Оптимізація інституту присяжних в Україні на основі використання зарубіжного досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.115

ОПТИМІЗАЦІЯ ІНСТИТУТУ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ

С.О. Моргун,

аспірант кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет»

У статті розглянуто правові та організаційні аспекти діяльності суду присяжних в зарубіжних державах. На основі порівняльного досвіду запропоновано внести зміни до українського законодавства щодо удосконалення діяльності присяжних.

Ключові слова: інститут присяжних, зарубіжний досвід, оптимізація, кримінальне провадження, суд шеффенів.

правовий суд присяжний законодавство

В статье рассмотрены правовые и организационные аспекты деятельности суда присяжных в зарубежных государствах. На основе сравнительного опыта предложено внести изменения в украинское законодательство по совершенствованию деятельности присяжных.

Ключевые слова: институт присяжных, зарубежный опыт, оптимизация, уголовное производство, суд шеффенов.

In article legal and organizational aspects of activities of jury trial in the foreign states are considered. On the basis of comparative experience it is offered to make changes to the Ukrainian legislation on enhancement of activities ofjurors.

Keywords: institute of jurors, foreign experience, optimization, criminal proceeding, court of sheffen.

Інститут суду присяжних ефективно функціонує в багатьох країнах світу. На сьогодні відомо дві моделі суду присяжних: англо-американська (її ще називають класична) та європейська (суд з розширеною колегією народних засідателів). Перша модель передбачає, що суд присяжних самостійно, без участі професійного судді вирішує питання про винуватість чи невинуватість особи, який є обов'язковим для судді. Англо-американська модель збереглась у США, Великобританії, Іспанії, Бельгії, Австрії, Норвегії, Швейцарії. Європейська модель об'єднує професійних та присяжних в єдину колегію для спільного вирішення питання факту та призначення. У зв'язку з цим доцільним видається вивчити зарубіжний досвід з метою оптимізації інституту присяжних в Україні. Метою наукової статті є вивчення особливостей зарубіжного досвіду суду присяжних у кримінальному провадженні та надання пропозицій щодо удосконалення законодавства з цього питання.

Цією тематикою займалися в Україні, організаційні та процесуальні аспекти суду присяжних розглянуті в роботах Ю. М. Грошевого, І. В. Гловюк, В. Д. Бринцева, А. Б. Войнарович, В. В. Городовенка, Л. М. Лобойка, С. О. Іваницького, В. С. Канцір, Р. О. Куйбіди, О. П. Кучинської, В. Т. Маляренка, М. М. Михеєнка, В. С. Кульчицького, В. Т. Нора, М.В. Оніщука, С. В. Прилуцького, О. Б. Прокопенка, І. О. Русанової, М. І. Сірого, О. В. Сидорчук, В. І. Теремецького, В. М. Тернавської, В. М. Тертишника, Р. О. Куйбіди, В. І. Шишкіна, С. Г. Штогуна, О. Г. Яновської та інших вчених.

Українська модель суду з присяжними - це так званий суд шеффенів (від нім. Schaffen), який є різновидом суду присяжних, історія якого тягнеться до часів Карла Великого (770-і роки).

На відміну від «класичного» (англо-американського) суду присяжних у суді шеффенів присяжні розглядають справи разом з професійними суддями, маючи з ними практично однаковий обсяг процесуальних прав.

Класичний суд присяжних є відокремленою від складу суду колегією, яка вирішує питання про винуватість або невинуватість особи. Натомість суд шеффенів передбачає участь присяжних на всіх стадіях судового процесу, включаючи ухвалення вироку.

Зазначимо, що суд шеффенів досить поширений у країнах сучасної Європи. Так, він діє у кримінальному процесі Німеччини (у складі трьох суддів та двох присяжних), Франції (у складі трьох суддів та дев'ятьох присяжних), Греції (у складі трьох суддів та п'ятьох присяжних), Австрії (у складі двох суддів та двох присяжних), Швеції (у складі трьох або чотирьох суддів та двох або трьох присяжних) тощо.

Шеффенами називають непрофесійних суддів, що з німецької мови перекладається як «член суду», «засідатель». Проте справи розглядаються не лише присяжними. Так, у Німеччині в місцевих судах справи про дрібні злочини розглядаються суддею одноособово або двома суддями разом з двома шеффенами. В окружних судах справи про тяжкі злочини розглядаються трьома суддями і двома шеффенами. Шеффени мають повноваження, аналогічні присяжним, але рішення приймають разом з професійними суддями [2, с. 484-485].

Варто зупинити увагу на діяльності суду присяжних у країнах Європи. Зокрема, суд присяжних у Франції було запроваджено з прийняттям Конституції 1791 року. Не маючи можливості скасувати суд присяжних у Франції взагалі, Наполеон надав йому кримінально- процесуальним кодексом 1808 року «однобічно інквізиторського характеру». У цій державі суд присяжних проіснував 150 років, до фашистської окупації. У 1941 році нацистським режимом були скасовані самостійні колегії присяжних. Вироки виносилися судами у складі трьох професійних суддів і шести засідателів.

Після звільнення Франції уряд Ордонансом від 25 лютого 1945 року узаконив фактичну ліквідацію суду присяжних, залишивши лише його назву, і збільшивши кількість засідателів з шести до семи. Кримінально-процесуальний кодекс Франції 1958 року підтвердив ліквідацію цього суду, знову збільшивши кількість засідателів до дев'яти.

У Німеччині суди присяжних були створені у 1848 році. Закон про судоустрій 1877 року закріпив діяльність суду у складі трьох суддів і 12 присяжних, об'єднаних у дві самостійні колегії, з роздільним вирішенням питань про винуватість та призначення покарання. Спроба ліквідації суду присяжних була зроблена у 1873 році, коли німецький уряд мав намір замінити суд присяжних великим судом шеффенів.

Зазначимо, що у південних державах німецького союзу населенням організовувався збір коштів на утримання присяжних, оскільки централізоване фінансування було припинено. У тих же місцевостях, де справи про політичні злочини не належали до компетенції цього суду, населення до реформування суду судової системи ставилося нейтрально.

У період фашизму в галузі кримінального процесу та судоустрою знову були проведені радикальні заходи. Постановою від 1 вересня 1939 року юстиція була переведена на режим роботи в умовах воєнного часу. Цією постановою було ліквідовано суди шеффенів і так звані суди присяжних. І хоча в 1950 році на території ФРН був відновлений у дії кримінально- процесуальний кодекс 1877 року, в новій редакції суд складався з трьох суддів і шести присяжних, об'єднаних в єдину колегію.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних.

Виходячи з вищесказаного в зарубіжних країнах до правосуддя залучається більша кількість присяжних. На нашу думку, такий варіант є правильним, адже більше коло людей має змогу краще оцінити ситуацію, перебороти переживання та інші емоції, в результаті чого прийняти правосудне рішення. Тому нам видається доцільним збільшити кількість присяжних, які беруть участь у судовому засіданні, з трьох до шести.

В Австро-Угорщині суди присяжних були введені у 1873 році. Після розпаду імперії у 1918 році діяльність судів присяжних продовжувалася не лише у Австрії, а й у деяких новоутворених державах.

На підставі відновленої у грудні 1945 року Конституції Австрійської республіки, за якою народ повинен брати участь у здійсненні правосуддя за тяжкими кримінальними справами, а також політичними злочинами, питання про винуватість обвинувачуваного вирішують присяжні.

Порядок винесення вердикту в Австрії досить сильно відрізняється від такого порядку у Великобританії, що пов'язано з їхнім більш вагомим процесуальним положенням. У випадку неясності, неповноти або суперечливості висновку засідателів перед ними можуть бути поставлені додаткові питання. Однак у цьому випадку справа відновляються. Таким чином, КПК Австрії, не заперечуючи сутності суду присяжних, тобто ухвалення рішення про долю обвинуваченого окремо від професійних судів, дозволяє більш повно розкрити його можливості, надає право присяжним приймати рішення фактично повним обсягом [4].

Варто розглянути досвід англо-американських держав щодо діяльності присяжних. Так, судді в США або обираються, або призначаються. В усіх випадках їхні кандидатури мають бути попередньо схвалені керівниками правлячої в штаті партії.

З участі присяжних найважчі кримінальні справи розглядають окружні федеральні суди і суди загальної юрисдикції. Процедура вирішення кримінальних справ у суді присяжних складається з таких етапів: пред'явлення обвинувачення, формування журі присяжних (малого журі), дослідження доказів і промови сторін; слово судді присяжним, вердикт присяжних, резолюція і вирок судді. Зазначимо, що якщо обвинувачений визнав себе винуватим, присяжні до участі у вирішенні справи не залучаються і суддя виносить вирок. Перед призначенням покарання суддя може допитати свідків про обставини, які пом'якшують або обтяжують вину обвинуваченого, але не про його винуватість. У деяких штатах визнання обвинуваченим своєї вини не усуває судового розгляду, коли йому загрожує смертна кара або інше суворе покарання [5, с. 1118].

Кримінальне процесуальне право США передбачає можливість своєрідної «торгівлі» між стороною обвинувачення й обвинуваченим, який за згодою обвинувача має право визнати себе винним у вчиненні менш тяжкого злочину, ніж той, який указаний в обвинувальному акті або заяві про обвинувачення. Це так звані «угоди про визнання вини». Так, у США в 90 відсотків кримінальних справ обвинувачені визнають свою вину. Приблизно 50 відсотків зізнань - результат домовленості між обвинувачем і прокурором.

Проте якщо обвинувачений винним себе не визнав, суддя надає йому деякий час (як правило, це не менше двох діб) на підготовку до судового розгляду. Після закінчення цього терміну суд приступає до формування суду присяжних. Варто сказати, що обвинувачений може відмовитися від суду присяжних, якщо йому не загрожує смертна кара або інша сувора міра покарання. Випадки такої відмови досить поширені. У більшості випадків за участі присяжних розглядаються лише близько 10 відсотків кримінальних справ.

До складу малого журі входить 12 осіб, у судах деяких штатів - 6 осіб. Скорочення кількості присяжних можливе й за згодою сторін.

За законом, прийнятим конгресом США у 1968 р., присяжними у федеральних судах можуть бути лише громадяни США, які досягли 21-річного віку й проживають у місцевості, де проходить судовий розгляд, не менше одного року. Варто зазначити, що розширення вікового цензу більшою мірою сприяло б участі громадян при здійсненні правосуддя та дозволило суддям залучати більше коло осіб до здійснення судочинства.

Список присяжних для того чи іншого суду складають за його дорученням шерифи, констеблі, судові клерки та їхні помічники. Для відбору кандидатур користуються списками виборців або платників податків, адресними й навіть телефонними книгами.

Як і в українському законодавстві, присяжних викликають більше, ніж вимагається, бо деякі з них можуть бути відведеними, а для великих справ викликаються і запасні присяжні.

Кожен присяжний допитується і якщо його кандидатура не відводиться, займає місце на лаві присяжних, склавши попередньо присягу. Після принесення присяги починається судовий розгляд.

Варто зазначити, що суддя має досить великі повноваження. Він одноособово вирішує такі важливі питання, як належність і допустимість доказів, має право відхилити клопотання і зняти будь-які запитання сторони.

Після закінчення судового розгляду суддя звертається до присяжних. У ньому він надає вказівку стосовно правових норм, які підлягають застосуванню у певній справі, і ті пояснення стосовно достовірності й значення доказів, які, на його думку, необхідні для правильного вирішення справи.

Вислухавши суддю, присяжні під наглядом посадової особи видаляються до нарадчої кімнати, вони мають право брати письмові й речові докази та письмові інструкції судді.

Вердикт - обвинувальний чи виправдувальний - проголошується публічно. У справах про злочини, за які передбачена смертна кара, він виноситься одноголосно. В інших справах вимагається більшість у 5/6, 2/3 голосів та ін., залежно від тяжкості кримінального правопорушення. Вердикт присяжних є дійсним лише тоді, коли він прийнятий суддею і занесений до протоколу судового засідання. Суддя має право запропонувати присяжним повторно обговорити лише обвинувальний вердикт.

У деяких штатах присяжні вирішують питання не лише про вину, а й про міру покарання.

Суддя, відповідно до вердикту, у відкритому засіданні виносить ще й резолюцію про визнання судом винуватості чи невинуватості, яка також заноситься до протоколу. Така резолюція виноситься судом і у справах, які розглядаються без участі присяжних. Потім суддя постановляє вирок, тобто визначає й оголошує покарання обвинуваченому, який заноситься до протоколу, причому не обов'язково, щоб вирок ухвалювався відразу ж після вердикту присяжних. Це може відбутися і через деякий час після суду, як правило, в межах двотижневого терміну.

При виборі міри покарання суддя користується доповіддю про особу обвинуваченого, складеною посадовою особою служби нагляду за умовно засудженим або іншим чиновником, який працює при суді. У ній містяться дані про минулі арешти, приводи, судимості, сімейний стан, освіту, роботу, репутацію та інші відомості, які одержує посадова особа з державних архівів у результаті опитування обвинуваченого та інших людей [4, с. 64-65].

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що враховуючи зарубіжний досвід, потрібно розглядати як позитивні, так і негативні риси функціонування інституту суду присяжних, перш ніж запроваджувати його в національній судовій системі, але якщо запровадження цього інституту розглядати з позиції розбудови громадянського суспільства, то такий інститут є, звичайно, необхідним правовим елементом.

Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України : від 13.04.2012 N° 4651-VI [Електронний ресурс] // База даних «Законодавство України» / ВР України. - Режим доступу : http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show /4651%D0%B017/print1329932-924471646

2. Маляренко В. Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія, практика. - К., 2004. - С. 484-485.

3. Суд присяжних: матеріали з вільної енциклопедії Вікіпедії [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/

4. Судебные системы буржуазных стран: Соединенные Штаты Америки // Соц. законность. - 1974. - № 8. - 65 с.

5. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України / В. М. Тертишник. - К. : А.С.К., 2003. - 1119 с.

Размещено на Allbest.ru