Размещено на http://www.аllbеst.ru/

Размещено на http://www.аllbеst.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з цивільного права

на тему: «Договір дарування»

м. Харків - 2016 рік

Зміст

Вступ

1. Поняття та загальна характеристика договору дарування

2. Порядок укладення та форма договору дарування

3. Сторони договору дарування, їх права та обов'язки

4. Розірвання договору дарування

5. Пожертва як різновид договору дарування

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

договір дарування цивільний пожертва

Дарyвання є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Своїми витоками він сягає ще давньоримських часів, де він розглядався як підстава виникнення права власності. В подальшому інститут договору дарування зазнав не значних змін. Люди і дальше користуються цим видом договору, часом і не усвідомлюючи цього, коли договір має yсну форму.

Договір дарування посідає значне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов'язків і є актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується майнових інтересів людини. На даний час у Цивільному кодексі України договору дарування присвячена ціла 55 глава, яка містить 14 статей.

Під договором дарування, як одним із видів зобов'язань, слід розуміти таку домовленість маж сторонами, за якою одна сторона (дарувальник) передає або ж зобов`язується передати в майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Суб'єктами договору можуть виступати фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Це означає що відносини дарування можуть бути у всіх сферах суспільного життя.

В даній індивідуальній роботі досліджуються поняття договору дарування, його загальна характеристика, юридичні ознаки, елементи, істотні умови, цивільно-правова форма, права та обов'язки сторін, порядок укладення та розірвання.

Договір дарування дуже широко використовується в сучасному цивільному обороті, застосовується в багатьох сферах життя суспільства, проте носить досить специфічний характер і саме тому потребує глибоко і досконалого вивчення.

1. Поняття та загальна характеристика договору дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК).

Договір дарування поряд із договорами купівлі-продажу, міни, довічного утримання опосередковує перехід майна (речей та майнових прав) від однієї особи до іншої. Даному договору властиві деякі характерні ознаки, що дозволяють виділити його в окремий вид договорів, тому законодавець не випадково виділяє у Цивільному кодексі норми, що регулюють відносини з дарування, в окрему главу.

Договір дарування є завжди безоплатним. Це означає, що дарувальник не отримує ніякого зустрічного надання з боку обдаровуваного. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2 ст. 717 ЦК) [9].

Проте не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування такі випадки:

1) символічне зустрічне задоволення як данини традицій - наприклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування колючо-ріжучих предметів або домашніх тварин;

2) виконання обов'язку обдаровуванню особою з метою використання подарунка для певної, обумовленої мети (пожертва - ст. 729 ЦК України);

3) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь третьої особи (ст. 725 ЦК України). Такий обов'язок полягає у вчиненні певної дії або утриманні від її вчинення, а саме: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Такий обов'язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, права якої обмежують (обтяжують) право власності обдаровуваного;

4) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь дарувальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право сервітуту (проходу, проїзду тощо) у подарованій земельній ділянці або право проживання у подарованому будинку.

Отже, договір дарування може бути взаємним, у ньому можна встановити обов'язки обдарованого, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не скасовують безоплатність цього правочину.

Із зазначеного випливає така кваліфікуюча ознака договору дарування: наслідками дарування є збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника.

Ознакою договору дарування є також наявність згоди обдаровуваного на прийняття дарунку. В обдаровуваного часто не просять згоди на прийняття дарунка тільки тому, що така згода припускається, але якщо таке припущення буде спростоване, дарування не може вважатися здійсненим . Саме необхідність такої згоди дозволяє кваліфікувати дарування як договір та відокремити його від односторонніх правочинів, на підставі яких виникає право власності в іншої особи .

Нарешті, договір дарування передбачає безстроковий перехід дарунка (речі або права) до обдаровуваного.

Легальне визначення договору дарування вказує на те, що він може конструюватись як реальний або консенсуальний договір. Нагадаємо, що консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, в той час як для укладення реального договору потрібно ще передання відповідного майна або вчинення певної дії (ст. 640 ЦК) [7].

За частиною 1 ст. 723 ЦК договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини. Таким чином, консенсуальний договір дарування породжує зобов'язання, за яким дарувальник (боржник) має вчинити певну дію (передати майно), а обдаровуваний (кредитор) має право вимагати виконання цього обов'язку.

Договір дарування є, як правило, одностороннім договором: обдаровуваний стає власником речі (або має права вимагати передання йому дарунка), тобто не приймає на себе ніяких обов'язків, а дарувальник передає (або зобов'язується передати) майно, не отримуючи при цьому ніяких прав вимоги щодо обдаровуваного.

Але із цього правила є винятки. Так, за статтею 725 ЦК договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи, що робить такий договір дарування двостороннім (ч. З ст. 626 ЦК). У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.

Але важливо зазначити, що трансформація договору дарування в двосторонній договір не позбавляє його ознак безоплатності. Так, майнове надання обдаровуваного спрямоване на користь третьої особи, а не дарувальника і не є, таким чином, зустрічним, що є необхідним для кваліфікації договору як оплатного. Не порушується у зазначеній конструкції й друга ознака дарування -- збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника [8].

Характерною ознакою договору дарування є особистий характер зобов'язання, яке він породжує. Так, за частиною 3 ст. 723 якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.

Реальний договір дарування, як було зазначено, є укладеним з моменту передання майна. Звичайна конструкція реального договору у випадку дарування приводить до виключного наслідку - за таким договором, на відміну від інших, не виникає зобов'язання. Так, не важко помітити, що передання майна обдаровуваному має наслідками виникнення в нього права власності на дарунок (ч. 1 ст. 334 ЦК). Тобто у той час як інші реальні договори породжують зобов'язання сторін, реальний договір дарування породжує не зобов'язальні правовідносини, а призводить безпосередньо до виникнення права власності на дарунок в обдаровуваного. Класики вітчизняної цивілістики зазначали, що такий договір покладений в основу передання речі та є речовим договором.

Предмет договору дарування як правочину має складну структуру та утворюється двома об'єктами. Перший (юридичний) - дії дарувальника, другий (матеріальний) - майно, що передається обдаровуваному. Дії дарувальника обмежуються переданням майна у власність. До матеріального об'єкта дарування належать рухомі й нерухомі речі, а також майнові права, що існують або виникнуть в майбутньому. Майнове право як предмет договору дарування може виступати як у виді зобов'язального права, так і у виді речового права на чуже майно. Але з усіх речових прав на чуже майно предметом договору дарування можуть бути лише емфітевзис та суперфіцій, як такі, що можуть відчужуватися окремо від речі.

Там, де предметом дарування виступає право вимоги щодо третьої особи, слід застосувати окремі положення цесії.

Згідно ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові права, якими уже володіє дарувальник, або які можуть виникнути в майбутньому [2].

Щодо нерухомого майна існують певні вимоги: підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Стосовно валюти, як об'єкта даного договору, то під нею розуміються грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, внески в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Відповідно до Закону "Про цінні папери і фондову біржу" цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Серед видів цінних паперів за законодавством України розрізняють акції, облігації підприємств, векселі, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати та ін.

Предметом договору дарування можуть бути майнові права. Останні можуть мати зобов'язальну і речову природу. Речові правовідносини відрізняються від зобов'язальних своїм об'єктом, на який спрямована діяльність суб'єктів.

При даруванні можуть існувати обмеження для набуття права власності громадянами на окремі види майна. Так, Постановою Верховної Ради від 17.06.1992 р. "Про право власності на окремі види майна" був затверджений перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. До цього переліку входить: зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що купуються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря); протиградні установки; державні еталони одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

Отже, предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Предмет договору дарування як правочину має складну структуру та утворюється двома об'єктами. Перший (юридичний) - дії дарувальника, другий (матеріальний) - майно, що передається обдаровуваному [6].

Форма правочину -- це спосіб вираження волі учасників угоди. Одним із способів є усний правочин. При такій формі письмовий документ не складається. Характерною особливістю усного правочину є збіг двох стадій -- укладення і виконання. Усна форма характерна для реального договору дарування. В усній формі укладаються договори дарування речей особистого користування та побутового призначення. Критерієм віднесення предметів до зазначеної категорії є мета їх використання (особисте або побутове), відносно невелика цінність.

Усна форма договору за Цивільним кодексом передбачена для дарування речей особистого користування та побутового призначення. Письмово укладається договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. У разі недодержання форми такі договори є недійсними. Договір дарування нерухомої речі укладається письмово і посвідчується нотаріусом. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається письмово. Законодавець не визначає критеріїв віднесення речі до такої, що має особливу цінність. Водночас дарування цінних рухомих речей може здійснюватися усно, оскільки коментовані правочини не є нікчемними. Передання такої речі за усним договором визнається правомірним, якщо судом не буде встановлено незаконності заволодіння нею з боку обдарованого (ст. 719 ЦК) [10].

Певними особливостями зумовлена передача в дар майнового права. Специфіка предмета договору дарування майнових прав зумовлює необхідність письмової форми правочину. Аналогічна ситуація складається у разі, коли укладення договору не збігається з моментом передачі дарунка. В цьому випадку має місце консенсуальна угода. Недотримання письмової форми угоди є підставою для визнання її недійсною.

Спеціальна вимога щодо форми правочину встановлена для дарування валютних цінностей у розмірі, який перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На сьогодні з урахуванням неоподатковуваного мінімум доходів громадян ця сума становить 850 грн. Договори дарування, що перевищують зазначений розмір, укладаються в письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням. До валютних цінностей згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" належить валюта України -- грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України .

Правила цивільного законодавства про форму договорів дарування мають поширюватися і на угоди, що укладаються між подружжям, батьками і дітьми та між іншими близькими особами. Проте, у юридичній літературі висловлювалися думки про необов'язковість застосування правил цивільного законодавства про форму угод, що укладаються між такими особами, зокрема, між подружжям. Необов'язковість належного оформлення угод між подружжям чи іншими близькими особами позбавляла б суд в багатьох випадках встановити реальну наявність між ними договірних відносин. Це давало б можливість подружжю легко уникати відповідальності за особистими боргами або очікуваної конфіскації майна, оскільки дружина-боржник або один із подружжя, який скоїв злочин, завжди міг заявити, що належна йому частка у майні або його особисте майно вже раніше було подароване іншому з подружжя. Насправді таке майно продовжувало б перебувати у їхній спільній власності або роздільній власності дружини-боржника.

Отже, правила цивільного законодавства про форму угод дарування мають застосовуватися незалежно від характеру взаємовідносин їхніх суб'єктів.

При укладенні договорів дарування необхідно додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні. Так, договори про відчуження нерухомого майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, посвідчується нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя (ч. 3 ст. 65 Сімейного Кодексу). Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна засвідчується в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Якщо чоловік або дружина відчужувача особисто надасть нотаріусу заяву про згоду на відчуження, засвідчувати справжність підпису не потрібно, нотаріус тільки встановлює особу заявника, про що робить відмітку на заяві і вказує назву документа, який посвідчує особу, номер, дату видачі й назву установи, що його видала [5].

Договори про відчуження нерухомого майна можуть бути посвідчені нотаріусом і без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю одного з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане в дарунок або в порядку спадкування, здійснено поділ майна, набутого підчас перебування в зареєстрованому шлюбі, тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику договору, що залишається в нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

Договір про відчуження нерухомого майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя також у випадках, коли остання не проживає за місцем знаходження майна і місце проживання його невідоме. На підтвердження цієї обставини повинна бути подана копія рішення суду, яке набрало законної сили. Про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім [4].

До майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, однак проживають однією сім'єю поширюються правила щодо майна, що є правом спільної сумісної власності подружжя.

Отже, усна форма договору за Цивільним кодексом передбачена для дарування речей особистого користування та побутового призначення. Письмово укладається договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. У разі недодержання форми такі договори є недійсними.

Певними особливостями зумовлена передача в дар майнового права. Специфіка предмета договору дарування майнових прав зумовлює необхідність письмової форми правочину. Аналогічна ситуація складається у разі, коли укладення договору не збігається з моментом передачі дарунка. В цьому випадку має місце консенсуальна угода. Недотримання письмової форми угоди є підставою для визнання її недійсною.

2. Порядок укладення та форма договору дарування

Договір дарування, як і інші цивільні договори (договір купівлі-продажу), спрямований на припинення права власності в дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи за тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій. Тому ч.2 ст. 717 ЦК України чітко обумовлює, що договір, який встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Подарувати будь-яке майно (рухоме, в тому числі гроші й цінні папери, та нерухоме), а також майнові права іншим особам є виключним правом власника цього майна. Договори на дарування майна, що знаходиться у спільній власності, укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Цікавим є те, що у ст. 721 ЦК України, яка покладає на дарувальника обов'язок повідомити обдаровуваного про відомі дарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб. Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавати витрат, пов'язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ, проте за порушення ч.1 ст. 721 ЦК України дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком ч. 2 ст. 721 ЦК України.

Крім волевиявлення дарувальника, для здійснення договору дарування необхідна також згода обдаровуваного, яку законодавець розцінює як акт прийняття дарунка. Порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульовано ст. 722 ЦК України, за якою право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, тобто з того часу, коли обдаровуваний будь-якими діями підтвердить свою згоду на прийняття дарунка. Дарувальник, який передає річ через підприємство або організацію транспорту, зв'язку або через іншу особу для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору до вручення речі обдарованому. Дарунок, направлений обдаровуваному без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову від дарунка. До прийняття дарунка ст. 722 ЦК України прирівнює також прийняття документів про право власності на речі або символів речі (ключів, макета тощо). Безпосереднє висловлення згоди обдаровуваного необхідне лише при даруванні майна, укладання угоди на яке потребує спеціального оформлення (наприклад, на вогнепальну зброю).

Законодавство не містить безпосередньої вказівки на право юридичної особи передавати майно за договором дарування. В такому випадку, як правило, застосовується термін "безоплатна передача майна", що є значно ширшим за поняття "передача майна за договором дарування".

Укладати договір дарування може також представник дарувальника на основі письмового доручення, в якому обов'язково має бути вказане ім'я обдаровуваного (ч. 4 ст. 720 ЦК України) [2].

З моменту передачі права власності на річ обдаровуваному юридичний зв'язок між сторонами припиняється, тому обов'язок подальшого належного ставлення до дарувальника є суто морально-етичним. Однак ч. 1 ст. 727 ЦК України передбачає, що дарувальник (а в разі вчинення обдарованим вбивства дарувальника -- на вимогу спадкоємців) має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

Дарувальник також не може залишити за собою право користуватися річчю після передачі її обдаровуваному. Однак ст. 725 ЦК України передбачає можливість встановлення обов'язку обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (надати право довічного користування дарунком чи його частиною третій особі, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник може встановити умови, за яких договір дарування набиратиме чинності (наприклад, після завершення навчання, при одруженні тощо), головне, щоб ця умова не породжувала зобов'язання обдаровуваного перед дарувальником, інакше такий договір матиме ознаки іншого правочину.

Договір дарування може укладатися в усній, письмовій формі та нотаріально посвідчуватися. Вимоги закону щодо форми договору дарування залежать від матеріального предмета договору. За загальним правилом в усній формі можуть бути укладені договори, які повністю виконуються сторонами в момент вчинення, за винятком тих, що підлягають нотаріальному посвідченню, державній реєстрації, або коли недодержання письмової форми має наслідком нікчемність договору (ст. 206 ЦК).

В усній формі, у тому числі й шляхом вчинення сторонами конклюдентних дій, можуть укладатися договори дарування предметів особистого користування та побутового призначення (слід зауважити, що вартість таких речей у законі не обумовлено, а відтак, вона може бути будь-якою). Це не суперечить і загальним правилам цивільного законодавства про форму правочинів. Незважаючи на те, що ст. 208 ЦК передбачає обов'язкову письмову форму для правочинів, які вчиняються між фізичною та юридичною особою, а також для правочинів фізичних осіб між собою на суму понад двадцятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, у випадках, коли момент вчинення правочину збігається з моментом його повного виконання, зазначене правило не застосовується.

Також припускається укладення в усній формі лише реального договору дарування предметів особистого користування та побутового призначення, оскільки усі договори дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (незалежно від предмета договору) відповідно до ч. З ст. 719 ЦК мають бути укладені у письмовій формі.

Виключно у нотаріальній формі повинні укладатися договори дарування нерухомих речей, причому незалежно від суб'єктного складу сторін договору.

Водночас слід звернути увагу на необхідність додержання спеціальних правил при даруванні майна, що є у спільній власності (наприклад, майно, набуте подружжям за час шлюбу). Так, згідно із ч. 2 ст. 369 ЦК розпоряджання таким майном (у тому числі й відчуження шляхом дарування) може здійснюватись лише за згодою усіх співвласників, яка у разі вчинення відповідного правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, має бути висловлена письмово й також нотаріально посвідчена (згідно з ч. З ст. 65 Сімейного кодексу України така згода одного з подружжя має бути нотаріально посвідчена).

У простій письмовій формі має бути укладений договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (при цьому, якщо письмову форму при укладенні зазначених договорів недодержано, вони вважаються нікчемними, оскільки це прямо передбачено законом). Надати договору письмову форму можна не лише шляхом складання єдиного документа, а й в будь-який інший спосіб, передбачений ст. 207 ЦК, скажімо, зафіксувавши зміст правочину у кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони договору, або ж шляхом вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного чи іншого технічного засобу зв'язку.

Письмової форми потребують договори дарування рухомих речей, які мають особливу цінність. Однак недотримання письмової форми договору дарування таких речей не призводить до його недійсності на відміну від недотримання письмової форми договору дарування, передбаченого ч. З ст. 719 ЦК. На жаль, цивільне законодавство не пояснює, які саме речі слід вважати особливо цінними, тому на практиці скоріш за все будуть виникати деякі труднощі при вирішенні цього питання. Адже річ можна розцінювати як особливо цінну не лише з огляду на її вартість, але й, наприклад, внаслідок особливого ставлення до неї з боку дарувальника чи її історичної, наукової або культурної цінності (тим більше, що за положеннями ч. 2 та ч. З ст. 727 ЦК створення обдаровуваним загрози безповоротної втрати чи істотного пошкодження вказаних речей є підставою для розірвання дарувальником договору дарування). Втім дана правова норма, на відміну від попередньої не має імперативного характеру, оскільки передання особливо цінної речі за усним договором теж може бути правомірним (за умови, якщо судом не буде встановлено, що обдаровуваний заволодів нею незаконно, тобто у разі виникнення спору з цього приводу, суд повинен з'ясувати законно чи ні обдаровуваний набув цю річ).

Також в нотаріальній формі повинен бути укладений договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

При цьому до валютних цінностей згідно з п. 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. слід віднести: валюту України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; іноземну валюту - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

До договорів дарування валютних цінностей на суму понад п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян також застосовується загальне правило, встановлене ст. 220 ЦК, згідно з яким недотримання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору тягне за собою його нікчемність [3].

3. Сторони договору дарування, їх права та обов'язки

Сторонами у договорі дарування можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин (з урахуванням встановлених законом обмежень щодо їх участі у даному договорі) -- як фізичні, так і юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади.

Закон встановлює певні обмеження щодо укладення договору дарування (на стороні дарувальника) деякими особами. Так, за ч. 2 ст. 720 ЦК батьки (усиновлювачі), представники малолітніх та громадян, що визнані судом недієздатними (опікуни), не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Закон не передбачає заборони укладання договору дарування щодо малолітніх та недієздатних, де останні виступають обдаровуваними.

Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

Цивільний кодекс визначає специфічні правила щодо змісту доручення на укладення договору дарування представником дарувальника. Так, доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним (ч. 4 ст. 720 ЦК).

За консенсуальним договором дарування дарувальник зобов'язаний у визначений договором строк (термін) передати дарунок (відступити майнове право) обдаровуваному.

Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

Дарувальник має такі права: відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився; вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи. У разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, -- відшкодування його вартості; вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування; вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена [4].

Вимоги щодо розірвання договору дарування можуть бути пред'явлені, дарувальником, якщо на момент вимоги дарунок є збереженим. Наслідком розірвання договору дарування є обов'язок обдаровуваного повернути дарунок у натурі. До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

Договір дарування є безоплатним та у більшості випадків одностороннім договором. Але ст. 725 ЦК дозволяє встановлення в договорі дарування обов'язок у обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Щодо обдаровуваного, то він має право: у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості; у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього.

4. Розірвання договору дарування

У консесуальному договорі дарування дарувальник має право відмовитися від передання дарунка, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ст.724 ЦК України). Закон не передбачає конкретних критеріїв характеристики такого майнового стану. Це може бути втрата постійного заробітку, тяжка хвороба дарувальника або членів його родини та інші непередбачувані обставини, що надалі негативно вплинули на його майновий стан. За загальним правилом одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. У ст.615 ЦКУ передбачено, що лише в разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відмова від передання дарунка за консенсуальним договором дарування є винятком із загального правила, і такий законодавчий підхід зумовлений специфікою відносин сторін з договору. Якщо загалом відмова від зобов'язання є своєрідною санкцією, що застосовується в односторонньому порядку як реакція на порушення, допущене другою стороною, то в договорі дарування право на відмову дарувальника абсолютно не пов'язане з поведінкою обдарованого. Таке право не пов'язане і з поведінкою дарувальника. Надання ж права на відмову від договору дарування зумовлене об'єктивними причинами - погіршенням майнового стану дарувальника. Причини погіршення майнового стану, як от: втрата роботи, погіршення стану здоров'я, що потребує додаткових витрат, необхідність надання утримання особі з числа рідних та близьких дарувальника тощо не мають правового значення. Дарувальник розцінює своє становище як таке, що погіршилося, і тому відмовляється від договору. Тому одностороння відмова дарувальника від договору дарування не тягне правових наслідків, що встановлені ч.2 ст.615 ЦКУ. На нього не покладається та й не може бути покладена відповідальність за відмову від договору [3].

Припинення договору дарування відбувається до його виконання внаслідок смерті дарувальника або обдаровуваного у консесуальному договорі дарування. Договір дарування припиняється також виконанням - передачею дарунка обдаровуваному.

Оскільки обдаровуваний за договором дарування не має обов'язку прийняти дарунок, він може у будь-який час відмовитися від нього. При цьому причини відмови правового значення не мають.

Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника є новелою ЦК України. Підстави та правові наслідки розірвання договору дарування визначені ст.727 ЦК України. Разом з тим, слід звернути увагу на явну неточність формулювання - чи можна говорити про розірвання договору, який уже виконано? Розірвати договір можливо з підстав і в порядку, визначеному ст.651, 652, 653 ЦКУ. Розірвання як спосіб припинення зобов'язань сторін, що виникає з договору, може застосовуватися до тих зобов'язань, які ще існують, а не які уже виконані.

Виконання (в контексті договору дарування це буде передання дарунка обдарованому) є способом припинення договірних зобов'язань сторін. Яким чином можна розірвати те, що уже припинено? Очевидно, може йтися про право дарувальника вимагати повернення дарунка від обдаровуваного з підстав, визначених законом. Такими підставами можуть бути: вчинення обдарованим умисного злочину проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, подружжя або дітей; створення загрози безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність, прояв грубої невдячності обдаровуваного до дарувальника, його батьків, подружжя або дітей.

Договір дарування є не лише правовою формою безоплатної передачі у власність обдаровуваному, а й виявом довіри, доброго ставлення дарувальника. Тому поряд з правовими виникають відносини морального характеру. Звичайно закон не може покласти на обдаровуваного моральний обов'язок надалі бути вдячним, ставитися з повагою до дарувальника тощо. Але в ст.727 ЦК України встановлено правові підстави розірвання договору дарування у разі вчинення обдаровуваним дій, які є не лише протиправними,а й аморальними стосовно особи дарувальника. Злочин є сам по собі аморальним явищем. Тому поряд із застосуванням кримінального покарання правопорушник зазнає громадського осуду. В цьому випадку вчинення злочину проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей має також і цивільно-правові наслідки, а саме - розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна. Якщо внаслідок злочинних дій обдаровуваного дарувальник загинув, право вимагати розірвання договору дарування мають його спадкоємці.

Відносини дарування, як зазначалось, мають не лише правовий, а й моральний аспект. Предметом договору дарування можуть бути речі, які поряд з матеріальною мають для дарувальника також немайнову цінність. Це може бути сімейна реліквія, річ, з якою пов'язані важливі обставини в житті дарувальника, предмети, що підтверджуть участь дарувальника або близьких йому людей в певних історичних подіях тощо. У разі загрози втрати такого дарунка з вини обдаровуваного договір дарування може бути розірваний за ініціативою дарувальника [6].

Окремою підставою розірвання договору дарування є недбале ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність. Правовий режим таких речей визначається також законодавством про охорону пам'яток історії та культури, зокрема Законом України «Про охорону культурної спадщини», Положенням про Державний реєстр національного культурного надбання. Згідно із вказаним Положенням до Державного реєстру заносяться історії та предмети, пов'язані з найважливішими історичними подіями у житті народу, розвитком техніки, науки, культури,життям і діяльністю видатних діячів, пам'ятки архітектури і містобудування тощо.

Якщо виникає загроза знищення або істотного пошкодження таких речей внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного, дарувальник має право розірвати договір дарування.

Розірвати договір дарувальник має право з зазначених вище підстав за умови наявності дарунка у натурі. Отже, предмет договору дарування може бути річчю індивідуально визначеною і, крім високої майнової вартості - неспоживною. Якщо дарунок знищений, вимога про розірвання договору і повернення речі пред'являтися не може.

Розірвання договору є правовою підставою припинення права власності на подаровану річ у обдаровуваного. Останній зобов'язаний повернути у натурі з урахуванням можливого нормального зносу за час перебування в обдаровуваного. Відшкодування витрат обдаровуваному на утримання дарунка, розрахунки, пов'язані з поліпшенням подарованої речі у разі розірвання договору дарування із зазначених вище підстав законом не передбачено.

З цього приводу ще в дореволюційній літературі були висловлені різні думки. Так, Д.І. Мейєр вважав, що повернення дарунку припиняє дарування. Єдиний спосіб припинення, характерний виключно для дарування - це повернення дарунку. Г.Ф. Шершенєвіч вважав, що дарування може припинитися тоді, коли воно є в стадії зобов'язального правовідношення. Повернення дарунку - не що інше, як особливий спосіб позбавлення обдарованого права власності на подароване майно з підстав, встановлених законом .

У Німецькому Цивільному Уложенні передбачена можливість вимагати повернення дарунку, якщо дарувальник після його вчинення не в змозі забезпечити власне належне утримання або виконати покладені на нього в силу закону обов'язки з утримання своїх рідних, подружжя, партнера або колишнього подружжя чи партнера. У такому випадку застосовуються правила про повернення безпідставного збагачення. За такими ж правилами може бути відмінене дарування. Підставами відміни дарування є: якщо обдарований проявив грубу невдячність, вчинив тяжкий проступок щодо дарувальника або його близьких родичів. Право на відміну дарування надане і спадкоємцю дарувальника, але тільки тоді, коли обдарований умисно і протиправно позбавив життя дарувальника або перешкоджав йому відмінити дарування. Відміна дарування здійснюється шляхом вчинення заяви обдарованому. Про відміну дарування йдеться в нормах ст.578 ЦК РФ.

У коментарі до глави 55 ЦКУ Ю.В. Білоусов зазначає, що договір дарування не може бути розірваний в односторонньому порядку, оскільки, як правило, виконується одразу при його укладенні. Однак далі автор пише про можливість дарувальника вимагати розірвання договору та повернення дарунка. Більш логічно та правильно говорити про відміну дарування та про право дарувальника вимагати повернення дарунку з підстав, про які йдеться в нормах ст.727 ЦКУ.

5. Пожертва як різновид договору дарування

ЦК України передбачає договір дарування на користь невизначеного кола осіб, що має загальнокорисну мету - пожертву. Пожертва - це дарування рухомих і нерухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети (ст.729 ЦК України).

Специфічними рисами пожертви є насамперед визначення мети, для досягнення якої даруються певні речі. Мета визначається договором. Якщо такої мети в договорі немає, це буде звичайний договір дарування. Саме загальнокорисна мета відрізняє пожертву і надає підстави стверджувати, що це різновид благодійницької діяльності [7].

Предметом договору пожертви є речі, у тому числі гроші та цінні папери. На відміну від звичайного договору дарування, предметом договору пожертви не можуть бути майнові права.

Договір про пожертву є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. Форма договору пожертви регламентується ст.730 ЦК України так само, як форма звичайного договору дарування.

Розвиткові системи благодійництва має сприяти Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР, за яким благодійництвом визнається добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Отже, благодійництво та пожертва - тотожні поняття. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.

Відповідно до цього закону меценатство - добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги; спонсорство - добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.

Коротко характеризуючи договір пожертви можна зробити висновок, що він деякою мірою суперечить ч.2 ст.717 ЦК, оскільки визначаючи в ст.730 ЦК права пожертвувача тим самим, одночасно, встановлюються обов'язки обдарованого. Так, якщо пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву, то обдарований повинен мати обов'язок забезпечити таке право.

Відносно ж мети, з якою може робитись пожертва, то вона не тільки не конкретизована, а й не сформульована в законі. Але вважається, що мета має задовольняти обидві сторони договору, а тому цю угоду необхідно вважати однозначно двосторонньою

Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви, відповідно до обумовленої договором мети. Таким чином, право власності особи, якій пожертвували майно, має певні особливості. Така особа не вправі здійснювати належне їй право як абсолютне. Адже використання пожертви на інші, не обумовлені договором цілі, навіть якщо таке використання за призначенням виявилося неможливим, допускається лише за згодою пожертвувача. Наприклад, у разі, коли предметом дарування є бібліотека рідкісних та цінних книг, то на обдаровуваного покладено обов'язок надати її у суспільне користування, тобто дозволити доступ усім бажаючим.

Згідно з ч.3 ст.730 ЦК України, пожертвувач має право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. Близьким за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи в зв'язку з ювілеєм [2].

У разі смерті пожертвувача чи ліквідації юридичної особи - пожертвувача, використання пожертви для інших цілей може здійснюватися за рішенням суду (ч.2 ст.730 ЦКУ). Слід звернути увагу, що в правозастосувальній діяльності неодмінно виникне питання: хто ж може звернутися до суду з відповідною вимогою у випадку використання пожертви всупереч обумовленим цілям чи про зміну мети її використання. Тобто механізм реалізації такого законодавчого положення практично відсутній. Очевидно, що правом на звернення до суду у випадку використання пожертви всупереч обумовленим цілям та про зміну цільового її використання мають бути наділені будь-які зацікавлені особи, про що має бути зазначено у ч.2 ст.730 ЦКУ.

Окремо слід зазначити, що за ч.3 ст.720 ЦК передбачається навіть «не обтяжувати» статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобто пропонується надати це право будь-яким юридичним особам. Однак, вважається, що тут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі «пожертви» і особливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари, будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.

Висновки

Проаналізувавши дану тему, я дійшов висновку, що договором дарування є договір, за яким дарувальник передає або зобов'язується передати в майбутньому обдаровуваному безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування, як і договір купівлі-продажу, спрямований на припинення права власності у дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи з тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій.

З погладу юридичної характеристики даний вид договорів може бути як одностороннім, так і двостороннім, як реальним, так і консенсуальний, носить особистий характер і спрямований на виникнення права власності у обдарованої особи. Сторонами договору дарування виступають дарувальник і обдаровуваний, якими можуть бути як фізичні так і юридичні особи, держава Україна, Автономна республіка, територіальні громади. Договір дарування належить до безоплатних договорів, а його форма залежить від матеріального предмета договору..

Договір дарування є досить важливим інститутом цивільного права, адже широко використовується в цивільному обороті, є підставою набуття права власності на майно і зрештою стосується стосується майнових інтересів особи. Саме тому дана тема потребує глибокої теоретичної розробки і досконалого практичного засвоєння.

Список використаної літератури

1. Конституція України, Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР;

2. Цивільний кодекс України, Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-ІV;

3. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. У

2-х т. Т. 2. / Відп. ред. В.Г. Ротань. - 2-ге вид. - Х.: Фактор, 2010. - 800 с;

4. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. - 4-те вид., перероб. І допов. / за ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - Т. ІІ. - 1056 с;

5. Анохін Ю. Договір дарування: новели правового регулювання [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //www.соntrаgеnt.nаrоd.ru;