Жертва злочину як головний елемент віктимології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.9

Жертва злочину як головний елемент віктимології

О.А. Долгий,

доктор наук з державного управління, професор, головний науковий співробітник Науково-дослідного інституту фіскальної політики Університету державної фіскальної служби України,

Л. В. Омельчук, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Університету державної фіскальної служби України

Анотація

віктимологія жертва злочин

Ключові слова: кримінологія, віктимологія, віктимність, віктимізація, жертва.

Аннотация

В статье рассматривается значение и предмет виктимологии. Определен предмет виктимологии. Проведено обобщающее исследование места жертвы преступления. Рассмотрены такие категории, как виктимность, виктимизация и виктимная ситуация. Предложены условия организации справедливого обращения с жертвами преступлений и осуществлена компаративистская оценка результатов обращения с жертвами в мире.

Ключевые слова: криминология, виктимология, виктимность, виктимизация, жертва.

Annotation

In the article the meaning and subject of victimology. Defined object victimology. A generalization of the research of victims of crime. We consider the following categories as viktymnist, victimization and victimization situation. The conditions offair treatment of victims of crimes and carried out comparative evaluation of the treatment of victims in the world.

Keywords: kryminolohiya, victimology, viktymnist, victimization, victim.

У науці кримінології питання жертви злочину займає одне з провідних місць. Необхідність вивчення жертви злочину пояснюється тим, що більшість злочинів вчиняється при взаємодії таких кримінологічних складових, серед яких особа потерпілого та його поведінка мають безпосереднє значення, тим самим детермінуючи злочинну поведінку суб'єкта злочину [5, с. 96].

З метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим питання - віктимологією.

Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, що впливають на її уразливість, і ситуації, що передують злочину, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це надає змогу отримати відповіді на запитання, як у цих ситуаціях у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокуючою виявляється поведінка жертви [1].

Значний внесок у дослідження проблем у кримінології, пов'язаних з поняттям жертви злочину, віктимності внесли вчені, серед яких: О. А. Алексєєв, Ю. М. Антонян, А. Б. Блага, С. В. Бородін, В. І. Валицька, В. В. Голіна, П. С. Дагель, О. М. Джужа, В. П. Коновалов, В. О. Меркулова, С. В. Нікітенко, В. О. Туляков, Л. В. Франк, Л. М. Щербакова.

Більшість учених-кримінологів підтримують твердження про те, що дослідження злочину і злочинності неможливо без характеристики і розуміння трьох основних компонентів, аналізованих на різних рівнях соціального і наукового узагальнення: злочину (злочинності); злочинця (злочинців); його жертви (жертв).

Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на належній основі.

У кримінологічних дослідженнях минулого основна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину переважно фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. Із метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, - віктимологією.

Віктимологія - напрям кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності [2].

Предметом віктимології є: 1) жертви злочинів; 2) відносини, що пов'язують злочинця та жертву; 3) ситуації, які передують злочину. Основні завдання віктимології полягають у тому, щоб: виявити коло осіб, які можуть стати жертвами злочинів; встановити взаємозв'язок між поведінкою потерпілих і злочинців; вивчати віктимні риси особи як визначальний фактор злочинних посягань; розробити запобіжні заходи, спрямовані на недопущення можливого перетворення осіб у жертв злочинів; взяти до уваги поведінку потерпілого при індивідуалізації покарання винного у вчиненні злочину; визначити обсяг шкоди (фізичної, матеріальної, моральної), що заподіюється певним злочином або злочинністю загалом [3, с. 69].

Основною метою віктимологічного вивчення є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і профілактика злочинності загалом через вплив безпосередньо на потерпілих, а також через організацію правового виховання, зорієнтованого як на потенційних потерпілих, так і на можливих злочинців.

Отже, жертва у віктимології - це особа або певна спільнота людей, якій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання. Таке широке трактування особи потерпілого надає можливість комплексно дослідити всі її ознаки.

Виходячи з положень філософії вітчизняні кримінологи насамперед вказують на об'єктивні та суб'єктивні зв'язки між злочинцем і потерпілим.

Об'єктивний зв'язок існує між потерпілими та злочинцями незалежно від того, знають вони одне одного чи ні, їх об'єднує час і місце вчинення злочину.

Суб'єктивний зв'язок «злочинець-жертва» наявний за умови, що вони знають одне одного. Зв'язок «злочинець-жертва» у віктимології розглядається не тільки як відношення, але й як тривала подія, що існує в певному просторі та часі, зміст якої визначає поведінку потерпілих, їхню взаємодію зі злочинцями до, під час, а інколи й після вчинення злочину.

Віктимність як здатність суб'єкта ставати жертвою соціально-небезпечного прояву виступає в її загальнотеоретичному розумінні як явище соціальне (статусні характеристики рольових жертв і поведінкові відхилення від норм безпеки), психічне (патологічна віктимність, страх перед злочинністю й іншими аномаліями) і моральне (інтеріорізація віктимогенних норм, правил поведінки віктимної і злочинної субкультури, самовизначення себе як жертви) [4, с. 13].

Слід зауважити, що злочинець, як і потерпілий, діє не тільки відповідно до реальної ситуації, але й так, як вона сприймається й інтерпретується ним. У процесі взаємодії злочинця та потерпілого виникає віктимо-криміногенна ситуація, в якій і скоюється злочин [2].

Для всебічного вивчення жертви злочину віктимологія визначає такі основними поняття, як «віктимність», «віктимізація» та «віктимна ситуація».

Отже, віктимність - це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об'єктом злочинного посягання. Слід зауважити, що віктимність - це якісний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину.

Необхідно звернути увагу на віктимність конкретної особи (індивідуальна віктимність) - це об'єктивно притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. Залежно від особистісних рис і поведінки конкретного індивіда ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід може набути риси віктимності як у процесі життєдіяльності, так і з моменту народження, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна можливість стати жертвою злочину.

У цьому зв'язку віктимність як здатність суб'єкта ставати жертвою соціально-небезпечного прояву виступає в її загальнотеоретичному розумінні як явище соціальне (поведінкові відхилення від норм безпеки), психічне (патологічна віктимність, страх перед злочинністю й іншими злочинними посяганнями) і моральне (втілення віктимогенних норм, самовизначення себе як жертви). Віктимність як і будь-який інший вид девіацій (відхилення від так званих неписаних соціальних норм) визначається співвідношенням демографічних і соціально-рольових факторів, що орієнтують індивіда (соціальну групу) на задоволення певних потреб безпечної поведінки із заданими суспільством можливостями їхнього задоволення, так само як і іншими загальними політичними, соціальними й економічними умовами життєдіяльності суспільства.

Саме комплексне, системне визначення феномена кримінальної віктимності як соціального, психічного і морального (духовного) відхилення від норм безпечної поведінки, що обумовлює потенційну чи реальну здатність суб'єкта ставати жертвою злочину, викорінює суперечливість будь-якої однобічної концепції віктимності: від опису поведінкової, біопсихичної схильності до формування віктимного потенціалу, до її повної відсутності.

Проте важливе значення в розкритті змісту поняття «жертва» належить вивченню її на соціально-психологічному рівні, що охоплює соціальний статус, позиції, ролі [2].

Що стосується віктимізації, то це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу; віктимізувати означає перетворити когось на жертву злочину. Девіктимізація - зворотний процес явища.

Поняття віктимізації являє собою своєрідну характеристику віктимності, що об'єктивно існує і може бути вимірюваною кількістю випадків заподіяння шкоди жертвам злочинів, а також сукупністю кількісних і якісних характеристик потерпілих від злочинів [4, с. 17].

Необхідно приділити значну увагу такому поняттю, як віктимна ситуація - життєва ситуація, що складається у зв'язку з характеристиками особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.

Що ж стосується саме особи потерпілого, статус якого жертві надають норми кримінального процесу, то вона вивчається віктимологією на двох основних рівнях:

- на першому, індивідуальному рівні, вивчають фактори, що можуть впливати на виникнення та розвиток наміру в майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину;

- на другому рівні вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності.

При вчиненні злочину важливу роль займає позиція жертви - це особливості стосунків між жертвою та злочинцем, свідками злочину, потерпілими й третіми особами тощо.

Вирішальне значення при посяганні акумулюється в ролі жертви - це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину, адже її поведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, при сімейно-побутових конфліктах).

Роль жертви в кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою - від нейтральної до максимально провокаційної. Особливе віктимологічне значення має провокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Досить часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту [2].

Зважаючи на те, що віктимна поведінка може бути необережною, ризикованою, провокаційною, об'єктивно небезпечною для самого потерпілого й у результаті чого може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках і вчиненню злочину, то це не є негативною, фатальною рисою особи. Ступінь віктимності будь-якої людини може бути зведений до нуля. Усе залежить від того, чи обирає людина найбільш оптимальний варіант поведінки, щоб не створювати віктимогенну ситуацію.

Віктимізаця і злочинність як соціальні процеси багато в чому визначаються загальною характеристикою і станом культури суспільства, що організує людське життя в цілому. Соціальні потреби, переконання, цінності і норми формують історичні типи віктимної і злочинної поведінки, впливаючи на зміну систем соціального контролю і відношення до жертв злочинів. При цьому є підстави зробити висновки про те, що кожне покоління відтворює і передає визначені типи віктимної і злочинної поведінки своїм нащадкам. Зазначені типи багато в чому генеруються культурою спільності, і їхня зміна, перетворення залежить від зміни (перетворення) інших матеріальних і соціальних умов життя суспільства.

У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочинів є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і злочинності загалом шляхом провадження цілеспрямованого впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Саме завдяки впровадженню віктимологичних ідей здійснюється належне скерування жертв злочинів до системи кримінального правосуддя та відповідне відношення до них, а також спонукають до створення спеціальних програм допомоги, реституції і компенсації потерпілим від злочинів, що сприяє розширенню демократичних початків керування суспільством.

На законодавчому рівні необхідно відпрацювати питання організації міжнародно- правового захисту жертв злочинів; створити нові механізми реституції і компенсації потерпілим від злочинів у рамках міжнародного права; узгодити систему керування і поводження з жертвами злочинів; організувати системи віктимологічної профілактики; вирішення питання про місце і роль потерпілого в механізмі злочинної поведінки та кримінально-правовому значенні; змін положення потерпілого у кримінальному процесі, забезпечення процесуальних гарантій дотримання прав людини в рамках кримінального процесуального права.

Отже, вважаємо за необхідне закріпити на законодавчому рівні правила поводження з жертвами злочинів з їхньою наступною конкретизацією в нормах, що регламентують окремі сторони взаємодії жертв злочинів із системою кримінальної юстиції і конкретні механізми реалізації таких прав. Зазначені напрями повинні здійснюватися також у процесі виявлення, усунення чи нейтралізації факторів, обставин, ситуацій, що формують віктимну поведінку й обумовлюють вчинення злочинів, виявлення груп ризику і конкретних осіб з підвищеним ступенем віктимності і впливу на них з метою відновлення чи активізації їхніх захисних властивостей, а також розробки та удосконалювання вже наявних спеціальних заходів захисту громадян від злочинів і подальшої віктимізації.

Список використаних джерел

1. Александров Ю. В. Кримінологія: курс лекцій [Електронний ресурс] / Ю. В. Александров, А. П. Гель, Г. С. Семаков. - К. : МАУП, 2002. - 295 с. - Режим доступу : http://textbooks.net.ua/ content/view/3629/11/

2. Іванов Ю. Ф. Кримінологія: навч. посіб. [Електронний ресурс] / Ю. Ф. Іванов, О. М. Джужа. - К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2006. - 264 с. - Режим доступу : http:// textbooks.net.ua/content/category/8/1/11

3. Кримінологія: посіб. для підготов. до іспитів / Ю.Ф. Іванов. - 3-тє вид., стереотип. - К. : ПАЛИВОДА А. В., 2013. - 164 с.

4. Туляков В. О. Вчення про жертву злочину: соціально-правові основи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юр. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. О. Туляков. - Одеса, 2001. - 38 с.

5. Чечель Н. Жертва злочину і віктимність / Н. Чечель // Юридична Україна. - 2011. - N° 7. - С. 96-99.

Размещено на Allbest.ru