Міжнародні злочини: поняття та класифікація

Крім такого, покарання перерахованих вище КК України, що встановлюють обов'язок за виконання даних тяжких злочинів, не підходять тим заходам санкції, які не враховані нормами Римського статуту.

До третього виду злочинів, які має право розслідувати Міжнародний кримінальний суд, належать воєнні злочини.

Відповідно до статті 8 Римського статуту Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію щодо воєнних злочинів, зокрема, коли вони вчинені в рамках плану або політики, або при великомасштабному скоєнні таких злочинів.

Щодо криміналізації воєнних злочинів у Кримінальному кодексі України слід зазначити те, що у відповідному розділі Особливої частини КК України, а саме у розділі ХХ «злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку», злочинні діяння, які відповідають кваліфікуючим ознакам воєнних злочинів, передбачені лише кількома статтями, а саме: статтею 438 «Порушення законів та звичаїв війни» та статтею 439 «Застосування зброї масового знищення».

Порушеннями законів і традицій війни в статті 438 КК України орієнтуються на: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, задіяння цивільного населення для примусової роботи, пограбування державних цінностей на окупованій території, використання засобів ведення боротьби, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів і традицій війни, передбачених міжнародними домовленостями, одностайність на послужливість яких надано Верховною Радою України, эффективность указа о совершении таковых деяний, а ще за виконання тих діяння, якщо вони пов'язані з умисним вбивством.

Слід зазначити, що узагальнююче відображення правопорушень, дозволено в диспозиції даної статті, і відсутність високоякісної деталізації різних форм таких правопорушень, що є можливість створити значущі проблеми в кваліфікації тих чи інших протиправних діянь при розслідуванні певних правопорушень.

Такої думки тримаються і міжнародні фахівці, які помічають, що використання положень статті 438 Кримінального кодексу України в поєднанні з контекстом інших положень Кримінального кодексу приходить вдаватимуться висококваліфіковані та обізнані спеціалісти з юридичних питань, є підстави вважати, що вони зіткнуться із серйозними перешкодами на шляху до ефективного притягнення до відповідальності за відповідні порушення МГП [00].

Слід акцентувати свою увагуна тому, що КК України не містить одиничного розділу, котрий би детально криміналізував весь склад військових злочинів. Разом з тим, Кримінальний кодекс України охоплює одиничний розділ (ХІХ), що присвячений злочинам проти встановленого порядку несення військової служби (військовим злочинам).

Звісно, що воєнні злочини (протиправні діяння, вчинені під час збройного міжнародного або внутрішнього конфлікту, що грубо порушують норми міжнародного гуманітарного права), мають розбіжності із військовими злочинами (злочинам проти встановленого порядку несення військової служби).

Проте, слід враховувати, що у розділі ХІХ КК України, який визначає 34 склади військових злочинів, наявні щонайменш три склади злочинів, які передбачають відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права й можуть бути співвіднесені з окремими положеннями Римського статуту.

Останнім (четвертим) видом злочинів, що визначені Римським статутом є злочини агресії.

Так, відповідно до статті 8-біс для цілей Римського статуту «злочин агресії» означає планування, підготовку, ініціювання або здійснення особою, яка знаходиться у стані фактичного здійснення керівництва або контролю за політичними або воєнними діями держави, акту агресії, який в силу свого характеру, серйозності та масштабів є грубим порушенням Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Таким чином, проведений аналіз дає змогу стверджувати, що норми КК України в більшій ступені ніяк не підходять до положень Римського статуту МКС.

Повна відсутність криміналізації «злочинів проти людяності», а ще неналежна криміналізація «військових злочинів» та «проявів агресії» практично дає оцінку нездійсненним залученням до відповідної кримінальної відповідальності як судами України, так і МКС осіб, винних у скоєнні злоченів під час збройного інциденту на Донбасі, так як закон, що встановлює злочинність дії або посилює кримінальний обов'язок, ніяк не володіє зворотньою дією в часі.

Зволікаючи з ратифікацією Римського статуту, Україна кожного дня втрачає ймовірність забезпечити залучення до кримінальної відповідальності найвищих посадових осіб країни-агресора за всі правопорушення, що буди скоєні на території України саме через військову агресію.

Окремо слід зазначити, що країни-учасники Римського статуту зобов'язані гарантувати виконання прохань МКС про пропозицію підтримки у взаємозв'язку з втіленням розслідувань або кримінального переслідування. Тому, порядок виконання таких обіцянок ще не складено в національному законодавстві. Все запропоноване підкріплює наполегливу потреба швидкого внесення відповідних змін і доповнень до КК України, і природної ратифікації Римського статуту МКС Верховною Радою України.

Але дана проблема ратифікаці повязана не стільки з не відповідністю КК, а з небажанням Верховної Ради України сприяти цьому напрямку.

Питання боротьби та протидії вчиненню міжнародних злочинів було і залишається на сьогодні одним з найактуальніших для всього міжнародного співтовариства. Причиною цьому стали, на жаль, непоодинокі випадки скоєння воєнних злочинів, злочинів проти людства, котрі завдають шкоди не окремим особам, а зазвичай цілим державам та народам, що аж ніяк не може не хвилювати міжнародну спільноту.

На цей час існує безліч міжнародних документів спрямованих на врегулювання даного питання.

Проте відповідно до Конституції України даний документ може стати частиною національного законодавства лише після надання згоди на його обов'язковість Верховною Радою України, тобто після його ратифікації. Проте дана процедура затягнулась на цілих 15 років і навіть сьогодні, у період збройного конфлікту між Україною та Російською Федерацією, коли допомога з боку зовнішніх міжнародних інстанцій є вкрай потрібною цього так і не відбулося.

Першим, що стало на заваді ратифікації Статуту Міжнародного кримінального суду був висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року №3-в/2001 у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут), в якому розглядалось декілька питань невідповідності цього міжнародного документа нормам Конституції, зокрема 169 щодо передачі осіб МКС, недоторканності представників політичної верхівки, питання про можливість підтримання державного обвинувачення кимось іншим окрім прокурора, на котрі Конституційний Суд України дав чітку відповідь щодо їх відповідності і відсутності необхідності внесення щодо них змін до Конституції України [30, с. 26-35]. І лише одне питання тоді й сьогодні гальмує ратифікацію Римського Статуту «абзац десятий преамбули та стаття 1 не узгоджуються з частинами першою, третьою статті 124, частиною п'ятою статті 125 Конституції України, відповідно до яких не допускається делегування функцій судів України іншим органам та створення судів, не передбачених Основним Законом». У статті 1 Статуту Міжнародного кримінального суду закріплено, що він «доповнює національні органи кримінальної юстиції», тим самим з точки зору Конституційного Суду порушуючи ч.1 ст.124, адже «на відміну від міжнародних судових органів, передбачених частиною четвертою статті 55 Конституції України, які за своєю природою є допоміжними засобами захисту прав і свобод людини і громадянина, Міжнародний кримінальний суд доповнює систему національної юрисдикції». Таке «доповнення» полягає в тому, що Міжнародний кримінальний суд може за власною ініціативою порушити справу тоді, коли «держава не бажає або не здатна проводити розслідування чи порушити кримінальне переслідування належним чином». У зв'язку з чим Конституційний Суд дійшов висновку про невідповідність Римського Статуту Міжнародного кримінального суду Конституції України, що стосується положень абзацу десятого преамбули та статті 1 Статуту, за якими «Міжнародний кримінальний суд ...доповнює національні органи кримінальної юстиції».

Оскільки логічним кроком після підписання міжнародного договору є його ратифікація, а згідно зазначеного висновку ратифікація є неможливою без внесення змін до Конституції України, то наступним кроком було намагання доповнити ст.124 положенням, яке б закріпило юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. На жаль, навіть на сьогоднішній день такі зміни не були внесені. 14 травня 2014 року був внесений Проект Закону про внесення змін до статті 124 Конституції України (щодо визнання положень Римського статуту), відповідно до якого необхідно доповнити статтю 124 Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., №30, ст. 141) частиною шостою такого змісту: «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, передбачених Римським 170 статутом Міжнародного кримінального суду», котрий через пару місяців був відкликаний.

Проаналізувавши процес підписання та спроб ратифікації Статуту Міжнародного кримінального суду Україною, виникає питання: що ж за важає Верховній Раді в решті решт, у найбільш складний час для держави прийняти та внести зміни до Конституції України. Адже з огляду на те, що Україна, по-перше, прагне бути дійсно повноцінним членом європейської спільноти, то приєднання до Римського статуту суттєво підвищило б її імідж в очах колег, а, по-друге, конфлікт з Російською Федерацією колись закінчиться і постане питання відповідальності винних, вирішити яке ефективніше було б саме на міжнародному рівні. Найбільш типовими підставами, котрі називають представники влади, що перешкоджають сьогодні ратифікації Статуту Міжнародного кримінального суду є те, що, по-перше, українським військовим, котрі зараз захищають державу доведеться їздити до Міжнародного кримінального суду давати показання, а, по-друге, в результаті розгляду справи, може, скластися така ситуація, що до відповідальності будуть притягнуті й українські військові. Щодо першої точки зору, то відповідно до Римського статуту прокурор дійсно має право вимагати явки та допитувати осіб, що знаходяться під слідством, потерпілих, свідків. З одного боку це є певним недоліком, а з іншого боку такий допит не є обов'язковим під час розгляду справи і якщо держава надасть всі необхідні докази, то він може і не проводитись.

Тому якщо порівнювати можливість виклику декількох осіб на допит з відсутністю, у разі не ратифікації Статуту, відповідальності за вчинення тяжких міжнародних злочинів, то даний аргумент виглядає не досить переконливим. Щодо другої позиції, стосовно можливої відповідальності українських військових, то відповідно до ч.2 ст.12 Статуту держава, котра передає справу на розгляд Міжнародному кримінальному суду повинна надати усі можливі документи та докази, що підтверджують заявлені нею обставини, в яких може бути зазначена правомірність дій, або ж, у разі порушення міжнародних приписів, їх вимушеність та необхідність. Поряд з цим варто наголосити на тому, що всі ці доводи суттєво втратили свою значимість з того моменту як Верховна Рада України направила до Міжнародного кримінального суду Заяву «про визнання Україною юрисдикції міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які 171 призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року» від 25.02.2014року., та Заяву «щодо скоєння злочинів проти людяності і воєнних злочинів вищими посадовцями Росії і керівниками угруповань «ДНР» і «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків і масового вбивства українських громадян». Адже відповідно до ч.3 ст.12 Римського Статуту»: «если в соответствии с пунктом 2 требуется признание юрисдикции государством, не являющимся участником настоящего Статута, это государство может посредством заявления, представленного секретарю, признать осуществление Судом юрисдикции в отношении данного преступления. Признающее государство сотрудничает с Судом без каких бы то ни было задержек или исключений в соответствии с частью 9», тобто Міжнародний кримінальний суд в лиці прокурора зможе, не дивлячись на те, що Україна не є державою-учасницею, викликати та допитувати військових, а також у разі наявності вини притягти останніх до відповідальності. З огляду на вище наведене можна дійти досить невтішного висновку, що проблема ратифікації Римського Статуту знаходиться не в правовому, а в більш політичному аспекті, адже з огляду на те що Міжнародний кримінальний суд може за власною ініціативою відкривати та вести провадження у справі, притягуючи до відповідальності винних осіб незалежно від наявного за національним законодавством у них імунітету, у чинних представників влади можуть виникати певні побоювання щодо можливої персональної відповідальності.

Тож, сьогодні, з огляду на складну політичну ситуацію, ратифікація Україною Статуту Міжнародного кримінального суду є як ніколи необхідною і як ніколи можливою, адже фактичних перешкод на які посилаються представники влади в дійсності немає, залишилась лише одна - юридична перешкода, котру також можна подолати, прийнявши зміни до Конституції України, а саме ст. 124 які, на жаль, вносяться вже протягом 15 років.

Висновки

В дипломній роботі було вирішено всі завдяння для дясягнення мети розкриття інституту міжнародних злочинів в міжнародному кримінальному праві. Після розгляду та аналізу даного матеріалу слід зауважити, що у міжнародному праві немає єдиного визначення «міжнародних злочині», але тримаються визначення головних категоріїв інтернаціональних злочинів. Слід підкреслити, що зовсім нерідко в джерелах міжнародного права стикається думка «злочин проти миру і безпеки людства», яке багато вчених і сама Комісія міжнародного права розглядає як синонімічні.

На цей рахунок Комісія міжнародного права ООН в 1995 році «постановила не давати загального визначення злочинів проти миру і безпеки людства». Вона прийшла до висновку, що «визначення єдиних аспектів концепції злочинів проти миру, воєнних злочинів та злочинів проти людяності, зазначених у статті 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу, має стати підсумком практики».

До теперішнього часу в юридичній науці створено і запропоновано чимало дефініцій інтернаціонального правопорушення, проаналізувавши їх, потрібно сконструювати досить досконале визначення «мізнародного злочину».

Міжнародні злочини є порушення інтернаціональних норми що тягнуть за собою персональний кримінальний обов'язок відповідних осіб (на противагу відповідальності країни, адептами якого мають всі шанси бути цими особами). Важливою особливістю інтернаціональних злочинів є їх принципова злочинність суду будь-якої держави, яка хоче і володіє ймовірністю виконати в їх відношенні кримінального переслідування. Це відрізняє їх від звичайних правопорушень, переслідування яких тісно пов'язане з теорією державного суверенітету.

Зведення демократичної держави неможливо без створення відповідних, в тому числі міжнародних, механізмів захисту інтересів спільноти від беззаконних посягань і застереження правопорушень. Є фактична потреба забезпечити справедливе покарання за більш тяжкі порушення міжнародного права. Інтернаціональний кримінальний трибунал - світовий судовий інститут, запроваджений міжнародним науковим співтовариством як механізм здійснення правосуддя в разі серйозних порушень норм міжнародного права, для подолання практики безкарності у випадках, коли країни не в змозі або не належним чином переслідують осіб за міжнародні злочини. Його юрисдикція доповнює національні правові системи. З метою постачання додаткової застави демократичного становлення України, допомоги зусиль міжнародного співтовариства згідно попередження і чинного переслідування серйозних злочинів як заходами, передбаченими на державному рівні, так і активізацією міжнародного співробітництва, прийняти відповідним виконання потрібних операцй, що забезпечують досконале вкладення в національне законодавство положень підписаного Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 року, зокрема:

1) анулювати протиріччя між конституційними нормами і Римським статутом;

2) привести у відповідність до положень Римського статуту національне кримінальне законодавство;

3) створити правову основу для дієвої спільної роботи з МКС;

4) чітко розділити юрисдикції внутрішньодержавних органів, які виконують кримінальне переслідування і юрисдикції МКС.

Законодавство України про кримінальну відповідальність повинно відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Це свідчить про обов'язковість внесення відповідних змін до КК у випадку, якщо його положення суперечать міжнародним зобов'язанням України, однак не означає пряму дію міжнародних угод у частині одночасного визначення злочинності й караності певних діянь. Принцип «галузевого монізму», що передбачає пріоритет норм міжнародного права, з огляду на формулювання ч. 3 ст. 3 КК України не може бути повною мірою застосованим до всього вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність. Разом із тим у межах розділу ХХ КК України вказаний принцип необхідно застосовувати з огляду на міжнародно-правову природу злочинів проти миру та безпеки людства.

На сьогодні в Україні створено загальну правову основу імплементації норм міжнародного права. Однак потребує розвитку національно-правовий імплементаційний механізм, необхідний для виконання нею своїх міжнародних зобов'язань у повному обсязі.

Список використаної літератури

1. Мережко А.А. Введение в философию международного права. Гносеология международного права. - К.: Юстиниан, 2002. - C.32.

2. Иногамова-Хегай Л.В. Международное уголовное право С.П. 2003г. Юридический центр., С.10-13.

3. Зелинская Н.А. Международное преступление как основание международной уголовной ответственности индивидов// Український часопис міжнародного права. - № 4 (Спеціальний випуск: міжнародний кримінальний суд). - 2003. - С.93 - 99.

4. Иногамова-Хегай Л.В. Международное уголовное право С.П. 2003г. Юридический центр.С.85-86.

5. Кибальнгік А Г. Введение в международное уголовное право. Ставрополь, 2001. С. 138.

6. Баи?муратов М. А. Международное право. -- Харьков., 2000. --С.149.

7. Бондаренко Н. А.,Терентьев В. И. Международное уголовное право. -- Одесса., 2000. -- С.24-25.

8. Бондаренко Н. А.,Терентьев В. И. Международное уголовное право. -- Одесса., 2000. -- С.24.

9. Єрмак А. За яким правом буде засуджувати та виправдовувати Між- народний кримінальний суд? / А. Єрмак // Український Часопис Міжнарод- ного Права. - 2003. - №4. - С. 61-63

10. Землянська В. Міжнародний кримінальний суд: необхідність долучення України до боротьби з безкарністю міжнародних злочинів / В. Землянська // Право України. - 2007. - 4. - С. 136-139 172

11. Каракаш І. Римський договір про Міжнародний кримінальний суд / І. Каракаш // Українське право. 2000. №1(13). - К. : Укр. Правнича Фундація / голов. ред. М. І. Козюбра, 2000. - С. 180-188

12. Скомороха В. Римський Статут Міжнародного кримінального суду: питання конституційності / В. Скомороха // Український Часопис Міжнарод- ного Права. - 2003. - 4. - С. 26-35

13. Сенаторова О. В. Юрисдикція Міжнародного кримінального суду щодо ситуації збройного конфлікту в Україні / О. В. Сенаторова // Застосування норм міжнародного гуманітарного, національного кримінального та кримінального процесуального права в ході проведення антитерористичної операції на сході України : матеріали міжкафедр. «кругл. столу» : 12 лют. 2015 р. / СБУ, Нац. юрид. ун-т ім. Я. Мудрого, Ін-т підготовки юрид. кадрів для СБУ. - Харків : [б. в.], 2015- С. 52-55.

14. Ніколайченко Г.М. Вплив глобалізації на національну політичну й правову культуру / Г.М. Ніко- лайченко // Форум права. - 2009. - № 1. - С. 392-397: [Електронний ресурс]. - Режим доступу до журналу: http://www.nbuv.gov.ua

15. Денисов В.Н. Розвиток правових засад та механізмів верховенства міжнародного права у внутрішньому праві України / В.Н. Денисов, А.Я. Мельник // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України. - К.: Юстініан, 2006. - 672 с.

16. Конституція України: станом на 30 вересня 2009 року: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.zakon1.rada.gov.ua

17. Віденська конвенція про право міжнародних договорів: за станом на 14 квітня 2009 року: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua

18. Указ Президії Верховної Ради Української РСР про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Віденської конвенції про право міжнародних договорів: станом на 14 квітня 2009 року: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua

19. Семенов В.С. Міжнародно-правові аспекти Конституції України / В.С. Семенов, О.Я. Прагнюк. - К.: Ін Юре, 1997. - 32 с.

20. Кримінальний кодекс України: станом на 5 листопада 2009 року: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua

21. Шутак І.Д. Техніко-юридичні методи узгодження національного і міжнародного права / І.Д. Шу- так // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2009. - № 1. - С. 91-100.

22. Устав Международного военного трибунала для суда и наказания главных военных преступников европейских стран оси: по состоянию на 8 августа 1945 года: [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.zakon.rada.gov.ua

23. Гацелюк В.О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції): дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Гацелюк Віталій Олександрович. - Луганськ, 2004. - 217 с.

24. Застосування норм міжнародного законодавства при вирішенні кримінальних справ // Судова практика. - 2008. - № 3. - С. 62-64.

25. Репецький В.М., Лисик В.М. Поняття та ознаки воєнних злочинів / В.М. Репецький, В.М. Лисик // Альманах междуна- родного права. - Вып. 1, 2009. - С. 120-125.

26. Берко А.В. Уголовная ответственность за применение запрещенных средств и методов ведения войны : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право / А.В. Берко. - Ставро- поль, 2002. - 238 с

27. Мохончук С. М. Загальні засади концепції модернізації правової охорони миру та безпеки людства у Кримінальному кодексі України / С. М. Мохончук // Публічне адміністрування в сфері внутрішніх справ : Зб. наук. праць за матеріал. круглого столу, Київ, 14 трав. 2014 р. - К. : Нац. акад. внутр. справ, 2014. - С. 10-14.

28. Мохончук С. М. Теоретико-методологічні особливості дослідження системи і складу злочинів проти миру і безпеки людства / С. М. Мохончук // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. - 2011. - Вип. 15, ч. 2. - С. 86-89.

29. Мохончук С. М. Генезис і еволюційний розвиток кримінально- правової оцінки найманства у міжнародному кримінальному праві / С. М. Мохончук // Юрист України. - 2012. - № 3 (20). - С. 82-87.

30. Мохончук С. М. Екоцид: об'єктно-суб'єктна оцінка складу злочину / С. М. Мохончук // Публ. право. - 2012. - № 2. - С. 132- 138.

31. Мохончук С. М. Міжнародна регламентація відповідальності за злочини проти миру та безпеки людства / С. М. Мохончук // Юрист України. - 2012. - № 1-2. - С. 76-81

Размещено на Allbest.ru