Підстави звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цивільне право і процес; сімейне право

УДК 347.5

ПІДСТАВИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ОБОВ'ЯЗКУ З ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ВНАСЛІДОК НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Альона Мул *

У статті досліджуються непереборна сила, випадок та умисел потерпілого як підстави звільнення від обов'язку щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Окрема увага приділяється вивченню особливостей причинно-наслідкового зв'язку між надзвичайною ситуацією і завданою шкодою та питанню вини суб'єктів відповідних правовідносин у контексті наявності вказаних підстав.

Ключові слова: відшкодування цивільно-правової шкоди, підстави звільнення від обов'язку з відшкодування завданої шкоди, надзвичайна ситуація, непереборна сила, випадок, умисел потерпілого, вина.

Стаття надійшла до редакції 10.05.2017р.

непереборний потерпілий шкода надзвичайний

Мул А. Н. Основания для освобождения от обязанности возмещения вреда, причиненного вследствие чрезвычайных ситуаций.

В статье исследуются непреодолимая сила, случай и умысел потерпевшего как основания для освобождения от обязанности возмещения вреда, причиненного вследствие чрезвычайных ситуаций техногенного и природного характера. Отдельное внимание уделяется изучению особенностей причинно-следственной связи между чрезвычайной ситуацией и причиненным вредом, а также вопросу вины субъектов соответствующих правоотношений в контексте наличия указанных оснований.

Ключевые слова: возмещение гражданско-правового вреда, основания освобождения от обязанности возмещения причиненного вреда, чрезвычайная ситуация, непреодолимая сила, случай, умысел потерпевшего, вина.

Mul A. M. Grounds for exemption from the obligation to compensate harm, caused by emergencies.

The article investigates the irresistible force, the accident and intention of the victim as grounds for exemption from the obligation to compensate harm caused by emergencies of anthropogenic and natural character. Particular attention is paid to the study of the features of the causal relationship between the emergency and the harm caused, as well as the question of guilt of the subjects of the relevant legal relations in the context of the existence of mentioned grounds.

Keywords: compensation of civil legal harm, grounds for exemption from the obligation to compensate a caused harm, emergency, irresistible force, accident, intention of the victim, guilt.

Постановка проблеми. Проблематика відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій, є багатогранною та потребує дослідження не лише підстав і умов виникнення відповідних зобов'язань, але й врахування можливих підстав звільнення завдавача шкоди від обов'язку з її відшкодування. Особлива складність цього питання полягає у цивільно-правовій сутності надзвичайної ситуації, що може самостійно виступати непереборною силою (форс-мажором). Це потребує вивчення декількох рівнів причинно- наслідкових зв'язків та окремого розгляду впливу категорії вини у зобов'язаннях з відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій, в контексті цивільно- правового механізму захисту порушених прав.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Констатуючи недостатність наукових праць, присвячених виключно досліджуваній нами тематиці підстав звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій, зазначимо втім, що цього питання окремо або в контексті загально-цивілістичного вчення торкалися такі вчені, як Б. С. Антимонов, О. Г. Братель, М. І. Бублик, С. Д. Гринько, І. С. Канзафарова, Т. С. Ківалова, О. А. Мельниченко, О. О. Отраднова, Є. А. Павлодський, О. В. Церковна та інші.

Таким чином, метою статті є проведення вичерпного наукового аналізу підстав звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій, встановлення їх загальних та особливих ознак, визначення умов застосування таких підстав на практиці.

Виклад основного матеріалу дослідження. Загалом у науковій літературі підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду називають казус (випадок), необхідну оборону, крайню необхідність, непереборну силу та умисел потерпілого [1, с. 93], що кореспондує і з такими окремими загально-правовими підставами [2, с. 132]. У контексті ж звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди, що становить наш науковий інтерес, виділяють уже відсутність вини заподіювача шкоди (що проявляється через концепцію простого випадку - казусу), непереборну силу (що також характеризується як категорія випадкової неможливості, але по відношенню до усіх осіб за таких ж умов, а не до конкретної особи у разі настання простого випадку), умисел потерпілого та, додатково, правомірне завдання шкоди [3, с. 664-665, 675]. Як при необхідній обороні (самозахисті - при завданні шкоди третій особі, якщо не були перевищені межі такої оборони), так і при крайній необхідності, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню. Враховуючи специфіку нашого наукового дослідження, зосередимось надалі на вивченні особливостей застосування таких підстав звільнення від обов'язку відшкодування шкоди, як випадок (казус), непереборна сила та умисел потерпілого в аспекті загального аналізу механізму відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій. Щодо правомірної поведінки як такої підстави, то вбачаємо можливість її здійснення виключно в умовах ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а не спричинення останньої як такої.

Звертаючись до підстав звільнення від обов'язку відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій, потрібно мати на увазі той факт, що мова йде про «зовнішні» та попередні по відношенню до самої надзвичайної ситуації дії та події, а не про неї саму. Незалежно від свого характеру, надзвичайна ситуація може призводити до цивільно- правових наслідків, які в конкретній ситуації можуть характеризуватися як випадок, непереборна сила або форс-мажор та, закономірно, виступати підставами для звільнення від обов'язку з відшкодування завданої шкоди або від обов'язку з виконання зобов'язання. У свою чергу, настання таких наслідків та конституювання, до прикладу, непереборної сили внаслідок існування обстановки надзвичайної ситуації не може слугувати підставою звільнення від відповідальності за виникнення їх причини - самої такої надзвичайної ситуації, а лише підставою звільнення від виконання тих обов'язків, що виникли внаслідок цієї надзвичайної ситуації. Наприклад, якщо внаслідок сильної повені або землетрусу була зруйнована дамба хвостосховища з НХР або радіоактивними відходами (виникла надзвичайна ситуація техногенного характеру згідно з Класифікаційними ознаками надзвичайних ситуацій, затвердженими наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 12 грудня 2012 року № 1400 [4]), то підставою звільнення відповідних органів державної влади або суб'єктів господарювання чи інших осіб, що несуть відповідальність у такому випадку без вини (внаслідок експлуатації об'єкта підвищеної небезпеки чи покладення на них функцій цивільного захисту, що окремо обґрунтовується нами) від цивільно-правового обов'язку з відшкодування завданої внаслідок цього шкоди (за умови що ними були дотримані всі вимоги законодавства та зроблено усе можливе для попередження та мінімізації наслідків такої повені чи землетрусу) буде не сама надзвичайна ситуація, а її причина - непереборна сила у формі стихійного лиха (сильної повені) у взаємозв'язку із завданими ними наслідками або ж навіть іншої надзвичайної ситуації (яким буде визнаний землетрус у разі перевищення ним показників фонової сейсмічності на 1 бал згідно з тими ж Класифікаційними ознаками), але за умови наявності між такою непереборною силою та їх протиправними діяннями конкретного, хоча і випадкового причинно-наслідкового зв'язку.

Такий складний причинно-наслідковий зв'язок полягатиме у наявності випадку, непереборної сили або умислу потерпілого (як підстав звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди в рамках деліктних зобов'язань), які суттєво вплинули чи повністю спричинили неможливість вчинення усвідомлених та вольових дій (іншими словами - обумовили бездіяльність таких осіб) або ж призвели до вчинення ними протиправних дій. Також об'єктивно може існувати причинно-наслідковий зв'язок, коли непереборна сила (і лише вона, оскільки стверджуване далі не застосовується до випадку чи умислу потерпілого) не пов'язана як з дією, так і з бездіяльністю вказаних вище відповідальних осіб - шкода завдається безпосередньо внаслідок закономірної або навіть випадкової взаємодії кількох непереборних сил і відшкодовується не за цивільно-правовими механізмами та не пов'язана жодним чином як така, так і своїми розмірами із діями чи бездіяльністю відповідних осіб. Тут варто зауважити, що в контексті підстав звільнення від обов'язку відшкодовувати шкоду, завдану внаслідок надзвичайної ситуації, такі випадки є дуже рідкісними, оскільки завжди необхідно встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між завданою надзвичайною ситуацією шкодою (та самим фактом її виникнення) і діями чи бездіяльністю відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Тому що суспільні відносини у сфері забезпечення цивільного захисту є особливо важливими та перебувають під посиленим контролем держави, особливо в аспекті забезпечення техногенної безпеки. На користь цього свідчить і встановлення безвинної відповідальності за завдання такої шкоди внаслідок експлуатації об'єктів (джерел) підвищеної небезпеки, що також вимагає ретельного дослідження дій та бездіяльності відповідних суб'єктів господарювання. За таких умов і підставою звільнення останніх від обов'язку з відшкодування у більшості випадків на практиці буде саме опосередковане спричинення надзвичайною ситуацією шкоди, коли непереборна сила, випадок або умисел потерпілого вплинули на діяння відповідальних осіб, ніж за наявності «чистого» безпосереднього причинного зв'язку між непереборною силою і надзвичайною ситуацією.

Отже, лише у першому випадку можемо стверджувати про наявність підстав для звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій, оскільки у другому - не виникають цивільно-правові відносини як такі. У контексті наведеного вище прикладу із сильною повінню або землетрусом та спричиненням одним з них надзвичайної ситуації, у другому випадку такі події безпосередньо призвели до руйнування хвостосховища (не вплинувши на діяння відповідальних осіб, які, натомість, вчинили все можливе), а у першому - опосередковано, спочатку унеможлививши або суттєво обмеживши свідому та вольову діяльність, до прикладу, сил цивільного захисту чи конкретної посадової або службової особи, що повинні були мінімізувати або взагалі не допустити таке руйнування, чи спричинили їх бездіяльність.

У зв'язку з цим важливе встановлення відносин причинності та наслідковості уже між двома, умовно, наслідками - першим, який є підставою для звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої надзвичайною ситуацією, та другим, що безпосередньо є самою надзвичайною ситуацією. Важливо, що перший з них як подія може бути абсолютною (сильна повінь, землетрус, інші стихійні лиха або надзвичайні ситуації, переважно, природного характеру) чи відносною (спричинена діяннями третіх осіб небезпечна подія, яка далі розвивається самостійно, зокрема первинна надзвичайна ситуація техногенного, соціального чи воєнного характеру) або взагалі виступати дією у випадку умислу потерпілого. Другий же наслідок для настання цивільно-правової відповідальності та наявності складу цивільного правопорушення повинен бути лише відносним (тобто перебувати у причинно-наслідковому зв'язку із протиправними діяннями особи), а уже для звільнення від відповідальності конкретної особи - або відносним (при умислі потерпілого, коли такий причинно-наслідковий зв'язок між діянням та надзвичайною ситуацією присутній, але діяння вчинене потерпілим), або також абсолютним (у випадку та при непереборній силі, коли діяння осіб не є свідомими та вольовими і спричинені саме таким випадком чи непереборною силою). При умислі потерпілого такі події опосередковуються діяннями відповідної винної у їх спричиненні особи.

З іншого боку, можна окреслити цей підхід і з темпоральної точки зору, коли дії або бездіяльність особи, що повинна була б відшкодовувати завдану шкоду, відбуваються між першою дією або подією (підставою звільнення) і другою подією (надзвичайною ситуацією) та, загалом, не знаходяться для такої особи в усвідомленому та вольовому для неї причинно- наслідковому зв'язку. В межах нашого дослідження слід говорити про ситуації, коли відносна (пов'язана з умислом потерпілого) або абсолютна подія (в тому числі інша надзвичайна ситуація) виступають як випадок або непереборна сила чи є спричиненими умисними діяннями потерпілого і, як наслідок, є підставою для звільнення від відповідальності (обов'язку з відшкодування шкоди) за завдання шкоди через спричинення надзвичайної ситуації у цивільно-правовому розумінні. Тобто схематично та виключно у контексті наявності підстав для звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайної ситуації (відсікаючи обґрунтовані вище випадки відсутності таких підстав), усе вищевикладене можна відобразити таким чином: 1) має місце умисел потерпілого, випадок або непереборна сила, що в кінцевому результаті призводять до небезпечної події, яка одночасно або через деякий час створює обстановку надзвичайної ситуації; 2) виникнення такої надзвичайної ситуації опосередковується діями або бездіяльністю особи, що, відповідно до положень чинного законодавства, повинна була б нести обов'язок з відшкодування такої шкоди за наявності вини або без неї (суб'єкт господарювання експлуатує об'єкти підвищеної небезпеки, держава реалізує покладені на неї завдання цивільного захисту); 3) особа звільняється від такого обов'язку у випадку та оскільки вказані вище підстави (умисел потерпілого, випадок або непереборна сила - за загальним правилом та лише умисел потерпілого та непереборна сила у вказаних вище та досліджуваних нами далі виключеннях) спричинили вказані дії або бездіяльність, неможливість їх усвідомлення, передбачення та/або контролювання з боку таких осіб.

Засновуючись на кореляції змісту та ознак цивільно-правових категорій випадку (казусу) та непереборної сили в контексті їх співвідношення із надзвичайною ситуацією (вони можуть виступати її цивільно-правовими наслідками, коли надзвичайна ситуація, за різних умов, призводитиме до випадку або конституюватиме наявність та дію непереборної сили), звернемось, перш за все, до загальнотеоретичних та практичних особливостей в рамках інших зв'язків між цими правовими поняттями - при спричиненні надзвичайної ситуації внаслідок випадку та непереборної сили. Визначимо, звичайно, і сам факт можливості звільнення особи в одному або у обох з таких випадків від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайної ситуації, та умови для такого звільнення.

Центральними у контексті сутності випадку є його ознаки - непередбачуваність (як суб'єктивний критерій, який пов'язаний також з неусвідомленістю) та невідворотність для конкретного суб'єкта (як об'єктивний критерій). Якщо випадкове завдання шкоди було для особи передбачуваним та усвідомлюваним і суб'єктом не було здійснено належних заходів для її відвернення - має місце вина такого суб'єкта, як і у разі наявності, але не використання останнім можливості відвернути цю шкоду. При цьому такий випадок, все ж, характеризується саме причинно-наслідковим зв'язком з необхідністю, що підкреслювалося нами вище. У той час як непереборна сила, навпаки, є зв'язком з випадковістю по відношенню до діянь суб'єкта, стосується не конкретної особи, а усіх інших осіб у подібній ситуації та наділена також такими ознаками: 1) є об'єктивною зовнішньою подією; 2) є надзвичайною; 3) виникає як наслідок прояву комплексу причинно-наслідкових зв'язків між проявом зовнішньої події, протиправними діями або бездіяльністю особи, настанням шкідливого наслідку; 4) характеризується невідворотністю прояву і заподіяння шкоди (навіть при їх передбачуваності, на відміну від випадку); 5) є відносною [3, с. 669, 676-678].

Окремі з цих ознак виділяє і Е. А. Павлодський (це зовнішня подія до діяльності зобов'язаної особи; її невідворотність не залежить від передбачуваності [5, c. 157]). Антимонов Б. С., у свою чергу, визначає непереборну силу, на противагу до простого випадку (казусу), як об'єктивний випадок для особи завдавача шкоди [6, с. 82-86], підкреслюючи пов'язаність непереборної сили не з однією конкретною особою, а з будь-якою особою у подібній ситуації, звільняючи від відповідальності не тільки конкретного завдавача шкоди, а усіх осіб, що зазнали впливу такої непереборної сили, що також відрізняє випадок та непереборну силу. Перший характеризується непередбачуваністю та невідворотністю лише для конкретного суб'єкта (будучи об'єктивно відворотною загалом), зокрема у сфері забезпечення пожежної або техногенної безпеки на підприємстві. Друга є невідворотною для будь-якої особи у подібній ситуації та, на відміну від випадку, є зовнішньою, а не внутрішньою подією, не будучи пов'язаною із здійснюваною суб'єктом діяльністю. У той час як випадок визначається з огляду на заперечення наявності вини конкретної особи [7, с. 291], але не звільняє її від обов'язку з відшкодування шкоди, за умови відсутності вини як такої, непереборна сила ж безумовно [8, с. 189] та в усіх випадках звільняє від такого цивільно- правового обов'язку, оскільки, як підкреслюється в науці, виключає саму протиправність діяння [9, с. 128] (як суб'єктивну, так і об'єктивну). Усі вказані ознаки та характеристики досліджуваних понять є застосовними та особливо важливими у світлі досліджуваних нами правовідносин із відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій, оскільки не змінюють своєї сутності та механізмів застосування, а також загальнонаукових та практичних зв'язків між поняттям і порядком виникнення надзвичайної ситуації, дії на цей процес випадку, непереборної сили або умислу потерпілого безпосередньо або опосередковано через відповідних осіб, що у такому випадку можуть бути звільнені від обов'язку з відшкодування такої шкоди.

Засновуючись на положеннях доктрини та запропонованих у цивілістиці базових підходах до розуміння понять випадку і непереборної сили, законодавець закріплює їх у низці ключових норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) [10]. Так, за загальним правилом ч. 2 ст. 1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, а отже на неї не покладається обов'язок такого відшкодування у разі випадкового завдання шкоди. З іншого боку, надалі у главі 82 ЦК України містяться численні виключення з цього загального правила та випадки покладення на особу обов'язку з відшкодування завданої нею шкоди незалежно від вини. Зокрема, мова йде про безвинну відповідальність за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. ст. 1187-1188 ЦК України) та шкоди, завданої органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами у різних сферах при здійсненні ними своїх повноважень (ст. ст. 1173-1176 ЦК України). Єдиними ж підставами звільнення від обов'язку відшкодування такої шкоди, виходячи із законодавчого положення ч. 5 ст. 1187 ЦК України та викладених вище наукових позицій, є виключно непереборна сила та умисел потерпілого. Виходячи з доктринальних положень та отриманих нами попередньо, в рамках інших наукових досліджень, висновків в контексті умов виникнення деліктних зобов'язань: протиправності, настання відповідальності без вини та особливостей причинно-наслідкового зв'язку у зобов'язаннях з відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій, вважаємо за необхідне поширити ці (та лише ці) підстави виключення відповідного обов'язку із відшкодування шкоди, і у досліджуваних правовідносинах.

Досліджуючи ж наступну підставу звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди - умисел потерпілого, зазначимо таке. Сама цивілістична категорія умислу є психічним відношенням особи до своїх протиправних дій та їх наслідків, що проявляється в передбаченні негативних наслідків протиправної поведінки і бажанні або свідомому допущенні їх настання. Тому основною психологічною характеристикою умислу є намір здійснення протиправного діяння, що говорить про віднесення його до підстав для звільнення особи, яка через умисні дії потерпілого завдала шкоди, від цивільно-правової відповідальності взагалі [11, с. 68]. Це ж стосується і зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайної ситуації, в усіх випадках такого завдання, включно з експлуатацією об'єкта (джерела) підвищеної небезпеки та обов'язку держави в особі органів державної влади або органів місцевого самоврядування, що відповідає аналогічним законодавчим приписам та загальним підходам, які існують у теорії та практиці цивільного права. Проте у випадку із державою важливо розуміти, що мова йде саме і лише про цивільно-правовий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, у той час як у зв'язку з покладеними на них публічними функціями забезпечення цивільного захисту, відшкодування завданої надзвичайними ситуаціями шкоди та ліквідації їх наслідків, держава може відшкодовувати таку шкоду уже на основі положень галузей публічного права. В окремому випадку, спираючись і на норми ЦК України, зокрема при відшкодуванні державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК України, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Це положення слід поширювати і на окремі злочини та цілі їх категорії, внаслідок вчинення яких може наставати надзвичайна ситуація з відповідними наслідками.

Висновки

Спираючись на вищесказане та беручи до уваги концепції застосування принципу ризику та принципу виконання публічної функції цивільного захисту державою як такою та суб'єктами, яким окремі завдання в межах цієї загальної функції були делеговані державою, вважаємо, що до підстав звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайної ситуації, якщо така шкода завдана суб'єктами господарювання, що експлуатують об'єкти (джерела) підвищеної небезпеки або у зв'язку з діями (в тому числі рішеннями) або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх службових та посадових осіб, слід відносити виключно непереборну силу та умисел потерпілого як безумовні підстави. Простий випадок (казус), натомість, може слугувати підставою для звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди лише в усіх інших, загальних випадках, які в силу особливостей здійснення господарської діяльності, що може призвести до надзвичайної ситуації та реалізації функцій цивільного захисту, на практиці будуть малочисельними.

Список використаних джерел

1. Церковна О. В. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Церковна Олена Володимирівна ; Одес. держ. ун-т внутр. справ. - О., 2008. - 200 с.

2. Стрельник О. Л. Про визначення понять «Виключення юридичної відповідальності» та «звільнення від юридичної відповідальності» / О. Л. Стрельник, О. В. Церковна // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. - Одеса : Юридична література, 2007. - № 31. - С. 127-133.

3. Гринько С. Д. Деліктні зобов'язання римського приватного права: поняття, система, рецепція : монографія / С. Д. Гринько ; за наук. ред. Є. О. Харитонова. - Хмельницький : Хмельницький університет управління та права, 2012. - 724 с.

4. Про затвердження класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій : Наказ Міністерства надзвичайних ситуацій України від 12.12.2012 р. № 1400 // Офіційний вісник України. - 2013. - № 12. - Ст. 470.

5. Антимонов Б. С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности / Б. С. Антимонов. - М. : Госюриздат, 1952. - 300 с.

6. Павлодский Е. А. Случай и непреодолимая сила в гражданском праве / Е. А. Павлодский. - М. : Юрид. лит., 1978. - 104 с.

7. Церковна О. В. Випадок та непереборна сила як підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання / О. В. Церковна // Науковий вісник Ужгородського університету. - 2010. - Серія ПРАВО. Випуск 14. - С. 289-292.

8. Гринько С. Д. Непереборна сила як безумовна підстава звільнення від відповідальності в цивільному праві України / С. Д. Гринько // Університетські наукові записки. - 2007. - № 2. - С. 185-189.

9. Головин Н. М. Место категории непреодолимой силы в понятийном аппарате гражданского права / Н. М. Головин // Вестник Пермского университета. - 2013. - Выпуск 1 (19). - С. 125-134.

10. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. - Ст. 461.

11. Церковна О. В. Умисел потерпілого як підстава звільнення заподіювача від завданої ним шкоди / О. В. Церковна // Університетські наукові записки. - 2010. - № 4. - С. 63-68.

· Мул Альона Миколаївна - аспірант кафедри цивільного права та процесу Хмельницького університету управління та права, начальник Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Хмельницької області.

Размещено на Allbest.ru