28 Конвенції визнається право дитини на освіту і на підставі рівних можливостей серед іншого держави-учасниці “забезпечують доступність інформації і матеріалів у галузі освіти й професійної підготовки для всіх дітей” (пп. d п. 1 ст. 28) і створюють можливості для “полегшення доступу до науково-технічних знань і сучасних методів навчання” (п. 3 ст. 28). Стаття 13 Конвенції, перекликаючись із ст. 34 Конституції України, дає право дитині “вільно висловлювати свої думки ...шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини”, а ст. 17 покладає на державу-учасницю функції по забезпеченню доступу дитини “до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини”. І нарешті, ст. 2 Конвенції зобов'язує держав-учасниць вживати “всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації”.

Сьогодні в Україні планується проведення адміністративно-територіальної реформи, яка передбачає передання частини повноважень та коштів на місця. Зокрема, за новими нормами заклади загальної середньої освіти передаються до компетенції місцевих органів влади, а їх фінансування здійснюватиметься не з державного, а з місцевих бюджетів. Оскільки наповнення місцевого бюджету залежить від специфіки регіону, то й відповідно фінансування навчальних закладів різних регіонів буде різним. У більш багатому регіону фінансування закладів освіти буде більшим, ніж у бідному, депресивному регіоні. Виникає загроза того, що освітні заклади деяких регіонів України будуть фінансуватись не в повному обсязі, а відтак, не зможуть повноцінно розвиватись, впроваджувати нові технології в освітянський процес та надавати високий рівень знань дітям. Зважаючи на уже існуючі проблеми матеріально-технічного та кадрового забезпечення шкіл окремих регіонів, держава Україна найближчим часом може стикнутися з серйозним викликом її інформаційній безпеці та інформаційній безпеці її громадян. Тому уже сьогодні необхідно передбачити компенсаційні механізми для забезпечення рівності доступу дітей різних регіонів до інформації та знань, можливості отримання високого рівня освіти в незалежності від регіону проживання. Оскільки освіта належить до сфери інтересів держави та є об'єктом її національної безпеки, то координація діяльності в ній має теж здійснюватися на державному рівні. Зважаючи на серйозність змін у державі найближчим часом, виникає необхідність врахування ряду ключових моментів щодо освіти у перехідних положеннях нового закону “Про адміністративно -територіальний устрій України” у розділі “Освіта”. Необхідно передбачити єдиний освітній стандарт високого рівня, обов'язковий до виконання усіма без винятку закладами освіти, незалежно від форми підпорядкування та власності. Також необхідний єдиний державний орган контролю за дотриманням цих норм. Для вирівнювання можливостей у наданні освітніх послуг навчальними закладами різних регіонів необхідно розробити систему цільових грантів, що дозволила б підтримувати школи бідних регіонів.

Очевидно, що навчання у школі - це той період життя дитини, на який державі потрібно звернути особливу увагу, бо саме у цей період особа не тільки накопичує інформацію, але й отримує основні навички роботи з нею, вміння її знаходити, аналізувати, обробляти, накопичувати та трансформувати у необідні знання і навички. Тому перед науковою та освітньою спільнотою сьогодні стоїть дуже важливе питання належного рівня підготовки підростаючого покоління, щоб воно стало конкурентоспроможним у новому, видозміненому світі. Вміння виокремити з надзвичайно великої кількості інформації необхідну, трансформувати її у знання та у подальшому вдало її використати стає необхідною умовою для благополучного існування у майбутньому. Інтелектуальний потенціал людини сьогодні є найважливішим. Вважається, що для збільшення промислового потенціалу держави у два рази необхідно збільшити інтелектуальний потенціал в чотири [19, с. 73; 20, с. 17]. З іншого боку, інформаційна безпека як суспільства, так і кожного громадянина, а також їх вміння протистояти негативним інформаційним впливам на свою свідомість та підсвідомість залежить від рівня інтелектуальності, спеціальної теоретичної й практичної підготовки; критичного мислення, морального та духовного вдосконалення; гармонійного розвитку особистості в суспільстві [21, с. 122; 22, с. 122; 23, с. 70-82]. Тому проблема інформаційної грамотності тісно пов'язана з питаннями інформаційної безпеки особи у новому суспільстві та є на сьогодні надзвичайно актуальною. Нехтування інформаційною безпекою у суспільстві сьогодні не дозволить сформувати здорове та прогресивне суспільство завтра. Адже лише повноцінний доступ до достовірної інформації та знань, відсутність маніпулювання свідомістю дитини, закладання вірних мессиджів, направлених на формування національних та загальнолюдських цінностей, формування правосвідомості дасть можливість виростити гармонійну особистість, здатну до самореалізації та самовдосконалення. Саме така особистість здатна рухати економіку країни уперед.

Зволікання держави у питаннях підвищення інтелектуального потенціалу та формування у суспільстві сталого людського потенціалу, націленого на прогрес та розвиток, при достатньому рівні убезпечення її в інформаційному просторі може призвести до втрати конкурентоспроможності держави, що не дозволить їй повноцінно розвиватись та забезпечувати достойний рівень життя її громадян.

Збільшення обсягу інформації та кількості комунікативних зв'язків, формування медіасвідомості (кліповості сприйняття) у дитини спонукає до фрагментарності у сприйнятті світу, кризи самоідентифікації особистості, соціальних груп, втрати або трансформації сталих міжлюдських, міжнаціональних, міждержавних та інших суспільних зв'язків. На цьому акцентують увагу у своїх роботах такі вчені як М. Згуровський, І. Жиляєв, О. Копан, О. Марценюк, С. Поленіна М. Родіонов, М. Швець [20, с. 17; 24, с. 19] і вбачають небезпеку подальшого розвитку інформаційного суспільства у наростанні різних форм нерівності між людьми як на глобальному, так і на національному рівнях. Єдиним виходом вважається напрацювання єдиних норм та правил поведінки у глобальному масштабі [20, с. 17; 25, с. 17; 19, с. 63-65].

Отже, інформаційна грамотність та інтелектуальний потенціал особи є необхідною умовою індивідуального та суспільного розвитку, зростання конкурентоспроможності держави, водночас, будучи невід'ємною складовою індивідуальної та національної безпеки в інформаційній сфері.

Інформаційна безпека особи і суспільства є іншою стороною медалі і також залежить від інформаційної грамотності та доступу громадян до інформації і знань. Як стверджують фахівці рівень інформаційної безпеки особи залежить від рівня обізнаності індивідуума з реальними та потенційними загрозами в інформаційному суспільстві та його інтелектуальним рівнем [22, с. 122].

Із трьох структурних елементів інформаційної безпеки особи, виділених О.Олійником [26, с. 133], загрози у сфері основних прав і свобод людини, до яких і віднесений безперешкодний та повний доступ до інформації і знань, є першим та основним пунктом поряд із загрозами інформаційно-психологічній безпеці особи і суспільства (2) та загрозами “з використанням інформаційно-технічних засобів” (3). Такої думки притримується і О. Баранов, виділяючи у пункт перший складових інформаційної безпеки особи “...неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується” [27, с. 30-34].

Не можливо не погодитись із твердженнями українських науковців, що будь-яка особа має сприйматись як індивідуальність, а на її дії можна впливати тільки шляхами заохочення, переконання, особистої зацікавленості, а не засобами наказів чи примусу тоталітарної волі держави або колективу [20, с. 33] Це є вкрай актуальним в інформаційній сфері, де будь-яка заборона чи обмеження призводять до шаленого супротиву, перекручування ситуації та маніпулювання зі свідомістю населення. Тому принцип індивідуального переконання методом зацікавленості, а не примусу повинен лягти в основу нової концепції системи освіти та методики навчання.

Висновки

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати:

• система освіти в Україні не відповідає сучасним потребам суспільства, не створює задовільні умови для вільного доступу дітей до інформації та знань, не забезпечує достатнього рівня їх обізнаності та породжує інформаційну нерівність серед дітей різних соціальних груп та за територіальними ознаками. Інформаційна нерівність у доступі до інформації та знань, необхідних для навчання та повноцінного розвитку дитини, є неприпустимою, призводить до дискримінації та суперечить нормам національного та міжнародного права;

• одним з головних завдань держави у сфері забезпечення інформаційної безпеки людини, а особливо дитини, є забезпечення належного інтелектуального рівня, обізнаності населення щодо інформаційних загроз та переконання у необхідності дотримання ними правил безпечної поведінки в інформаційному просторі. Прогресуючий сьогодні нігілізм в інформаційному просторі повинен поступитися під натиском правоосвіти і сформувати правосвідому особистість з високим рівнем медіа - та Інтернет-грамотності та суспільної відповідальності. Забезпечення інтелектуального зростання та обізнаності у державі покладено на інститути соціалізації, зокрема на навчальні заклади. Проте сучасне суспільство є перехідним суспільством. Йому притаманні системні зміни, у тому числі, й трансформаційні процеси у навчальній та виховній сферах;

• з метою створення умов для реалізації прав дитини в інформаційній сфері, гарантованих національним законодавством та міжнародним правом, зокрема, ст. ст. 34, 52, 53 Конституції України, принципом 7 Декларації прав дитини, ст. 2, пп. d п. 1, п. 3 ст. 28 та ст. 17 Конвенції про права дитини, подолання цифрової нерівності серед дітей, а також враховуючи сучасний рівень викликів і загроз їх інформаційній безпеці необхідно консолідувати зусилля держави, приватного сектору та громадянського суспільства у таких основних напрямах:

- забезпечення потенційної можливості універсального доступу дітей до інформації та сучасних навчальних ресурсів шляхом розвитку інформаційної інфраструктури та створення навчально-освітніх центрів при школах, бібліотеках, будинках дітей та юнацтва;

- забезпечення можливості здобуття необхідних знань, вмінь та навичок використання новітніх інформаційно-комунікативних технологій для одержання інформації та знань;

- забезпечення можливості отримання необхідних знань щодо існуючих чи потенційних загроз, інформаційної безпеки та вмінь убезпечувати власний інформаційний простір;

- проводити процес соціалізації дитини з врахуванням нових чинників впливу на формування особистості та її комунікативних навичок.

На підставі вищевикладеного, уявляється за доцільне розглянути питання щодо: розроблення Державної цільової освітньої програми “Освіта майбутнього” на період до 2020 року, у якій передбачити:

• створення рівних можливостей у доступі до інформації і знань для усіх дітей, незалежно від місця проживання і соціального статусу;

• підвищення рівня правосвідомості, правової та інформаційної культури у дітей шляхом імплементації у навчальний курс “Правознавство” основ інформаційного права та правових механізмів регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері;

• впровадження у навчальний процес дисципліни “Інформаційна безпека”, як окремого предмета, або його викладання у складі дисципліни “Основи життєдіяльності”;

• удосконалення методик викладання курсу “Інформатика” у шкільній програмі для підвищення комп'ютерної та інформаційної грамотності дітей з урахуванням сучасних викликів і загроз в інформаційній сфері;

• облаштування бібліотек безпечним широкосмуговим з'єднанням із мережею Інтернет з метою розширення можливостей доступу дітей до національних духовних, культурних та історичних цінностей, досягнень світової культури і науки відповідно до статті 20 Закону України “Про охорону дитинства” [27];

• створення у комп'ютерних класах навчальних закладів достатньої кількості робочих місць, обладнаних сучасною технікою і програмним забезпеченням із безпечним широкосмуговим доступом до мережі Інтернет, для оволодіння новими технологіями і здобуття навичок їх практичного використання у процесі пізнання й накопичення знань;

• проведення заходів національного і патріотичного виховання молоді в контексті протидії маніпулятивним інформаційно-психологічним впливам на дітей.

Також вважаємо за доцільне, під час проведення в Україні адміністративно- територіальної реформи, коли повноваження та кошти будуть передані на місця, передбачити систему цільових грантів для навчальних закладів депресивних регіонів, задля недопущення збільшення розриву у доступі до інформації між дітьми великих міст і маленьких селищ та сповільнення чи згортання програм модернізації системи освіти. Щоб не допустити в Україні поглиблення інформаційної нерівності, слід разом із запровадженням адміністративно-територіальної реформи чітко прописати єдині стандарти освіти по всій території країни та створити систему органів, що будуть її забезпечувати та контролювати. Оскільки освіта належить до пріоритетних напрямів розвитку держави та до сфери державних інтересів, у тому числі й національної безпеки, необхідно забезпечити достатній рівень фінансування усіх навчальних закладів незалежно від можливостей місцевого бюджету. Це дозволить позбутися інформаційної нерівності, дискримінації дітей різних соціальних груп та забезпечити високий інтелектуальний рівень підростаючого покоління, що стане запорукою процвітання нашої держави у майбутньому.

Використана література

1. Bell D. The Third Technological Revolution and Its Possible Socio-Economic Consequences // Dissent. Vol. XXXVI. No 2. Spring 1989. - P. 167.

2. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні ; за заг. ред. Ю.С. Шемшученка, І.С. Чижа. - К. : ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2006. - 384 с. - С. 11.

3. Дубас О. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті : політологічний аналіз : дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : 23.00.02. - К., 2004 С. 74-75.

4. Дубов Д.В. Широкосмуговий доступ до мережі Інтернет як важлива передумова розвитку України : аналіт. доп. / Д.В. Дубов, М.А. Ожеван. - К. : НІСД, 2013. - С. 58.

5. Мінченко О. Проникнення Інтернету в Україні вперше перевищило 60 % / “Watcher” ; (за-28 березня 2016 р.) - Режим доступу : http://watcher.com.ua/2016/ 03/28/pronyknennya- internetu-v-ukrayini-vpershe-perevyschylo-60. - Назва з титул. екрана. - (Дата звернення : 02.05.2016).

6. Баранов А.А. Преодоление цифрового неравенства - путь к построению информационного общества в Украине : зб. аналітич. доповід. “Свобода інформації, прозорість, електронне врядування: погляд громадянського суспільства” ; за ред. А.В. Пазюка. - К. : МГО “Прайвесі Юкрейн”, 2004. - 206 с. - С. 73-90.

7. Международная защита прав и свобод человека. Права человека : сборник международных договоров. - М. : Юридическая литература, 1990. - С. 139-141.

8. Поленина С.В. Правовая система в условия глобализации и региональной интеграции : теория и практика ; отв. ред. С. В. Поленина. - М. : Формула права, 2006. - 558 с.

9. Теоретико-методологічні засади інформаційного права України : реалізація права на інформацію : монографія / [Р.А. Калюжний, О.В. Копан, О.Г. Марценюк]. - К. : “МП Леся”, 2013. - 236 с.

10. Петрик В.М. Сутність інформаційної безпеки держави, суспільства та особи // Юридичний журнал. - 2009. - № 5. - С. 122-134.

11. Прибутько П.С. Інформаційні впливи : роль у суспільстві та сучасних воєнних конфліктах / П.С. Прибутько, І.Б. Лук'янець. - К. : ПАЛИВОДА А.В., 2007. - 252 с.

12. Брижко В. е-боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право : монографія / В. Брижко, М. Швець; за ред. М. Швеця. - К. : ТОВ “ПанТот”, 2007. - 218 с.

13. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права / [М.Я. Швець, Р.А. Калюжний та ін.] ; за заг. ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного. - Ужгород : ІВА, 2003. 240 с.

14. Згуровський М.З. Розвиток інформаційного суспільства в Україні : правове регулювання в сфері інформаційних відносин / М.З. Згуровський, М.К. Родіонов, І.Б. Жиляєв. К. : НТТУ “КПІ”, 2006. - 542 с.

15. Олійник О.В. Нормативно-правове забезпечення інформаційної безпеки в Україні // Право і суспільство. - 2012. - № 3. - С. 132-137.

16. Баранов О.А. Базові принципи інформаційного права - забезпечення інформаційної безпеки : матеріали наук.-практ. конф. [“Запобігання новим викликам і загрозам інформаційній безпеці України : правові аспекти”], (Київ, 6 жовтн. 2016 р.) ; упоряд. В.М. Фурашев. - К. : НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”, Вид-во “Політехніка”, 2016. - 204 с.

Размещено на Allbest.ur