Механізм правового регулювання порядку здійснення загального користування надрами

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Механізм правового регулювання порядку здійснення загального користування надрами

Сергій Размєтаєв,

канд. юрид. наук,

доцент кафедри екологічного права

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Стаття присвячена проведенню всебічного аналізу чинних правових норм, які визначають можливі правові механізми регулювання порядку здійснення загального користування надрами. Робиться спроба проаналізувати й визначити специфічні особливості правового механізму реалізації фізичною особою своїх екологічних прав на доступ до природних об'єктів, зокрема природних (корисних) властивостей надр, що надалі дало б змогу подолати наявні натепер прогалини в законодавстві щодо порядку здійснення загального користування надрами.

Ключові слова: надра, право, загальне користування надрами, екологічне законодавство, гірничі відносини.

надра природний екологічний право

Постановка проблеми

Конституція України закріплює право кожного громадянина на користування природними об'єктами, до яких, зокрема, належать надра. На жаль, Конституція не містить норм, що регулюють це право, тому що такі норми повинні бути наведені у відповідному поресурсовому законодавстві, що регулює користування надрами, зокрема Кодексі України про надра (далі - КУпН).

Базові положення, що забезпечують конституційне право громадян на використання природних об'єктів, містять Конституція України [1], якою передбачено право кожного громадянина користуватися природними об'єктами, права власності Українського народу (ст. 13), і Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» [2], який гарантує право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами та надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України (ст. 38).

Проблемі правового регулювання здійснення загального користування надрами, з огляду на відсутність належного законодавчого закріплення цього права, майже не приділялася увага на загальнотеоретичному рівні. Окремі дослідження цього питання здійснювалися фрагментарно, більшою мірою у вигляді окремих положень у рамках аналізу питань здійснення надрокористування, що частіше за все не стосувалися правого регулювання загального користування надрами. Отже, стаття покликана висвітлити певну проблему й особливості здійснення саме загального користування надрами.

Метою статті є аналіз правового механізму регулювання порядку здійснення загального надрокористування, дослідження його сутності й особливостей застосування.

Виклад основного матеріалу

Сьогодні, виходячи з положень чинного законодавства України щодо користування надрами, законодавчо визначеного правового регулювання зазнало лише спеціальне надрокористування. За таких умов будь-які дії людей щодо користування надрами для задоволення власних побутово-господарських, естетичних, культурних та інших потреб можна розглядати як порушення встановленого чинним законодавством порядку користування надрами з відповідними правовими наслідками та відповідальністю.

Навряд чи можна визнати такий механізм урегулювання суспільних відносин у сфері надрокористування виправданим і справедливим, оскільки він не забезпечує однакових умов для всіх суб'єктів правовідносин у цій сфері. Указане свідчить про неузгодженість положень чинного гірничого законодавства з наявними суспільними відносинами у сфері надрокористування, адже, виходячи з чинного натепер порядку надання надр у користування, щоб фізична особа змогла задовольнити свої дрібні побутово-господарські потреби, їй фактично необхідно отримати в установленому законодавством порядку спеціальний дозвіл або гірничий відвід на користування надрами, так як будь-які дії щодо користування надрами фізичною особою формально підпадають під спеціальне надрокористування.

Наприклад, С. Алексєєв механізмом правового регулювання вважає взяту в єдності сукупність правових засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини. На його думку, за допомогою цих засобів не лише відбувається впорядкування суспільних відносин, а й здійснюється вплив на свідомість і поведінку суб'єктів [3]. О. Скакун механізм правового регулювання тлумачить як процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, здійснюваний за допомогою системи правових засобів і форм з метою задоволення публічних і приватних інтересів, забезпечення правопорядку («належне» у праві стає «сущим», тобто норми права перетворюються на правомірну поведінку суб'єктів права). З огляду на це підкреслюється можливість упорядковувати суспільні відносини за допомогою різноманітних засобів і з використанням певних форм. Цілями такого впорядкування є забезпечення правопорядку, задоволення публічних і приватних інтересів тощо [4].

М. Кельман, О. Мурашин [5] характеризують механізм правового регулювання як єдину систему правових засобів, за допомогою яких відбувається результативне правове впорядкування суспільних відносин і подолання перепон на шляху задоволення інтересів суб'єктів права. Мета механізму правового регулювання - подолання перепон на шляху задоволення інтересів суб'єктів права, що досягається за допомогою використання сукупності засобів, які різняться за природою та функціональним призначенням, але об'єднані в систему спільною метою.

У контексті сформованих підходів до розуміння механізму правового регулювання механізм реалізації права загального надрокористу- вання являє собою сукупність правових засобів і форм, які впорядковують суспільні відносини у сфері доступу фізичних осіб до природних (корисних) властивостей надр, з метою задоволення побутово-господарських, естетичних, культурних, оздоровчих та інших потреб.

Якщо брати до уваги виключно положення КУпН як основоположного нормативно-правового акта у сфері користування надрами, то для визначення сфери правового регулювання загального користування надрами можна виходити зі зворотного. Тобто якщо чинними КУпН визначено підстави, порядок і види надр, якими можна користуватися в спеціальному порядку, то можна сміливо припустити, що всі інші форми суспільних відносини, які виникають із приводу доступу фізичних осіб до природних (корисних) властивостей надр і не передбачені КУпН, можуть бути зараховані до загального надрокористування, що повністю відповідає принципу «дозволено все, що не заборонено».

Така специфіка встановлення загального користування надрами жодним чином не йде в розріз із положеннями ані Конституції України (ст. 13) [1], ані КУпН (зокрема ст. ст. 1, 4) [6], ані інших нормативно-правових актів. Цими нормативно-правовими актами не встановлено прямих заборон на здійснення надрокористування саме в загальному порядку. Направленість чинного законодавства у сфері надрокористування виключно на врегулювання надрокористування в спеціальному порядку жодним чином не може тлумачитись як відсутність можливості скористатися природними (корисними) властивостями деяких видів надр у загальному порядку, адже відсутні прямі законодавчі вказівки на заборону такого користування.

Указані прогалини законодавства щодо користування надрами в загальному порядку та наявність відсильних і неконкретизованих норм із цього приводу, безумовно, повинні трактуватися на користь суб'єкта, який вирішив реалізувати свої права на доступ до природних (корисних) властивостей надр у загальному порядку.

Як правові механізми здійснення загального надрокористування доцільно розглянути питання доступу до ділянок надр шляхом визнання в законодавстві про надра гірничого сервітуту, тим більше що права земельного (глава 16 Земельного кодексу України) і лісового (ст. 23 Лісового кодексу України) сервітутів законодавчо вже визначені.

За ст. 401 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом [7].

Виходячи з положень цієї статті, законодавець передбачає фактичну можливість установлення сервітуту щодо будь-яких природних об'єктів.

Отже, для забезпечення безперешкодного доступу фізичних осіб до природних (корисних) властивостей надр у порядку загального надрокористування необхідно передбачити в законодавстві такий правовий механізм його забезпечення, як гірничий сервітут. Насамперед він необхідний для тих видів користування надр, під час здійснення доступу до яких немає необхідності в придбанні прав на земельну ділянку й не завдається істотної шкоди надрам: навчального вивчення надр і збирання колекційних матеріалів.

Також, наприклад, право фізичних осіб на перебування з науковими, навчальними, культурними, спортивними та оздоровчими цілями на особливо охоронюваних геологічних об'єктах (наукових і навчальних полігонах, у геологічних заповідниках, заказниках, пам'ятках природи, природних печерах, а також у підземних вирубках, що мають санаторно-оздоровче призначення) не вимагає процедури оформлення ними спеціальних прав надрокористування (ліцензування), проте має свої обмеження, що зумовлені специфікою об'єкта надрокористування.

Розуміння правових засад установлення сервітутів як права користуватися чужою ділянкою з метою отримання плодів та інших особистих благ, яке було сформоване ще за часів Стародавнього Риму, може мати свій безпосередній стосунок до правових засад установлення гірничого сервітуту для здійснення загального надрокористування.

Ні гірниче, ні цивільне законодавство не перешкоджає запровадженню в гірничому праві поняття гірничого сервітуту як права обмеженого користування ділянкою надр, яке встановлюється в інтересах фізичної особи для доступу до природних (корисних) властивостей надр, з метою задоволення особистих побутово-господарських, культурних, естетичних, оздоровчих та інших потреб у порядку загального користування надрами. Запропоноване поняття повною мірою відповідає природі сервітуту як обмеженого права користування, оскільки під час надрокористу- вання часто виникають колізії прав користувачів ділянок надр. У більшості випадків фізична особа, яка потребує встановлення гірничого сервітуту, не може в необхідному обсязі здійснювати свої права надрокористувача, не здійснивши обмежене використання певної ділянки надр.

При цьому виникає низка важливих питань щодо встановлення гірничих сервітутів, які потребують більш детального й окремого вивчення. Наприклад, сервітут є синтетичною правовою конструкцією, що має на увазі обмеження майнових прав власника об'єкта нерухомості (обтяження об'єкта) з метою забезпечення не індивідуальних, а суспільно значущих або державних, комунальних інтересів, що не цілком уписується в поняття гірничого сервітуту як обмеженого права на користування фізичною особою певною ділянкою надр для задоволення особистих потреб. Цілком слушно це призводить до дискусії про теоретичну спроможність і юридичну чистоту самого цього поняття, однак сформована й законодавчо визначена понятійна база встановлення сервітуту в тому числі на природні об'єкти дає змогу стверджувати про можливість запровадження такого правового механізму здійснення загального користування надрами, як гірничий сервітут.

Висновки

Отже, можна сформувати висновок, що детальний аналіз правового механізму регулювання порядку здійснення загального користування

надрами надалі допоможе уніфікувати суспільні відносини у сфері загального надрокористуван- ня та напрацювати відповідні правові норми для однакового їх регулювання. Звичайно ж, залежно від поставлених цілей щодо сфери застосування загального надрокористування перелік можливих правових механізмів регулювання порядку здійснення загального надрокористування може бути значно ширшим.

Наведений правовий механізм регулювання порядку здійснення загального надрокористу- вання в сукупності з іншими основоположними особливостями здійснення загального надроко- ристування дасть змогу визначити загальнотеоретичні засади формування та розвитку інституту загального надрокористування, що надалі дасть можливість сформувати правові аспекти їх реалізації як на теоретичному, так і на практичному рівнях.

Список використаних джерел

Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25.06.1991 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1264-12.

Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / С.С. Алексеев. - М. : Юрид. лит., 1966. - 187 с

Скакун О.Ф. Теорія держави і права : [під- руч.] / О.Ф. Скакун. - Х. : Консум, 2001. - 518 с.

Кельман М.С. Загальна теорія держави і права : [підручник] / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. - К. : Кондор, 2008. - С. 372-373.

Кодекс України про надра від 27.07.1994 № 132/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 36. - Ст. 340.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003//ВідомостіВерховноїРади України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/435-15.

Размещено на Allbest.ru