Правомірність захисту від посягань на власність та здоров’я громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет державної фіскальної служби України

Правомірність захисту від посягань на власність та здоров'я громадян

Г.М. Самілик,

кандидат юридичних наук

Автор статті звертає увагу, зокрема, на відсутність вказівки закону, проти яких саме суспільно небезпечних посягань допустима необхідна оборона, на невизначеність часових рамок захисту. Звертається увага на більш досконале врегулювання питань застосування зброї тощо.

Ключові слова: суспільно небезпечне посягання, необхідна оборона, обстановка захисту, озброєна особа, насильницьке вторгнення.

Автор статьи обращает внимание, в частности, отсутствие указания закона, против каких именно общественно опасных посягательств допустимая необходимая оборона, неопределенность временных рамок защиты. Обращается внимание на более совершенное урегулирование вопросов применения оружия и тому подобное.

Ключевые слова: общественно опасное посягательство, необходимая оборона, обстановка защиты, вооруженное лицо, насильственное вторжение.

The author notes in particular the absence of guidelines against which the law is socially dangerous encroachments permissible self-defense, the uncertainty of timing of protection. Attention is drawn to the improved regulation of the use of weapons and so on.

Keywords: socially dangerous encroachment, self-defense, environment protection, armed person violent invasion.

Очевидною і безперечною сьогодні є та обставина, що всі ті соціально-економічні негаразди, які накопичились в Україні і які переживає кожен українець, супроводжуються суттєвим зростанням злочинності. І це відчувається скрізь, коли у побутових розмовах йдеться якщо не про тарифи і підвищення цін, то про крадіжки, пограбування й інші злочинні діяння, на які, на жаль, не має, як правило, належної реакції з боку правоохоронців. У число потерпілих від злочинних посягань потрапив і автор цієї статті, його сусіди як праворуч, так і ліворуч. У приватних помешканнях чотирьох господарів були вчинені крадіжки майна із зухвалим зломом замків, про що щоразу повідомлялося у правоохоронний орган. Реакція останнього розпочиналась із відібрання заяви про злочин і тим самім закінчувалась. Жодного розкритого злочину. В умовах, що склались у країні на фронті боротьби зі злочинністю, особливо гостро постає питання активізації громадськості у боротьбі з посяганнями на права і свободи громадян, їхнє життя, здоров'я, безпеку і власність. Але для цього потрібно створити просте, доступне і зрозуміле для кожного законодавство, зокрема кримінальне.

Як відомо, Конституція України (ст. 27) містить норму прямої дії, яка закріплює право громадян захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. У розвиток конституційних положень у Кримінальному Кодексі України (далі - КК України) вперше окремим розділом - У111-м «Обставини, що виключають злочинність діяння» регламентуються правові підстави протидії злочинності у різних її проявах. З моменту прийняття нового КК України (2001 р.) статті зазначеного розділу (36-43) не зазнали жодних змін чи доповнень, що пояснюється, на нашу думку, недосконалістю норм зазначеного розділу, а значною мірою боязню громадян виявитись неправими у випадках спричинення шкоди злочинцям, зокрема при необхідній обороні, коли активні і законослухняні громадяни, заслуговуючи на схвалення і заохочення їхніх дій проти злочинних посягань, натомість неправомірно притягуються до кримінальної відповідальності. Як зазначається дослідниками цих питань, майже завжди у випадках позбавлення життя чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень особа, яка діяла у стані необхідної оборони та яка, відповідно до закону, не підлягає кримінальній відповідальності, спочатку притягується до останньої за вбивство чи тілесні ушкодження, і лише вищестоящі суди виправляють цю помилку. Переважно посилання підозрюваних, обвинувачених, підсудних на те, що певна шкода заподіяна у ході захисту від посягань інших осіб, залишаються без належної уваги та правової оцінки (1; 349).

Звичайно ж така практика судів пояснюється перш за все недосконалістю законодавства, а також боязню, нерішучістю, а можливо і недостатнім професіоналізмом окремих суддів. Але певний докір справедливо буде зробити і на адресу кримінально-правової науки, яка на цьому етапі характеризується млявістю наукових досліджень цієї проблематики. Адже після ґрунтовних досліджень, що проведені професором Ю. В. Бауліним ще до прийняття нового кримінального законодавства [2; 3], розробці проблеми обставин, що виключають злочинність діяння, присвячено лише декілька робіт, зокрема самого Ю. В. Бауліна [4], М. В. Анчукової [5] і П. В. Хряпінського [6]. Як у зазначених, так і в деяких інших наукових працях автори приходять до однозначної думки про недосконалу регламентацію права громадян на протистояння злочинності, про нагальну потребу уточнення чи доповнення норм КК України.

Необхідність удосконалення правового регулювання переважно стосується інституту необхідної оборони. Зокрема, залишаються неврегульованими випадки спричинення шкоди потерпілому, коли останній дає на це згоду, відсутня законодавча відповідь і на питання допустимості застосування необхідної оборони проти явно протиправних дій представників держави. Законодавчо не вирішено питання про допустимість і межі використання для захисту майна чи інших благ пристроїв, які діють автоматично без участі особи (самостріли, вибухові пристрої чи такі, що вражають електрострумом). Виникають запитання при тлумаченні норм про необхідну оборону і стосовно того, проти яких саме суспільно небезпечних посягань допустима необхідна оборона? Адже очевидно, що її не застосуєш у випадку, коли особа підробляє офіційний документ, коли вона ухиляється від сплати податків чи аліментів тощо.

Можна лише здогадуватись, що необхідна оборона застосовується лише у випадках умисного посягання, що характеризується своєю активністю, агресивністю і намірами винних осіб негайно спричинити шкоду як: посягання на життя чи здоров'я, спробу зґвалтування, посягання на власність шляхом крадіжки, грабежу чи розбійного нападу, нападу банди або хуліганів, спробу вчинити диверсію чи терористичний акт тощо. У своїй постанові від 26 квітня 2004 р. «Про судову практику у справах про необхідну оборону» Пленум Верховного Суду України (далі - ПВСУ) уникнув будь-якого тлумачення з приводу зазначених проблем [7, с. 90-92]. Залишається незрозумілим і такий важливий момент при визначенні правомірності необхідної оборони, коли йдеться про момент закінчення небезпечного посягання, після якого заходи захисту недопустимі. Так, абсолютно доречно ПВСУ надав роз'яснення стосовно виникнення моменту стану необхідної оборони, що такий стан виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди (п. 2 Постанови від 26. 04. 2002). Тобто йдеться про випадки, коли обстановка, в якій відбувається посягання, беззастережно засвідчує про наміри винного негайно спричинити шкоду потерпілому, і тому реалізацію таких намірів цілком правомірно упереджувати активними діями особи, яка захищається чи захищає інтереси інших осіб шляхом спричинення відповідної шкоди нападнику.

У зв'язку з викладеним виникає логічне і закономірне питання стосовно визначення моменту закінчення посягання. Як правило, такий момент є очевидним, коли особа, яка посягала, припинила свої суспільно небезпечні дії, втекла з місця події чи, зазнавши тілесних ушкоджень, об'єктивно не могла продовжити посягання. Разом з тим можливі випадки, коли в результаті протиборства для особи, яка захищається від небезпечного посягання чи захищає інших осіб в обстановці, яка склалася, не був зрозумілим момент припинення суспільно небезпечного посягання, і хоч воно об'єктивно уже не існувало, така особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати факт припинення посягання і продовжила здійснювати заходи захисту, спричиняючи певну шкоду нападнику. Тобто йдеться про необхідність відповідного правозастосовного тлумачення закону в цій частині.

Виникають суттєві протиріччя і при тлумаченні ч. 5 ст. 36 КК України, де йдеться про відсутність перевищення необхідної оборони, а отже, і кримінальної відповідальності у випадку застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає. Якщо застосування зброї чи будь-яких інших засобів захисту проти посягання озброєної особи не визиває запитань і заперечень, оскільки це не суперечить вимозі закону про відповідність засобів захисту небезпечності посягання, що такий захист буде і необхідним, і достатнім для негайного відвернення чи припинення посягання, то з іншими положеннями закону, що приведені, погодитись не можна. Розглянемо це на конкретних прикладах.

Перебуваючи у міському парку М. і Н., будучи на підпитку та бажаючи продовжити випивку, але вже за чужий рахунок, почали приставати до С. і Т., які очікували своїх подруг, і вимагати пожертвувати для них 100 грн. На прохання Т., щоб М. і Н. від них відстали і йшли за своїми справами, останні посилили агресію і впритул наблизились до С. і Т., а М. зі словами «ви, сопляки, будете вказувати, що нам робити» замахнувся, щоб нанести удар Т. в обличчя. Очевидно, що в цій ситуації виник стан необхідної оборони для С. і Т. від посягання з боку М. і Н., які у відкритий спосіб зробили спробу протиправно заволодіти грошима С. і Т., що супроводжувалося зухвалими хуліганськими діями. Відповідно до ст. 28 КК України йдеться про посягання групи осіб, оскільки в ньому беруть участь дві особи, попередньої домовленості між якими на таке посягання не було. Можливі варіанти розвитку цієї ситуації: 1) Т., будучи першорозрядником з боксу, ухилився від удару і одночасно миттєво наніс удар М. у перенісся, зламавши його, від чого М. зігнувшись почав тікати. За ним побіг і С.; 2) З С. і Т. був ще один їхній приятель Д., який зібрався на охоту і мав при собі рушницю, але в цей час, коли розпочалось посягання на його друзів, відійшов до туалетної кімнати. Вийшовши з нього, Д. побачив, що відбувається і, пригадавши положення КК України про допустимість застосування зброї у випадку посягання групи осіб, вистрелив у бік нападників, у результаті М. був убитий, а С. тяжко поранений.

Чи правомірним є спричинення фізичної шкоди М. у першому варіанті? Однозначно, так. У цьому випадку слід враховувати співвідношення сил, вони явно рівнозначні - двоє посягало і двоє захищалось, оскільки на момент початку посягання третій був відсутній. Крім того, розглядуване посягання не характеризується раптовістю, використанням зброї чи інших знарядь, а фізичні дані сторін, їхня стать теж не мають переваг. На врахування саме цих обставин при вирішенні питання правомірності необхідної оборони орієнтував і ПВСУ: «Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищається, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини» (п. 5 Постанови ПВСУ від 26.04.2002). Тобто Т., захищаючи здоров'я своє і свого товариша від суспільно небезпечного посягання з боку М. і С. та з метою його негайного припинення, заподіяв необхідну і достатню шкоду М. і при цьому не допустив перевищення меж необхідної оборони. При цьому зазначимо, що Т. правомірно використав право на активну і наступальну діяльність щодо себе і свого товариша від небезпечного посягання і такий його поступок повинен бути схвальним з точки зору положень кримінального закону. Але ж Т. міг цього не робити і не зв'язуватись, як кажуть у народі, з дурнем та ще й нетверезим, а позвати терміново Д. Поява останнього з рушницею швидко б вгамувала пристрасті нападників і більше того їх без проблем можна було б передати працівникам поліції.

У другому варіанті Кримінальний закон (ч. 5 ст. 36 КК України) однозначно визнає правомірним застосування зброї або будь-яких інших засобів для захисту від нападу групи осіб не залежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає. У нашому прикладі, якщо визнати дії Д. правомірними на підставі зазначеного положення закону, то при цьому повністю нівелюється базове положення про необхідну оборону в частині спричинення шкоди тому, хто посягає, необхідної і достатньої у цій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання (ч. 1 ст. 36 КК України). Крім того, заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, є перевищенням меж необхідної оборони (ч. 3 ст. 36).

Певною мірою можна зрозуміти прагнення законодавця максимально посилити позиції захисту від особливо небезпечних випадків посягання, але ж при цьому, як справедливо відмічається в літературі, слід враховувати всі інші умови, включаючи співвідношення соціальної цінності благ, яким загрожувало посягання, і тих, яким заподіяна шкода у ході захисту, обстановку оборони тощо [1, с. 354]. Тому видається, що і у випадку посягання, яке вчиняє група осіб, також має значення співвідношення сил, тобто кількість нападників і кількість осіб, які захищаються. Як, наприклад, бути у тих випадках, коли кількість осіб, які захищаються, навіть більша від числа нападників? Більше того, особи, що здійснюють посягання, можуть бути не тільки в меншості, але й не використовувати зброю чи інші засоби, а в осіб, що захищаються, навпаки, виявилася зброя, яку вони і застосували, маючи при цьому очевидну перевагу у співвідношенні сил.

Певна неузгодженість з базовими положеннями про необхідну оборону має місце і в частині правомірності застосування зброї чи інших засобів для захисту та відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення (ч. 5 ст. 36).

Проаналізуємо такий простий приклад.

15-річний В. проживав з мамою, яка не працювала та постійно пиячила. Не маючи практично засобів для існування, у В. формувались наміри на протиправну поведінку, яку і спробував реалізувати у такій ситуації. Проходячи поблизу гаражів, він помітив, що біля входу одного із них чоловік похилого віку перебирав деталі, а в гаражі, ворота якого були широко відкриті, на одній із полиць лежав гаманець. Оцінивши ситуацію, В. із силою відштовхнув господаря гаража П., вбіг у гараж і заволодів гаманцем. Але П. встиг схопити В. за піджак і притримав його. У цей час, коли В. робив спробу вирватись із рук П., до гаражу підійшов господар сусіднього гаража 30-річний М. спортивної статури, який миттєво розібрався у ситуації і використав металевий ломик, нанісши ним удар по голові В., завдавши йому тілесні ушкодження, несумісні з життям.

Враховуючи ту обставину, що В. насильницьким шляхом проникнув до гаражу і зробив спробу заволодіти чужим майном, то заходи оборони, які застосував М. з метою припинення протиправного посягання, відповідно до ч. 5 ст. 36, слід визнати цілком правомірними. Але при цьому треба буде проігнорувати вимоги закону про необхідність і достатність заподіяної шкоди В. Маючи абсолютну перевагу сторони захисту перед нападником-неповнолітнім В., М. умисно заподіяв йому тяжку шкоду, яка явно не відповідала небезпечності посягання і його обстановці.

Приведені приклади наглядно проявляють і засвідчують очевидну недосконалість регламентованих кримінальним законом положень про необхідну оборону та брак правозастосовних тлумачень, що аж ніяк не сприяє активізації громадськості до протистояння злочинним посяганням, не заохочує її до такої діяльності.

правомірність необхідний оборона зброя

Список використаних джерел

1. Українське кримінальне право. Загальна частина: підручник / за ред. В. О. Навроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2013. - 712 с.

2. Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния / Ю. В. Баулин. - Х. : Основа, 1991. - 360 с.

3. Баулин Ю. В. Право граждан на задержание преступника / Ю. В. Баулин. - Харьков : Вища шк., 1986. - 150 с.

4. Баулин Ю. В. Причинение вреда с согласия потерпевшего как обстоятельство, исключающее преступность деяния / Ю. В. Баулин. - Харьков : Кросероуд, 2007. - 96 с.

5. Анчукова М. В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння / М. В. Анчукова. - Х. : Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2006. - 186 с.

6. Хряпінський П. В. Заохочувальні норми у кримінальному законодавстві України / П. В. Хряпінський. - Х. : Харків юрид., 2009. - 840 с.

7. Про судову практику у справах про необхідну оборону : Постанова ПВСУ : від 26.04.2002 № 1 Постанови Пленумів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України в кримінальних та адміністративних провадженнях. - Київ : Видавець ПАЛИВОДА А. В., 2015.

Размещено на Allbest.ru