Правове забезпечення зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в Україні: стан, проблеми, перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове забезпечення зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в Україні: стан, проблеми, перспективи

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими і практичними завданнями

техногенний ризик правовий надзвичайний

Попри поступове зменшення в Україні загальної кількості надзвичайних ситуацій (НС), показники ризику їх виникнення залишаються досить високими та мають тенденцію до підвищення. За цих обставин удосконалення державного управління зниженням ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (ЗРНС) має стати основою для забезпечення безпеки нинішнього та майбутніх поколінь. З огляду на те, що органи державної влади зобов'язані діяти винятково у встановлених чинним законодавством межах, а їх вплив на широке коло суб'єктів здійснюється передусім у правовій формі, надзвичайно важливим є правове забезпечення відповідної діяльності. Проте вже оцінка стану цього забезпечення є доволі складним завданням з огляду на прийняті останніми роками міжнародні зобов'язання України. Останнім часом спостерігаються суперечності між суспільною потребою в осмисленні правового забезпечення зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і недостатньою увагою до цього питання наукової громадськості.

Аналіз останніх публікацій за проблематикою та визначення невирішених раніше частин загальної проблеми. Попри велику суспільну значущість правового забезпечення ЗРНС техногенного та природного характеру в Україні, лише окремі аспекти цього забезпечення розглядалися у більш загальних публікаціях вітчизняних науковців. Питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в контексті розбудови системи національної безпеки досліджували у своїх роботах С.О.Андреєв [1], М.П.Вавринчук [20], В.П.Горбулін [2; 4], А.Б.Качинський [4], В.М.Олуйко [20], Г.П.Ситник [20]. На аналізі питань правового забезпечення природної і техногенної безпеки зосередили увагу такі науковці, як Є.П.Буравльов [2], В.В.Гетьман [2], С.П.Іванюта [5], О.М.Кулєба [9] та ін. Проте відсутність спеціальних досліджень правового забезпечення зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру зумовило вибір теми.

Формулювання цілей (мети) статті. Мета статті - напрацювання пропозицій щодо вдосконалення правового забезпечення зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на основі всебічної оцінки стану цього забезпечення та виявлення проблем, що потребують розв'язання. Відповідно до мети у статті вирішуються такі завдання: 1) визначення сутності правового забезпечення зниження ризику НС техногенного та природного характеру;

2) окреслення стану правового забезпечення ЗРНС техногенного та природного характеру в Україні;

3) виявлення проблем, пов'язаних із цим забезпеченням; 4) формулювання пропозицій щодо покращення правового забезпечення діяльності державних органів зі зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Виклад основних результатів та їх обґрунтування

Окреслення сутності правового забезпечення зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру варто розпочати зі з'ясування змісту поняття “ризик надзвичайних ситуацій.

Поняття “ризик” широко вживається в багатьох суспільних і природничих науках. Здебільшого під ним розуміється поєднання ймовірності та наслідків настання несприятливих подій. Утім, кожна з галузей науки має свій предмет і спрямованість дослідження ризику. Наприклад, виокремлюють політичний, економічний, соціальний, інформаційний та інші види ризику.

Попри те, що в теорії безпеки на міждисциплінарному рівні уніфікованого визначення поняття “ризик” досі не запропоновано, все більше дослідників під ризиком розуміють кількісну міру безпеки або шкалу, за допомогою якої можна порівнювати між собою різні види загроз і визначати відповідний рівень безпеки, тобто міру захищеності. В.П.Горбулін та А.Б.Качинський визначають “ризик” як прогнозовану векторну величину збитку, що може виникати внаслідок ухвалення рішень в умовах невизначеності та реалізації загрози. Ризик є кількісною мірою безпеки, що дорівнює добутку ймовірності реалізації такої загрози на ймовірність величини (величину) можливого збитку від неї [4, с. 28].

Зауважимо, що в більш загальному розумінні ризик передбачає як негативні, так і позитивні наслідки. Він є неодмінним супутником економічного розвитку. І якщо високий ризик визначає очікувані майбутні збитки, то його критичне зниження буде мати негативне значення з погляду втрачених можливостей для розвитку. Отже, ризик - рівень невизначеності результатів (негативних або позитивних) унаслідок обраної дії (або бездіяльності).

Виходячи з наведеного в Кодексі цивільного захисту України [7] (далі - Кодекс ЦЗ) терміна “надзвичайна ситуація” визначимо НС як сукупність факторів, що порушують нормальні умови життєдіяльності населення внаслідок реалізації небезпек, ступінь (міра) яких характеризується ризиком.

Утім, не всі небезпечні події визначаються як НС, а лише ті, що призвели до значних наслідків. Ідеться про перевищення порогових значень класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій [12], рівні яких установлюються за розміром людських втрат і матеріальних збитків.

Тож ризик надзвичайних ситуацій - це рівень імовірності реалізації потенційних загроз, здатних спричинити значні наслідки. Це рівень небезпеки, що дорівнює добутку ймовірності виникнення конкретної НС на величину потенційних збитків від неї.

Кодекс ЦЗ поділяє всі надзвичайні ситуації на НС техногенного характеру, природного характеру, соціальні та воєнні [7]. Такі види надзвичайних ситуацій визначаються залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити їх виникнення. Це дає підстави розглядати ризик НС на основі джерел їх виникнення.

Отже, ризик надзвичайних ситуацій техногенно - го та природного характеру - це рівень імовірності виникнення небезпечних подій техногенного та природного походження, потенційно здатних спричинити значні наслідки для населення, інфраструктури та навколишнього природного середовища.

За міжнародним стандартом ISO 31000:2009, яким визначаються засади управління ризиками, ризик - це вплив невизначеності на цілі [21]. Відповідно механізм зниження такого ризику передбачає усунення невизначеності, тобто ідентифікацію, аналіз, оцінку, дослідження та моніторинг ризику, що є складовими управління ризиком.

Вітчизняні вчені у сфері національної безпеки виділяють 2 сукупності специфічних функцій управління техногенним і природним ризиком: перша - функції управління ймовірністю виникнення надзвичайних ситуацій, а друга - функції управління рівнем захищеності об'єктів [20, с. 234].

Ураховуючи сутність ризику, його зниження доцільно розглядати як зниження складових цього ризику, а саме ймовірності небажаної події та збитків, до яких вона може призвести. У свою чергу, збитки залежать від наявності суб'єктів та об'єктів, схильних до ризику, рівнів їх уразливості, а також від часу дії щодо них небезпечних чинників.

Виходячи з цього зниження ризику - це практичні дії, спрямовані на виявлення та усунення причин потенційних негативних наслідків небезпеки.

Поняття “забезпечення” словником сучасної української мови тлумачиться як дія щодо надання (постачання) чогось кимось у достатній кількості, створення всіх необхідних умов для здійснення чого-небудь [3, с. 281]. Отже, “забезпечення”, з одного боку, вказує на систему гарантій з реалізації певного права, а з другого - на діяльність осіб чи структур зі створення умов для його реалізації. Відповідно забезпечення в контексті справляння корисного для суспільства впливу на відносини з метою захисту таких відносин за допомогою правових засобів, можна визначити як правове забезпечення. При цьому серед таких засобів за масштабами впливу першочергову роль відіграє нормативно-правове регулювання суспільних відносин. З огляду на це правове забезпечення має розумітися передусім як комплекс правових засобів, спрямованих на регулювання певних відносин у суспільстві.

Таким чином, правове забезпечення зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - це комплекс правових засобів, спрямованих на регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виявлення чинників небезпечних подій техногенного і природного походження та зниження до прийнятних рівнів потенційно можливих наслідків таких подій. Під правовими засобами в контексті правового забезпечення розуміються засоби розробки, прийняття, запровадження і реалізації норм права, спрямованих на регулювання певних суспільних відносин.

Окреслюючи стан правового забезпечення зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, наголосимо на особливій ролі в цьому забезпеченні Конституції та законів України, що регулюють питання ЗРНС і регламентують діяльність органів виконавчої влади, на які покладено функції формування й реалізації державної політики в цій сфері.

Відповідно до положень ст. 3 Конституції України [8] життя і здоров'я людини поряд із її безпекою визнаються одними з найголовніших соціальних цінностей в Україні, при цьому держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. До пріоритетів національних інтересів України згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” [16] слід віднести “забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства”. А до загроз у сфері цивільного захисту віднесено зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Водночас в українському законодавстві немає цілісної системи нормативно-правових актів з питань зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Законодавство у сфері цивільного захисту не містить дефініції терміна “ризик”. Це поняття законодавець визначив винятково щодо об'єктів підвищеної небезпеки [15].

Кодексом ЦЗ, що систематизував законодавство у сфері цивільного захисту, унормовано єдину державну систему цивільного захисту (ЄДСЦЗ), покликану протидіяти надзвичайним ситуаціям в Україні, у тому числі природним і техногенним катастрофам. Одним з основних принципів здійснення цивільного захисту цим Кодексом визначений принцип максимально можливого, економічно обґрунтованого зниження ризику виникнення надзвичайних ситуацій.

До механізмів державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання з питань цивільного захисту в Кодексі віднесено такі, як державна стандартизація, експертиза, оцінка відповідності, державний нагляд (контроль), державне ліцензування, декларування безпеки та страхування. Водночас указані механізми спрямовані на зниження лише техногенного ризику.

Зазначимо, що повноваження у сфері цивільного захисту Кодексом ЦЗ виписані для всіх центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, але їх фактична участь у заходах ЦЗ варіюється залежно від завдань, визначених підзаконними актами, яких на сьогодні більше ніж 60. Разом з тим кілька важливих напрямів діяльності органів виконавчої влади досі залишаються неврегульованими. Насамперед слід звернути увагу на відсутність Порядку ведення Державного реєстру небезпечних територій та Порядку функціонування системи моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, що передбачені ст. 34 та 43 Кодексу ЦЗ.

Вивчення положень Кодексу ЦЗ дає змогу дійти висновку, що основна увага ЄДСЦЗ акцентується на готовності до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Заходи щодо запобігання НС мають другорядне значення та обмежуються в основному сферою техногенної і пожежної безпеки.

До основних законодавчих актів, що регламентують ЗРНС, слід віднести Закон України “Про об'єкти підвищеної небезпеки” [15], яким установлено комплекс механізмів запобігання виникненню аварій на таких об'єктах, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації їх наслідків. Цей закон орієнтується на джерела небезпек із високим ризиком виникнення техногенних аварій та тяжкими наслідками для майна, населення і довкілля.

У зазначеному Законі об'єкти підвищеної небезпеки і потенційно небезпечні об'єкти визначаються такими в разі наявності на них небезпечних речовин. Відповідно цим Законом не охоплюються інші небезпечні об'єкти, на яких відсутні такі речовини. Проте характерним для України є розподіл НС техногенного характеру, переважна більшість яких не пов'язана з використанням небезпечних речовин. Згідно з Інформаційно-аналітичною довідкою про виникнення НС в Україні протягом 2016 р. [6] суттєву частку тут становлять пожежі та вибухи (64%), аварії чи катастрофи на транспорті (20%) та НС унаслідок аварій у системах життєзабезпечення (7%).

Ще одним законодавчим актом, який стосується ЗРНС, є Загальнодержавна цільова програма захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2013-2017 роки [11] (далі - Програма). Програма спрямована на послідовне зниження ризику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, підвищення рівня безпеки населення і захищеності територій від наслідків таких ситуацій. Програмою передбачені конкретні заходи щодо запобігання виникненню і ліквідації наслідків НС на об'єктах і територіях, що характеризуються незадовільним техногенним та екологічним станом.

Проте попри надзвичайну важливість покращання стану природної і техногенної безпеки на території держави заходи і завдання Програми через недостатній обсяг фінансування не виконуються. Згідно з даними Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) упродовж 2013-2015 рр. виділено кошти в обсязі лише 3,2% від запланованих Програмою [10].

Деякі шляхи нормативного регулювання зниження в Україні ризиків НС були визначені урядом у Концепції управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (далі - Концепція) [17]. Основою нормативної бази ризиків Концепцією визначено 2 їх основні нормативних рівні: мінімальний і гранично допустимий.

Потрібно зазначити, що Концепція не передбачає створення цілісної системи ЗРНС. Зазначене питання залишилося неврегульованим як в організаційному, так і в правовому аспекті.

Поряд із цим деякі питання зниження техногенного та природного ризику регулюється в межах екологічного законодавства, законодавства з охорони праці, охорони здоров'я тощо.

Варто погодитися з дослідниками сфери цивільного захисту, які роблять висновок про недосконалість Кодексу ЦЗ та інших законодавчих актів, невідповідність регламентованої ними діяльності завданням із протидії сучасним природним і техногенним загрозам, а також про потребу

і 41 в невідкладному внесенні до законодавства у цій сфері відповідних змін [1; 9].

Для України одним із стратегічних завдань сьогодення є запозичення досвіду ЄС щодо зниження ризиків техногенних та природних катастроф. Першочерговими для імплементації до вітчизняного законодавства Урядом визначено Директиву 2012/18/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 4 липня 2012 р. про контроль значних аварій, пов'язаних із небезпечними речовинами, а також Директиву 2007/60/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 жовтня 2007 р. про оцінку та управління ризиками затоплення [18].

Необхідно наголосити на тому, що, на відміну від більшості країн світу, в Україні не впроваджуються рекомендації Хіозької та Сендайської рамкових програм [22] зі зниження ризику катастроф, стороною яких є наша держава.

Окреслюючи коло органів виконавчої влади, на які покладено функції, пов'язані із ЗРНС, насамперед слід звернутися до Положення про ЄДСЦЗ [13], яким визначено перелік із 15 центральних органів виконавчої влади, що створюють функціональні підсистеми ЄДСЦЗ. Такі підсистеми діють на підставі положень та призначені для реагування на загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій і запобігання їм у відповідних галузях економіки. Вжиття заходів щодо ЗРНС потребуватиме врахування всіх імовірних загроз і ризиків та узгодження позицій переважної більшості органів виконавчої влади, залучення до цього громад та зацікавлених організацій. Зважаючи на складність та важливість таких завдань, слід дійти висновку, що ЄДСЦЗ не виконує всіх функцій ЗРНС, оскільки необхідна для цього організаційна структура є неповною.

Отже, наявна нормативно-правова база зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру має значні прогалини, насамперед, не дістали належного закріплення концептуальні засади державного управління в цій сфері. Кодексом цивільного захисту України та іншими актами законодавства належним чином не врегульовано механізм державного управління зниженням ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Тож для розвитку існуючої нормативно- правової бази потрібні розроблення концептуальних засад ЗРНС та систематизація законодавства, виокремлення розділів, які вже мають законодавче забезпечення, і формування нових розділів, визначених з метою реалізації такої концепції. Серед них - створення Національної платформи ЗРНС, формування загальнодержавної бази даних надзвичайних ситуацій і подій, розробка та затвердження методики оцінки ризику, запровадження в діяльність органів державної влади практики такої оцінки, формування національного та місцевих реєстрів техногенних і природних загроз, інформування громадськості щодо рівнів їх ризику, інтеграція ЗРНС у політику та плани соціально-економічного розвитку всіх рівнів тощо. Обов'язковою умовою має стати впровадження рекомендацій Хіозської та Сендайської рамкових програм зі зниження ризику катастроф. Пріоритетом правового забезпечення ЗРНС за сучасних умов є вдосконалення існуючих та розробка нових правових норм, необхідних для виконання завдань, пов'язаних з усвідомленням необхідності переходу від концепції забезпечення готовності та ліквідації наслідків НС до концепції зниження ризику НС, упровадження засобів зниження такого ризику в політику і програми соціально-економічного розвитку.

Основою для внесення змін до чинних та розроблення нових законодавчих і нормативно- правових актів має стати Концепція зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (далі - Концепція ЗРНС).

До першочергових завдань щодо запровадження в Україні цілісної системи зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру слід віднести:

- розробку та схвалення Концепції ЗРНС;

- доповнення Кодексу ЦЗ положеннями щодо регламентації діяльності ЄДСЦЗ на всіх рівнях управління з питань ЗРНС, визначення повноважень щодо цього всіх суб'єктів забезпечення цивільного захисту, формулювання дефініцій відповідних термінів. Забезпечення підготовки та прийняття визначених Кодексом ЦЗ підзаконних актів;

- внесення змін до Закону України “Про об'єкти підвищеної небезпеки” щодо забезпечення адаптації законодавства України до положень Директиви 2012/18/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 4 липня 2012 р. “Про контроль великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами”, що вносить зміни і, як наслідок, скасовує Директиву Ради 96/82/ЄС [14];

- внесення змін до Закону України “Про Загальнодержавну цільову програму захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 20132017 роки” щодо продовження строку реалізації Програми, актуалізації змісту та вартості її завдань і заходів відповідно до підготовленого ДСНС законопроекту [19].

Висновки та перспективи подальших досліджень

У статті розглянуто питання державного управління природною та техногенною безпекою в Україні.

Визначено, що правове забезпечення зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - це комплекс правових заходів, спрямованих на регулювання суспільних відносин щодо виявлення причин небезпечних подій техногенного і природного походження та зниження до прийнятних рівнів потенційно можливих наслідків таких подій.

Окреслено стан правового забезпечення зниження ризику надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Наголошено на відсутності в українському законодавстві цілісної системи нормативно-правових документів з питань зниження техногенного та природного ризику.

Список використаних джерел

1. Андреєв С. О. Цивільний захист як напрям державної політики з питань національної безпеки: аналіз законодавчих новацій / С. О. Андреєв // Стратег пріоритети. - 2015. - № 4 (37). - С. 24-28.

2. Буравльов Є. П. Управління техногенною безпекою України / Є. П. Буравльов, В. В. Гетьман ; за ред.П. Горбуліна. - Київ : Ін-т пробл. нац. безпеки, 2006. - 248 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т Бусел. - Київ ; Ірпінь, 2002. - 1440 с.

4. Горбулін В. П. Засади національної безпеки України : підручник / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. - Київ : Інтертехнологія, 2009. - 272 с.

5. Іванюта С. П. Запровадження сучасних підходів для зниження ризику природних катастроф в Україні / С. П. Іванюта // Стратег, пріоритети. - 2016. - № 1 (38). - С. 110-117.

6. Інформаційно-аналітична довідка про виникнення НС в Україні протягом 2016 року [Електронний ресурс] / WEB-портал ДСНС. - Режим доступу : http:// www.dsns.gov.ua/ua/Dovidka-za-kvartal/57279.html

7. Кодекс цивільного захисту України від 2 жовт 2012 р. № 5403-VI // Офіц. вісн. України. - 2012. - № 89. - Ст. 3589.

8. Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - Ст 141.

9. Кулєба О. М. Системно-правова характеристика управління цивільним захистом в Україні / О. М. Кулєба // Адміністр. право і процес. - 2014. - № 2 (8). -238-245.

10. Пояснювальна записка до проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Загальнодержавну цільову програму захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2013-2017 роки” [Електронний ресурс] // WEB-портал ДСНС.

References

1. Andreiev, S.O. (2015), “Civil safety as the direction of the state's national security policy: the analysis of the legislative innovations”, Stratehichni priorytety, vol. 4(37), pp. 24-28.

2. Buravl'ov, Ye.P and Het'man, V.V.; Horbulin, V.P (ed.) (2006), Upravlinnia tekhnohennoiu bezpekoiu Ukrainy [Management of man-made safety of Ukraine], the Institute for National Security, Kyiv, Ukraine.

3. Busel, V.T. (compiler and editor) (2002), Velykyj tlumachnyj slovnyk suchasnoi ukrains'koi movy [Great Dictionary of Modern Ukrainian], Kyiv, Irpin', Ukraine.

4. Horbulin, V.P and Kachyns'kyj, A.B. (2009), Zasady natsional'noi bezpeky Ukrainy: pidruchnyk [Fundamentals of National Security Ukraine: Tutorial], Inter- tekhnolohiya, Kyiv, Ukraine.

5. Ivaniuta, S.P (2016), “Implementation of the modern disaster risk reduction approach in Ukraine”, Stratehichni priorytety, vol. 1 (38), рр. 110-117.

6. The official site of the State Emergency Service of Ukraine (2017), “Information-analytical reference of Emergencies of Ukraine in 2016”, available at: http:// www.dsns.gov.ua/ua/Dovidka-za-kvartal/57279.html (Accessed 12 April 2017).

7. The Verkhovna Rada of Ukraine (2012), “Code of Civil Protection of Ukraine” as on 02 October 2012 No. 5403-VI, Oficijnyj visnyk Ukrayiny, vol 89, p. 3589.

8. The Verkhovna Rada of Ukraine (1996), “The Constitution of Ukraine, adopted at the fifth session of the Verkhovna Rada of Ukraine June 28, 1996”, Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, vol. 30, p. 141.

9. Kulieba, O.M. (2014), “System-legal characterization of the civil protection management in Ukraine], Admini- stratyvne pravo i protses, vol. 2(8), pp. 238-245.

10. The official site of the State Emergency Service of Ukraine (2016), Explanatory note to the draft Law of Ukraine “On Amendments to the Law of Ukraine “On a national target program of population and territories from man-made and natural emergencies in 2013- жим доступу : http://www.dsns.gov.ua/ua/Elektronni- konsultaciyi-z-gromadskistyu.html

11. Про Загальнодержавну цільову програму захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2013-2017 роки : Закон України від 7 черв. 2012 р. № 4909-VI // Відом. Верхов. Ради України. - 2013. - № 19-20. - Ст 173.

12. Про затвердження Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій : Наказ М-ва надзвич. ситуацій України від 12 груд. 2012 р. № 1400 // Офіц. вісн. України. - 2013. - № 12. - Ст. 470.

13. Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту : Постанова Каб. Міністрів України від 9 січ. 2014 р. № 11 // Офіц. вісн. України. - 2014. - № 8. - Ст. 245.

14. Про контроль великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, що вносить зміни і, як наслідок, скасовує Директиву Ради 96/82/ЄС (Текст дотичний ЄЕП) [Електронний ресурс] : Директива 2012/18/ЄС Європ. Парламенту та Ради від 4 лип. 2012 р. // Офіц. вісн. Європ. Союзу. - L 197, 24.7.2012. - С. 1-37. - Режим доступу : http://old. minjust.gov.ua/file/52216

15. Про об'єкти підвищеної небезпеки : Закон України від 8 січ. 2001 р. № 2245-МІ // Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 15. - Ст. 73.

16. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 черв. 2003 р. № 964-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 39. - Ст 351.

17. Про схвалення Концепції управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру : Розпорядж. Каб. Міністрів України від 22 січ. 2014 р. № 37-р // Офіц. вісн. України. - 2014. - № 10. - Ст. 333.

18. Про схвалення розроблених Державною службою з надзвичайних ситуацій планів імплементації деяких актів законодавства ЄС : Розпорядж. Каб. Міністрів України від 25 лют. 2015 р. № 132-р // Офіц. вісн. України. - 2015. - № 18. - Ст. 496.

19. Проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Загальнодержавну цільову програму захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2013-2017 роки” [Електронний ресурс] / WEB- портал ДСНС. - Режим доступу : http://www.dsns. gov.ua/ua/Elektronni-konsultaciyi-z-gromadskistyu.html

20. Ситник Г П. Національна безпека України: теорія і практика : навч. посіб. / Г П. Ситник, В. М. Олуйко, М. П. Вавринчук ; за заг. ред. Г П. Ситника. - Київ : Кондор ; Хмельницький, 2007. - 615 с.

21. ISO 31000:2009 Риск Менеджмент - Принципы и руководства. - 2009 [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.pqm-online.com/assets/ files/standards/iso_31000-2009(r).pdf

22. Sendai Framework for Disaster Risk Reduction 20152030 [Електронний ресурс]. In: UN world conference on disaster risk reduction, 2015 March 14-18, Sendai, Japan, available at. - Режим доступу : http://www. unisdr.org 2017”, available at: http://www.dsns.gov.ua/ua/Elek- tronni-konsultaciyi-z-gromadskistyu.html (Accessed 12 April 2017).

11. The Verkhovna Rada of Ukraine (2012), Law of Ukraine “On a National target program of population and territories protection from man-made and natural emergencies in 2013-2017” as on 07 June 2012 No. 4909-VI, Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, vol. 19-20, p. 173.

12. Ministry of Emergencies of Ukraine (2012), Order “On the approval of the Values of classification of emergencies” as on 12 December 2012 No. 1400, Ofitsijnyj visnyk Ukrayiny, vol. 12, p. 470.

13. The Cabinet of Ministers of Ukraine (2014), Decree “On approval of the Provision of the unified state system of civil protection” as on 09 January 2014 No. 11, Ofitsijnyj visnyk Ukrayiny, vol. 8, p. 245.

14. The European Parliament and of the Council (2012), Directive “On the control of major-accident hazards involving dangerous substances, amending and subsequently repealing Council Directive 96/82/EC” as on 04 July 2012 No. 2012/18/EU, Official Journal of the European Union, L 197, pp. 1-37.

15. The Verkhovna Rada of Ukraine (2001), Law of Ukraine “About objects of increased hazard” as onJanuary 2001 No. 2245-Ш, Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, No. 15, p. 73.

16. The Verkhovna Rada of Ukraine (2003), Law of Ukraine “On foundations of National Security of Ukraine” as onJune 2003 No. 964-IV, Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, vol. 39, p. 351.

17. The Cabinet of Ministers of Ukraine (2014), Order “On approval of the concept of risk management of manmade and natural emergencies” as on 22 January 2014 No. 37-r, Ofitsijnyj visnyk Ukrayiny, vol. 10, p. 333.

18. The Cabinet of Ministers of Ukraine (2015), Order “On approval the Plan for implementation of certain legislative acts of the EU which was developed by State Emergency Service of Ukraine” as on 25 February 2015 No. 132-r, Ofitsijnyj visnyk Ukrayiny, vol. 18, p. 496.

19. The official site of the State Emergency Service of Ukraine (2016), Draft Law of Ukraine “On Amendments to the Law of Ukraine “On a National target program of population and territories protection from man-made and natural emergencies in 2013-2017”, available at: http://www.dsns.gov.ua/ua/Elektronni-konsultaci- yi-z-gromadskistyu.html (Accessed 12 March 2017).

20. Sytnyk, H.P, Olujko, V.M. and Vavrynchuk, M.P. (2007), Natsional'na bezpeka Ukrainy: teoriia i prakty- ka: navchal'nyjposibnyk [National Security of Ukraine: Theory and Practice: Tutorial], Kondor, Khmel'nyts'kyj, Ukraine.

21. (2009), ISO 31000:2009 Risk Management - Principles and guidance, available at: http://www.pqm-on- line.com/assets/files/standards/iso_31000-2009(r).pdf (Accessed 29 March 2017).

Размещено на Allbest.ru