У статті розглянуті деякі теоретичні проблеми забезпечення національної безпеки України. У ній проаналізовані наукові та нормативні позиції, які стосуються визначення національної безпеки, ключових загроз, охарактеризовано проблеми оптимізації публічно - правового забезпечення системи національної безпеки.

Ключові слова: теорія національної безпеки, загроза, небезпека, система національної безпеки, національна безпека.

В статье рассмотрены некоторые теоретические проблемы обеспечения национальной безопасности Украины. В ней проанализированы научные и нормативные позиции, которые касаются определения национальной безопасности, ключевых угроз, охарактеризованы проблемы оптимизации публично-правового обеспечения системы национальной безопасности.

Ключевые слова: теория национальной безопасности, угроза, опасность, система национальной безопасности, национальная безопасность.

In this article considered some theoretical problems of national security of Ukraine. It analyzed the scientific and normative positions concerning the definition of national security, main threats described optimization problem of public legal to ensure national security system.

Keywords: theory national security threat, danger, system of national security, national security.

Актуальність теми

Послаблення потенціалу країни і в цілому державного впливу на потенційно небезпечні сфери суспільних відносин призвело до активізації множинних загроз безпеці, яким держава і суспільство не могли дати належної відсічі. Безперечно, в умовах проведення антитерористичної операції на сході України, перманентної і глибокої кризи в країні, з'являються нові явища, які можуть бути розцінені в якості загрози загальній безпеці. Однак необхідно чітко усвідомлювати та розуміти відмінності між загальнодержавними небезпеками та реальними загрозами національній безпеці, адже слідуючи такій логіці, можна все, що відбувається в рамках існуючої кризи, характеризувати з точки зору національної безпеки. Закономірним наслідком цього стане потенційна загроза демократичними цінностям на користь всеосяжних поліцейських заходів з підтримки безпеки. Абсолютно неоднозначно виглядає і ситуація, коли в сферу національної безпеки намагаються включити все більше і більше складових (видів) безпеки. Зважаючи на означене, важливими завданнями є подальша наукова розробка питань забезпечення національної безпеки держави.

Окремі аспекти проблеми забезпечення національної безпеки були предметом наукових досліджень, які проводили В.Т. Білоус, О.С. Бодрук, О.В. Копан, Б.А. Кормич, П.П. Круть, М.Б. Левицька, В.А. Ліпкан, О.В. Логінов, Ю.Є. Максименко, Н.Р. Нижник, М.М. Пендюра, Г.О. Пономаренко, О.В. Пулим, Г.П. Ситник, О.В. Українчук, О.Л. Хилько та ін.

Метою статті є подальший науковий аналіз проблеми публічно-правового забезпечення національної безпеки.

Важливим чинником успішного формування національної безпеки є усвідомлення того, що вона є системою для її складових елементів, і водночас є елементом систем безпеки вищого рівня (регіональної, колективної, міжнародної, глобальної). Саме тому її формування має відбуватися із закладенням таких параметрів її функціонування, які б давали змогу оптимізувати власну структуру з метою більш плідної взаємодії з іншими партнерами щодо забезпечення безпеки. Без урахування цього моменту, акцентування уваги лише на необхідності побудови внутрішньо узгоджених елементів, ігноруючи необхідність пристосовуватись до систем безпеки вищих рівнів, подальше існування системи національної безпеки України є безперспективним [1].

Проблема національної безпеки, як правило розкривається крізь приму етимологічного розуміння категорії "безпека". З цього приводу М.М. Пендюра зазначав наступне:

по-перше, категорію “безпека” у правознавстві (правову безпеку) варто тлумачити як суспільну безпеку, безвідносно до того, чи забезпечує безпека публічний або приватний інтерес. Тим самим акцент робиться на тому, що безпека (як соціально-правове явище) забезпечує захист інтересів усього суспільства, всіх його структурних підрозділів;

по-друге, право загалом має своїм призначенням забезпечити нормальне існування і розвиток особистості, суспільства, держави, що цілком природно передбачає також суспільну безпеку. Отже, право може розглядатися в системі управління як засіб (“інструмент”) забезпечення безпеки (безпечного існування) особистості, держави, суспільства. Таким чином, застосовується нормативно-інструментальний підхід у тлумаченні співвідношення категорій “суспільна безпека" і “право”;

по-третє, правову безпеку потрібно розглядати як фундаментальну категорію, яка має надзвичайно велике методологічне значення в реалізації наукових проблем багатьох галузей права. Це виявляється в такому: категорія “суспільна безпека”, інтегруючи найбільш істотні властивості та принципи права, має водночас свій власний зміст; ця категорія дуже важлива для розуміння права і багато в чому визначає його сутність та основні риси; вона значною мірою впливає на зміст і сутність нормотворчості та правозастосування;

національна безпека україна

по-четверте, правову безпеку варто розглядати як загальну цінність, котра відповідає інтересам суспільства і громадян, тому що вона є однією з постійних потреб, яка детермінована природними умовами життя людини, суспільства, людства. Водночас суспільну безпеку слід розглядати як самостійне благо, котре в свою чергу покликане забезпечити безпечне існування інших благ [2, c.18].

На фоні зазначеного слід привести визначення національної безпеки, які розроблені В.А. Ліпканом. Отже, у вузькому розумінні національна безпека - свідомий, цілеспрямований, організуючий вплив суб'єкта управління на загрози та небезпеки, за якого державними і недержавними інституціями створюються сприятливі умови для прогресуючого розвитку українських національних інтересів, джерел добробуту конкретної особи, суспільства і держави, а також забезпечується ефективне функціонування системи національної безпеки України.

Широке розуміння національної безпеки базується на нормативно визначених національних інтересах, тобто таких національних інтересах, які держава вважає національними. У широкому розумінні національна безпека - свідомий цілеспрямований вплив суб'єкта управління на загрози та небезпеки, за якого через дію державних і недержавних інституцій, а також окремих громадян створюються сприятливі умови для реалізації наступних національних інтересів:

1) надійне збереження духовного і матеріального потенціалу, особиста безпека, конституційні права та свободи людини і громадянина, науково обґрунтований та гарантований державою мінімум матеріальних і духовних умов існування;

2) подолання конфронтаційності в суспільстві, досягнення і підтримання злагоди з найважливіших питань розвитку країни; розв'язання кризових ситуацій у відповідних сферах життєдіяльності; підвищення творчої активності населення; прискорення формування інститутів громадянського суспільства, чільне місце серед яких посідатимуть підсистема недержавного забезпечення національної безпеки і організації, що здійснюватимуть цивільний контроль за суб'єктами ЗНБ; подолання економічної кризи і забезпечення поступального розвитку моделі ринкової економіки в поєднанні з плановою; формування безпекової культури населення; визнання міжнародним правом інтересів та прав українського населення в зарубіжних країнах; економічні, інформаційні, політичні та інші умови всебічного розвитку особи;

3) державний суверенітет, політична незалежність, територіальна цілісність, недоторканність державних кордонів, конституційний лад, прогресуючий розвиток суспільства в конкретних історичних умовах, непорушність і ефективне функціонування державної влади, розвиток життєво важливих потреб, цінностей та інтересів народу, законні права й інтереси громадянина, розвиток ефективної системи міжнародних зв'язків на основі партнерства і співробітництва, створення системи забезпечення національної безпеки для ефективної реалізації національних інтересів, надійного оборонного і наступального потенціалу здатного до відбиття будь-якої зовнішньої агресії, розвідувального співтовариства для здійснення своєчасного і достовірного отримання інформації у сфері безпеки, участь у системах безпеки різного рівня [3, с.32-33].

Закон України "Про основи національної безпеки України" передбачає наступне визначення: національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам [4]. На жаль, незважаючи на достатньо комплексне визначення, положення згаданого закону не враховують реальну державну ситуацію. А відповідно, потребують корегування.

До основних індикаторів національної безпеки можна віднести:

- надійне забезпечення особистої безпеки через надання можливості вибору сил і засобів відповідно до чинного законодавства;

- забезпечення конституційних прав, свобод та інтересів людини і громадянина;

- рівень захисту громадян країни за її межами;

- забезпечення збереження матеріального і духовного потенціалу, укладу життя, рівень розвитку національної свідомості, визначення, культури, мови та самобутності;

- конституційний лад, державний суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність державних кордонів, збереження науково-технологічного потенціалу;

- наявність та ведення державної політики національної безпеки;

- ефективне функціонування розвідувального та контррозвідувального співтовариства для оптимального інформування уповноважених органів державної влади з метою прийняття ними раціональних рішень у сфері національної безпеки, а також вжиття заходів щодо забезпечення національної безпеки;

- ефективне функціонування системи моніторингу національної безпеки;

- функціонування механізмів геополітичного моделювання поведінки партнерів по системі безпеки при реалізації загрози або небезпеки;

- функціонування механізму демократичного цивільного контролю; надійний рівень забезпечення державної таємниці;

- забезпечення соціально-економічної та внутрішньополітичної стабільності в країні;

- розвиненість громадянського суспільства, рівень демократизму, сформованість та дієвість законодавчої бази правової, соціальної, демократичної держави;

- геополітичні претензії держави, зумовлені її геоекономічним потенціалом, геостратегічними та геоінформаційними можливостями;

- стан збройних сил, їхня боєздатність та боєготовність;

- ефективність системи міжнародних зв'язків на основі партнерства і співробітництва;

- рівень розвитку всебічних і взаємовигідних зв'язків із країнами Євросоюзу та СНД;

- рівень включеності в системи регіональної безпеки;

- наявність загальної стратегії національного розвитку, сформованої національної мети, національної ідеї та системи національних інтересів;

- національна єдність і згода; готовність та здатність політичних сил реалізувати національні інтереси [3, с.32-33].

Суб'єктами забезпечення національної безпеки є: Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; Національне антикорупційне бюро України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; органи і підрозділи цивільного захисту; громадяни України, об'єднання громадян [4].

Узагальнюючи зазначену вище інформацію, можемо зауважити деякі власні міркування.

Сучасний стан забезпечення національної безпеки в Україні вимагає особливої уваги з боку державних публічних інституцій. На фоні складної політичної, економічної, військової ситуації важливим постає питання про відповідальність кожного громадянина, а також організацій, установ, правоохоронних структур за збереження стану відносного спокою держави і суспільства. Аналізуючи адміністративно-правові режими правоохоронної діяльності в даній сфері, хотілося б вказати на основні, які визначають саму правоохорону і відображають її специфіку в сучасних умовах. Природно, що це обов'язково є режими державної таємниці та режим обігу зброї. Крім них, важливим є режим якісної оперативно-розшукової діяльності, що складається з сукупності спеціальних гласних і негласних заходів, за допомогою яких здійснюється розкриття злочинів оперативними апаратами правоохоронних органів. Поняття безпеки відноситься до числа фундаментальних, які завжди аналізувалися представниками різних галузей наукового пізнання. При аналізі поняття безпеки спочатку виділялися його зміст, потім - пошук заходів щодо реального забезпечення безпеки. І те, і інше має глибокі об'єктивні підстави. При цьому забезпечення безпеки завжди має два основних аспекти: зовнішній і внутрішній. Забезпечення безпеки найчастіше пов'язано з обмежувальними і заборонними заходами і вимагає спеціальних форм і методів діяльності відповідних суб'єктів.

Пріоритет держави у сфері забезпечення безпеки актуалізує проблему співвідношення безпеки держави і національної безпеки, які нерідко і неправомірно ототожнюються окремими дослідниками. У зв'язку з цим, слід постійно мати на увазі, що в силу своєї об'єктивної природи держава у власному функціонуванні може породжувати загрози безпеці. У цьому плані національна безпека в її сьогоднішньому розумінні повинна трактуватися як стан держави, при якому загрози, які виникають у ній, не перевищують деяких критичних значень. Тобто забезпечення національної безпеки в її сучасному розумінні допускає наявність загроз безпеці, обмежених певними граничними значеннями. На жаль, для нашої держави, в Україні, в даний момент ці критичні показники перевищені відразу за декількома позиціями. Забезпечення національної безпеки вимагає формування і ефективного функціонування спеціальних державних інститутів і механізмів, а також ефективного громадського контролю за діяльністю державних структур. Тому стан національної безпеки - це зовсім не відсутність загроз, а наявність механізмів, що обмежують і припиняють їх неприпустимі прояви. Тому в якості загроз власне національної безпеки слід розглядати лише ті, що порушують стійкий стан національної безпеки. У межах цього стану загрози безпеки існують, проте вони не повинні розцінюватися як загрози національній безпеці. Поділяючи поняття безпеки та національної безпеки, слід відразу ж зробити висновок про те, що система забезпечення національної безпеки повинна мати два рівня. Перший, свого роду внутрішній, є підсистемою подолання загроз безпеці, які не є загрозами безпеці національній. Другий - це підсистема подолання власне загроз національній безпеці. Перша підсистема відповідає звичайному ординарному режиму забезпечення безпеки особистості, суспільства, держави.

Саме вона в найбільшій мірі представлена в існуючих нині структурах. Інша - система неординарна, яка функціонує в режимі попередження загроз національній безпеці, а при їх актуалізації повинна забезпечити подолання цих загроз.

Література

1. Ліпкан В.А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. - К.: “Текст”, 2003. - 600 с.

2. Пендюра М.М. Національна безпека України в контексті сучасних європейських - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень - К., 2006 - 211с.

3. Ліпкан В.А. Адміністративно - правові основи забезпечення національної безпеки України. - Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2008. - 401с.

4. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 року № 964-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 39, ст.351

Размещено на Allbest.ru