Система покарань для неповнолітніх злочинців як проблема науки і правозастосовної практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

О. В. Кузьменко

Вступ

Проблематика вдосконалення системи покарань, передбачених вітчизняним законодавцем для неповнолітніх злочинців є вкрай актуальною. Це пов'язано насамперед з високим рівнем підліткової злочинності в Україні. Соціально-економічна криза в нашій державі , безробіття, зниження життєвого рівня населення підштовхують молодь до вчинення суспільно небезпечних діянь, негативно впливають на формування молодого покоління. В багатьох випадках, на жаль, ці явища обумовлюють відчуження неповнолітніх від інститутів соціалізації, зокрема, сім'ї і школи.

Підліткова злочинність щільно пов'язана з гострою проблемою дитячої безпритульності. За даними Міністерства освіти і науки України 12 тисяч дітей віком від 7 до 15 років не відвідують школу [1, с. 3]. Інакше кажучи, їхні освіта і виховання відбуваються переважно на вулиці. Актуальність проблематики нашого дослідження також пов'язана з відставанням українського законодавця від сучасних реалій в площині застосування покарань до неповнолітніх злочинців. Існуюча їх система є значною мірою застарілою і малоефективною, про що далі йтиметься. Інтеграція України в міжнародну спільноту, зокрема, євроінтеграція неможлива без позитивних зрушень у зазначеному напрямі.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблемі особливостей системи кримінальних покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх, приділяється помітна увага в юридичній літературі. Істотний внесок в її розв'язання зробили, зокрема, В. І. Арькова, З. А. Астеміров, В. М. Бурдін, Н. М. Крестовська, Г. С. Гаверов, Н. І. Гуковська, А. І. Долгова, І. О. Кобзар, Л. М. Кривоченко, Г. М. Міньковський, Е. Б. Мельникова, В. Ф. Мороз, Є. С. Назимко, В. С. Орлова, А. А. Прімаченок, І. М. Сабіров, Н. К. Семернева, М. О. Скрябін, К. К. Сисранський, М. С. Таганцев, А. П. Тузов, О. І. Чернищов, О. П. Чучаєв, Я. М. Шевченко, Н. С. Юзікова. А. Е. Якубов. Водночас окремі аспекти зазначеної проблеми залишилися недостатньо дослідженими. Йдеться, зокрема, про обґрунтування необхідності приведення існуючої вітчизняної системи кримінальних покарань у відповідність з вимогами і викликами сьогодення. Саме цим пояснюється наш інтерес до зазначеної проблеми. неповнолітній покарання виховний кримінальний

Метою цього дослідження є аналіз особливостей системи покарань, що можуть застосовуватися до неповнолітніх злочинців в Україні, вивчення і пошук шляхів підвищення виховної та корекційної її ефективності.

Матеріали і результаті дослідження. У чинному Кримінальному кодексі України (далі КК) вперше в історії вітчизняного кримінального законодавства виокремлено спеціальний розділ, присвячений особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх. Ці особливості не протиставляються і не суперечать загальним інститутам відповідальності і покарання. Норми згаданого розділу деталізують і конкретизують щодо неповнолітніх зміст та межі загальних інститутів з урахуванням вікових особливостей дітей. Законодавець виходить з того, що неповнолітній - це злочинець особливого роду, який потребує не лише примусового карального впливу, а й захисту з боку суспільства і держави. У статті 65 КК закріплені загальні засади призначення покарання. Проте стосовно неповнолітніх законодавець доповнює їх іншими обставинами, які мусить дослідити суд при призначенні їм покарання. Так, відповідно до частини 1 статті 103 КК, суд повинен також врахувати умови життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. Невипадково законодавець акцентує увагу саме на цих обставинах, адже в кримінальних справах підлітків вони відіграють велику роль. Дослідження зазначених обставин може істотно впливати на форму та міру їх відповідальності. Приміром, враховуючи соціально- психологічні особливості особи неповнолітнього, конкретні умови його життя та виховання, суд може дійти висновку про суттєву невідповідність суспільної небезпеки вчиненого діяння особі підлітка. Також суд може пов'язати з причинами злочину брак виховання і злиденні умови життя. У юридичній літературі звертається увага на те, що збіг тяжких особистих або сімейних обставин, особливо у неповнолітніх, ускладнює реалізацію соціально-позитивних форм життєдіяльності, стимулює формування та прояв негативної поведінки [5, с. 152]. Вплив дорослих на неповнолітніх може бути настільки істотним, що в певних випадках у дитини паралізується воля. Ще законодавці позаминулого століття звертали увагу на такі випадки. Так, Уложення Російської імперії 1845 р. передбачало суттєве пом'якшення покарання неповнолітньому, коли було встановлено, що він втягнутий у злочин дорослою особою [8, с. 203]. Сучасні кримінальне процесуальне законодавство і судова практика також не залишають це поза увагою. Чинний КПК України містить статтю 485, яка визначає особливі обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх. До них законодавець відносить наступне. 1. Повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров'я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно врахувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з психічною хворобою, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними. 2. Ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння. 3. Умови життя та виховання неповнолітнього. 4. Наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

Неповноліття злочинця відповідно до ст. 66 КК є обставиною, що пом'якшує покарання. В юридичній літературі немає єдності думок з приводу питання про те, чи у всіх випадках неповноліття особи, яка вчинила злочин, повинно відігравати роль пом'якшувальної обставини [1, с. 139]. Більшість науковців дає позитивну відповідь на це питання. Визначається, що за інших рівних умов неповнолітні завжди повинні притягуватися до кримінальної відповідальності у більш м'якій формі, ніж дорослі злочинці. Проте є й інші точки зору. Так, А. І. Ігнатов вважає, що неповноліття не повинно визнаватись пом'якшувальною обставиною у разі вчинення тяжкого злочину [2, с. 198]. Слід зауважити, що і судова практика неоднозначно підходила до цього питання. Так, постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 17 лютого 1948 р. № 4/2/У «Про застосування указів від 4 червня 1947 р. щодо неповнолітніх» в цілому була спрямована на обмеження можливості застосування до неповнолітніх злочинців заходів кримінального покарання. Проте зазначалося, що ця постанова не поширюється на випадки розбою і крадіжок у великих розмірах, а також на осіб, раніше засуджених за крадіжки, на організаторів і активних учасників організованих груп (зграй) [3, с. 82]. Таке роз'яснення давало підстави говорити, що в окремих випадках неповноліття втрачало властивість пом'якшувальної обставини. На думку В. М. Бурдіна позиція тих вчених, які вважають, що неповноліття не у всіх випадках мусить пом'якшувати відповідальність і покарання, суперечить закону. Цей науковець слушно зазначає, що сучасний український законодавець не ставить згадану обставину в залежність від тяжкості вчиненого злочину [1, с. 140]. Окремі вчені висловлюють думку про необхідність виокремлення віку від 14 до 16 років як обставини, що особливо пом'якшує кримінальну відповідальність і покарання. Обґрунтовується це тим, що неповноліття - тривалий період, який охоплює різні, якісно нові стадії розвитку особи. Звідси робиться висновок, що такі стадії повинні мати і різне кримінально-правове значення. Поширенню цієї думки прияла позиція Пленуму Верховного Суду СРСР, який у постанові від 3 липня 1963 р. № 6 « Про судову практику у справах про злочини неповнолітніх» роз'яснив, що суди мають особливо врахувати неповноліття як пом'якшувальну обставину стосовно підлітків віком від 14 до 16 років. Про актуальність цієї проблеми свідчить і те, що при розробці чинного КК вона не знаходила свого однозначного вирішення. На різних етапах розгляду проекту КК його автори по-різному вирішували питання про необхідність диференціації кримінальної відповідальності неповнолітніх різного віку. Так, друга редакція згаданого проекту адресувала більшість пільгових норм про кримінальну відповідальність неповнолітнім віком від 14 до 16 років. Це стосувалося: строків давності звільнення від кримінальної відповідальності та покарання; застосування умовно - дострокового звільнення; погашення та зняття судимості [7]. Цікаво, що перша редакція проекту КК адресувала ці норми неповнолітнім віком від 14 до 18 років [6]. На думку В. М. Бурдіна немає потреби враховувати вік від 14 до 16 років як обставину, що особливо пом'якшує кримінальну відповідальність неповнолітніх. Адже не завжди особа в 14 років становить меншу суспільну небезпеку, ніж особа в 17 років. Згаданий вчений вважає, що вирішення цього питання цілком можливо в межах норм про індивідуалізацію кримінальної відповідальності і покарання [1, с.143]. Слід зазначити, що у чинному КК більшість пільгових норм для неповнолітніх пов'язується з віком від 14 до 18 років. І лише в статтях 100 та 101 законодавець враховує вік від 14 до 16 років, обмежуючи можливість застосування до підлітків зазначеної вікової групи окремих видів покарань. У частині 2 ст. 22 КК теж спеціально враховується вік від 14 до 16 років, але там йдеться про притягнення таких підлітків до кримінальної відповідальності, що виходить за межі нашого дослідження. Розглянуте питання порушує іншу проблему - визначення поняття «неповноліття». Адже ні в КК 1960 р., ні в чинному КК немає визначення цього поняття. Проілюструємо цю тезу на прикладі аналізу КК 2001 р. Так, у ч. 2 ст. 22 йдеться про осіб віком від 14 до 16 років. У п. 3 ст. 66 взагалі вікові межі не визначені. У ст. 1 00 мова йде про осіб віком від 16 до 18 років. У ст. 101 лише вказано, що арешт не застосовується до осіб, які не досягли 16 років. Не визначено поняття неповноліття і в статтях Особливої частини. Так, зокрема, в ч. 3 ст. 152 і ч. 2 ст. 153 вікові межі не названі. У ст. 156 йдеться про осіб, які не досягли 16-річного віку. Оскільки законодавець у різних статтях по-різному підходить до змісту поняття «неповноліття», вкладаючи в нього різні вікові межі, незрозуміло, яким є цей зміст у випадках, коли його прямо не визначено законом. Слід зазначити, що окремі галузі українського законодавства, виходячи зі своїх завдань, користуються різними віковими періодами в межах поняття «неповноліття». Приміром, Кодекс України про адміністративні правопорушення під неповнолітніми розуміє дітей віком від 16 до 18 років. Цивільний і Сімейний кодекси України, а також Кодекс законів про працю України називають неповнолітніми підлітків у віці від 14 до 18 років. Житловий кодекс України відносить до неповнолітніх - осіб від 15 до 18 років. З огляду на такі різні підходи законодавця поняття «неповноліття» необхідно визначити і в КК. Зазначимо, що КК зарубіжних країн, які передбачають окремі розділи про кримінальну відповідальність неповнолітніх, дають визначення цього поняття. Йдеться, приміром, про КК Республіки Білорусь (ст. 4), КК Нідерландів (ст. 77а), Кримінальний закон Латвійської Республіки (ст. 64), КК Швейцарії (ст. 82). На думку В. М. Бурдіна в КК України можна дати таке визначення неповноліття: «Неповнолітньою вважається особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 11, але не виповнилось 18 років» [1, с. 144].

Проаналізуємо деякі кримінальні покарання, що застосовуються до неповнолітніх згідно з чинним КК України. Позбавлення волі на певний строк - найтяжчий вид покарання з-поміж тих, які можуть застосовуватися до неповнолітніх злочинців (ст. 98). В місцях позбавлення волі останні володіють мінімальним набором прав і свобод, які необхідні для їхніх життєво важливих потреб, не кажучи вже про істотно обмежену можливість саморозвитку. Тож має місце парадоксальна ситуація. Визнається, що виправлення та нормальний розвиток неповнолітнього неможливий в умовах ізоляції, але саме з цією корекційною метою держава його ізолює. Постає питання: якщо неможливо на даному етапі відмовитися від застосування цього покарання, то як можна зменшити його негативний вплив на підлітка, що вчинив злочин? Пекінські правила орієнтують національних законодавців у першу чергу на скорочення випадків застосування позбавлення волі до неповнолітніх. У пункті 17.1 зазначеного документу говориться, що «рішення про обмеження особистої свободи неповнолітнього повинно прийматись тільки після уважного дослідження цього питання; неповнолітнього правопорушника не слід позбавляти особистої свободи, якщо тільки його не визнано винним у вчиненні серйозного правопорушення, а також за відсутності іншого відповідного заходу впливу» [4, с.295]. КК зарубіжних держав, враховуючи негативні наслідки позбавлення волі, по-різному підходять до застосування цього покарання по відношенню до неповнолітніх. Так, КК Франції передбачає можливість в окремих випадках відбування позбавлення волі частинами або у режимі напівсвободи (ст. 132-25). У КК Республіки Польща зазначається, що це покарання може бути призначено лише за умови неможливості застосування до підлітка іншого заходу державного примусу (ст. 58). КК Швеції встановлює, що позбавлення волі може бути застосовано до неповнолітнього лише за наявності виняткових підстав (ст. 5). У Нідерландах істотно скорочено максимальний строк позбавлення волі щодо підлітків. Він становить 24 місяці, а для дорослих - 15 років (ст. 10). КК Республіки Білорусь передбачає, що максимальний строк позбавлення волі неповнолітньому не може бути більшим ніж 10 років. Науковці зазначають, що при призначенні підлітку тривалого строку позбавлення волі він завершить основний період своєї соціалізації в місцях позбавлення волі. Проте, як вважають психологи, особа після завершення періоду статевої зрілості і до настання повноліття може істотно змінитися. На необхідність врахування таких змін звертає увагу документ, який має назву Ер-Ріядські керівні принципи ООН [4, c. 276].

Автори чинного КК з приводу цього питання змінювали свої погляди. Перша редакція його проекту, як і КК 1960 р., передбачала 10-річний максимальний строк позбавлення волі неповнолітнім злочинцям. Проте остаточна редакція КК встановила, що у разі вчинення особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини, строк позбавлення волі підлітків може становити 15 років (ст. 102). Тож максимальний строк покарання у виді позбавлення волі на певний строк зараз однаковий у дорослих і в неповнолітніх. Це положення виглядає несправедливим і не досить логічним, бо максимальні строки в КК скорочені для дітей щодо всіх інших злочинів. За чинним КК максимальний строк покарання у виді позбавлення волі на певний строк для дорослих за сукупністю злочинів не може перевищувати 15 років, а за сукупністю вироків - 25 років (ст. 70, 71). Проте у частині 2 статті 103 КК передбачено, що при призначенні неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів, а також за сукупністю вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років. Таке положення фактично означає, що законодавець відмовляється застосовувати до підлітків диференційовані правила призначення покарання за сукупністю злочинів або вироків, які встановлені для неповнолітніх. На думку В. М. Бурдіна правила призначення за сукупністю вироків щодо підлітків також потребують окремої диференціації, причому вони мають відрізнятись від аналогічних правил, які застосовуються до дорослих, - в бік пом'якшення [1, с.148]. Стосовно застосування до неповнолітніх позбавлення волі існує проблема не тільки максимального, а й мінімального строку цього покарання.

В юридичній літературі спірною є проблема щодо можливості засудження підлітків до коротких строків позбавлення волі. Законодавством не визначено, який строк позбавлення волі слід вважати короткостроковим. З приводу згаданої проблеми можна виділити дві групи науковців, які займають протилежні позиції. До першої з них слід віднести, зокрема, М. М. Бабаєва, Л. М. Кривоченко, К. К. Сперанського, М. О. Стручкова. На їхню думку виховний потенціал короткострокового позбавлення волі дуже невеликий. До другої групи вчених віднесемо, зокрема, Ю. А. Костанова, Ю. Б. Мельникову, В. С. Орлова, О. І. Чернишова, які вважають, що короткі строки позбавлення волі можуть бути досить ефективним засобом впливу на засуджених. Чинний КК певною мірою вирішив проблему, про яку йдеться. Законодавець ввів новий вид покарання - арешт, який і призначений для того, щоб замінити собою короткострокове позбавлення волі. У ст. 101 КК зазначено, що цей вид покарання може бути застосовано лише до тих підлітків, які на момент постановлення вироку досягли 16-річного віку. У законі також визначається, що неповнолітні відбувають арешт в спеціально пристосованих установах від 15 до 45 діб. Таке визначення арешту є не досить вдалим, оскільки не зрозуміло, чим же він відрізняється від короткострокового позбавлення волі. Адже і позбавлення волі також відбувається в умовах ізоляції засудженого. Більш вдалим є визначення цього покарання у КК Республіки Білорусь, де передбачено, що арешт полягає у триманні засудженого в умовах суворої ізоляції. Цим підкреслюється специфіка режиму згаданого покарання, який відрізняється від режиму позбавлення волі. У статті 101 КК передбачено можливість застосування арешту тільки щодо неповнолітніх, які досягли 16-річного віку на момент постановления вироку. Під час обговорення другої редакції проекту КК було запропоновано понизити цей вік до 14 років, проте ця пропозиція не була прийнята. Таке, з першого погляду, гуманне рішення може призвести до того, що до неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку, перелік кримінальних покарань буде істотно скорочено. Через це зросте відсоток застосування до них за нетяжкі злочини покарання у вигляді позбавлення волі в тих випадках, коли судом буде визнано необхідним ізолювати неповнолітнього. Правова статистика свідчить, що на практиці суди і так дуже рідко застосовують арешт до неповнолітніх. Окремими вченими пропонується введення так званого молодіжного арешту, починаючи з 14-річного віку. Пропонується відбування цього покарання у вихідні або святкові дні. Крім того, пропонується встановити можливість відбування неповнолітніми арешту протягом певного часу доби. Таке «пом'якшення» арешту певною мірою змінює його призначення бути «шоковою» карою. До речі, КК Швейцарії в ст. 87 передбачає, що так званий «шкільний арешт» (до шести днів) може застосовуватися до неповнолітніх з 7-річного віку [11].

Ще одним видом покарання для неповнолітніх є виправні роботи. Чинний КК передбачає заборону застосовувати це покарання до дітей від 14 до 16 років. Складність його застосування до неповнолітніх полягає в тому, що вони зобов'язані отримувати повну загальну середню освіту. Через це їхня праця, навіть у вільний від навчання час, може зашкодити навчальному процесу. Чинним КК послідовно проводиться ідея пом'якшення загальних покарань щодо неповнолітніх. У зв'язку з цим щодо них передбачено не тільки скорочені строки виправних робіт, а й зменшення розміру відрахувань (ст. 100). Неповнолітнім це покарання призначається на строк від двох місяців до одного року з відрахуванням із заробітку в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 5 до 10 відсотків. На сьогодні перспективи подальшого існування цього покарання є вельми сумнівними. Вчені висловлюють думку щодо проблематичності його реального виконання в умовах ринкової економіки. За умов господарської діяльності, заснованої переважно на приватній власності, виключається можливість нав'язати підприємцеві «трудове перевиховання» засудженого. Раніше під час відбуття виправних робіт основна увага приділялася вихованню неповнолітнього за умови активного втручання в цей процес громадськості, зокрема, трудового колективу. Архаїчність таких положень за сучасних умов господарювання очевидна. В нових економічних умовах роль трудових колективів як суб'єктів виховного процесу суттєво впала. Немає правового механізму, який би забезпечував виконання трудовим колективом обов'язків щодо перевиховання засудженого. Незначна ефективність покарання, про яке йдеться, підтверджується і судовою статистикою. Суди України дуже рідко застосовують його до неповнолітніх [1, с. 163]. Ще одним видом кримінального покарання в чинному КК є громадські роботи (ст. 100). Законодавець встановлює особливості застосування цього покарання до неповнолітніх. Вдвічі скорочено його мінімальний та максимальний строк порівняно з дорослими. Тож неповнолітнім це покарання може бути призначено на строк від 30 до 120 годин. Також вдвічі скорочено щоденну тривалість даного покарання - не більше, ніж дві години на день. В. М. Бурдін пропонує встановити в КК диференційовані строки покарання у виді громадських робіт для різних категорій неповнолітніх. Такий підхід не буде механічним і обґрунтовуватися лише принципом гуманізму. Він випливатиме також із логіки законодавства про працю [1, с. 162]. З огляду на те, що в КК передбачено такий вид покарання як громадські роботи, деякі науковці пропонують в майбутньому взагалі відмовитися від виправних робіт щодо неповнолітніх [1, с. 163]. Також видається, що громадські роботи можуть слугувати не лише у якості кримінального покарання для підлітків, а й як примусовий захід виховного характеру. Саме таку позицію займає КК Нідерландів, передбачаючи можливість застосування громадських робіт до неповнолітніх і як кримінального покарання, і як заходу впливу на підлітків, звільнених від кримінальної відповідальності та покарання [9].

Ще одним видом покарання для неповнолітніх є штраф. У юридичній літературі справедливо визнається, що у разі вчинення неповнолітніми майнових та корисливих злочинів доцільно призначати майнове покарання, тобто штраф. Адже покарання мусить відповідати характеру вчиненого злочину. Чинний КК передбачає особливості застосування штрафу до неповнолітніх. Так, ст. 99 встановлює, що штраф призначається лише тим неповнолітнім, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернено стягнення. Максимальний розмір штрафу щодо неповнолітніх зменшено наполовину порівняно з дорослими. Проте у КК не встановлено мінімального розміру штрафу, який може бути застосовано до неповнолітніх. Така позиція законодавця є незрозумілою. Якщо цим хотіли зазначити, що мінімальний розмір штрафу встановлюється на рівні однієї гривні, то саме так і належало написати. Відомо, що за загальним правилом до неповнолітніх мають застосовуватися загальні норми, якщо відсутні спеціальні норми. Тож мінімальний розмір штрафу у неповнолітніх і дорослих однаковий. В.М. Бурдін вважає за доцільне не лише визначати мінімальний розмір штрафу щодо підлітків, а й вдвічі скоротити його порівняно з дорослими [1, с. 165].

Ще одним покаранням, що застосовується до неповнолітніх як додаткове, є позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 98 КК). Формулювання даного покарання стосовно неповнолітніх є не зовсім зрозумілим. Підлітки дійсно можуть займатися певною діяльністю, приміром, підприємницькою. Щодо неї, зрозуміло, судом можуть встановлюватися правообмеження. Але перебування неповнолітніх «на посаді» необхідно розглядати як недорозуміння [1, с. 168]. У зв'язку з цим доцільно відмовитись від застосування зазначеного покарання до підлітків в частині позбавлення права обіймати певні посади, оскільки його застосування не має сенсу [1, с. 169]. Приміром, КК Республіки Білорусь передбачає, що неповнолітні можуть бути позбавлені лише права займатися певною діяльністю. При цьому нічого не говориться про заборону обіймати певні посади [10]. Згідно з чинним КК перелік покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх, включає п'ять основних і одне додаткове покарання. Проте реальне їх застосування викликає запитання. Так, як вже зазначалося, штраф призначається лише тим підліткам, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернено стягнення. Виправні роботи, як теж вказувалося, можуть призначатися тільки працюючим підліткам, яким виповнилося 16 років. Громадські роботи і арешт, як ми зазначали, застосовуються лише до неповнолітніх, що досягли 16-річного віку. Тож до дітей, які досягли 16- річного віку, але не працюють і не мають самостійного майна, власних коштів чи доходу, можуть бути застосовані лише три види покарання - громадські роботи, арешт і позбавлення волі. Враховуючи те, що позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, до такого підлітка, якщо він не працює і не має майна, власних коштів чи доходу, може бути призначено лише два види основного покарання - громадські роботи та арешт. Проте не завжди санкція кримінально-правової норми передбачає ці покарання. Ще вужчим є коло покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку. У частині 2 статті 22 КК встановлено вичерпний перелік злочинів, за які неповнолітні притягуються до кримінальної відповідальності. з 14 років. Абсолютна більшість санкцій зазначених норм єдиним покаранням, що може бути застосовано до неповнолітніх віком від 14 до 16 років, передбачають позбавлення волі. І лише в ч. 1 ст. 185 (крадіжка), ч. 1 ст. 186 (грабіж) і ч. 1 ст. 277 ( пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів) альтернативою позбавленню волі є штраф. Зрозуміло, що за таких умов можливість індивідуалізації покарання зведена законодавцем до мінімуму. На думку В. М. Бурдіна, з якою ми погоджуємось, все це підкреслює необхідність доповнення КК новим переліком покарань для неповнолітніх. Ось пропозиції цього науковця.

1. Покладення на неповнолітнього, який досяг 14-річного віку, з урахуванням його майнового становища або наявності відповідних трудових навичок, обов 'язку усунути заподіяну шкоду або виконати на користь потерпілого певні роботи - з метою компенсації заподіяної шкоди. Такий обов'язок покладається на неповнолітнього в тому разі, коли розмір шкоди перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановленої на момент вчинення злочину. При цьому суд за згодою потерпілого встановлює строк такого відшкодування, який не може бути меншим ніж два місяці і більшим чим півроку. На таке відшкодування не поширюються норми цивільного права. 2. Штраф. Це покарання призначається неповнолітнім, які мають власне майно, достатнє для його сплати. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від 15 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 3. Позбавлення права займатися певною діяльністю. Це покарання призначається неповнолітнім як основне на строк від 1 до 3 років, і як додаткове - на строк вік 6 місяців до 2 років. 4. Обов 'язок відвідувати корекційну навчально-виховну програму. Це покарання застосовується до неповнолітнього на строк від 40 до 200 годин. При цьому суд встановлює точну тривалість, час початку та закінчення занять, а також установу, де підліток відбуватиме це покарання. 5. Громадські роботи. Це покарання полягає у виконанні неповнолітнім робіт, які не заподіюють шкоди його здоров'ю та не порушують процес навчання. Такі роботи призначаються в розмірі від 30 до 120 годин та відбуваються засудженим безкоштовно у вільний від навчання чи основної роботи час. Щоденна тривалість громадських робіт для неповнолітніх віком від 11 до 14 років не може перевищувати однієї години, віком від 14 до 16 років - двох годин, віком від 16 до 18 років - трьох годин. 6. Виправні роботи. Це покарання призначається неповнолітнім, які досягли 16-річного віку, за місцем їхньої роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 5 до 10 відсотків. 7. Арешт. Це покарання полягає у триманні неповнолітнього в умовах суворої ізоляції від 15 до 45 діб. Підлітки віком від 11 до 16 років відбувають арешт тільки у вільний від навчання час та у вихідні дні. 8. Направлення неповнолітнього до спеціальної виховної установи закритого типу на строк від одного до трьох років. При цьому суд повинен виходити з того, що неповнолітні можуть перебувати в цих установах не більше ніж до досягнення ними 18-річного віку. При засудженні неповнолітнього до позбавлення волі на строк не більше трьох років суд повинен вивчити можливість направлення його до зазначеної установи. 9. Позбавлення волі на певний строк. Строк позбавлення волі для осіб, яким на момент вчинення злочину не виповнилось 18 років, не може перевищувати 10 років.

Підліткам, які вчинили злочин у віці від 11 до 14 років, суд може призначити лише такі покарання: обов'язок відвідувати спеціальну корекційну навчально-виховну програму; громадські роботи; арешт; направлення до спеціальної виховної установи закритого типу [1, с. 171-173].

Висновки. Проведене дослідження дає підставу зробити висновок про необхідність невідкладного оновлення системи кримінальних покарань, що можуть застосовуватися в Україні до неповнолітніх злочинців. Потреба цьому випливає з недостатньої виховної та корекційної ефективності існуючої системи покарань, її застарілості, невідповідності умовам ринкової економіки, а також іншім реаліям сьогодення. Назріла необхідність доповнення КК новим переліком покарань, що можуть застосуватися до неповнолітніх. Також потрібно включати до законодавства України про кримінальну відповідальність положення, відповідно до якого суд може застосувати до неповнолітніх, що вчинили злочини середньої чи невеликої тяжкості, інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі і не передбачені в санкції кримінально-правової норми.

Список літератури

1. Бурдін В. МОсобливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: монографія / В .М. Бурдін. - К. : Атіка, 2004.-240 с.

2. Игнатов А. И. Ответственность за преступления против нравственности / А. И. Игнатов. - М. : Юрид. л-ра, 1966. - 327 с.

3. Кримінальний кодекс УРСР. Офіційний текст із змінами на 1 вересня 1958 р. та з додатками постатейно- систематизованих матеріалів. - К. : Держ. вид-во політичної літ-ри УРСР, 1958. - 164 с.

4. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Норма-Инфра-М., 1999. - 784 с.

5. Миньковский Г. М., Тузов А. П. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних / Г. М. Миньковский, А. П. Тузов. - К. : Политиздат, 1987. - 216 с.

6. Порівняльна таблиця до проекту Закону України. Кримінальний кодекс України (Загальна частина). - Автори-Кабінет Міністрів України. Реєстраційний №1029 (Друге читання).

7. Проект КК України. Редакція, прийнята у другому читанні.

8. Российское законодательство X-XX веков: В 9 т. - М. : Юрид. л-ра, 1988. - Т. 6. - 431 с.

9. Уголовный кодекс Голландии / Пер. с англ. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2000. - 253 с.

10. Уголовный кодекс Республики Беларусь: сравнительный анализ и комментарий. - Минск: Тесей, 2000. - 672 с.

11. Уголовный кодекс Швейцарии / Пер. с нем. - М. : Зерцало, 2000. - 138 с.

Размещено на Allbest.ru