Правове регулювання засобів масової інформації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.95

Івано-Франківський університет права

імені Короля Данила Галицького

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ

Постановка проблеми. Україна, яка постійно декларує свій орієнтир - побудову демократичної, соціальної держави, досі не відійшла від «анархічного» способу формування інформаційного права, коли нормативно-правові акти створюються на злобу дня, інтуїтивно, утворюються прогалини в інформаційному законодавстві, що є суттєвим гальмом для розвитку цивілізованих інформаційних відносин у суспільстві. Як надмірність і колізійність нормативно-правових актів та окремих норм, так і прогалини приводять до внутрішньої нестабільності і відсутності єдності інформаційного законодавства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання правового регулювання діяльності засобів масової інформації на сучасному етапі досі було предметом багатьох, але розрізнених наукових досліджень. Дотично вивчалися окремі аспекти проблеми: державна політика у сфері ЗМІ, роль громадських організацій, судова практика щодо вирішення конфліктних питань тощо. Слід відзначити праці щодо цього С. Семілетова, В. Здоровеги, О. Баранова, О. Картунова, В. Різуна, Г. Почепцова та ін.

Постановка завдання. Метою даної статті є юридичний аналіз чинного міжнародного законодавства і законодавства України у сфері функціонування засобів масової комунікації, з'ясування політики держави з даного питання, виявлення суперечливих і «вузьких» місць, які заважають ЗМІ стати по-справжньому реальною «четвертою владою».

Виклад основного матеріалу дослідження. Провідну роль у міжнародно- правовому регулюванні різних аспектів діяльності ЗМІ слід відвести ООН, яка з початку своєї діяльності приділяла значну увагу інформаційним відносинам. На сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1946 р. було ухвалено резолюцію 59 (I) про скликання міжнародної конференції з питання про свободу інформації. На другій сесії Асамблеї була прийнята резолюція 127 (II) від 15 листопада 1947 р. «Невірна та спотворена інформація». Асамблея зазначила, що розвиток дружніх відносин між державами не є сумісним з поширенням неправдивих або перекручених повідомлень [1, c. 103].

У 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла одне з основних та найбільш авторитетних джерел міжнародного права в галузі прав людини - Загальну декларацію прав людини, що підсумувало загальний процес визнання свободи на вільне вираження поглядів закріпленням в міжнародних нормах права, що є основою діяльності всіх ЗМІ.

На 34-й сесії Генеральної Асамблеї були визначені основні завдання Комітету ООН з інформації, серед яких: сприяння встановленню нового міжнародного інформаційного порядку, більш справедливого і ефективного, заснованого на вільному, більш широкому та збалансованому обміні інформацією; розробка Генеральною Асамблеєю рекомендацій з метою проведення аналізу політики ООН в галузі інформації, враховуючи необхідність встановлення «світового порядку в області інформації і комунікації».

ООН піклується про вдосконалення процесів масової інформації. Резолюція Генеральної Асамблеї від 6 грудня 1999 р. «Інформація на службі людства» закликає усі країни, організації системи ООН та інші зацікавлені сторони підтвердити прихильність принципам Статуту ООН і принципам свободи інформації, а також принципам незалежності й різноманітності ЗМІ. Особлива увага в цій резолюції приділена наданню допомоги країнам, що розвиваються, в становленні засобів масової інформації; підтримується ідея нового міжнародного інформаційного порядку; підкреслюється значення забезпечення журналістам можливості вільно і ефективно виконувати свої професійні обов'язки, рішуче засуджуються будь-які нападки на них.

У діяльності ООН позитивним моментом є наявність інформаційних центрів ООН з питань поширення інформації, зокрема, в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою. ООН поміщає також відомості про свою діяльність у базу даних Глобальної мережі правової інформації, яка підтримується бібліотекою Конгресу США. Це свідчить про те, що за бажання журналісти без особливих зусиль можуть отримати інформацію про діяльність ООН.

Важливу роль у регулюванні діяльності ЗМІ відіграє ЮНЕСКО. До 1978 р. в ЮНЕСКО був розроблений проект Декларації про засоби масової інформації - першого великого документа, що відображає нові тенденції в розвитку міжнародного інформаційного обміну.

Важливим документом, що регулює діяльність засобів масової інформації, стала прийнята 13 вересня 1997 р. Софійська декларація «Зміцнення незалежних і плюралістичних засобів інформації (особливо в країнах Центральної та Східної Європи)».

В останні роки ЮНЕСКО сконцентрувала свої зусилля на сприянні незалежності, свободи і плюралізму преси у всьому світі.

Прагнення знайти рівновагу між свободою і відповідальністю, досягти консенсусу між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, у виробленні принципів міжнародного обміну інформацією викликало прийняття нової стратегії комунікації у 1989 році. У 1990 р. при ЮНЕСКО створюється Сектор культури та комунікації. Однією з його програм стала програма «Комунікація, інформація та інформатика на службі людства», яка ґрунтувалася на збільшенні обсягу комунікації в демократичних країнах, що розвиваються.

Ще однією організацією, яка хоч і опосередковано, але впливає на регулювання діяльності ЗМІ, є Світова організація торгівлі (СОТ). Враховуючи те, що мовлення є бізнесом з міжнародною складовою, його також можна віднести до сфери регулювання СОТ. Генеральна угода про торгівлю послугами поширюється на всі форми міжнародної торгівлі послугами. Не зважаючи на численні агітації за виключення аудіовізуальних ЗМІ зі сфери дії ГАТС, загального такого виключення не відбулося.

У правовому регулюванні діяльності ЗМІ центральне місце відводиться регулюванню прав та свобод людини, а саме: свободи на вільне вираження інформації, свободи на отримання інформації, права на недоторканність особистого життя та інші. Тому велику роль у міжнародно-правовому регулюванні діяльності ЗМІ відіграють ті організації, сферою діяльності яких є права людини.

Окрім універсальних міжнародних організацій, на правове регулювання ЗМІ мають вплив і міждержавні об'єднання.

В Європі нормативну базу для регулювання медіапростору створюють Рада Європи, Європейський Союз та ОБСЄ.

В основі всієї діяльності Ради Європи лежить правозахисний акт - Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (ЄКПЛ), яка трактується рішеннями створеного нею Європейського суду з прав людини. Практика Суду в застосуванні і тлумаченні ст.10 ЄКПЛ (право на вільне вираження думок) є унікальною з точки зору багатосторонності правовідносин, які були предметом розгляду, послідовності й принциповості його рішень.

ЄС має значні можливості щодо визначення змісту законодавства та політики країн- членів стосовно економічних аспектів діяльності ЗМІ. Щодо культурної складової мас- медіа, то тут компетенція органів ЄС обмежена - будь-яка гармонізація законів та інших нормативно-правових актів держав-членів в сфері культурної політики на рівні ЄС виключається.

Заключний акт Ради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. містить положення, які підкреслюють важливе значення поширення інформації із інших держав- учасниць та ставлять за мету полегшувати вільне і широке розповсюдження всіх форм інформації, сприяти співробітництву в сфері інформації та обміну інформацією з іншими країнами. В 2010 р. на саміті ОБСЄ була прийнята Астанинська декларація, яка підтвердила значимість свободи ЗМІ для всіх держав та підкреслила, що питання прав людини не є внутрішньою справою тієї чи іншої держави.

В 1997 р. за рішенням Постійної ради ОБСЄ була запроваджена посада Представника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації. Представник ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації стежить за ситуацією в цій області у всіх державах-учасницях, а також підтримує і заохочує повне дотримання принципів і зобов'язань ОБСЄ, які стосуються свободи вираження поглядів та свободи засобів масової інформації.

Окрім міжнародних урядових організацій, регулюванням свободи слова та ЗМІ займаються численні неурядові організації. Такі організації збирають інформацію про стан дотримання свободи слова та свободи преси у всьому світі, захищають журналістів від зазіхань на їхні права та свободи, а також на безпеку і життя. Вони проводять моніторинг політичної та економічної ситуації у країнах і аналізують вплив цих факторів на рівень свободи слова та преси [4].

Із вищесказаного можна зробити висновок, що міжнародні організації беруть активну участь у створенні правової бази для регулювання діяльності ЗМІ. Міжнародно- правові акти, які приймаються на рівні міжнародних організацій, мають дуже важливе значення для вирішення глобальних міжнародних проблем в інформаційній сфері. Вони регулюють як технічний бік діяльності ЗМІ, так і надають захист та гарантії права на вільне вираження думок, що є основою діяльності медіа. Навіть ті правові джерела, які не мають імперативного характеру, відіграють значну роль у регулюванні діяльності ЗМІ, адже вони виступають стандартами, на які потрібно рівнятися національним законодавцям, а також слугують потужною базою для створення обов'язкових нормативних актів як міжнародного, так і національного характеру.

Правова регламентація в нашій державі, яка почалася з 1990 року, мала на меті створити правову основу для подальшої діяльності ЗМІ України. Важливі положення щодо цього були закріплені в Основному Законі нашої держави - Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року [2]. Так, у ст. 15 підкреслюється, що суспільне життя в нашій державі ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Розвиває ці положення ст. 34 Основного Закону України. В ній підкреслено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Спираючись на Конституцію України, введено низку спеціальних законів стосовно різних галузей діяльності ЗМІ. Серед них - Закони України «Про інформацію» [14], «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [11], «Про телебачення і радіомовлення», «Про авторське право і суміжні права» [5], «Про інформаційні агентства», «Про рекламу» [20], «Про державну таємницю», «Про доступ до публічної інформації» [10], «Про внесення змін і доповнень до положення законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій», «Про зв'язок» , «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» [16], «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про видавничу справу» [7], «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» [18], «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» [23], «Про вибори народних депутатів України» [6] та деякі інші.

Ухвалений у 2014 р. Закон України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» врегульовує суспільне мовлення, яке служить суспільству (або громадськості), фінансується ним та підзвітне йому. У Законі вказано, що з метою задоволення інформаційних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, сприяння формуванню громадянського суспільства створюється Суспільне телебачення і радіомовлення України.

Його діяльність провадиться на принципах:

1) всебічного, об'єктивного і збалансованого інформування про суспільно значущі події в Україні та за кордоном;

2) дотримання норм суспільної моралі, традицій і культури Українського народу, поширення сімейних цінностей та зміцнення ролі традиційної сім'ї у розбудові українського суспільства;

3) пріоритету суспільних інтересів над комерційними та політичними;

4) чіткого відокремлення фактів від коментарів та оцінок;

5) вільного вираження поглядів, думок і переконань;

6) незалежності управління та поточної діяльності від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, політичних партій, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб;

7) участі громадськості в управлінні та формуванні програмної політики;

8) відсутності дискримінації за будь-якою ознакою;

9) прозорості та відкритості діяльності.

Забороняється втручання державних органів та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, а також недержавних організацій з метою встановлення цензури, попереднього контролю та незаконного впливу на зміст інформації, що поширюється Суспільним телебаченням і радіомовленням України.

Зауважимо, що обговорення закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення» відбувалося ще на початку 2000-х, але влада постійно уникала ухвалення цього закону, тому що потрібно було віддати зручний для маніпулювання державний канал. У 2012 р. положення законопроекту обговорено на експертному семінарі «Майбутнє суспільного мовлення в Україні», що проводився спільним Проектом Європейського Союзу та Ради Європи «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі». Законопроект також розглядався на засіданнях громадської ради при Держкомтелерадіо України.

Ухвалення цього закону стало можливим лише завдяки подіям Євромайдану. Хоча зараз триває перехідний період, під час якого і Перший національний, і Держкомтелерадіо працюють власне над концептом суспільного мовлення, є підстави сподіватися, що Закон створить правові основи діяльності Суспільного телебачення і радіомовлення України як необхідного елементу демократичного суспільства, а також додаткові умови для задоволення інформаційних потреб суспільства, залучення суспільства до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, сприятиме подальшому розвитку громадянського суспільства в Україні та забезпечить належну реалізацію конституційного права кожного на інформацію. Тоді українське суспільне мовлення не тільки матиме таку назву, але й відповідатиме його змістові.

Разом з тим є зауваження щодо назви («Про Суспільне телебачення і радіомовлення») та термінології («суспільне телебачення», «суспільне радіо», «суспільна телерадіокомпанія) закону, які виглядають некоректними. Річ у тому, що будь-яке телебачення і радіомовлення за своєю природою є суспільним, у зв'язку з чим мова повинна йти не про «суспільне», а про «громадське» телебачення і радіомовлення.

Окрім законів України щодо функціонування ЗМІ, розвиток вітчизняних медіа також визначають й інші документи, нормативні акти, постанови, укази, які приймаються владними структурами, галузевими відомствами та ін. Насамперед, це - укази Президента України: «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» [13], «Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні» [8], «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади» [9] та ін.

Це і постанови Верховної Ради. Серед них - «Про рекомендації учасників парламентських слухань «Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи» [21], «Про підсумки парламентських слухань «Інформаційна політика України: стан і перспективи», «Про парламентські слухання «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні» та ін. нормативний правовий акт інформація

Важливе значення щодо правового функціонування ЗМІ на сучасному етапі мають також постанови Кабінету Міністрів України. Вони стосуються різних питань діяльності вітчизняних ЗМІ - «Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» [19], «Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» [17], «Про затвердження Типового положення про управління у справах преси та інформації обласної, Севастопольської міської державної адміністрації і управління преси та інформації Київської міської державної адміністрації» [12] та ін.

Для вдосконалення правових засад діяльності вітчизняних ЗМІ велике значення має також судово-правова реформа, яка спрямована на захист прав людини, забезпечення соціальної стабільності та режиму законності у державі, що має реалізовуватися виключно засобами правового характеру. Перший етап цієї реформи завершили Закон України «Про судоустрій і статус суддів» [22], новий Кримінальний кодекс України [3] та пакет законів України, якими було внесено доповнення та зміни до чинного законодавства і таким чином втілено основні найважливіші конституційні вимоги стосовно здійснення правосуддя, закріплені в основних положеннях Конституції України. Введення кримінальної відповідальності за перешкоджання законній діяльності журналіста зумовлене необхідністю подальшого розвитку свободи слова відповідно до норм Конституції України. Нагадаємо, що згідно зі ст. 34 Основного Закону кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір [2]. Для журналістів поширення інформації - професійний обов'язок.

Як бачимо, законодавство України, що регулює інформаційну сферу, достатньо розвинуте. Проте окремі норми раніше прийнятих законів застарівають і не завжди адекватно і повною мірою відповідають реаліям життя, що динамічно змінюється. Інформаційне законодавство потребує свого коригування, адже одним з етапів побудови в Україні розвинутого інформаційного суспільства є вдосконалення інформаційного законодавства як його правового фундаменту, яке відповідало б вимогам політичного, соціально-економічного та культурного розвитку держави, нормам та стандартам міжнародного права, законодавству Європейського Союзу та Ради Європи.

На подальший розвиток правових засад діяльності ЗМІ України були спрямовані Постанови Верховної Ради України «Про підсумки парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України» [15] та «Про парламентські слухання «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні». Слухання були проведені понад 13 років назад, проте проблеми у сфері діяльності ЗМІ залишилися донині.

Висновки

Держава має гарантувати недопущення практики позасудового закриття засобів масової інформації та припинення мовлення телерадіоорганізацій, застосування заходів впливу на ЗМІ шляхом перешкоджання їхній діяльності, зокрема, у процесі видання та розповсюдження друкованих видань, на забезпечення рівності прав і можливостей для створення і функціонування засобів масової інформації всіх форм власності, забезпечення ефективних антимонопольних норм діяльності усіх суб'єктів інформаційного ринку.

Необхідно створити законодавчі передумови для забезпечення економічної незалежності ЗМІ, зокрема, шляхом скасування необгрунтованих обмежень на здійснення рекламної діяльності; переглянути механізм та порядок надання державної підтримки ЗМІ з метою забезпечення рівних умов діяльності засобів масової інформації різних форм власності.

Список використаних джерел

1. Ермишина Е.В. Международный обмен информацией: правовые аспекты / Е.В. Ермишина. - М.: Международные отношения, 1988. - 144 с.

2. Кукіна З.О. Міжнародний інституційний механізм регулювання діяльності засобів масової інформації / З.О. Кукіна // Часопис Київського університету права : укр. наук.-теорет. часопис / Київ. ун-т права НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. - 2012. - № 2. - С. 354-357.

3. Про інформацію: Закон України // Відом. Верховної Ради України. - 1992. - № 48.

4. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16.11.1992 // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1993. - № 1. - Ст.1.

5. Про Суспільне телебачення і радіомовлення України: Закон України від 17.04.2014

6. Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні: Указ Президента України від 31.07.2000

7. Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади: Указ Президента України від 01.08.2002 № 683/2002

8. Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»: Постанова Кабінету Міністрів України від 15.03.1999

Анотація

У статті проаналізовано існуючі сьогодні нормативно-правові акти: як міжнародні, так і вітчизняні, що регламентують діяльність засобів масової інформації в Україні. Однак, для нашої держави характерна поява великої кількості дублюючих норм, які, на жаль, іноді суперечать один одному. А це є причиною виникнення надмірності інформаційного законодавства, його суперечливості і неузгодженості. В статті висвітлено також недосконалість діючого законодавства в частині забезпечення функціонування ЗМІ.

Ключові слова: нормативно-правові акти, засоби масової інформації, законодавство, норми, суперечності.

В статье пранализированы существующие сегодня нормативно-правовые акты: как международные, так и отечественные, которые регламентируют деятельность средств массовой информации в Украине. Однако, для нашего государства характерно появление большого количества дублирующих норм, которые, к сожалению, иногда противоречат друг другу А это есть причиной возникновения излишества информационного законодательства, его противоречивости и несогласованости. В статье также освещено несовершенство действующего законодательства в части обеспечения функционирования СМИ.

Ключевые слова: нормативно-правовые акты, средства массовой информации, законодательство, нормы, противоречия.

The article deals with today's existing normative legal acts, both international and domestic ones that regulate the activities of the media in Ukraine. However, our state is characterized by the emergence of a large number of overlapping rules, which unfortunately sometimes conflict. And this is the cause of the excess of information legislation, its contradictions and inconsistencies. The article also highlights the imperfections in the existing law by the functioning of the media.

Key words: normative legal acts, media, legislation, regulations, contradictions.

Размещено на Allbest.ru