Особливості та природа харизми в конституюванні інноваційного політичного лідерства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості та природа харизми в конституюванні інноваційного політичного лідерства

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями

харизма політичний лідерство

Як показує історичний досвід, у періоди соціальної нестабільності та суспільних криз значно зростає роль випадкових факторів, які мають вплив на все суспільство. Найчастіше в такій ролі може виступати діяльність тієї чи іншої особистості. Зазвичай реальний вплив на державу та громадянське суспільство справляється не пересічною, середньо- статистичною людиною, а такою, яка у своєму арсеналі має набір певних визначних особистих якостей. У контексті дослідження інноваційного політичного лідерства варто вести мову про так званих “харизматичних особистостей” - людей, наділених, з точки зору обивателя, здібностями, які сприймаються як божественні. У підсумку подальший хід історії може безпосередньо залежати від діяльності такої людини та значною мірою модифікуватися нею. Ми спробуємо розглянути детальніше те, якою мірою становлення інноваційного політичного лідерства пов'язане з особистою харизмою.

Аналіз останніх публікацій за проблематикою та визначення невирішених раніше частин загальної проблеми. Німецьким ученим М.Вебером [2; 3] уперше в науковий обіг було введено саме поняття “харизма”, а також закладено концептуальні положення теорії харизма- тичної особистості, дослідження стосунків носіїв харизми з іншою частиною соціуму. Ж.Блондель [1], С.Зінєв [6], С.Московічі [8; 9] досліджують політичне лідерство в цьому контексті та виявляють основні ознаки харизматичної особистості. Відповідно до підходу Ж.Блонделя [1] харизма являє собою інтегральну якість, яку людина може сформувати в себе самостійно. Російським ученим С.Зінєвим була запропонована структурова- на типологія харизматичних особистостей, яка включає п'ять основних типів: харизматик-месія, харизматик-мілітарист, харизматик-популіст, ха- ризматик-інтелігент та харизматик-маргінал [6]. Дослідник С.Московічі аргументовано вважає, що харизма індивіда втілюється в “надприродних” або “надлюдських”, отже, зовнішніх по відношенню до суспільства якостях [9], а самі обставини, в яких народжується харизматична влада, є винятковими, адже харизматичній владі передує явний злам існуючого соціального устрою, розчарування в соціальних установках.

Важливими для нашого дослідження також виявилися ідеї, представлені в концепції пасіонарної особистості Л.Гумільова [4], дослідження з проблематики політичної харизми Н.Фреік [10] та характеристики соціально-ціннісних засад державного управління вітчизняного науковця В.Козакова [7].

Формулювання цілей (мети) статті. Метою статті є розгляд інноваційного політичного лідерства крізь призму розуміння харизматичної особистості, для чого послідовно вирішуються такі завдання: звернутися до витоків теоретичної інтерпретації харизми, поняття, введеного до наукового обігу М.Вебером; розкрити ключові обставини та параметри становлення харизматич- ної особистості; дослідити основні відмінності між істинною і штучною харизмою та довести, що саме перша є основою для формування особистості інноваційного політичного лідера.

Виклад основних результатів та їх обґрунтування

У сучасному світі ми все частіше маємо справу зі штучним феноменом харизми і відповідним образом, що конструюється за допомогою політичних технологій, із використанням розробок у галузі політичного консалтингу, на основі PR-технологій, іміджелогії. У нашому випадку маємо констатувати, що інноваційний політичний лідер - це якраз дійсний, а не штучний носій харизми. Отже, важливо з'ясувати, якими рисами він, як носій харизми, має володіти.

До ідеальних харизматичних якостей М.Вебер відносить магічні здібності, пророчий дар, видатну силу духу та слова. Харизмою, вказує науковець, володіють герої, великі полководці, маги, пророки, провидці, геніальні художники, видатні політики, засновники світових релігій - Будда, Ісус Христос, Магомет; засновники держав - Солон, Лікург; великі завойовники - Олександр, Цезар, Наполеон - усе це харизматичні особистості [2, с. 143]. Очевидно, можна стверджувати ось що: особистість із харизматичними задатками не може існувати поза соціумом. Такого роду особистість апріорі вплетена в саме мереживо суспільних відносин.

М.Вебер підкреслено байдужий до цінностей, що привносяться у світ харизматичною особистістю: Перікл, Клеон, Наполеон, Ісус Христос або Чингізхан, відповідно до такої точки зору, однаково харизматичні діячі; створювані ними державні чи релігійні спільноти являють собою “різновид харизматичного типу панування” [3]. Для М.Вебера не викликає сумнівів і той факт, що харизмою володіють не тільки особистості-твор- ці, а й особистості-руйнівники.

На думку сучасного дослідника С.Московічі, харизма індивіда втілюється в “надприродних” або “надлюдських”, отже, зовнішніх по відношенню до суспільства якостях. “Ці якості прирікаютьйого (лідера-харизматика. - Д. Ш.) на самотність, він слідує своєму покликанню, як планета рухається по своїй орбіті, він за визначенням - антисоціальний” [9, с. 294]. Проте маємо підкреслити: якщо говорити про сучасних політиків, які володіють харизмою за родом своїх занять, то вони “приречені” на взаємодію із суспільством, а в абсолютній більшості випадків - на постійний, безпосередній, тісний контакт із ним. Інакше політичному діячеві загрожує політична ізоляція, і навіть політична (а в окремих випадках не тільки політична) смерть.

С.Московічі зазначає, що обставини, в яких народжується харизматична влада, теж є винятковими. Харизматичній владі передує явний злам існуючого соціального устрою, значне руйнування вірувань, розчарування в соціальних установках.

Шукаючи пояснення тому, ким же є насправді носій харизми, науковець приходить до такого твердження: “Узурпатори з відхиленнями в поведінці, іноземці або приїжджі з периферії - Наполеон з Корсики, Гітлер з Австрії, Сталін з Грузії. Часто це узурпація влади, що супроводжується царевбивством - Робесп'єр, Кромвель, Ленін, великі діячі Опору, де Голль або Тіто, примушують законного володаря піти у вигнання, відправляють його на гільйотину, в тюрму... Отже, умовою харизми є пролом у тканині суспільства і визнання авторитету (носія харизми. - Д. Ш.) тими, хто йому підпорядковується” [8, с. 412]. Дослідник виводить із цього наступну функцію харизма- тичних особистостей - адаптаційну. Фактично як інноваційні політичні лідери, так і харизматики здатні згладжувати той дисонанс, який неминуче виникає у суспільствах перехідного типу, коли старі традиції вже зжили себе, а нові ще не встигли повсюдно закріпитися. У цьому полягає одне з головних завдань, яке ставить перед харизма- тичною особистістю суспільство.

Наукові дискусії навколо можливості використання поняття “харизма” точаться також через існування конфліктуючих теорій суспільств, залежно від прийняття чи неприйняття яких визначається і відповідь на питання про можливості застосування цього поняття стосовно сучасності. Зокрема, як вважає К.Левенштейн, “харизматич- ність залежить від широко розповсюдженої віри в екстраординарні та надприродні здібності, тоді як у сучасному раціональному суспільстві подібні вірування знецінилися” [12]. Таким чином, прихильниками означеного підходу підкреслюється, що харизма була можливою лише в ранні епохи поставання людства, а також у суспільствах, що продовжують залишатися несучасними.

У науці існує також і інша точка зору, відповідно до якої “справжня харизма”, - точніше сказати: харизма природжена, - взагалі не сумісна із самою сутністю сучасного суспільства. За основу береться веберівська концепція харизми та виділяються такі ознаки харизми: ірраціональність; радикальність (революційність); персональна, особистісна природа. Наголошується, що в сучасному суспільстві домінує тенденція до відтворення бюрократичними структурами особистостей із харизматичними задатками, позбавлених якостей “дійсного” харизматика.

Представниками цього напряму розглядається також і змістова сторона розрізнення істинної та штучної харизми. М.Вебер не міг знати про революцію телекомунікацій та її вплив на західну культуру. Отже, його концепція не може бути повноцінно застосована для аналізу сучасної політики, яка якісно відрізняється від досліджуваного ним “століття площ і мітингів”. У цьому контексті Р.Глассман пише про “сфабриковану харизму”, а В.Бенсман і М.Гайвант пропонують увести нове поняття “псевдохаризма”. Інакше кажучи, те, що в сучасному суспільстві приймається за харизму, є лише її видимістю. По суті, це вироблена, штучна харизма, тобто опосередкована, нереволюційна, раціональна.

На осягнення проблематики штучної харизми значний вплив справляли роботи представників франкфуртської школи неомарксизму (Т.Адорно, Р.Маркузе, Е.Фромма та ін.). Особливий інтерес для нашого дослідження становить основна соціально-філософська тема франкфуртської школи, так званий “пізній капіталізм”, у рамках якої науковці дійшли висновку, що в епоху пізнього капіталізму веберівська “формальна раціональність” досягає величезних розмірів і відбувається тотальна формалізація всіх суспільних сфер.

Учені франкфуртської школи за основу взяли концепцію М.Вебера, однак його поняття формальної раціональності використовувалося ними в змістовно-соціологічному значенні. Як вказує Ю.Давидов, “«формальна раціональність» починає ототожнюватися з марксовим “відчуженням”; її формалізм виступає як реальна протилежність субстанційності людини, як її спрощення і викривлення” [5, с. 263]. Звідси випливає, що справжня харизма постійно пригнічується. Крім того, як слушно зауважує дослідник політичної хариз- ми Н.Фреік, “виникає парадоксальна ситуація, коли раціональність потребує виробництва ірраціональності, щоб зберегтися як раціональність. Однак ірраціональність, створена раціональністю, перестає бути справжньою ірраціональністю” [10].

Таким чином, перестає бути істинною (що розуміється як ірраціональна) і харизма, яка стає харизмою штучною. Прийняття тотальної раціоналізації суспільства призводить до визнання сили бюрократичних структур, які прагнуть будь-якими засобами закріпити свій домінуючий статус. По-перше, бюрократії вкрай невигідна поява або посилення непідконтрольних їй особистостей та процесів, а отже, і справжньої (себто: революційної) харизматичної особистості. Зазвичай бюрократія досягає успіху в справі підпорядкування собі істинної харизми, тоді як остання може виявитися сильнішою за систему тільки за екстраординарних умов. Однак сама практика демонструє, що соціальна криза теж може бути створена штучно, а єдино можливим виходом із глухого кута постає обрання того чи іншого політичного діяча, - псевдомесії, - запропонованого під час виборчої кампанії, як фігури, яка нібито володіє видатними якостями (що, наприклад, і сталося у процесі Помаранчевої революції 2004 р.).

По-друге, харизма необхідна для нормального функціонування самого політичного інституту, а отже, існує потреба в її “керованій” заміні - штучній або “виробленій” харизмі. Отже, маємо справу з повсюдними практиками використання видимості харизми. Пануванням форми перетвореної: не інноваційного лідерства, а простої його симуляції з боку бюрократичного апарату.

Додамо до цього, принаймні: декларативну, абсолютну та всеохопну могутність бюрократичних структур і в підсумку перед нами постає “штучний” харизматик, раціонально сплановані проблеми та варіанти їх вирішення, цінності тощо. У самих же народних мас формується лояльний до бюрократії алгоритм поведінки. Таким чином основним активним і домінуючим актором, що формує штучну харизматичність, виступає бюрократичний апарат. Слушною видається нам характеристика вітчизняного науковця В.Козакова: “роздвоєність української вдачі: любов до свободи і примирення з рабством, козацька демократична управа і диктатура влади отамана чи гетьмана, самодіяльність і патерналізм тощо” [7, с. 134], яка напрочуд точно характеризує особливості вітчизняного підходу і донині.

Тотальна раціоналізація суспільства ставить питання про ефективні способи досягнення лояльності громадян до влади. У цьому зв'язку, на наш погляд, необхідно згадати концепцію авторитарної особистості, що набула нині доволі великого поширення. Відповідно до позиції розробника концепції Е.Фромма, у сучасному суспільстві особистість потерпає від нестерпного почуття свободи, самотності, розгубленості в занадто складних соціальних системах. Особистість самостверджується за допомогою ідентифікації себе з авторитетом групи, нації або держави, із харизматичним лідером або релігійним інститутом. Е.Фромм вважає, що “форми цього механізму можна знайти в прагненнях до підпорядкування і панування або - якщо використовувати інше формулювання - в мазохістських і садистських тенденціях” [11, с. 276].

Дослідженням проблематики політичного лідерства в контексті харизми займався також французький політолог Ж.Блондель. На противагу М.Веберу Ж.Блондель вказує на те, що криза - це необхідна, але недостатня умова для появи хариз- матичної особистості: “У дійсності немає ніяких чітких вказівок на те, які умови можуть призвести до появи харизматичної особистості. Крім того, що державні інститути повинні бути доведені до стану ломки. А особистості, які видаються громадянам “харизматичними”, що володіють здатністю врятувати від бід і нещасть, можуть з'явитися, а можуть і не з'явитися. Наявні дані говорять, що залежність між кризою і появою харизматичної особистості слабо помітна” [1, с. 43].

Ж.Блондель критикує М.Вебера за те, що останній не зміг розірвати зв'язків із релігійними витоками розуміння харизми. На його думку, харизматична влада може перестати бути “ірраціональною”, ставши “інтелектуальною”. Якщо для М.Вебера харизма - це глибоко ірраціональне явище, ідеальний тип, то для Ж.Блонделя - харизма майже завжди доповнюється розумовими складовими. У підсумку, за М.Вебером, харизма - це явище перманентно властиве видатним історичним діячам, тоді як для Ж.Блонделя вона являє собою інтегральну якість, яку людина може сформувати в себе самостійно.

Концепція пасіонарної особистості Л.Гумільо- ва також заслуговує на увагу в цьому контексті. На думку вченого, у процесі етногенезу в деяких індивідів існує “непоборне внутрішнє прагнення до цілеспрямованої діяльності, завжди пов'язаної зі зміною оточення, громадського або природного, причому досягнення поставленої мети, часто ілюзорної або згубної для самого суб'єкта, представляється йому ціннішим навіть за власне життя” [4, с. 69]. Таке прагнення вчений називає “пасіонарністю”. Самі ж пасіонарії за сприятливих для себе умов здійснюють вчинки, які ламають інерцію традиції. Тут варто зазначити, що ми абсолютно свідомо приймаємо пасіонар- ність за ознаку інноваційного політичного лідера з тим зауваженням, що навіть можлива згубність результатів діяльності лідера такого типу для самого суб'єкта є свідченням не ілюзорності мети, а швидше цілковитої соціальної самовіддачі.

У своїй характеристиці Л.Гумільов говорить про те, що пасіонарність позбавлена ціннісної вибірковості, отже, вона з однаковою легкістю породжує подвиги та злочини, благо та зло, не залишаючи місця лише бездіяльності та байдужості. Дослідник зазначає: “Пасіонарність - це здатність і прагнення до зміни оточення, або, переводячи на мову фізики, - до порушення інерції агрегатного стану середовища. Імпульс пасіонар- ності буває настільки сильним, що носії цієї ознаки - пасіонарії - не можуть змусити себе розрахувати наслідки своїх вчинків... це ознака не тільки індивідуальна, але і популяційна” [4, с. 309].

Російський учений С.Зінєв запропонував типологію харизматичних особистостей, яка включає п'ять основних типів. Коротко наведемо їх основні риси, зауваживши, що в реальному житті ці типи здебільшого перебувають у діалектичній взаємодії і майже ніколи не проявляються у “чистому” вигляді. Тобто йдеться виключно про так звані ідеальні типи.

Харизматик-месія - тип носія природженої харизми, який володіє пасіонарністю. Цей тип харизматичної ідентичності апріорі притаманний для кризових суспільств та епох і втілюється у більшості випадків у релігійній сфері суспільства. Історичний досвід свідчить про те, що ха- ризматики-месії являють найбільшу небезпеку для “можновладців” і для стабільності держави загалом, особливо в поліетнічних структурах.

Харизматик-мілітарист: такі особистості, як правило, є вихідцями із військового середовища та характеризуються перманентно мілітаристськими ідеями і прагненнями. Такі харизматики залишили достатньо помітний слід в історії (Олександр Македонський, Ганнібал, Гітлер). Найчастіше основним спонукальним началом діяльності для них виступають внутрішньоособистісні мотиви.

Харизматик-популіст є носієм штучної харизми та являє собою найбільш конфліктний тип ха- ризматичної ідентичності. Причин цього є кілька: по-перше, харизматики-популісти через свій рід діяльності приречені на постійну боротьбу. По-друге, популіст, який представляє певний соціальний прошарок, зобов'язаний дотримуватися його інтересів. Такого роду харизматик, який не має соціальної опори, приречений на невдачу. Харизматики-популісти найбільшою мірою залежать від зовнішньої кон'юнктури, адже найменші зміни в політичній ситуації здатні або посилити, або послабити їх потенціал.

Харизматик-інтелігент - тип харизми штучного характеру, який є найменш впливовим серед вищенаведених, що зумовлюється фактом його відносного віддалення від органів влади. У більшості випадків харизматичні якості інтелігента мають просторову обмеженість: їх вплив зводиться до найближчого оточення, осіб, які вступають із ним у безпосередній контакт.

Харизматик-маргінал - це тип, який актуалізується в період порогової екзистенціальної ситуації. Харизматики цього типу проявляються в період соціальних трансформацій, орієнтовані на неприйняття будь-якого інакомислення та руйнування (докладніше див.: [6]).

Ще раз підкреслимо, що виділені вищезгаданим дослідником типи харизми є суто теоретичними, ідеальними конструктами. Говорячи ж про інноваційного політичного лідера, слід зазначити, що в ньому в діалектичній єдності проявляються одразу кілька таких типів (а в окремих випадках навіть усі вони разом узяті).

Ми дозволимо собі таке уточнення: існує низка особливостей, які стосуються відмінностей прояву лідерських якостей та харизми в демократичних і недемократичних суспільствах. Головна відмінність полягає в тому, що інноваційний політичний лідер у демократичному суспільстві, - яким прагне стати вітчизняне, - функціонує в умовах жорсткої конкуренції. У більшості демократичних суспільств харизма має штучний характер, тому вона менш життєстійка та більш схильна до рутинізації. Домінуючим в ідеології демократичних режимів є забезпечення компромісу та загальносуспільної згоди, тому тут харизма формується найчастіше як тимчасовий інститут для вирішення специфічних завдань.

У соціально-стабільних демократичних суспільствах поява особистостей із харизматичним статусом за народженням є малоймовірною. Історія людства свідчить про те, що в тоталітарному (авторитарному) суспільстві харизма підтримується апаратом державного примусу. Однією з особливостей харизми в суспільствах такого типу є її прикладний характер, адже вона стає засобом утримання особистого впливу (влади). Тоталітарна харизма багато в чому має інституційний характер, проте за таких умов достатньо важко визначити, який із факторів більшою мірою детермінує інший: харизма визначає посаду або ж посада - харизму. Тоталітарна харизма виявляється в критичні моменти суспільного розвитку більш життєздатною та більш стійкою за демократичну.

Слід розрізняти природжену харизму (справжню) і харизму за необхідності (штучну). Справжня харизма - явище рідкісне, це вид харизми, що виникає, як правило, у переломні моменти розвитку соціуму. На нашу думку, харизматичні особистості за народженням - це особи, які здатні впливати на загальносвітові події і при цьому їх вплив відчувається не одне десятиліття та їх діяльність залишається надовго в історичній пам'яті. Видається цілком можливим, що хариз- матичні особистості світового масштабу, тобто ті, які своїм життям змогли вплинути на перебіг історичного процесу, народжуються саме в кризові епохи. Проте фактично вони - і причина, і наслідок соціальної кризи. І від того, які сили - прогресивні чи регресивні - вони представляють, залежить подальший розвиток усього суспільного цілого. У цьому проявляється їх сутнісна відмінність від інноваційних політичних лідерів, які, на наше глибоке переконання, можуть нести в суспільство виключно прогресивні зміни (з поправкою на те, що будь-який поступ, звичайно, є діалектичною єдністю розвитку та деградації).

Слід зазначити, що політичні харизматики - це вихідці з народу. Тому у випадку інноваційного політичного лідерства особисті стійкі, свідомі, науково-обґрунтовані переконання в пропонованих змінах і шляхах їх реалізації якраз і є визначальною характеристикою дійсного лідера.

Висновки та перспективи подальших досліджень

В умовах нерозвиненості інститутів громадянського суспільства інноваційні політичні лідери являють собою суб'єкти влади, від діяльності яких залежать напрям і темпи соціально-політичного розвитку. Відзначається зростання ролі інноваційного політичного лідерства,

Список використаних джерел

1. Блондель Ж. Политическое лидерство: Путь к всеобъемлющему анализу / Ж. Блондель. - М. : Рос. акад. упр., 1992. - 135 с.

2. Вебер М. Харизматическое господство / М. Вебер // Социс. - 1988. - № 5. - С. 139-147.

3. Вебер М. Хозяйство и общество: очерки понимающей социологии. Социология / М. Вебер ; пер. с нем. под ред. Л. Г Ионина. - М. : Изд. дом Выс. шк. экономики, 2016. - 448 с.

4. Гумилев Л. Н. Конец и вновь начало / Л. Н. Гумилев // сост. Н. В. Гумилева. - М. : Танаис ДИ-ДИК, 1994. - 544 с.

5. Давыдов Ю. Н. Макс Вебер и современная теоретическая социология: актуальные проблемы вебеорієнтованого на суспільний поступ, відмову від постійної конфронтації, визнання компромісів та права на власну думку.

References

1. Blondel, J. (1992) Politicheskoe liderstvo: put k vseob'emlyuschemu analizu [Political Leadership: Towards a General Analysis], Russian Academy of Management, Moscow, Russia.

2. Weber, M. (1988) Harizmaticheskoe gospodstvo [Charismatic domination], Sotsis, Moscow, Russia.

3. Weber, M. (2016) Hozyaystvo i obschestvo: ocherki ponimayuschey sotsiologii. Sotsiologiya [Economy and Society: A Critical Companion. Sociology], High School of Economics, Moscow, Russia.

4. Gumilev, L. N. (1994) Konets i vnov nachalo [End and beginning again], Tanais DI-DICK, Moscow, Russia.

5. Davyidov, Yu. N. (1994) Maks Veber i sovremennaya teoreticheskaya sotsiologiya: aktualnyie problemyi ровского учения / Ю. Н. Давыдов. - М. : Мартис, 1998. - 486 с.

6. Зинев С. Н. Харизматическая личность: идентификация и манифестация в трансформирующемся мире : дис. ... канд. филос. наук : 09.00.13 “Религиоведение, философская антропология, философия культуры” / Зинев С. Н. - Ставрополь, 2005. - 152 с.

7. Козаков В. М. Соціально-ціннісні засади державного управління в Україні : монографія / В. М. Козаков. - Київ : Вид-во НАДУ 2007. - 284 с.

8. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс / С. Московичи. - М. : Центр психологии и психотерапии, 1996. - 447 с.

9. Московичи С. Машина творящая богов / С. Мос- ковичи. - М. : Центр психологии и психотерапии, 1998. - 551 с.

10. Фреик Н. В. Политическая харизма: обзор

зарубежных концепций [Электронный ресурс] / Н. В. Фреик. - Режим доступа: https://sociologica. hse.ru/ data/2011/03/30/1211832480/1.pdf

11. Фромм Э. Бегство от свободы / Э. Фромм ; пер. с англ. А. Лактионов. - М. : аСт, 2016. - 288 с.

12. Loewenstein К. Max Weber's Political Ideas in the Perspective of Our Time / K. Loewenstein. - Amherst: University of Massachusetts Press, 1966 - P 77.

veberovskogo ucheniya [Max Weber and contemporary theoretical sociology: actual problems of teaching Weber], Martis, Moscow, Russia.

6. Zinev, S. N. (2005) Harizmaticheskaya

lichnost:identifikatsiya i manifestatsiya v

transformiruyuschemsya mire [Charismatic identity: the identity and manifestation in a transformed world], Ph.D. Thesis, Stavropol, Russia.

7. Kozakov, V. M. (2007) Sotsialno-tsinnisni zasady derzhavnoho upravlinnia v Ukraini: Monohrafiia [Social values, principles of public administration in Ukraine], NADU, Kyiv, Ukraine.

8. Moskovichi, S. (1996) Vek tolp. Istoricheskiy traktatpo psihologii mass [Age of crowds. The historical treatise on mass psychology], Center for Psychology and Psychotherapy, Moscow, Russia.

9. Moskovichi, S. (1998) Mashina tvoryaschaya bogov [Machine the creative gods], Center for Psychology and Psychotherapy, Moscow, Russia.

10. Freik, N. V. (2003) Politicheskaya harizma: obzor zarubezhnyih kontseptsiy [The political charisma: a review of foreign concepts], available at: https://sociologica.hse. ru/ data/2011/03/30/1211832480/1_1_2.pdf

11. Fromm, E. (2016) Begstvo ot svobodyi [Escape from Freedom], AST, Moscow, Russia.

12. Loewenstein К. (1966) Max Weber's Political Ideas in the Perspective of Our Time, University of Massachusetts Press, Amherst, USA.

Размещено на Allbest.ru